Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по оспариванию действий госиполнителя по описи и аресту имущества и изъятию автомобиля

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 815/2255/16

Провадження N 11-177апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (судді Стас Л.В., Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі N 815/2255/16 за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - управління ДВС) про визнання протиправними дій і

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до управління ДВС, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що у визначений законом спосіб набула право власності на автотранспортний засіб марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, проте державний виконавець Хлєбников О.В. здійснив дії з вилучення вказаного автомобіля та передачі його третім особам з порушенням норм чинного законодавства України.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Суд визнав протиправними дії управління ДВС щодо складання акта опису і арешту майна від 17 квітня 2015 року, складеного відповідно до постанови ВП N 45925604, вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачі третім особам на відповідальне зберігання. Суд також постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 грн 20 коп.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій зазначив про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), роз'яснень, що містяться у пунктах 5 та 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами України законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у вказаному виконавчому провадженні був наявний виконавчий напис нотаріуса, а арешт автомобіля здійснювався на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач вже звертався із позовом про зняття майна з-під арешту до Приморського районного суду м. Одеси, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року у справі N 522/11717/15-ц провадження у справі було закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до адміністративного суду. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

28 жовтня 2016 року управління ДВС подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ця скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки Одеський апеляційний адміністративний суд при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу представника позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 листопада 2014 року у справі N 2-7122/11 задовольнив подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС) про визнання мирової угоди на стадії виконання судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнав мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, укладену 29 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Відповідно до вказаної ухвали суду ОСОБА_5 визнав заборгованість перед ОСОБА_3, що зазначена в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року, у розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. В рахунок погашення заборгованості у вказаному розмірі згідно із цим рішенням ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 автомобіль марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2. У зв'язку з досягненням домовленості та добровільним врегулюванням порядку виконання судового рішення вказаною ухвалою суду закінчено виконавче провадження N 31752247 щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп.

Зазначений автотранспортний засіб знаходився на відповідальному зберіганні в порядку Закону N 606-XIV у ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2.

На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС перебувало виконавче провадження N 45925604 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зареєстрованого за реєстровим N 1114, виданого 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок реалізації якої підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" в розмірі 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп.

05 січня 2015 року у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа в наданий для самостійного виконання строк державний виконавець Хлєбников О.В. відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь держави.

Постановами державного виконавця Хлєбникова О.В. від 05 січня 2015 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, а також на все майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення - 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп.

17 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь бюджету проведено опис й арешт автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його на відповідальне зберігання громадянці ОСОБА_7

Позивач ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження N 45925604.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту.

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

На підставі частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам.

Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржені дії вчинені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, позивач ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження N 45925604, оскаржує дії державного виконавця управління ДВС, вчинені в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса.

За таких обставин відповідно до наведених вище норм частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у вказаній вище редакції) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року закрито провадження у цивільній справі N 522/11717/15-ц за скаргою ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Хлєбникова О.В. щодо порушення порядку проведення виконавчого провадження N 45925604. За висновком, викладеним апеляційним судом у вказаному рішенні, яке набрало законної сили, захист прав ОСОБА_3 має відбуватися в порядку адміністративного судочинства.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

В.С. Князєв О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Игры с юрисдикцией и противоположные правовые позиции дают невиданные по своей циничности результаты. В данном случае Большая палата указала, что как установлено судами предыдущих инстанций, обжалованные действия совершены старшим государственным исполнителем отдела принудительного исполнения решений управления ГИС в пределах взыскании с третьего лица исполнительного сбора в пользу бюджета в связи с невыполнением в предоставленный для самостоятельного выполнения срок должником требований исполнительной надписи нотариуса.

Таким образом, истец не является стороной исполнительного производства и оспаривает действия государственного исполнителя управления ГИС, совершенные в пределах взыскании с третьего лица исполнительного сбора в пользу бюджета в связи с невыполнением в предоставленный для самостоятельного выполнения срок должником требований исполнительной надписи нотариуса.

При таких обстоятельствах в соответствии с приведенными выше норм частей четвертой и пятой статьи 82 Закона N 606-XIV (в указанной выше редакции) этот спор подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства. При этом суд обращает внимание на то, что постановлением Апелляционного суда Одесской области закрыто производство по гражданскому делу по жалобе истца о признании неправомерными действий старшего государственного исполнителя отдела принудительного исполнения решений управления ГИС о нарушении порядка проведения исполнительного производства. По заключению, изложенному апелляционным судом в указанном решении, которое вступило в законную силу, защиту прав истца должна происходить в порядке административного судопроизводства.