Постановление БП-ВС после ЕСПЧ об отказе в пересмотре дела в связи с отсутствием нарушений по сути спора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 2а-525/2012 (2603/2661/12)

Провадження N 11-304зва18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,

Учасники справи:

представник відповідача (Міністерства внутрішніх справ України) - Отрода Т.Ю.,

представник відповідача (Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") - Кучма О.Л.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_5 про перегляд постанови Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року (судді Грегуль О.В., Бабко В.В., Шевчук О.П.), ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року (судді Хрімлі О.Г., Коротких А.Ю., Файдюк В.В.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року (судді Штульман І.В., Олексієнко М.М., Рецебуринський Ю.Й.) в адміністративній справі N 2а-525/2012 (2603/2661/12) за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУПФУ), Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ВАТ НАСК "Оранта") про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до МВС України, ГУПФУ, ВАТ НАСК "Оранта", у якому з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконними рішення (дії) МВС України про перерахунок пенсії в частині визначення розміру: посадового окладу, щомісячної доплати за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих у розмірі 100 % суми пенсії та премії;

- зобов'язати МВС України надати довідку до ГУПФУ про розмір його грошового забезпечення, врахувавши до грошового забезпечення, з якого нараховується пенсія: посадовий оклад у розмірі 185 грн. щомісячну доплату за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих у розмірі 100 % суми пенсії, виходячи з 80 % грошового забезпечення, премію у розмірі місячного грошового забезпечення;

- зобов'язати ГУПФУ здійснити перерахунок раніше призначеної йому пенсії з 1 січня 2005 року;

- визнати недійсною довідку N 15/3-3, видану МВС України 27 січня 2004 року, про місячне грошове утримання;

- зобов'язати ВАТ НАСК "Оранта" здійснити розрахунок грошового утримання на день виплати страхової суми, до якого врахувати: посадовий оклад у розмірі 185 грн. щомісячну надбавку за службу на посадах слідчих понад 15 років у розмірі 25 % до окладів грошового утримання, щомісячну доплату за службу на посадах слідчих понад 20 років у розмірі 100 % від суми пенсії з 80 %, щомісячну надбавку за особливі умови служби у розмірі 50 % окладів грошового утримання, надбавку за безперервну службу у розмірі 90 % грошового утримання, премію у розмірі 33,3 % грошового утримання, з якого перерахувати страхову суму;

- зобов'язати МВС України здійснити виплату йому одноразової грошової допомоги, врахувавши до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога, посадовий оклад у розмірі 1250 грн.

Деснянський районний суд міста Києва постановою від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року, відмовив ОСОБА_5 у задоволенні адміністративного позову.

На обґрунтування постановлених судових рішень суди першої і другої інстанцій вказали про відсутність порушення прав позивача при нарахуванні та виплаті належних йому при звільненні грошових сум та пенсій.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково. Суд касаційної інстанції скасував постанову Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 до ВАТ НАСК "Оранта" про зобов'язання вчинити дії, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині постанову Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ВАТ НАСК "Оранта" про зобов'язання вчинити дії, Вищий адміністративний суд України керувався тим, що спір в цій частині підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Залишаючи без змін постанову Деснянського районного суду міста Києва від 08 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року в іншій частині, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог ОСОБА_5 до МВС України та ГУПФУ, оскільки відповідно до наказу МВС України від 07 червня 2002 року N 218 о/с позивачу правомірно встановлено посадовий оклад у розмірі 180 грн. а усі інші види грошового забезпечення обчислені з урахуванням встановленого окладу та є такими, що відповідають чинному законодавству.

21 березня 2018 року ОСОБА_5 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд постанови Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Позивач просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивач зазначив, що 12 березня 2018 року Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) повідомив ОСОБА_5 про приєднання його заяви N 26724/17 до заяви N 56576/08 ОСОБА_6 проти України та постановлення на його користь остаточного рішення. На думку заявника, встановлення Судом порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) є підставою для перегляду судових рішень у справі N 2а-525/2012 (2603/2661/12).

Представник ПАТ "НАСК "Оранта" у відзиві на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами просить судові рішення залишити без змін.

Позивач та представник ГУПФУ, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилися.

Представники відповідачів - МВС України та ПАТ "НАСК "Оранта" у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ОСОБА_5 доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС України.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону N 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону N 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року N R (2000) 2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі "Гриценко та інші проти України" разом з його автентичним перекладом українською мовою.

З названого рішення ЄСПЛ у справі "Гриценко та інші проти України" та додатків до нього вбачається, що ОСОБА_5 подав до ЄСПЛ заяву N 26724/17, у якій скаржився, зокрема, на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

22 лютого 2018 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі "Гриценко та інші проти України" (далі - Рішення), у якому констатував порушення Україною, в тому числі і щодо ОСОБА_5, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільного провадження.

У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі "Фридлендер проти Франції" (Frydlender v. France), заява N 30979/96). У справі "Красношапка проти України" (N 23786/02 від 30 листопада 2006 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються в цій справі (пункти 7 та 8 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ указав, що розглянувши всі наявні матеріали, не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ констатував, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку", а також, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг (пункти 9 та 10 Рішення).

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги, у тому числі скаргу ОСОБА_5, щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Постановив, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та зобов'язав державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (пункти 3 й 4 резолютивної частини Рішення).

Як убачається з додатка до Рішення, ОСОБА_5 (заява N 26724/17) присуджено 900 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат.

З огляду на прийняття ЄСПЛ Рішення ОСОБА_5 просить переглянути постанову Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 рокуу справі N 2-а-525/12 з подальшим їх скасуванням та прийняттям нового рішення про задоволення його позову.

Як зазначено вище, рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Водночас у розумінні статті 10 Закону N 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

У випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв'язку із чим ОСОБА_5 було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 900 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ОСОБА_5 положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких ставиться питання в заяві ОСОБА_5, не пов'язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв'язку з недотриманням правила "розумного строку розгляду".

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У цій справі обов'язок держави виплатити ОСОБА_5 компенсацію в розмірі 900 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 344, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд постанови Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року у справі N 2а-525/2012 (2603/2661/12) за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 06 липня 2018 року.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Данное дело касалось дела от 22 февраля 2018 где ЕСПЧ принял окончательное решение по делу "Гриценко и другие против Украины", в котором констатировал нарушение Украиной, в том числе и по истцу, пункта 1 статьи 6 и статьи 13 Конвенции в связи с чрезмерной продолжительностью гражданского производства.

Большая палата указала, что учитывая установленное в Решении ЕСПЧ нарушения положений Конвенции, отсутствуют основания для применения дополнительных мер индивидуального характера в виде возобновления производства по административному делу путем отмены судебных решений, поскольку возможность их просмотра обуславливается содержанием констатированных ЕСПЧ нарушений. Повторное же рассмотрение дела не восстановит нарушенного права заявителя на рассмотрение дела в течение разумного срока, а также права на эффективное средство правовой защиты в государственном органе.