Постановления БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касательно оспаривания решения горсовета о возобновлении договора аренды

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 569/12538/16-а

Провадження N 11-345апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.О., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційні скарги Рівненської міської ради (далі - Міськрада) та ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (судді Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі N 569/12538/16-а за позовом ОСОБА_5 до Міськради, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Міськради про визнання недійсним її рішення від 22 вересня 2016 року N 1715 "Про внесення зміни до рішення від 16.06.2016 N 793 "Про поновлення договору оренди земельних ділянок на АДРЕСА_1" (далі - Спірне рішення).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначила, що Спірне рішення є незаконним, оскільки змінює умови використання наданих в оренду земельних ділянок таким чином, що фактично унеможливлює цільове використання цих земельних ділянок (автостоянка для паркування транспортних засобів), чим порушує право позивача на користування об'єктом оренди.

Крім того, на думку позивача, Спірне рішення суперечить актам цивільного законодавства України, оскільки, як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 24 липня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2017 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_5, постанову суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції, Міськрада та ОСОБА_4 подали касаційні скарги, в яких зазначили, що висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права. На думку скаржників, правомірність рішення відповідача щодо внесення змін у його попереднє рішення може бути предметом перевірки на відповідність критеріям, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, а ухвалою від 24 січня 2018 року задовольнив клопотання Міськради про поновлення строку на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження за її скаргою.

Ухвалами від 20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасниками справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 10 квітня та 15 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначила, що підтримує викладену в касаційній скарзі позицію відповідача щодо необхідності розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Міськради від 21 травня 2009 року N 2464 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, вилучення та надання земельних ділянок і зняття з розгляду деяких питань" передано суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_9 в оренду на десять років земельну ділянку загальною площею 4059 кв. м на АДРЕСА_1 в м. Рівному в оренду строком на десять років для розміщення колектора зливових і талих вод та відкритої автостоянки для паркування транспортних засобів відвідувачів волейбольних полів, тенісних кортів та працівників (підприємців) ринку, за умови встановлення сервітуту на проїзд.

На виконання цього рішення 27 жовтня 2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_9 та Міськрадою було укладено договір оренди земельної ділянки, який 05 лютого 2010 року зареєстровано в земельній книзі під номером 041058300036 з кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_1

У зв'язку зі смертю ОСОБА_9, рішенням Міськради від 08 листопада 2012 року N 2480 передано ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_6 земельні ділянки загальною площею 7316 кв. м на АДРЕСА_1 за рахунок земель, які перебували в оренді приватного підприємця ОСОБА_9, зокрема земельну ділянку площею 4059 кв. м, в оренду на три роки за умови наскрізного проїзду для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, з правом дострокового вилучення для потреб міста, без права будівництва, з правом укладання договору суборенди та за умови погашення боргу з орендної плати.

На підставі цього рішення між Міськрадою та ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було укладено договір оренди землі від 11 червня 2013 року N 813.

Рішенням Міськради від 16 червня 2016 року N 793 "Про поновлення договору оренди земельних ділянок на АДРЕСА_1" поновлено ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на три роки договір оренди земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки площею 4059 кв. м

06 вересня 2016 року між цими ж сторонами укладений додатковий договір про поновлення договору оренди землі.

Рішенням відповідача від 22 вересня 2016 року N 1715 внесено зміни до рішення Міськради від 16 червня 2016 року N 793, а саме у підпункті 1 пункту 1 після слів "договору суборенди" додано слова "установити, що вищезазначена земельна ділянка передається в оренду за умови встановлення сервітуту на проїзд".

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався тим, що приймаючи Спірне рішення Міськрада діяла законно, оскільки орендарі земельної ділянки не виконали належним чином рішення відповідача від 16 червня 2016 року N 793.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір у справі стосується права користування земельною ділянкою, тобто цивільного права, а тому такий спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як установлено матеріалами справи, Спірним рішенням Міськради внесено зміни до рішення відповідача від 16 червня 2016 року N 793 "Про поновлення договору оренди земельних ділянок на АДРЕСА_1", на підставі якого Міськрадою укладено з позивачем та третіми особами на стороні позивача (орендарями) додатковий договір про поновлення договору оренди землі.

Отже, спір у справі стосується права користування земельною ділянкою, тобто цивільного права, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржники не спростували, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Рівненської міської ради та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. ОСОБА_18 Уркевич

Л. М. ОСОБА_19 Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Очередное подтверждение не нужности административной юрисдикции. Суд указал, что спор по делу касается права пользования земельным участком, то есть гражданского права, что делает невозможным рассмотрение этого дела в порядке административного судопроизводства.

 

[ANTIRAID]

И еще одно подобное решение:

ПОСТАНОВА
Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 308/6914/16-ц

Провадження N 14-195цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області (судді Кондор Р.Ю., Джуга С.Д., Куштан Б.П., Чучка Н.В.) від 05 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (суддя Карпенко О.С.) від 2 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними та скасувати пункти 2.10, 2.12, 2.14 рішення XXII сесії VI скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 17 квітня 2014 року N 1282 "Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", якими надано дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею їх у власність ОСОБА_7 площею 0,1000 га на АДРЕСА_1, ОСОБА_4 площею 0,0631 га на АДРЕСА_1 і ОСОБА_6 площею 0,1000 га на АДРЕСА_2.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до рішення Ужгородської міськради від 31 травня 2013 N 919 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з подальшою передачею в оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,1 га в районі вул. Урожайної в м. Ужгороді. Такий проект щодо земельної ділянки площею 0,0909 га з кадастровим N НОМЕР_1 було виготовлено на замовлення позивача. Однак, 17 квітня 2014 року Ужгородська міська рада прийняла рішення N 1282, яким надала дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із подальшою передачею їх у власність громадянам ОСОБА_7 (ділянка площею 0,1000 га на АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (ділянка площею 0,0631 га по АДРЕСА_1) і ОСОБА_6 (ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_2), які є співвласниками будинків, розташованих за відповідними адресами. З'ясувалося, що земельні ділянки, щодо яких надано дозволи на розробку проектів землеустрою відповідачам по справі, накладаються на земельну ділянку, яку бажає отримати в оренду позивач. ОСОБА_5 зазначила, що, на її думку, Ужгородська міська рада не мала належних підстав для прийняття рішення від 17 квітня 2014 року N 1282 в оспорюваній нею частині, оскільки таке рішення створило спірну ситуацію щодо права сторін на землю, суперечить положенням статей 79-1, 116, 118, 120-124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тому є незаконним, порушує її майнове право на землю та створює перешкоди в його реалізації.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року закрито провадження у вищезазначеній цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 5 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України (у редакції до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі - Закон N 2147-VIII).

17 жовтня 2017 року ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 5 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року, які просить скасувати зпередбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою)підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 12, статті 122, частини третьої статті 123 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 3, частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), пункту 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у справі N 509/1105/16-ц та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року у справі N К/800/19805/14.

Ухвалою Верховного Суду України від 06 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон N 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" цього Кодексу).

12 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 14 березня 2018 року справу призначив до розгляду Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360? ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником на обґрунтування заяви про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції до набрання чинності Законом N 2147-VIII), додано копії ухвал касаційних судів різною юрисдикції, тому ця заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України.

З урахуванням викладеного зазначені рішення у справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Законом N 2147-VIII.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 травня 2018 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах: є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу про закриття провадження у справі, та передаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції виходив з того, що спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову, спільна вимога якого пред'явлена до органу місцевого самоврядування та фізичних осіб, є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивач ініціював спір з відповідачами на захист свого права землекористування (права оренди землі). Скасування пунктів рішення Ужгородської міської ради від 17 квітня 2014 року N 1282 щодо відведення та подальшу передачу у власність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 відповідних земельних ділянок, є одним із необхідних елементів вищезазначеного спору, спрямованого на захист майнових прав позивача.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року у справі N К/800/19805/14, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень - при ухваленні рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування здійснював владні управлінські функції. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. При цьому суди виходили з того, що саме по собі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, розробленої документації із землеустрою.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, суд касаційної інстанції, погодився з висновками апеляційного суду, та виходив з того, що позивачу рішеннями Таїровської селищної ради від 29 травня 2015 року та від 28 серпня 2015 року, було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та передачі йому у власність земельної ділянки, спір у даній справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник він у зв'язку із зверненням фізичної особи до суб'єкта владних повноважень із приводу реалізації наданих йому законом функцій.

Отже, у справі про перегляд якої подано заяву та у справах, в яких ухвалено надані для порівняння судові рішення встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 цього Кодексу (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська