ANTIRAID

Постановление ВС-КХС о преждевременности оспаривания бездействия НБУ и Приватбанка ипотекодателем по кредитам обеспечивающим рефинанс

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/15276/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис",

представник позивача - Пільх А.В., Бережний Д.С., Качмар О.Й.

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача-1 - Целевич О.Ю.

відповідач-2 - Національний банк України,

представник відповідача-2 - Амелін А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Руденко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А. від 25 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Гумеги О.В. від 26 жовтня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та підстав подання позову

1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до (1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та (2) Національного банку України, в якому просило: визнати незаконною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором; зобов'язати Національний банк України прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

2. Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

2.1. 03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) було укладено Кредитний договір N 19 (далі - Кредитний договір), за змістом п. 1.1 якого відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ N 459 від 25.12.2008, в редакції постанови Правління НБУ N 92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього. Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори N N 1-81, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо;

2.2. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 66 від 12.06.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016;

2.3. Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 42 від 26.01.2010 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками;

2.4. На виконання умов Кредитного договору НБУ надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами.

2.5. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у період з 04.03.2009 по 23.02.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011 та N 11 від 23.02.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору;

2.6. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 27.03.2009 по 09.06.2009 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "ІстейтАльянс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009 та N 135 від 09.06.2009, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.7. У період з 27.03.2009 по 31.10.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Істейт Сервіс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, а саме: N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012 та N 20 від 31.10.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.8. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 03.04.2009 по 30.07.2014 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Спектрум-Енерго" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.9. 24.03.2016 ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго" були припинені шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ "Приватофис", що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ІстейтАльянс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Істейт Сервіс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 06.04.2015 N 06/04-15, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.03.2016 N 1000770673, N 1000768762, N 1002929306, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Приватофис" від 18.03.2016 N 18/03-16. Відповідно до Статуту ТОВ "Приватофис", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Приватофис" (протокол N 11/05-2017 від 11.05.2017), ТОВ "Приватофис" є єдиним правонаступником ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго", що були припинені шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис";

2.10. Отже, на момент розгляду вказаного спору судами, ТОВ "Приватофис" є майновим поручителем перед НБУ за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором згідно переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011, N 11 від 23.02.2012, N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009, N 135 від 09.06.2009, N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012, N 20 від 31.10.2012, N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014 (далі разом - "Іпотечні договори");

2.11. За змістом п. 15.8 Іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1); звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2);

2.12. Листами від 19.08.2017 НБУ звернувся до ТОВ "Приватофис" з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором, відповідно до яких вимагав сплати заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотек за Іпотечними договорами в рахунок задоволення своїх вимог;

2.13. Позивач вказує, що незважаючи на можливість ПАТ КБ "Приватбанк" погасити утворену за Кредитним договором заборгованість, Національний банк України допускає бездіяльність щодо прийняття від ПАТ КБ "Приватбанк" належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за Іпотечними договорами, у зв'язку з чим позивача з метою захисту своїх прав і інтересів звернувся до місцевого господарського суду з позовом ними вимогами про незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язань щодо її погашення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості.

4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підтверджені зібраними в матеріалах справи доказами обставини, які свідчать про невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ за Кредитним договором за наявності відповідної можливості, неприйняття останнім запропонованого ПАТ КБ "Приватбанк" порядку виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", одночасно із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача шляхом звернення стягнення на належне йому майно, підтверджують правомірність звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-2 подав касаційну скаргу в якій просить - вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову вимовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, підтримані відповідачем-1 (узагальнено)

6. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:

6.1. Відсутність порушених прав та інтересів позивача, як іпотекодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлювало задоволення його позову;

6.2. Неправомірне застосування судами до спірних правовідносин передбаченого положеннями положень ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України способу захисту прав власності, адже звернення на підставі іпотечних договорів стягнення на майно позивача в рахунок погашення забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором є встановленим законом способом позбавлення особи права власності;

6.3. Невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, зокрема, щодо прийняття листа заступника Голови НБУ N 41-00009/14703 від 24.02.2017 (в якому у відповідь на пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк" щодо погодження графіку погашення заборгованості за кредитним договором було висловлену позицію щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності майнового поручителя за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості) як належного підтвердження позиції іпотекодержателя щодо небажання отримати задоволення своїх вимог від позичальника з метою звернення стягнення на майно іпотекодавця;

6.4. Неврахування судами обставин можливої втрати ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором.

Доводи інших учасників справи

7. Представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. У відзиві підтримав мотиви прийняття та висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

8. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції в силу положень ст. ст. 173, 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 1054 Цивільного кодексу України на підставі Кредитного договору між сторонами виникли правовідносини, сутність яких полягала в тому, що НБУ зобов'язався надати ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а останній - їх повернути та сплатити проценти за користування, однак у визначені таким договором строки ПАТ КБ "Приватбанк" грошове зобов'язання з повернення кредитних коштів (23.12.2016) не виконав.

9. Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 30.06.2017 складає 7 669 000 000,00 грн.

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа заступника Голови Національного банку України N 41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді про наміри ПАТ КБ "Приватбанк" (лист N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, згідно якого ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість за кредитними договорами N 7 від 04.03.2014, N 26 від 04.04.2014, N 19 від 03.03.2009, N 10 від 20.02.2015 та додатковим договором до N 18 від 21.02.2014 до кредитного договору N 19 від 24.10.2008 у загальному розмірі 2 384 615 385,00 грн. та просив НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів 28.12.2017 згідно з графіком), висловлено позицію відповідача-2 щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості.

11. У відповідності до статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

12. За приписами статті 613 Цивільного кодексу, прострочення кредитора можливе у двох альтернативних випадках: або кредитор відмовляється від прийняття належного виконання боржником, або, за відсутності такого належного виконання, не вчиняє певних дій, які нерозривно пов'язані з вчиненням боржником свого обов'язку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що НБУ не вчиняв дії, спрямовані на погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів після настання строку повернення кредиту.

13. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що, з одного боку, НБУ не відмовлявся від прийняття належного виконання ПАТ КБ "Приватбанк", але в той же час судами не була дана належна правова оцінка наявності чи відсутності дій НБУ, до вчинення яких ПАТ КБ "Приватбанк" не міг виконати свого обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки укладеному між сторонами Кредитному договору в тій частині, чи кореспондується обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати свої зобов'язання за Кредитним договором з вчиненням певних дій з боку НБУ. Крім того, судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи вчинялись ПАТ КБ "Приватбанк" будь-які інші дії (окрім направлення на адресу НБУ листа N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017), спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором та чи існували об'єктивні перешкоди щодо здійснення вказаних дій, у тому числі пов'язані з необхідністю вчинення певних дій з боку НБУ.

13. Водночас, посилання скаржників на можливу втрату ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором Верховним Судом відхиляються з огляду на наступне. Кредитним договором передбачено кінцевий строк погашення кредиту, обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" погасити кредит у визначений договором строк зі сплатою процентів за користування кредитом, тоді як ні умовами кредитного договору ні положенням Цивільного кодексу України не передбачено підстави звільнення ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з економічною недоцільністю чи наявністю інших заборгованостей ПАТ КБ "Приватбанк" з огляду на можливість ліквідності.

14. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

15. За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

16. З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).

17. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

18. Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.

19. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором.

20. Щодо наявності правових підстав для застосування превентивних способів захисту Верховний Суд зазначає наступне. Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

21. Наведена норма надає особі право на превентивний захист права власності, якщо порушення права власності ще не відбулось, однак дії або бездіяльність іншої особи дають підстави стверджувати про реальну загрозу порушення права власності у майбутньому. Право власника звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню за таких обставин може бути реалізоване, якщо загроза порушення є реальною, тобто без надання власнику превентивного захисту власник не матиме співмірних із, правом, що потребує захисту, та адекватних можливому порушенню способів запобігти порушенню свого права власності.

22. За висновком судів у цій справі, діями, які відповідають ознакам, наведеним у частині 2 статті 386 ЦК Украйни, є неприйняття відповідачем-1 виконання від відповідача-2 за Кредитним договором, внаслідок чого відбувається прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, забезпеченого іпотекою майна позивача, а у відповідача-1 як у іпотекодержателя виникає право в порядку статті 589 ЦК України та статті 12 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить позивачу.

23. Підстави виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовані нормами ЦК України та Законом України "Про іпотеку" (далі - Закон).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі N 760/14438/15-ц, звертаючись до висновків Верховного Суду України у постанові від 22.03.2017 у справі N 6-2967цс16, підкреслила, що Законом передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду, звернулась також до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30.03.2016 у справі N 6-1851цс15, зазначила, що при вирішенні категорії справ про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

25. Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає звернення іпотекодержателя до суду за захистом свого права і виключає перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Цей спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки надає іпотекодавцю право у суді заперечувати проти звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачає, що суд у відповідному спорі може надати оцінку обставинам невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (стаття 589 ЦК України, стаття 12 Закону) а також оцінити, чи звернулась особа (іпотекодержатель) за захистом права, яким ця особа зловживає, тоді як виходячи з приписів статті 15 ЦК України захисту підлягатиме порушене, невизнане або оспорюване право, а право, яким особа зловживає, захисту не підлягає.

26. Отже позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто такі, у яких іпотекодавець не має можливості вимагати, аби суд відмовив іпотекодержателю у захисті права, яким іпотекодержатель зловживає) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, можуть бути застосовані, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Проти звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом іпотекодавець може заперечувати, звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

27. Між тим, судами не встановлено, чи узгодили сторони Договору іпотеки позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, та з цією метою не було досліджено такі докази у справі як Договори іпотеки, їх дійсність на час розгляду справи та чи не припинена іпотека на підставі статті 17 Закону України "Про іпотеку". Відтак, без дослідження Договорів іпотеки та без встановлення наведених вище обставин неможливо встановити, чи існує реальна загроза порушення права власності Позивача. Верховний Суд звертає увагу також на те, що суди на підставі належних доказів не встановили існування права власності Позивача на предмети іпотеки за Договором іпотеки на час звернення Позивача із позовом про захист права власності.

28. У зв'язку із викладеним Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків, що внаслідок вчинення відповідачем-1 дій (бездіяльності) з неприйняття ним виконання від відповідача-2 за Кредитним договором у відповідача-2 безумовно виникає право на набуття права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а відповідно існує реальна загроза в контексті статті 386 ЦК України, оскільки у відповідача-1 є об'єктивна можливість внаслідок вчинених ним дій (бездіяльності) порушити право власності позивача на належний йому предмет іпотеки, за захистом права на який звернувся позивач у цій справі.

29. Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки щодо співмірності заявленої вимоги та майнового інтересу позивача, адже загальний розмір заборгованості за Кредитним договором значно перевищує зазначену в Договорах іпотеки вартість майна майнового поручителя.

30. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 р. у справі N 918/169/16, здійсненого при застосуванні положень ст. 11 Закону України "Про іпотеку", відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

31. З огляду на положення ст. ст. 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та призначення іпотеки як правового інституту вбачається, що суть іпотеки як акцесорного зобов'язання полягає у відсутності у майнового поручителя статусу солідарного боржника, а задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора) здійснюється виключно в межах вартості переданого в іпотеку майна, тобто майновий інтерес кредитора при зверненні стягнення на предмет іпотеки забезпечується (і задовольняється) в повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки дорівнюватиме або перевищуватиме розмір вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням, або ж частково, якщо вартість предмета іпотеки буде нижчою за розмір вимог кредитора за основним зобов'язанням, а відтак, розмір виконання майновим поручителем обов'язку боржника за основним зобов'язанням не може перевищувати вартості предмету іпотеки (розміру виконання майновим поручителем свого обов'язку за договором іпотеки), адже в іншому випадку таке зобов'язання не буде відповідати правовій природі іпотеки, визначеній положеннями спеціального закону (в т. ч. ст. 11 Закону України "Про іпотеку").

32. У зв'язку із викладеним, Верховний Суд частково погоджується з аргументами скаржника в тій частині, у якій скаржник стверджує, що судами не встановлено реальної загрози порушенню прав позивача, а відтак Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для застосування превентивного способу захисту права власності позивача від можливого у майбутньому порушення з боку відповідачів.

33. Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для з'ясування обставин щодо наявності реальної загрози порушення права власності позивача, співмірності спонукання позивача сплатити основну заборгованість за Кредитним договором із заявленими позовними вимогами, наявності або відсутності прострочення кредитора.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі N 910/15276/17 скасувати.

3.Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Міщенко І.С.

Судді: Берднік І.С.

Суховий В.Г.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Верховный суд не дал возможности ипотекодателю по кредитам рефинанса Приватбанка фактически прекратить ипотеку. Приватбанк теперь на себе почувствовал справедливость решений. Формально суд направляя дело на новое рассмотрение указал, на отсутствие подтверждений действительности договор ипотеки и наличия у ипотекодателя права собственности.

Однако, в то же время, сделал вывод со ссылкой на существующие позиции ВСУ, что ипотекодатель несет ответственность исключительно своим имуществом и в связи с тем, что долг и так больше стоимости имущества, то и говорить о злоупотреблениях НБУ с Приватбанком рано.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By alexm121
      Здравствуйте. Расскажу свою ситуацию. Брал займы в организациях и все разы исправно гасил со всеми процентами и просрочками. Так было около двух раз. Взял третий раз, оплатить не смог и пошло поехало... Около 11 МФО, просрочка около года, даже наверное больше уже. Постоянно звонят, шлют смс, письма на домашний адрес. В последнее время начал бояться суда и постояннных их угроз по статье мошеничества. Думал даже, что может по частям платить, но потом почитал форум и скорее всего верное решение продолжать игнорировать и ждать повестки в суд (если будут подавать). В сумме займы около 500-2000. В трех конторах займы около 6000-9000. Если можете посоветовать что делать, буду рад. Спасибо.
    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075
    • By Алекса
      Здравствуйте.у меня  такая ситуация(крик души) в 2008 году,когда я еще училась,мне выдали кредитную карту приват банка с суммой 1000 грн.до 2011 года я ею не пользовалась,потом в семье случилось горе и я воспользовалась этими деньгами.позже кредит закрыла,но не закрыла саму карту.до 2013 года я деньги с карты не брала.С 2013 года я брала кредитные деньги,но выплачивала не вовремя и мне насчитывали проценты большие..В 2015 году я устроилась официально на работу и начала погашать сумму вовремя и мне подняли лимит до 5 тыс.В январе 2018года нам на работе выдали зарплатные карты привата и увеличили лимит до 22тыс.(но по старым условиям с большими процентами)а с апреля месяца я ушла в декрет и взяла деньги с карты,в декабре муж потерял работу и я перестала проплачивать кредит так как не с чего..(единственный доход это соц.выплаты на ребенка, с которых банк списывает половину суммы.имеет ли он на это право?  ).на сегодняшний момент у меня долг почти 30 тыс.Я являюсь совладелицей квартиры и в ней прописан ребенок,вопрос как можно разрулить ситуацию с долгом,банк на уступки не идет а так же не выдает копию анкеты-договора. какова вероятность того что банк подаст в суд и сможет отобрать мою часть квартиры и что такое исковая давность и как ее применить?Помогите пожалуйста,а то у меня уже сдают нервы от переживания а от этого страдает ребенок.мне больше не к кому обратиться.Родители помочь немогут.
    • By Крис468
      Добрий день помогите мне пожалуйста взела в мускредит 450 грн и прострочила пять месяцев   кредит  продали сичяс уже 3000 тисячи звонят пишут что отправили кредиторов по адресу моего проживания писали что дело передают в суд помогите подскажыте они  диствительно могут приехать и передать дело в суд 
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 369/382/17
      Провадження N 14-389цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С.І., Верланова С.М., Сліпченка О.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг"), Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
      Позивачі зазначали, що за умовами кредитного договору від 29 травня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, останній отримав кредитні кошти в сумі 27 тис. доларів США на умовах, визначених договором, строком на 4 роки. Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено договором іпотеки, укладеного того ж дня між банком та ОСОБА_4, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1.
      Позивачі вказували, що квартира є спільним майном подружжя, а позивач ОСОБА_3, яка зареєстрована в ній, згоди на укладення договору іпотеки не надавала.
      Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У решті позовних вимог відмовлено.
      На виконання судового рішення 31 серпня 2016 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ПАТ "КБ "ПриватБанк" передав у власність покупцю ТОВ "Естейт Селлінг" вказану квартиру, а покупець прийняв у власність нерухоме майно та сплатив продавцю кошти у розмірі 654 тис. 29 грн.
      Позивачі зазначали, що вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог Закону України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", (далі - Закон України N 1304-VII), яким було тимчасово заборонено відчужувати без згоди власника нерухоме майно, яке є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, який був наданий в іноземній валюті.
      Крім того, в порушення вимог статті 38 Закону України N 898-IV "Про іпотеку" іпотекодержатель не повідомив іпотекодавця про продаж предмета іпотеки, чим порушив його переважне право придбати предмет іпотеки.
      На підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України N 1304-VII, позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу іпотечного майна, укладений 31 серпня 2016 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг".
      Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до вимог статті першої Закону України N 1304-VII протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України N 898-IV "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Разом з тим, позивачами не доведено, що вони використовують спірну квартиру як місце свого постійного проживання, а також що у позичальника ОСОБА_4 у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
      Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_2, укладений 31 серпня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг"; вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позовні вимоги на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України апеляційний суд виходив з того, що продаж предмета іпотеки відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року вчинено банком 31 серпня 2016 року, тобто в період дії Закону України N 1304-VII, за наявності всіх умов, передбачених статтею 1 цього Закону, за яких майно не може бути примусово відчужене.
      Апеляційний суд також дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири з підстав недотримання банком положень статті 38 Закону України N 898-IV "Про іпотеку", оскільки позивач ОСОБА_4 не надав доказів порушення його прав, а саме, що він мав намір придбати спірну квартиру і вжив для цього заходів, а також, що він мав необхідний обсяг коштів для погашення боргу.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи касаційної скарги зводяться до того, що кредитор правомірно задовольнив кредиторські вимоги шляхом укладення оспорюваного договору на основі іпотечного застереження, оскільки норми Закону України N 1304-VII не містять прямої заборони на позасудове врегулювання встановлене статтею 36 Закону України N 898-IV "Про іпотеку". Письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, засвідчує згоду власника та свідчить про його волевиявлення на реалізацію предмета іпотеки.
      Касаційна скарга також містить посилання на те, що суд не звернув увагу на юрисдикцію даного спору та визнав недійсною угоду, укладену між двома юридичними особами.
      Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та роз'яснено учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу до 22 червня 2018 року.
      Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 15 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України N 2147-VIII, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Разом з тим, відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Оскільки до суду з позовом звернулися позивачі фізичні особи, які ставили питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома юридичними особами, і які хоч і не були стороною цього договору, проте є заінтересованими особами, оскільки вважали, що укладеним договором порушено їх права та законні інтереси.
      Отже, виходячи з вищезазначених положень норм ЦПК України та ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, спір, що виник між сторонами, де позивачами є фізичні особи, а відповідачами - юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу, за суб'єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.
      В частині решти доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
      Скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення можливе за наявності підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України.
      Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      При цьому, як зазначено в частині другій статті 376 ЦПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Проте рішення апеляційного суду будь-яких висновків щодо цього узагалі не містить.
      Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір, виходили з положень статті 1 Закону України N 1304-VII, іншого тлумачення цим нормам апеляційний суд не дав.
      Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Зокрема, порушення вимог статей 76-79 ЦПК України щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 81 ЦПК України), порушення вимог статті 265 ЦПК України щодо змісту рішення суду, тощо.
      Посилання на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.
      У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтями 263, 265 та 367 ЦПК України.
      Проте рішення апеляційним судом прийнято з порушенням вищезазначених вимог закону.
      В матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов своїх висновків.
      Зокрема, позивачами не надано жодного доказу використання спірної квартири як місця свого проживання, а встановлення цієї обставини судом апеляційної інстанції на підставі отримання позивачами судових повісток за адресою спірної квартири спростовується наявними у матеріалах справи конвертами, які протягом всього часу розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді поверталися на адресу судів без їх вручення позивачам за закінченням терміну зберігання.
      Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
      Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Проте позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна.
      Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України N 1304-VII та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними.
      Крім того, посилаючись в своєму рішенні як на підставу реалізації іпотечного майна на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки та маючи докази про його оскарження (а. с. 71-75) апеляційний суд навіть не з'ясував, чи є воно чинним.
      Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, не перевірив доводів апеляційної скарги, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні.
      За викладених обставин постанова Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська