Постановление ВС-КХС о преждевременности оспаривания бездействия НБУ и Приватбанка ипотекодателем по кредитам обеспечивающим рефинанс

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/15276/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис",

представник позивача - Пільх А.В., Бережний Д.С., Качмар О.Й.

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача-1 - Целевич О.Ю.

відповідач-2 - Національний банк України,

представник відповідача-2 - Амелін А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Руденко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А. від 25 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Гумеги О.В. від 26 жовтня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та підстав подання позову

1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до (1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та (2) Національного банку України, в якому просило: визнати незаконною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором; зобов'язати Національний банк України прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

2. Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

2.1. 03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) було укладено Кредитний договір N 19 (далі - Кредитний договір), за змістом п. 1.1 якого відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ N 459 від 25.12.2008, в редакції постанови Правління НБУ N 92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього. Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори N N 1-81, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо;

2.2. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 66 від 12.06.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016;

2.3. Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 42 від 26.01.2010 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками;

2.4. На виконання умов Кредитного договору НБУ надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами.

2.5. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у період з 04.03.2009 по 23.02.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011 та N 11 від 23.02.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору;

2.6. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 27.03.2009 по 09.06.2009 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "ІстейтАльянс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009 та N 135 від 09.06.2009, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.7. У період з 27.03.2009 по 31.10.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Істейт Сервіс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, а саме: N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012 та N 20 від 31.10.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.8. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 03.04.2009 по 30.07.2014 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Спектрум-Енерго" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;

2.9. 24.03.2016 ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго" були припинені шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ "Приватофис", що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ІстейтАльянс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Істейт Сервіс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 06.04.2015 N 06/04-15, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.03.2016 N 1000770673, N 1000768762, N 1002929306, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Приватофис" від 18.03.2016 N 18/03-16. Відповідно до Статуту ТОВ "Приватофис", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Приватофис" (протокол N 11/05-2017 від 11.05.2017), ТОВ "Приватофис" є єдиним правонаступником ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго", що були припинені шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис";

2.10. Отже, на момент розгляду вказаного спору судами, ТОВ "Приватофис" є майновим поручителем перед НБУ за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором згідно переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011, N 11 від 23.02.2012, N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009, N 135 від 09.06.2009, N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012, N 20 від 31.10.2012, N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014 (далі разом - "Іпотечні договори");

2.11. За змістом п. 15.8 Іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1); звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2);

2.12. Листами від 19.08.2017 НБУ звернувся до ТОВ "Приватофис" з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором, відповідно до яких вимагав сплати заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотек за Іпотечними договорами в рахунок задоволення своїх вимог;

2.13. Позивач вказує, що незважаючи на можливість ПАТ КБ "Приватбанк" погасити утворену за Кредитним договором заборгованість, Національний банк України допускає бездіяльність щодо прийняття від ПАТ КБ "Приватбанк" належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за Іпотечними договорами, у зв'язку з чим позивача з метою захисту своїх прав і інтересів звернувся до місцевого господарського суду з позовом ними вимогами про незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язань щодо її погашення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості.

4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підтверджені зібраними в матеріалах справи доказами обставини, які свідчать про невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ за Кредитним договором за наявності відповідної можливості, неприйняття останнім запропонованого ПАТ КБ "Приватбанк" порядку виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", одночасно із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача шляхом звернення стягнення на належне йому майно, підтверджують правомірність звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-2 подав касаційну скаргу в якій просить - вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову вимовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, підтримані відповідачем-1 (узагальнено)

6. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:

6.1. Відсутність порушених прав та інтересів позивача, як іпотекодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлювало задоволення його позову;

6.2. Неправомірне застосування судами до спірних правовідносин передбаченого положеннями положень ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України способу захисту прав власності, адже звернення на підставі іпотечних договорів стягнення на майно позивача в рахунок погашення забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором є встановленим законом способом позбавлення особи права власності;

6.3. Невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, зокрема, щодо прийняття листа заступника Голови НБУ N 41-00009/14703 від 24.02.2017 (в якому у відповідь на пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк" щодо погодження графіку погашення заборгованості за кредитним договором було висловлену позицію щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності майнового поручителя за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості) як належного підтвердження позиції іпотекодержателя щодо небажання отримати задоволення своїх вимог від позичальника з метою звернення стягнення на майно іпотекодавця;

6.4. Неврахування судами обставин можливої втрати ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором.

Доводи інших учасників справи

7. Представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. У відзиві підтримав мотиви прийняття та висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

8. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції в силу положень ст. ст. 173, 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 1054 Цивільного кодексу України на підставі Кредитного договору між сторонами виникли правовідносини, сутність яких полягала в тому, що НБУ зобов'язався надати ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а останній - їх повернути та сплатити проценти за користування, однак у визначені таким договором строки ПАТ КБ "Приватбанк" грошове зобов'язання з повернення кредитних коштів (23.12.2016) не виконав.

9. Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 30.06.2017 складає 7 669 000 000,00 грн.

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа заступника Голови Національного банку України N 41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді про наміри ПАТ КБ "Приватбанк" (лист N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, згідно якого ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість за кредитними договорами N 7 від 04.03.2014, N 26 від 04.04.2014, N 19 від 03.03.2009, N 10 від 20.02.2015 та додатковим договором до N 18 від 21.02.2014 до кредитного договору N 19 від 24.10.2008 у загальному розмірі 2 384 615 385,00 грн. та просив НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів 28.12.2017 згідно з графіком), висловлено позицію відповідача-2 щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості.

11. У відповідності до статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

12. За приписами статті 613 Цивільного кодексу, прострочення кредитора можливе у двох альтернативних випадках: або кредитор відмовляється від прийняття належного виконання боржником, або, за відсутності такого належного виконання, не вчиняє певних дій, які нерозривно пов'язані з вчиненням боржником свого обов'язку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що НБУ не вчиняв дії, спрямовані на погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів після настання строку повернення кредиту.

13. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що, з одного боку, НБУ не відмовлявся від прийняття належного виконання ПАТ КБ "Приватбанк", але в той же час судами не була дана належна правова оцінка наявності чи відсутності дій НБУ, до вчинення яких ПАТ КБ "Приватбанк" не міг виконати свого обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки укладеному між сторонами Кредитному договору в тій частині, чи кореспондується обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати свої зобов'язання за Кредитним договором з вчиненням певних дій з боку НБУ. Крім того, судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи вчинялись ПАТ КБ "Приватбанк" будь-які інші дії (окрім направлення на адресу НБУ листа N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017), спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором та чи існували об'єктивні перешкоди щодо здійснення вказаних дій, у тому числі пов'язані з необхідністю вчинення певних дій з боку НБУ.

13. Водночас, посилання скаржників на можливу втрату ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором Верховним Судом відхиляються з огляду на наступне. Кредитним договором передбачено кінцевий строк погашення кредиту, обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" погасити кредит у визначений договором строк зі сплатою процентів за користування кредитом, тоді як ні умовами кредитного договору ні положенням Цивільного кодексу України не передбачено підстави звільнення ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з економічною недоцільністю чи наявністю інших заборгованостей ПАТ КБ "Приватбанк" з огляду на можливість ліквідності.

14. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

15. За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

16. З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).

17. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

18. Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.

19. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором.

20. Щодо наявності правових підстав для застосування превентивних способів захисту Верховний Суд зазначає наступне. Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

21. Наведена норма надає особі право на превентивний захист права власності, якщо порушення права власності ще не відбулось, однак дії або бездіяльність іншої особи дають підстави стверджувати про реальну загрозу порушення права власності у майбутньому. Право власника звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню за таких обставин може бути реалізоване, якщо загроза порушення є реальною, тобто без надання власнику превентивного захисту власник не матиме співмірних із, правом, що потребує захисту, та адекватних можливому порушенню способів запобігти порушенню свого права власності.

22. За висновком судів у цій справі, діями, які відповідають ознакам, наведеним у частині 2 статті 386 ЦК Украйни, є неприйняття відповідачем-1 виконання від відповідача-2 за Кредитним договором, внаслідок чого відбувається прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, забезпеченого іпотекою майна позивача, а у відповідача-1 як у іпотекодержателя виникає право в порядку статті 589 ЦК України та статті 12 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить позивачу.

23. Підстави виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовані нормами ЦК України та Законом України "Про іпотеку" (далі - Закон).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі N 760/14438/15-ц, звертаючись до висновків Верховного Суду України у постанові від 22.03.2017 у справі N 6-2967цс16, підкреслила, що Законом передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду, звернулась також до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30.03.2016 у справі N 6-1851цс15, зазначила, що при вирішенні категорії справ про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

25. Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає звернення іпотекодержателя до суду за захистом свого права і виключає перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Цей спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки надає іпотекодавцю право у суді заперечувати проти звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачає, що суд у відповідному спорі може надати оцінку обставинам невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (стаття 589 ЦК України, стаття 12 Закону) а також оцінити, чи звернулась особа (іпотекодержатель) за захистом права, яким ця особа зловживає, тоді як виходячи з приписів статті 15 ЦК України захисту підлягатиме порушене, невизнане або оспорюване право, а право, яким особа зловживає, захисту не підлягає.

26. Отже позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто такі, у яких іпотекодавець не має можливості вимагати, аби суд відмовив іпотекодержателю у захисті права, яким іпотекодержатель зловживає) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, можуть бути застосовані, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Проти звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом іпотекодавець може заперечувати, звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

27. Між тим, судами не встановлено, чи узгодили сторони Договору іпотеки позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, та з цією метою не було досліджено такі докази у справі як Договори іпотеки, їх дійсність на час розгляду справи та чи не припинена іпотека на підставі статті 17 Закону України "Про іпотеку". Відтак, без дослідження Договорів іпотеки та без встановлення наведених вище обставин неможливо встановити, чи існує реальна загроза порушення права власності Позивача. Верховний Суд звертає увагу також на те, що суди на підставі належних доказів не встановили існування права власності Позивача на предмети іпотеки за Договором іпотеки на час звернення Позивача із позовом про захист права власності.

28. У зв'язку із викладеним Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків, що внаслідок вчинення відповідачем-1 дій (бездіяльності) з неприйняття ним виконання від відповідача-2 за Кредитним договором у відповідача-2 безумовно виникає право на набуття права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а відповідно існує реальна загроза в контексті статті 386 ЦК України, оскільки у відповідача-1 є об'єктивна можливість внаслідок вчинених ним дій (бездіяльності) порушити право власності позивача на належний йому предмет іпотеки, за захистом права на який звернувся позивач у цій справі.

29. Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки щодо співмірності заявленої вимоги та майнового інтересу позивача, адже загальний розмір заборгованості за Кредитним договором значно перевищує зазначену в Договорах іпотеки вартість майна майнового поручителя.

30. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 р. у справі N 918/169/16, здійсненого при застосуванні положень ст. 11 Закону України "Про іпотеку", відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

31. З огляду на положення ст. ст. 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та призначення іпотеки як правового інституту вбачається, що суть іпотеки як акцесорного зобов'язання полягає у відсутності у майнового поручителя статусу солідарного боржника, а задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора) здійснюється виключно в межах вартості переданого в іпотеку майна, тобто майновий інтерес кредитора при зверненні стягнення на предмет іпотеки забезпечується (і задовольняється) в повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки дорівнюватиме або перевищуватиме розмір вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням, або ж частково, якщо вартість предмета іпотеки буде нижчою за розмір вимог кредитора за основним зобов'язанням, а відтак, розмір виконання майновим поручителем обов'язку боржника за основним зобов'язанням не може перевищувати вартості предмету іпотеки (розміру виконання майновим поручителем свого обов'язку за договором іпотеки), адже в іншому випадку таке зобов'язання не буде відповідати правовій природі іпотеки, визначеній положеннями спеціального закону (в т. ч. ст. 11 Закону України "Про іпотеку").

32. У зв'язку із викладеним, Верховний Суд частково погоджується з аргументами скаржника в тій частині, у якій скаржник стверджує, що судами не встановлено реальної загрози порушенню прав позивача, а відтак Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для застосування превентивного способу захисту права власності позивача від можливого у майбутньому порушення з боку відповідачів.

33. Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для з'ясування обставин щодо наявності реальної загрози порушення права власності позивача, співмірності спонукання позивача сплатити основну заборгованість за Кредитним договором із заявленими позовними вимогами, наявності або відсутності прострочення кредитора.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі N 910/15276/17 скасувати.

3.Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Міщенко І.С.

Судді: Берднік І.С.

Суховий В.Г.

[ANTIRAID]

Верховный суд не дал возможности ипотекодателю по кредитам рефинанса Приватбанка фактически прекратить ипотеку. Приватбанк теперь на себе почувствовал справедливость решений. Формально суд направляя дело на новое рассмотрение указал, на отсутствие подтверждений действительности договор ипотеки и наличия у ипотекодателя права собственности.

Однако, в то же время, сделал вывод со ссылкой на существующие позиции ВСУ, что ипотекодатель несет ответственность исключительно своим имуществом и в связи с тем, что долг и так больше стоимости имущества, то и говорить о злоупотреблениях НБУ с Приватбанком рано.