Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора относительно оспаривания решение горсовета отказавшего в передаче земли для обслуживания существующих жилых зданий

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/8018/17

Провадження N 11-546апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (далі - Позивачі),

відповідач - Київська міська рада (далі - Міськрада),

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Міськради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року в складі колегії суддів Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

УСТАНОВИЛА:

Позивачі, кожен окремо, звернулися до суду із позовами, у яких просили визнати протиправними і скасувати рішення Міськради від 15 листопада 2016 року N N 526/1530, 527/1531, 523/1527, 524/1528 про відмову в передачі земельної ділянки кожному з них у приватну власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, а також зобов'язати відповідача розглянути проекти землеустрою щодо передачі зазначених земельних ділянок у приватну власність кожному з позивачів та прийняти відповідні рішення.

Позовні заяви мотивовані тим, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками житлових будинків відповідно N N АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування та міни від 02 грудня 2009 року.

Позивачі зазначали, що до Міськради кожен із них подав проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, на погодження та передачу земельних ділянок у власність, однак рішеннями Міськради від 15 листопада 2016 року N N 526/1530, 527/1531, 523/1527 та 524/1528 відмовлено у передачі зазначених земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (категорія земель - землі рекреаційного призначення), а також оскаржуваними рішеннями Міськради доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Міськради здійснити заходи, спрямовані на проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, передбачених рішенням Міськради від 25 вересня 2003 року N 16/890 "Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві" (із змінами і доповненнями), та виконавчому органу Міськради здійснити організаційно-правові дії щодо створення на спірній земельній ділянці реабілітаційно-рекреаційного центру для інвалідів та учасників бойових дій в зоні антитерористичної операції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року об'єднано справи за згаданими позовами в одне провадження.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року позови ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Міськради від 15 листопада 2016 року N 526/1530 про відмову у передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Зобов'язано Міськраду розглянути проект землеустрою щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та прийняти відповідне рішення. Визнано протиправним і скасовано рішення Міськради від 15 листопада 2016 року N 527/1531 про відмову у передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Зобов'язано Міськраду розглянути проект землеустрою щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та прийняти відповідне рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення Міськради від 15 листопада 2016 року N 523/1527 про відмову у передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Зобов'язано Міськраду розглянути проект землеустрою щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та прийняти відповідне рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення Міськради від 15 листопада 2016 року N 524/1528 про відмову у передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Зобов'язано Міськраду розглянути проект землеустрою щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та прийняти відповідне рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на той час.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в указаній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір стосується права цивільного, оскільки виник між сторонами з приводу правомірності набуття Позивачами права власності на земельні ділянки, як власників жилих будинків, розміщених на цих земельних ділянках, що перебувають у власності Міськради, а тому має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір, який виник між сторонами, має публічно-правовий характер і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки в результаті прийняття Міськрадою оскаржуваних рішень Позивачі не набувають речового права на земельну ділянку та органом місцевого самоврядування, в тому числі й доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Міськради здійснити заходи, спрямовані на проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, та виконавчому органу Міськради здійснити організаційно-правові дії щодо створення на спірній земельній ділянці реабілітаційно-рекреаційного центру для інвалідів та учасників бойових дій в зоні антитерористичної операції, що також свідчить і про реалізацію відповідачем як суб'єктом владних повноважень своїх управлінських функцій.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано з Окружного адміністративного суду м. Києва матеріали адміністративної справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України в редакції цього Закону провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У березні 2018 року Вищий адміністративний суд України передав касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6разом з матеріалами справи до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року вказану справу прийнято до свого провадження, а ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 346 КАС України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

ВеликаПалата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 02 грудня 2009 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 на підставі договору міни житлових будинків від 09 грудня 2009 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 на підставі договору міни житлових будинків від 09 грудня 2009 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 на підставі договору міни житлових будинків від 09 грудня 2009 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_1.

Позивачі мають погоджені з Державним агентством земельних ресурсів України, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Київською міською санепідемстанцією, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Міністерством культури України, Головним управлінням охорони культурної спадщини, державним підприємством "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто", Головним управлінням земельних ресурсів проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та подали їх до Міськради на для передачі кожному з них відповідної земельної ділянки у власність.

15 листопада 2016 року Міськрада прийняла рішення N N 526/1530, 527/1531, 523/1527 та 524/1528 про відмову Позивачам у передачі зазначених земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (категорія земель - землі рекреаційного призначення) (пункти 1 рішень).

У пункті 2 кожного з оскаржуваних рішень Міськрада доручила Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київській міській державній адміністрації) здійснити заходи, спрямовані на проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, передбачених рішенням Міськради від 25 вересня 2003 року N 16/890 "Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Згідно з пунктом 3 кожного з оскаржуваних рішень виконавчому органу Міськради (Київській міській державній адміністрації) доручено здійснити організаційно-правові дії щодо створення на земельних ділянках, зазначених у пунктах 1 цих рішень, реабілітаційно-рекреаційного центру для інвалідів та учасників бойових дій в зоні антитерористичної операції.

Вважаючи відмову Міськради у передачі земельних ділянок у власність внаслідок фактичної відмови Міськради в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення таких земельних ділянокпорушенням їх права на набуття земельних ділянок, посилаючись на вимоги статей 118, 122 та 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили визнати вказані рішення про відмову протиправними і скасувати їх, а також зобов'язати Міськраду розглянути проекти землеустрою щодо передачі земельних ділянок на АДРЕСА_1 у приватну власність.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.

У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року надає визначення публічно-правового спору, як спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У статті 17 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб'єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження органом місцевого самоврядування землею комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб'єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб'єктів приватного права.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Спірні земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1, знаходяться у користуванні Позивачів, як власників нерухомого майна, що розташоване на них.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, підстав для визначення спору як адміністративного не вбачається, оскільки частина 1 статті 188 ЗК України від 2001 року передбачає особливості набуття земельної ділянки у власність (її приватизацію) громадянами у разі, якщо вказана земельна ділянка перебуває у їх правомірному користуванні.

Зважаючи на вказані вимоги ЗК України, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що змістом позовних вимог кожного з позивачів є не оскарження рішення органу місцевого самоврядування, а захист свого майнового права на конкретну земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок кожного з позивачів.

Тобто змістом спору є не процедура проходження заяви та прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, який є одночасно і власником земель комунальної власності, а реалізація права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки для обслуговування об'єкта нерухомого майна, що вже перебуває у власності кожного з позивачів.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин ЦК України у статті 381 передбачав принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, встановив як суб'єктний склад спору так і зміст спірних правовідносин, які є приватноправовими.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування у даному випадку поглинається спором про речове, приватне право, яке належить особі до звернення до органу місцевого самоврядування. Таке право виникає і в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але його захист відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Заперечуючи проти позову, Міськрада стверджувала, що спірні земельні ділянки, які просять передати їм у власність Позивачі, відносяться до земель рекреаційного призначення як землі дитячих та спортивних таборів і з огляду на це зазначала про законність своїх оспорюваних ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рішень.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельними ділянками, Позивачі мають майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належний кожному із них житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначені ділянки претендує інша юридична особа - реабілітаційно-рекреаційний центр для інвалідів та учасників бойових дій в зоні антитерористичної операції, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про існування спору про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 243, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

[ANTIRAID]

Очередная циничная подмена понятий и фактически искусственное затягивание решения спора по сути без реальных оснований. Тут большая палата защищая решение своего члена указала, что оспаривание решения органа местного самоуправления в данном случае поглощается спором о вещном, частном праве, которое принадлежит лицу до обращения в орган местного самоуправления. Такое право возникает и в результате реализации решения органа государственной власти или местного самоуправления, но его защита происходит в порядке гражданского судопроизводства (статья 15 ГПК Украины) способом, характерным для частноправовых отношений.

Учитывая, что между сторонами возник спор по поводу владения и пользования земельными участками, Истцы имущественный интерес в отношении конкретного объекта недвижимого имущества - земельного участка, на котором расположен принадлежащий каждому из них жилой дом и соответствующие хозяйственные постройки, и на эти участки претендует другое юридическое лицо - реабилитационно-рекреационный центр для инвалидов и участников боевых действий в зоне антитеррористической операции, суд апелляционной инстанции сделал правильный вывод о существовании спора о праве гражданском, который не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

И это при том, что по сути спор решен, а его рассмотрение судом другой юрисдикции не изменит само решение по сути.