• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 806/932/16 (К/9901/9234/18)
      Провадження № 11-117апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Житомирської обласної ради до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відділ ДВС), треті особи: Комунальна установа «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзмедтех», про визнання протиправною та скасування постанови, припинення чинності арешту
      за касаційною скаргою Житомирської обласної ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (судді Майор Г. І., Бучик А. Ю., Шевчук С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року Житомирська обласна рада звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відділу ДВС від 12 січня 2016 року ВП № 48576779 про арешт майна боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради та оголошення заборони його відчуження, а також припинити чинність накладеного цією постановою арешту майна й заборони його відчуження.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Житомирська обласна рада зазначила, що оскаржувана постанова порушує право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради як органу управління та єдиного засновника боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання», оскільки арештоване майно перебуває в нього лише на праві оперативного управління.
      Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2016 року позовну заяву залишив без розгляду, посилаючись на її подання з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу належить розглядати за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.
      Житомирська обласна рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що Житомирська обласна рада не є учасником виконавчого провадження, у якому постановлено оскаржувану постанову про накладення арешту на майно, яке є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради. Тому, на переконання Житомирської обласної ради, враховуючи положення пункту 1 частини другої статті 17 КАС та частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХIV), вона обґрунтовано звернулася за захистом прав до суду саме адміністративної юрисдикції.
      У запереченнях на касаційну скаргу відділ ДВС указує на непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, адже в порядку КАС можуть розглядатися лише справи щодо оскарження дій та рішень державного виконавця, пов`язаних з арештом майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом правил предметної юрисдикції та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 606-ХIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      У цій справі Житомирська обласна рада порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майната припинення чинності арешту й заборони відчуження майна, яке, за її твердженням, не належить боржникові у виконавчому провадженні, а є спільною власністю територіальних громад, інтереси яких представляє позивач.
      Учасниками цієї справи є юридичні особи, тому незалежно від підстав арешту майна, з огляду на характер спору позов про зняття арешту з майна згідно зі статтями 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час подання позову, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий висновок відповідає висловленому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 757/21143/15-ц (провадження № 14-112цс18).
      Таким чином, з огляду на предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду та необхідність вирішення спору в порядку господарського судочинства ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Житомирської обласної ради слід залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Житомирської обласної ради залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88187846
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 752/22214/16-ц
      провадження № 61-21694 св 19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренко Максим Васильович,
      заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст вимог скарги
      У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 .
      Скарга мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні її зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано її не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт її коштів, як боржника. Зазначена постанова державного виконавця їй не направлялась, вона винесена з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт було накладено на її картковий рахунок, відкритий в акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), який нею використовується також для отримання аліментів на малолітню дитину.
      Обов`язковим при накладення арешту на кошти боржника є його накладення у розмірі та в обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Проте державним виконавцем вживаються заходи для стягнення з неї сум штрафів у рамках виконавчого провадження № 57116426, які накладені незаконно. Крім того, нею виконується вказане судове рішення добровільно, державний виконавець неправомірно виносить акти про невиконання рішення суду, накладає штрафи, а також неправомірно наклав арешт на її кошти.
      З урахуванням викладеного та уточнених вимог ОСОБА_1 просила суд визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. неправомірними, а винесену ним постанову від 06 березня 2019 року про арешт її коштів, як боржника, незаконною, зобов`язати державного виконавця скасувати цю постанову.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також було відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями спростовано доводи ОСОБА_1 щодо незаконності накладення на неї штрафів, унаслідок яких держаним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення арешту на її кошти.
      Постановою заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про результати перевірки виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року № 8 було встановлено, у тому числі, що державним виконавцем у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення боржником, ОСОБА_1 ,не було направлено подання щодо притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Таким чином, посилання останньої на те, що нею виконується судове рішення суду, а державним виконавцем неправомірно складаються акти, накладаються штрафи та арешт на її кошти, є безпідставними.
      ОСОБА _1 належними доказами не підтверджено, що її банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк»входить до переліку рахунків, який міститься у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», кошти на які за законом заборонено звертати стягнення. Ненаправлення державним виконавцем заявнику оспорюваної постанови про арешт коштів боржника не є безумовною підставою для її скасування.
      Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала у добровільному порядку судове рішення, а тому державний виконавець правомірно застосував заходи, передбачені статтями 32, 48 Закону України «Про виконавче провадження», наклав штраф на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення.
      Посилання ОСОБА_1 на те, що банківський рахунок, на який накладено арешт, використовується нею для отримання аліментів на дитину, а тому слід скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, є безпідставними, оскільки зазначений рахунок не входить до переліку рахунків, на кошти яких заборонено звертати стягнення.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/22214/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.
      У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, а не на належні їй грошові кошти, а згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, з моменту накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , її дитина обмежена у здійснені права власності на аліменти.
      Державний виконавець у постанові про арешт коштів боржника не зазначив ні реквізити відкритих рахунків боржника у фінансових установах, ні підстави для накладення арешту на її кошти, ні суму, у межах якої накладено арешт. Крім того, державним виконавцем не було направлено ОСОБА_1 оспорювану постанову.
      Доводи особи, яка подала відзив
      У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, державний виконавець правомірно наклав штрафи на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення, оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку судове рішення не виконувала.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері, ОСОБА_1 , та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також відмовлено.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у банківських установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 62 900 грн.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
      Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому СК України уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі 682/690/16-ц, провадження № 61-1469 св 17.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону не визначилися з характером спірних правовідносин, не надали належної правової оцінки доводам заявника, не врахували, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не звернули уваги на те, що на кошти, які передбачені для утримання дитини, державним виконавцем накладено арешт.
      При цьому судами взагалі не спростовано доводів ОСОБА_1 про те, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, та не враховано, що аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
      Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.
      Крім того, аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.
      Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не врахували, що оскільки своєю суттю рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року, у не зміненій при апеляційному перегляді частині, та постанова апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, які перебувають на примусовому виконанні, носять немайновий характер, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника й закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.
      Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
      повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
      У зв`язку з цим з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києвіпідлягає стягненню 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.
      Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , задовольнити.
      Визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича неправомірними.
      Визнати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича від 06 березня 2019 року про арешт коштів боржника незаконною та скасувати.
      Стягнути з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 88187501
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 813/1341/15
      Провадження № 11-38апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС, ДВС відповідно), треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402» (далі - КП «Рясне-402»), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Шевченківського ВДВС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року (суддя Костецький Н. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року(судді Костів М. В., Шавель Р. М., Бруновська Н. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Шевченківського ВДВС, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , КП «Рясне 402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
      Позивач просив визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківського ВДВС від 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, зобов`язати відповідача звільнити з-під арешту вказане нерухоме майно.
      У позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зазначило, що накладення арешту на майно, яке перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право позивача на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
      Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував постанови 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) Шевченківського ВДВС у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м та зобов`язав відповідача звільнити з-під арешту вказану квартиру.
      Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому у відповідача не було правових підстав для накладення арешту на зазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.
      Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 10 травня 2016 року Шевченківський ВДВС подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
      У касаційній скарзі відповідач зазначає, зокрема, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, копії касаційної скарги направлено учасникам справи.
      16 січня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
      Ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що у спорах з подібними правовідносинами, а саме щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки, існує неузгодженість правових позицій касаційних судів різної юрисдикції Верховного Суду, як в питаннях застосування норм матеріального права, так і питаннях застосування норм процесуального права. Суд вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц з подібними правовідносинами.
      Зокрема, у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 826/4661/15 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»у редакції від 16 лютого 2010 року містять гарантії заставодержателя на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, а тому оскаржувані постанови про накладення арешту на предмет іпотеки не порушують права та інтереси позивача, оскільки отримані за рахунок реалізації заставленого майна кошти будуть використані для задоволення вимог інших стягувачів лише після повного задоволення вимог заставодержателя.
      Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС.
      На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведене свідчить про неузгодженість правових позицій Верховного Суду як у питанні застосування норм матеріального права, так і в питанні визначення підсудності у справах щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
      Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      3 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 11/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 18 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклала з Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») кредитний договір № 1301/0408/71-054.
      За умовами цього договору ВАТ «Сведбанк» (кредитор) надає ОСОБА_1 (позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
      На забезпечення належного виконання зобов`язання за цим кредитним договором укладено іпотечний договір від 18 квітня 2008 року.
      Відповідно до іпотечного договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) передає в іпотеку ВАТ «Сведбанк» (іпотекодержателю) у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 18 квітня 2008 року № 1301/0408/71-054 нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м.
      Обтяження за цим іпотечним договором відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.
      З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу № 15 свої права вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором та іпотечним договором.
      13 березня 2015 року позивачу (при зверненні до нотаріуса) стало відомо, що на майно ОСОБА_1 , у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 18 квітня 2008 року, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, за вказаною вище адресою, Шевченківським ВДВС накладено арешти, зокрема: арешт на все майно - постановою від 19 березня 2010 року (без номера), арешт на все майно - постановою від 15 липня 2013 року (ВП38375829), арешт на все майно - постановою від 5 грудня 2014 року (ВП45537621).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом; далі - Закон № 606-ХІV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
      Згідно зі статтею 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
      Правове регулювання вказаних положень на сьогодні здійснюється положеннями статей 48, 50, 56 та 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ).
      Положеннями статті 60 Закону № 606-ХІVвизначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
      З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
      Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
      ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зазначаючи про протиправність дій відповідача при накладенні арешту на майно, фактично вказує на наявність першочергового права на задоволення вимог за кредитним договором порівняно із вимогами КП «Рясне-402», і, як наслідок, відсутність у КП «Рясне-402»першочергового права на стягнення боргу з власника квартири - ОСОБА_1 .
      Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV(стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
      Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, що діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Відповідно до статті 19 ЦПК (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК у чинній редакції) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      ГПК також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК).
      Ураховуючи наведене та сукупність обставин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      З цих підстав Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості висловитися щодо неузгодженості правових позицій касаційних судів цивільної та адміністративної юрисдикцій Верховного Суду в питанні застосування норм матеріального права щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
      За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
      За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року скасувати.
      3. Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.
      4. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 88168812
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      17 січня 2020 року
      Київ
      справа № 340/1018/19
      адміністративне провадження № К/9901/22118/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача - Єресько Л.О.,
      суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
      розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 340/1018/19
      за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про скасування постанови про накладення штрафу
      за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області
      на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року, ухвалене суддею Притулою К.М., та
      на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Юрка І.В., суддів Чабаненка С.В., Чумака С.Ю.,
      УСТАНОВИВ :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. В квітні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області), в якому просив:
      1.1. визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П.;
      1.2. скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.
      2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.
      3.1. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. та скасовано постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.
      4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що кошти Головного управління ПФУ на рахунку № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 підпадають під категорію захищених коштів, на які згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) заборонено накладати арешт.
      5. Не погодившись із з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
      6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області залишено без задоволення.
      6.1. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року в адміністративній справі № 340/1018/19 змінити в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення залишено без змін.
      7. Так, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваною постановою накладено арешт на кошти позивача без визначення розміру суми стягнення, чи в розмірі 14892 грн, чи в розмірі 628739,80 грн, що протирічить вимогам частини 3 статті 56 Закону № 1404-VIII. Крім того, відповідачем накладено арешт не тільки на визначений в постанові рахунок, а й на всі рахунки позивача без визначення їх номерів та банківських установ, де вони відкриті. Відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено обгрунтування необхідності накладенні арешту на всі рахунки боржника, при наявності заборгованості по виконавчому збору у виконавчому провадженні ВП №58106584 в розмірі 14892 грн.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
      8. 05 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №340/1018/19, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
      9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення судів є незаконними та необгрунтованими; судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішеннях судів, не відповідають обставинам справи; судами неправильно застосовано норми матеріального права.
      9.1. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції невірно протлумачено положення статей 48, 56 Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, оскільки за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, а тому загальна сума заборгованості по зведеному виконавчому провадженню № 57832568 про стягнення коштів з боржника - ГУ ПФУ в Кіровоградській області становить 628739,80 грн. Звертав увагу на те, що рахунок № НОМЕР_1 в Філії Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк" призначений для обліку коштів для забезпечення господарської діяльності.
      9.3. Також, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки обмежив строки надіслання відзиву на позовну заяву, чим порушив право відповідача на захист та виконання статті 162 КАС України.
      10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.
      Позиція інших учасників справи
      12. 25 вересня 2019 року від ГУ ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування поданого відзиву вказують, що зі змісту оскаржуваної постанови не можливо ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого була винесена постанов, а також незрозуміло, чому у резолютивній частині стягнення зазначена сума 628739,80 грн., тоді як у вступній частині - 14892 грн. Звертає увагу, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
      Установлені судами фактичні обставини справи
      13. 16 квітня 2019 року Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у виконавчому провадженні № 58106584 винесено постанову про арешт коштів боржника - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
      14. Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення арешту на кошти, ГУ ПФУ у Кіровоградській області звернулось до суду з вказаним позовом.
      Позиція Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      15. Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 19 січня 2019 року, далі - Закон 1404-VIII).
      16. Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      18. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейська обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
      19. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII).
      20. Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
      21. Відповідно до статті 56 Закон 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      21.1. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
      21.2. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
      21.3. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
      21.4. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      22.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
      23. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
      24. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      25. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      26. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      27. З матеріалів справи слідує, що незгода позивача з постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного Управління територіального управління юстиції в Кіровоградській області від 16 квітня 2019 року ВП № 58106584 ґрунтується на тому, що на рахунок № НОМЕР_1 , з якого здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів, накладено арешт у зведеному виконавчому провадженні № 57832568.
      28. Верховний Суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
      29. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
      30. Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
      31. Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
      32. Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
      33. Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
      34. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
      35. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиці під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає.
      36. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 є таким, з якого позивачем здійснюється виплата заробітної плати, сплата податків та зборів.
      37. Одночасно Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів того, що рахунок № НОМЕР_1 має статус рахунку із спеціальним режимом використання, або є спеціальним або іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом, помилковим.
      38. В той же час Верховний Суд зазначає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на правильність вирішення справи.
      39. З огляду на зазначене Верховний Суд приходить до висновку, що накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 є неправомірним.
      40. Враховуючи, що в оскаржуваній постанові відповідача було визначено тільки один рахунок, правова оцінка накладенню арешту на який Верховним Судом надана вище, а інших рахунків не визначено, постанова ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року підлягає скасуванню.
      41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
      42. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
      43. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      44. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
      45. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
      46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
      47. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.
      47. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      48. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      49.На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.
      50.Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Висновки щодо розподілу судових витрат.
      51. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
      ПОСТАНОВИВ :
      1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області залишити без задоволення.
      2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      ..........................
      ...........................
      ...........................
      Л .О. Єресько
      А.Г. Загороднюк
      В.М. Соколов
      Судді Верховного Суду
      Джерело: ЄДРСР 86989717
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 382/389/17
      Провадження № 11-1009апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 382/389/17 за позовом голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови
      за касаційною скаргою голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 на постанову Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року (суддя Литвин Л. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У березні 2017 року голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області Телявського А. М. (далі - державний виконавець) від 17 лютого 2017 року у виконавчому провадженні № 52959949, якою на позивача за невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 3400 грн.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року та виданим на підставі нього виконавчим листом голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 не зобов`язувався вчинити будь-які юридично значимі дії, а саме - поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні.
      3. Яготинський районний суд Київської області постановою від 09 серпня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; далі - КАС України), вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      5. Не погодившись із такими судовими рішеннями, голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року і прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог.
      6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      8. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      9. У березні 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у зв`язку з тим, що голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 оскаржує рішення суду апеляційної інстанції, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      12. Станом на 19 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
      Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій
      13. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 24 листопада 2016 року ВП № 52959949 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 382/1364/16-ц, виданого 16 листопада 2016 року Яготинським районним судом Київської області у цивільній справі про поновлення ОСОБА_2 на роботі - на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні. Боржник у виконавчому провадженні - Баришівська районна рада Київської області.
      14. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 17 лютого 2017 року у виконавчому провадженні № 52959949 за невиконання рішення суду на голову Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 на підставі статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) накладено штраф у розмірі 3 400 грн.
      15. Вважаючи зазначену вище постанову державного виконавця про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заходи з примусового виконання рішення суду вжиті державним виконавцем відповідно до вимог Закону № 1404-VIII.
      17. При цьому, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      18. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, керувався тим, що розгляд цієї справи має бути здійснено в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки оскаржувана постанова прийнята в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду, прийнятого у порядку цивільного судочинства.
      19. За позицією апеляційного суду оскарження позивачем постанови державного виконавця про накладення штрафу при виконанні рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), повинно здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ за правилами цього Кодексу.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
      20. У касаційній скарзі скаржник, серед іншого, зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків про те, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      21. Скаржник зауважує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця, зокрема про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      22. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      23. Як свідчать матеріали справи та зміст позовних вимог, предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону № 1404-VIII є постанова державного виконавця про накладення штрафу, прийнята у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у цивільній справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
      24. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      25. На час звернення головою Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС України було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      26. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      27. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.
      28. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      29. Водночас згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      30. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
      31. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      32. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
      33. Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у цивільній справі є помилковими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      34. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      36. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      37. За таких обставин ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      38. Щодо вимог касаційної скарги голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 про скасування постанови Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такого рішення по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      39. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      40. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима В. В. Пророк
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87827004