Постановления БП-ВС об административной юрисдикции споров с Госказначейством при взыскании средств с государства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 916/223/17

Провадження N 12-196гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л.І.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Держказначейства) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року (судді: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Аленін О.Ю.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року (суддя Оборотова О.Ю.) у справі за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") на дії ГУ Держказначейства у справі N 916/223/17 за позовом ПП "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ Держказначейства, про стягнення 3 млн 242 тис. 232 грн 81 коп. та

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст вимог скарги на дії ГУ Держказначейства

1.1. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просило визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ Держказначейства, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року та в поверненні без виконання наказу цього ж суду від 24 березня 2017 року у справі N 916/223/17 (далі - Наказ).

1.2. Вимоги скарги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року у справі N 916/223/17 позовні вимоги ПП "Ремерцентр" задоволено частково, стягнуто на його користь із Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації 3 % річних у сумі 712 тис. 901 грн 24 коп. інфляційні витрати у сумі 252 млн 7 тис. 669 грн 24 коп та витрати зі сплати судового збору в сумі 48 тис. 608 грн 56 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

1.3. На виконання вказаного рішення Господарський суд Одеської області 24 березня 2017 року видав Наказ, однак Головне управління Держказначейства після отримання Наказу повернуло його листом стягувачу без виконання.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, скаргу ПП "Ремерцентр" задоволено, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держказначейства з невиконання Наказу.

2.2. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції, виходив з того, що в органу державної казначейської служби немає підстав для повернення Наказу без виконання, оскільки цей виконавчий документ було видано та оформлено з дотриманням установлених вимог.

2.3. Крім того, орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження"), з особливостями, визначеними Законом України від 5 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"), а тому, скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. 15 травня 2018 року ГУ Держказначейства подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та відмовити в задоволенні скарги ПП "Ремерцентр" у повному обсязі.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, зокрема, про те, що ГУ Держказначейства не входить до системи органів Державної виконавчої служби України і є юридичною особою публічного права, а тому спір про оскарження його дій чи бездіяльності як суб'єкта владних повноважень вирішується в порядку адміністративного судочинства.

3.3. Скаржник зазначає, що ГУ Держказначейства не мало повноважень щодо виконання Наказу, а тому не має права вимагати від боржника вжиття заходів щодо виконання виконавчого документа.

3.4. Крім того, у Наказі неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що Наказ було видано без помилок, із зазначенням правильного найменування боржника, оскільки на момент винесення судового рішення суду першої інстанції та видачі Наказу за наведеним у ньому кодом ЄДРПОУ 33659544 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник був зареєстрований під тим найменуванням, яке вказано в Наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації.

4.2. Крім того, скарга на дії (бездіяльність) органів казначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки оскарження дій чи бездіяльності цього органу господарським процесуальним законодавством не визначено, тому з урахуванням правових висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10, а також частини четвертої статті 82 ЗУ "Про виконавче провадження", такі скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ.

4.3. У цьому випадку ГУ Держказначейства діє, як орган, на який відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок), покладений обов'язок з виконання рішення суду.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держказначейства для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15 червня 2018 року.

5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2018 року справу N 916/223/17 разом з указаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.

5.3. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/223/17 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 12 вересня 2018 року.

6. Фактичні обставини справи

6.1. 20 грудня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до ГУ Держказначейства із заявою щодо виконання Наказу.

6.2. Листом від 16 січня 2018 року N 16-08/66-279 ГУ Держказначейства з посиланням на пункт 9 Порядку повернуло стягувачу Наказ без виконання як такий, що виданий або оформлений з порушенням установлених вимог.

6.3. Повернення Наказу обґрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, який значиться боржником згідно з Наказом.

6.4. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії ГУ Держказначейства в порядку статті 339 ГПК України.

7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

7.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в цій справі, Велика Палати Верховного Суду виходить з такого.

7.2. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

7.3. Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

7.4. Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.5. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") (частина перша статті 5 ЗУ України "Про виконавче провадження").

7.6. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 ЗУ "Про виконавче провадження").

7.7. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

7.8. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 ЗУ "Про виконавче провадження").

7.9. Державний виконавець (виконавець) зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження").

7.10. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 ЗУ "Про виконавче провадження").

7.11. Водночас ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

7.12. За нормами ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

7.13. Указаним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

7.15. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

7.16. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

7.17. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком.

7.18. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

7.19. Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ "Про виконавче провадження", а є встановленою ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

7.22. Разом з тим ЗУ "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені.

7.23. Водночас у ЗУ "Про виконавче провадження" та ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

7.24. До того ж положеннями статті 339 ГПК України визначається порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

7.25. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та ЗУ "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

7.26. Водночас, як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 Положення державне казначейство - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

7.27. Разом з тим згідно з положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

7.28. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

7.29. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

7.30. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства в порядку господарського судочинства.

7.31. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

7.32. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

7.33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства.

8. Висновок Великої Палати Верховного Суду

8.1. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства (статті 2, 5, 19 КАС України)

8.2. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справах N 916/1226/16 та N 916/1227/16.

Керуючись статтями 306, 308, 313 - 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі N 916/223/17 скасувати.

Провадження у справі N 916/223/17 в частині розгляду скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз указала, что споры возникающие при исполнении судебных решений центральным органом исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере казначейского обслуживания бюджетных средств в порядке, установленном ЗУ "О гарантиях государства относительно выполнения судебных решений", рассматриваются в порядке административного судопроизводства (статьи 2, 5 , 19 КАС Украины).

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 916/376/15-г

Провадження N 12-179гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Рогач Л.І.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року (судді: Богатир К.В. - головуючий, Аленіна О.Ю., Лашина В.В.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року (суддя Степанова Л.В.) у справі N 916/376/15-г за скаргою Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області у справі за позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Державної установи "Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області" про стягнення 42 тис. 631 грн 85 коп., визнання кредитором та зобов'язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу та

ВСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст вимог скарги

1.1. У грудні 2015 року Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі - ДП "Ізмаїльський МТП") звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою у порядку статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою), в якій просило визнати незаконними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеської області (далі - Головне управління Держказначейства), Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (далі - Управління Держказначейства), які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08 квітня 2015 року та в поверненні без виконання наказів цього ж суду від 27 квітня 2015 року у справі N 916/376/15-г (далі - Накази), а також зобов'язати Головне управління Держказначейства прийняти до виконання Накази, безспірно списати з Державної установи "Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області" (далі - Держінспекція) на користь ДП "Ізмаїльський МТП" заборгованість на загальну суму 45 тис. 676 грн 85 коп.

1.2. Вимоги скарги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 08 квітня 2015 року у справі N 916/376/15-г позовні вимоги ДП "Ізмаїльський МТП" задоволено в повному обсязі, стягнуто на його користь із Держінспекції заборгованість у сумі 42 тис. 631 грн 85 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 тис. 45 грн. а разом - 45 тис. 676 грн 85 коп.

1.3. На виконання вказаного рішення у справі Господарський суд Одеської області 27 квітня 2015 року видав Накази, однак після отримання цих наказів Управління Держказначейства їх повернуло листом стягувачу без виконання.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою від 06 жовтня 2016 року Господарський суд Одеської області скаргу ДП "Ізмаїльський МТП" на дії Головного управління Держказначейства, Управління Держказначейства щодо виконання Наказів у справі N 916/376/15-г задовольнив у повному обсязі: визнав незаконними дії Управління Держказначейства, що полягають у відмові від виконання рішення господарського суду та в поверненні без виконання Наказів; зобов'язав суб'єктів оскарження - Головне управління Держказначейства та Управління Держказначейства прийняти до виконання Накази та безспірно списати з Держінспекції на користь ДП "Ізмаїльський МТП" заборгованість у сумі 45 тис. 676 грн 85 коп.

2.2. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Держказначейства задовольнив частково: ухвалу Господарського суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року змінив, виклавши пункти 1, 3 її резолютивної частини в такій редакції: 1. Скаргу ДП "Ізмаїльський МТП" у порядку статті 1212 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою) на дії Управління Держказначействащодо виконання Наказів задовольнити в повному обсязі; 3. Зобов'язати суб'єкта оскарження - Управління Держказначейства прийняти до виконання Накази та безспірно списати з Держінспекції на користь ДП "Ізмаїльський МТП" заборгованість у сумі 45 тис. 676 грн 85 коп.; доповнив резолютивну частину пунктом 4 такого змісту: скаргу ДП "Ізмаїльський МТП" на дії Головного управління Держказначейства залишити без задоволення. В іншій частині ухвалу суд залишив без змін.

2.3. Суд апеляційної інстанції, змінюючи та доповнюючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що саме в діях Управління Держказначейства вбачається порушення вимог чинного законодавства в частині відмови від виконання рішення господарського суду, оскільки відповідно до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів Держінспекція за кодом ЄДРПОУ 00485227 була зареєстрована в Управлінні Держказначейства, при цьому на виконання вимог частини другої статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV; чинний на час подання скарги) подані стягувачем накази підлягають виконанню саме органом казначейства, оскільки боржник є державною установою, яка фінансується з державних коштів. Доводи Управління Держказначейства про те, що воно не має змоги виконати виконавчий документ про стягнення коштів з організації, рахунки якої закрито у зв'язку з її ліквідацією (шляхом злиття), не дає законних підстав для повернення виконавчого документа, оскільки зазначена обставина не міститься в переліку підпункту 1 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок).

2.4. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині оскарження дій Головного управління Держказначейства, суд апеляційної інстанції значив, що Головне управління Держказначейства не повертало виконавчі документи без виконання, не є відповідальним суб'єктом за виконання Наказів, а лише перенаправило їх органу, який відповідно до норм чинного законодавства повинен виконувати відповідні дії з виконання Наказів, а саме Управлінню Держказначейства.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. 15 січня 2018 року Управління Держказначейства подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року повністю або частково, а також закрити провадження у справі або залишити без розгляду у відповідній частині.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема про те, що дії органів казначейства як центрального органу виконавчої влади щодо виконання покладених на нього завдань є владно-управлінськими функціями і можуть бути оскаржені в порядку статті 17Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення зі скаргою) до адміністративних судів.

3.3. Крім того, скаржник зазначає, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про можливість виконання органами казначейства рішення про стягнення коштів з боржника, який не має відкритих рахунків у органах казначейства, за відсутності в органів казначейства процесуального права звертатися до суду із заявою про заміну особи боржника його правонаступником; Держінспекція не отримує фінансування з державного бюджету та не може бути ні розпорядником, ні отримувачем бюджетних коштів, оскільки вона відсутня в мережі установ та організацій, що отримували фінансування з державного та місцевих бюджетів у 2015 році (у 2016, 2017 роках), а також не має відкритих рахунків в органах казначейства, з яких можна безспірно списати кошти, тому на підставі підпункту 1 пункту 9 Порядку виконавчий документ був повернутий стягувачу, оскільки він не підлягає виконанню.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Ізмаїльський МТП" зазначає, що органи казначейства не провели жодних дій, установлених законодавством, щодо виконання рішення суду.

4.2. Зі свого боку, ДП "Ізмаїльський МТП" зробило все можливе, щоб рішення господарського суду від 08 квітня 2015 року у справі N 916/376/15-г було виконане, зокрема неодноразово зверталося до господарського суду із заявою про заміну боржника в зобов'язанні, однак ухвалами суду йому було відмовлено з різних причин.

4.3. Крім того, спір у цій справі належить до юрисдикції господарських судів, оскільки згідно із частиною другою статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII; чинний на сьогодні) органи казначейства визначені як виконавці рішень про стягнення коштів з державних органів. При цьому рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб на підставі статті 74 цього Закону можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства та призначено її розгляд у судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 5 червня 2018 року.

5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року справу N 916/376/15-г разом з указаною касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 6 жовтня 2016 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.

5.3. Ухвалою від 25 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/376/15-г (провадження N 12-179гс18) та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи на 29 серпня 2018 року.

6. Фактичні обставини справи

6.1. 02 липня 2015 року ДП "Ізмаїльський МТП" звернулось до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області із заявою про відкриття виконавчого провадження.

6.2. Постановами Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 10 липня 2015 року відмовлено у прийнятті до провадження та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання Наказів, оскільки згідно з частиною другою статті 3 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

6.3. Листом від 21 серпня 2015 року ДП "Ізмаїльський МТП" направило Накази до Головного управління Держказначейства для виконання.

6.4. Листом від 10 листопада 2015 року Головне управління Держказначейства направило Накази до Управління Держказначейства за належністю для подальшого опрацювання та вирішення питання в межах чинного законодавства України.

6.5. Листами від 4 вересня та 13 листопада 2015 року Управління Держказначейства виконавчі документи та оригінали Наказів повернуло ДП "Ізмаїльський МТП" зазначивши, що Держінспекція не значиться у мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевих бюджетів в 2015 році, рахунки зазначеної установи в Управлінні Держказначейства закриті.

6.6. У грудні 2015 року ДП "Ізмаїльський МТП" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Головного управління Держказначейства та Управління Держказначейства в порядку статті 1212 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою).

7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

7.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в цій справі, Велика Палати Верховного Суду виходить з такого.

7.2. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

7.3. Статтею 115 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою) встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV. Аналогічні положення щодо обов'язковості виконання судових рішень містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції.

7.4. Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - Рішення).

7.5. Примусове виконання Рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

7.6. Примусове виконання Рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", чинного на час звернення зі скаргою (далі - Закон N 202/98-ВР; частина друга статті 2 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV).

7.7. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення судів у кримінальних провадженнях про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, арешт майна, а також рішення судів про стягнення активів в дохід держави та про арешт майна у позовних провадженнях у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування у встановлених законом випадках виконуються Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 3 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV).

7.8. Відповідні положення закріплювались також статтями 1-3 Закону N 202/98-ВР.

7.9. Також згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.10. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII; частина перша статті 5 ЗУ України "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).

7.11. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).

7.12. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону N 1403- III, відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII випадках - на приватних виконавців.

7.13. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).

7.14. Державний виконавець (виконавець) зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV; аналогічні положення містяться у частині першій статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).

7.15. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом (частини перша, друга статті 8 ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV).

7.16. Водночас із 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ "Про виконавче провадження" N 606-XIV, та особливості їх виконання.

7.17. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

7.18. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.19. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

7.20. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

7.21. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

7.22. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком.

7.23. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

7.24. За положеннями зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

7.25. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що як за законодавством, чинним на час прийняття рішення, видання Наказів та звернення зі скаргою, так і за наведеним вище законодавством, чинним на цей час, Держказначейство не було та не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ "Про виконавче провадження" (N 606-XIV, N 1404-VIII), а є встановленою Законом N 4901-VI особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.26. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

7.27. Разом з тим ЗУ "Про виконавче провадження" (N 606-XIV та N 1404-VIII) установлюють правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені.

7.28. Законами України "Про виконавче провадження" (N 606-XIV, N 1404-VIII), а також Законом N 1403-VIII, які визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

7.29. До того ж положеннями статті 1212 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.

7.30. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

7.31. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та ЗУ "Про виконавче провадження" (N 606-XIV, N 1404-VIII) передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

7.32. Водночас відповідно до Положення про державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра фінансів та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Також згідно з пунктом 1 Положення N 215 державне казначейство - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

7.33. Разом з тим, згідно з положеннями частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час звернення зі скаргою, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

7.34. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

7.35. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

7.36. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду скарги ДП "Ізмаїльський МТП" на дії Головного управління Держказначейства та Управління Держказначейства в порядку господарського судочинства.

7.37. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

7.38. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

7.39. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 6 жовтня 2016 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги ДП "Ізмаїльський МТП" на дії Головного управління Держказначейства та Управління Держказначейства.

8. Висновок Великої Палати Верховного Суду

8.1. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому Законом України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства (статті 2, 17, 18, 162 КАС України).

Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 6 жовтня 2016 року у справі N 916/376/15-г скасувати.

Провадження у справі N 916/376/15-г в частині розгляду скарги Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач Л.І. Рогач

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська