Постановление БП-ВС о возможности отмены законного по сути решения принятого по мнению БП не той юрисдикцией

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/8219/15

Провадження N 11-582апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - державний реєстратор, скаржник), до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (суддя Бадюков Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року (судді Русанова В.Б., Курило Л.В., Присяжнюк О.В.) у справі N 820/8219/15 за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора, третя особа -ТОВ "Кей-колект", про визнання дій протиправними та скасування рішення і

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-колект" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира);

- скасувати рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру прийнято державним реєстратором з порушенням вимог, визначених пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, а саме: без документа, що підтверджує перехід речових прав на нерухоме майно; без письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання; без підтвердження спливу

30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект". Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 липня 2015 року, індексний номер 22929118, на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект".

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник державного реєстратора подав касаційну скаргу, до якої приєдналася третя особа, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили порядок і підстави реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі іпотечного договору, в якому міститься іпотечне застереження, проте дійшли хибного висновку щодо неможливості здійснення реєстрації за іпотекодержателем без окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 грудня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої 346 КАС України, а саме у зв'язку з наявністю підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

Позивач відзиву та заперечення на касаційну скаргу не надіслав.

Учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та заяві про приєднання до неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Башинською Л.В., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купив спірну квартиру.

18 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_5 укладено договір N 11236658000 про надання споживчого кредиту в розмірі 30 тис. доларів США.

У порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки (нерухомого майна) від 18 жовтня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку спірну квартиру.

13 лютого 2012 року відповідно до договору факторингу N 2 та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки N 649-650 Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло право вимоги за договорами споживчого кредиту та іпотеки.

29 травня 2015 року ТОВ "Кей-колект" направило на адресу ОСОБА_5 нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. заяву з вимогою протягом 30 днів усунути порушення за кредитним договором та сплатити заборгованість.

30 червня 2015 року ОСОБА_5 направив ТОВ "Кей-колект" та приватному нотаріусу Єгоровій М.Є. заперечення на цю заяву, в якій указав на відсутність у підприємства права вимагати оплату за кредитним договором, оскільки наявне рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року, яким ТОВ "Кей-колект" відмовлено в стягненні заборгованості за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року.

16 липня 2015 року ТОВ "Кей-колект" звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за підприємством на праві приватної власності спірної квартири та припинення іпотеки на цей об'єкт нерухомості.

До заяви додано копії таких документів: повідомлення ТОВ "Кей-колект" до ОСОБА_5 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 08 грудня 2013 року; рекомендоване повідомлення про вручення; договір про надання послуг від ТОВ "Кей-колект" та ТОВ "Укрборг" від 01 листопада 2013 року; договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року; договір про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2007 року з додатками до нього; паспорта особи, що подавала документи; договір відступлення права вимоги від 13 лютого 2012 року (перша й остання сторінки); договір факторингу від 13 лютого 2012 року; накази по підприємству щодо повноважень керівництва; реєстраційні документи; статут; звіт про оцінку майна; платіжні доручення; технічний паспорт.

16 липня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення N 22929118 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права приватної власності (з відкриттям розділу) на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року. Також відповідачем внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект", задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Вместо решения по сути, судьи Большой палаты занимаются правовым пуризмом нанося прямой ущерб гражданам и авторитету судебной власти, не говоря уже о материальных затратах государства. Новое рассмотрение судом другой юрисдикции не изменит само решение по сути и применение норм материального права. Принятия решение не для решения спора по сути, а исключительно из формальных обоснований, от которых в зависимости от ситуации сам же суд и отходит - недопустимо.

Как и в других подобных решениях, с той лишь разницей, что в них нет двух решений по сути спора, Большая палата указала, что учитывая то, что исковые требования в деле заявлены на восстановление нарушенного гражданского права истца, спорные правоотношения связанные с невыполнением условий гражданско-правовых договоров (кредитного и ипотечного), на момент обращения в суд право собственности на спорную квартиру перешло к третьему лицу в деле,  несмотря на участие в споре субъекта властных полномочий, этот спор не является публично-правовым, а должен решаться судами по правилам ГПК Украины.

И это при том, что в деле указаны конкретные нарушения нотариуса и не ставится вопрос о признании права собственности, что ранее относило спор к административной юрисдикции.

[0720]

это не пуризм

спор о праве должен рассматриваться именно судом, — а не псевдосудебным административным органом, которого называют  судом по чистому недоразумению

в административном суде спор о праве вообще не решается, а решается совсем другой спор — о соблюдении субъектом властных полномочий формальных предписаний законов и других подзаконных актов

это совершенно не то же самое что спор о праве, то есть здесь отличаются не только суды, и не только процедура, — а в первую очередь отличается сам предмет спора

если внимательно прочесть часть вторую статьи 2 КАСУ, то можно заключить, что административный суд даже не ставит вопрос о том, было ли нарушено субъективное право истца, — а исследует только и исключительно правовое поведение ответчика (субъекта властных полномочий)

именно поэтому настоящий полноценный суд может (и более того, обязан) вынести в таком споре о праве совершенно другое решение, которое эффективно защитит и восстановит нарушенное право истца, — в то время как административный недосуд вообще не занимается такими вопросами как спор о праве