Recommended Posts

1 час назад, Bolt сказал:

Вообще не показатель ни разу... Всё намного интереснее, чем Вам кажется...

:lol: Как то сделал развал на авто, выезжаю, тянет в лево, возвращаюсь с претензиями а мне начальник СТО "мастер все сделал правильно, это ваши субъективные ощущения..."

  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В ‎15‎.‎10‎.‎2018 в 11:29, juri_rv сказал:

Обычно, он лайн помощники в таких вопросах оказываются беспомощными.

Поэтому, подойдите в отделение и попробуйте вопрос прояснить у них. В таких вопросах живое общение приносит больше пользы. 

 

В ‎15‎.‎10‎.‎2018 в 14:47, Bolt сказал:

Абсолютно бесполезно... У сотрудников этих франчайзинговых контор нет таких полномочий... Они являются исключительно продавцами услуг банка и не более... Права у них забрали лет шесть примерно назад... Раньше можно было, что-то выяснить связанное с утратой денег или утерей карточки... Они сами могли общаться с ГО в чате... Сейчас им запретили даже заявки принимать по этому поводу... Это просто точки по продвижению банковского продукта, типа киосков... 

Если действительно хотите, что-то выяснить при живом общении, то надо обращать непосредственно в ГО...

сходила в ГО . Заблокировали карту . Отправили три заяки на возвращение денег. Потому что снимали в несколько платежей . И чтоб отправить на возврат нцжно чтоб было больше 150 грн, еще три платежа я кому то *подарила*. Сказали, что скорей всего это мошейники. Печалька) 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
14 минут назад, lizzie_w сказал:

сходила в ГО . Заблокировали карту . Отправили три заяки на возвращение денег. Потому что снимали в несколько платежей . И чтоб отправить на возврат нцжно чтоб было больше 150 грн, еще три платежа я кому то *подарила*. Сказали, что скорей всего это мошейники. Печалька) 

Ну я ж говорил, только ГО может чего то решать... А Вы в каком городе...

Share this post


Link to post
Share on other sites
22 минуты назад, lizzie_w сказал:

 

сходила в ГО . Заблокировали карту . Отправили три заяки на возвращение денег. Потому что снимали в несколько платежей . И чтоб отправить на возврат нцжно чтоб было больше 150 грн, еще три платежа я кому то *подарила*. Сказали, что скорей всего это мошейники. Печалька) 

Распечатку брали? Что там ?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

нет , не взяла. я сказала сразу чтоб дали распечатку вначале , а потом забыла напомнить. Но она пообещала что будет расследовать сб банка. Но когда она открыла у себя на планшете тоже не видно было кому платежи . Поэтому чказала вероятней мошейники

Share this post


Link to post
Share on other sites
Только что, lizzie_w сказал:

нет , не взяла. я сказала сразу чтоб дали распечатку вначале , а потом забыла напомнить. Но она пообещала что будет расследовать сб банка. Но когда она открыла у себя на планшете тоже не видно было кому платежи . Поэтому чказала вероятней мошейники

 

55 минут назад, juri_rv сказал:

Распечатку брали? Что там ?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Bolt сказал:

Ну я ж говорил, только ГО может чего то решать... А Вы в каком городе...

Кропивницкий

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, lizzie_w сказал:

нет , не взяла. я сказала сразу чтоб дали распечатку вначале , а потом забыла напомнить. Но она пообещала что будет расследовать сб банка. Но когда она открыла у себя на планшете тоже не видно было кому платежи . Поэтому чказала вероятней мошейники

Распечатку все таки возьмите. Да и с сотрудниками СБ не мешало бы встретиться и поговорить. Кроме того, Вам необходимо будет подготовить и отправить письмо в ГО, но это уже то ГО, в которое советовал обратиться Bolt. Это письмо будет стимулом для местного ГО ответственне и , главное,  оперативнее выполнять свои обязанности .

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
40 минут назад, juri_rv сказал:

Распечатку все таки возьмите. Да и с сотрудниками СБ не мешало бы встретиться и поговорить. Кроме того, Вам необходимо будет подготовить и отправить письмо в ГО, но это уже то ГО, в которое советовал обратиться Bolt. Это письмо будет стимулом для местного ГО ответственне и , главное,  оперативнее выполнять свои обязанности .

Да, абсолютно верно, так как ГО вообще-то одно и оно в Днепре... в здании "Дельта"  на Набережной Победы, 50... и частично сейчас в Киеве...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, lizzie_w сказал:

Кропивницкий

То не то ГО, то региональное управление, тоже мало что решают... В лучшем случае они передадут информацию в ГО и Вам скажут то что скажет ГО...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, lizzie_w сказал:

нет , не взяла. я сказала сразу чтоб дали распечатку вначале , а потом забыла напомнить. Но она пообещала что будет расследовать сб банка. Но когда она открыла у себя на планшете тоже не видно было кому платежи . Поэтому чказала вероятней мошейники

Возьмите выписку, только настоящую... А не типа банкоматовскую или из Приват24... Требуйте настоящую, она у них денег стоит, около 100 грн. сейчас кажется, но всё зависит от типа карты...

Хотя как по мне то ПриватБанк и выписка со счёта понятия несовместимые...)) Счетов то ведь нет в большинстве своём... Ну то так, лирика, не обращайте внимания, берите выписку (распечатку), а там посмотрим, чего там увидим...

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужен совет о работе с приватом. в 2013 или в 2014 году открыл счет на ООО. дали карточку для хозрасчетов. карточку дал главному инженеру. на карточке был кредитный лимит. 10000 грн. инженер влез в этот лимит и через некоторое время уволился. я тормознул карточку не забрал. забыл за нее. в выписке не отображалось. в 15 году забрал карточку у инженера и увидел долг 9500 грн. 5000 в январе заплатил. а в марте заблокировали счет на 24 000 за пеню и за тело кредита. арестовали исполнители счет. в 2016 году в феврале на счет пришли деньги в большой сумме и банк снял безакцептно списали почему то 42000 и потом еще 29000 снял исполнитель. на наши письма банк не отвечает. финансовый консультант тоже морозится.что делать? понять и простить или слезу жиду еще пустить? хотя жида уже и нету.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В ‎16‎.‎10‎.‎2018 в 19:04, Bolt сказал:

Да, абсолютно верно, так как ГО вообще-то одно и оно в Днепре... в здании "Дельта"  на Набережной Победы, 50... и частично сейчас в Киеве...

 

В ‎16‎.‎10‎.‎2018 в 18:23, juri_rv сказал:

Распечатку все таки возьмите. Да и с сотрудниками СБ не мешало бы встретиться и поговорить. Кроме того, Вам необходимо будет подготовить и отправить письмо в ГО, но это уже то ГО, в которое советовал обратиться Bolt. Это письмо будет стимулом для местного ГО ответственне и , главное,  оперативнее выполнять свои обязанности .

Вчера я написала заявление в полицию , о снятии средств неизвесными мне лицами. Потому что мне до сих пор приходят смс о попытках снять еще деньги с уже заблокированой карты. А еще звонят моей маме, хотя номер нигде не оставляла и просят отдать за меня долг в компании где я ничего не брала) Полиция сказала не реагировать на звонки колоекторов никак. Я больше не будк реагировпть ни на что. Прочитав ваш форум решила , что тратить нервы попусту - не вариант. В суд они не хотят подавать, а хотят только пугать и давить. 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

и еще вопрос , а если сменить пасспорт, код и номер телефона , отстанут?

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, lizzie_w сказал:

и еще вопрос , а если сменить пасспорт, код и номер телефона , отстанут?

Номер телефона себе и маме можете  сменить. Паспорт и код менять не стоит.

Не оставляйте в покое местных банковских клерков, а также СБ банка. Да и с письмом в ГО , о котором писал Bolt не тяните.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
44 минуты назад, juri_rv сказал:

Номер телефона себе и маме можете  сменить. Паспорт и код менять не стоит.

Не оставляйте в покое местных банковских клерков, а также СБ банка. Да и с письмом в ГО , о котором писал Bolt не тяните.

плюс ко всему еще и эти мфо названивают , хотя я думаю , что это кто то из них и снял мои деньги. В полиции сказали что сами работники таких контор могут набирать кредиты на мое имя , ак как есть все данные, отличная отмазка как никак )

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
13 минут назад, lizzie_w сказал:

это же мне выгоднее , не так ли ?

wp_ss_20181020_0002.png

Таких сообщений полно на теме, связанной с Монивео. Раз не будут подавать, то для Вас это даже лучше. Смело меняйте номер и прекращайте с ними общаться. Методы работы коллекторов ничем не отличаются от методов работы тех кто послал это СМС. Так, что особенно переживать не стоит.

 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, lizzie_w сказал:

и еще вопрос , а если сменить пасспорт, код и номер телефона , отстанут?

А ещё изменить фамилию, имя, пол, отпечатки пальцев, дату рождения и место рождения, цвет волос и глаз... Может тогда и отстанут...))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, lizzie_w сказал:

и еще вопрос , а если сменить пасспорт, код и номер телефона , отстанут?

Вы НИКОГДА не сможете изменить код... Так как это Ваша цифра от рождения... В ней заложена информация о Вас, а именно пол, дата рождения, порядок рождения и обращения... Если переродитесь, то только тогда получите новый код...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, juri_rv сказал:

Паспорт и код менять не стоит.

К тому же код изменить невозможно... Разве что родиться в другой день...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, lizzie_w сказал:

Полиция сказала не реагировать на звонки колоекторов никак. Я больше не будк реагировпть ни на что.

А она как-то более авторитетно сказала это, чем мы здесь... 

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, lizzie_w сказал:

плюс ко всему еще и эти мфо названивают , хотя я думаю , что это кто то из них и снял мои деньги. В полиции сказали что сами работники таких контор могут набирать кредиты на мое имя , ак как есть все данные, отличная отмазка как никак )

А нам Вы не верили, там большие специалисты...))

Share this post


Link to post
Share on other sites
33 минуты назад, lizzie_w сказал:

это же мне выгоднее , не так ли ?

wp_ss_20181020_0002.png

Ну Вы знаете о методах их работы... ? Расскажите если знаете... Пишут, что Вы знаете... Я вот например не знаю, для меня это просто лохи... школьники...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
22 минуты назад, Bolt сказал:

Ну Вы знаете о методах их работы... ? Расскажите если знаете... Пишут, что Вы знаете... Я вот например не знаю, для меня это просто лохи... школьники...

Откуда мне знать , знаю только что звонят и пытаются пугать . Иногда смешно получается ) спасибо вам всем ) очень рада , что нашла ваш форум. Я учусь на юриста , но заочно.  Но так как стала яжематерью , то деградировала. Вот приходитя вспоминать законы , и теперь мне ничего не страшно)))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 638/15118/16-ц
      Провадження № 14-329цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Славія» (далі - ТОВ «Славія»),
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.
      у цивільній справі за позовом ТОВ «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року ТОВ «Славія» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків.
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Славія» зазначило, що воно є власником автомобіля марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
      Указаним автомобілем користувався ОСОБА_1 для організації господарської діяльності ТОВ «Славія» у період з 11 листопада 2010 року по 17 вересня 2013 року, під час перебування на посаді генерального директора цього товариства.
      У зв`язку зі зміною директора ТОВ «Славія» 17 вересня 2013 року оформлено акт приймання-передачі справ, згідно з яким за відомостями бухгалтерського обліку на балансі ТОВ «Славія» обліковується автомобіль марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , однак, у наявності цього автомобіля не було.
      Станом на 01 січня 2013 року вартість автомобіля становила 113 290,00 грн, що еквівалентно 14 173,65 долара США, а станом на 15 вересня 2016 року - 373 191,86 грн.
      Позивач просив стягнути з відповідача вартість автомобіля на відшкодування збитків, завданих його неповерненням.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2018 року про виправлення описки, позов ТОВ «Славія» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» 373 191,86 грн на відшкодування збитків та 5 597,89 грн судових витрат.
      Задовольняючи позов ТОВ «Славія», суд першої інстанції керувався тим, що неповернення відповідачем автомобіля, наданого йому в користування, обмежує право власності позивача, завдає йому майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі відповідачем як особою, яка її завдала. Суд відхилив як безпідставне клопотання відповідача про застосування спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» матеріальні збитки у розмірі 113 290,00 грн. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» судового збору в розмірі 1 280,00 грн скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в стягненні зазначених витрат.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що шкода, завдана майну ТОВ «Славія», повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала, тобто ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром збитків. Апеляційний суд вважав, що балансова вартість автомобіля становить 113 290,00 грн, а тому саме такий розмір шкоди підлягає стягненню.
      Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, вказавши, що правовідносини між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо стягнення збитків через неповернення автомобіля виникли після припинення повноважень ОСОБА_1 як посадової особи, не є за своєю суттю господарськими, не пов`язані з управлінням суб`єктом господарювання.
      Суд апеляційної інстанції також вказав на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач просив відшкодувати матеріальну шкоду, завдану відповідачем не під час виконання його трудових обов`язків, а внаслідок неповернення майна товариства після його звільнення з роботи.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не врахували, що справа повинна була розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки позов пред`явлено до нього, як до посадової особи товариства, повноваження якої припинено.
      Крім того, суди попередніх інстанцій помилково не застосували спеціальну позовну давність у один рік для позовів про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача матеріальних збитків, які, на думку позивача, завдано у період перебування у трудових відносинах з ТОВ «Славія» при виконанні обов`язків генерального директора.
      Посилався на те, що позивач не надав доказів прийняття ним указаного автомобіля від попереднього директора товариства, а акт приймання-передачі справ при зміні директора від 17 вересня 2013 року має односторонній характер та підписаний лише працівниками ТОВ «Славія», які є зацікавленими особами, при цьому доказів ухилення його від підписання цього акта позивач не надав.
      Вважав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача матеріальних збитків.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 15 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Суди встановили, що автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Славія», про що свідчать копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 серпня 2003 року серії ХАС № 668579 та довідка Територіального сервісного центру Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17 листопада 2015 року № 6348.
      11 листопада 2010 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 53 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Славія».
      Згідно з копіями подорожніх листів від 28 грудня 2012 року та 30 квітня 2013 року автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , використовувався ОСОБА_1
      17 вересня 2013 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 64 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Славія» ОСОБА_1 та призначено на цю посаду ОСОБА_2 , про що 17 вересня 2013 року видано відповідний наказ № 19к.
      Відповідно до пункту 10 розділу 7 акта приймання-передачі справ у зв`язку зі зміною директора від 17 вересня 2013 року за відомостями бухгалтерського обліку за ТОВ «Славія» обліковується автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
      Указаний акт підписаний директором ТОВ «Славія» ОСОБА_2 , головним бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 , майстром ОСОБА_4 , кладовщиком ОСОБА_5
      ОСОБА_1 , ознайомившись з указаним актом приймання-передачі, відмовився його підписувати, про що складено акт про відмову від підпису про ознайомлення з актом приймання-передачі справ при зміні директора (інвентаризації) ТОВ «Славія» від 17 вересня 2013 року.
      Згідно з відповіддю Управління Державтоінспекції від 24 листопада 2015 року № 209 звернення ТОВ «Славія» щодо оголошення у розшук та повернення автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , яким, на думку позивача, незаконно користується ОСОБА_1 , направлено для проведення подальшої перевірки, прийняття рішення про внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та вжиття заходів реагування.
      За змістом відповіді Лозівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області від 05 лютого 2017 року № 1561 триває досудове розслідування матеріалів кримінального провадження від 26 листопада 2015 року № 12015220380002901 щодо незаконного використання ОСОБА_1 автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Славія»; місцезнаходження автомобіля не встановлено.
      Згідно зі звітом про експертну оцінку вартості майна від 01 січня 2013 року вартість автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, станом на 01 січня 2013 року становила 113 290,00 грн.
      Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства слід зазначити таке.
      У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ТОВ «Славія» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків, завданих посадовою особою товариства неповерненням автомобіля, наданого йому у користування.
      На час звернення позивача до суду з цим позовом (вересень 2016 року) процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      При цьому в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
      Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
      Аналогічні положення містяться й у пункті 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, згідно з якою господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      У частині другій статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
      - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
      - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
      - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
      - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
      - іншими винними діями посадової особи.
      Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
      - участь у спорі суб`єкта господарювання;
      - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
      - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачу завдано збитків унаслідок неповернення належного йому на праві власності автомобіля, яким користувався відповідач під час перебування на посаді генерального директора товариства.
      Таким чином, правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора цього товариства.
      Викладене свідчить про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили суб`єктну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити ТОВ «Славія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 255, 256, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435690
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 210/3177/17
      Провадження № 14-288цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року, ухвалене суддею Хлистуненко О.В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, прийняту у складі суддів Бондар Я.М., Барильської А.П., Зубакової В.П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою професійної працездатності у розмірі 250 тис. грн.
      2. Позов мотивовано тим, що позивач працюючи з 1970 року у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим висновком медико - соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 20 грудня 2004 року йому встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із професіональним захворюванням та встановлена ступінь втрати професійної працездатності - 40 % (30 % - пиловий бронхіт та 10 % - туговухість) вперше. Згодом 24 лютого 2009 року позивачеві була встановлена ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 50 %. Отже, позивач вважав, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, йому було спричинено моральну шкоду.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, оскільки суд вважав, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності. Стягнуто з ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 55 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. У липні 2018 року ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з вимогами закону обов'язок по відшкодуванню вказаної моральної шкоди покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, а не на роботодавця, а отже останній не є належним відповідачем по справі. Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що розмір відшкодування вказаної шкоди, який був визначений судами не відповідає засадам розумності та справедливості.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      6. 20 липня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
      7. 03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      8. Відповідно до частини 4 статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      9. 15 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Ухвала Верховного Суду від 15 травня 2019 року вмотивована наступним.
      10.1.Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV викладений у новій редакції: з назвою - «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі - Закон № 1105-ХІV, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).
      10.2.Пункт 1 частини 2 статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язок страховика - Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.
      10.3.Відповідно до частини 7 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
      10.4.Згідно із частиною 8 статті 36 вказаного Закону у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
      10.5.Відповідно до пункту 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
      10.6.Фонд соціального страхування на час набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не був суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець. Положення Закону № 717-V, якими скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, визнані Конституційним Судом України такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
      10.7.У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що вищевказаним скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев`ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень Закону № 717-V Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-V), якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, гарантоване приписами Закону № 1105-XIV у первинній редакції (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
      10.8.Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди не вважалось страховою виплатою у розумінні положень частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та мало здійснюватися незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
      10.9.Крім того, визначене вище застосування частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не протирічить статті 58 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування не є особою, яка завдала моральну шкоду позивачеві.
      10.10.Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що скасування обов`язку Фонду, який був передбачений, зокрема статтею 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» здійснювати відповідну страхову виплату потерпілому означає скасування обов`язку (функції), а не відповідальності винної особи.
      10.11.Колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала, що твердження щодо того, що скасування відповідного обов`язку Фонду соціального страхування не позбавляє потерпілого права на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця як винної особи (відповідно до норм ЦК України та КЗпП України), узгоджуються і наступні положення законодавства.
      10.12.Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
      10.13.Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
      10.14.Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
      10.15.Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
      10.16.Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
      10.17.Отже, зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.
      10.18.Відповідних висновків щодо застосування положень статей 153, 237-1 КЗпП України, 1167 ЦК України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Верховний Суд також дійшов у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 219/9095/16-ц (касаційне провадження № 61-4772св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 265/379/16 (касаційне провадження № 61-5393св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 210/4786/16 (касаційне провадження № 61-8717св18), від 31 жовтня 2018 року № 592/3565/17 (касаційне провадження № 61-14410св18), від 05 грудня № 212/4799/17 (касаційне провадження № 61-36931св18) від 19 грудня 2018 року у справі № 219/5501/17 (касаційне провадження № 61-1431св18), виклавши позицію про покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди на роботодавця, з яким позивач перебував у трудових правовідносинах, з огляду на те, що професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків.
      10.19.На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, зміст положень статті 153, частини 1 статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом, при цьому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом, не передбачено відшкодування потерпілій особі моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України, як не передбачено у Державному бюджеті України коштів на таке відшкодування.
      10.20.Проте у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц.
      10.21.Оскільки Касаційний цивільній суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що обов`язок відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання покладається на роботодавця як винної особи, відповідно до норм ЦК України та КЗпП України та захист такого права залежить від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, колегія суддів вказувала на наявність передумов щодо відступлення від вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду.
      10.22.За таких обставин колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. 05 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Короткий виклад обставин справи, встановлених судами
      12. Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 04 січня 1970 року до 20 листопада 1980 року працював у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на різних посадах.
      13. Рішенням Лікувально-профілактичного закладу «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 21 жовтня 2004 року позивачу встановлено професійні захворювання: пиловий бронхіт першого - другого ступеня з бронхообструктивним синдромом; емфізема легень першого - другого ступеня; легенева недостатність першого - другого ступеня, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), у зв`язку з чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року.
      14. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є, як вищевказана робота в умовах впливу виробничого пилу, концентрація якого перевищує гранично допустиму, так і в умовах впливу шуму, рівень якого перевищує гранично допустимий.
      15. Висновком МСЕК від 20 грудня 2004 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності (з них 30% - пиловий бронхіт, 10% - туговухість) та третю групу інвалідності безстроково.
      16. Висновком МСЕК від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності та підтверджено третю групу інвалідності безстроково.
      17. Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      18. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      19. Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      20. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
      21. Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
      22. Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
      23. Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
      24. Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
      25. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
      26. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
      27. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
      28. Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
      29. Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV.
      30. Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).
      31. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).
      32. Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.
      33. Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України).
      34. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.
      35. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
      36. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
      37. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
      38. Частинами 1, 3 статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
      39. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
      40. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
      41. Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
      42. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
      43. Як зазначено у пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим
      44. Аналізуючи поняття «якість закону» ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
      45. Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
      46. Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
      47. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для запропонованого колегією суддів Касаційного цивільного суду відступлення від цього висновку, оскільки останній базується на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а отже відсутні правові підстави для визнання належним відповідачем у даній справі ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності ОСОБА_1 , виникло у останнього у 2004 році. Таким чином, у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» належить відмовити.
      48. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).
      49. Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      50. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      51. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      52. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      53. Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      54. Враховуючи викладене, вимоги Закону України «Про судовий збір», належить здійснити наступний розподіл судових витрат.
      55. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», сплачені останнім суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057 грн 20 коп. та касаційної скарги - в розмірі 1409 грн 60 коп.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.
      Скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди відмовити.
      Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191000, адреса: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 коп. та касаційної скарги - в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86401141
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 910/20261/16
      Провадження № 12-118гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І.В.
      та представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» - Гайдук Т.Л.,
      ОСОБА_1- Панченко О.О.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» - Гайдук Т.Л.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду міста Києвавід 15 листопада 2018 року, ухвалене суддею Приваловим А.І.,
      та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Жук Г.А., Дикунської С.Я., Мальченко А.О.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс»
      до ОСОБА_1 ,
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
      - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум»,
      - Державної служби геології та надр України,
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
      - Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс»,
      - Товариства з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг»,
      - фізичної особи - підприємця Зеленського Ігоря Івановича,
      про стягнення 4 344 960,64 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» (далі - ТОВ «Компанія «Газ ресурс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 4 344 960,64 грн.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення частини другої статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача спеціального дозволу на геологічне вивчення надр (серія А №000850)№4127 від 05 квітня 2012 року (далі - дозвіл) та його подальшу передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс» (далі - ТОВ «Надрагазресурс»), чим заподіяв позивачу збитки у загальному розмірі 4 344 960,64 грн, з яких: 1 509 600 грн - вартість дозволу, 1 014 924,64 грн - вартість геологічної інформації, що обліковувалася на балансі позивача та без якої неможлива видача дозволу, 1 820 436 грн - вартість агрегату А50.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 05 квітня 2012 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра) видала Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (далі - ТОВ Голден Деррік»), перетвореному у подальшому на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» (далі - ТОВ «Іст Юроуп Петролеум»), дозвіл строком на 5 років на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку з метою пошуку і розвідки у кам`яновугільних відкладах, геологічно-економічної оцінки і затвердження запасів родовища Державною комісією України по запасах корисних копалин Морозівської ділянки Зінківського району Полтавської області на площі 58,7 кв. м (газ природний, нафта, конденсат). Підстава видання: протокол від 27 грудня 2011 року № 7, оформлений за результатами аукціону, та договір купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11.
      4. 19 червня 2012 року створено ТОВ «Компанія «Газ ресурс», яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - реєстр) за кодом ЄДРПОУ 38324386, номер запису 1 588 102 0000 010764. Засновниками цього товариства є: ТОВ «Голден Деррік» із внеском 600 грн (60 % статутного капіталу) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг» (далі - ТОВ «Геотехконсалтинг») із внеском 400 грн (40 % статутного капіталу). Товариство створене в цілях спільного здійснення геологічного вивчення, дослідно-промислової та промислової розробки родовищ корисних копалин, видобування корисних копалин, зокрема з метою здійснення діяльності з користування надрами на Морозівській ділянці в Зінківському районі Полтавської області (пункт 3.1 статуту). Директором товариства призначено ОСОБА_1 (рішення установчих зборів товариства, оформлене протоколом № 1 від 19 червня 2012 року), який одночасно був одноособовим засновником ТОВ «Геотехконсалтинг».
      5. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме ТОВ «Голден Деррік» змінено на ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
      6. 01 серпня 2014 року за участю представника ТОВ «Геотехконсалтинг» ОСОБА_1 проведено загальні збори ТОВ «Компанія «Газ ресурс» (протокол загальних зборів № 2/2014), на яких вирішено питання про виключення зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс» одного з учасників - ТОВ «Голден Деррік», якому належала частка 60 %, зменшення статутного капіталу, проведено перерозподіл часток учасників, єдиним учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» визначено ТОВ «Геотехконсалтинг».
      7. 05 серпня 2014 року здійснено державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», у якому змінено склад учасників товариства, повноваження директора, в тому числі знято обмеження щодо укладення правочинів від імені товариства.
      8. 06 листопада 2014 року проведено державну реєстрацію ТОВ «Надрагазресурс», засновниками якого є ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурінтехсервіс» із внесками по 50 % статутного капіталу. У подальшому останнє та ТОВ «Компанія «Газ ресурс» відступили свої частки у ТОВ «Надрагазресурс» на користь ТОВ «Геотехконсалтинг».
      9. Керівником ТОВ «Надрагазресурс» є ОСОБА_1 . При цьому суди попередніх інстанцій визначили, що станом на час внесення змін до дозволу єдиним учасником ТОВ «Надрагазресурс» було ТОВ «Геотехконсалтинг», одноособовим засновником та власником якого також був ОСОБА_1 .
      10. 11 листопада 2014 року між ТОВ «Компанія «Газ ресурс» і ТОВ «Надрагазресурс» укладено договір оренди № 1, згідно з яким позивачем передано в оренду ТОВ «Надрагазресурс» агрегат для освоєння та ремонту свердловини А50 вартістю 1 820 436 грн та розміром щомісячної орендної плати 36 408 грн (пункт 4.1 договору).
      11. 14 листопада 2014 року ТОВ «Надрагазресурс» звернулося до Держгеонадр із заявою про внесення змін до дозволу, власником якого на той момент було ТОВ «Компанія «Газ ресурс», та передачу його у власність ТОВ «Надрагазресурс». До пакету документів щодо внесення таких змін додавався лист-згода власника дозволу - ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
      12. 12 березня 2015 року наказом Держгеонадр № 48 продовжено строк дії дозволу та внесено зміни щодо власника з ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на ТОВ «Надрагазресурс».
      13. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 816/4679/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, скасовано усі реєстраційні дії про зменшення статутного капіталу ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу цього товариства.
      14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 2/2014, про виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс», зменшення статутного капіталу останнього, а також визнано недійсною нову редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року.
      15. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на час вирішення спору у цій справі ТОВ «Голден Деррік» є учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» з часткою в статутному капіталі 100 %.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      16. Суди попередніх інстанцій розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків, що складають вартість дозволу, а в іншій частині позову відмовлено.
      17. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив протиправні дії, спрямовані на позбавлення товариства дозволу на користування надрами, тому указали на обов?язок ОСОБА_1 відшкодувати позивачу вартість цього дозволу. При цьому суди указали, що дозвіл є майновим правом та майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); дії відповідача щодо надання згоди на переоформлення дозволу та зміну власника фактично є відчуженням майна ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внаслідок чого відповідач, надавши згоду на його переоформлення, перевищив повноваження директора, встановлені статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» у редакції від 19 червня 2012 року. Однак у зв?язку з відсутністю доказів вибуття із власності ТОВ «Компанія «Газ ресурс» геологічної інформації та недоведенням ним права власності на агрегат А50 відмовили у позові в цих частинах.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      18. 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про часткове скасування судових рішень попередніх інстанцій, а саме у частині стягнення з останнього на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитківта ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Скаржник посилається, зокрема, на порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки цей спір вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Заперечуючи по суті спору, скаржник посилається на неправильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що дозвіл на користування надрами є майном, стверджує, що такий дозвіл є нематеріальним активом. Наполягає на тому, що надання ним згоди на внесення змін до цього дозволу на користь іншої юридичної особи не можна розцінювати як відчуження, оскільки він вибув з користування позивача на підставі чинного наказу Держгеонадр № 48 від 12 березня 2015 року. Статут ТОВ «Компанія «Газ ресурс» не містив обмежень у повноваженнях директора для надання згоди на переоформлення цього дозволу.
      Доводи інших учасників справи
      20. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та ТОВ «Іст Юроуп Петролеум» у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про підвідомчість цього спору господарським судам згідно із чинним на момент подання позову законодавством (пункт 4? частини першої статті 12 ГПК України). Посилаються на те, що права на використання природних ресурсів є майновими правами, та заперечують проти доводів скаржника про те, що цей дозвіл є немайновим активом. Вартість цього дозволу обгрунтовують тим, що він отриманий позивачем від ТОВ «Голден Деррік» (перейменованого у подальшому на ТОВ «Іст Юроуп Петролеум») безкоштовно, тому ціна визначена виходячи з тієї ціни, за якою останнє придбало його за договором купівлі-продажу № 7/1-11 від 27 грудня 2011 року на аукціоні, а саме 1 509 600 грн. Наголошують на тому, що переоформлення дозволу здійснювалося з перевищенням ОСОБА_1 своїх повноважень, передбачених статутом товариства у редакції 2012 року. Зазначають, що переоформлення дозволу відбувається лише за згодою його власника та на підставі необхідного пакету документів, тому, за наявності такої згоди ОСОБА_1 , у Держгеонадр не було підстав для відмови в переоформленні дозволу.
      21. ТОВ «Геотехконсалтинг» у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України закрити. Також посилається на те, що дозвіл є немайновим активом і ставить під сумнів його вартість. Посилаючись на приписи пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, стверджує, що цей позов подано не власником, учасником, чи акціонером, а самою юридичною особою.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      22. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 липня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      23. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      24. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      25. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» подало цей позов 04 листопада 2016 року.
      26. На час звернення позивача до суду ЦПК України та ГПК України діяли у редакціях, чинних до 15 грудня 2017 року. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову.
      27. Згідно з пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
      28. Доповнення статті 12 ГПК України зазначеним вище пунктом 4? здійснено на підставі Закону України від 07 квітня 2015 року № 289-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності 01 травня 2016 року.
      29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України.
      30. Застосування для вирішення спорів статті 1166 ЦК України жодним чином не впливає на визначення юрисдикції, яке відбулося відповідно до чинного на момент звернення з позовом процесуального законодавства. До 01 травня 2016 року юридична особа - позивач з такими позовними вимогами мала звертатися до посадових осіб в порядку цивільного судочинства, а з 01 травня 2016 року - у порядку господарського судочинства.
      31. Тобто на час звернення позивача до суду ГПК України обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, за винятком спорів, визначених пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України, який передбачав участь фізичних осіб як відповідачів.
      32. Велика Палата Верховного суду також відхиляє доводи ТОВ «Геотехконсалтинг» про необхідність закриття провадження із посиланням на положення статті 20 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII). Оскільки з позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» звернулося ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. При вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду.
      33. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом.
      Щодо вирішення спору по суті
      34. Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами на території України, а також процедура продовження дії, переоформлення, зупинення дії, анулювання дозволів та внесення змін до них визначається Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615.
      35. Згідно з пунктом 17 цього Порядку в редакції, чинній на час подання заяви та на момент передачі дозволу від ТОВ «Голден Деррік» до ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем (або правонаступником - у випадку, передбаченому підпунктом 8 цього пункту) документів або інформації Мінприроди за результатами оцінки впливу на довкілля у разі (підпункт 5 пункту 17) заснування (створення) надрокористувачем юридичної особи з метою продовження діяльності на наданій йому в користування ділянці надр за умови передачі новоутвореній юридичній особі основних засобів або іншого майна, необхідного для забезпечення й ефективного користування надрами згідно з дозволом, та якщо частка надрокористувача в статутному капіталі новоутвореної юридичної особи на час прийняття рішення про внесення змін до дозволу становить не менше як 50 відсотків.
      36. Як зазначалося вище, першим власником дозволу було ТОВ «Голден Деррік», яке придбало його на аукціоні за договором купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11 за ціною 1 509 600 грн.
      37. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 за згодою ТОВ «Голден Деррік» у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме змінено ТОВ «Голден Деррік» на ТОВ «Компанія «Газ ресурс», а в подальшому наказом Держгеонадр від 12 березня 2015 року № 43 внесено зміни щодо цього власника дозволу (ТОВ «Компанія «Газ ресурс») шляхом передачі його ТОВ «Надрагазресурс», керівником та кінцевим бенефіціаром якого був ОСОБА_1 .
      38. Позивач указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача дозволу та його подальшу передачу ТОВ «Надрагазресурс», чим заподіяв позивачу збитків у заявленому розмірі. Обставини завдання цих збитків підтверджує протиправною поведінкою відповідача, зокрема: наданням згоди ОСОБА_1 як керівником позивача за наявності установлених статутом обмежень на переоформлення дозволу на іншу юридичну особу; наявністю збитків у сумі 1 509 600 грн, що становить вартість дозволу, а також причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача і завданням цих збитків. Ці вимоги позивача задоволені судами попередніх інстанцій.
      39. При цьому суди правильно здійснили правову кваліфікацію та зазначили, що дозвіл на користування надрами є документом, який посвідчує майнове право його власника на користування надрами, він має економічну цінність, від якої залежить робота суб`єкта підприємницької діяльності та рівень його прибутку.
      40. Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про нафту і газ» спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами - це документ, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр і на умовах, передбачених у цьому документі.
      41. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (частина друга статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
      42. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права й обов`язки (стаття 190 ЦК України).
      43. Відповідно до частини першої статті 139 ГК України майном визнано сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.
      44. Визначаючи правову природу дозволу, суд апеляційної інстанції застосував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами було інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (рішення від 07 липня 1989 року у cправі «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden). Отже, поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення. Це насамперед означає, що національне законодавство держав - учасниць Конвенції не може вважатися остаточним при з`ясуванні його змісту, проте суд може визнати за доцільне таке застосування. Тобто документи дозвільного характеру можуть водночас визнаватися активами та охоплюватися поняттям майна.
      45. При цьому апеляційним господарським судом правильно зазначено про понесення позивачем збитків у зв?язку з переоформленням цього дозволу на іншого власника шляхом надання відповідачем письмової згоди.
      46. Також суди попередніх інстанцій перевірили доводи ОСОБА_1 щодо відсутності обмежень у його повноваженнях як директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», передбачених статутом, для надання згоди щодо переоформлення дозволу й установили невідповідність цих доводів матеріалам справи. Натомість особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
      47. Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсною редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року, затверджену рішенням позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформленим протоколом № 2/2014. Тому повноваження директора товариства визначалися статутом у редакції від 01 серпня 2012 року.
      48. До компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, належить прийняття рішень щодо відчуження земельних ділянок, об`єктів нерухомості та їх частин, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей, віднесених до основних фондів, а також цінних паперів та корпоративних прав, належних товариству, а також попереднє погодження договорів/правочинів, укладених на суму, що перевищує 500 000 грн. Директор товариства має право укладати правочини (договори, контракти, в тому числі й міжнародні) та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків, проте вчинення всіх юридично значущих дій, пов`язаних з розпорядженням майном та грошовими коштами на суму більше ніж 500 000 грн, він зобов?язаний попередньо погодити на загальних зборах учасників (підпункти 13.4.4, 13.7.4 статуту у зазначеній вище редакції).
      49. Натомість рішення загальних зборів щодо надання ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс» згоди на внесення змін до дозволу шляхом заміни його власника відсутнє.
      50. Проаналізувавши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про перевищення ОСОБА_1 як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» своїх повноважень, указавши на те, що він діяв не в інтересах цього товариства, а в інтересах ТОВ «Надрагазресурс», засновником якого з часткою 100 % було ТОВ «Геотехконсалтинг», а власником частки 100 % останнього був сам ОСОБА_1 .
      51.Отже, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та наявністю збитків у останнього у зв`язку із втратою дозволу, переоформленого за згодою ОСОБА_1 на ТОВ «Надрагазресурс».
      52.Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
      - протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає у наданні ним згоди як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника;
      - наявні збитки в розмірі 1 509 600 грн, заявлені позивачем як вартість дозволу;
      - причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою зумовлений тим, що внаслідок надання останнім такої згоди Держгеонадрами видано наказ № 48 від 12 березня 2015 року про внесення змін до дозволу в частині визначення нового власника - ТОВ «Надрагазресурс»;
      - вина відповідача як посадової особи виражена перевищенням повноважень, установлених йому статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
      53. Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
      54. За змістом приписів частини четвертої статті 89 ГК України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом.
      55. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті).
      56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України.
      57. У постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
      58.У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
      59. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, надаючи пояснення у межах доводів касаційної скарги, не зміг пояснити, з якою метою ТОВ «Компанія «Газ ресурс», від імені якого скаржник діяв як директор, відмовилося від дозволу, вартість якого складала більше як 1,5 млн гривень, на користь ТОВ «Надрагазресурс», директором та кінцевим бенефіціаром якого виступав ОСОБА_1 . Представник також не пояснив, яким чином відмова від дозволу могла покращити становище товариства, яке зі слів представника скаржника, знаходилося на час відмови від дозволу в скрутному матеріальному становищі, не отримувало прибутку, існувало за рахунок кредитів. За словами представника скаржника, ОСОБА_1 вирішив залучити у бізнес кошти іншого інвестора, для чого створив разом з інвестором нове товариство - ТОВ «Надрагазресурс», на користь якого відмовився від дозволу, що належав ТОВ «Компанія «Газ ресурс».
      60. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства.
      61. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків у вигляді вартості дозволу залишити без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      62. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      63. З урахуванням цієї норми перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги.
      64. Касаційна скарга не містить доводів стосовно оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року,у частині відмови в позові щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» вартості геологічної інформації та агрегату.
      65. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      66. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду оскаржуваних судових рішень у частинах, що оскаржуються, а також з огляду на відсутність доводів з цього приводу у касаційній скарзі ОСОБА_1 , судові рішення попередніх інстанцій у цих частинах також слід залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      67. Ураховуючи викладене вище та зважаючи на безпідставність доводів скаржника, які не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає за необхідне залишити без змін їх судові рішення.
      68. Доводи скаржника щодо правильності вирішення цього спору судом цивільної юрисдикції та про необхідність закриття місцевим господарським судом провадження у цій справі не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , вказуючи на це у касаційній скарзі, не ставить питання про закриття провадження у цій справі, а навпаки, заперечуючи проти висновків судів, зроблених по суті спору, наполягає на ухваленні судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю, тобто просить вирішити спір за правилами господарського судочинства.
      69. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у частинах майнового характеру дозволу та встановлення його вартості, а також наявності у нього як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» повноважень на вчинення відповідних дій, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      70. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      72. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      73.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 910/20261/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 86333859
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 405/4179/18
      Провадження N 14-44 цс 19
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос" (далі також - позивач) до Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України (далі також - відповідачі) про відшкодування майнової шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року, постановлену суддею Драним В.В., і постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів судової палати у цивільних справах у складі Дуковського О.Л., Єгорової С.М., Мурашко С.І.
      Учасники справи:
      позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос";
      відповідачі: Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державна казначейська служба України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 18 950 268,00 грн на відшкодування шкоди, завданої позивачеві бездіяльністю працівників поліції та прокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних у заподіянні шкоди позивачеві.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. Упродовж 2000 - 2006 років керівництво позивача, зловживаючи службовим становищем, приховало доходи, шляхом незаконних оборудок за участю службових осіб КДСГ "Інгул" і Губівської сільської ради привласнило всі майнові та грошові активи позивача в особливо великих розмірах через виведення майна на належне колишньому директору ОСОБА_7 Приватне підприємство "Губівське".
      2.2. Внаслідок зазначених неправомірних дій органу управління позивача Господарський суд Кіровоградської області 22 листопада 2007 року ухвалив постанову, якою визнав позивача банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру у справі N 9/166.
      2.3. З 27 червня 2003 року до 6 жовтня 2005 року включно Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області за вказаними фактами порушила низку кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу (далі - КК) України щодо привласнення коштів позивача у сумі 2 266 700,00 грн.
      2.4. 26 грудня 2005 року Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області закрила кримінальну справу N 62-229 (далі - кримінальна справа) за відсутністю складу злочину без проведення слідчих дій на підставі пункту 2 статті 6 Кримінального процесуального кодексу України.
      2.5. Кримінальну справу закривали неодноразово: 26 грудня 2005 року, 20 червня 2006 року, 29 грудня 2006 року, 26 червня 2012 року. Проте відповідні постанови скасовував суд і в порядку нагляду - Прокуратура Кіровоградської області. Численні скарги/звернення з приводу незаконних дій службових осіб Прокуратури Компаніївського району Кіровоградської областіу кримінальній справі, забезпечення її належного розслідування, системних порушень прав потерпілого не знаходили відповідного реагування.
      2.6. Ліквідатор позивача подав до СУ УМВС України в Кіровоградської області звернення, за яким 25 січня 2013 року зареєстрували кримінальне провадження N 12013120180000063 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України.
      2.7. 24 жовтня 2016 року судово-економічна експертиза, проведена під час досудового розслідування у кримінальному провадженні N 12013120180000063, визначила розмір завданої позивачу шкоди у сумі 18 950 268,00 грн.
      2.8. У кримінальному провадженні N 12013120180000063 суд теж встановили протиправну бездіяльність і зловживання повноваженнями з боку органу досудового розслідування: 24 вересня 2014 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 30 червня 2015 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 10 травня 2016 року і 9 березня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалами зобов'язав слідчого вчинити конкретно визначені процесуальні дії у вказаний строк; 13 липня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда відвів слідчого Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.
      2.9. 8 лютого 2017 року позивач подав заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 209 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі N 405/1775/17 від 7 квітня 2017 року. Проте за цим кримінальним провадженням позивач витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не отримував, а його клопотання про надання матеріалів для ознайомлення було проігнороване.
      2.10. Розмір вимоги про відшкодування шкоди є домірним розміру шкоди, яка заподіяна позивачеві вчиненими щодо нього злочинами, у розслідуванні яких допущена бездіяльність.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 6 липня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
      4. Суд зазначив, що за суб'єктним складом учасників справи та характером правовідносин між сторонами, цей спір належить до справ господарської юрисдикції.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Кіровоградської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував тим, що сторонами у справі є юридичні особи, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 вересня 2018 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 9 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач стверджує, що стаття 20 Господарського процесуального кодексу України й інші нормативні акти не визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди. Стверджує, що відповідачі у справі не є у спірних правовідносинах суб'єктами господарювання, а тому спір є цивільним. Оскільки немає спеціальних випадків віднесення такого спору до юрисдикції іншого (спеціалізованого) суду, він має вирішуватися виключно за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиція інших учасників справи
      11. Відповідачі відзив на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
      13. Господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання (абзац п'ятий частини першої статті 174 Господарського кодексу України).
      14. Згідно з частиною шостою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана, зокрема, юридичній особі внаслідок іншої, ніж вказані у першій - п'ятій частинах цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
      15. Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправною бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури, вчиненою під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальних провадженнях.
      16. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України).
      17. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не погоджується із доводом касаційної скарги про те, що відсутні нормативні акти, які визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди.
      18. Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу учасників спору.
      19. Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
      20. До таких осіб згідно з частиною першою статті 4 ГПК України належать: юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      21. У справі, яка розглядається, сторонами спору є ТзОВ "Агрофірма "Золотий Колос" і Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області та Державна казначейська служба України.Отже, оскільки позивач визначив відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, за суб'єктним критерієм згідно з частиною першою статті 4 ГПК України спір належить до юрисдикції господарського суду (близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 березня 2018 року у справі N 461/1930/16-ц).
      22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення позивача щодо юрисдикції господарського суду та погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що ця справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      24. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      25. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованоюта доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили по суті правильні рішення. Отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року - без змін.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 464/3790/16-ц
      Провадження N 14-465цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року у складі судді Теслюка Д.Ю. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів Мікуш Ю.Р., Бойко С.М., Копняк С.М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами позики, та
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, уточнивши який, просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договорами позики: від 04 березня 2015 року - у розмірі 102 246,85 доларів США (еквівалент 2 594 819,60 грн), з яких 75 000,00 доларів США - сума позики, 3 % річних від суми боргу - 2 669,11 доларів США та 24 577,74 доларів США - відсотки за користування чужими коштами; від 01 серпня 2015 року - у розмірі 25 000,00 доларів США (еквівалент 628 500,00 грн); від 11 квітня 2015 року у розмірі - 30 000,00 грн.
      Позивач вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання з повернення отриманих від нього коштів за договорами позики не виконав - кошти в передбачені у розписках строки не повернув.
      Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2016 року позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики від 01 серпня 2015 року у розмірі 25 000,00 доларів США (еквівалент 628 500,00 грн. та від 11 квітня 2015 року у розмірі 30 000, 00 грн залишено без розгляду.
      Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 04 березня 2015 року у розмірі 102 246,85 доларів США (еквівалент 2 613 429,49 грн станом на день ухвалення рішення). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав - кошти ОСОБА_3 у встановлений строк не повернув, у зв'язку чим гроші підлягають стягненню на користь позивача з урахуванням процентів за користування чужими коштами, а також 3 % річних у примусовому порядку.
      Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився із викладеними судом першої інстанції висновками та зазначив, що розрахунок заборгованості судом першої інстанції перевірено, він відповідає вимогам закону й умовам договору та ОСОБА_4 не спростовано, також не доведено існування між сторонами інших правовідносин, а саме придбання позивачем земельної ділянки.
      У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити.
      Наведені у касаційній скарзі доводи
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18 вересня 2013 року N 6-63цс13, та не дослідили реальну природу правовідносин між сторонами, не врахували його доводів про невідповідність зовнішнього прояву волі (розписки) внутрішньому волевиявленню сторін, яке згідно з тією ж розпискою та письмовою вимогою було спрямоване на отримання позивачем земельної ділянки та оплату відповідної процедури її отримання.
      Також заявник вказував, що позивач вчинив дії, передбачені частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України), оскільки передав йому грошові кошти для вирішення питання про виділення земельної ділянки на його користь, що за своєю суттю не є цивільно-правовими відносинами, а містять ознаки посягання на суспільні відносини у сфері службової діяльності, дослідження яких є завданням кримінального провадження відповідно до вимог статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв'язку із чим вважав, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду перевірила наведені у касаційній скарзі доводи та матеріали справи і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 04 березня 2015 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 75 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 04 серпня 2015 року, про що склав розписку.
      Оскільки відповідач зобов'язання з повернення позичених коштів не виконав, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
      Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Спори, що виникають у зв'язку з неповерненням грошових коштів за наявної розписки вказують, що між сторонами існують відносини за договором позики, тобто порушення цивільного права особи, пов'язаного з невиконанням зобов'язання, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій)розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про позику, іншими актами цивільного законодавства, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
      Заявник вважає, що ОСОБА_3, передавши йому 75 000,00 доларів США, вчинив дії, передбачені частиною першою статті 369-2 КК України, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.
      Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
      Частиною першою статті 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
      Чинним кримінальним та кримінальним процесуальним законами передбачено право осіб, які вважають, що щодо них вчинене кримінальне правопорушення, ініціювати проведення досудового розслідування, а також визначено порядок його здійснення та процедуру притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
      Підтвердження того, що сторони у справі є учасниками розпочатого кримінального провадження щодо вказаного предмета спору - відсутні, а саме по собі посилання однієї із сторін у цивільній справі на порушення другою стороною норм інших галузей права, зокрема кримінального, як у цьому випадку, не є підставою для закриття провадження у справі чи відмови у поновленні цієї особи в її правах.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки відсутнє кримінальне провадження, пов'язане з документом, яким підтверджується передача 04 березня 2015 року ОСОБА_3 відповідачу грошових коштів у розмірі 75 000,00 доларів США, позовні вимоги пред'явлені до ОСОБА_4 як боржника у зв'язку невиконанням останнім договірних зобов'язань щодо повернення у порядку та в обумовлений договором строк вказаної суми коштів позивачу як кредитору, суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
      Що стосується розгляду справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку.
      Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_3, крім переданих відповідачу в позику 75 000,00 доларів США, просив стягнути на його користь 2 669,11 доларів США - 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, а також проценти за користування чужими коштами в розмірі 24 577,74 доларів США на підставі частини першої статті 1048 ЦК України.
      Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
      Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
      За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
      Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
      Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_4 підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, в тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.
      Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБА_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов'язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі.
      Що стосується стягнення суми позики, процентів за користування чужими коштами, а також 3 % річних в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквіваленту вказаної суми, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      При касаційному перегляді необхідно визначити у якій валюті має виконуватися зобов'язання, у разі якщо у позику передавалася іноземна валюта та правову природу і валюти при визначенні 3 % річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.
      Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
      При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
      Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
      Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
      Декретом N 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
      У статті 1 Декрету N 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:
      "валютні цінності":
      валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
      іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
      Для цілей цього Декрету надалі під термінами: "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
      "іноземна валюта": розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
      "валютні операції": операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
      "резиденти": фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
      "нерезиденти": фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
      У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
      Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
      У статті 5 Декрету N 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ).
      У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
      Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
      вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
      вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
      платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
      платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
      вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
      платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;
      переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;
      б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;
      в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
      г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;
      д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
      відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
      відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
      відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;
      відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;
      е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
      У частині четвертій статті 5 Декрету N 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом N 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
      Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
      Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
      Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
      Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
      Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
      Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
      Таким чином, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.
      Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
      Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12, і ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
      У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
      Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
      У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США.
      Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі N 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
      Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в частині зазначення гривневого еквівалента розміру стягнутої суми позики, отриманої в іноземній валюті та 3 % річних від простроченої суми, підлягають зміні.
      Крім того, щодо стягнення з боржника процентів за користування отриманими в борг коштами за період з 04 березня 2015 року по 10 жовтня 2016 року в розмірі 24 577,74 доларів США, нарахованими відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України на суму боргу в іноземній валюті, то Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів у цій частині з огляду на таке.
      Суди встановили, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
      Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштіввисловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі N 6-36цс14.
      Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
      Задовольняючи ці позовні вимоги та визначаючи розмірпроцентів за користування від суми позики, суди попередніх інстанцій виходили із рівня облікової ставки НБУ.
      З такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне.
      За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - Закон N 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
      НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону N 679-XIV).
      Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
      Відповідно до статті 27 Закону N 679-XIV НБУвстановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
      Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
      Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року N 389 (далі - Положення N 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
      Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
      Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
      Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі N 6-2667цс16.
      Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
      Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
      Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
      Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
      Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 14-318цс18.
      Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Таким чином, рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог позову про стягнення процентів від суми позики в розмірі 24 577,74 доларів СШАзгідно з вимогами статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.
      Оскільки судові рішення змінюються та скасовуються в частині з ухваленням нового рішення, при цьому предмет спору з урахуванням 1 % ціни позову, що залишається без змін, становить більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам та стягнуто максимальну суму судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру, встановлену Законом України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір", правових підстав для нового розподілу судових витрат у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанціїне вбачається.
      Однак, враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України вважає за необхідне провести розподіл судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції та з огляду на положення статті 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2 067,00 грн.
      ВеликаПалата Верховного Суду за наслідками розгляду робить такі висновки.
      Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
      Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
      Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
      Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
      Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
      Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
      Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
      Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
      У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
      Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
      Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 402, 403, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року змінити, виключити із судових рішень вказівку про те, що "в еквіваленті до національної валюти станом на день ухвалення рішення становить 2 613 429 (два мільйони шістсот тринадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять) гривень 49 коп.".
      У частині стягнення 24 577,74 доларів США - процентів від суми позики - рішення судів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 24 577,74 доларів США -процентів від суми позики - відмовити.
      В іншій частині щодо стягнення суми позики в розмірі 75 000,00 доларів США та 3 % річних від суми боргу в розмірі 2 669,11 доларів США рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.
      Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) 2 067,00 грн (дві тисячі шістдесят сім гривень) витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.