Постановление БП-ВС о возможности и до 15.12.2017 рассматривать в одном производстве солидарное требование к физическому и юридическому лицу


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 759/10401/15-ц
Провадження N 14-269цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ"),

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ред Ноуз" (далі - ТОВ "Ред Ноуз"), ОСОБА_3,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "ПУМБ" на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року у складі суддів Шкоріної О.І., Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.

у справі за позовом ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ "ПУМБ" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Ред Ноуз", ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 657 429,43 грн. з яких 3 582 039,23 грн - заборгованість за тілом кредиту, 945 462,65 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та 1 129 927,55 грн - пеня за порушення умов кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ"), правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", і ТОВ "Ред Ноуз" укладено кредитний договір N 52-09/КР-SEL з додатковими угодами N 1 від 03 квітня 2009 року, N 2 від 30 червня 2009 року, N 3 від 31 серпня 2009 року, N 4 від 08 квітня 2010 року, N 5 від 23 липня 2010 року, N 6 від 06 січня 2011 року, N 7 від 30 березня 2011 року, N 8 від 07 липня 2011 року, N 9 від 20 липня 2012 року, N 10 від 31 січня 2013 року, N 11 від 15 лютого 2013 року, N 12 від 01 липня 2013 року, N 13 від 19 грудня 2013 року та N 13 від 28 лютого 2014 року, за умовами яких ТОВ "Ред Ноуз" отримало кредит у розмірі 5 720 000 грн та зобов'язалося повернути його в порядку та у строки, визначені кредитним договором.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 52-09/П-SEL від 04 квітня 2008 року з додатковими угодами N 1 від 03 квітня 2009 року, N 2 від 30 червня 2009 року, N 3 від 31 серпня 2009 року, N 4 від 08 квітня 2010 року, N 5 від 23 липня 2010 року, N 6 від 06 січня 2011 року, N 7 від 30 березня 2011 року, N 8 від 07 липня 2011 року, N 9 від 20 липня 2012 року, N 10 від 01 липня 2013 року, N 11 від 28 лютого 2014 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 04 квітня 2008 року станом на 16 червня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 5 657 429,43 грн. яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз" про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки такий спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "ПУМБ" відхилено, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, відтак позовні вимоги банку, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки, можуть бути самостійними й окремими предметами позову.

У березні 2017 року ПАТ "ПУМБ" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року та вирішити питання відносно відновлення провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

23 серпня 2017 року ТОВ "Ред Ноуз" подало до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, в яких просило залишити в силі ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року, яку вважало законною й обґрунтованою.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження в указаній справі у частині вимог ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз" про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується солідарної відповідальності боржників, одним із яких є фізична особа, обов'язки відповідачів є спільними, виникли з однієї і тієї ж правової підстави, з одних і тих же кредитних правовідносин.

Заявник зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, позов був пред'явлений за місцем знаходження ТОВ "Ред Ноуз" у порядку статті 113 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу разом із матеріалами справи передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 червня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду перевірила наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи і вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ТОВ "Ред Ноуз" та поручителя, яким виступила фізична особа ОСОБА_3

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ "ПУМБ" про стягнення заборгованості з юридичної особи - ТОВ "Ред Ноуз", яке уклало з позивачем кредитний договір N 52-09/КР-SEL з додатковими угодами до нього, а також до поручителя, яким є фізична особа ОСОБА_3 Вказані особи є відповідачами у зв'язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ПАТ "ПУМБ" 04 квітня 2008 року уклало договір поруки з ОСОБА_3 з додатковими угодами до нього, який за умовами договору поруки погодився солідарно відповідати із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.

Святошинський районний суд міста Києва 15 листопада 2016 року постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до ТОВ "Ред Ноуз" як позичальника, оскільки вимога до цього відповідача не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Правовою підставою для постановлення ухвали місцевий суд вважав приписи статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже висловлена неодноразово Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, а також 20 червня 2018 року N 14-224цс18 і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди не врахували особливості правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначилися з юрисдикцією вказаного спору та застосували норми процесуального права, оскільки підстав для закриття провадження у справі в частині вимог ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз" немає.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на вимоги частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа у частині вимог ПАТ "ПУМБ" до ТОВ "Ред Ноуз"? направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року скасувати, справу у частині вимог Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ред Ноуз" направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Большая палата в очередной раз указала, что исковые требования к нескольким ответчикам, среди которых есть хотя бы одно физическое лицо, заявленные до 15 декабря 2017 года, должны рассматриваться в одном производстве, если такие требования однородны, неразрывно связанные между собой и от решения одной из них зависит решение других требований.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...