Постановление ВС-КГС об отказе взыскания с поручителей в связи с пропуском срока обращения к поручителю

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа N 727/7077/15-ц

провадження N 61-13285св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В.С.,

суддів: Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Пророка В.В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року у складі судді Волошина С.О. та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О.О., Владичана А.І., Кулянди М.І., та за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О.О., Владичана А.І., Кулянди М.І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2008 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_5 уклали генеральний кредитний договір N 014/05/614, відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках цього генерального договору. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору загальний розмір усіх позик, що підлягатимуть погашенню, не може перевищувати 70 000,00 дол. США.

Згідно з пунктом 6.8 генерального кредитного договору банк має право достроково стягнути заборгованість за всіма кредитами, які надані згідно з цим генеральним договором, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у разі невиконання позичальником умов цього договору.

Відповідно до пункту 10.2 генерального кредитного договору за порушення строків повернення кредитів, відсотків за користування кредитом, передбачених кредитними договорами, позичальник сплачує банку пеню від суми простроченого платежу в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення.

31 березня 2010 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду N 014/05/614/1 до генерального кредитного договору, якою внесено зміни в частині умов надання кредиту та його забезпечення, а 31 жовтня 2011 року - додаткову угоду N 014/05/614/2, згідно з якою сторони домовилися продовжити строк користування кредитними коштами до 02 березня 2022 року.

06 березня 2008 року ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір N 014/05/614/3, на підставі якого позичальнику було надано кредит у сумі 20 000,00 дол. США строком на 84 місяці з процентною ставкою 14,0 % річних.

Відповідно до пункту 5.1 цього кредитного договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплатити нараховані відсотки на умовах, передбачених цим договором та генеральною угодою, тобто відповідно до графіка погашення, що є додатком до цього договору.

Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником, надавши йому кредит в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Того ж дня банк уклав з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з кожним окремо, договори поруки N N 014/05/614/163, 014/05/614/164, згідно з умовами яких кожен із поручителів зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_5 за генеральним кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614 у повному обсязі.

16 січня 2009 року банк та ОСОБА_5 уклали додаткову угоду N 1 до кредитного договору N 014/05/614/3, якою погоджено новий графік погашення щомісячних платежів; 30 жовтня 2009 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/2, якою позичальнику встановлено тимчасово, на період з 23 листопада 2009 року до 23 квітня 2010 року, кредитні канікули, внаслідок чого розмір щомісячного обов'язкового платежу було зменшено на період дії кредитних канікул; 31 березня 2010 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/3, якою позичальнику змінено розмір відсоткової ставки за кредитом до 15 % річних та встановлено тимчасово, на період з 15 квітня 2010 року до 14 травня 2010 року, кредитні канікули, внаслідок чого розмір щомісячного обов'язкового платежу було зменшено на період дії кредитних канікул; 31 жовтня 2011 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/4, якою позичальнику встановлено пільгову процентну ставку в розмірі 12,00 % річних на строк з 08 листопада 2011 року до 31 березня 2012 року включно та погоджено новий графік погашення; 19 червня 2013 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/5, відповідно до умов якої з 20 червня 2013 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, при цьому відбувається зміна строку погашення кредиту.

ОСОБА_5 припинив належним чином виконувати свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом в сумах та строки, передбачені графіками, внаслідок чого за кредитом виникла прострочена заборгованість.

20 травня 2015 року позичальнику та поручителям направлено вимоги про дострокове погашення грошових зобов'язань за кредитним договором та про виконання грошових зобов'язань за договорами поруки за N N 114-0-0-00/15-32151, 114-0-0-00/15-32149, однак заборгованість не погашено.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_5 перед банком на 12 травня 2015 року становить 18 845,87 дол. США, що еквівалентно 388 033,86 грн. з яких заборгованість за кредитом - 16 496,89 дол. США (339 668,69 грн); заборгованість за відсотками - 1 359,49 дол. США (27 991,71 грн); пеня - 989,49 дол. США (20 373,46 грн).

На підставі викладеного ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на його користь заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 у розмірі 18 845,87 дол. США, що еквівалентно 388 033,86 грн. а також судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 в розмірі 18 845,87 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 12 травня 2015 року еквівалентно 388 033,86 грн. При цьому поручителі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не несуть солідарної відповідальності між собою.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 та договорами поруки від 06 березня 2008 року N N 014/05/614/163, 014/05/614/164 добровільно не виконують і кредитні кошти не повертають, тому з них необхідно стягнути в солідарному порядку на користь позивача заборгованість, яка утворилася в ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року скасовано.

Позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором (за кредитом та відсотками за користування кредитом) в сумі 17 856,38 дол. США та пеню в сумі 4 392,09 грн.

У позові ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість. Однак висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості солідарно з боржника та поручителів суд апеляційної інстанції визнав помилковими, мотивуючи це тим, що позивач пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для звернення до суду з позовом до поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення пені в доларах США, оскільки це суперечить вимогам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка встановлюється в національній валюті.

Разом із цим апеляційний суд посилався на те, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" пред'явило позов до боржника ОСОБА_5 в межах строку позовної давності, оскільки такий строк переривався у зв'язку із вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.

23 березня 2017 року ОСОБА_5подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кошти в сумі 20 000,00 дол. США, є помилковими, оскільки немає належних та допустимих доказів цього, таких як заява про видачу готівки та оригінал меморіального ордера. До того ж під час розгляду справи позивач визнав, що документи, які підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів знищені.

При цьому ОСОБА_5 стверджував, що на підставі кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 отримав від позивача лише 2 500,00 дол. США через касу банку.

Разом із тим у касаційній скарзі зазначено, що банк звернувся з позовом з пропуском трирічного строку позовної давності, оскільки позичальник порушив графік погашення заборгованості ще у квітні 2008 року, а позов пред'явлено у вересні 2015 року. Вказано, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивач порушував питання застосування наслідків спливу позовної давності, однак суди дійшли помилкового висновку про переривання строку позовної давності.

Водночас ОСОБА_5 зазначав, що позивач надав до суду апеляційної інстанції копії наведених договорів уже без надпису по діагоналі на кожному аркуші "Електронний архів Райффайзен Банк Аваль", а отже, такі документи є новими доказами, які суд першої інстанції не досліджував. Тобто ці докази отримані апеляційним судом з порушенням встановленого законом порядку, однак суд усупереч вимогам статті 59 ЦПК України 2004 року взяв їх до уваги.

Крім того, ОСОБА_5 посилався на те, що суди взяли до уваги недопустимі докази, які позивач додав до позовної заяви. Зокрема, стверджував, що надані ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" копії генерального кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614 та копії додаткових угод до нього, копії кредитного договору від 06 червня 2008 року з додатками та додаткових угод до нього, а також копії договорів поруки є фальшивими, оскільки містять надпис по діагоналі на кожному аркуші "Електронний архів Райффайзен Банк Аваль", а відповідач не підписував зазначених договорів із такими надписами. При цьому оригіналів таких документів не існує.

25 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, банк просив рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" мотивована тим, що позичальник за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 зобов'язувався погашати заборгованість згідно з графіком погашення. Пунктом 1.1 зазначеного договору (в редакції додаткової угоди від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4) сторони визначили кінцевий термін повернення кредитних коштів до 02 березня 2022 року включно. Згідно з пунктом 9.1 цього договору сторони передбачили і те, що кредитний договір діє до повного погашення кредитної заборгованості. Таким чином, сторони встановили строк як дії договору та повернення кредиту, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним платежами.

При цьому банк посилався на частину другу статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стверджувало, що висновки суду про те, що порука, якою забезпечено виконання зобов'язань ОСОБА_5, припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, є помилковими, оскільки встановлений цією нормою шестимісячний строк у цьому випадку необхідно обраховувати з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації передбаченого частиною другою статті 1050 України права.

Надіславши відповідачам 20 травня 2015 року письмові вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів у строк 60 календарних днів, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим мав право пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителів - протягом шести місяців від дати порушення боржником встановленого строку для дострокового повернення кредиту, тобто після спливу 60 календарних днів від дати вимоги, а саме 20 липня 2015 року.

У зв'язку з викладеним позивач вважав, що вчасно звернувся з позовом як до боржника, так і до поручителів.

Заперечень на касаційні скарги не надходило.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи N 408/8040/12-ц за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою.

13 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі N 408/8040/12-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року касаційне провадження у справі, що переглядається, відновлено.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 06 березня 2008 року ОСОБА_5 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є позивач, уклали генеральний кредитний договір N 014/05/614, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках цього генерального договору. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору загальний розмір усіх позик, що підлягатимуть погашенню, не може перевищувати 70 000,00 дол. США.

Цього ж дня в рамках згаданого генерального кредитного договору ОСОБА_5 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклали кредитний договір N 014/05/614/3, згідно з умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 20 000,00 дол. США строком на 84 місяці з процентною ставкою 14 % річних.

Пунктом 6.5.2 кредитного договору N 014/05/614/3 передбачено, що в разі порушення позичальником встановленого графіка погашення заборгованості або прострочення сплати процентів та основного боргу без письмового дозволу кредитора більше ніж на 10 днів сторони погодились, що зазначений графік погашення заборгованості втрачає свою силу, та терміном остаточного погашення заборгованості позичальника по кредитному договору вважається 10-те число місяця, наступного за тим, в якому було порушено графік.

На забезпечення зобов'язань ОСОБА_5 06 березня 2008 року банк, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договори поруки N N 014/05/614/163, 014/05/614/164.

У пункті 4 вказаних договорів поруки сторони встановили, що договори вступають в силу з моменту їх підписання сторонами та втрачають свою дію з моменту закінчення забезпеченого ними зобов'язання.

У подальшому до зазначеного кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5 уклали додаткові угоди від 16 січня 2009 року N 1, від 30 жовтня 2009 року N 014/05/614/3/2, від 31 березня 2008 року N 014/05/614/3/3, від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4, від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5.

Зокрема, зі змісту додаткової угоди від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5 відомо, що сторони дійшли згоди щодо розміру фактичної заборгованості позичальника за кредитним договором станом на дату укладення угоди, а саме 16 064,07 дол. США.

26 червня 2013 року ОСОБА_5 без згоди банку не сплатив місячний платіж з погашення тіла кредиту, чим порушив встановлений сторонами графік погашення заборгованості.

До лютого 2015 року ОСОБА_5 вносив платежі на погашення заборгованості за кредитним договором.

Унаслідок неналежного виконання зобов'язань у ОСОБА_5 утворилася заборгованість, яка на 12 травня 2015 року становила 18 845,87 дол. США, з яких 16 496,89 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 359,49 дол. США - заборгованість за відсотками, 989,49 дол. США - пеня.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Розглядаючи справу по суті, суд апеляційної інстанції на підставі поданих сторонами доказів, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість. При цьому апеляційний суд правильно визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_5, зокрема, і в частині необхідності стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в національній валюті України.

Доводи та обставини, на які посилався ОСОБА_5в касаційній скарзі, зокрема, про відсутність доказів отримання ним кредитних коштів та фальшивість доданих до позовної заяви договорів і додаткових угод, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до переоцінки доказів, що не належить до повноважень Верховного Суду.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Укладаючи з позивачем до кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 додаткові угоди від 16 січня 2009 року N 1, від 30 жовтня 2009 року N 014/05/614/3/2, від 31 березня 2008 року N 014/05/614/3/3, від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4, від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5, ОСОБА_5 вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу та обов'язку його сплатити, а тому на підставі наведених норм ЦК України строк позовної давності за вимогами банку переривався та починався заново.

Оскільки після припинення дії графіка погашення боргу за кредитним договором, яке мало місце 10 серпня 2013 року, та настання строку виконання основного зобов'язання ОСОБА_5 визнавав борг перед банком та вносив платежі на його погашення до лютого 2015 року, позов до нього про стягнення кредитної заборгованості пред'явлено в межах встановленого статтями 257, 258 ЦК України строку позовної давності.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Зазначений висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1451цс15.

З договорів поруки від 06 березня 2008 року N N 014/05/614/163, 014/05/614/164 випливає, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договорів поруки (пункт 4) про те, що вони втрачають свою дію з моменту закінчення забезпеченого ними зобов'язання, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.

Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про те, що до спірних правовідносин між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та поручителями ОСОБА_6, ОСОБА_7 необхідно застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалося, на підставі кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 ОСОБА_5 отримав кредит строком на 84 місяці. Водночас пунктом 6.5.2 зазначеного кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником встановленого графіка погашення заборгованості або прострочення сплати процентів та основного боргу без письмового дозволу кредитора більше ніж на 10 днів, зазначений графік погашення заборгованості втрачає свою силу, та терміном остаточного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором вважається 10-те число місяця, наступного за тим, в якому було порушено графік.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_5 порушив встановлений графік погашення заборгованості 26 червня 2013 року, а тому на підставі пункту 6.5.2 кредитного договору змінено строк виконання основного зобов'язання за цим правочином на 10 серпня 2013 року.

З огляду на викладені обставини Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що початок перебігу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку починається з 10 серпня 2013 року.

Оскільки позов до поручителів пред'явлено 31 серпня 2015 року, тобто після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, надана ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порука на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором припинилася.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинамсправи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував.

Висновки апеляційного суду також узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі N 408/8040/12.

Доводи касаційної скарги ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Висоцька В.С.

Судді: Лесько А.О.

Мартєв С.Ю.

Пророк В.В.

Штелик С.П.

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что в связи с тем, что заемщик неоднократно заключал дополнительные соглашения срок исковой давности прерывался. Однако пунктом 6.5.2 кредитного договора предусмотрено, что в случае нарушения заемщиком установленного графика погашения задолженности или просрочки уплаты процентов и основного долга без письменного разрешения кредитора более чем на 10 дней, указанный график погашения задолженности теряет свою силу, и сроком окончательного погашения задолженности заемщика по кредитному договору считается 10-е число месяца, следующего за тем, в котором был нарушен график.

Апелляционный суд установил, что заемщик нарушил установленный график погашения задолженности 26 июня 2013, поэтому на основании пункта 6.5.2 кредитного договора изменен срок исполнения основного обязательства по этой сделке на 10 августа 2013 года. И в связи с отсутствием иска к поручителям в течении 6 месяцев, поручительство прекращено.

[Bolt]

Что-то не пойму... Так у нас как поручительство уже не имеет шестимесячную "исковую давность"... к каждому платежу отдельно...)))