Постановление БП-ВС об определении юрисдикции спора Госфининспекции о взыскании ущерба по договору участия в развитии инфраструктуры

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 816/2394/16

Провадження N 11-412апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області (Північно-східний офіс Держаудитслужби) на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року (суддя Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Калитки О.М., Бондаря В.О., Кононенко З.О.) у справі N 816/2394/16 за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Публічного акціонерного товариства "Полтавський домобудівний комбінат" про стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області (далі - Держфінінспекція в Полтавській області) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтавський домобудівний комбінат" (далі - ПАТ "ДБК"), у якому просила стягнути на користь сільського бюджету завдані відповідачем збитки в розмірі 919 тис. 212 грн 04 коп.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України у редакції, чинній на момент постановлення цих ухвал), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі згаданої норми, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позов про стягнення завданих підконтрольній установі збитків з її контрагента, який не є підконтрольною установою, за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

У травні 2017 року Держфінінспекція в Полтавській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки вважає, що органи державного фінансового контролю під час здійснення своїх повноважень діють як суб'єкти владних повноважень, а цей спір про стягнення коштів стосується реалізації компетенції Держфінінспекції у сфері управління як суб'єкта владних повноважень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 квітня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 18 вересня 2015 року Супрунівською сільською радою Полтавського району Полтавської області з ПАТ "Полтавській ДБК" укладено договір про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, п. 2.1 якого передбачено, що ПАТ "Полтавській ДБК" бере пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району Полтавської області.

Цим договором передбачено, що ПАТ "Полтавській ДБК" перераховує кошти пайової участі на рахунок сільської ради до спеціального фонду сільського бюджету у розмірі 1202951,56 грн. що становить 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, а в разі невиконання замовником будівництва умов договору, сільська рада здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку.

У період з 24 березня 2016 року по 20 травня 2016 року Держфінспекцією в Полтавській області проведено планову ревізію виконання бюджету та фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Супрунівської сільської ради за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року та виявлено порушення, які задокументовано в акті ревізії від 27 травня 2016 року N 08-21/25.

За результатами проведеної ревізії встановлено недоотримання бюджетом коштів на суму 919212,04 грн у зв'язку з неналежним виконанням ПАТ "Полтавській ДБК" умов договору пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району Полтавської області.

У грудні 2016 року Державна фінансова інспекція звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ПАТ Полтавський "ДБК", у якому просила стягнути на користь сільського бюджету завдані відповідачем збитки в розмірі 919 тис. 212 грн 04 коп.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, вивчивши правові позиції, надані Науково-консультативною радою при Верховному Суді, й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Пунктами 1 і 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень, як позивач має відповідати основним умовам, а саме: має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, а підстави для звернення мають бути визначені виключно законом із вказівкою на предмет звернення.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон N 2939-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011 (далі - Положення) N 499/2011).

Відповідно до ст. 1 Закону N 2939-ХІІздійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до п. 1 Положення, Державна фінансова інспекція України

(далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (п. 7 Положення).

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону N 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема: здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення: інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підп. 1 п. 4 цього Положення (підп. 5); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підп. 15); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підп. 18); при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підп. 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підп. 4 п. 4).

Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону N 2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 3).

Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону N 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене ст. 10 Закону N 2939-XII, може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Так, позивачем у цій справі є Держфінінспекція в Полтавській області, як суб'єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якої визначено Законом N 2939-XII, згідно з яким їй надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою (Супрунівською сільською радою), які мають публічно-правовий характер.

Однак спір у справі, що розглядається, стосується вимоги Держфінінспекції в Полтавській області стягнути з ПАТ "Полтавський ДБК" завдані бюджету збитки, які виникли у зв'язку з невиконанням умов договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, укладеного між Супрунівською сільською радою та ПАТ "Полтавський ДБК".

Тобто, суб'єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи - ПАТ "Полтавський ДБК", яке не є підконтрольною установою, владних управлінських функцій відносно відповідача Держфінінспекція в Полтавській області не здійснює, й права позивача на звернення до суду з адміністративним позовом до непідконтрольних їй установ, тобто до суб'єктів господарської діяльності, про стягнення коштів (збитків) закон також не передбачає.

Отже, Держфінінспекція в Полтавській області не має права на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення коштів з ПАТ "Полтавський ДБК" як непідконтрольної установи у зв'язку із порушенням умов договору про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки в КАС України такого права в Держфінінспекції не передбачено та відповідач не був підконтрольною стороною для позивача при проведенні планової ревізії виконання бюджету та фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Супрунівської сільської ради.

Відповідно до ч. 1, ст. 50 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) сторонами у адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути, зокрема суб'єкти владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Однак, спір про стягнення завданих збитків звернений до непідконтрольної установи не має ознак публічно-правового характеру, а стосується господарсько-правових відносин між Супрунівською сільською радою та ПАТ "Полтавський ДБК".

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), є обґрунтованими.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата согласилась с судами низших инстанций и указала, что иск о взыскании причиненных подконтрольному учреждению убытков с ее контрагента, который не является подконтрольным учреждением по договору о долевом участии в развитии инфраструктуры населенного пункта территориальной общины, не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, а должен рассматриваться по правилам Хозяйственного процессуального кодекса Украины.