Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора относительно отмены решения горсовета о изготовлении техдокументации по землеустройству

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 539/3192/16-ц

Провадження N 14-277цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року (у складі суддів Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О., Чумак О.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення міської ради,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення міської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням десятої сесії сьомого скликання Лубенської міської ради Полтавської області від 22 вересня 2016 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відповідно до якого управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, з метою створення двох нових землеволодінь без зміни цільового призначення на користь територіальної громади м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради.

Позивач зазначив, що 27 травня 2016 року він придбав нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 3 червня 2016 року він звернувся з відповідною заявою до відповідача, в якій просив вирішити питання про надання йому в оренду земельної ділянки, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно.

ОСОБА_3 вважає, що оскаржуване рішення Лубенської міської ради є незаконним, у зв'язку із чим просив його скасувати.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 7 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 22 вересня 2016 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок".

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач після придбання нерухомості фактичного приступив до використання земельної ділянки та здійснює на ній господарську діяльність, а прийняте міською радою рішення позбавляє його права оформити право оренди земельної ділянки.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, роз'яснено ОСОБА_3 право звернутися до суду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, приймаючи рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки, відповідач діяв як суб'єкт владних повноважень, а тому спірні правовідносини є юрисдикцією адміністративного суду відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спори, які виникають із земельних правовідносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII.

Відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Порівняльний аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, позивач оскаржує рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 22 вересня 2016 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок", відповідно до якого управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки з метою створення двох нових землеволодінь без зміни цільового призначення на користь територіальної громади м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його існуюче речове право на зазначену земельну ділянку, яке виникло в нього разом із набуттям права власності на нежитлові приміщення, які розміщенні на цій земельній ділянці.

Після набуття права власності або права користування нерухомим майном до нового власника переходить право власності або користування земельною ділянкою на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України).

Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю та споруду, розташовані на цій ділянці, і не залежить від волевиявлення третіх осіб.

У випадку невизнання або порушення прав на земельну ділянку нового власника нерухомого майна, такі права підлягають захисту в судовому порядку.

З урахуванням зазначених обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що існує спір щодо права позивача на земельну ділянку, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкового висновку, що цей спір належить до компетенції адміністративних судів та не перевірив законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на розгляд до цього ж апеляційного суду.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року скасувати, справу направити на розгляд до апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

[ANTIRAID]

В данном деле истец считает, что обжалуемое решение нарушает его существующее вещное право на указанный земельный участок, которое возникло у него вместе с приобретением права собственности на нежилые помещения, которые размещены на этом земельном участке. После приобретения права собственности или права пользования недвижимым имуществом к новому владельцу переходит право собственности или пользования земельным участком на котором они расположены, на тех же условиях и в том же объеме, что были у предыдущего землепользователя (статья 120 Земельного кодекса Украины и статья 377 Гражданского кодекса Украины).

Определение правового режима земельного участка находится в прямой зависимости от права собственности на здание и сооружение, расположенные на этом участке, и не зависит от волеизъявления третьих лиц. В случае непризнания или нарушения прав на земельный участок нового собственника недвижимого имущества, такие права подлежат защите в судебном порядке.

С учетом указанных обстоятельств Большая Палата пришла к выводу, что существует спор о праве истца на земельный участок, который подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.