• 0

За комунальные долги - отнимут единственное жильё


Question

Уж не знаю правдива ли эта информация, но с такими "новостями" скоро придётся на Форуме сайта "Антирейд" создавать отдельную тему типа "Антикомуналка"
 

Рада прийняла шокуючий закон, тепер влада має право конфіскувати у вас все… 25 жовтня 2018 р. 20:18 Читати всім і поширювати негайно! Ваше майно може стати державним: новий закон дозволив відбирати у українців житло Україні продовжує накопичуватися борг за комунальні послуги через їх постійне подорожчання, з яким не можуть впоратися більшість громадян Рахунки за комуналку не закриті у кожної п’ятої квартири в типовій багатоповерхівці, і навіть українці з високим достатком не поспішають розрахуватися за послуги. При цьому половина з них просто накопичує борги за послуги, а інша переходить в режим суворої економії, щоб якось справитися з платежами. І ось українці, які не можуть впоратися з тиском сум у платіжках, постали перед новою загрозою. Тепер у боржників за рішенням суду можуть заарештувати будь-яке майно. А якщо сума боргу перевищує розмір десяти мінімальних зарплат, виконавча служба має право в рахунок боргу продати на аукціоні єдине житло боржника, за яке той не в змозі платити. Юристи пояснюють, що в Україні діє спрощена система стягнення боргів. Будь-який ЖЕК може подати в суд на боржника, після чого рішення буде винесено протягом трьох днів. Судовий наказ про стягнення майна видається без судового засідання і без виклику сторін. Тобто боржник, у якого, наприклад, збираються заарештувати машину, дізнається про це тільки після того, як в будинок нагрянуть судові пристави. В принципі, після арешту майна ще є час для погашення заборгованості. А ось якщо за комуналку все-таки не вдалося розрахуватися, то арештоване майно піде з молотка на сайті СЕТАМ. Купити там можна заарештовані телевізори, пилососи, мікрохвильові печі, колонки та інше майно. На аукціони навіть виставлені квартири, куплені в іпотеку. Єдиний шанс для українців, щоб врятувати свою нерухомість – це реструктуризація боргу, адже постачальники послуг теж не зацікавлені завалювати себе судовими позовами. Юристи радять реструктуризувати борги, адже стягнути суму зможуть тільки за останні три роки. Також пропонують оформляти субсидію і розстрочку платежів за опалення, яка розтягнеться на цілий рік, а не тільки на опалювальний сезон. Найнеправильніше в цій ситуації – чекати, коли в будинок постукають працівники виконавчої служби.

Більше тут: https://willbeua.com/news/rada-priiniala-shokuiuchii-zakon-teper-vlada-maie-pravo-konfiskuvati-u-vas-vse_7963/?fbclid=IwAR2o5BR88JZyx2phpvg9LMtjBPG6lUZnAF0OAyGUQv0viKn4Sa4fRmty5Yw


 

Link to post
Share on other sites

Recommended Posts

  • 0
1 минуту назад, babaika сказал:

да и с какой радости банк должен платить

Требования закона таковы, что обслуживание недвижимого имущества целиком и полностью возлагается на ТЕКУЩЕГО собственника, а не на тех (а их для вторичной недвижимости может быть 10 поколений) с кем когда-то был заключен договор :). Такого же мнения и БП, в выше указанной мной ссылочке. 

Link to post
Share on other sites
  • 0
1 минуту назад, Marina-NET сказал:

Требования закона таковы, что обслуживание недвижимого имущества целиком и полностью возлагается на ТЕКУЩЕГО собственника, а не на тех (а их для вторичной недвижимости может быть 10 поколений) с кем когда-то был заключен договор :). Такого же мнения и БП, в выше указанной мной ссылочке. 

...минуточку...., обслуживание - ОСББ и коммуналка - поставляющие компании (свет, тепло, газ, вода) это не тождественные понятия. Кроме прочего, коммуналка это услуги, а вот ОСББ услуги не предоставляет. Тем более, что с ОСББ договор заключать не нужно.

Link to post
Share on other sites
  • 0
3 минуты назад, babaika сказал:

Кто такая эта сторона которая исполняет нормы, какой закон, кто на ком не заработал, осуждение и негодование к  кому со стороны кого????

Извините меня за мое чувство юмора. Вы задали вопрос, если я правильно Вас поняла, об ответственности бывших собственников - мой ответ, что ответственности никакой. Безусловно, в таких ситуациях (перехода собственности или спорной собственности) остаются недовольные, например ЖЕК/ОСББ, которые больше всего хотят получить реальных денег за свои "услуги" и мучаются этим вопросом, носятся с ним "как курица с яйцом", и негодуют:)

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 0
2 минуты назад, babaika сказал:

ОСББ услуги не предоставляет

ОСББ предоставляет услуги "посредника", который собирает денежку с каждого собственника, аккумулирует её, учитывает  и направляет на "удовлетворение потребностей собственников многоквартирного дома" 

Link to post
Share on other sites
  • 0
8 минут назад, Marina-NET сказал:

Требования закона таковы, что обслуживание недвижимого имущества целиком и полностью возлагается на ТЕКУЩЕГО собственника, а не на тех (а их для вторичной недвижимости может быть 10 поколений) с кем когда-то был заключен договор :). Такого же мнения и БП, в выше указанной мной ссылочке. 

..выше указанная ссылочка о потребителях услуг, а мы говорим не о потребятелях услуг. Я же несколько раз указывал, что за услуги платит тот кто ими пользуется, т.е. первичный собственник. 

Банку счет не за услуги выставили (поставщики и не могут выставить банку при всем желании, по указанным выше причинам), а за содержание дома и придомовой территории...

Link to post
Share on other sites
  • 0
11 часов назад, Marina-NET сказал:

ОСББ предоставляет услуги "посредника", который собирает денежку с каждого собственника, аккумулирует её, учитывает  и направляет на "удовлетворение потребностей собственников многоквартирного дома" 

ОСББ не прибыльная организация (организация не верно - объединение) и потому услуги даже гипотетически не может предоставлять...

  • Like 2
Link to post
Share on other sites
  • 0
1 минуту назад, babaika сказал:

..выше указанная ссылочка о потребителях услуг, а мы говорим не о потребятелях услуг. Я же несколько раз указывал, что за услуги платит тот кто ими пользуется, т.е. первичный собственник. 

Банку счет не за услуги выставили (поставщики и не могут выставить банку при всем желании, по указанным выше причинам), а за содержание дома и придомовой территории...

Потребителями мы становимся как только становимся собственниками, насильно, по закону. Предыдущие собственники имеют полное право вообще ничего не платить пока ситуация не разрулится. Другое дело, что когда они опять станут собственниками - за ними начнут бегать все поставщики с воплями "а кто нам заплатит за те услуги, которые Вы не потребляли ?" Имею мнение, что "содержание дома и придомовой территории" - это не "магия", а реальная работа-услуга.

Link to post
Share on other sites
  • 0
1 минуту назад, Marina-NET сказал:

Потребителями мы становимся как только становимся собственниками,

Потребителями услуг мы становимся с момента потребления таких услуг, а не с момента приобретения права собственности.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 0
3 минуты назад, Marina-NET сказал:

Имею мнение, что "содержание дома и придомовой территории" - это не "магия", а реальная работа-услуга.

Содержание дома это обязанность, а услугу предоставляют компании которые оказывают необходимую услугу, например производят замену труб или окон. ОСББ не меняет окна и не может это делать, даже при сильном желании. ОСББ может собрать сумму и оплатить за услугу и то, по решению общего собрания. Проще говоря, доверяют председателю свои кровные что бы тот распорядился в интересах совладельцев.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 0
7 часов назад, babaika сказал:

...да банком ничего не оплачивается, да и с какой радости банк должен платить если все договора с первичным собственником (комуналка), а пока судились в многоквартирке появилось ОСББ о котором толком никто не знал (это отдельная тема) и которое за непонятное содержание выставляет счета...:)

 В данной ситуации, рисков для первичного собственника не вижу. Единственный риск для него сейчас - это проиграть апелляцию.

 Со счетами от ОСББ  пусть разбирается  после того, как окончательно утвердиться в своем праве собственности. Но это,  совсем другая история.

  • Like 4
Link to post
Share on other sites
  • 0
В 07.11.2018 в 09:46, juri_rv сказал:

Отсутствие ссылки на этот шокуючий  закон,  позволяет сделать вывод, что цитируемая статья относится к разряду пугалок .Обычно распространяется на провластных сайтах или сайтах однодневках.

Полностью с вами согласна. Никак иначе как вброс в массы 

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 0
В 23.12.2018 в 22:29, Валерия32 сказал:

Полностью с вами согласна. Никак иначе как вброс в массы 

Ваша тройная регистрация вот это и есть не иначе как вброс в массы...!!!

Link to post
Share on other sites
  • 0
В 12.11.2018 в 01:49, babaika сказал:

Потребителями услуг мы становимся с момента потребления таких услуг, а не с момента приобретения права собственности.

Если я дворника за 2 месяца в период карантина ни разу не видел и трава в районе дома по пояс + грязный подъезд. Как я могу быть потребителем таких услуг? Или карантин это форсмажор?  

Link to post
Share on other sites
  • 0
В 03.06.2020 в 23:17, OlegGurin сказал:

Если я дворника за 2 месяца в период карантина ни разу не видел и трава в районе дома по пояс + грязный подъезд. Как я могу быть потребителем таких услуг? Или карантин это форсмажор?  

Нельзя быть потребителем услуг которые не предоставляются.

Link to post
Share on other sites
  • 0
В 20.07.2020 в 10:18, babaika сказал:

Нельзя быть потребителем услуг которые не предоставляются.

Цирк ушел,но клоуны остались:

https://ukranews.com/news/716590-za-dolgi-po-kommunalke-mogut-otobrat-ponoshennuyu-odezhdu-i-starye-veshhi-ekspert-nazval-sluchai

https://ukranews.com/news/708960-dolgi-naseleniya-za-zhilkommuslugi-hotyat-restrukturizirovat

Авторы законопроекта - депутаты фракции "Слуга народа" Михаил Лаба, Игорь Кривошеев, Анатолий Костюх.

Link to post
Share on other sites
  • 0
16 часов назад, juri_rv сказал:

Цирк ушел,но клоуны остались:

https://ukranews.com/news/716590-za-dolgi-po-kommunalke-mogut-otobrat-ponoshennuyu-odezhdu-i-starye-veshhi-ekspert-nazval-sluchai

https://ukranews.com/news/708960-dolgi-naseleniya-za-zhilkommuslugi-hotyat-restrukturizirovat

Авторы законопроекта - депутаты фракции "Слуга народа" Михаил Лаба, Игорь Кривошеев, Анатолий Костюх.

Это всё неправда... Исполнитель в данной статье просто пугает людей и вводит в заблуждение и откровенно врёт или возможно никогда не читал закон об ИП... Ну по крайней мере новый с 2016 года точно не читал...

Link to post
Share on other sites
  • 0
2 часа назад, Bolt сказал:

Это всё неправда... Исполнитель в данной статье просто пугает людей и вводит в заблуждение и откровенно врёт или возможно никогда не читал закон об ИП... Ну по крайней мере новый с 2016 года точно не читал...

Ясно, что статья рассчитана на простого , юридически непросвещенного обывателя.

Беспокоит только только то, на что готовы пойти авторы законопроекта называющееся себя "слугами народа".

Шум этим законопроектом они подняли немалый. Хорошо, что на данный момент политическая ситуация не позволила

протащить этот законопроект. Хотя, уверен, что попытки будут продолжаться. 

 

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Answer this question...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      7 липня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 712/8916/17
      Провадження № 14-448цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
      за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року, ухвалене суддею Пересуньком Я. В., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 17 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн - заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн - інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. Позивач постачає теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).
      2.2. Відповідачі мають заборгованість перед позивачем за надані у квартирі житлово-комунальні послуги (поставлену теплову енергію), оскільки з січня 2011 року не вносять відповідну оплату, чим завдають шкоду позивачеві.
      2.3. 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки.
      2.4. 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.
      2.5. Крім повернення боргу за спожиті послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати згідно з наданим розрахунком за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно.
      (2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням ухвали цього ж суду від 6 жовтня 2017 року про виправлення описки), а саме: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року «по 1 лютого 2017 року» у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 5 703,23 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
      4. Мотивував рішення так:
      4.1. Сторони перебувають у фактичних договірних відносинах, в яких відповідачка як власниця квартири має обов`язок оплатити позивачеві надані ним послуги відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.
      4.2. У вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності.
      4.3. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, подання кредитором (виконавцем послуг) згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Тому, оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний.
      4.4. Отже, обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року «по 31 січня 2017 року».
      (3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.
      6.2. Правовідносини сторін є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладений обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а цьому обов`язку кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані ним послуги.
      6.3. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, то загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15. Мотивував ухвалу так:
      8.1. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що відповідачка з січня 2011 року жодного разу не вносила оплату за поставлені позивачем до її квартири послуги, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався. Тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.
      8.2. Суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, згідно з яким «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».
      8.3. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, згідно з яким, оскільки «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».
      8.4. У зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року інституту наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були. Тому у судовій практиці були спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні.
      8.5. У листі від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ у порядку наказного провадження» Верховний Суд України вказав, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».
      8.6. Натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» «наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статті 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів убачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».
      8.7. Фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики.
      8.8. Навряд чи були підстави розширити зміст припису статті 264 ЦК України та виснувати про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Ця інтерпретація зроблена в інтересах кредитора без урахування інтересів боржника, в якого фактично немає можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Відповідачка мотивувала касаційну скаргу так:
      9.1. У позивача з відповідачкою відсутній укладений договір про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
      9.2. Позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 ЦК України.
      9.3. Суди допустили порушення норм процесуального права; у їхніх рішеннях є «неправдиві факти»; ці рішення є «завідомо неправосудними та незрозумілими», а докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є необґрунтованими.
      9.4. Суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки цю ухвалу суд постановив 12 травня 2017 року.
      (2) Позиція позивача
      10. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо обов`язку власниці квартири оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги
      11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачка не надала належних і допустимих доказів того, що у квартирі відсутнє централізоване опалення чи гаряче водопостачання, а також виснували, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Проте відповідачка заперечує наявність таких відносин, акцентуючи на відсутності зазначеного договору у письмовій формі.
      12. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачку від обов`язку оплати за надані такі послуги.
      13. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      14. Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).
      15. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).
      16. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).
      17. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
      18. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).
      19. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).
      20. Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
      21. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
      22. За змістом частини перша статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      23. Вирішуючи питання про те, чи правильно суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права, Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведений припис процесуального закону бере до уваги обставини, які встановили ці суди, та вважає неприйнятними аргументи касаційної скарги про «неправдиві факти», встановлені у судових рішеннях, необґрунтованість» доказів, що підтверджують ці факти, а також про «завідому неправосудність і незрозумілість» таких рішень.
      24. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка є одноосібною власницею квартири, в якій мають зареєстроване місце проживання, окрім відповідачки, ще 5 осіб, і що позивач надав послуги з постачання теплової енергії. З огляду на це відповідачка як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, мала обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість. Але, як також установили суди, оскільки з січня 2011 року вона жодного разу не оплачувала за поставлені позивачем до квартири послуги, чим порушила його право, за захистом якого він звернувся до суду. З огляду на висновки судів Велика Палата Верховного Суду має перевірити, за який період можливе стягнення заборгованості, яка виникла у відповідачки.
      (1.2) Щодо переривання перебігу позовної давності
      25. Позивач звернувся до суду з позовом 17 липня 2017 року та заявив вимогу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги станом на 1 лютого 2017 року, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно (згідно з наданим розрахунком), вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за постачання теплової енергії, яку відповідачка не вносила, починаючи з січня 2011 року, перервалася поданням заяви про видачу судового наказу. Відповідачка у суді першої інстанції до ухвалення ним рішення подала письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до всіх вимог позивача.
      26. Суд першої інстанції вважав, що позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за вказаний період була перервана поданням до суду у квітні 2017 року заяви про видачу судового наказу, але стягнув з відповідачки борг за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції щодо вирішення спору. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що інститут переривання позовної давності до спірних відносин незастосовний.
      27. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)).
      28. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний закономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний закономінтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).
      29. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
      30. Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
      31. Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
      32. Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
      33. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведена інтерпретація норм права не врахувала інтересу боржника, зокрема у тому, щоби заявити про застосування позовної давності, а такої можливості у наказному провадженні немає. Більше того, стаття 100 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не встановлювала підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення ні те, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, ні те, що пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Натомість пункт 5 частини першої статті 165 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, таку підставу для відмови у видачі судового наказу передбачає.
      34. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      35. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України чи Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 41)).
      36. Вирішуючи поставлене в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2019 року питання про наявність підстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке:
      36.1. Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.
      36.2. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
      37. Як встановили суди попередніх інстанцій, до звернення з позовом позивач 20 квітня 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 заборгованості за період з 1 січня 2011 року до 1 лютого 2017 року. А 12 травня 2017 року, як вірно стверджує відповідачка у касаційній скарзі, Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу у справі № 712/5031/17 про відмову у прийнятті зазначеної заяви про видачу судового наказу (описка у даті постановлення цієї ухвали в описових частинах рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2017 року й ухвали апеляційного суду від 22 листопада 2017 року у справі № 712/8916/17 не впливає на висновки Великої Палати Верховного Суду).
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
      39. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.
      (1.3) Щодо стягнення заборгованості за надані послуги
      40. Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачкою наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання квартири. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, а також 983,39 грн розрахованих трьох процентів річних і 5 703,23 грн розрахованих інфляційних втрат за вказаний період та відмовивши в іншій частині вимог через пропуск позовної давності. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що позов слід задовольнити частково, проте період розрахунку заборгованості та сума, яку слід стягнути, є відмінними від тих, які визначили суди.
      41. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).
      42. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість).
      43. Як установили суди попередніх інстанцій, з січня 2011 року відповідачка жодного разу не оплачувала за надані позивачем послуги. Суди дослідили, зокрема, розрахунок заборгованості, згідно з яким позивач її нараховував за кожен календарний місяць надання послуг, починаючи з січня 2011 року.
      44. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      45. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
      46. Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
      47. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, розраховуючи інфляційні втрати, правильно вказав, що платіж за квітень відповідачка мала внести до 20 травня відповідного року. Однак для розрахунку заборгованості власне за послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання квартири суди не взяли до уваги нормативно визначений термін внесення відповідних платежів, а тому неправильно визначили день, з якого настало прострочення відповідачки за кожним місячним платежем.
      48. З огляду на те, що у позивача з відповідачкою є фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.
      49. Оскільки подання позивачем 20 квітня 2017 року заяви про видачу судового наказу не перервало загальної позовної давності, остання не спливла до тих щомісячних платежів, від моменту прострочення яких до дня звернення до суду з позовом не минуло 3 роки. Послуги, надані у червні 2014 року, відповідачка мала оплатити до 20 липня 2014 року включно (тобто позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за червень 2014 року минала 21 липня 2017 року). А позивач звернувся з позовом 17 липня 2017 року. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на стягнення заборгованості за період з квітня, а не з червня 2014 року.
      50. Суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, перевірив наданий позивачем розрахунок і встановив у межах підставних, на думку суду, вимог розмір заборгованості відповідачки, починаючи з квітня 2014 року. Велика Палата Верховного Суду, користуючись дослідженим судами розрахунком, визначила, що за виключенням вартості послуг, наданих у квітні та травні 2014 року, сума заборгованості за надані у період з червня 2014 року до січня 2017 року включно послуги становить 30 319,76 грн.
      (1.4) Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
      51. У позовній заяві позивач вказав, що, окрім повернення боргу за надані ним послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати та надав розрахунок, згідно з яким нарахував три проценти річних й інфляційні втрати за період прострочення з травня 2016 року до травня 2017 року включно. Проте суди стягнули з відповідачки такі проценти і втрати за період з червня 2014 року до січня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів не погоджується.
      52. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)).
      53. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
      54. За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).
      55. З огляду на те, що відповідачка, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочила виконання грошового зобов`язання, вона на вимогу позивача повинна сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.
      56. За змістом частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (аналогічні приписи є у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      57. З огляду на принцип диспозитивності та заявлений позивачем у розрахунку період нарахування трьох процентів річних й інфляційних втрат за період прострочення оплати послуг з травня 2016 року до травня 2017 року включно (т. 1, а. с. 4-6), суди попередніх інстанцій помилково стягнули ці проценти та втрати за інший період (з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року), аніж заявив позивач.
      58. Окрім того, розраховуючи три проценти річних, суди не врахували, що початок періоду прострочення за кожним щомісячним платежем припадає на 21 число кожного наступного місяця. Тому сума заборгованості за процентами з травня 2016 року до травня 2017 року включно відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судами розрахунку становить: за прострочення оплати послуг за травень 2016 року - 21,57 грн, за червень 2016 року - 20,37 грн, за липень 2016 року - 29,56 грн, за серпень 2016 року - 21,42 грн, за вересень 2016 року - 7,17 грн, за жовтень 2016 року - 25,99 грн, за листопад 2016 року - 28,61 грн, за грудень 2016 року - 23,63 грн, за січень 2017 року - 20,67 грн, за лютий 2017 року - 15,63 грн, за березень 2017 року - 6,56 грн, за квітень 2017 року - 1,34 грн, а разом - 222,52 грн, розрахованих за формулою: 3% річних від суми боргу за місячним платежем = сума боргу за один щомісячний платіж * 3 : 100 : кількість днів у році, коли мало місце прострочення * кількість днів прострочення цього щомісячного платежу у відповідному році.
      59. Оскільки індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, то якщо сума боргу сплачується з 16 до останнього дня місяця включно, розрахунок інфляційних втрат починається з наступного за цим місяцем і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 916/1883/16 (пункт 43), від 8 травня 2019 року у справі № 904/2156/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18 (пункт 46), від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19 (пункт 23), від 29 квітня 2020 року у справі № 910/1193/19 (пункт 5.2.8), від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19 (пункт 9.11)).
      60. З огляду на вказане інфляційні втрати за прострочення оплати за послуги, надані, наприклад, у травні 2016 року, які мали бути оплачені до 20 червня 2016 року включно, слід розраховувати, з липня 2016 року. А станом на 31 травня 2017 року інфляційні втрати за оплату послуг, наданих у квітні та травні того року, не виникли у періоді, який позивач зазначив у його розрахунку, дослідженому судами. Тому відповідно до заявленого у цьому розрахунку заборгованості, на яку слід нарахувати інфляційні втрати за період з травня 2016 року до травня 2017 року, сума таких втрат, що має компенсувати відповідачка, становить: за прострочення оплати послуг за травень 2016 року - 104,78 грн, за червень 2016 року - 109,27 грн, за липень 2016 року - 180,2 грн, за серпень 2016 року - 125,68 грн, за вересень 2016 року - 37,44 грн, за жовтень 2016 року - 118,72 грн, за листопад 2016 року - 134,24 грн, за грудень 2016 року - 121 грн, за січень 2017 року - 101,88 грн, за лютий 2017 року - 58,42 грн, за березень 2017 року - 25,31 грн, а разом - 1 116,95 грн.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      61. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      62. Оскільки відповідачка подала касаційну скаргу у справі № 712/8916/17 7 грудня 2017 року, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      63. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      64. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України у вказаній редакції).
      65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України у зазначеній редакції).
      66. З огляду на наведену оцінку доводів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо застосування позовної давності, періоду нарахування заборгованості та розподілу судового збору; крім того, рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, треба змінити у резолютивній частині щодо періоду та сум стягнутих з відповідачки заборгованості за житлово-комунальні послуги, трьох процентів річних й інфляційних втрат; а у решті оскаржені судові рішення залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      67. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
      68. За подання позовної заяви позивач заплатив 1 600 грн судового збору (т. 1, а. с. 1).
      69. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що позов спочатку поданий до трьох відповідачів, і за умови задоволення позову у первісному вигляді, кожен з них мав би сплатити по 533,33 грн судового збору. Оскільки позов до двох з них залишений без розгляду за заявою позивача, то з відповідачки на користь позивача відповідно до статті 88 ЦПК України у редакції, чинній на той час, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 533,33 грн. Суд апеляційної інстанції указане рішення залишив без змін.
      70. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками. По-перше, суд першої інстанції розглянув позов по суті лише до відповідачки. По-друге, суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги. З огляду на припис частини першої статті 88 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      71. Оскільки Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу відповідачки, судові рішення у частині - змінила, зменшивши суму коштів, які слід стягнути з відповідачки на користь позивача, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      72. За подання апеляційної скарги відповідачка заплатила 1 760 грн судового збору (т. 2, а. с. 90). Позивач теж подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і заплатив таку ж суму судового збору (т. 2, а. с. 95). За подання касаційної скарги відповідачка сплатила 1 920 грн судового збору (т. 3, а. с. 106).
      73. Позивач заявив до стягнення 52 674,74 грн. Велика Палата Верховного Суду вважає підставними до стягнення загалом 31 659,23 грн, що складає приблизно 60,10 % від заявленої позивачем вимоги. З огляду на наведене позивач має право на стягнення з відповідачки (1 600 грн +1 760 грн) х 60,10 % : 100% = 2 019,36 грн. Своєю чергою відповідачка має право на стягнення з позивача (1 760 грн +1 920 грн) х (100% - 60,10 %) : 100% = 1 468,32 грн.
      74. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
      75. З огляду на те, що на відповідачку покладається більша сума судових витрат, вона має сплатити позивачеві різницю: 2 019,36 грн - 1 468,32 грн = 551,04 грн.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      76. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
      77. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року).Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).
      78. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).
      79. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
      80. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
      81. Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
      82. Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
      83. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).
      84. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у первинній редакції).Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року).
      85. Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.
      Керуючись частиною четвертою статті 258, статтею 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтями 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо застосування позовної давності, періоду нарахування заборгованості та розподілу судового збору.
      3. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, змінити у резолютивній частині, виклавши абзац другий останньої у такій редакції:
      «Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (ідентифікаційний код 02082522; вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, 18001) заборгованість з оплати за постачання теплової енергії з червня 2014 року до січня 2017 року включно у розмірі 30 319 (тридцять тисяч триста дев`ятнадцять) грн 76 коп., а також нараховані за період прострочення оплати послуг з травня 2016 року до травня 2017 року включно три проценти річних - 222 (двісті двадцять дві) грн 52 коп. й інфляційні втрати - 1 116 (одну тисячу сто шістнадцять) грн 95 коп.».
      4. У решті рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
      5. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (ідентифікаційний код 02082522; вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, 18001) 551(п`ятсот п`ятдесят одну) грн 04 коп. витрат зі сплати судового збору.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91460925
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 грудня 2019 року
      м . Київ
      Справа № 910/6471/18
      Провадження № 12-111гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю: секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представника позивача - Лоб І. В.,
      представників відповідача - Гнатуш Н. В., Міщенко С. Л.,
      розглянула касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» (далі - ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б», скаржник) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року (судді Дикунська С. Я., Жук Г. А., Мальченко А. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі № 910/6471/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» (далі - ТОВ «Юнайтед Форест») до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру загальних внесків.
      Історія справи
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У травні 2018 року ТОВ «Юнайтед Форест» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру загальних внесків (оформленого протоколом загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питанню порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) щодо встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за метр квадратний та 7,70 грн за метр квадратний, що є більшим від розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку, а також зобов`язання відповідача не встановлювати щодо нежитлових приміщень у житловому будинку 2 літ. «Б» по вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б у м. Києві будь-які внески і платежі на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, відмінні від внесків і платежів, встановлених для співвласників житлової нерухомості (власників квартир) цього будинку.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що встановлення рішенням загальних зборів різних розмірів внесків співвласників на утримання та обслуговування будинку для власників житлових та нежитлових приміщень порушує його права як власника нежитлового приміщення загальною площею 704,53 кв. м та користувача послуг з утримання та обслуговування у житловому будинку 2 літ. «Б» по вул. Микільсько-Слобідська у місті Києві. Позивач вважає, що розмір щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, визначений оскаржуваним рішенням у протоколі загальних зборів ОСББ, суперечить порядку визначення часток співвласників у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, який закріплений у статті 20 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон №2866-III), у зв`язку з чим фактично за однакові послуги частина співвласників будинку сплачує більше, що є по суті привілеєм власників житлової нерухомості, яка надається за рахунок власників нежитлових приміщень.
      1.3. Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що загальні збори співвласників ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» у передбачений чинним законодавством спосіб встановили інший порядок розподілу витрат між співвласниками, що відображено у протоколі загальних зборів учасників та врегульовано положеннями статті 12 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), за змістом якої загальні збори співвласників наділені правом передбачати інший порядок розподілу витрат між співвласниками, аніж пропорційно до їхніх часток співвласника.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 9 жовтня 2018 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року (протокол загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ , вул. Микільсько-Слобідська, 2Б , для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7, 00 грн за метр квадратний та 7, 70 грн за метр квадратний, що є більшим розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку. В іншій частині у задоволенні позову відмовив.
      2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року залишено без змін.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
      3.1. У квітні 2019 року ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року, в якій скаржник просив скасувати ці рішення та постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові, а у разі наявності підстав для направлення справи на новий розгляд в частині встановлення розміру загальних внесків - скасувати рішення та постанову в цій частині та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.2. За доводами касаційної скарги суди не обґрунтували, яке саме право позивача порушено оскаржуваним рішенням загальних зборів та у чому саме полягає таке порушення; не дослідивши обставини справи, дійшли однобічних та помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову на підставі пояснень позивача.Натомість рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного щодо внесення щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території є правомірним, оскільки його ухвалення здійснювалось у межах компетенції загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку та відповідно до положень статуту відповідача, вимог Закону № 2866-III та Закону № 417-VIII.
      3.3. Також у касаційній скарзі ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б», посилаючись на правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, вказало про відсутність законодавчої заборони щодо розмежування приміщень у будинку на нежитлові та житлові, відсутність імперативної норми про встановлення однакових розмірів внесків для власників квартир та нежитлових приміщень. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи скаржника щодо застосування постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, прийнятої у подібних правовідносинах.
      4. Позиція інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи, просив суд залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва рішенням від 9 жовтня 2018 року, призначив справу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу № 910/6471/18 разом із касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      5.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, де колегія суддів у подібних правовідносинах дійшла висновку про правомірність рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку щодо розмежування розміру оплати за видом об`єкта нерухомого майна, тобто визнала правомірною можливість поділу тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розрізі категорій споживачів окремо для власників квартир та власників нежитлових приміщень.
      5.4. Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, адже ні положеннями Закону № 2866-III, Закону № 417-VIII, ні нормами Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), не передбачено можливості поділу тарифів на послуги в розрізі категорії споживачів, тобто, окремо для власників квартир та власників нежитлових приміщень. Одиницею для проведення розрахунку вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є 1 квадратний метр площі, що перебуває у власності, незалежно від її характеристик. Частка участі співвласників в загальному обсязі витрат на утримання будинку визначається пропорційно площі приміщень, що їм належать, а не в залежності від цільового призначення таких приміщень.
      5.5. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу з касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. Позивач є власником нежитлових приміщень загальною площею 704,53 кв. м в будинку 2-Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві. У свою чергу, відповідач - ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» є юридичною особою, створеною власниками квартир та нежитлових приміщень цього будинку для сприяння використанню їхнього власного майна, утримання і використання спільного майна.
      6.2. Відповідно до протоколу загальних зборів від 1 жовтня 2017 року загальна кількість співвласників приміщень будинку 2-Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві складає 338 осіб. Загальна площа приміщень будинку - 27 039,17 кв. м, в тому числі 21 315,1 кв. м житлові приміщення та 5 724,07 кв. м нежитлові приміщенння. Тобто відсоток площі житлових приміщень у загальній площі будинку складає 78,82 %.
      6.3. ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» 1 жовтня 2017 року провело загальні збори об`єднання співвласників, якими, серед інших питань, прийнято рішення про встановлення розміру відрахувань на утримання та обслуговування будинку, оформлене протоколом загальних зборів ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б».
      6.4. Відповідно до пунктів 8 та 9 протоколу загальні збори визначили, що з 1 листопада 2017 року власники житлової нерухомості сплачують внески з розрахунку 5 грн (5,5 грн за несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення, а власники нежитлової - 7 грн (7,7 грн за умови несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення.
      6.5. ТОВ «Юнайтед Форест» звернулося з позовом до господарського суду вважаючи, що рішення загальних зборів у цій частині є таким, що порушує інтереси ТОВ «Юнайтед Форест» як співвласника будинку, адже фактично за однакові послуги частина співвласників будинку сплачує більше на 40% внесків на утримання та обслуговування будинку, що є по суті привілеєм власників житлової нерухомості, який надається за рахунок власників нежитлових приміщень.
      6.6. Суд першої інстанції погодився з позивачем щодо порушення його прав прийнятим рішенням, вказавши, що приписами Закону № 2866-III та Закону № 417-VIII не передбачено розділення внесків при врахуванні витрат на утримання будинку в залежності від типу нерухомості, натомість єдиним критерієм у такому розподілі, визначеним законодавцем, є частка у загальній площі приміщень. Враховуючи, що співвідношення голосів власників житлових та нежитлових приміщень складає 78,82% до 21,18%, це заздалегідь визначає, чиї права будуть захищені прийнятим рішенням, тож для забезпечення справедливості прийнятого рішення відповідач мав змінити і порядок голосування з цього питання. Для застосування різних ставок відповідач повинен був мати достатньо вагомі аргументи та розрахунки, але вони відсутні. Тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення загальних зборів відповідача має дискримінаційний характер, є прямим використанням домінуючої групи власників своїх можливостей більшості для реалізації своїх матеріальних інтересів за рахунок міноритарної частки власників та порушує права позивача, разом з тим позовну вимогу про заборону встановлення у майбутньому внесків та платежів визнав неналежним способом захисту, яка відповідно не може бути задоволена у судовому порядку.
      6.7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, відхиливши водночас посилання відповідача на правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, як прийнятий за інших правових підстав.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.2. За положеннями частини другої статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
      7.3. Частиною першою статті 385 ЦК України також передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
      7.4. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управліннявизначає Закон № 417-VIII, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
      7.5. За визначеннями, які вживаються в цьому Законі та містяться в статті 1 закону, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
      7.6. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;
      7.7. Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
      7.8. Наказом Державного комітету України будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80 затверджені «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», чинні від 1 січня 2006 року, за пунктом 2.50 яких у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв`язку загальною площею не більше 700 м. кв , банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурнооздоровчих занять загальною площею до 150 м. кв, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху). У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів.
      7.9. Тож в силу наведених вище визначень, державних нормативів та відповідно до поняття, наведеного у статті 380 ЦК України, багатоквартирний будинок є житловим будинком, будівлею, призначеною для постійного в ній проживання. Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.
      7.10. За змістом статей 1, 9 Закону № 417-VIII управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
      7.9. За частинами першою-третьою статті 12 Закону № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
      7.10. За частиною другою статті 10 Закону № 417-VIII до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком. Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників (частина шоста статті 10 Закону № 417-VIII).
      7.12. Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому статтею 10 Закону № 417-VIII. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.13. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом № 2866-III, відповідно до статті 1 якого об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку
      7.14. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2866-III основною метою створення об`єднання є забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. А за частиною четвертою статті 4 цього Закону діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
      7.15. Загальні збори співвласників є вищим органом управління об`єднання, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема, затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (стаття 10 Закону № 2866-III).
      7.16. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
      7.17. Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.
      7.18. Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.
      7.19. Права та обов`язки співвласника (тобто власника квартир та/або нежитлових приміщень) врегульовані статтями 14 та 15 Закону № 2866-III.
      7.20. Водночас статті 16-18 Закону № 2866-III окремо визначають права та обов`язки об`єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.
      7.21. Так, об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону № 2866-III належать до коштів об`єднання, та зобов`язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.
      7.22.Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
      7.23. Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      7.24. Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.
      7.25. Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.
      7.26. Статтею 20 Закону № 2866-III врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
      7.27. Спори щодо визначення частки співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, експлуатацію, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку вирішуються в судовому порядку.
      7.28. Статтею 13 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.
      7.29. Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, тариф на ці послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги.
      7.30. Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.
      7.31. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували наведені вище приписи законодавства та не спростували надані відповідачем доводи та докази, що спірні пункти рішення, додаток № 1 до протоколу - кошторис приймалися відповідно до вимог частини другої статті 12 Закону № 417-VIII, яка регулює порядок розподілу між співвласниками витрат на управління багатоквартирним будинком та за якою витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
      7.32. При цьому суди з`ясували, що при прийнятті спірного рішення про розподіл витрат на управління будинком та розмежування розміру внесків в залежності від виду нерухомого майна, належного співвласникам (житлове чи нежитлове), у кошторисі були враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв. м таких приміщень (житлових і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування такого приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів, проїзд машин, місце паркування тощо).
      7.33. Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
      7.34. Однак матеріалами справи не доведено, що по відношенню до позивача рішенням загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку 2Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві були здійснені будь-які обмеження, а іншим власникам житлових приміщень надані несправедливі переваги за рахунок позивачів.
      7.35. Як вже вказано вище, при визначенні розміру внесків враховані об`єктивні істотні обставини, а докази та доводи на обґрунтування того, що розмір визначених для позивача платежів в залежності від його виду як споживача послуг є явно несправедливим чи надмірним, відсутні.
      7.36. Враховуючи наведене, за відсутності відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків для власників квартир та нежитлових приміщень, рішення загальних зборів ОСББ «Микільсько-Слобідська, 2Б» від 1 жовтня 2017 року не можна вважати прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, відповідно у задоволенні позову в частині його скасування слід відмовити.
      7.37. Щодо доводів скаржника про дискримінаційний характер рішення слід зазначити, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
      7.38. За змістом статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація- це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
      7.39. Разом із тим не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
      7.40. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до положень частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, частини другої статті 12 Закону № 417-VIII та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
      8. Щодо правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      8.1. У справі № 753/10763/17, від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, позивачі - власники нежитлових приміщень звернулися до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ОСББ, якими встановлено різні розміри внеску на утримання будинків для власників житлових та нежитлових приміщень, вважаючи, що розмір внеску чи будь-якого іншого платежу співвласника, установленого ОСББ для потреб будинку, повинен визначатися виходячи з площі належного співвласнику приміщення, а норм, які установлювали б інші підходи, законодавство не містить.
      8.2. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 4 червня 2018 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, якими відмовлено у задоволенні позову. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників, відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Визначення розміру внесків проведено загальними зборами ОСББ за видом об`єкта нерухомого майна та відповідно до вимог розділу 3 статуту ОСББ, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, отже, рішення, прийняте на загальних зборах, не суперечить приписам чинного законодавства.
      8.3. Суд вказав, що стаття 20 Закону № 2866-III ставить у залежність розмір коштів, які сплачуються співвласником на утримання будинку та прибудинкової території, до загальної площі приміщення, яке перебуває у нього у власності, та не містить імперативної норми про встановлення однакового розміру внеску для власників квартир та нежитлових приміщень. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III.
      8.4. Таким чином, не вбачається підстав для відступу від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.
      9.2. З огляду на наведені вище приписи законодавства про встановлення рішенням загальних зборів ОСББ розміру щомісячних внесків на утримання будинків для власників нежитлових приміщень та висновки Великої Палати Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах, - висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в цій частині є помилковими.
      9.3. Ураховуючи наведене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року щодо встановлення розміру щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у справі № 910/6471/18 слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      9.4. Щодо інших позовних вимог, які не є предметом оскарження, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення рішення та постанови судів попередніх інстанцій в цій частині без змін.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Кодексу).
      10.2.Враховуючи вимоги статті 129 ГПК України та Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору під час розгляду справи покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 301, 302, 308, 311, 314, 315 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року задовольнити.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року щодо встановлення розміру щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у справі № 910/6471/18 скасувати.
      3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року (протокол загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ , вул. Микільсько-Слобідська, 2Б , для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за метр квадратний та 7,70 грн за метр квадратний відмовити.
      4. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року у справі № 910/6471/18 залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 72-А, код ЄДРПОУ 22902499) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська 2Б, код ЄДРПОУ 41107947) 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні витрат судового збору за розгляд касаційної скарги, 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні витрат судового збору за подання апеляційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86401313
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 337/3833/16-ц
      Провадження № 14-428 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом Комунального підприємства «Водоканал» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 10 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідачки за необліковане водокористування заборгованість у сумі 11 065,19 грн.
      2. Мотивував позовну заяву такими обставинами:
      2.1. 10 березня 2010 року позивач уклав з відповідачкою договір № 9371/1 про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації (далі - договір) на строк з 10 березня 2010 року до 31 грудня 2013 року.
      2.2. Згідно з пунктом 1.1 договору позивач забезпечує відповідачці подання питної води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод у нежилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (перукарня) (далі - приміщення).
      2.3. Сторони погодили, що строк дії договору вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення такого строку про припинення договору письмово не заявила жодна зі сторін. Якщо відповідних заяв сторони не робили, договір вважається пролонгованим на строк до 31 грудня 2016 року.
      2.4. 10 жовтня 2013 року позивач склав акт № 453а технічного обстеження водопроводу у приміщенні. Згідно з цим актом на вводі діаметром 15 мм установлений прилад обліку марки КВ 1,5 № 268316, що пройшов державну повірку у І кварталі 2010 року (прилад припломбований до труби роторною пломбою А16181; термін його державної повірки сплив); об`єм витрат води визначається відповідно до пунктів 5.14 і 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила користування), і становить 1 068,48 куб. м.
      2.5. Відповідачка мала забезпечити своєчасну повірку приладу обліку до 31 березня 2013 року та не споживати воду за лічильником, що не був повірений належним чином.
      2.6. Покази приладу обліку, який не пройшов державну повірку (понад місяць відсутні дані про результати державної повірки, що передбачено у пункті 5.14 Правил користування), не можна враховувати як показники обсягу спожитої послуги, водоспоживання за таким приладом не можна вважати обліковим.
      2.7. 10 жовтня 2013 року на підставі вказаного акта № 453а технічного обстеження водопроводу позивач склав акт-рахунок № 9371/1 за період з 9 серпня до 12 вересня 2013 року на суму 11 065,19 грн.
      2.8. Оскільки, порушуючи умови договору, відповідачка не сплатила суму, передбачену цим актом-рахунком, утворилася заборгованість.
      2.9. 14 жовтня 2013 року згідно з додатковою угодою № 1/14/10/13 до договору сторони внесли зміни до преамбули договору, замінивши слова «фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в особі ОСОБА_2 » на «фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 ».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 12 грудня 2016 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. Відповідачка порушила вимоги пункту 5.14 Правил користування, оскільки термін повірки приладу обліку, встановленого у приміщенні, закінчився у І кварталі 2013 року.
      4.2. Розрахунок заборгованості за період з 9 серпня (дня останнього обслуговування абонента) до 12 вересня 2013 року позивач склав з додержанням вимог пунктів 3.3 і 3.4 Правил користування.
      4.3. Необґрунтованими є доводи відповідачки про те, що вона має оплачувати вартість відповідних послуг згідно із середньомісячними показниками приладу обліку за попередні три місяці. Такий спосіб обчислення вартості послуг застосовується лише під час перебування приладу обліку на повірці, а відповідачка продовжує експлуатацію лічильника без його повірки після закінчення відведеного для цього строку.
      4.4. Відповідачка не заперечувала розрахунок заборгованості за вказаною у позові формулою.
      4.5. Звернувшись із позовною заявою до суду 10 жовтня 2016 року, позивач не пропустив позовну давність, оскільки виявив порушення відповідачкою вимог законодавства на підставі акта, складеного 10 жовтня 2013 року, що був надісланий відповідачці 11 листопада 2013 року.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 9 березня 2017 року Апеляційний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою скасував рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2016 року та закрив провадження у справі.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про цивільне право (крім випадків, коли розгляд таких спорів проводиться за правилами іншого судочинства), а, по-друге, суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      6.2. У цій справі позивачем є юридична особа, а відповідачем - суб`єкт підприємницької діяльності.
      6.3. Позовні вимоги ґрунтуються на договорі, укладеному з відповідачкою як із фізичною особою-підприємцем.
      6.4. Приміщення, в якому був неповірений лічильник, використовується відповідачкою як перукарня - для зайняття підприємницькою діяльністю.
      6.5. З урахуванням приписів статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 29 березня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржиться на порушенням судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року через порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач мотивує скаргу доводами, аналогічними до тих, які наведені у позовній заяві, а також так:
      10.1. Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15 січня 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність.
      10.2. У разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      10.3. Позивач обґрунтовано звернувся до суду за правилами цивільного судочинства, оскільки на час подання позовної заяви відповідачка вже не мала статусу фізичної особи-підприємця.
      (2) Доводи відповідачки
      11. Відповідачка відзив на касаційну скаргу не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції
      12. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      13. За змістом статті 30 ЦПК України у тій самій редакції сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      15. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України в редакції, чинній на час подання позову до суду, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).
      16. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.
      17. Згідно зі статтею 21 ГПК Україниу тій же редакції сторонами у господарському процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.
      18. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб`єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
      19. Стосовно фізичних осіб-підприємців, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, фізичних осіб-підприємців); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги (пункт 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
      20. Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
      21. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина сьома статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
      22. Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
      23. Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      24. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачка є фізичною особою-підприємцем і здійснює господарську діяльність у приміщенні, в якому позивач надавав послуги згідно з договором. З огляду на вказане суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.
      25. Заперечуючи обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції, позивач у касаційній скарзі зазначив, що на час його звернення до суду з позовною заявою у відповідачки вже не було статусу фізичної особи-підприємця.
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин. Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      27. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц і від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 70-71).
      28. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачка втратила статус підприємця 15 січня 2015 року, про що у касаційній скарзі вказує позивач, який звернувся до суду 10 жовтня 2016 року. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цю справу треба розглядати за правилами господарського судочинства. Як за предметним, так і за суб`єктним критерієм, враховуючи припинення відповідачкою підприємницької діяльності до дня звернення до суду з цим позовом, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      29. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
      30. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      31. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
      32. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      33. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою частково. Тому ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 рокуслід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      34. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 85415092
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 922/4239/16
      Провадження № 12-102гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Подус Ольги Анатоліївни (далі - ФОП Подус О.А., ФОП)
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Чернота Л.Ф., Гребенюк Н.В., Зубченко І.В.,
      у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі»)
      до ФОП Подус О.А.
      про стягнення 230 853,24 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 07 грудня 2016 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Подус О.А. про стягнення з останньої вартості безпідставно спожитої теплової енергії у загальному розмірі 228 536,88 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), що постачалася до нежитлових приміщень, розташованих у м. Харкові за адресами:
      - вул. Академіка Павлова, 132, кв. 579 у періоди з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у розмірі 39 700,78 грн;
      - вул. Свистуна, 16, літ. «А-5» у період з січня 2015 року по жовтень 2016 року у розмірі 65 902,76 грн;
      - просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2» у період з липня 2015 року по жовтень 2016 року у розмірі 122 933,34 грн.
      2. Позивач послався на споживання відповідачем теплової енергії без достатніх правових підстав, оскільки система опалення цих приміщень є невід`ємною частиною системи опалення будинків, до яких позивач здійснював постачання.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Відповідно до витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 30 квітня 2004 року № 3487940 право приватної власності на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 належить Подус О.А. на підставі договору купівлі-продажу № 4445 від 30 квітня 2004 року.
      4. На підставі рішення Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869 ця квартира переведена у нежитлове приміщення та надано громадянці Подус О.А. дозвіл на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується за призначенням нею як ФОП.
      5. При цьому відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Подус О.А. зареєстрована як ФОП 15 грудня 1998 року. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає. Одним із видів її діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.
      6. Також ФОП Подус О.А. користувалася нежитловими приміщеннями першого поверху № ХХХ, 30, 30А, 30Б, 30В, 30Г, 30Е, 30Д, 30Ж, 30З, 30И, 30К, 30Л, 30М загальною площею 201,8 кв. м у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору оренди від 28 серпня 2012 року № 514, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. За цим договором приміщення передані в оренду ФОП Подус О.А. з метою використання їх під магазин з продажу продовольчих товарів, без права продажу товарів підакцизної групи та буфет, без права продажу товарів підакцизної групи.
      7. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів обстеження системи теплоспоживання нежитлових приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, системи опалення є єдиними із системами опалення житлових будинків та під`єднані до системи теплопостачання КП «Харківські теплові мережі», яким протягом 2008 - 2016 та 2015 - 2016 років відповідно здійснювалось постачання теплової енергії до цих будинків. Факт споживання відповідачем теплової енергії за цими адресами підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками.
      8. Внаслідок несплати відповідачем вартості безпідставно спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у нього утворилась заборгованість у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, а також у сумі 65 902,76 грн за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року відповідно.
      9. Крім того, ФОП Подус О.А. користувалась нежитловими приміщеннями першого поверху № 35, 26, 26А, III та другого поверху №5-:-20, II, загальною площею 287 кв. м, розташованими за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», на підставі договору оренди від 15 жовтня 2014 року № 4129, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. За цим договором приміщення передані в оренду ФОП Подус О.А. з метою розміщення суб`єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.
      10. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів обстеження системи теплоспоживання нежитлових приміщень, які займає відповідач і які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», у цих приміщеннях відсутні прилади опалення.
      11. Договори купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за цими трьома адресами між сторонами не укладалися.
      12. Лист-вимога позивача від 16 листопада 2016 року № 826 до відповідача про сплату у семиденний строк вартості спожитої теплової енергії на суму 237 096,91 грн залишений останнім без відповіді і задоволення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      13. Господарський суд Харківської області рішенням від 22 лютого 2017 року позов задовольнив повністю.
      14. Рішення суду першої інстанції мотивовано несплатою ФОП Подус О.А. вартості спожитої теплової енергії у приміщеннях за вищевказаними адресами, які їй належать на праві власності, орендуються та використовуються нею для здійснення господарської діяльності.
      15. Східний апеляційний господарський суд постановою від 16 січня 2019 року скасував судове рішення першої інстанції частково та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у приміщенні, розташованому у м. Харкові на просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2»; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.
      16. Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову мотивована тим, що у приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», які використовував відповідач, були відсутні прилади опалення, тому він не міг споживати у ньому теплову енергію та відповідно обовʼязок оплачувати її вартість у нього відсутній.
      17. КП «Харківські теплові мережі» оскаржило постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у житловому приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» лише в межах вимог і доводів скаржника і постановою від 21 травня 2019 року залишив без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      19. У лютому 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася ФОП Подус О.А., у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині позову про стягнення вартості теплової енергії, спожитої нею у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, - провадження у справі закрити.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. ФОП Подус О.А. у касаційній скарзі послалася на те, що цей спір підлягає вирішенню судом загальної юрисдикції, оскільки приміщення за адресою: м.Харків, вул. Академіка Павлова, 132, кв. 579 належить на праві приватної власності Подус О.А. як фізичній особі і у заявлені позивачем періоди, тобто з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, використовувалося нею як фізичною особою, а не ФОП.
      21. Крім того, ФОП Подус О.А. вказала на пропуск позивачем позовної давності про заявлення позовних вимог саме у цьому періоді та залишення судом апеляційної інстанції цієї обставини поза увагою.
      22. Також ФОП Подус О.А. наголосила про ненастання строку виконання нею зобов'язань зі сплати вартості теплової енергії, оскільки позивач у порядку статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не звертався до неї з вимогами про погашення заборгованості, а оскільки договори купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за цими трьома адресами між сторонами не укладалися, то такі зобов'язання, як вважає ФОП Подус О.А., у неї відсутні.
      Доводи інших учасників справи
      23. Від КП «Харківські теплові мережі» відзив на касаційну скаргу ФОП Подус О.А. не надходив.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Подус О.А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року та на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      25. Згідно з приписами частин першої та четвертої статті 305 ГПК України якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
      26. Зважаючи на здійснений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», касаційний перегляд цієї ж постанови суду апеляційної інстанції здійснюється Великою Палатою Верховного Суду виключно в межах вимог і доводів касаційної скарги ФОП Подус О.А.
      27. Одним із доводів касаційної скарги ФОП Подус О.А. є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної юрисдикції, оскільки скаржник вважає, що провадження у цій справі у частині стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості теплової енергії, спожитої відповідачем у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, підлягає закриттю, а спір у цій частині - вирішенню судом загальної юрисдикції, оскільки приміщення за цією адресою належить на праві приватної власності Подус О.А. як фізичній особі і у заявлені позивачем періоди, тобто з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, використовувалося нею як фізичною особою.
      28. Натомість апеляційний господарський суд, залишаючи без змін у цій частині рішення місцевого господарського суду, визначив господарську юрисдикцію цієї справи, спростувавши посилання ФОП Подус О.А. про використання нею приміщення за адресою: АДРЕСА_1 як фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на наявність доказів здійснення відповідачем у цьому приміщенні підприємницької діяльності з надання перукарських послуг шляхом розміщення у ньому перукарні, відповідно і споживання теплової енергії з цією метою, та наявності у відповідача статусу ФОП.
      29. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.
      30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      31. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      32. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      33. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
      34. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
      35. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      36. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
      37. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      38. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      39. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      40. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      41. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
      42. Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
      43. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
      44. Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      45. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      46. Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
      47. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
      48. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
      49. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 30 квітня 2004 року № 3487940 Подус О.А. є власницею 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу № 4445 від 30 квітня 2004 року.
      50. На момент здійснення перевірки договірних відносин між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Подус О.А. не було, як і немає їх на час розгляду справи, проте апеляційний господарський суд установив факт споживання останньою теплової енергії у цьому приміщенні та здійснення нею підприємницької діяльності з надання перукарських послуг шляхом розміщення перукарні.
      51. Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
      52. Як зазначено вище, відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Подус О.А. зареєстрована як ФОП з 15 грудня 1998 року. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає. Одним із видів її діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.
      53. У цій справі позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем обовʼязку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є фізична особа Подус О.А., проте вона у ньому здійснює підприємницьку діяльність як ФОП. Ці обставини, крім іншого, також підтверджуються рішенням Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 переведена у нежитлове приміщення та надано дозвіл громадянці Подус О.А. на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується ФОП Подус О.А. за призначенням.
      54. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      55. Згідно зі статтями 173, 179 цього ж Кодексу господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт господарювання зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
      56. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з ФОП Подус О.А. вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому вона надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
      57. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення Подус О.А. як ФОП у своїй господарській діяльності.
      58. З урахуванням цього правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості теплової енергії спожитої ним у цьому приміщенні у заявленому періоді, розмір якої заперечується скаржником лише з підстав пропуску позивачем позовної давності та відсутності листа-вимоги останнього у порядку статті 530 ЦК України про погашення цієї заборгованості.
      59. Однак ці доводи скаржника не заслуговують на увагу з огляду на встановлений апеляційною інстанцією факт відсутності клопотання ФОП Подус О.А. про застосування позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції. Про цю обставину зазначала ФОП Подус О.А. лише в апеляційній скарзі, але не як клопотання про застосування позовної давності, а як підставу для скасування рішення місцевого господарського суду, який, на її думку, не звернув уваги на пропуск позивачем позовної давності під час задоволення вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
      60. Крім того, безпідставними є доводи ФОП Подус О.А. у касаційній скарзі про ненастання строку виконання зобовʼязань внаслідок відсутності листа-вимоги позивача у порядку статті 530 ЦК України про погашення заборгованості, які спростовуються наявністю у матеріалах справи доказів направлення такого листа - вимоги № 826 від 16 листопада 2016 року про сплату у семиденний строк вартості спожитої теплової енергії на суму 237 096,91 грн (а. с. 67 - 69 т. 1), який залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
      61. Оскільки суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив фактичні обставини справи та правильно застосував законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу ФОП Подус О. А., а постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у частині стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      62. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      63. З урахуванням цієї норми та як зазначалося вище, перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги.
      64. Слід зазначити, що касаційна скарга ФОП Подус О.А. не містить доводів стосовно оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, який залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у частині стягнення з ФОП Подус О. А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року на суму 65 902,76 грн у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.
      65. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      66. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у частині, що оскаржується, а також з огляду на відсутність доводів з цього приводу у касаційній скарзі ФОП Подус О. А., постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у цій частині також слід залишити без змін як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      67. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      68. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      69. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      70. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Подус Ольги Анатоліївни залишити без задоволення.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у частині залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у справі № 922/4239/16 про стягнення з фізичної особи -підприємця Подус Ольги Анатоліївни на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року та у сумі 65 902,76 грн за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року відповідно залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 757/31606/15-ц
      Провадження N 14-285цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року (у складі суддів Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О.), ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року (у складі суддів Кравця В.А., Рубана С.М., Желепи О.В.) та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Москаленко К.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст", Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання здійснити перерахунок за житлово-комунальні послуги,
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст" (далі - ЖБК "Металіст"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал"), Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"), у якому з урахуванням змінених позовних вимог просив суд зобов'язати відповідачів здійснити помісячний перерахунок за житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року по належній йому квартирі АДРЕСА_1, зокрема:
      - ЖБК "Металіст" - за послугу утримання будинку і прибудинкової території, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 19 травня 2000 року N 748 "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій у м. Києві";
      - ЖБК "Металіст" та ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого опалення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення";
      - ЖБК "Металіст", ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".
      Також позивач просив зобов'язати ЖБК "Металіст" надати довідку про стан розрахунків станом на 1 липня 2014 року по вказаній квартирі за надані послуги з урахуванням проведених перерахунків.
      На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 послався на невідповідність здійснених відповідачами розрахунків комунальних послуг зазначеним вище розпорядженням КМДА.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених у справі, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання такої заяви, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 21 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження зазначеної підстави заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року, а також на постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справа N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справа N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справа N 910/20271/15), у яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи.
      Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 13 липня 2018 року зазначену справу прийнято до розгляду.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ЖБК "Металіст", та відповідно є споживачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення. Позивач споживав указані послуги в спірний період, а саме з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року.
      Відповідно до пунктів 1.3, 2.1.1, 2.1.2 статуту ЖБК "Металіст" є обслуговуючим кооперативом, виключною метою якого є обслуговування, ремонт і реконструкція житлового будинку та утримання прибудинкової території за кошти членів ЖБК і за рахунок пасивних доходів і фінансової допомоги від добровільних внесків або дотацій держави, отриманих і використаних кооперативом відповідно до мети його діяльності. Метою діяльності, серед іншого є: забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території, реалізація прав на володіння, користування та розпорядження об'єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів кооперативу - власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку; сприяння в отриманні мешканцями будинку комунальних послуг та інших послуг тощо.
      Відповідно до статті 1 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд -це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом;
      Відповідно до частин першої та другої статті 29 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року, яке є чинним і набрало законної сили, встановлено, що ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал" не є виконавцями послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення в розумінні положень Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал", суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зазначені особи є неналежними відповідачами, оскільки не були виконавцями спожитих позивачем у спірний період послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, нарахування оплати позивачу за спожиті послуги не здійснювали.
      А також суд установив відсутність порушень з боку ЖБК "Металіст" прав позивача, як споживача послуг, передбаченого пунктом 7 частини 1 статті 21 Закону України "Про захист споживачів", внаслідок визначення відповідачем ціни послуг неналежним чином, оскільки ціна продукції на момент споживання послуг та їх оплати була визначена згідно діючих на той момент тарифів, які вподальшому були скасовані за межами заявленого позивачем періоду.
      Разом з тим у постановах Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справ N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справ N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справ N 910/20271/15) та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року суди, задовольняючи позовні вимоги про перерахунок наданих комунальних послуг, виходили з того, що позивачам у спірні періоди виставлено рахунки за спожиті комунальні послуги із застосуванням тарифів, які в судовому порядку визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
      Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
      Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно із частиною третьою статті 20 Закону N 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
      Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
      Частиною першою статті 7 Закону N 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
      Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" зі змінами, внесеними Законом N 1198-VII від 10 квітня 2014 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
      Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону N 1875-IV виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
      Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 у спірний період (з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року) здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийнятих розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня та 30 вересня 2014 року.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів.
      За таких обставин ухвалені у справі судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень).
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська