Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора касательно неправомерного отказа горсовета в рассмотрении вопроса передачи в собственность земельного участка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 640/9870/16-а
Провадження N 11-478апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради (далі - Міськрада) на постанову Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2017 року (суддя Бородіна Н.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року (судді Чалий І.С., Зеленський В.В., П'янова Я. В.) у справі N 640/9870/16-а за позовом ОСОБА_3 до Міськради, третя особа - Департамент земельних відносин Харківської міської ради (далі - Департамент), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Міськради, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви від 29 жовтня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки за тією ж адресою для ведення садівництва.

- зобов'язати Міськраду розглянути заяву та прийняти відповідне рішення у передбачені законом строки.

Київський районний суд м. Харкова постановою від 17 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, позов задовольнив. Суд визнав протиправною бездіяльність Міськради щодо не розгляду у встановленому порядку заяви ОСОБА_3 від 29 жовтня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язав Міськраду у двотижневий строк розглянути вказану заяву ОСОБА_3 відповідно до положень частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Не погодившись із указаними судовими рішеннями, Міськрада подала касаційну скаргу, в якій зазначила про те, що її рішенням від 19 листопада 2003 року N 233/03 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2200 кв. м Проте у 2015 році ОСОБА_3 самостійно, не на виконання вказаного рішення Міськради та всупереч порядку, передбаченому чинним законодавством, розробила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення садівництва. Фактично ОСОБА_3 на власний розсуд розробила проект землеустрою, проте таке право на підставі пункту 3 частини сьомої статті 118 ЗК України надається за наявності певних умов. Під час розгляду справи судами неправильно застосовано вказані вище положення ЗК України та безпідставно не взято до уваги приписи частин першої і четвертої статті 120 цього Кодексу, оскільки відомості щодо переходу до позивача права власності на будинок у цілому (або його частини) від співвласника, який вичерпав своє право на приватизацію спірної земельної ділянки, до Міськради не надходили. Відповідач також вважає, що судові рішення в цій справі підлягають скасуванню, а провадження закриттю, оскільки між ОСОБА_3 та Міськрадою, як суб'єктом владних повноважень, виник спір щодо цивільних прав на земельну ділянку, тому з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 04 травня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що до виключної компетенції Міськради належить вирішення питань, порушених у її заяві від 29 жовтня 2015 року, однак відповідач заяву не розглянув та будь-якого рішення не прийняв, а передав цю заяву на розгляд Департаменту, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що Департамент має повноваження замість відповідача розглядати та вирішувати такі питання. Твердження відповідача про те, що поданий на затвердження проект землеустрою розроблений не на виконання рішення Міськради від 19 листопада 2003 року N 233/03, є помилковими, оскільки цей проект розроблений для відведення земельної ділянки за тією ж адресою, у тому ж місці, тієї ж конфігурації, у тих же розмірах, з тим же цільовим призначенням, для тих же осіб (з урахуванням нотаріальних заяв цих осіб і внесених відповідних змін у технічне завдання). Отримавши заяву позивача, Міськрада повинна була розглянути її на пленарному засіданні та прийняти відповідне рішення, а не передавати її на розгляд Департаменту. Також, на думку позивача, помилковими є твердження Міськради стосовно того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цих правовідносинах відповідач здійснював владні управлінські функції у сфері земельних відносин, не пов'язані із формуванням волі щодо розпорядження землею та передачею відповідних прав не неї іншим суб'єктам, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. На підтвердження своєї позиції ОСОБА_3 посилається на висновок Конституційного Суду України у Рішенні від 01 квітня 2010 року N 10-рп/2010 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України.

Третя особа відзив на касаційну скаргу не подала.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Міськради від 19 листопада 2003 року N 233/03 надано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2200 кв. м (1000 кв. м - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 1200 кв. м - для ведення садівництва) по АДРЕСА_1.

09 листопада 2004 року Харківським міським управлінням земельних ресурсів видано технічне завдання на виконання проекту землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було виконано.

11 травня 2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надали нотаріально завірену згоду на передачу позивачу у власність земельної ділянки площею 2200 кв. м по АДРЕСА_1, за умови надання на їхню вимогу права сервітуту на земельну ділянку площею 1000 кв. м, у зв'язку із чим 13 травня 2009 року до технічного завдання на виконання проекту землеустрою було внесено запис "врахувати нотаріально завірені згоди співвласників". На підставі цього у проект землеустрою розробником було внесено відповідні зміни.

Висновками Управління Держземагентства у м. Харкові від 08 липня 2013 року N 340/13 та Управління містобудування та архітектури Міськради від 17 листопада 2009 року N 7535/0/27-09 погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 в приватну власність або в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,1010 га для ведення садівництва.

Дійсність висновку від 17 листопада 2009 року N 7535/0/27-09 підтверджено листом Управління містобудування та архітектури Міськради від 30 квітня 2013 року N 3-2-172/0/02-13.01.2001-06.

29 жовтня 2015 року ОСОБА_3 через центр надання адміністративних послуг подала до Міськради заяву про затвердження проекту землеустрою та надання їй у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення садівництва загальною площею 0,2010 га. До заяви додано: 1) проект землеустрою з позитивними висновками усіх уповноважених органів щодо нього; 2) витяг із державного земельного кадастру про сформовану земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 3) витяг із державного земельного кадастру про сформовану земельну ділянку для ведення садівництва; 4) нотаріально завірені заяви усіх співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 про згоду на передачу земельної ділянки.

Заяву ОСОБА_3 від 29 жовтня 2015 року відповідач не розглянув, а передав її до Департаменту, який листом від 15 грудня 2015 року N 1287/1/30-15 повернув її позивачу із доданими документами на доопрацювання.

Вважаючи протиправною бездіяльність Міськради щодо не розгляду заяви, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що у зв'язку з наданням позивачем усіх документів, які передбачені положеннями ЗК України, відповідач повинен винести розгляд заяви на сесію та прийняти рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання або відмову у наданні земельної ділянки у власність, тоді як відповідачем у порушення вимог ЗК України заява позивача на сесію не виносилась, рішення не приймалось. Також Київський районний суд м. Харкова зазначив, що згідно із Положенням про Департамент земельних ресурсів Харківської міської ради, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 24 листопада 2010 року N 07/10, у редакції рішення від 03 липня 2013 року N 1188/13, до його повноважень віднесено підготовку матеріалів щодо передачі земельних ділянок у власність громадян, готування проектів рішень щодо передачі земельних ділянок у власність, проте цим Положенням не передбачено повернення поданої заяви із доданими до неї документами на доопрацювання. За висновком суду, ЗК України чітко визначені повноваження органу, який приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, у цьому випадку, враховуючи розташування земельної ділянки, - Міськради. Підготовка документів та проектів відповідних рішень на сесію Міськради є внутрішньою діяльністю відповідача, яка ніяким чином не впливає на необхідність виконання вимог, передбачених частиною дев'ятою статті 118 ЗК України.

З таким висновком суду першої інстанції погодився і Харківський апеляційний адміністративний суд, зазначивши в ухвалі від 06 квітня 2017 року про те, що дії відповідача щодо не розгляду заяви позивача на пленарному засіданні Міськради та не надання рішення є неправомірними, а надання листа інформаційного характеру - протиправним, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР) правомочні розглядати і вирішувати питання у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, у галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи ці повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Відповідно до статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Отже, у вказаних відносинах органи місцевого самоврядування є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

У Рішенні від 01 квітня 2010 року N 10-рп/2010 Конституційний Суд України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень. Положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Виникнення спірних правовідносин обумовленобездіяльністю відповідача щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень (міської ради як органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи відповідача про те, що у спірних правовідносинах Міськрада виступає як власник землі, а тому спір про оскарження її волевиявлення на розпорядження земельною ділянкою не може розглядатися за правилами КАС України, є помилковими.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа N 11-461апп18).

Перевіряючи доводи касаційної скарги в частині порушення судами норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як убачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання їй у власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення садівництва, загальною площею 0,2010 га.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВРвизначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений у статті 118 ЗК України. Зокрема, частинами шостою та сьомою цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України).

Згідно із частиною дев'ятою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк із дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновкутакої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини десята та одинадцята статті 118 ЗК України).

Отже, виходячи з положень статті 122 ЗК України, прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, у цьому випадку - Міськради. При цьому на підставі наведених вище положень частини дев'ятої статті 118 ЗК України Міськрада зобов'язана прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк із дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, всупереч наведеним законодавчим нормам, Міськрада не розглянула заяву ОСОБА_3 від 29 жовтня 2015 року, а передала її Департаменту, який листом від 15 грудня 2015 року повернув заяву та додані до неї документи на доопрацювання.

Положенням про Департамент земельних ресурсів Харківської міської ради, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 24 листопада 2010 року N 07/10, у редакції рішення від 03 липня 2013 року N 1188/13, визначено, що до повноважень Департаменту належать, зокрема: підготовка спільно з іншими виконавчими органами міської ради пропозицій про надання земельних ділянок у власність або користування громадянам та юридичним особам для експлуатації та обслуговування об'єктів містобудування, участь в розробці нормативних актів стосовно надання земельних ділянок (пункт 4.1.3.); підготовка матеріалів щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб в порядку приватизації (пункт 4.1.4.); підготовка висновків щодо вилучення, припинення та надання земельних ділянок (пункт 4.1.7.); підготовка проектів рішень щодо викупу, продажу, надання у користування, в оренду земельних ділянок для експлуатації та обслуговування об'єктів містобудування, передачі у власність та припинення права користування земельними ділянками (пункт 4.1.12.).

Таким чином, Департамент уповноважений готувати пропозиції, матеріали та висновки щодо надання земельних ділянок в установленому законом порядку. Водночас рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність приймають виключно органи, визначені в статті 118 ЗК України. Рішення, дії або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що не розглянувши заяву ОСОБА_3 від 29 жовтня 2015 року в порядку та строки, визначені статтею 118 ЗК України, Міськрада допустила протиправну бездіяльність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

В данном постановлении Большая палата считает, что теперь споры касательно противоправной бездеятельность горсовет о рассмотрении заявления об утверждении проекта землеустройства и предоставления в собственность земельного участка для обслуживания жилого дома, хозяйственных зданий и сооружений и земельного участка по тому же адресу для ведения садоводства, не смотря на то что речь идет о праве гражданском, подведомственны административным судам.

Суд указал, что департамент уполномоченный готовить предложения, материалы и выводы о предоставлении земельных участков в установленном законом порядке. В то же время решение об утверждении проекта землеустройства по отводу земельного участка и предоставления его в собственность принимают исключительно органы, определенные в статье 118 ЗК Украины. Решения, действия или бездействие этих органов о предоставлении земельных участков могут быть обжалованы в суд.

Вопрос юрисдикции споров видимо решается в зависимости от дня недели и погоды.