ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора связанного с увольнением с публичной службы

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 766/10783/16-ц

Провадження N 14-278 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області (далі також - відповідач; Херсонрибоохорона) про поновлення на роботі, скасування наказів про оголошення догани, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2018 року, постановлену колегією суддів у складі: Ігнатенко П.Я., Воронцової Л.П., Полікарпової О.М.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 15 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і з урахуванням доповнень просив: поновити його на посаді головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області до Херсонської рибоохоронної дільниці; скасувати накази відповідача від 15 червня 2016 року N 01-С "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3." (далі - наказ N 01-С), від 24 червня 2016 року N 02-С "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3." (далі - наказ N 02-С), від 18 липня 2016 року N 03-С, якими позивачу оголошені догани; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 49 583,52 грн. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати коштів при звільненні у сумі 1 475,7 грн. провести індексацію заробітної плати позивача з вересня 2016 року по листопад 2017 року; зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

2. Мотивував позовні вимоги тим, що 10 вересня 2013 року був призначений на посаду головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області. Відповідач 1 жовтня 2013 року видав наказ, яким перевів позивача на посаду головного державного інспектора відділу оперативної роботи, а 7 травня 2014 року згідно з іншим наказом - на посаду головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів.Вказував, що відповідач звільнив його з посади на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку (наказ від 1 вересня 2016 року N 78-К). Підставою для звільнення визначені накази відповідача від 15 червня 2016 року N 01-С, від 24 червня 2016 року N 02-С, від 18 липня 2016 року N 03-С про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також невиконання покладених на нього обов'язків, встановлених посадовою інструкцією від 19 серпня 2016 року, яка, на переконання позивача, безпідставно звузила його права як головного державного інспектора. Позивач вважав звільнення з посади незаконним, оскільки, за його словами, про притягнення до дисциплінарної відповідальності дізнався лише при ознайомленні з наказом про звільнення, трудову дисципліну не порушував і сумлінно виконував посадові обов'язки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 28 листопада 2017 року Херсонський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги: поновив позивача на посаді головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів та регулювання рибальства у Херсонській області до Херсонської рибоохоронної дільниці; визнав нечинними та скасував накази відповідача від 15 червня 2016 року N 01-С, від 24 червня 2016 року N 02-С та пункт 6 наказу від 18 липня 2016 року N 03-С про оголошення доган позивачу; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 вересня 2016 року до 28 листопада 2017 року в розмірі 48 169,48 грн. у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

4. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що наказом голови комісії з ліквідації відповідача від 6 червня 2016 року N 38 "Про закріплення особового складу державних інспекторів за рибоохоронними дільницями Херсонрибоохорони" робоче місце за посадою, яку обіймав позивач, було переміщене в іншу місцевість без його попередження та роз'яснення права погодитися зі зміною істотних умов праці або відмовитися від продовження роботи у нових умовах. А наказом в. о. голови комісії з ліквідації відповідача від 2 серпня 2016 року N 43 "Про закріплення особового складу державних інспекторів за рибоохоронними дільницями Херсонрибоохорони" позивач не був закріплений за жодною рибоохоронною дільницею.

5. Суд першої інстанції вважав, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання вимог трудового законодавства при звільненні позивача, що є обов'язком роботодавця. Тому суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на працю та про необхідність поновити позивача на посаді, а накладені на нього дисциплінарні стягнення визнав такими, що є неправомірними та підлягають скасуванню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

6. 8 лютого 2018 року Апеляційний суд Херсонської області постановив ухвалу, якою скасував рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрив та роз'яснив позивачу його право на звернення з вказаним позовом до суду за правилами адміністративного судочинства.

7. Мотивував тим, що позивач був державним службовцем і перебував на публічній службі, а відповідач є державним органом, уповноваженим законом на виконання функцій держави з організації та здійснення державного нагляду (контролю) за охороною водних біоресурсів.

8. Апеляційний суд вважав, що, оскільки спір виник з приводу звільненнях з посади, заявлені вимоги позивача про поновлення на роботі пов'язані з проходженням ним публічної служби, а тому спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

9. Постановляючи ухвалу про закриття провадження, апеляційний суд також застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 грудня 2016 року у справі N 6-28 цс 16.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

10. 7 березня 2018 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

11. 6 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Позивач вважає, що спір з відповідачем є індивідуальним трудовим спором, який має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Зазначає, що застосований апеляційним судом до спірних правовідносин висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 грудня 2016 року у справі N 6-28 цс 16, не може бути врахований у цьому спорі, оскільки стосується інших обставин, зокрема, стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати особі, яка проходила публічну службу.

(2) Доводи відповідача

14. 18 травня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Просить ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку відповідача, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права до спірних правовідносин, вказавши, що цей спір є публічно-правовим.

15. Відповідач також зазначив, що позивач вже звернувся з аналогічним позовом до Херсонського окружного адміністративного суду, на підтвердження чого долучив до відзиву копію ухвали цього ж суду від 18 квітня 2018 року в адміністративній справі N 821/423/18 за позовом ОСОБА_3 до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій було відкрито ухвалою від 26 березня 2018 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

16. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних і трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

17. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

18. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

19. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

20. Згідно з частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори з приводу проходження публічної служби та звільнення з публічної служби (пункт 2 частини другої вказаної статті).

21. Близький за змістом припис передбачений у КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та у Великій Палаті Верховного Суду (пункт 2 частини першої статті 19).

22. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції).

23. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та у Великій Палаті Верховного Суду, включив у зміст поняття "публічна служба" також службу у державних колегіальних органах і патронатну службу в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4).

24. Відтак, зміст поняття "публічна служба" охоплює поняття державної служби.

25. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу", чинного на час призначення позивача на посаду, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

26. Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

27. Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого указом Президента України від 16 квітня 2011 року N 484/2011, Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України.

28. Держрибагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через свої територіальні органи (органи рибоохорони) - Головне управління в м. Києві, управління в Автономній Республіці Крим, м. Севастополі, областях, басейнові управління, відділи, повноваження яких поширюються на декілька областей, та спеціально уповноважений орган державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства (пункт 7 вказаного Положення).

29. 7 грудня 2011 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову N 1263 "Про утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства", згідно з якою як юридичні особи публічного права були утворені територіальні органи Державного агентства рибного господарства, серед яких і відповідач.

30. Суд апеляційної інстанції встановив, що Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області є органом, уповноваженим законом на виконання функцій держави з організації та здійснення державного нагляду (контролю) за охороною водних біоресурсів, тобто є органом державної влади.

31. Суд першої інстанції встановив, що з 2013 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду головного державного інспектора відділу оперативної роботи, відділу охорони водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області.

32. З огляду на вказане обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач був державним службовцем і перебував на публічній службі.

33. Суд першої інстанції встановив:

33.1. згідно з наказом в. о. голови комісії з ліквідації відповідача від 6 червня 2016 року N 37 "Про створення та затвердження рибоохоронних дільниць, визначення дислокації відділів та рибоохоронних дільниць Херсонрибоохорони, встановлення меж і зон їх контролю" визнано таким, що втратив чинність наказ начальника відповідача від 9 червня 2015 року N 55 "Про створення та затвердження рибоохоронних дільниць, визначення дислокації відділів та рибоохоронних дільниць, встановлення меж і зон їх контролю" та затверджено новий перелік рибоохоронних дільниць.

33.2. на підставі наказу в. о. голови комісії з ліквідації відповідача від 6 червня 2016 року N 38 "Про закріплення особового складу державних інспекторів за рибоохоронними дільницями Херсонрибоохорони, призначення відповідальних за дільниці та перелік державних інспекторів, що їх заміщують" позивач був закріплений за Бориславською рибоохоронною дільницею.

33.3. наказами в. о. голови комісії з ліквідації відповідача N 01-С і N 02-С позивачу оголошені догани за порушення трудової дисципліни. Згідно з пунктом 6 наказу в. о. голови комісії з ліквідації відповідача N 03-С позивачу оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків у зв'язку з невиходом на роботу.

33.4. на підставі наказу від 1 вересня 2016 року N 78-К відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України позивач був звільнений з посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку.

34. Притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та подальше звільнення з посади слугували підставами для звернення з позовом до суду.

35. У розумінні статті 38 Закону України "Про державну службу", чинного на час звільнення позивача, поняття "проходження державної служби" охоплює також вирішення інших питань, пов'язаних із службою, зокрема і питань притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, регламентованих розділом VIII вказаного Закону.

36. З огляду на висновок про те, що позивач обіймав посаду державного службовця в органі державної влади, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що цей спір є трудовим спором приватного характерута не стосується проходження позивачем публічної служби та звільнення з такої служби.

37. Управлінські дії суб'єкта владних повноважень можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що не кожен спір, який виникає у зв'язку з такими управлінськими діями, може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Для розгляду деяких з таких спорів, зокрема щодо проходження публічної служби, КАС України встановлює юрисдикцію адміністративних судів.

38. Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі N 686/13410/16-ц.

39. Оскільки спір виник з приводу звільнення позивача з публічної служби, вимоги поновити останнього на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

40. Позивач також просив скасувати накази N 01-С, N 02-С та N 03-С, що, як встановив суд першої інстанції, стосуються притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Враховуючи те, що вказані накази були видані під час проходження позивачем публічної служби, вимоги про їх скасування також мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

41. Згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року N 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713, суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. А позивач просить виплатити йому індексацію заробітної плати за час вимушеного прогулу, що стався внаслідок незаконного, на думку позивача, його звільнення з посади. Тому таку вимогу теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона пов'язана з проходженням публічної служби та звільненням з останньої.

42. Близьких за змістом висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі N 426/160/14-ц.

43. Згідно з частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

44. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині п'ятій статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та у Великій Палаті Верховного Суду.

45. Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ця вимога також має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

46. 26 березня 2018 року Херсонський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі N 821/423/18 за позовом ОСОБА_3 до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області, що був поданий після того як Апеляційний суд Херсонської області постановив оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі N 766/10783/16-ц.

47. З огляду на все, викладене вище, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір, який розглядається, є пов'язаним із проходженням позивачем публічної служби та звільненням з неї. А тому на цей спір згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час відкриття провадження судом першої інстанції, та пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції і у Великій Палаті Верховного Суду, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

48. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Отже, доводи касаційної скарги, що стосуються встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує позивач, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

50. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

51. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

52. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 17 жовтня 2018 року.
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что рассматриваемый спор связан с прохождением истцом публичной службы и увольнением с нее. Поэтому на этот спор в соответствии с пунктом 2 части второй статьи 17 КАС Украины в редакции, действующей на момент открытия производства судом первой инстанции, и пунктом 2 части первой статьи 19 КАС Украины в редакции, действующей на момент рассмотрения дела в суде апелляционной инстанции и в большой Палате Верховного Суда, распространяется юрисдикция административных судов.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 201/17676/16-ц
      Провадження N 14-305цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Максюти Ж.І., Демченко Е.В., Куценко Т.Р.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Яніни Олексіївни щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії і
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії.
      Скарга мотивована тим, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого 01 лютого 2016 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити йому грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Зазначена постанова державного виконавця була постановлена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, у той час як виконавчий лист N 201/14973/15-а виданий щодо вимог майнового характеру.
      Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд: скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження; зобов'язати державного виконавця направити оригінал виконавчого листа у справі N 201/14973/15-а до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для продовження примусового виконання виконавчого листа; зобов'язати державного виконавця вжити передбачені статтями 48, 56, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходи для примусового виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 1 лютого 2016 року.
      Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 7 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження скасовано. В іншій частині скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
      Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена постанова була винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, тоді як виконавчий лист N 201/14973/15-а видано щодо вимог майнового характеру, а саме щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий документ, щодо виконання якого оскаржуються дії державного виконавця, видано в адміністративній справі за адміністративним позовом заявника, а тому скарга підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
      Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що його скарга на дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа, виданого у адміністративній справі, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначений виконавчий лист був виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, а не адміністративним судом.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      21 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      17 травня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції.
      27 червня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Суди встановили, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження N 50161735 з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 лютого 2016 року щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник оскаржує дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, який був виданий адміністративним судом, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
      Погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      За частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішенн'я, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано в адміністративній справі N 201/14973/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити грошову винагороду, на виконання якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.
      У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому зазначене судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 820/4149/17
      Провадження N 11-759апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Тітова О.М.) від 19 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючої судді Русанової В.Б., суддів Присяжнюк О.В., Курило Л.В.) від 22 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та передати позивачу зазначену ділянку у власність; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою та передати позивачу зазначену вище ділянку у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
      На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підстави відмови ГУ Держгеокадастру у Харківській області в затвердженні проекту землеустрою не відповідають вимогам чинного законодавства.
      Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 19 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, задовольнив позов: визнав протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом N В-22798/0/6-19852/0/21-17 від 21 серпня 2017 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність; зобов'язав ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
      Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що органами, зазначеними в ч. 1-3 ст. 1861 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки, а тому лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 21 серпня 2017 року про повернення документів на доопрацювання у даній формі не відповідає вимогам ЗК України та є протиправним.
      Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 02 травня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та рішення Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року і прийняття у справі нового рішення про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      На обґрунтування касаційної скарги ГУ Держкадастру у Харківській області зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що позов підлягає розгляду за правилами КАС України. На думку скаржника цей спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами наявний спір про право.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАСУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      05 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та просив передати позивачу зазначену ділянку у власність.
      ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 21 серпня 2017 року повідомило позивача про встановлення невідповідностей у проекті землеустрою, а саме: матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09 квітня 1998 року N 56; перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051 зі змінами; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року N 376; експлікація земельних угідь складена не вірно. У зв'язку з наведеним відповідач повернув зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та матеріали до нього позивачу на доопрацювання.
      Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_3 звернувся за захистом своїх прав до суду з цим адміністративним позовом.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що предметом позову у справі є оскарження відмови ГУ Держземкадастру у Харківській області в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Під час його прийняття відповідач, як суб'єкт владних повноважень, здійснював владні управлінські функції, а тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з такою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
      Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      За змістом положень ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
      У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 2 ст. 123 ЗК України).
      Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
      Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186? ЗК України.
      За приписами ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
      Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
      Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
      Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10, 13, 14 ст. 123 ЗК України).
      Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
      Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року N 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, п. "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК України, п. 1 ч. ст. 17 КАС України вирішив, що:
      - положення п. "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
      - положення п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
      Згідно зі ст. 151? Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
      Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
      Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
      У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Його право не було реалізовано внаслідок відмови відповідача в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в оформленні документів на земельну ділянку. Приватний інтерес ОСОБА_3 на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 536/233/16-ц.
      Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 9 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
      Згідно зі ст. 25 Закону України від 22 травня 2003 року N 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон N 858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
      Статтею 30 Закону N 858-IV передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
      Згідно ч. 1 ст. 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
      Відповідно до ч. 4 ст. 1861 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
      Органи, зазначені в частинах 1-3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 1861 ЗК України).
      Згідно з ч. 6 ст. 1861 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
      За приписами ч. 8 ст. 1861 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
      Органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
      Таким чином, статтею 1861 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
      Отже, ст. 1861 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання, при цьому, без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою листом про розгляд заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.
      Відповідно до ч. 7 ст. 1861 ЗК України територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою заборонено вимагати, зокрема, надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону N 858-IV, а також проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ст. 50 Закону N 858-IV не передбачено надання для затвердження проекту землеустрою матеріалів і даних, які відповідач перелічив у своєму листі від 21 серпня 2017 року. Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 1861 ЗК України).
      Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою, є законними й обґрунтованими та не підлягають скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права.
      Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349,ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області залишити без задоволення.
      Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 200/17470/14-а
      Провадження N 11-799апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
      N 200/17470/14-а за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради (далі - Міськрада) про скасування рішення
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року (у складі колегії суддів Лукманової О.М., Божко Л.А., Кругового О.О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати неправомірним списання в архів її клопотання від 1 квітня 2010 року N 13/4565 і доданих до нього матеріалів без розгляду на сесії Міськради; зобов'язати відповідача повернути за належністю із архіву для розгляду на сесії Міськради її клопотання від 1 квітня 2010 року N 13/4565 разом із доданими до нього матеріалами; визнати неправомірними і скасувати рішення Міськради від 27 серпня 2010 року N 97/60 та 30 жовтня 2013 року N 133/42.
      Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 20 вересня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав неправомірним списання в архів клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року N 13/4565 і доданих до нього матеріалів; зобов'язав Міськраду повернути за належністю з архіву для розгляду на сесії Міськради клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року N 13/4565 разом з доданими до нього матеріалами. В іншій частині позовних вимог відмовив.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_3, Міськради задовольнив частково: постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2016 року у справі скасував, а провадження закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивачу роз'яснено право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
      Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.
      1 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Міськради з клопотанням N 13/4565 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку.
      Міськрада листом від 23 листопада 2010 року N 13/9-3609 повідомила ОСОБА_3 про зупинення опрацювання її клопотання у зв'язку з наявністю листа ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" від 26 жовтня 2010 року N 0002/81-71 до одержання погодження на вилучення земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод".
      Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 27 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, визнав протиправною бездіяльність Міськради щодо розгляду клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську; визнав безпідставною вимогу Міськради про отримання нотаріальної згоди ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" та зобов'язав Міськраду розглянути клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську.
      Однак 5 грудня 2012 року Міськрада прийняла рішення N 60/29, яким ОСОБА_3 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі невідповідності наданої документації вимогам законодавства.
      Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року визнано неправомірним та скасовано рішення Міськради від 5 грудня 2012 року N 60/29 та зобов'язано Міськраду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки розміром 0,1 га в районі вул. Веселки у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_3, місце розташування якої позначене в доданих графічних матеріалах.
      Проте, як установив суд першої інстанції, вказане вище рішення суду відповідач так і не виконав, а клопотання позивача від 1 квітня 2010 року N 13/4565 було передано до архіву без розгляду по суті.
      Суди встановили, що рішенням Міськради від 27 серпня 2010 року N 97/60 було надано громадянам у м. Дніпропетровську (у тому числі ОСОБА_4, номер земельної ділянки НОМЕР_1) дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) у межах земельної ділянки, раніше наданої у постійне користування ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" (Державний акт на право користування землею від 1990 НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за N 381).
      У подальшому рішенням Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42 було вилучено у ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" земельні ділянки у районі вул. Веселки загальною площею 2,1922 га; затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; передано земельні ділянки у власність громадянам у м. Дніпропетровську для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у районі вул. Веселки за рахунок раніше наданих у постійне користування ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" (у тому числі ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,09 га, номер земельної ділянки НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_3).
      Відповідно до інформації Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області про права на земельні ділянки станом на 1 січня 2013 року вищевказана земельна ділянка надана ОСОБА_4 на підставі рішення Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42.
      Наведене стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
      Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права апеляційним судом, порушує питання про його скасування та просить направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Як убачається з матеріалів справи та установлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_3 оскаржує дії Міськради щодо списання в архів її клопотання від 1 квітня 2010 року і доданих до нього матеріалів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку та просить зобов'язати Міськраду повернути з архіву зазначене клопотання разом з доданими матеріалами для розгляду на сесії Міськради. Крім того, ОСОБА_3 оскаржує рішення Міськради, які були підставою для надання у власність фізичним особам земельних ділянок, на одну з яких претендує позивачка. Тобто позовні вимоги ОСОБА_3 пов'язані та стосуються правомірності розпорядження Міськрадою земельними ділянками, зокрема припинення права користування земельними ділянками та передачею земельних ділянок безоплатно у власність громадянам, які на підставі рішення Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42 надані у власність фізичним особам, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
      За таких обставин у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
      Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами цивільного процесуального законодавства.
      Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті та законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська