• 0
1shion1

Беспредел совладелицы домовладения

Вопрос

Здравствуйте,подскажите пожалуйста как можно законно воздействовать на совладелицу домовладения(с наименьшими материальными затратами),которая не допускает меня в дом даже после того,как я официально оформил право собственности и сделал вытяг з реэстру речовых прав?Также недавно закончился суд(1 инстанция,длился 9 месяцев) в котором моя совладелица и ее дочка подала на меня в суд о признании юридического факта колхозного двора и признании истцов членами колхозного двора.Суд отказал в иске,только после того как я обратился в адвокатское объединение,Адвокаты рассыпали их иск,и все говорили что их иск бредовый,так как составлен безграмотно.Приватизированые1/2 домовладение досталось мне в 2010 по закону после смерти моего отца(которые приватизировала еще моя бабушка)(но оформил его только в 2017,так как совладелица(бывшая жена моего покойного отца) не отдавала правоустанавливающие документы на дом)),также в 2012 году был суд со совладелицей на майновый пай члена ксп,и в 2011 году мы оформляли свидетельство о наследстве на 1/2 паевой земли каждому....Она категорически не хочет признавать меня совладельцем домовладения,не пускает в дом,первый раз выламывал двери при полиции,на следующий раз полисмен только зафиксировал факт не допуска и присутствовать при взломе отказались....Подскажите пожалуйста как мне поступить?Уже искал,чтобы продать свою часть ромам,но это не так легко как кажется.Какие еще можно придумать схемы?Думаю раздел пополам сломал бы ее,дом всего 60 кв.м,при разделе ей бы пришлось бы ночевать в туалете а есть на кухне или отстраивать кухню с отоплением...P.S Не подумайте,что жестокий,но я пытался с ней договорится еще 8 лет назад,за это время она выпила у меня много кровушки,к стати судя из сайта,она подала на апелляцию...Через сколько времени суд должен рассмотреть ее жалобу,и как я могу с ней ознакомится?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Recommended Posts

Пока что нет ответов на этот вопрос

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа N 127/20962/15-ц
      провадження N 61-21092св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д.Д.,
      суддів: Білоконь О.В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Хопти С.Ф.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "БМ Банк",
      відповідач - ОСОБА_4,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" на рішення Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Медвецького С.К., Нікушина В.П., Оніщука В.В., від 24 лютого 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" (далі - ТОВ "БМ "Банк"), правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року.
      На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
      27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої.
      ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становила 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня.
      З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5, для погашення заборгованості перед ПАТ "БМ Банк" за кредитним договором в сумі 64 104,81 дол. США; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; визначити початкову ціну предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження".
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бойко В.М. від 05 жовтня 2016 року позов ПАТ "БМ Банк" задоволено частково.
      У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 59 061,66 дол. США, що еквівалентно 1 301 678, 34 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 7 529,13 дол. США, що еквівалентно 165 716,15 грн - пеня, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, за ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". У решті позовних вимог відмовлено.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання боржником не виконано, а тому банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який до відповідача перейшло від іпотекодавця у порядку спадкування, в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентам та пені за 12 місяців.
      Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ "БМ Банк" відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "БМ Банк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, оскільки позивачу стало відомо про смерть спадкодавця 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом звернувся до суду 04 вересня 2015 року, що згідно з частиною четвертою 1281 ЦК України позбавляє його права вимоги до спадкоємця.
      У березні 2017 року ПАТ "БМ Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1281, 1282 ЦК України, оскільки ці норми застосовуються у разі смерті боржника, у якого є борг перед кредитором, а не іпотекодавця, яким була ОСОБА_5
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Справа передана до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      У справі, що переглядається, установлено, що 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк", правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надано кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року.
      На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5, яка є майновим поручителем ОСОБА_4, укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, спадкоємцем якої за законом є її дочка - ОСОБА_4
      15 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
      27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої.
      Згідно з розрахунком, наданим банком, ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня.
      Також установлено, що у грудні 2013 року ПАТ "БМ Банк" зверталось до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року з боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитом у розмірі 42 692,05 дол. США, що еквівалентно 341 237,56 грн.
      Постановою державного виконавця від 21 червня 2016 року виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року повернуто стягувачу без виконання у зв'язку із відсутністю майна, на яке можна звернути стягнення.
      Звертаючись до суду з цим позовом до ОСОБА_4 як спадкоємиці ОСОБА_5, яка набула статус іпотекодавця за договором іпотеки, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
      Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
      Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
      Відповідно до статей 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
      Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
      Отже, праву застави ПАТ "БМ Банк" кореспондує успадкований ОСОБА_4 обов'язок ОСОБА_5 задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов'язання за кредитним договором від 04 лютого 2008 року.
      Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
      Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
      Поняття "строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність".
      Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
      Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
      Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
      Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
      Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі N 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі N 14-53цс18).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Отже, оскільки у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавця - ОСОБА_5, зобов'язання за договором іпотеки включаються до складу спадщини, яку прийняла ОСОБА_4, строк пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця, а також порядок задоволення цих вимог регламентується статтями 1281 і 1282 ЦК України.
      Установивши, що банку було відомо про смерть спадкодавця з 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця позивач надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом до суду звернувся 04 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, передбачений статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї статті позбавляє його права вимоги до спадкоємця.
      З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1281, 1282 ЦК України.
      Також слід зазначити, що відмова у задоволенні позовних вимог до спадкоємця, не позбавляє ПАТ "БМ Банк" права пред'явити до виконання виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, з урахуванням наявності у ОСОБА_4 майна, на яке можна звернути стягнення.
      Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
      Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Білоконь Б.І. Гулько Є.В. Синельников С.Ф. Хопта
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 804/1010/17
      Провадження N 11-668апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - Управління ПФУ, Фонд відповідно) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про стягнення коштів
      за касаційною скаргою Управління ПФУ на ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року (суддя Єфанова О.В.) та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (у складі колегії суддів Дадим Ю.М., Уханенка С.А., Богданенка І.Ю.),
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року Управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Банку 1623 грн 75 коп. неповернутої пенсії, зарахованої на поточний рахунок померлої пенсіонерки ОСОБА_4
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Управління ПФУ зазначило, що 30 грудня 2011 року між ним та Банком укладено договір N 48 про зарахування і виплату пенсій (грошової допомоги), що фінансуються з Фонду, за умовами якого кошти, зараховані на поточний рахунок, починаючи з місяця, наступного операційного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню Банком Фонду не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача.
      Через поточний рахунок, відкритий у Банку виплачувалась пенсія ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
      5 грудня 2016 року позивач повідомив Банк про необхідність повернення пенсії згаданої особи за червень 2016 року у сумі 1714 грн 61 коп. Однак Банк повернув кошти лише в сумі 90 грн 86 коп. у межах наявного залишку коштів на поточному рахунку ОСОБА_4
      Позивач зазначив, що неповернення Банком коштів, які були зараховані на рахунок померлої пенсіонерки ОСОБА_4 не входять до складу спадщини та належать виключно Фонду, є порушенням умов вищезгаданого договору з Банком, а також Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року N 1596.
      Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 8 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснив, що на цей спір поширюється юрисдикція господарського суду.
      Управління ПФУ подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є державним органом, який реалізує управлінську функцію, і спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки виник з приводу виконання адміністративного договору.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Пунктами 4, 5 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикцію адміністративних судів поширено на публічно-правові спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Можливість суб'єкта владних повноважень бути позивачем в адміністративній справі закріплено й частиною другою статті 50 КАС у зазначеній редакції. Водночас частиною четвертою статті 50 цього Кодексу передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
      Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому особа, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, може ініціювати судове вирішення такого спору лише на виконання своїх повноважень увипадках, установлених законом.
      Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень чи звернення такого суб'єкта до суду не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті (змісту, характеру) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Спірними у цій справі є договірні правовідносини, які не пов'язані зі здійсненням позивачем владних управлінських функцій, предметом перевірки у ній є виконання умов договору щодо порядку ведення рахунків та строків здійснення розрахункових операцій, а також можливість задоволення вимог Фонду щодо повернення коштів, зарахованих на поточний рахунок померлої особи (відсутніх на її поточному рахунку), за рахунок Банку -суб'єкта господарювання.
      Пунктом 4 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний договір визначено як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.
      Особливості, які характеризують угоду як адміністративний договір, більш детально наведено в чинній редакції КАС, згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 якого адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері й укладається на підставі закону:
      а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень;
      б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;
      в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;
      г) замість видання індивідуального акта;
      ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що укладений між Управлінням ПФУ та Банком договір на зарахування і виплату пенсій не підпадає під визначення адміністративного договору.
      Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах висновки судів про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та поширення на неї юрисдикції господарського суду, ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, касаційну скаргу Управління ПФУ слід залишити без задоволення, а ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення.
      2. Ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна В.С. Князєв В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/18015/17
      Провадження N 12-155гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3 (не з'явилася),
      відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (представник - Мануілова Я.І.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/18015/17 Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 194 232,37 грн за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року (суддя Ярмак О.М.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") про стягнення 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, а також 26 136,93 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 1 965,64 грн 3 % річних, 12 426,77 грн інфляційних втрат і 8 699,88 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 528,43 грн 3 % річних, 2 222,70 грн інфляційних втрат - належних ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно як акціонерам відповідача. Позов заявлено з таких підстав.
      2. ОСОБА_3 та ОСОБА_5, зокрема у 2011-2014 роках, належало 1092 та 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта" відповідно.
      3. 10 жовтня 2014 року та 22 липня 2015 року загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" прийнято рішення про розподіл прибутків цього товариства за 2011-2013 роки та за 2014 рік відповідно (протоколи N 22 і N 23), якими визначено перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, а також встановлено строки їх виплати - з 20 жовтня 2014 року по 10 квітня 2015 року та з 03 серпня по 03 жовтня 2015 року. Дивіденди, що припадають на одну акцію, визначено в такому розмірі: 40,23 грн за 2011 рік; 26,33 грн за 2012 рік; 3,50 грн за 2013 рік і 23,32 грн за 2014 рік.
      4. Відповідно до зазначених рішень ОСОБА_3 було нараховано (без утриманих податків і зборів) дивіденди розміром 95 342,85 грн. у тому числі: 41 075,63 грн за 2011 рік; 26 883,46 грн за 2012 рік; 3 573,57 грн за 2013 рік і 23 810,19 грн за 2014 рік; а ОСОБА_5 - 34 836,81 грн. у тому числі: 15 008,40 грн за 2011 рік; 9 822,80 грн за 2012 рік; 1 305,73 грн за 2013 рік і 8 699,88 грн за 2014 рік, які залишилися не виплаченими у встановлені строки (станом на 10 квітня та 03 жовтня 2015 року).
      5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим його права на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки перейшли в порядку спадкування до його дружини - ОСОБА_3 (свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 2016 року N 2306 та від 26 вересня 2017 року відповідно).
      6. У подальшому, з огляду на бездіяльність відповідача щодо виплат зазначених дивідендів, ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з цим позовом.
      7. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства, не виконав належним чином зобов'язання з виплати дивідендів за період 2011-2014 роки позивачці та її покійному чоловікові (ОСОБА_5) як його акціонерам.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      8. Господарський суд міста Києва рішенням від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року, позов задовольнив; стягнув із ПАТ "Укрнафта" на користь позивача 130 179,65 грн невиплачених дивідендів, 9 319,94 грн 3 % річних, 54 742,77 грн інфляційних втрат, 2 913,64 грн судового збору та 870,09 грн витрат на проїзд позивача.
      9. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що як власник акцій відповідача позивачка має відповідні корпоративні права (у тому числі право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів), частина яких набута нею в порядку спадкування після смерті чоловіка (ОСОБА_5), тому після прийняття загальними зборами ПАТ "Укрнафта" рішення про виплату акціонерам дивідендів, в останнього виник обов'язок щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання якого є підставою для задоволення позову.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У травні 2018 року ПАТ "Укрнафта" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 51 980,35 грн невиплачених дивідендів, успадкованих позивачкою від чоловіка (ОСОБА_5), а також нарахованих на них інфляційних втрат і 3 % річних, та закрити провадження у справі в цій частині.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки, за твердженням скаржника, позовні вимоги в зазначеній частині не пов'язані зі здійсненням ОСОБА_3 її корпоративних прав як власника акцій ПАТ "Укрнафта", а виникають зі спадкових правовідносин щодо спадкування позивачкою належних її померлому чоловікові (ОСОБА_5) прав й обов'язків, у тому числі й відносно стягнення спірних коштів, тому спір у цій частині є цивільно-правовим і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      12. У судовому засіданні представник ПАТ "Укрнафта" надала усні пояснення по суті справи, доводи касаційної скарги підтримала, зазначивши при цьому, що в оскаржуваній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року не відповідає висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи.
      Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу
      13. 09 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому позивач зазначила, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки відносини спадкування відбулися належним чином без участі відповідача, а відносини щодо зобов'язання ПАТ "Укрнафта" щодо здійснення виплати дивідендів своєму померлому акціонерові (ОСОБА_5), відповідні права якого були успадковані позивачкою, за своєю правовою природою є корпоративними та підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав справу разом з поданою ПАТ "Укрнафта" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      15. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      16. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      17. Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      18. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
      19. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
      20. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      21. Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами в цій справі в частині стягнення з акціонерного товариства на користь позивачки грошових коштів, зокрема дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5).
      22. При цьому, оскільки ПАТ "Укрнафта" у касаційній скарзі не ставить питання про перегляд рішень судів попередніх інстанцій у частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 за належними їй 1092 іменними акціями 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, то у відповідній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року не є предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду.
      23. Відповідно до частини першої статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 3 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", яким визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів (частина перша статті 1 цього Закону).
      24. За змістом абзацу першого частини першої статті 6 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" акцією є іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
      25. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином (абзац перший частини першої статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").
      26. За змістом частин першої, другої статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.
      27. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
      28. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      29. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.
      30. Водночас відповідно до статей 1216 і 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      31. Згідно з частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
      32. Із наведеного вбачається, що із переходом прав на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки, від ОСОБА_5 до позивачки (також акціонера цього товариства) в порядку спадкування, до останньої перейшли й відповідні корпоративні права останнього щодо цього акціонерного товариства, у тому числі й стосовно правомочностей на отримання певної частки його прибутку (дивідендів).
      33. Таким чином, оскільки предметом спору в цій справі є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера ОСОБА_3 дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5), інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого ОСОБА_5, та відповідний порядок їх спадкування, то цей спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства, тобто виник із корпоративних відносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      34. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" про непідвідомчість даного спору в цій частині господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані.
      35. Також Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання представника особи, яка подала касаційну скаргу, на невідповідність постанови Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року в оскаржуваній частині висновкам щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи, оскільки зі змісту зазначених судових рішень вбачається різність предметів спорів у відповідних справах, змісту позовних вимог і підстав позовів, а також встановлених судами фактичних обставин, ніж у справі, яка розглядається.
      Щодо вирішення спору по суті
      36. Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
      37. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів.
      38. Дивідендом є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. (абзац перший частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства").
      39. Згідно абзацами першим-четвертим частини другої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.
      40. Відтак, у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.
      41. За змістом статті 525 і частини першої статті 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічну норму закріплено в статті 193 Господарського кодексу України.
      42. Із наведеного вбачається, що не здійснивши виплати нарахованих загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" дивідендів за 2011-2014 роки ОСОБА_5 за належними йому 399 іменними акціями цього акціонерного товариства, успадкованими після його смерті позивачкою, відповідач порушив свої зобов'язання щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання яких є підставою для задоволення позову у відповідній частині.
      43. Згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
      44. За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      45. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      46. Отже, вимоги позивача щодо нарахованих ним інфляційних втрат і 3 % річних у цій справі, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, також підлягають задоволенню, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення ПАТ "Укрнафта" зобов'язань щодо виплат дивідендів позивачці.
      47. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, погоджується з їх висновками про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь його акціонера (ОСОБА_3) 34 836,81 грн невиплачених за 2011-2014 роки дивідендів, успадкованих нею від чоловіка (ОСОБА_5), а також інфляційних втрат (14 649,47 грн. і 3 % річних (2 494,07 грн), правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі.
      49. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      51. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      53. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      54. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Г. Яновська
       
    • Автор: VikaDnepr
      Добрий день, уважаемие Господа Юристи! Имела возможность убедиться, что здесь масса опитних грамотних людей! Заранее простите мою украинскую клавіатуру.. и так о ситуации.. жил у меня отец, била у него комната в обмежитии , прописан он там бил один. Получал ее корумпованим путем , будем називать вещи своими именами, в жеке никогда не работал , купил ее в свое время за 2 тис уе. Имелся постоянний ордер. В данний момент вопрос такой - отец 2 мес.назад скоропостижно скончался.  Комната стала как би в подвешеном состоянии.  Ордер бил на него, прописан бил он один. Теперь его не стало. В его комнате раньше жила я с ребенком около 5 лет , потом ему самому потреб.жилье и я сьехала на сьемное жилье. В данний момент хочу проживать в его комнате, но жил сервис, к которому относится общежитие, настаивает, пока словесно , что би я им представила свидетельство о смерти и освободила помещение. Вопрос такой - я не хочу просто так взять и отдать жилье , за которое мой отец своими кровними заплатил , никто же просто так не дали..  и другое, я очень устала жить с дитем по чужим людям . Хочу жить пустьбез условий , всего в 18 кв м , но у себя дома , в своем жилье. Помогите юридичним советом, как отстоять комнату , прописаться в последствии. Я рада и благодарна совету каждого из Вас !
    • Автор: ANTIRAID
      Державна фіскальна служба України розглянула лист …… щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном, і повідомляє таке.
      Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого встановлено, що платниками податку є, зокрема фізичні особи – резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
      Іноземні доходи – це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, які є об’єктом оподаткування резидента (п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).
      Згідно з п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України – це будь-який дохід, отриманий резидентами за межами митної території України, зокрема у вигляді спадщини.
      Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу).
      Порядок оподаткування іноземних доходів передбачено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, п.п. 170.11.1 якого визначено, у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.
      Абзацом першим п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу встановлено, що у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.
      Відповідно до п.13.4 ст.13 Кодексу суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом.
      Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України (п. 13.5 ст. 13 Кодексу).
      Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).
      Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).
      Отже, дохід, отриманий фізичною особою – резидентом з джерел за межами України у вигляді спадщини, включається такою особою до загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
      Перший заступник Голови С.В. Білан
      http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72647.html