• ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 559/2664/15-ц
      Провадження № 14-614цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року в складі судді Ходака С. К. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року (в складі колегії суддів Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В.) у цивільній справі за позовом першого заступника прокурора Рівненської області до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області про визнання законним рішення, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права приватної власності на будівлю,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до суду з позовом до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору й повернення майна, визнання права власності.
      На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що рішенням Дубенської міської ради Рівненської області № 1552 від 26 вересня 2008 року «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № 1 м. Дубно» міська рада погодилась прийняти у комунальну власність територіальної громади м. Дубна об`єкт державної власності - майновий комплекс військового містечка № 1 військової частини А 1519, що перебуває у віданні Міністерства оборони України, а пунктом 2 вказаного рішення рада зобов`язалась у подальшому не відчужувати вказане майно, використовуючи його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубна.
      Згідно з додатком до зазначеного рішення під порядковим номером 12 зазначено пожежне депо, 1925 року побудови, з будівельним об`ємом 1 042 м3.
      Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 434-р від 22 квітня 2009 року «Про передачу майнового комплексу військового містечка № 1 у м. Дубні» прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Дубенської міської ради про передачу у власність територіальної громади м. Дубна майнового комплексу військового містечка АДРЕСА_3 з умовою неприйняття Дубенською міською радою рішень, унаслідок виконання яких у подальшому його може бути відчужено.
      На виконання вимог указаного розпорядженням Кабінету Міністрів України Дубенською міською радою прийнято рішення № 446 від 16 липня 2009 «Про затвердження акта приймання-передачі військового майна - майнового комплексу військового містечка № 1 м. Дубно у комунальну власність», яким затверджено акт приймання-передачі об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № 1 та передано його безоплатно на баланс Комунального підприємства «ЖЕК № 3».
      14 січня 2014 року за територіальною громадою м. Дубна в особі Дубенської міської ради зареєстровано право власності на нерухоме майно за № 4236667 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 265982856103.
      22 листопада 2013 року Дубенською міською радою прийнято рішення № 2500 «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні», відповідно до пункту 7 частини першої якого, пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м. на АДРЕСА_4 , включено до переліку об`єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації.
      У подальшому 17 січня 2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будівлі, згідно з пунктом 1 якого продавець на підставі вищевказаних рішень Дубенської міської ради продав, а покупець придбав будівлю пожежного депо, що знаходиться в АДРЕСА_4 .
      Прокурор указував, що рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині включення пожежного депо до об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема суперечить пункту 51 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», розпорядженню Кабінету Міністрів України № 896-р від 17 жовтня 2007 року, яким затверджено Перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, та постанові Кабінету Міністрів України № 1282 від 29 серпня 2002 року, яким затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, що в сукупності є підставою для визнання такого рішення незаконним.
      У зв`язку із вищезазначеним прокурор просив на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , згідно з яким відчужено пожежне депо в АДРЕСА_4, та на підставі частини другої статті 216 цього Кодексу, повернути пожежне депо до комунальної власності територіальної громади м. Дубна.
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 у грудні 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області, у якому просив суд визнати законним та не скасовувати пункт 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 ; визнати дійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 95; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 .
      ОСОБА_1. зазначав, що він набув право власності на спірне нерухоме майно у спосіб та на підставах, що не заборонені законом, а саме відповідно до правочину. Тому відповідно до частини шостої статті 319, частини першої статті 334 ЦК України та частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вважав себе добросовісним набувачем пожежного депо.
      Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 15 березня 2018 року позов першого заступника прокурора Рівненської області задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 95. В іншій часині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема воно суперечить розпорядженню Кабінету Міністрів України № 896-р від 17 жовтня 2007 року, яким затверджено Перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, та постанові Кабінету Міністрів України № 1282 від 29 серпня 2002 року, яким затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, не відповідає вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», а отже, є незаконним.
      Крім того, оскаржуваний договір купівлі-продажу на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України є недійсним, оскільки його зміст суперечить нормам чинного законодавства.
      Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дубенської міської ради залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду від 15 березня 2018 року - без змін.
      У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального прав та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на порушення вимог статті 20 ЦПК України суд об`єднав в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Зокрема, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 , підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що у прокурора відсутнє право на звернення до суду з позовом, оскільки спірне майно належало до комунальної власності, а отже, належним позивачем мала виступати Дубенська міська рада, інтересів держави у спорі не порушено.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У листопаді 2018 року заступник прокурора Рівненської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      Частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
      Згідно із частиною першою статті 3 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-XII) законодавство України про приватизацію складається із цього Закону, інших законів України з питань приватизації.
      Частиною четвертою статті 3 Закону № 2163-XII також визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
      При цьому відповідно до положень Закону України від 06 березня 1992 року № 2171-XII «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», на підставі якого Дубенською міською радою прийнято оскаржуване рішення від 22 листопада 2013 року, покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону № 2163-XII.
      Водночас відповідно до статті 30 Закону № 2163-XII спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.
      Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів.
      Разом з тим господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Господарські суди вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).
      При визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся прокурор.
      Прокурор посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17 січня 2014 року був укладений з порушенням вимог чинного законодавства щодо приватизації комунального майна.
      Відтак з урахуванням характеру спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не може бути підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
      Вказане повністю узгоджується зі статтею 2 ГПК України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
      Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року (справа № 903/4564/18).
      Отже, суди дійшли помилкового висновку про розгляд спору в порядку цивільного судочинства, оскільки спір щодо законності приватизації комунального майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
      Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
      Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Рівненської області до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області про визнання законним рішення, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права приватної власності на будівлю закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86566265
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/3677/17
      Провадження № 12-119гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
      позивача - першого заступника прокурора Київської області (від прокуратури Зузак І. О.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області (далі - прокурор) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року (головуючий Козир Т. П., судді Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)у справі № 911/3677/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво?Святошинського району Київської області (далі - Сільрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» (далі - ТОВ «Барселона Ю ЕЙ»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «НДВА «Пуща-Водиця») та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. Прокурор в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області звернувся з позовом до Господарського суду Київської області до Сільради та ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», у якому просив:
      - визнати недійсним рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району;
      - витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області з незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельну ділянку, розташовану в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222486200:03:009:0113, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірну земельну ділянку Сільрада передала у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща?Водиця». У подальшому зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу відчужено на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ». Прокуратура вважає, що спірне рішення Сільради про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки ухвалене з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника цих земель і підлягає визнанню недійсним. Оскільки право власності ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на земельну ділянку зареєстровано у встановленому порядку, прокурор просив відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 152, 155 Земельного кодексу України визнати недійсним рішення та витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.
      1.3. Прокурор посилався на приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та зазначав, що витребування земельних ділянок сільськогосподарського призначення з приватної власності у державну безумовно становить суспільний інтерес.
      1.4. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право.
      1.5. Заперечуючи проти позову, ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» посилалося на те, що воно набуло та зареєструвало право власності на спірну земельну ділянку згідно з вимогами законодавства, окрім того, ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і це майно не може бути витребуване в силу статті 388 ЦК України, оскільки спірна ділянка вибула з державної власності за наявності волі ДП «НДВА «Пуща-Водиця», якому власник передав майно у володіння, а саме на підставі листа ДП «НДВА «Пуща-Водиця» від 14 червня 2010 року № 502 про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, у складі якої перебувала і спірна земельна ділянка. Також ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» заявило про пропуск прокурором позовної давності.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. У державній власності та в постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на території Сільради перебувала земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га, що підтверджується державним актом про право постійного користування земельною ділянкою.
      2.2. Сільрада рішенням 38-ї сесії 5-го скликання від 7 липня 2010 року № 2, урахувавши добровільну відмову землекористувача, припинила право постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
      2.3. У подальшому Сільрада рішенням 39-ї сесії 5-го скликання від 4 серпня 2010 року№ 4 затвердила технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га (ріллі), яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
      2.4. Апеляційний суд Київської області рішенням від 11 грудня 2014 року у справі № 2-2615/2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року та постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, визнав недійсним та скасував рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 7 липня 2010 року № 2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця», а також визнав недійсним та скасував рішення 39-ї сесії 5-го скликання Сільради від 4 серпня 2010 року № 4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
      2.5. Водночас на підставі рішення Сільради від 4 серпня 2010 року № 133 ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,08 га.
      2.6. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2012 року у справі № К/9991/54537/12, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2013 року, визнав протиправними та скасував рішення Сільради від 4 серпня 2010 року № 130-136, 146,147, 181, якими надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у селі Софіївська Борщагівка для ведення особистого селянського господарства у власність громадянам, у тому числі ОСОБА_1 , у зв`язку з перевищенням Сільрадою повноважень щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
      2.7.Сільрада рішенням від 29 липня 2011 року № 24 передала у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району.
      2.8. У подальшому ОСОБА_1 20 лютого 2017 року на підставі договору купівлі-продажу № 798 право власності на належну йому земельну ділянку відчужив на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ».
      2.9. За ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйової Т. А. від 20 лютого 2017 року, інд. номер 33939392, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, з кадастровим номером 3222486200:03:009:0113 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 28 січня 2019 року, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 16 травня 2019 року, закрив провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; в частині витребування з незаконного володіння земельної ділянки в позові відмовив.
      3.2. Суди першої та апеляційної інстанцій послалися на те, що вимоги про визнання рішення Сільради недійсним підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вони стосуються прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи.
      3.3. У частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки суди зазначили про сплив позовної давності. Також указали, що прокурором не доведено, а судами за наявними у справі матеріалами не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року та рішенням Господарського суду Київської області від 28 січня 2019 року, прокурор звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначенні судові акти повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги прокурор зазначив, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування вже реалізовано, а видане на його підставі ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно на цей час не має для нього жодного юридичного значення, оскільки після укладення з ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки всі права та обов`язки щодо цього об`єкта права власності перейшли від фізичної до юридичної особи. Отже, з огляду на те, що у цій справі позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0113, а також зважаючи на дійсний суб`єктний склад сторін спору, заявлені прокурором позовні вимоги мають розглядатись у межах однієї справи в порядку господарського судочинства. Крім того, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України та стверджує, що строк позовної давності не сплив, оскільки незаконність передачі земельної ділянки була встановлена рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі № 2-2615/2011, а відповідач набув право власності лише 20 лютого 2017 року, тому позов подано прокурором у межах трирічного строку позовної давності.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу ДП «НДВА «Пуща-Водиця» зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та з постійного користування державного підприємства поза волею власника та землекористувача, наявні всі підстави для задоволення вимог касаційної скарги, скасування судових актів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення у справі про задоволення позову.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки прокурор оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Щодо визначення юрисдикції
      6.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, та про витребування цієї ж земельної ділянки на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській областіз незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ».
      6.3. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      6.4. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      6.5. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (частина перша статті 2 ГПК України у згаданій редакції).
      6.6. Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК України у вказаній редакції, за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      6.7. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      6.8. Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      6.9. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
      6.10. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.11. Сільрада у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема надання земельної ділянки громадянину у власність, діє як орган, через який реалізуються повноваження власника земельних ділянок, та вступає з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.
      6.12. Частиною другою статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
      6.13. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов`язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.
      6.14. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
      6.15. Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор заявив вимогу про визнання недійсним рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
      6.16. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів і вимог, вважає, що вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц, 7 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, відступати від яких немає правових підстав.
      6.17. Водночас, обставина незаконного вибуття спірної земельної ділянки із державної власності вже встановлена судами в іншій справі № 2-2615/2011, і відповідні первинні рішення Сільради скасовані (рішення 38-ї сесії 5-го скликання Сільради від 7 липня 2010 року№ 2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця», рішення 39-ї сесії 5-го скликання Сільради від 4 серпня 2010 року № 4«Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця»). Таким чином, оскаржене прокурором у цій справі № 911/3677/17 рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 не є первинною підставою вибуття спірної земельної ділянки з власності держави.
      6.18. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17.
      6.19. А тому, задоволення вимоги про визнання недійсним рішення Сільради від 29 липня 2011 року № 24 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області не призведе до відновлення володіння спірною земельною ділянкою.
      6.20. Зазначене вище спростовує доводи скаржника про те, що позовні вимоги у справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку господарського судочинства.
      6.21. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини справи Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованих висновків про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого на користь фізичної особи.
      Щодо спливу позовної давності
      6.22. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
      6.23. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
      6.24. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
      6.25. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
      6.26. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
      6.27. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      6.28. Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
      6.29. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.
      6.30. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, у цьому спорі - з часу, коли власник довідався або міг довідатися про те, що спірна земельна ділянка протиправно вибула з його володіння у володіння іншої особи.
      6.31. Прокурор звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області8 грудня 2017 року, як убачається з першого аркуша позовної заяви.
      6.32. Згідно із частинами другою та четвертою статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
      6.33. І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).
      6.34. ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» подало до суду першої інстанції заяву про сплив позовної давності.
      6.35. Прокурор, зокрема, зазначав, що про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку йому стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій отриманої під час досудового розслідування, а саме ДП «НДВА «Пуща-Водиця», Софіївсько-Борщагівської сільської ради, ГУ Держгеокадастру в Київській області, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави. Зокрема, лише після опрацювання та співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо припинення права постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельною ділянкою загальною площею 61,85 га, виявилось можливим встановити, що спірна територія на підставі судових рішень у справі № 2-2615/2011 повернута у державну власність.
      6.36. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      6.37. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давністьщодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).
      6.38. У випадку звернення власника з позовом про витребування з чужого незаконного володіння майна, зміненого володільцем/володільцями внаслідок поділу, чи такого, що зазнало зміни інших характеристик, незаявлення власником вимог до всіх набувачів не перериває позовну давність. Якщо ж власник пред`явив віндикаційний позов щодо такого майна до всіх набувачів, однак один чи кілька з них не є кінцевими набувачами, позовна давність щодо вимог про витребування майна від таких кінцевих набувачів переривається. Отже, позовна давність за віндикаційним позовом не може починати перебіг з моменту коли власник майна, яке перебуває у незаконному володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
      6.39. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у справі № 2?2615/2011 у травні 2011 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «НДВА «Пуща-Водиця» звернувся з позовом, в якому, зокрема, просив витребувати земельні ділянки, незаконно виділені Софіївсько-Борщагівською сільською радою 65 громадянам із земельної ділянки загальною площею 61,85 га. Вимогу про витребування спірної земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_1 із земельної ділянки загальною площею 61,85 га, у справі № 2-2615/2011 заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області не заявляв.
      6.40. Суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з постійного користування держави у комунальну власність, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
      6.41. Таким чином, оскільки державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «НДВА «Пуща-Водиця» стало відомо про порушення її права постійного користування земельною ділянкою щонайменше з моменту звернення прокурора у травні 2011 року з позовом в цивільній справі № 2?2615/2011 (а.с. 114 - 122, т. 1) про визнання недійсними і скасування рішень Сільради, якими було припинено право постійного користування земельною ділянкою та передано цю земельну ділянку до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка, позовна давність за вимогою про витребування спірної земельної ділянки сплинула до звернення прокурора 08 грудня 2017 року з позовом у справі № 911/3677/17 до суду. До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку раніше, ніж держава в особі уповноважених органів.
      6.42. Така ж правова позиція щодо початку перебігу позовної давності у схожих правовідносинах міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
      6.43. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
      6.44. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. У цій справі прокурор не довів, а суди не встановили обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності.
      6.45. У свою чергу позивач, в особі якого подано позов в інтересах держави, узагалі не надав пояснень щодо суті спору та спливу позовної давності.
      6.46. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      6.47. При цьому суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги доводів прокурора про звернення до суду з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» із дотриманням позовної давності з огляду на те, що останнє стало власником спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу лише 20 лютого 2017 року. Право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави. Тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
      6.48. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі спливом позовної давності.
      6.49. Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 256, 261 ЦК України не знайшли свого підтвердження.
      6.50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      6.51. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.52. З огляду на викладене, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
      6.53. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року у справі № 911/3677/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86310218
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 825/506/18 (Пз/9901/16/18)
      Провадження № 11-577заі18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В. С.,
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г,
      за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
      учасники справи:
      позивач ОСОБА_1 ,
      представник позивача - ОСОБА_2 ,
      скаржники : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
      заявник ОСОБА_8 ,
      представник Генеральної прокуратури України - Конакова В. О.,
      розглянула в судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також заяви ОСОБА_8 , Професійної спілки працівників державних установ України про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року (судді Гриців М. І., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Мороз Л. Л.) у зразковій справі № 825/506/18 (Пз/9901/16/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Чернігівської області, у якому просив визнати неправомірними дії цього органу щодо відмови у видачі довідки про заробітну плату та зобов`язати відповідача видати таку довідку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» (далі - постанова № 657) станом на 01 вересня 2017 року. Позивач також просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
      2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що на його звернення від 20 жовтня 2017 року щодо видачі довідки про заробітну плату з метою її пред`явлення до органу Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) для перерахунку пенсії на підставі постанови № 657 Прокуратура Чернігівської області відмовила у видачі довідки, повідомивши про відсутність підстав для перерахунку пенсії. На повторне звернення позивача від 15 листопада 2017 року в порядку частини другої статті 19 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) щодо надання інформації про складові частини заробітної плати на посаді прокурора Городнянського району Чернігівської області, з якої йому призначено пенсію, відповідач також відмовив, а відтак діяв не в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
      Рух позовної заяви та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
      3. Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду ухвалою від 26 січня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
      4. 07 лютого 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Чернігівського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
      5. Вирішуючи питання про відкриття провадження у зазначеній справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 лютого 2018 року витребував у Чернігівського окружного адміністративного суду матеріали типових справ.
      6. На виконання цієї ухвали 23 лютого 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали типових справ № 825/453/18, 825/439/18, 825/429/18, 825/491/18, 825/421/18, 825/478/18, 825/718/18.
      7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 березня 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.
      8. Рішенням від 16 квітня 2018 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
      9. Свої висновки про безпідставність позовних вимог суд мотивував тим, що на час звернення ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області із заявою про надання довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймав позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ) та постанови № 657 станом на 01 вересня 2017 року, нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта її видачі, не було. Відсутність цього акта зумовлена тим, що на рівні закону не передбачено (не врегульовано) можливості, умов і порядку перерахунку пенсії за вислугу років для непрацюючих пенсіонерів органів прокуратури, для досягнення мети якої й існує потреба у довідці з відомостями про заробітну плату.
      10. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи зазначене вище рішення за результатами розгляду зразкової справи, зазначив, що ознаками типової справи є:
      1) позивач - фізична особа, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ;
      2) відповідач - орган прокуратури;
      3) позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки про заробітну плату за посадою, з якої йому було призначено пенсію, для пред`явлення до органів ПФУ у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури згідно з постановою № 657;
      4) предмет спору: визнання неправомірними дій Прокуратури Чернігівської області щодо відмови у видачі довідки про заробітну плату за посадою, з якої пенсіонеру було призначено пенсію, для пред`явлення до органів ПФУ у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури згідно з постановою № 657, та зобов`язання видати таку довідку.
      11. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм, є звернення пенсіонера, якому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ, після 15 липня 2015 року (з дня набуття чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ)) до органу прокуратури із заявою про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії, тобто в період, протягом якого Кабінет Міністрів України не прийняв відповідного нормативно-правового акта і не визначив умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури відповідно до вимог статті 86 Закону № 1697-VІІ.
      12. При цьому суд описав такі варіанти правової оцінки дій та рішень суб`єкта владних повноважень за цими правовідносинами:
      1) якщо на час звернення із заявою про видачу довідки про заробітну плату непрацюючий пенсіонер органів прокуратури аргументує своє прохання бажанням здійснити перерахунок пенсії за вислугу років на підставі закону, який діє й передбачає право, умови та підстави її перерахунку, таку довідку зобов`язаний видати той орган прокуратури, в якому до виходу на пенсію працював заявник;
      2) якщо непрацюючий пенсіонер органів прокуратури звертається до органу прокуратури із заявою видати довідку відповідної форми та змісту про заробітну плату, необхідну для перерахунку пенсії за вислугу років, за умови, коли закон про право, форми і види пенсійного забезпечення на час звернення із заявою не передбачає підстав, умов та порядку перерахунку пенсії і у зв`язку із цим не встановлює загальнообов`язкових положень про форму, зміст і механізм її видачі, відмова органу прокуратури видати таку довідку не є протиправною;
      3) якщо пенсіонер органів прокуратури просить видати довідку про заробітну плату за умови, коли матеріальний закон про право, форми і види пенсійного забезпечення передбачає право, підстави, розмір та види складових перерахунку пенсії, але не унормовує порядок видачі довідки про заробітну плату, відмова у видачі такого документа із посиланням на відсутність нормативного акта про порядок і умови видачі довідки має визнаватися протиправною, оскільки право на перерахунок пенсії не може і не має залежати від механізму його реалізації;
      4) якщо на час звернення закон не встановлює права на перерахунок пенсії за вислугу років і не передбачає обов`язку надання довідки про заробітну плату, орган прокуратури не може видавати довідки довільної форми чи за аналогією з іншими нормативними актами, оскільки відсутність законної мети, для якої витребовується довідка, унеможливлює використання будь-якого із засобів для її досягнення;
      5) якщо суб`єкт звернення запитує довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії в часі, коли закон не передбачає такого права, суб`єкт владних повноважень, якому адресований запит, має розглянути його і відповісти на нього. Ненадання відповіді тільки тому, що позивач не має права на перерахунок пенсії, має визнаватись протиправною дією, оскільки відсутність законодавчих підстав для видачі довідки не означає, що орган прокуратури, якому адресовано звернення, не повинен виконувати відведену йому функцію з розгляду таких звернень та надання на них відповідей, зокрема й із зазначенням причини відмови видати запитувану довідку.
      13. Суд також зазначив, що до обставин, які можуть вплинути на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, слід віднести прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних нормативно-правових актів, якими буде визначено умови і порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційних скаргах і заявах про приєднання до апеляційної скарги вимог
      14. Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 та пенсіонери органів прокуратури, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1789-ХІІ: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 подали апеляційні скарги, на обґрунтування яких зазначили, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам та до неправильного вирішення справи.
      15. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість застосування принципу зворотної дії закону, неналежно оцінив погіршення стану пенсіонерів прокуратури, яким призначено пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, внаслідок змін, внесених Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), а саме - розмір пенсії з квітня 2014 року знижений до 60 відсотків від середньої заробітної плати замість 70 відсотків. Таким його визначає і стаття 86 чинного Закону № 1697-VІІ. Нині діючі норми передбачають, що порядок та умови перерахунку пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України, а на момент призначення та численних перерахунків пенсії позивача забезпечення цього порядку покладалося Законом № 1789-ХІІ на територіальні органи ПФУ. За таких обставин, на думку позивача, спірні правовідносини регулюються статтями 8 та 58 Конституції України, оскільки Закон № 1697-VІІістотно погіршує майнове право позивача, набуте ним до набрання чинності цим Законом. ОСОБА_1 , отримавши пенсійне забезпечення згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, отримав також гарантії, що на підставі частини вісімнадцятої вказаної статті при наявності у нього додаткових документів про збільшення заробітної плати працюючого працівника прокуратури на тій категорії посад, з якої він вийшов на пенсію, позивач має право на перерахунок пенсії. Саме тому відмова відповідача у видачі довідки обмежує право позивача в отриманні суми коштів, яка була визначена статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ та гарантується статтями 41, 46 Конституції України. На думку скаржника, посилання суду першої інстанції на те, що порядок та підстави перерахунку пенсії прокурорам визначаються Кабінетом Міністрів України, не відповідає нормам не лише Конституції України, але й національного законодавства. Обов`язковою умовою утворення нових регуляторів суспільних відносин в Україні є недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
      16. ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вказують на те, що оскільки предметом позову ОСОБА_1 є неправомірні дії прокуратури Чернігівської області щодо відмови у видачі довідки про заробітну плату та зобов`язання відповідача видати таку довідку, то суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 86 Закону № 1697-VІІ та зазначив про відсутність нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України щодо умов і порядку перерахунку пенсії працівникам прокуратури. Ця стаття не врегульовує спірні правовідносини, а вказує на умови і порядок перерахунку пенсії, про що позивач питання не ставив, оскільки орган прокуратури не наділений повноваженнями щодо перерахунку пенсії. Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на відсутність нормативного акта, який би регламентував підстави видачі довідки, її форму, зміст, механізм та суб`єкта її видачі. При цьому суд проаналізував законодавство та нормативні акти щодо видачі довідок державним службовцям, військовослужбовцям та іншим особам, які жодного відношення до Закону № 1789-ХІІ не мають. В той же час ці питання детально прописані у законах України, які суд не врахував у своїх висновках. Так, у статті 49 Закону № 1789-ХІІ, статті 84 чинного Закону № 1697-VІІвизначені складові, які входять до структури заробітної плати працівника прокуратури. Більш того, у статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, статті 86 чинного Закону № 1697-VІІвказано, які складові враховуються при призначенні й перерахунку пенсії. На думку скаржників, працівникам прокуратури, яким пенсія призначена в період дії Закону № 1789-ХІІ, органи прокуратури повинні видавати довідки про заробітну плату відповідно до вимог статті 50-1 вказаного Закону.
      17. ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також зазначають, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність нормативно-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта видачі довідки про заробітну плату, не взяв на себе обов`язок роз`яснити причину, чому Кабінет Міністрів України не виконує положення статті 86 Закону № 1697-VІІ, та не врахував у своїх висновках положення законів України від 24 березня 1995 року№ 108/95-ВР«Про оплату праці», від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846).
      18. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 вказують на те, що відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не може бути підставою для відмови як у видачі довідки про заробітну плату (така відмова унеможливлює перерахунок пенсії), так і в перерахунку пенсії, оскільки це порушує гарантоване Конституцією України право на перерахунок пенсії та належне пенсійне забезпечення. До того ж подібна бездіяльність Кабінету Міністрів України була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Саруханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10 від 06 вересня 2014 року), «Будченко проти України» (заява № 38677/06 від 24 липня 2014 року). Крім цього, скаржники не погодилися з висновком суду першої інстанції про те, що якщо на час звернення закон не встановлює права на перерахунок пенсії за вислугу років і не передбачає обов`язку надання довідки про заробітну плату, орган прокуратури не може видавати довідки довільної форми чи за аналогією з іншими нормативними актами, оскільки відсутність законної мети, для якої витребовується довідка, унеможливлює використання будь-якого із засобів для її досягнення. На думку скаржників, право на видачу довідки про заробітну плату закріплене в статті 49 Кодексу законів про працю України. Для надання довідки закон не вимагає наявності мети, наявності чи відсутності механізму перерахунку пенсії. Проте суд, дійшовши висновку про відсутність у прокурорів права на перерахунок пенсії, вийшов за межі позовних вимог, які стосуються лише видачі довідки про заробітну плату. При цьому, як зазначають скаржники, суд, дійшовши висновку про те, що нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта її видачі, на сьогоднішній день немає, повинен був виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), застосувавши принцип верховенства права.
      19. ОСОБА_4 вважає неправильним висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що на час звернення позивача до прокуратури області із заявою про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ та постанови № 657 нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта її видачі, не було, а також на рівні закону не передбачено (не врегульовано) можливості, умов і порядку перерахунку пенсії за вислугу років для непрацюючих пенсіонерів органів прокуратури, для досягнення мети якої й існує потреба у довідці з відомостями про заробітну плату, оскільки суд удався до констатації змін правового регулювання перерахунку пенсії працівникам прокуратури та проігнорував при цьому вимоги статті 58 Конституції України щодо незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі. Водночас суд першої інстанції проігнорував той факт, що Кабінет Міністрів України понад три роки на порушення пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ не прийняв порядок та не визначив умов перерахунку пенсій, що свідчить лише про невиконання Урядом України вимог цього Закону і ніяк не може трактуватися судом як підстава для позбавлення прокурорів права на перерахунок пенсії. До того ж Верховний Суд у складі цієї ж колегії суддів Касаційного адміністративного суду, приймаючи рішення від 20 березня 2018 року у справі № 819/1249/17 щодо права особи, яка набуває житло вперше, на повернення сплаченого під час укладання договору купівлі-продажу пенсійного збору дійшов протилежного висновку - про те, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію; в протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
      20. На підставі викладеного скаржники просять скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
      21. До Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_8 , який також є пенсіонером органів прокуратури, та Професійної спілки працівників державних установ України про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 . Заявники підтримують вимоги апеляційної скарги позивача.
      Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
      22. Прокуратура Чернігівської області у відзиві на апеляційні скарги заперечує проти їх вимог й зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, прийнятим на підставі та відповідно до норм чинного законодавства.Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 звернувся із заявами про видачу довідки для перерахунку пенсії після втрати чинності Законом № 1789-ХІІ, то цей Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідач зазначає, що внаслідок створеної Кабінетом Міністрів України правової невизначеності пенсіонери з числа прокурорів позбавлені можливості перерахунку пенсії. Питання можливості врегулювання спірних правовідносин безпосередньо Урядом узгоджується з чинною практикою ЄСПЛ, висловленою при розгляді подібних справ, а саме: «Великода проти України», «Ейрі проти Ірландії», а також з Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012. З огляду на відсутність нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку перерахунку пенсій, а відповідно і складових заробітної плати та їх розмірів, які необхідно врахувати у відповідних довідках, та зважаючи на матеріальну відповідальність посадових осіб за видачу необґрунтованої довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії, такі довідки органами прокуратури не видавалися.
      Рух апеляційних скарг
      23. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2018 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      24. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 05 червня 2018 року відкрила апеляційні провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ухвалами від 07 червня 2018 року - за апеляційними скаргами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ухвалою від 25 червня 2018 року - за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року, а ухвалою від 14 червня 2018 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
      25. 31 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 10/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      26. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С.
      27. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23 жовтня 2019 року позивач, його представник та інші скаржникипідтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити з викладених у них мотивів. Особа, яка приєдналася до апеляційної скарги позивача, також просила задовольнити його апеляційну скаргу.
      28. Представник Генеральної прокуратури України, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг та заяв про приєднання до апеляційної скарги позивача.
      Обставини справи, установлені судом першої інстанції
      29. ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
      30. У зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови № 657 позивач 20 жовтня 2017 року звернувся до Прокуратури Чернігівської області з проханням надати довідку про заробітну плату на посаді прокурора Прокуратури Городнянського району Чернігівської області, з якої йому призначено пенсію, станом на 06 вересня 2017 року з метою подальшого звернення до пенсійного органу для перерахунку пенсії.
      31. 23 жовтня 2017 року відповідач листом № 18-414 вих. 17 повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VІІІ) у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
      32. 15 листопада 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача із проханням надати інформацію, якою володіє Прокуратура Чернігівської області, про складові заробітної плати на посаді прокурора Прокуратури Городнянського району Чернігівської області, з якої йому призначено пенсію.
      33. Листом від 17 листопада 2017 року № 19-996 вих. 17 Прокуратура Чернігівської області повідомила позивача про те, що вирішення порушених питань підлягає розгляду в порядку, передбаченому Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР«Про звернення громадян», тому запит розглядатиметься як звернення відповідно до вимог цього Закону та відповідь буде надана додатково.
      34. Листом від 24 листопада 2017 року № 18-476 вих. 17 Прокуратура Чернігівської області надала відповідь ОСОБА_1 про те, що складові заробітної плати за посадою прокурора Прокуратури Городнянського району Чернігівської області зазначити неможливо у зв`язку із відсутністю зазначеної посади у структурі та штатному розписі Прокуратури Чернігівської області. На даний час нормативно-правовий акт щодо перерахунку пенсії відповідно до нової структури органів прокуратури не прийнято, а прокуратура не наділена повноваженнями щодо тлумачення зазначеного питання на власний розсуд. Також відповідач звернув увагу на те, що форма довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії та її складові відсутня.
      35. Вважаючи такі дії Прокуратури Чернігівської області неправомірними, позивач оскаржив їх до суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
      36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      37. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
      Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
      Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
      38. Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15 липня 2015 року визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
      39. Згідно із частиною тринадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
      40. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
      41. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
      42. Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
      43. Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратурипісля 01 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.
      44. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VІІ, згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
      45. За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
      46. Таким чином, на час прийняття постанови № 657, з якою позивач пов`язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до органу прокуратури із заявою про видачу довідки про заробітну плату з метою її пред`явлення до органу ПФУ для перерахунку пенсії, частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність, а визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. При цьому Уряд України відповідний нормативно-правовий акт не прийняв і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначив .
      47. Крім цього, 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VІІІ, яким викладено у новій редакції, зокрема, пункт 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
      48. Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
      49. Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв`язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, ні частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
      50. Щодо доводів позивача про те, що, отримавши пенсійне забезпечення згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, він отримав також гарантії, що на підставі частини вісімнадцятої вказаної статті при наявності у нього додаткових документів про збільшення заробітної плати працюючого працівника прокуратури на тій категорії посад, з якої він вийшов на пенсію, має право на перерахунок пенсії, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за висновком Конституційного Суду України, викладеним у вказаному вище Рішенні, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
      51. Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сьорінґ проти Сполученого Королівства» (Soering v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
      52. ЄСПЛ у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland) від 12 жовтня 2004 року.
      53. У рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» ЄСПЛ, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку ЄСПЛ дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не відповідно до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
      54. У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
      55. В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України. Як і політика ціноутворення, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, і забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
      56. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а ПФУ - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
      57. Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
      58. Враховуючи, що Закон № 76-VIII є чинним, а також те, що відповідно до Закону № 1697-VII визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій покладено на Кабінет Міністрів України, беручи до уваги наведені вище правові висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання позивача на звуження його прав та соціальних гарантій є помилковими, оскільки саме Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, а наслідки внесення змін до законодавства, що врегульовували правовідносини, пов`язані з пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, не відносяться до компетенції відповідача та органів ПФУ.
      59. Наказом від 03 грудня 2003 року № 319/144 Міністерство праці та соціальної політики України й Головне управління державної служби України затвердили Порядок видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2003 року за № 1134/8455; далі - Порядок № 319/144), у якому, зокрема, встановлено форму, зміст та зразок довідки, визначено, які елементи складу заробітної плати належить включати до неї, на підставі якого нормативного положення вона видається і для яких цілей.
      60. Наказом від 19 липня 2010 року № 195 Міністерство праці та соціальної політики України затвердило Порядок видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, що відряджалися для виконання службових обов`язків до органів державної влади, місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, ліквідованих без визначення правонаступника, та були звільнені зі служби у зв`язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували, або у разі перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2010 року за № 675/17970). Пунктом 3 цього Порядку визначено, що якщо на момент виникнення права на перерахунок пенсії посада, з якої особа звільнена зі служби у зв`язку з виходом на пенсію, відсутня у схемах посадових окладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України для відповідного органу державної влади, до якого відряджалися особи для виконання службових обов`язків, довідки видають ці органи державної влади в порядку, визначеному пунктом 6 Порядку № 319/144.
      61. Постановою правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справах № 2а-8893/12/2670, № 2а-4753/09/2670» затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2013 року за № 1661/24193).
      62. Як установив суд першої інстанції, за наявності права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ органами прокуратури України визнавалися і застосовувалися вказані вище порядки як універсальні для забезпечення права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури.
      63. Проте постановою правління ПФУ від 04 липня 2016 року № 15-2 «Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року № 15-1» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2016 року за № 1020/29150) з пункту 1 цієї постанови виключений, зокрема, абзац третій щодо затвердження форми довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію.
      64. Постанови правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 та 04 липня 2016 року № 15-2 втратили чинність на підставі постанови правління ПФУ від 17 січня 2017 року № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України08 лютого 2017 року за № 180/30048).
      65. Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Національного агентства України з питань державної служби від 23 березня 2017 року № 454/64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 року за № 767/30635) наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління Державної служби України від 03 грудня 2003 року № 319/144 визнаний таким, що втратив чинність. Наказ набрав чинності з 21 липня 2017 року.
      66. Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області із заявою про видачу довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймав позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ та постанови № 657 станом на 01 вересня 2017 року, положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта видачі відповідної довідки, немає.
      67. За таких обставин, а також ураховуючи відсутність правових підстав для перерахунку пенсії позивача, у відповідача не було підстав для видачі позивачу відповідної довідки, у зв`язку із чим відмова в її видачі з одночасним роз`ясненням при цьому суті змін до пенсійного законодавства України не порушила прав та законних інтересів ОСОБА_1
      68. До того ж відповідно до статті 101 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
      69. Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є правильним.
      70. Доводи та міркування інших скаржників, викладені в апеляційних скаргах, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
      71. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року.
      Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
      72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      73. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      74. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційні скарги та заяви про приєднання до апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також заяви ОСОБА_8 , Професійної спілки працівників державних установ України про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
      2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Князєв
      Суддя -доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 85776329
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 487/10128/14-ц
      Провадження № 14-473 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі також - прокурор) в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки
      за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2016 року, ухвалене суддею Карташевою Т. А., й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 16 жовтня 2014 року прокурор звернувся з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року (далі - оскаржене рішення) в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 997 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка).
      1.2. Визнати недійсним договір купівлі продажу спірної земельної ділянки від 31 травня 2012 року, укладений ОСОБА_1 із ОСОБА_2 (далі - договір купівлі-продажу).
      1.3. Визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯИ № 140146 від 28 жовтня 2009 року (далі - державний акт), і скасувати його державну реєстрацію.
      1.4. Повернути спірну земельну ділянку з грошовою оцінкою 206 177,42 грн до комунальної власності.
      1.5. Визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк на звернення до суду.
      2. 27 січня 2016 року прокурор подав заяву, в якій виклав позовні вимоги так:
      2.1. Визнати незаконними та скасувати пункти 48 і 48.1 оскарженого рішення, згідно з якими затверджений проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Миколаївбудпроект» «з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд», а сама ця ділянка передана у власність ОСОБА_1
      2.2. Визнати недійсним державний акт.
      2.3. Повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність.
      3. Мотивував позовні вимоги так :
      3.1. На підставі пунктів 48 і 48.1 оскарженого рішення ОСОБА_1 отримала державний акт, а 31 травня 2012 року уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу.
      3.2. Оскаржене рішення у відповідній частині прийняте, а державний акт виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та знаходиться в межах зони прибережної захисної смуги Бузького лиману.
      3.3. Згідно з Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, спірна земельна ділянка також віднесена до території зелених насаджень загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва.
      3.4. Спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади не з її волі.
      3.5. Строк для звернення до суду з цим позовом прокурор не пропустив, оскільки порушення законодавства під час відведення у власність громадянам земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки, органи прокуратури виявили у березні 2013 року.
      3.6. Миколаївська міська рада, яка є представником територіальної громади та відповідачем у справі, всупереч інтересам територіальної громади розпорядилася спірною земельною ділянкою, а тому до суду з позовом в інтересах держави звернувся прокурор.
      4. Крім того, у заяві прокурор просив також залишити без розгляду позов у частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
      (2) Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      5. 9 червня 2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва постановив ухвалу, якою залишив без розгляду вимогу прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
      6. Того ж дня Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення, яким позов задовольнив :
      6.1. Визнав незаконними та скасував пункти 48 і 48.1 оскарженого рішення.
      6.2. Визнав недійсним державний акт.
      6.3. Зобов`язав ОСОБА_2 повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку.
      7. Мотивував рішення так :
      7.1. Спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду, а її цільове призначення не було змінене в установленому законом порядку.
      7.2. Землі у межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не можна передавати у власність громадян, оскільки ці землі належать до земель водного фонду України.
      7.3. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не підтверджує відсутність прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 та від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14.
      7.4. Спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза волею останньої, а тому є підстави для її витребування на підставі приписів статей 330, 387 і 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
      7.5. Доводи представників ОСОБА_1 щодо пропуску прокурором позовної давності є необґрунтованими з огляду на таке:
      7.5.1. Прокурор подав позов в інтересах держави. Власником спірної земельної ділянки є територіальна громада. Чинне законодавство України визначає орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державну інспекцію сільського господарства України). Однак у цього органу немає повноваження звертатися до суду з такими вимогами як у цій справі.
      7.5.2. У приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14).
      7.5.3. Підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду. Ці порушення прокуратура виявила під час проведеної у березні 2013 року перевірки на підставі постанови прокурора від 11 березня 2013 року № (15-30)203вих.-13, винесеної після розгляду повідомлень ЗМІ про проведення підготовчих будівельних робіт і масове знищення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману.
      7.5.4. Немає доказів того, що Державній інспекції сільського господарства України було або могло бути відомо про передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 Тільки 30 квітня 2013 року на виконання постанови прокурора від 11 березня 2013 року зазначена інспекція провела перевірку використання земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво котеджів у прибережній зоні мікрорайону «Леваневський» і законності прийнятих рішень Миколаївської міської ради, та встановила низку порушень законодавства України.
      7.5.5. Присутність працівника прокуратури на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття оскарженого рішення на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства, які органи прокуратури встановили лише під час системної та детальної перевірки землевпорядної документації у березні 2013 року.
      7.5.6. Про порушення прав та інтересів держави прокурору стало відомо у березні 2013 року, а до суду з позовом він звернувся у 2014 році, тобто у межах позовної давності.
      (3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 19 вересня 2016 рокуАпеляційний суд Миколаївської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. Ухвалу апеляційний суд мотивував так :
      9.1. Висновок суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду обґрунтований належними та допустимими доказами.
      9.2. У затвердженому проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність не враховані законодавчо визначені розміри та межі прибережної захисної смуги Бузького лиману, хоча це унеможливлювало відведення спірної земельної ділянки у приватну власність для індивідуального будівництва.
      9.3. Згідно з Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1986 року № 403, і Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, земельні ділянки на АДРЕСА_1 (куди віднесена і спірна земельна ділянка) належать до території спеціального призначення - території зелених насаджень загального користування (т. 1, а. с. 12), а відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва, де заборонене будівництво.
      9.4. Не має юридичного значення те, що рішенням Миколаївської міської ради № 6/3 від 11 серпня 2016 року «Про затвердження Плану зонування території міста Миколаєва» затверджена містобудівна документація - план зонування території міста Миколаєва (без внесення змін до Генерального плану міста), оскільки на цьому рішенні не може ґрунтуватися право особи на земельну ділянку, розташовану в нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та рекреаційної зони.
      9.5. Приймаючи оскаржене рішення, Миколаївська міська рада порушила вимоги чинного законодавства, права територіальної громади м. Миколаєва й законні інтереси держави.
      9.6. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор просив застосувати приписи статті 388 ЦК України.
      9.7. Стан і збереження прибережних захисних смуг мають загальнодержавне значення. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми, немає невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.
      9.8. Суд першої інстанції позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишив без розгляду, і ця ухвала не є предметом апеляційного перегляду. Тому необґрунтованим є довід апеляційної скарги про те, що юридичною підставою повернення спірної земельної ділянки є припис статті 216 ЦК України.
      9.9. Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив вимогу прокурора про скасування державної реєстрації державного акта, зазначену у позовній заяві від 16 жовтня 2014 року, є необґрунтованим, оскільки прокурор, письмово уточнивши позовні вимоги 27 січня 2016 року, не пред`явив такої вимоги.
      9.10. З огляду на те, що позовні вимоги, які задовольнив суд, були предметом судового розгляду, стосовно них сторони надали суду пояснення, заперечення та відповідні докази, не є підставою для скасування рішення довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції приписів статті 31 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом, оскільки прокурор уточнив позовні вимоги після початку розгляду справи по суті.
      9.11. Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, у приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у жовтні 2014 року, а об`єктивна можливість дізнатися про те, що спірна земельна ділянка незаконно поза волею власника вибула з володіння останнього через порушення органом місцевого самоврядування прав територіальної громади й інтересів держави, з`явилася у лютому 2013 року. Через повідомлення у ЗМІ про масове знищення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману у Заводському районі м. Миколаєва та проведення підготовчих будівельних робіт 11 березня 2013 року прокурор виніс постанову про проведення перевірки. Внаслідок такої перевірки прокурор виявив факти грубих порушень законодавства незаконним наданням в оренду та в приватну власність фізичним і юридичним особам земель на узбережжі Бузького лиману загальною площею 31,7 га та подав 19 позовних заяв до суду про повернення відповідних земельних ділянок у Заводському районі м. Миколаєва у власність територіальної громади міста. З огляду на вказане позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України, прокурор не пропустив.
      9.12. Рішення суду першої інстанції щодо суті спору є законним та обґрунтованим.
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      11. У касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Обґрунтував ухвалу тим, що необхідно відступити від висновку щодо визначення початку перебігу позовної давності та врахування дати прокурорської перевірки, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16, 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16, 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16.
      14. Як зазначила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у вказаних постановах Верховного Суду України є висновок про те, що приписи про початок перебігу позовної давності поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На думку цієї колегії суддів, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду за аналогічних фактичних обставин вказала протилежне:
      14.1. У постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що «висновки суду першої інстанції, з якими погодився касаційний суд, що перебіг позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є помилковими».
      14.2. У постанові 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, «вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду за захистом своїх прав, апеляційному суду належало встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення права держави на спірні земельні ділянки, натомість суд зосередився на тому, що вказав про відсутність доказів, які би засвідчили поважність причин пропуску позовної давності. Такої ж позиції дотримував і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.Разом з тим, всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України суди належним чином не з`ясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що таке право виникло після проведеної у квітня 2014 року прокурорської перевірки, вищестоящими судами спростовані не були».
      15. Вказане, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не є вираженням позиції Великої Палати Верховного Суду у конкретних справах, оскільки воно екстраполюється на всі земельні спори, в яких позов подав прокурор і в яких необхідно обчислювати початок перебігу позовної давності, а також враховувати значення дати ініційованої прокурором перевірки.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. ОСОБА_2 . мотивує касаційну скаргу так:
      16.1. Суд першої інстанції безпідставно не розглянув позовну вимогу про скасування державної реєстрації державного акта, від якої позивач не відмовився, а також розглянув заяву прокурора від 27 січня 2016 року, якою одночасно змінений предмет і підстави позову. Крім того, прокурор Каткова В. А. не мала права подавати таку заяву.
      16.2. Фактичні розміри та межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а відсутність «відповідного проекту» та виділення на його підставі водоохоронних зон і прибережних захисних смуг не підтверджує встановлення останніх.
      16.3. Суди касаційних інстанцій у 2011-2013 роках, розглядаючи справи щодо застосування статей 60 і 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), доходили висновків, що відсутність проекту землеустрою підтверджує невстановлення прибережної захисної смуги (ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року у справі № 6-11401св11, від 16 травня 2012 року у справі № 6-48577ск11 і від 3 жовтня 2012 року у справі № 6-31385св12, постанова Вищого господарського суду України від 2 серпня 2012 року у справі № 12/5166). Окрім того, у справах № 487/4434/13-ц, № 487/4454/13-ц і № 487/4442/13-ц за подібними позовами прокурора суди дійшли такого ж висновку про застосування статей 60 та 88 ВК України.
      16.4. Суди попередніх інстанцій не оцінили належно витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , рішення Миколаївської міської ради № 6/3 від 11 серпня 2016 року «Про затвердження Плану зонування території міста Миколаєва» і лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської області від 16 серпня 2016 року, відповідно до якого спірна земельна ділянка належить до зони садибної забудови.
      16.5. Прокурор згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України мав зазначити позивачем Миколаївську міську раду, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, і саме рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Однак суди попередніх інстанцій помилково вважали, що прокурор звернувся з позовом в інтересах Держсільгоспінспекції та територіальної громади м. Миколаєва.
      16.6. Миколаївська міська рада розпорядилася спірною земельною ділянкою з власної волі.
      16.7. Апеляційний суд ніяк не мотивував свою ухвалу, зокрема в частині «співвідношення рішень Європейського суду з прав людини з нормами національного права й обставинами конкретної справи», що є безумовним порушенням права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та неврахуванням висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладених у рішенні від 10 травня 2011 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04).
      16.8. Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98). Окрім цього, у справі № 487/10128/14-ц треба застосувати висновки ЄСПЛ, висловлені у рішенні від 22 листопада 2007 року у справі «Україна-Тюмень» проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine, заява № 22603/02), оскільки як заявник в останній, так і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не знали і не могли знати про те, що майно відчужене поза межами повноважень відповідного органу.
      16.9. Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував рішення ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року (Raimondo v. Italy, заява № 12954/87), «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року (Arcuri and Others v. Italy, заява № 52024/99) та «Ріела й інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року (Riela and Others v. Italy, заява № 52439/99), які офіційно не перекладені українською мовою, з їхніми текстами можна ознайомитися лише на офіційному сайті ЄСПЛ на англійській або французькій мові, а з рішенням «Ріела й інші проти Італії» - тільки на французькій мові. Крім того, ці рішення та застосовані апеляційним судом рішення ЄСПЛ у справах «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року (Phillips v. the United Kingdom, заява № 41087/98) та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року (Ismayilov v. Russia, заява № 30352/03) стосуються суттєво відмінних від справи № 487/10128/14-ц обставин.
      16.10. Суди порушили приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень, оскільки « ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не знали та не могли знати про те, що майно відчужується поза межами повноважень державного органу» - Миколаївської міської ради. Суди поклали на ОСОБА_2 індивідуальний і надмірний тягар, який порушив справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом права на мирне володіння її майном.
      16.11. Земельна ділянка, яку суд повернув у комунальну власність, не зможе бути використана для встановлення прибережної захисної смуги чи створення рекреаційної зони, оскільки на ній споруджений будинок ОСОБА_2 Остання буде позбавлена можливості реалізувати права власника щодо розпорядження майном з огляду на вимоги статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що утворює самостійний склад порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
      16.12. Суди першої й апеляційної інстанцій порушили статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, не встановивши жодної компенсації за помилку державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідно до висновків ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), які мали бути застосовані у цій справі, потреба виправити помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Таку компенсацію за помилки має надати саме держава, а не продавець спірної земельної ділянки, яка також є потерпілою стороною від незаконних дій органів влади.
      16.13. Суд апеляційної інстанції дослівно та з повним збереженням стилістики процитував висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 29 серпня 2016 року у справі № 6-1376цс16 і від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, про застосування ЄСПЛ статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Однак апеляційний суд не оцінив те, чи був чітким і передбачуваним закон, на якому ґрунтується вимога про втручання у право на мирне володіння майном, та чи може бути застосований обраний прокурором спосіб захисту суспільного інтересу з огляду на обставини цієї конкретної справи.
      16.14. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15 і від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15.
      16.15. Суди попередніх інстанцій не врахували, що 17 лютого 2016 року Верховний Суд України задовольнив частково заяву власника земельної ділянки на АДРЕСА_1 та прийняв постанову у справі № 6-2407цс15, якою скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, вказавши, що треба було з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави, яке пов`язане з моментом, коли саме уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Цей висновок також застосував і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 27 квітня 2016 року, постановивши ухвалу у справі № 487/10114-ц, якою касаційну скаргу ще одного власника земельної ділянки на АДРЕСА_1 задовольнив частково: скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      (2) Позиція прокурора
      17. У листопаді 2016 року перший заступник прокурора Миколаївської області подав заперечення на касаційну скаргу. Просить відмовити в її задоволенні та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
      18. Мотивує заперечення на касаційну скаргу так :
      18.1. Уточнюючи позовні вимоги, прокурор не змінював обставини (підстави), на яких вони ґрунтуються.
      18.2. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, набувши статус позивача, оскільки Миколаївська міська рада, яка прийняла незаконне оскаржене рішення, не може бути позивачем за вимогою про визнання незаконним і скасування цього рішення.
      18.3. Витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 відповідає публічному інтересу та не порушує принцип пропорційності.
      18.4. Під час розгляду справи ОСОБА_2 питання про компенсацію за втручання держави в її право на мирне володіння спірною земельною ділянкою не порушувала. А тому без її ініціативи суд не мав права вирішувати це питання. Крім того, той факт, що під час розгляду справи суд не вирішив питання компенсації, не свідчить про порушення принципу пропорційності, оскільки на підставі приписів статті 661 ЦК України ОСОБА_2 не позбавлена можливості ініціювати відшкодування завданих їй збитків.
      18.5. В органів прокуратури не було об`єктивної можливості дізнатися про порушення прав територіальної громади м. Миколаєва під час прийняття Миколаївською міською радою оскарженого рішення, а громадські слухання щодо можливості прийняття оскарженого рішення не проводилися. Лише після встановлення у лютому 2013 року металевої огорожі для будівництва та початку вирубування зелених насаджень, зокрема, на земельній ділянці, територіальна громада дізналася про порушення її прав, а прокуратура - у березні 2013 року, коли провела відповідну перевірку.
      (3) Позиція інших учасників справи
      19. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо повноважень прокурора
      20. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      21. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
      22. Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
      23. Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду (далі - Закон № 1789-XII)).
      24. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
      25. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-XII). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої зазначеної статті).Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону № 1789-XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).
      26. ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).
      27. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
      28. Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.
      29. Прокурор вказував, що повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Миколаївської міської ради, а визначений у законодавстві орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державна інспекція сільського господарства України) не має повноважень звертатися до суду з вимогами, які заявив прокурор у цій справі.
      30. З огляду на вказане, подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, рішення Миколаївської міської ради, на підставі якого ОСОБА_1 безоплатно набула у власність спірну земельну ділянку, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні зеленої зони загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва, та у збереженні прибережної захисної смуги Бузького лиману, і згідно з абзацом другим частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, набув статус позивача. Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що прокурор без достатніх підстав не зазначив позивачем відповідача - Миколаївську міську раду як орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.
      31. Крім того, необґрунтованим є довід касаційної скарги і про те, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що прокурор звернувся з позовом в інтересах Держсільгоспінспекції. У рішенні суд першої інстанції чітко вказав, що Держсільгоспінспекція не мала повноважень для звернення до суду з вимогами, які заявив у позовній заяві прокурор. Жодних висновків про те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах Держсільгоспінспекції в оскаржених судових рішеннях немає.
      32. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, зокрема підвищеного інтересу громадськості до збереження у м. Миколаєві зеленої зони загального користування і прибережної захисної смуги Бузького лиману (див. також пункти 108-123 цієї постанови), прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.
      (1.2) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою
      33. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
      34. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
      35. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
      36. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній метівтручання у право:
      36.1. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
      36.2. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
      36.3. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
      37. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
      (1.2.1) Чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном на законі?
      (1.2.1.1) Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки
      38. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).
      39. До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
      40. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).
      41. Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
      42. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадкомпередання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті «ґ» частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів (див. також пункт 125.4.1 цієї постанови).
      43. Суд апеляційної інстанції процитував висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 29 серпня 2016 року у справі № 6-1376цс16 і від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, стосовно практики ЄСПЛ щодо критеріїв, які слід оцінювати, визначаючи сумісність заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте, як слушно зауважила ОСОБА_2 у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції не оцінив чіткість і передбачуваність норм, на яких ґрунтується втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном. З огляду на це, виправляючи порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами нижчих інстанцій, оцінку доступності, чіткості та передбачуваності відповідних норм надає Велика Палата Верховного Суду у цій постанові (див. також пункт 125.4.1 останньої).
      44. На підставі наданих сторонами доказів суди встановили, а ОСОБА_2 не заперечує, що ОСОБА_1 безоплатно отримала у власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд спірну земельну ділянку. Причому, як встановили суди, ця ділянка розташована за 9 м від урізу води.
      45. Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
      46. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).
      47. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
      48. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
      49. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).
      Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).
      50. Тобто, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для житлового будівництва. Згідно із Законом України від 17 травня 2012 року № 4709-VI перелік цих цілей можливого передання в оренду земельної ділянки, зайнятої прибережною захисною смугою, був розширений у ЗК України цілями догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд. Однак передання такої ділянки навіть в оренду для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд ЗК України і після прийняття оскарженого рішення не передбачав.
      Більше того, земельні ділянки прибережної захисної смуги уздовж лиману могли використовуватися згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин ВК України лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів (не передбачає можливості житлового будівництва на таких ділянках і чинна редакція частини першої статті 90 ВК України).
      51. ОСОБА_2 вважає, що відсутність відповідного проекту землеустрою підтверджує відсутність прибережної захисної смуги, незважаючи на законодавче закріплення їх існування та на встановлене судами першої й апеляційної інстанцій вкрай близьке розташування спірної земельної ділянки до урізу води. Тоді як заступник прокурора Миколаївської області вказує на те, що суди дійшли правильного висновку про доведеність знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, про її належність до земель водного фонду, а також про невідповідність вимогам водного законодавства передання спірної земельної ділянки у приватну власність.
      52. Суди з урахуванням наведених вище приписів, акта обстеження державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції від 14 березня 2013 року (т. 1, а. с. 14-15), схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, ситуаційного плану з експлікацією земельних угідь за формою 6-зем (т. 1, а. с. 74) встановили належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману та її розташування за 9 м від урізу води. З огляду на приписи статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду не має можливості переоцінити докази та встановити наявність у спірної земельної ділянки іншого режиму, ніж той, що встановлений у рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій.
      53. Згідно із застосованим судом першої інстанції висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
      54. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків касаційних судів, викладених у рішеннях у справах № 6-11401св11, № 6-48577ск11, № 6-31385св12, № 12/5166, а також висновків судів у справах № 487/4434/13-ц, № 487/4454/13-ц і № 487/4442/13-ц з огляду на таке:
      54.1. Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, а не у судових рішеннях судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій, мали враховувати інші суди загальної юрисдикції, застосовуючи відповідні норми права.
      54.2. У жодній з указаних вище справ Верховний Суд України рішення не ухвалював. Ті ж висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України, які він виклав у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, застосував у справі № 487/10128/14-ц суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд.
      54.3. Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 3 серпня 2011 року у справі № 6-11401св11 і від 16 травня 2012 року у справі № 6-48577ск11 та Вищий господарський суд України у постанові від 2 серпня 2012 року у справі № 12/5166 не ухвалили рішень щодо суті спору, направивши зазначені справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      54.4. У справі № 487/4442/13-ц правильність застосування норм матеріального права у рішенні апеляційного суду не перевіряв суд касаційної інстанції, а у справі № 487/4454/13-ц правильність застосування норм матеріального права у рішенні суду першої інстанції не перевіряли ні апеляційний, ні касаційний суди (відсутні їхні рішення щодо суті спору).
      55. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» № 2740-VI від 2 грудня 2010 року).
      56. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486).
      57. Розмір і межі прибережної захисної смуги, зокрема, навколо морських лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частини третя статті 60 ЗК України).
      58. Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час прийняття оскарженого рішення).
      59. З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері (а не на підставі «відповідного проекту», як зазначає у касаційній скарзі ОСОБА_2 ) та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості (у цій справі - виходячи з існування фактичної забудови спірної земельної ділянки).
      60. Суд першої інстанції встановив, що 19 червня 2009 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 35/51 про передання в оренду ТзОВ «Миколаївбудпроект» для обслуговування придбаного майна на АДРЕСА_2 , земельної ділянки, частину якої 4 вересня 2009 року ця рада відповідно до пунктів 48-48.1 оскарженого рішенняпередала у приватну власність ОСОБА_1 як спірну земельну ділянку. Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 ця ділянка була вільна від забудови та вкрита багаторічними земельними насадженнями. Факт належності спірної земельної ділянки до території зелених насаджень загального користування встановив і суд апеляційної інстанції.
      61. Місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій»).
      62. У пункті 1.4 глави 1 частини ІІ «Вимоги та обмеження використання і забудови земельних ділянок на території міста» Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41 і які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, ця рада передбачила реалізацію розробленого ВАТ «Миколаївводпроект» ще у 1997 році робочого проекту «Установление водоохранной зоны и прибрежной защитной полосы рек Ингул, Ю. Буг и Бугского лимана на территории города Николаева», а також констатувала, що прибережна захисна смуга Бузького лиману належить до природоохоронних планувальних обмежень, які регламентують використання відповідних територій, що не можуть змінювати свої природоохоронні функції.
      63. Крім того, у пункті 3.4 глави 3 частини І «Аналіз сучасного стану міста, існуючої містобудівної документації та виявлення основних тенденцій розвитку міста, які повинні бути покладені в основу розробки "Правил використання та забудови території міста"» Правил використання та забудови території м. Миколаєваміська рада вказала на те, що обов`язковою умовою при реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, є дотримання положень, що стосуються організації водоохоронних зон. Тим самим Миколаївська міська рада визнала пріоритет норм щодо організації водоохоронних зон, зокрема і прибережної захисної смуги, перед вирішенням питань реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, у тому числі питань нової їх забудови.
      64. Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).
      65. Тому, плануючи виділення земельних ділянок у м. Миколаєві під будівництво, міська рада мала врахувати, що відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми. Натомість спірна земельна ділянка, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, розташована за 9 м від урізу води, що всупереч Правилам використання та забудови території м. Миколаєва унеможливлює дотримання положень, які стосуються організації водоохоронних зон.
      66. Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абзац восьмий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій»).
      67. Ураховуючи, зокрема, встановлені судом апеляційної інстанції на підставі Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1986 року № 403, і Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що порушують конкретні умови забудови, які склалися на спірній земельній ділянці до прийняття оскарженого рішення, і такими, що унеможливлюють дотримання режиму прибережної захисної смуги, передання у приватну власність спірної земельної ділянки для нового житлового будівництва, а також з цією метою знищення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману, про що зазначалось у публікаціях мас-медіа, які стали приводом для проведення у березні 2013 року прокурорської перевірки (т. 2, а. с. 244-261).
      68. Заперечуючи у касаційній скарзі проти встановленого судами першої й апеляційної інстанцій факту (який не може переоцінити суд касаційної інстанції) належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману, ОСОБА_2 не висловлює заперечень щодо встановленого судом апеляційної інстанції на підставі Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1986 року № 403, і Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, факту належності земельних ділянок на АДРЕСА_1 (куди віднесена і спірна земельна ділянка) до території спеціального призначення - території зелених насаджень загального користування (т. 1, а. с. 12), а також факту віднесення відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, спірної земельної ділянки до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва, де заборонене будівництво.
      69. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 1 вересня 2016 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду заяву, в якій просила врахувати прийняття Миколаївською міською радою рішення № 6/3 від 11 серпня 2016 року «Про затвердження Плану зонування території міста Миколаєва» та лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської області від 16 серпня 2016 року, відповідно до якого спірна земельна ділянка належить до зони садибної забудови. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги, які зводилися до переоцінки доказів, а також вказав, що не має юридичного значення те, що рішенням Миколаївської міської ради № 6/3 від 11 серпня 2016 року затверджена містобудівна документація - план зонування території міста Миколаєва (без внесення змін до Генерального плану міста), оскільки на цьому рішенні не може ґрунтуватися право особи на земельну ділянку, розташовану в нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та рекреаційної зони.
      70. З огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України, а також враховуючи те, що зазначеного рішення Миколаївської міської ради не існувало на час виникнення спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним довід касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним рішенню Миколаївської міської ради та листу Управління містобудування та архітектури Миколаївської області від 16 серпня 2016 року.
      71. Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга стаття 52 ЗК України).
      72. Тому передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило приписам ЗК України (аналогічний висновок викладений у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц).
      73. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, як встановив суд першої інстанції, на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (як частини земельної ділянки ТзОВ «Миколаївбудпроект», з якої Миколаївська міська рада згідно з пунктами 48-48.1 оскарженого рішення спірну земельну ділянку виділила) була накладена заборона. Суд першої інстанції встановив, що на таку заборону вказала Миколаївська міська рада у пункті 54-54.1 рішення № 35/51 від 19 червня 2009 року (т. 1, а. с. 8), передаючи в оренду земельну ділянку для ТзОВ «Миколаївбудпроект». А суд апеляційної інстанції встановив, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують того, що Миколаївська міська рада відповідно до законодавства змінила цільове призначення спірної земельної ділянки на землі житлової забудови. Згідно з пунктами 48-48.1 оскарженого рішення Миколаївська міська рада, не дотримуючи порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та порушуючи відповідну заборону, згадану у пункті 54 рішення Миколаївської міської ради № 35/51 від 19 червня 2009 року, «віднесла» спірну земельну ділянку до земель житлової забудови, вказавши після цього, що обмеження використання спірної земельної ділянки згідно з Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок відсутні.
      74. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не повноважний встановлювати факти, як і змінювати оцінку доказів у справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, правильно застосували приписи ЗК України і ВК України щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.
      (1.2.1.2) Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду
      75. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
      76. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
      77. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
      78. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
      79. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
      80. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
      81. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
      82. Тому суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши факти початку перебігу позовної давності та належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, мали підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог, хоча помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу та частини другої статті 52 ЗК України.
      83. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
      84. У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, ОСОБА_2 і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення.
      85. В ухвалі від 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду просить відступити, зокрема, від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах у справах № 6-2304цс16, № 6-3089цс15, № 6-2469цс16 і № 6-2407цс15 за позовами прокурорів в інтересах держави до міських рад та фізичних осіб. Ці справи, як і справа № 487/10128/14-ц, також стосувалися незаконності передання земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, а справи № 6-2469цс16 і № 6-2407цс15 стосувалися земельних ділянок, переданих за оскарженим рішенням фізичним особам у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. В усіх цих справах через невстановлені суттєві обставини, зокрема момент, з якого позивач дізнався чи мав дізнатися про порушення його права, Верховний Суд України остаточне рішення не ухвалив, а направив справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      86. У постановах від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 і від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 Верховний Суд України, використовуючи різні формулювання, дійшов висновку про можливість захисту порушеного права власника земельної ділянки водного фонду у межах загальної позовної давності. А крім того, у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 Верховний Суд України правильно вказав на те, що неможливим є одночасне подання віндикаційного та негаторного позову, й у випадках, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою, поставив позивач, і застосувати належні норми права.
      87. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      88. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави.
      89. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм, або повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок(див. окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
      90. Оскільки наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і в пунктах 70-71 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, щодо застосування норм матеріального права про позовну давність і про усунення власником перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду неповністю узгоджуються з відповідними висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 і від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, Велика Палата Верховного Судувважає за необхідне конкретизувати ці висновки Верховного Суду України з огляду на те, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
      91. Зазначене не впливає на висновки щодо суті касаційної скарги у справі № 487/10128/14-ц, зокрема, з огляду на те, що суди першої й апеляційної інстанцій дослідили обставини початку перебігу позовної давності та встановили, що прокурор не пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або мав дізнатися про порушення права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
      (1.2.1.3) Щодо позовної давності
      92. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
      93. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      94. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      95. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).
      96. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, колипро порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
      97. З огляду на вказане відсутні підстави вважати, що у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), як зазначила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 12 вересня 2018 року у справі № 487/10128/14-ц, Велика Палата Верховного Суду за аналогічних обставин дійшла протилежних висновків.
      98. У касаційній скарзі є довід про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України, оскільки прокурор мав можливість провести перевірку правомірності прийняття оскарженого рішення з власної ініціативи та звернутися з відповідним позовом у межах перебігу позовної давності.
      99. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що з позовом до суду прокурор звернувся у межах перебігу позовної давності.
      99.1. Суд першої інстанції вказав на те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірної земельної ділянки водного фонду під час проведеної у березні 2013 року перевірки після розгляду повідомлень ЗМІ про проведення підготовчих будівельних робіт і масове знесення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману. Доказів того, що Державна інспекція сільського господарства України до цього знала або могла знати про передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , немає, а власну перевірку використання земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво котеджів у прибережній зоні мікрорайону «Леваневський» і законності прийнятих рішень Миколаївської міської ради зазначена інспекція провела 30 квітня 2013 року, тобто пізніше, ніж прокурор. Крім того, суд першої інстанції встановив, що факт присутності працівника прокуратури на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття оскарженого рішення на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства; такі порушення органи прокуратури встановили лише під час перевірки у березні 2013 року.
      99.2. Апеляційний суд також підтвердив, що тільки у лютому 2013 року за повідомленнями у ЗМІ про масове знищення зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману у Заводському районі м. Миколаєва та проведення там підготовчих будівельних робіт з`явилася об`єктивна можливість дізнатися про те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника, і у березні того ж року прокурор провів відповідну перевірку.
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 587/430/16-ц
      Провадження № 14-104 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області (далі також - прокурор) до Головного управління (далі також - ГУ) Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки
      за касаційною скаргою заступника прокурора Сумської області на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року, постановлену суддею Дашутіним І. В., й ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Собини О. І., Ткачук С. С., Кононенко О. Ю.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 березня 2016 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держземагентства у Сумській області № 18-5645/16-14-СГ від 24 грудня 2014 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 46 га.
      1.2. Визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держземагентства у Сумській області № 18-773/16-15-СГ від 8 травня 2015 року (далі разом - оскаржені накази) про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 46 га (кадастровий номер 5924755500:06:001:0063) на території Низівської селищної ради Сумського району (далі - земельна ділянка).
      1.3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 8 травня 2015 року, укладений ГУ Держземагентства у Сумській області з ОСОБА_1 (далі - договір оренди земельної ділянки).
      1.4. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 1 128 022,12 грн до земель запасу державної власності.
      2. Мотивував позов такими обставинами :
      2.1. 9 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Сумській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 7 років для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення. У цьому клопотанні ОСОБА_1 не зазначив кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, чим порушив частину першу статті 7 Закону України «Про фермерське господарство».
      2.2. До вказаного клопотання ОСОБА_1 долучив обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в якому зазначив, що за рахунок прибутку, одержаного від ведення фермерського господарства, здійснюватиме ремонт і оновлення машинно-тракторного парку. Однак відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Сумській області від 8 лютого 2016 року (вих. № 281) трактори, самохідні шасі й інша самохідна техніка за ОСОБА_1 не зареєстрована.
      2.3. 24 грудня 2014 року ГУ Держземагентства у Сумській області видало наказ № 18-5645/16-14-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
      2.4. 8 травня 2015 року ГУ Держземагентства у Сумській області видало наказ № 18-773/16-15-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
      2.5. 8 травня 2015 року відповідачі уклали договір оренди земельної ділянки. Під час його укладення сторони порушили вимоги частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель», пункту 288.5 статті 288 та пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України.
      2.6. Недійсність договору оренди земельної ділянки зумовлена тим, що відповідачі уклали його на підставі незаконного наказу ГУ Держземагентства у Сумській області. Зміст вказаного договору суперечить Цивільному та Податковому кодексам України, а також іншим актам цивільного законодавства й інтересам держави.
      2.7. Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 8 лютого 2016 року (вих. № 10-18-7777.8-2011/2-16) технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки в установленому законодавством порядку не розроблялася.
      2.8. Всупереч статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» ОСОБА_1. не зареєстрував фермерське господарство. Він не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою, на податковому обліку не перебуває, а відповідно до реєстраційних та облікових даних є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Нижньосироватське», основним видом діяльності якого є сільськогосподарське виробництво.
      2.9. У спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а тому прокурор є позивачем у справі за вимогами до ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 .
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 9 березня 2016 року Сумський районний суд Сумської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
      4. 5 вересня 2016 року Сумський районний суд Сумської області постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів та витребував, зокрема, у Сумської місцевої прокуратури Сумської області копію звернення до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з повідомленням про подання позову в інтересах держави до суду та витребував у ГУ Держгеокадастру у Сумській області відповідь на це повідомлення.
      5. На виконання вказаної ухвали заступник керівника Сумської місцевої прокуратури повідомив листом від 13 вересня 2016 року суд першої інстанції про те, що оскільки у цій справі відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, повідомлення, передбачені частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), суб`єктам владних повноважень не надсилалися.
      6. 12 липня 2017 року Сумський районний суд Сумської області постановив ухвалу, якою залишив без розгляду позовну заяву прокурора.
      7. Мотивував ухвалу так :
      7.1. Прокурор лише формально вказав про те, що у цій справі відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      7.2. Держгеокадастр України в особі голови на виконання повноважень у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності має право у позасудовому порядку скасувати повністю або частково акт головного управління. Крім того, територіальний орган Держгеокадастру, яким є ГУ Держгеокадастру у Сумській області, має право звертатися до суду у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснювати державний нагляд у сфері землеустрою.
      7.3. Тому помилковими є доводи прокурора щодо відсутності органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснення державного нагляду у цій сфері.
      7.4. Якщо порушення правил статей 119, 120 ЦПК України виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду або настають наслідки, передбачені пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК України.
      7.5. Представник ОСОБА_1 . заявляла клопотання про надання з боку прокурора доказів, які би свідчили про невиконання або неналежне виконання з боку ГУ Держгеокадастру в Сумській області повноважень у сфері розпорядження земельною ділянкою та у сфері нагляду, або про відсутність повноважень у цього органу на звернення до суду, чи у позасудовому порядку усунути виявлені порушення, що надало би прокурору право звернутися до суду у порядку статті 45 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у чинній на той час редакції.
      7.6. Прокурор таких доказів не надав, що підтверджує те, що він не усунув зазначені недоліки, і його позовна заява не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України. Тому відповідно до пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України є підстава залишити цю заяву без розгляду.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 14 вересня 2017 року Апеляційний суд Сумської області постановив ухвалу, якою залишив ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року без змін.
      9. Мотивував ухвалу так :
      9.1. Наявність підстав для представництва інтересів держави прокурор має обґрунтувати у суді. Таке представництво він здійснює виключно після підтвердження судом підстав.
      9.2. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держземагентства у Сумській області було реорганізоване шляхом приєднання до новоствореного ГУ Держгеокадастру у Сумській області.
      9.3. Повноваження територіальних управлінь Держгеокадастру регламентуються, зокрема, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 3 лютого 2015 року № 14 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і Положенням про Головне управління Держгеокадаструу Сумській області. Згідно з цими положеннями ГУ Держгеокадастру в області наділене повноваженнями щодо розпоряджання землями державної власності сільськогосподарського призначення у межах, визначених Земельним кодексом (далі - ЗК) України, та здійснює державний нагляд у сфері землеустрою. Вказані повноваження ГУ Держгеокадастру в області реалізує, зокрема, шляхом видання наказів організаційно-розпорядчого характеру, а згідно з пунктом 9 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області акти ГУ Держгеокадастру в області можуть бути скасовані Головою Держгеокадастру повністю чи в окремій частині, зокрема, за дорученням Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а також Віце-прем`єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - у разі відмови голови Держгеокадастру скасувати такі акти.
      9.4. Обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що Держгеокадастр в особі голови на виконання повноважень у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності має право у позасудовому порядку скасувати повністю або частково акт ГУ Держгеокадастру в області, а також має законодавчо встановлене право на звернення до суду у сфері розпоряджання земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності та здійснює державний нагляд у сфері землеустрою.
      9.5. Тому помилковими є доводи прокурора щодо відсутності органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснення державного нагляду у цій сфері.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У жовтні 2017 року заступник прокурора Сумської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.
      11. Просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду через неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 6 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Обґрунтував ухвалу тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, не зазначив орган, в інтересах якого подав позов, тому, що цей орган, а саме ГУ Держгеокадастру у Сумській області як правонаступник ГУ Держземагентства у Сумській області, є відповідачем. З огляду на предмет спору ГУ Держгеокадастру у Сумській області не може бути одночасно позивачем і відповідачем в одній справі.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 5 липня 2018 року у справі № 917/1461/17 та від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, які свідчать про неоднакове застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у подібних правовідносинах Верховним Судом:
      15.1. У постанові від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Публічного акціонерного товариства «Хмельницькобленерго», ТзОВ «Еліз» про визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом розгляду тендерних пропозицій, визнання переможцем відкритих торгів, визнання недійсним договору поставки від 4 вересня 2017 року Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави та зазначаючи, що відсутній орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор повинен не лише обґрунтувати, чому відсутній цей орган, але й надати докази того, що прокурор вчинив усі необхідні дії для того, аби встановити такий орган.
      15.2. У постанові від 5 липня 2018 року у справі № 917/1461/17 за позовом заступника прокурора Харківської області до Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб», третя особа - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не з`ясували питання про те, чи правильно прокурор зазначив у позові про неможливість ГУ Держгеокадастру у Полтавській області як органу державної виконавчої влади, через який держава Україна реалізує право державної власності на спірну земельну ділянку, звертатися з відповідним позовом до суду, а отже, не з`ясували, чи правомірно поданий позов без зазначення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачем.
      15.3. 26 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі № 926/1111/15 за позовом прокурора міста Чернівці до Чернівецької міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив Захисник 37», треті особи - Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради, Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, а також фізична особа-набувач земельної ділянки, про визнання незаконним і скасування окремих пунктів рішень органу місцевого самоврядування, звільнення та повернення земельної ділянки. У цій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, мав не тільки право, але й обов`язок захистити інтереси держави у спірних правовідносинах.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. Заступник прокурора Сумської області мотивує касаційну скаргу так :
      16.1. Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області голова Держгеокадастру не має права скасовувати накази ГУ Держземагентства в області.
      16.2. На час звернення з позовом до суду не було органу, уповноваженого державою на скасування наказів ГУ Держземагентства у Сумській області.
      16.3. Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості прокурора звернутися з позовом у цій справі в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Сумській області чи його голови, оскільки цей орган є відповідачем у справі, а право прокурора звертатися до суду в інтересах держави в особі посадової особи (голови) органу державної влади законодавство не передбачає.
      16.4. ГУ Держгеокадастру у Сумській області виконує функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням і охороною земель усіх категорій та форм власності, проте має обмежене право на звернення до суду згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 і Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Тобто, у ГУ Держгеокадастру у Сумській області відсутні повноваження чи обов`язок вирішувати в позасудовому порядку чи самостійно звертатися до суду з питань, що стосуються предмета позову.
      16.5. Звернення Держгеокадастру як центрального органу виконавчої влади з позовом у цій справі до відповідача є неможливим, оскільки ГУ Держгеокадастру у Сумській області є територіальним органом Держгеокадастру та їй підпорядковане. А тому розгляд справи за участю підпорядкованих органів як її сторін може вплинути на змагальність судового процесу та призвести до зловживання сторонами їх правами чи до невиконання обов`язків. А тому прокурор обґрунтовано подав позов як позивач відповідно до статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду.
      17. 7 червня 2019 року заступник Генерального прокурора подала письмові пояснення. Вказує, що вимогу про визнання незаконними та скасування оскаржених наказів можна розглядати лише в судовому порядку. Звертає увагу, що з огляду на неможливість врегулювання цього спору в позасудовому порядку, а також відсутність в органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовом у спірних правовідносинах, прокуратура є єдиним органом, який зможе захистити порушені інтереси держави.
      18. 21 червня 2019 року заступник Генерального прокурора подала письмові пояснення. Просить під час розгляду справи врахувати висновки Конституційного Суду України, сформульовані у рішенні № 4-р(II)/2019 від 5 червня 2019 року.
      (2) Доводи ГУ Держгеокадастру у Сумській області
      19. 29 грудня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Сумській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
      20. Мотивує відзив так :
      20.1. Позовна заява не відповідає вимогам закону, зокрема статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення оскаржених ухвал, і статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокурор лише формально вказав на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      20.2. ГУ Держгеокадастру у Сумській області має право на звернення до суду у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та на здійснення державного нагляду в сфері землеустрою.
      20.3. Прокурор не надав доказів, які би свідчили про невиконання або неналежне виконання ГУ Держгеокадастру у Сумській області його повноважень у сфері розпорядження земельними ділянками або про відсутність у цього органу повноважень на звернення до суду.
      (3) Позиція ОСОБА_1 .
      21. ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      22. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.
      23. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України у цій же редакції; частина третя статті 2 ЦПК України, чинного на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      24. Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом та постановлення судами оскаржених ухвал) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
      25. У цивільних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина третя статті 26 ЦПК України).
      26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
      27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
      28. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      29. Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
      30. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
      31. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
      32. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
      33. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
      34. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).
      35. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).
      36. Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України).
      37. Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      38. Згідно з частиною сьомою статті 119 ЦПК України у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.
      39. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 45 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.
      40. Прокурор заявив позов до ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 і на виконання абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову). Тому суди першої й апеляційної інстанцій не мали підстав вважати помилковими доводи прокурора щодо відсутності органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та на здійснення державного нагляду у цій сфері. Такі доводи відсутні як у позовній заяві, так і в листі від 13 вересня 2016 року заступника керівника Сумської місцевої прокуратури, надісланому до суду (т. 1, а. с. 95).
      41. 9 березня 2016 року Сумський районний суд м. Суми постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК України. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав.
      42. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з цієї дати і до часу винесення оскарженої ухвали суд першої інстанції призначив 16 засідань : 25 березня 2016 року (т. 1, а. с. 44), 19 квітня 2016 року (т. 1, а. с. 47), 13 травня 2016 року (т. 1, а. с. 52), 3 червня 2016 року (т. 1, а. с. 65), 29 червня 2016 року (т. 1, а. с. 73), 15 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 82), 5 вересня 2016 року (т. 1, а. с. 89), 4 жовтня 2016 року (розгляд не відбувся через перебування судді у відрядженні - т. 1, а. с. 98), 4 листопада 2016 року (розгляд не відбувся через перебування судді у нарадчій кімнаті - т. 1, а. с. 101), 12 грудня 2016 року (розгляд не відбувся через перебування судді у нарадчій кімнаті - т. 1, а. с. 110), 12 січня 2017 року (розпочався розгляд справи по суті - т. 1, а. с. 115), 8 лютого 2017 року (т. 1, а. с. 119), 10 квітня 2017 року (розгляд не відбувся через перебування судді у нарадчій кімнаті - т. 1, а. с. 145), 24 травня 2017 року (розгляд не відбувся через перебування судді у нарадчій кімнаті - т. 1, а. с. 149), 7 липня 2017 року (розгляд не відбувся через перебування судді у нарадчій кімнаті - т. 1, а. с. 154), 11-12 липня 2017 року (т. 1, а. с. 157-160).
      43. Допустивши згідно з абзацом другим частини четвертої статті 23 Закону представництво прокурором інтересів держави, майже через півтора роки після відкриття провадження у справі - 12 липня 2017 року - Сумський районний суд м. Суми постановив ухвалу, якою позовну заяву залишив без розгляду, вказавши, що якщо порушення правил статей 119, 120 ЦПК України виявлені під час розгляду справи, їх треба усунути в ході судового розгляду або настануть наслідки, передбачені пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК України. Підставою для залишення позовної заяви без розгляду суд вважав те, що відповідні функції у спірних правовідносинах виконують органи Держгеокадастру, а прокурор не надав доказів, які би свідчили про невиконання або неналежне виконання з боку ГУ Держгеокадастру в Сумській області повноважень у сфері розпорядження спірними земельними ділянками та у сфері нагляду або про відсутність повноважень у цього органу на звернення до суду чи у позасудовому порядку усунути виявлені порушення, що надавало би прокурору право звернутися до суду. Вказане, на думку суду, підтверджує те, що прокурор не усунув недоліки позовної заяви, яка не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України. А тому відповідно до пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України суд залишив позовну заяву без розгляду.
      44. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що стаття 207 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
      45. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрите за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
      46. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Тобто, прокурор виконав вимогу частини сьомої статті 119 ЦПК України. Проте суд вважав означену підставу помилковою та вказав, що прокурор не надав докази на підтвердження як цієї підстави представництва (відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема повноважень звертатися до суду з позовом, який заявив прокурор), так і тієї, яку прокурор у позовній заяві не зазначав (нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах).
      47. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України).
      48. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто, у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття 61 ЦПК України). Вказане відповідає частині першій статті 60 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
      49. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 119 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.
      50. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      51. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
      52. Аргументи сторін, що не стосуються мотивів, наведених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не аналізує з огляду на наведені висновки щодо порушень норм процесуального права, які допустили суди.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      53. Відповідно до частини шостої статті 24 Закону змінити, доповнити, відкликати касаційну скаргу має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
      54. Згідно з частиною першою статті 330 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
      55. Відповідно до статті 325 ЦПК України у вказаній редакції строк на подання касаційної скарги становив двадцять днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.
      56. Згідно зі статтею 319 ЦПК України у зазначеній редакції ухвала апеляційного суду набирала законної сили з моменту її проголошення.
      57. Заступник прокурора Сумської області подав касаційну скаргу у жовтні 2017 року, а письмові пояснення, які доповнюють доводи касаційної скарги, заступник Генерального прокурора подала 7 та 21 червня 2019 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
      58. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України у редакції, чинній на час подання письмових пояснень).
      59. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду залишає вказані письмові пояснення без розгляду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      60. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).
      61. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
      62. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      63. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
      64. Беручи до уваги наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимоги касаційної скарги є обґрунтованими, а тому її слід задовольнити: скасувати ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      (2.2) Щодо судових витрат
      65. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      66. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
      67. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
      68. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
      69. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      70. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
      Керуючись статтею 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області задовольнити.
      2. Ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська