Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по иску прокурора об отмене решения горсовета о передаче земельного участка в собственность

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 2а-1768/11

Провадження N 11-678 апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Франківського районного суду м. Львова від 21 березня 2016 року (суддя Ванівський Ю.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року (судді Старунський Д.М., Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі N 2а-1768/11 за позовом прокурора Франківського району м. Львова в інтересах ОСОБА_3 до Львівської міської ради (далі - Міськрада), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково нечинною ухвали Міськради та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку і

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року прокурор Франківського району м. Львова звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом до Міськради, ОСОБА_4 таОСОБА_5, в якому просив:

- визнати нечинною ухвалу відповідача від 09 вересня 2010 року N 3922 в частині передачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,0100 га, що розташована на АДРЕСА_1;

- скасувати виданий ОСОБА_4, ОСОБА_5 та зареєстрований 31 грудня 2010 року за НОМЕР_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0100 га, яка призначена для обслуговування гаража у АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову прокурор послався на те, що 17 червня 2011 року на адресу Прокуратури Франківського району м. Львова надійшло звернення мешканців будинку АДРЕСА_1, зокрема ОСОБА_6, ОСОБА_3, щодо порушення їхніх законних прав на безпечні умови проживання, а також щодо незаконних дій при оформленні права власності на збірно-розбірний гараж та оформлення права власності на земельну ділянку.

Суди розглядали справу неодноразово.

Франківський районний суд м. Львова постановою від 21 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Зокрема, на думку скаржника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а тому спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 травня 2018 року прийняв справу до провадження, а ухвалою від 05 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих від 13 січня 1970 року N 17 ОСОБА_7 - інваліду Великої Вітчизняної війни дозволено встановити збірно-розбірний гараж на подвір'ї будинку АДРЕСА_1

Франківський районний суд м. Львова рішенням від 29 березня 2010 року задовольнив позов ОСОБА_9 до Міськради про визнання права власності на спадкове майно та ухвалив визнати право власності на металевий гараж, який встановлений на фундаменті, площею 18,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвало право власності ОСОБА_9 на вказаний гараж.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 25 та 29 червня 2010 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали у ОСОБА_9 по 1/2 частині гаражу, та зареєстрували право власності на нього.

Міськрада ухвалою від 09 вересня 2010 року передала ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування гаражу, установивши обмеження через заборону зміни цільового використання земельної ділянки.

31 грудня 2010 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Вважаючи, що орган місцевого самоврядування надав громадянам земельну ділянку на території, яка призначена для обслуговування будинку НОМЕР_2, прокурор в інтересах мешканців цього будинку (зокрема ОСОБА_3.) звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів.

Закриваючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскаржуване рішення Міськради є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме після одержання власником земельної ділянки документів, що посвідчують право власності, та його державної реєстрації, а тому вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому апеляційний суд роз'яснив позивачу право на звернення до суду для захисту порушеного права в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, прокурор Франківського району м. Львова звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом до Міськради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання нечинною ухвали (рішення) відповідача від 09 вересня 2010 року N 3922 в частині передачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність земельної ділянки та скасування виданого на підставі цього рішення державного акта на право власності на земельну ділянку.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року у справах N 761/33504/14-а та N 802/950/17-а відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято апеляційним судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата углубляясь в сапрыкинское заблуждение указала, что в случае принятия субъектом властных полномочий решения о передаче земельных участков в собственность или аренду (то есть ненормативного акта, которые исчерпывает свое действие после его реализации) дальнейшее оспаривание правомерности приобретения физическим или юридическим лицом спорного земельного участка должно решаться в порядке гражданской (хозяйственной) юрисдикции, поскольку возникает спор о гражданском праве.

[0720]

это в любом случае гражданская юрисдикция, даже и до принятия субъектом властных полномочий решения о передаче земельных участков в собственность или аренду 

в аспекте правосудия и судебной защиты, охраняемый законом интерес приравнивается к субъективному гражданскому праву, и следовательно подлежит судебной защите точно так же как и право

см. Решение КСУ № 18-рп/2004 

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v018p710-04

(в 2004 году КСУ ещё был жив и работал, а теперь умер и завонялся)