ANTIRAID

Постановление БП-ВС о недействительности договора уступки права требования по кредитному и ипотечному договору

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

1 минуту назад, Лев сказал:

Я Вас прекрасно понимаю...

Тоді наведіть приклад хоч одного рішення хоч першої інстанції про визнання недісними електронних торгів з підстав продажу права вимоги банку, який ліквідується, за кр. договором фізособі.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, Vladimir AB сказал:

Ми не розуміємо один одного...

 

5 минут назад, Лев сказал:

Я Вас прекрасно понимаю...

 

Если говорить на языке закона, то недопониманий не возникает... Мы говорим на языке закона... А не выкручивания этого закона...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, Vladimir AB сказал:

Тоді наведіть приклад хоч одного рішення хоч першої інстанції про визнання недісними електронних торгів з підстав продажу права вимоги банку, який ліквідується, за кр. договором фізособі.

А без этого нормы закона разве уже перестают существовать... Без судебного решения... Я знаю много правоотношений в которых нет никаких вообще решений, но без этого эта норма не перестаёт быть законной и надлежащей...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, Bolt сказал:

По моему всё понятно... Вы или не понимаете или не читаете или по своему трактуете прямую норму закона... Хотя Вы не один такой, банковские тоже так трактуют, ибо им выгодно... Ну а Вы то хоть чего не можете просто прочитать...

Я констатую факт, що ФГВФО так трактує, та зазначає на своєму оф. сайті про те, що право вимоги за кр. договором з ел. торгів може викупити будь-яка особа (в т.ч. фізособа).

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, Vladimir AB сказал:

Тоді наведіть приклад хоч одного рішення хоч першої інстанції про визнання недісними електронних торгів з підстав продажу права вимоги банку, який ліквідується, за кр. договором фізособі.

Во первых сейчас некогда искать... А во вторых, а что есть другие...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Vladimir AB сказал:

Я констатую факт, що ФГВФО так трактує, та зазначає на своєму оф. сайті про те, що право вимоги за кр. договором з ел. торгів може викупити будь-яка особа (в т.ч. фізособа).

Ну так я об этом и говорю, любой преступник всегда трактует всё по своему и не считает себя виновным в совершении преступления... Ну да мнение самого обвиняемого это уже факт по Вашему... понимания закона...))

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, Vladimir AB сказал:

Я констатую факт, що ФГВФО так трактує, та зазначає на своєму оф. сайті про те, що право вимоги за кр. договором з ел. торгів може викупити будь-яка особа (в т.ч. фізособа).

Ну, а чего Вы ждали от ФГВФО... Им так выгодно ведь говорить... Вы меня удивляете...)

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Bolt сказал:

Ну так я об этом и говорю, любой преступник всегда трактует всё по своему и не считает себя виновным в совершении преступления... Ну да мнение самого обвиняемого это уже факт по Вашему... понимания закона...))

Ст. 19 ч. 2 Конституції - Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб... нє, не чули...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Vladimir AB сказал:

Ст. 19 ч. 2 Конституції - Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб... нє, не чули...

А к чему это сейчас надо услышать...? Проясните...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Bolt сказал:

А к чему это сейчас надо услышать...? Проясните...

ФГВФО має діяти у відповідності до ст. 19, але не чули, напевне, про неї.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Vladimir AB сказал:

ФГВФО має діяти у відповідності до ст. 19, але не чули, напевне, про неї.

Нет, конечно откуда я могу чуть об этом напевно, Конституция это что... я не знаю такой...

А ФГВФО для Вас априори святой... Без капли и точки сомнения, как я понимаю...

  • Like 1
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, Vladimir AB сказал:

ФГВФО має діяти у відповідності до ст. 19, але не чули, напевне, про неї.

Кто не чулы, они... Думаю наверное нет... Не понимаю, что Вы хотите этим сказать... Это ведь они должны, а не я... Это они должны слышать... Вы ничего не путаете... Вы это им пишите... они закон нарушают... ну и КУ заодно они нарушают, а не я... Если что...!!

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, Bolt сказал:

Нет, конечно откуда я могу чуть об этом напевно, Конституция это что... я не знаю такой...

А ФГВФО для Вас априори святой... Без капли и точки сомнения, как я понимаю...

))) я про те, що у фонді не чули)) Болт, ну я ж не Вам))))

  • Like 1
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Vladimir AB сказал:

))) я про те, що у фонді не чули)) Болт, ну я ж не Вам))))

А, ну то конечно... Я сразу не так понял... Да откуда они там слышали, Вы бы слышали какой они бред несут в судах... Понабирали малолеток, которые вообще считают признаком дурного тона читать нормы Основного закона, да и вообще нормы любого закона, если их нельзя перекрутить на свой лад...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Bolt сказал:

А, ну то конечно... Да откуда они там слышали, Вы бы слышали какой они бред несут в судах... Понабирали малолеток, которые вообще считают признаком дурного тона читать нормы Основного закона, да и вообще нормы любого закона, если их нельзя перекрутить на свой лад...

мабуть юристи, як в Приматбанку?)) Таке іноді розказують, що на голову не налазить), судді сміються.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, Vladimir AB сказал:

мабуть юристи, як в Приматбанку?)) Таке іноді розказують, що на голову не налазить), судді сміються.

Да, смеются... Вот это и плохо... Лучше бы серьёзно относились и выносили решения против них... У меня всегда в заседаниях плохой знак, когда с кого то судьи начинают смеяться или придираться к противоположной стороне, это значит решение в их пользу... Лучше когда придираются ко мне, это я практически уверен в своём выигрыше... У меня была однажды в апелляции очень серьёзная стычка, на меня судья очень сильно наехала, у меня с ней личная неприязнь, хотя с её дочерью я дружу, она тоже судья... Так дошло до того, что она мне начала делать замечания за внешний вид, а было лето и у меня рубашка была расстёгнута на половину... Потом я на неё начал кричать откровенно... В общем я выиграл дело...))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, Bolt сказал:

Так дошло до того, что она мне начала делать замечания за внешний вид, а было лето и у меня рубашка была расстёгнута на половину... Потом я на неё начал кричать откровенно... В общем я выиграл дело...))

...уточните пожалуйста, Вы дело выиграли потому что рубашка была расстегнута или потому что кричали на судью, дескать у меня уже рубаха расстегнута, а ты ещё в мантии сидишь?:D

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 11/22/2018 at 8:35 PM, Vladimir AB said:

мабуть юристи, як в Приматбанку?)) Таке іноді розказують, що на голову не налазить), судді сміються.

и, падая от смеха, провозглашают решения в пользу банка...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Лев сказал:

и, падая от смеха, провозглашают решения в пользу банка...

Вот именно... Чаще именно так и бывает, примета такая...))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 часа назад, babaika сказал:

...уточните пожалуйста, Вы дело выиграли потому что рубашка была расстегнута или потому что кричали на судью, дескать у меня уже рубаха расстегнута, а ты ещё в мантии сидишь?:D

Дело не в этом, а в приметах, в предвзятости и придирчивости судьи к стороне, которая выиграет... когда это уже решено им в процессе рассмотрения...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 802/2474/17-а (К/9901/55094/18)
      Провадження N 11-1081апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Сторчак В.Ю., судді: Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.) від 04 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа Шляхівська сільська рада Бершадського району Вінницької області, про скасування розпорядження,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив скасувати п. 1.17 розпорядження Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Бершадська РДА) від 06 жовтня 2017 року N 479 "Про затвердження актів визначення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на території Шляхівської сільської ради", в частині затвердження акта від 03 жовтня 2017 року щодо визначення розміру відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам за користування ОСОБА_3 земельною діяльною площею 0,99 га, за межами населеного пункту в розмірі 14833, 60 грн.
      Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року позов задоволено.
      Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.
      03 липня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 вересня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 08 вересня 2017 року на адресу Комісії Бершадської РДА з визначення та відшкодування збитків надійшла заява від виконавчого комітету Шляхівської сільської ради Бершадського району про внесення питання на розгляд Комісії щодо визначення та відшкодування збитків, заподіяних Шляхівській сільській раді в результаті використання земельних ділянок суб'єктами підприємств, згідно додатку.
      03 жовтня 2017 року було проведено засідання Комісії по визначенню розміру відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, за результатом якого головою Бершадської РДА підписано розпорядження від 06 жовтня 2017 року N 479 "Про затвердження актів визначення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на території Шляхівської сільської ради".
      Пунктом 1.17 зазначеного розпорядження затверджено акт "Про визначення розміру відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам за користування земельною ділянкою ОСОБА_3 площею 0,99 га., за межами населеного пункту в розмірі 14833,6 грн". Згідно цього акту встановлено, що позивач за користування земельною ділянкою загальною площею 0,99 га кошти не сплачував, а сума неодержаного Шляхівською сільською радою доходу визначається збитками, які нанесені за 2016 рік фактичного використання земельної ділянки позивачем в розмірі 48618,00 грн.
      Не погоджуючись з п. 1.17 вказаного розпорядження, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Суд установив, що предметом спору у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача при ухваленні рішення щодо затвердження розміру визначених збитків, завданих позивачем як землекористувачем.
      Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      За ч. 3 ст. 157 Земельного кодексу України встановлено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Відповідно до п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
      Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що Бершадська РДА, вважаючи, що ОСОБА_3 завдано органу місцевого самоврядування збитків у вигляді неодержаних доходів, мала право та повноваження скласти акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням.
      Водночас ч. 1 ст. 2 КАС передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      За змістом ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
      Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
      Як убачається з матеріалів справи, оспорюваним рішенням Бершадської РДА, зокрема, затверджено акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, розмір збитків, завданих ОСОБА_3 внаслідок користування земельною ділянкою.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що повноваження відповідача у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Що стосується відшкодування виявлених збитків, то вони не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення Бершадської РДА. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
      Таким чином, оскаржуване рішення від 06 жовтня 2017 року N 479 не створює жодних правових наслідків для ОСОБА_3, а тому не може порушувати його права чи інтереси.
      Закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом спору у цій справі є цивільні правовідносини, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Окрім того, апеляційний суд послався на те, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2017 року N 210/5803/13-а.
      Так, закриваючи провадження у справі N 210/5803/13-а за позовом ПП "Автокортеж" до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про скасування рішення щодо затвердження акта комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, Верховний Суд України виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому роз'яснив сторонам можливість реалізації захисту свого речового права в порядку господарського (або цивільного) судочинства.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2017 року N 210/5803/13-а, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, а тому воно не може бути предметом спору.
      Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
      При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі N 800/559/17, від 03 квітня 2018 року N 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі N 9901/497/18.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправним та скасування рішення Виконкому про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
      У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
      Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд дійшов вірного висновку, що спір у цій справі не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, а тому правильно закрив провадження. Однак, висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України про те, що заявлені позивачем вимоги можуть бути розглянуті в порядку господарського (цивільного) судочинства, є помилковим.
      Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      В іншій частині судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач: І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 161/3245/15-ц
      Провадження N 14-321цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк"),
      відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство "Ніка-ріелті" (далі - ПП "Ніка-ріелті"), приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Троц Юлія Борисівна (далі - Приватний нотаріус), Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Волинське ОБТІ"),
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області (далі - Реєстраційна служба), Приватне акціонерне товариство "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" (далі - ПАТ "КУА "Карпати-інвест"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року в складі судді Івасюти Л.В. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року в складі колегії суддів Карпук А.К., Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.
      у справі за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Ніка-ріелті", Приватного нотаріуса, КП "Волинське ОБТІ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба, ПАТ "КУА "Карпати-інвест", про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності та витребування майна, та
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2015 року ПАТ "ВіЕс Банк", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (далі - ПАТ "Фольксбанк"), яке у свою чергу є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Фольксбанк" (далі - ВАТ "Фольксбанк"), правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним дублікат договору купівлі-продажу від 13 грудня 2011 року, виданий Приватним нотаріусом на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ним же 22 серпня 2008 року; визнати протиправним і скасувати рішення реєстратора КП "Волинське ОБТІ" від 22 грудня 2011 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення - офіс загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, а також витребувати зазначене нерухоме майно від ПП "Ніка-ріелті" на користь ПАТ "ВіЕс Банк".
      Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19 травня 2011 року позивач набув право власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а 25 листопада 2011 року КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало право власності на зазначений офіс за ПАТ "Фольксбанк", у володінні якого вказане нежитлове приміщення перебувало з листопада 2011 року по серпень 2014 року.
      06 вересня 2014 року спірним приміщенням офісу заволоділи представники ПП "Ніка-ріелті", пред'явивши видане Реєстраційною службою свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 липня 2014 року, де це підприємство зазначено власником.
      ПАТ "ВіЕс Банк" посилалося на те, що зазначене нерухоме майно вибуло з його володіння не з його волі, внаслідок неправомірної видачі 13 грудня 2011 року Приватним нотаріусом ОСОБА_3 дубліката договору купівлі-продажу цього приміщення офісу від 22 серпня 2008 року на підставі його неправдивої письмової заяви про втрату оригіналу договору купівлі-продажу та неправомірної реєстрації КП "Волинське ОБТІ" за останнім права власності на спірну нерухомість на основі зазначеного дубліката. Такі дії надали можливість неодноразово відчужувати нежитлове приміщення без згоди позивача як іпотекодержателя, на яке нотаріусом було накладено заборону відчуження, внаслідок чого кінцевим власником офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, стало ПП "Ніка-ріелті". ПАТ "ВіЕс Банк" просило позов задовольнити.
      Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено. Визнано недійсним дублікат від 13 грудня 2011 року, виданий Приватним нотаріусом взамін договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року. Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора - КП "Волинське ОБТІ" від 22 грудня 2011 року про реєстрацію права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, за ОСОБА_3 Витребувано офіс (А-5), загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою, від ПП "Ніка-ріелті" на користь ПАТ "ВіЕс Банк". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відсутні факти втрати або зіпсування договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, посвідченого Приватним нотаріусом, предметом якого є офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, тому не було правових підстав для видачі 13 грудня 2011 року дубліката цього нотаріально посвідченого документа на підставі неправдивої заяви ОСОБА_3, який до того ж втратив право власності на вказане нежитлового приміщення та діяв недобросовісно, у зв'язку із чим відновлений примірник вказаного документа за заявою останнього є недійсним, а рішення про реєстрацію права власності на зазначену будівлю за ОСОБА_3 підлягає скасуванню, оскільки їх видачею порушуються права ПАТ "ВіЕс Банк", як дійсного на той час власника спірного нерухомого майна.
      Суд першої інстанції врахував, що на момент набуття ПП "Ніка-ріелті" права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м за вказаною адресою цьому підприємству був достовірно відомий первісний власник зазначеного нежитлового приміщення, тому це підприємство не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна в розумінні положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яке може бути витребуванопозивачем як іпотеко держателем на користь якого за рішенням суду звернуто стягнення на це майно як предмет іпотеки. Оскільки про порушення свого права ПАТ "ВіЕс Банк" дізналося після заволодіння спірним нежитловим приміщенням ПП "Ніка-ріелті" у вересні 2014 року, то позивач з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України, звертаючись до суду з вказаним позовом у березні 2015 року, не пропустив встановленої законодавством загальної позовної давності тривалістю у три роки.
      Суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності і витребування майнапов'язані між собою, дії відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Ніка-ріелті", Приватного нотаріуса та КП "Волинське ОБТІ" знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку та в сукупності призвели до втрати права власності ПАТ "ВіЕс Банк" на спірне нерухоме майно, то їх окремий розгляд є неможливим і вони повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року в частині вимог ПАТ "ВіЕс Банк" до ПП "Ніка-ріелті" про витребування майна скасовано. Провадження в справі у цій частині закрито. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
      Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога до ПП "Ніка-ріелті" про витребування майна є самостійною та може бути пред'явлена позивачем як юридичною особою в порядку господарського судочинства окремо від інших вимог, заявлених у межах цього позову, натомість не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, то суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ "ВіЕс Банк" у цій частині.
      Апеляційний суд визнав, що в іншій частині суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк".
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій помилково залучили до участі у справі як відповідача Приватного нотаріуса, який не має спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача; на момент отримання ОСОБА_3 оспорюваного дубліката договору купівлі-продажу не існувало правовстановлюючого документа, на підставі якого за позивачем зареєстровано право власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, ще у період із грудня 2011 року до лютого 2012 року ПАТ "ВіЕс Банк" стало відомо про існування дубліката від 13 грудня 2011 року, виданого Приватним нотаріусом взамін договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року, оскільки 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 як власник на той час спірної нерухомості, звертався до правоохоронних органів з приводу перебування у цьому приміщенні працівників охоронної фірми позивача, а отже, останній пропустив визначену статтею 257 ЦК України позовну давність.
      Заявник указує на неможливість розгляду в порядку цивільного судочинства вимог ПАТ "ВіЕс Банк" до державного реєстратора - КП "Волинське ОБТІ" як суб'єкта владних повноважень, оскільки спори із зазначеними суб'єктами щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з огляду на статтю 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі) та статті 2, 9 та 30 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ПАТ "ВіЕс Банк" подало відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Заявник посилався, що: вказаний позов подано щодо оскарження дій нотаріуса у зв'язку з порушенням визначеної законодавством процедури їх вчинення, тому сам нотаріус має бути відповідачем, при цьому процесуальний статус останнього не вплинув на законність оскаржуваних ОСОБА_4 судових рішень; припинення права власності ПАТ "ВіЕсБанк" на спірне нерухоме майно до виникнення такого права у ОСОБА_3 не відбулося; до серпня 2014 року до позивача з претензіями щодо права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 жодна особа не зверталася, отже ПАТ "ВіЕс Банк" не пропустило позовної давності; вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого КП "Волинське ОБТІ" стосується захисту цивільного права позивача та залежить від чинності оскаржуваного дубліката договору купівлі-продажу, отже повинна розглядатися спільно з вимогою про визнання цього дубліката недійсним у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Крім того цей спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, не є публічно-правовим.
      Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      У лютому 2018 року справу за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Ніка-ріелті", Приватного нотаріуса, КП "Волинське ОБТІ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба, ПАТ "КУА "Карпати-інвест", про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності і витребування майна передано до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 липня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року залучено АТ "Таскомбанк" до участі у справі як правонаступника ПАТ "ВіЕс Банк".
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 грудня 2011 року Приватний нотаріус за письмовою заявою ОСОБА_3 про втрату оригінала договору купівлі-продажу видав останньому дублікат від 13 грудня 2011 року за реєстраційним N 1710 договору купівлі-продажу офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року за реєстраційним N 4279.
      Суди з'ясували, що 21 грудня 2011 року ОСОБА_3 звернувся з дублікатом договору до КП "Волинське ОБТІ", яке 22 грудня 2011 року зареєструвало за ним право власності на спірне нерухоме майно та видало йому витяг від 22 грудня 2011 року N НОМЕР_2 про реєстрацію права власності.
      ПАТ "ВіЕс Банк" просило скасувати згадане рішення державного реєстратора, оскільки правовою підставою для його прийняття та подальшого відчуження вказаного нежитлового приміщення є недійсний дублікат договору, законних підстав для видачі якого у Приватного нотаріуса не було, тому що його оригінал не було втрачено, при цьому за рахунок спірного нерухомого майна позивачем задоволено свої вимоги як іпотекодержателя шляхом набуття у власність предмета іпотеки на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАСУкраїни у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни у вказаній редакції).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      За змістом частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Частиною сьомою статті 3 Закону N 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.
      Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації.
      Велика Палата Верховного Суду вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої КП "Волинське ОБТІ" державної реєстрації права власності на згадане нерухоме майно в порядку цивільного судочинства, оскільки їх предметом у цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора - бюро технічної інвентаризації чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.
      Щодо висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення вказаного спору Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Суди встановили, що 03 листопада 2008 року між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "Фольксбанк", а в подальшому - ПАТ "ВіЕс Банк",правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 1 600 000 грн на умовах, визначених договором.
      На забезпечення виконання умов кредитного договору між тими ж сторонами 03 листопада 2008 року укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ "Фольксбанк" належне йому на праві власності згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року за реєстраційним N 4279, нерухоме майно - офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
      Відомості про іпотеку 03 листопада 2008 року внесені до Державного реєстру іпотек приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8
      Пунктом 3.11 іпотечного договору передбачено, що правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інші документи за вибором іпотекодержателя, що стосуються предмета іпотеки, будуть зберігатися у іпотекодержателя до повного виконання основного зобов'язання. Іпотекодавець зобов'язаний у день укладення цього договору (якщо інший термін не передбачений цим договором) передати іпотекодержателю оригінали відповідних документів, за вибором іпотекодержателя, про що сторони укладають відповідний акт приймання-передачі оригіналів документів. Після виконання основного зобов'язання іпотекодержатель зобов'язаний повернути отримані на зберігання оригінали документів. У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації (набуття права власності тощо) оригінали документів іпотекодавцю не повертаються.
      Згідно з актом приймання-передачі оригіналів, у тому числі й правовстановлюючих документів на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 03 листопада 2008 року, ОСОБА_3 передав, а ВАТ "Фольксбанк" прийняло, зокрема й оригінал договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року за реєстраційним номером N 4279.
      Щодо переданого в іпотеку нерухомого майна існували численні судові рішення.
      Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19 травня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 03 листопада 2008 року у розмірі 1 939 560,24 грн шляхом набуття ПАТ "Фольксбанк" права власності на офіс (А-5), загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою, на підставі якого КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало право власності за позивачем на вказане нерухоме майно.
      Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2011 року скасовано згадане заочне рішення цього ж суду, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.
      Також суди попередніх інстанцій з'ясували, що 13 грудня 2011 року Приватний нотаріус за письмовою заявою ОСОБА_3 про втрату оригіналу договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року видав останньому його дублікат.
      22 грудня 2011 року КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало за ОСОБА_3 право власності на спірний офіс на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, виданого Приватним нотаріусом 13 грудня 2011 року, та видало витяг про реєстрацію права власності останнього на спірний офіс.
      Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області від 24 квітня 2012 року (справа N 2-8100/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2008 року, укладеним між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "Фольксбанк", та ОСОБА_3, у розмірі 1 939 560,24 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме офіс загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, шляхом набуття ПАТ "Фольксбанк" права власності на вказане нерухоме майно.
      Крім того, встановлено, що у березні 2012 року ОСОБА_7 і ОСОБА_9 як продавці за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору та передачу їм права власності на спірне приміщення, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2012 року задоволено.
      Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13 листопада 2014 року в згаданій вище справі апеляційну скаргу ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено, скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2012 року та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_7 і ОСОБА_9
      Суди встановили, сторони не заперечували, що відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 11 липня 2012 року, право власності на спірне приміщення офісу площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_2 перейшло від ОСОБА_7 і ОСОБА_9 до ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу ОСОБА_10, вказану ухвалу від 11 липня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2014 року скасовано.
      13 березня 2014 року заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області частково задоволено позов ОСОБА_3 до ПАТ "ВіЕс Банк" та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки припиненим, договір іпотеки визнано припиненим.
      13 жовтня 2014 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області задоволено заяву про перегляд зазначеного заочного рішення від 13 березня 2014 року, яке скасовано, та в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Актом приймання-передачі та грошової оцінки майна 03 липня 2014 року спірного приміщення, складеного ОСОБА_4 як одноосібним засновником ПП "Ніка-ріелті" та самим ПП "Ніка-ріелті", підтверджується, що ОСОБА_4 передав спірне нерухоме майно в статутний фонд підприємства.
      Реєстраційною службою 25 липня 2014 року зареєстровано за ПП "Ніка-ріелті" право власності на вказане приміщення офісу та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
      01 жовтня 2014 року між ПАТ "КУА "Карпати-інвест" та ПП "Ніка-ріелті" укладено договір позики, відповідно до умов якого останнє отримало 500 000 грн.
      Вказана позика забезпечена передачею 03 жовтня 2014 року ПП "Ніка-ріелті" в іпотеку ПАТ "КУА "Карпати-інвест" приміщення офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2
      Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 травня 2015 року в задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк" до ПАТ "КУА "Карпати-інвест", ПП "Ніка-ріелті", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРС Сістем" (ТОВ - "ІРС Сістем"), ОСОБА_3, про визнання вказаного договору іпотеки, від 03 жовтня 2014 року недійсним відмовлено.
      Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2015 року згадане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
      Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року в задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк" до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПАТ "КУА "Карпати-інвест", ТОВ "ІРС Сістем", ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року про припинення іпотеки та вилучення запису про реєстрацію іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 03 листопада 2008 року, іпотекодержателем за яким є ПАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк", а іпотекодавцем ОСОБА_3, відмовлено.
      Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року вищевказану постанову від 20 березня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено.
      Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (частина перша статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом, та статті 15, 16 ЦК України).
      За змістом статті 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом, суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
      Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
      Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).
      За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.
      Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
      За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      Тобто відповідно до вищевказаних норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.
      Згідно зі статтею 53 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або зданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.
      Аналогічні положення містяться і в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (пункт 29), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5 (далі - Інструкція), чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
      Отже дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.
      Звертаючись до суду із вказаним позовом, ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", просило визнати недійсним виданий нотаріусом дублікат договору купівлі-продажу, посилаючись на відсутність правових підстав для його видачі.
      Таким чином, оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв'язку з недотриманням Приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону N 3425-XII та Інструкцією жодним законом не передбачено.
      Оскільки правові підстави для визнання недійсним дубліката договору відсутні, не можна визнати законними висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію КП "Волинське ОБТІ" від 22 грудня 2011 року права власності ОСОБА_3 на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вирішення яких залежить від вирішення яких залежить від основної вимоги, а також з огляду на те, що на час вчинення таких дій ОСОБА_3 був власником цього нерухомого майна.
      Щодо доводів касаційної скарги про помилкове залучення до участі у справі як відповідача Приватного нотаріуса, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цивільним процесуальним законодавством визначено відповідача як особу, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.
      Звертаючись до суду з указаним позовом, ПАТ "ВіЕс Банк" вказало на порушення свого права власності, в тому числі внаслідок дій ОСОБА_3, Приватного нотаріуса, КП "Волинське ОБТІ" та ПП "Ніка-ріелті".
      Саме позивач відповідно до принципу диспозитивності визначає відповідачів.
      Щодо доводів заявника у касаційній скарзі про пропуск позивачем позовної давності, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, то питання про застосовування позовної давності не вирішується, оскільки є самостійною підставою для відмови у позові.
      Рішення суду першої інстанції в скасованій частині та ухвала суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження в справі за позовом ПАТ "Віес Банк" до ПП "Ніка-ріелті" про витребування майна не оскаржуються, а отже, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду їх в цій частині не перевіряє.
      Статтею 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      З огляду на викладене та вимоги статті 412 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні указаного позову в цій частині.
      Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задоволено та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви слід залишити за ним, а з позивача підлягає стягненню на його користь понесений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4 555,32 грн. що підтверджується квитанцією від 04 липня 2016 року (т. 3, а. с. 97), а також судовий збір у розмірі 1 984,32 грн. сплачений за подання касаційної скарги, що підтверджується квитанцією від 26 жовтня 2016 року (т. 4, а. с. 21), а всього - 6 539,64 грн.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 412, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
      Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного підприємства "Ніка-Ріелті", приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ТроцЮлії Борисівни, Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області, Приватне акціонерне товариство "Компанія з управління активами "Карпати-інвест", про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності - скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині позовних вимог.
      У позові Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк", до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного підприємства "Ніка-Ріелті", приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Троц Юлії Борисівни, Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області, Приватне акціонерне товариство "Компанія з управління активами "Карпати-інвест", про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності - відмовити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк" (01031, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 09806443) на користь ОСОБА_4 (43024, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 6 539,64 грн (шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять гривень шістдесят чотири копійки).
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 907/50/16
      Провадження N 12-122гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,
      Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      скаржник - заступник прокурора Львівської області (від прокуратури -
      Скрипка М.В.),
      позивач - заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (представник - Пантелеєнко Р.М.),
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" (представник - Негода Є.В.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
      позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (представник - не з'явився),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал" (представник - не з'явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 907/50/16 Господарського суду Закарпатської області за позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал", про витребування майна з незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Желік М.Б.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року (суддя Ремецькі О.Ф.),
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2016 року заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" (далі - ТОВ "Карпатські Зорі") цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" (далі - ДП "Свалявський завод продтоварів") вартістю 19387781,00 грн. що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21.
      2. На обґрунтування позовних вимог заступник прокурора Закарпатської області посилається на те, що цілісний майновий комплекс ДП "Свалявський завод продтоварів" безоплатно та у протиправний спосіб вибув із власності держави, без згоди Міністерства аграрної політики та продовольства України. При цьому вказавши, що набуття права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіал" (далі - ТОВ "Імперіал") на спірний майновий комплекс є незаконним, оскільки воно відбулося поза процедурою, визначеною Законом України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), а норми статей 14, 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачають можливість автоматичного переходу до орендаря права власності на державне майно поза межами процесу приватизації, зокрема, шляхом реорганізації державного підприємства через приєднання його до орендаря та набуття останнім прав і обов'язків ліквідованого держпідприємства в порядку правонаступництва.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      4. Постановою Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
      5. Передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність з'ясування судом прав і обов'язків сторін у спірних відносинах, зокрема, з'ясувати правові підстави, на яких цілісний майновий комплекс ДП "Свалявський завод продтоварів" вибув з державної власності та перейшов у власність ТОВ "Імперіал", чи набуло останнє в установленому законом порядку право власності на спірне майно та, відповідно, чи могло бути відчужено це право відповідачу.
      6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      7. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, однак суди у задоволенні позову відмовили за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У грудні 2017 року, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
      9. Скаржник вказує на порушення судами статей 256-258, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 32, 34, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). Окрім того, прокурор, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, наголошує на тому, що до вимог власника чи титульного володільця про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України позовна давність не застосовується. При цьому вважає, що суди помилково не врахували того, що позивач про порушене право дізнався у грудні 2015 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області, призначив її до розгляду та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
      11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      13. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      14. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що розглядаючи спір у справі, який переглядається у касаційному порядку, суди виходили із того, що за наявності правових підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      15. Також у своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що, спростовуючи посилання прокурора на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15 (провадження N 3-604гс16), відповідно до яких положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, суди у цій справі посилалися у своїх рішеннях на більш пізню практику Верховного Суду України, запроваджену у червні 2017 року.
      16. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що постановою від 22 червня 2017 у справі N 6-1047цс17 Верховний Суд України направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вказавши, що статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. При цьому Верховний Суд України виходив із того, що за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Отже, Верховний Суд України, направляючи справу N 6-1047цс17 на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вбачав підстави для застосування до правовідносин, що регулюються в тому числі статтею 388 Цивільного кодексу України, інституту позовної давності.
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що за наявності двох наведених вище судових рішень Верховного Суду України
      від 05 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15 (провадження N 3-604гс16) та
      від 22 червня 2017 року у справі N 6-1047цс17 існує правова невизначеність у застосуванні статей 387, 388 Цивільного кодексу України та статті 267 цього Кодексу
      18. Крім того, оскільки положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, які врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15 (провадження N 3-604гс16) на підставі приписів підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
      19. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, а також оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, ухвалою від 14 травня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. Заступник прокурора Львівської області вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника - Міністерства аграрної політики та продовольства України, без його згоди внаслідок вчинення кримінально-карних дій, тим самим обмеживши його у здійсненні свого права власності, застосувавши статтю 267 Цивільного кодексу України стосовно спливу позовної давності, оскільки такий висновок суперечить нормам статей 256-258, 261, 267 цього Кодексу.
      21. Скаржник зазначає, що право власності особи підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, тому положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 3-604гс16.
      Позиція інших учасників справи
      22. ТОВ "Карпатські Зорі" у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки вважає висновок судів про відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності обґрунтованим, а доводи скарги такими, що не узгоджуються з правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах
      від 21 березня 2018 року у справі N 57/314-6/526-2012 та від 20 лютого 2018 року у справі N 910/9914/17, оскільки вони зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
      23. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - РВ ФДМУ по Закарпатській області) у своєму відзиві на касаційну скаргу від 17 квітня 2018 року повідомляє про підтримання в повному обсязі доводів, викладених у касаційній скарзі заступником прокурора Львівської області, та просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області
      від 26 липня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
      24. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області не скористалися.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      25. Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
      26. За результатами розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій установили, що правовою підставою набуття права власності на спірне майно у відповідача є мирова угода, укладена між ТОВ "Карпатські Зорі" та ТОВ "Імперіал" та затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2010 року у справі N 30/183. Ця ухвала залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2011 року, а також залишена без змін за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами ухвалами Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2013 року, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року та ухвалою Вищого господарського суду України від 09 жовтня 2013 року.
      27. За змістом мирової угоди ТОВ "Імперіал" в повному обсязі визнало свою заборгованість перед ТОВ "Карпатські Зорі" у сумі 938 635,22 грн. У зв'язку з відсутністю у ТОВ "Імперіал" можливості погасити заборгованість шляхом перерахування грошових коштів, це товариство передало, а ТОВ "Карпатські Зорі" прийняло у власність об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс "Свалявський завод продтоварів", що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21.
      28. Правила частини першої статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частина третя цієї ж статті передбачає самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
      29. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
      30. Отже, суди дійшли висновку, що ТОВ "Карпатські Зорі" вважається добросовісним набувачем цього майна, оскільки за вказаних обставин він не знав і не міг знати про придбання майна від особи, яка не мала права його відчужувати.
      31. Судами попередніх інстанцій констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 зазначеного Кодексу, оскільки вказана вище мирова угода, затверджена ухвалою суду, жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у ТОВ "Імперіал". Доказів набуття ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно з якихось інших підстав судами не встановлено.
      32. Вищенаведене не свідчить про порушення принципу "пропорційності" при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний володілець, із володіння якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 Цивільного кодексу України та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      33. Так, предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.
      34. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
      35. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
      36. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
      37. Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив у своїй постанові, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ "Карпатські Зорі" на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право.
      38. Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з неправомірним заволодінням майном держави.
      39. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про витребування майна з володіння добросовісного набувача.
      Щодо позовної давності
      40. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновки в частині застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій є правильними, з огляду на таке.
      41. Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      42. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
      43. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
      44. За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      45. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
      46. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 359/2012/15-ц (провадження N 14-101цс18).
      47. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
      48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
      49. У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ТОВ "Карпатські Зорі" - особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірний цілісний майновий комплекс.
      50. Спір у цій справі виник у зв'язку з набуттям відповідачем у володіння спірного майна на виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою суду. При цьому, як встановлено судами, ТОВ "Карпатські Зорі" заволоділо спірним майном, яке свого часу було зареєстроване за ТОВ "Імперіал" як за власником.
      51. Як зазначено судами та підтверджується матеріалами справи, відповідач - ТОВ "Карпатські Зорі" 04 квітня 2016 року (до винесення рішення судом першої інстанції) подав до суду заяву про застосування позовної давності, пославшись на те, що про набуття та реєстрацію права власності на ЦМК ДП "Свалявський завод продтоварів" за ТОВ "Імперіал" та ТОВ "Карпатські Зорі" прокуратура та міністерство знали ще в 2009-2010 роках. Повторно така заява подавалася відповідачем 14 червня 2017 року. У свою чергу позивач подав клопотання про поновлення позовної давності, однак суди зазначили, що наведені позивачем мотиви поважності причин пропуску цього строку є безпідставними та необґрунтованими і не підтверджуються наявними у справі доказами.
      52. Судами встановлено, що правопопередник позивача у цій справі - Міністерство аграрної політики України про перехід до ТОВ "Карпатські Зорі" спірного майна за мировою угодою міг довідатися ще 08 червня 2011 року, що випливає з рішення Господарського суду місті Києва від 21 листопада 2011 року у справі N 30/278-48/182.
      53. Так, у судовому засіданні 08 червня 2011 року під час розгляду справи N 30/278-48/182 представником позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області надано пояснення, з яких вбачається, що прокуратурою Свалявського району Закарпатської області розслідується кримінальна справа відносно службових осіб ТОВ "Імперіал" за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, та відносно службових осіб Приватного підприємства "М.І.С." за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 цього Кодексу. Також повідомлено про те, що наказом Міністерства аграрної політики України від 12 лютого 2010 року N 55 прийнято рішення про приєднання цілісного майнового комплексу ДП "Свалявський завод продтоварів" до Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище". Крім того, надано відомості про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2010 року у справі N 30/183 затверджено мирову угоду, за змістом якої спірне майно передано у власність ТОВ "Карпатські Зорі".
      54. Справу N 30/278-48/182 було розглянуто судом за участю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та ТОВ "Імперіал". У судове засіданні 08 червня 2011 року представник Міністерства аграрної політики України не з'явився, однак як учасник справи міністерство було повідомлене про її розгляд.
      55. Усі викладені вище обставини зазначені в тексті ухвали від 08 червня 2011 року та рішення від 21 листопада 2011 року у справі N 30/278-48/182. Також судом зазначено, що представники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (позивач) та ТОВ "Імперіал" (відповідач) в судове засідання з'явилися та надали усні пояснення. Щодо третіх осіб - Міністерства аграрної політики України та Комунального унітарного підприємства "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації", суд першої інстанції наголосив на тому, що вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
      56. Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
      57. Виходячи з викладеного, ухвала від 08 червня 2011 року та рішення від 21 листопада 2011 року були внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим за посиланнями: http://reyestr.court.gov.ua/Review/17146946 та http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19884970 відповідно.
      58. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, незважаючи на відсутність представника Міністерства аграрної політики України у судовому засіданні, про передачу у власність ТОВ "Карпатські Зорі" спірного майна зазначене міністерство могло довідатися 08 червня 2011 року.
      59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
      60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
      61. Оскільки суди встановили, що відповідач у заяві про застосування позовної давності довів, що позивач у цій справі міг довідатися про порушення свого права ще 08 червня 2011 року, наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.
      62. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15 (провадження N 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.
      63. Натомість постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі N 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Галаджія Федора Юрійовича, треті особи: Гончарук Віталій Ігорович, Кондратюк Олександр Миколайович, Рудий Сергій Миколайович, Погодаєв Олександр Володимирович, про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі N 916/2073/17 та у справі N 916/2403/16.
      64. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі N 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України.
      65. Отже, Господарський суд Закарпатської області та Львівський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, та відмову у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки статті 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.
      67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      68. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      69. З огляду на викладене, касаційна скарга заступника прокурора Львівської області підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Щодо судових витрат
      70. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      71. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Висновок щодо застосування норм права
      72. За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача у відповідності до статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 712/10864/16-а
      Провадження N 11-817апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Ключник А.Ю.,
      представника позивача - ОСОБА_3,
      представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Музичук Л.В.,
      розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської ОлениСтепанівни (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк відповідно), Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року (суддя Мар'єнко Л. М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (судді Перцова Т.С., Жигилій С.П., Дюкарєва С.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси і Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду;
      - визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;
      - зобов'язати Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду та Фонд подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.
      Харківський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, позов задовольнив частково:
      - визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язав уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду;
      У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Зобов'язав уповноважену особу Фонду подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено ознак нікчемності угоди від 23 січня 2015 року між позивачем та АТ "Банк "Фінанси та Кредит", відповідачем не було винесено рішення про визнання правочину неплатоспроможного банку нікчемним із визначенням конкретної підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та застосування наслідків нікчемності; не надано доказів звернення до суду із позовом про визнання договорів безпроцентної фінансової позики недійсними або обвинувального вироку суду, який набрав законної сили щодо наявності злочинного мотиву дій позивача, а отже, невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов'язана надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду, та зобов'язання Фонду здійснити усі необхідні дії для включення позивача до цього реєстру, суд першої інстанції виходив з їх передчасності та необґрунтованості, оскільки позивача не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, а тому на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.
      Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального правапри визначенні підсудності спору, порушує питання про їх скасування та просить провадження у справі закрити або направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції чи ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
      На обґрунтування касаційної скарги уповноважена особа Фонду зазначає, що фактично цей спір стосується правомірності зарахування банком коштів та правомірності здійснення банком операцій. На думку скаржника, цей спір є цивільно-правовим, що є підставою для закриття провадження у справі.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      У судовому засіданні представник позивача просила касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -без змін.
      Представник Фонду підтримала вимоги касаційної скарги, посилаючись на викладені у ній мотиви, та просила її задовольнити частково: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій, 23 січня 2015 року ОСОБА_5 шляхом підписання анкети-заяви акцептував публічну пропозицію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на укладення договору про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України. На підставі зазанченого договору АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкрив позивачу поточний рахунок НОМЕР_2, а також картковий рахунок НОМЕР_1 та оформив платіжну картку до нього.
      При цьому на момент укладення правочину з банком та відкриття банківського рахунку ОСОБА_5 працював на посаді генерального директора ТОВ "Лада-Україна".
      Упродовж липня 2013 року по грудень 2014 року позивач неодноразово звертався до вищого органу управління ТОВ "Лада-Україна" - загальних зборів учасників, з проханнями про надання йому безпроцентної фінансової допомоги (позики) на поворотній основі з метою вирішення сімейних питань (на оздоровлення дітей та придбання сімейного автомобіля), з огляду на його суттєвий вклад у розвиток господарської діяльності товариства та досягнення значних економічних результатів під його керівництвом.
      22 та 26 січня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ "Лада-Україна" із застосуванням методу опитування прийнято рішення про задоволення прохання позивача та надання генеральному директору товариства на поворотній основі безпроцентної позики (поворотної безпроцентної фінансової допомоги) на оздоровлення дітей та вирішення соціально-побутових потреб.
      На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та від 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року, а саме:
      23 січня 2015 року - 130 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1;
      26 січня 2015 року - 100 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 26 січня 2015 року N 2.
      Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.
      На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.
      Залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.
      На офіційному сайті Банку за посиланням http://www.fcbank.com.ua/ опубліковано оголошення про те, що виплата коштів вкладникам проводиться через банки-агенти. Відповідно до розміщеної на сайті інформації за договорами банківського вкладу та банківського рахунку для вкладників Харківської області виплати здійснювалися через ПАТ КБ "Південний". З цією метою ОСОБА_5 неодноразово звертався до банку-агента - ПАТ КБ "Південний", однак кожного разу його працівники повідомляли про відсутність відомостей щодо позивача на виплату грошових сум.
      У зв'язку із цим 17 листопада 2015 року позивач надіслав звернення до уповноваженої особи Фонду з проханням пояснити причини відсутності даних позивача у реєстрах вкладників та вжиття нею необхідних заходів для вирішення зазначеного питання, на яке уповноваженою особою Фонду листом від 23 листопада 2015 року N 3-037310/22638 надано відповідь, що причинами неповернення позивачу грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_2 в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у межах гарантованої суми, є необхідність здійснення перевірки правових підстав розміщення цих коштів на банківському рахунку позивача.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду Чернявську О.С. строком на два роки - з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.
      З метою з'ясування причин неповернення вкладу, а також з метою включення до переліку осіб, які мають право на відшкодування гарантованих сум, а в подальшому - включення до реєстру вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", позивач звернувся до Фонду із відповідною заявою від 15 січня 2016 року, на яку Фондом надано відповідь листом від 3 лютого 2016 року N 37-036-6307/16.
      Зазначеним листом позивачеві рекомендовано звернутися до уповноваженої особи Фонду, а уразі незгоди з рішенням щодо розміру відшкодування у переліку вкладників - оскаржити зазначене рішення до суду.
      Не погодившись з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом про оскарження такої бездіяльності, зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як про вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а також про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та зобов'язання другого відповідача включити ОСОБА_5 до вказаного реєстру.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      За правилами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.
      Посилання уповноваженої особи Фонду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, є помилковим, і Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
      - уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.
      Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.
      Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначив про те, що уповноваженою особою Фонду його протиправно невключено до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.
      Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Як вже зазначалось вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частини другої статті 26 Закону N 4452-VI).
      Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Відповідно до частини другої статті 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закон України від 7 грудня 2000 року
      N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року N 14 (далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
      Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
      Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      У пункті 6 розділу III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частиною другою статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
      Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" договір про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України, а отже в розумінні закону є вкладником.
      На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року.
      Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.
      На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.
      Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.
      Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (18 вересня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону N 4452-VI. При цьому, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону N 4452-VI.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли вірного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.
      Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року, та зобов'язання Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за зазначеним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.
      Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_5 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.
      З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду юрисдикції адміністративних судів правомірними, а також погоджується із задоволенням вимог щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників та зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської Олени Степанівни залишити без задоволення.
      2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/2686/18
      Провадження N 12-190гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді - Князєва В.С.,
      судді - доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасники справи:
      представник позивача - Єрмаков М.О.,
      представник відповідача - Данилюк Л.В.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Спілка підприємців "Жовтнева" (далі - ГО "Жовтнева") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2018 року (судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., Дідиченко М А.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року (суддя Лиськов М.О.) у справі N 910/2686/18 за позовом ГО "Жовтнева" до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - КП "Київблагоустрій") про визнання незаконним рішення та дій.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1.Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У лютому 2018 року ГО "Жовтнева" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту та КП "Київблагоустрій" про: визнання незаконним та скасування рішення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, оформленого дорученням від 15 серпня 2017 року N 064-8522; визнання незаконними дій Департаменту та КП "Київблагоустрій" щодо демонтажу 22 серпня 2017 року тимчасових споруд за адресою: м. Київ, пров. Політехнічний, 2- 4, що належать на праві власності ГО "Жовтнева".
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
      2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року провадження у справі N 910/2686/18 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спір у справі виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування.
      2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2018 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року залишено без змін.
      2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що дії органів у сфері благоустрою населеного пункту здійснюються ними як суб'єктами владних повноважень та у чітко визначеному порядку, зокрема інспектором КП "Київблагоустрій" виноситься припис з вимогою усунення порушень, у випадку подальшого невиконання якого Департамент приймає рішення про демонтаж; вказані дії є публічно-правовими, а тому звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
      2.5. Суд апеляційної інстанції також послався на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду 11 квітня 2018 року у справі N 161/14920/16-а, щодо визначення предметної юрисдикції спору за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинного будівництва.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У червні 2018 року ГО "Жовтнева" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року.
      3.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "Жовтнева" та справу N 910/2686/18 разом з указаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.
      3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що за доводами касаційної скарги ГО "Жовтнева" суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки предметом спору є правомірність припинення права на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та, як наслідок, їх демонтаж, що у відповідності до статті 20 ГПК України підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Таким чином, на переконання скаржника, має місце порушення правил юрисдикції.
      3.4. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 910/2686/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Відповідачі заперечили у відзивах проти задоволення касаційної скарги, зазначивши, серед іншого, що спір у цій справі не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
      5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. За приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно за змістом частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      5.6. Разом з тим завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України).
      5.7. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України у порядку адміністративного судочинства.
      5.8. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      5.9. Отже, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб'єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах спорі та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.
      5.10. За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      5.11. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Закон України від 6 вересня 2005 року N 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" (далі - Закон N 2807-IV) визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
      5.12. Згідно зі статтею 10 Закону N 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
      5.13. У силу статті 12 Закону N 2807-IV суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
      5.14. У відповідності до статті 34 Закону N 2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
      5.15. Частиною першою статті 40 Закону N 2807-IV визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
      5.16. Таким чином, Закон N 2807-IV наділяє повноваженнями відповідачів Департамент та КП "Київблагоустрій" здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою міста Києва.
      5.17. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста, спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначені Правилами благоустрою міста Києва (далі - Правила), які затверджені рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року N 1051/1051.
      5.18. У розумінні Закону N 2807-IV дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою). Департамент є органом, що вживає заходи із демонтажу (підпункт 13.3.2 пункту 13.2 Правил).
      5.19. Відповідно до підпункту 13.3.3 пункту 13.2 Правил рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).
      5.20. При цьому, згідно з Положенням про Департамент, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27 січня 2011 року N 94, Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.
      5.21. Пунктом 4 Положення про Департамент визначено, що основними завданнями Департаменту є, зокрема, забезпечення реалізації державної політики у сфері благоустрою, цивільного захисту, охорони праці на території міста Києва; контроль за дотриманням вимог Закону N 2807-IV та Правил.
      5.22. Відповідно до пункту 6 цього Положення, Департамент має право, зокрема, здійснювати в установленому порядку заходи щодо демонтажу та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд, малих архітектурних форм, елементів благоустрою, рекламних носіїв, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів у місті Києві тощо та давати доручення на їх демонтаж (підпункт 6.7); давати в межах повноважень профільним структурним підрозділам районних в місті Києві державних адміністрацій з питань благоустрою, цивільного захисту, охорони праці та підпорядкованим комунальним підприємствам обов'язкові для виконання доручення та контролювати їх виконання (підпункт 6.25).
      5.23. З огляду на викладене вище, Департамент наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою у відповідності із підпунктами 13.3.2, 13.3.3 пункту 13.2 Правил.
      5.24. Дії органів у сфері благоустрою населеного пункту здійснюються ними як суб'єктами владних повноважень та у чітко визначеному порядку, зокрема інспектор Підприємства виносить припис з вимогою про усунення порушень, у випадку подальшого невиконання якого Департамент приймає рішення про демонтаж.
      5.25. Указані дії є публічно-правовими, тому, як наслідок, звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено існуванням між сторонами такого спору правовідносин публічно-правового характеру й повинно розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      5.26. Отже, приймаючи оскаржуване рішення, оформлене дорученням від 15 серпня 2017 року N 064-8522, щодо демонтажу 22 серпня 2017 року тимчасових споруд за адресою: м. Київ, пров. Політехнічний, 2-4, що належать на праві власності ГО "Жовтнева", Департамент діяв на виконання покладених на нього владних управлінських функцій, визначених Законом N 2807-IV та Правилами.
      5.27. Також відповідно до змісту Статуту КП "Київблагоустрій", затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 лютого 2007 року N 167, метою діяльності цього підприємства, зокрема, є здійснення заходів, які забезпечують дотримання юридичними та фізичними особами правил благоустрою у м. Києві, у тому числі шляхом внесення приписів та складання протоколів про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту 2.2 Статуту КП "Київблагоустрій" це підприємство підпорядковане Департаменту з питань, визначених чинним законодавством та цим Статутом.
      5.28. Отже, суди вірно визначили повноваження відповідачів у цій справі як публічно-владні управлінські функції в частині забезпечення благоустрою міста Києва, передбачені Положенням про Департамент та делеговані КП "Київблагоустрій", які були реалізовані при прийнятті рішення Департаментом та при виконанні рішення Департаменту.
      5.29. Суди попередніх інстанцій встановили, що зі змісту спірного рішення Департаменту, оформленого дорученням від 15 серпня 2017 року N 064-8522, вбачається, що це рішення стосується примусового демонтажу встановлених малих архітектурних форм. Рішенням Департаменту не оспорюється право власності позивача на відповідні споруди, з рішення Департаменту не вбачається спору про належне позивачу право власності, наявність такого права не заперечується, та таке рішення не приймалось у зв'язку із здійсненням господарської діяльності відповідачем. При цьому позивач не заявив до відповідачів позовних вимог майнового характеру, а лише вимоги про визнання рішення та дій незаконними.
      5.30. З урахуванням викладеного, виходячи з предмета спірних правовідносин, зважаючи на наявність у КП "Київблагоустрій" у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом), Велика Палата Верховного Суду зазначає про наявність у переданому на вирішення господарському суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
      5.31. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      5.32. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства, а відтак правомірно закрив провадження у справі N 910/2686/18.
      5.33. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження, а тому підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2018 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у справі N 910/2686/18 немає.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.2. Ураховуючи викладене, ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      6.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Громадської організації "Спілка підприємців "Жовтнева" залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у справі N 910/2686/18 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська