ANTIRAID

Решение 3-х инстанций о взыскании суммы за предоставленные транспортные услуги и необоснованность требований о оплате за размещение техники

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018

Справа № 910/9810/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" до Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про стягнення заборгованості 134 000,27 грн., за участю представників позивача - Лісовик І.О., ордер №082950 від 05.09.2018 року, Ульяненка Д.В., керівник, відповідача - Петрова М.В., Абакарової А.А., довіреність №б/н від 28.02.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей, на підставі ст.ст. 509, 625, 638, 640, 642 Цивільного кодексу України.

Позов мотивований тим, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції укладення договору, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 05.09.2018 року.

Позивачем разом з позовною заявою надано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238, який належить відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

20.09.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він вказує на те, що не укладав з позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року. Сума, яку позивач просить стягнути з відповідача у розмірі 134 000,27 грн., за нібито надані відповідачу послуги, не підтверджуються жодними доказами. До того ж відповідач надав суду договір про надання послуг №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та зазначив, що транспортний засіб FAW 3252 в ремонтному боксі позивача було розміщено саме за умовами цього договору. У зв'язку із вищенаведеним відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

04.09.2018 року позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

05.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 12.09.2018 року.

12.09.2018 року в судовому засіданні відповідачем надано заперчення на відповідь позивача на відзив.

12.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 17.09.2018 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей. В обгрунтовання позову позивач посилається на те, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції з укладення договору.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що 10.10.2017 року представник позивача розмістив транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, що підтверджується актом розміщення транспортного засобу від 10.10.2017 року, який підписаний з боку позивача та відповідача та копія якого міститься в матеріалах справи.

Наданий позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року не підписаний відповідачем.

Водночас, як вбачається з акту приймання-передачі від 10.10.2017 року, в ньому не міститься посилань на те, що транспортний засіб засобу FAW3252 було розміщено позивачем відповідно до умов попереднього договору №20/09/17-2 від 20.09.2017 року.

Також, у вищевказаному акті приймання-передачі від 10.10.2017 року не зазначено, що розміщення транспортного засобу FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі є платним.

До того ж, відповідач надав суду договір про надання послуг будівельної техніки з оператором №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та яким було передбачено розміщення техніки відповідача на території, що орендується позивачем, умовами якого не було передбачено плати за зберігання цієї техніки.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що між позивачем та відповідачем укладався попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року, сума заборгованості у розмірі 134 000,27 грн. за послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей не підтверджена жодними доказами.

В силу приписів ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, тому в позові про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. слід відмовити.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 21.09.2018р.

Суддя С.О. Чебикіна

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76608967

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2018

Справа № 910/3576/18

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича 

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865,42 грн.

Представники сторін:

не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення 157 865,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити надані позивачем послуги за договором №13/03 про надання послуг від 13.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2018 р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

10.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі № 910/3576/18 та оригінали квитанцій про сплату судового збору від 06.04.2018 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.04.2018 р. відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

20.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав клопотання про витребування доказів по справі.

04.05.2018 р. до канцелярії суду позивачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в якій позивач керуючись ст.ст. 247, 252 ГПК України просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та заяву про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.05.2018 р. відмовлено в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі №910/3576/18.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів по справі.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Зважаючи на вищезазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

13 березня 2017 року між фізичною особою-підприємцем Петров Максимом Вікторовичем та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" укладено договір про надання послуг № 13/03.

Відповідно до 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги:

послуги будівельної техніки з оператором;

послуги автомобільного вантажного транспорту;

послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1. договору, виконавець зобов'язаний:

за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання;

забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником;

здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами;

надавати транспорт на взаємоузгоджений час;

при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Відповідно до п. 2.3. договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі ів строк, передбачені цим договором;

Проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що надані послуги приймаються згідно актів прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром.

Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця.

У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця слідуючого за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акту суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6.).

Відповідно до п. 3.4. договору, замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович виставив замовникові рахунки на оплату послуг на загальну суму 2 030 521,29 грн., що підтверджується:

рахунком на оплату № 1 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.

рахунком на оплату № 44 від 27.03.2017 р. на суму 51 905,00 грн.

рахунком на оплату № 45 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.

рахунком на оплату № 46 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.

рахунком на оплату № 47 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.

рахунком на оплату № 48 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.

рахунком на оплату № 49 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.

рахунком на оплату № 50 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.

рахунком на оплату № 51 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.

рахунком на оплату № 52 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.

рахунком на оплату № 53 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.

рахунком на оплату № 54 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн.

рахунком на оплату № 56 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн.

рахунком на оплату № 57 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн.

рахунком на оплату № 189 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн.

рахунком на оплату № 190 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн.

рахунком на оплату № 33 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн.

рахунком на оплату № 43 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн.

рахунком на оплату № 74 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн.

рахунком на оплату № 75 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.

рахунком на оплату № 82 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.

рахунком на оплату № 90 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.

рахунком на оплату № 92 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.

рахунком на оплату № 93 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.

рахунком на оплату № 94 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.

рахунком на оплату № 97 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.

рахунком на оплату № 103 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.

Позивачем на виконання умов договору про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017. р. позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачеві послуг на загальну суму 3 232 637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51 9085,00 грн.;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14 445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52 763,51 грн.;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41 032,28 грн.;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162 268,12 грн.;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108 050,66 грн.;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31 529,47 грн.;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156 975,12 грн.;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80 070,56 грн.;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59 750,05 грн.;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82 913,30 грн.;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80 141,69 грн.;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60 710,05 грн.;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33 400,08 грн.;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21 255,30 грн.;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98 368,52 грн.;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80 036,42 грн.;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38 406,06 грн.;

Акти наданих послуг, наявні в матеріалах справи, не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі вищезазначеного договору.

В матеріалах справи наявний лист позивача вих. № 1 від 23.12.2017 р., відповідно до якого відповідачеві повторно направляє акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не надав, підписані акти не повернув.

Враховуючи п. 3.2. договору, суд вважає, що не підписані акти, але направлені позивачем відповідачеві є визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у актах суму.

Пунктом 3.1. договору визначено, що оплата проводиться згідно договірних цін вартості послуг будівельної техніки та механізмів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково оплатив виконавцеві за надані послуги на суму 3 047 772,06 грн., що вбачається із платіжних доручень № 914 на суму 20 000,00 грн., № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16 000,00 грн., № 916 від 30.03.2017 р. на суму5 391,55 грн., № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19 900,00 грн., № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 954 від 18.04.2017 р. на суму30 000,00 грн., № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90 737,00 грн., № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38 000,00 грн., № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1044 від 50 000,00 грн., № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10 000,00 грн., № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1090 від 16.06.2017 від 60 000,00 грн., № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50 000, 00 грн., № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60 000,00 грн., № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50 000,00 грн., № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70 000,00 грн., № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50 000,00 грн., № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100 000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90 000,00 грн., № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33 100,00 грн., № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38 300,00 грн., № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80 000,00 грн., № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4 300,00 грн., № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15 000,00 грн., № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2 812,50 грн., № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3 625,00 грн., № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42 000,00 грн., № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4 950,00 грн., № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4 750,00 грн., № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6 531,91 грн., № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19 000,00 грн.

Відповідно до п. 6.2. договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2017 р.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором № 13/03 про надання послуги від 13.03.2017 р. у розмірі 157 865,42 грн., належним чином доведений, документально підтверджений, тому вимога позивача визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, відповідно до заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11 000,00 грн.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 11 000,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем, відповідно до якого адвокатське об'єднання зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику правову допомогу за його запитом, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

А також рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн., № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн., № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн.; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг видно, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як зазначено в ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів, зокрема, актів надання послуг на суму 11 000,00 грн. не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послух, тому вимога позивача щодо стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 11 000,00 грн. є недоведеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч. 1-4 ст. 126, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 4, код ЄДРПОУ 38608269) на користь фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) основну суму заборгованості в розмірі 157 865 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 2 367 (дві тисячі триста шістдесят сім) грн. 97 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Мудрий

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74662541

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2018 р. Справа№ 910/3576/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Мартюк А.І.
Калатай Н.Ф.

секретар Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Абакарова А.А., Петров М.В.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р.

у справі № 910/3576/18 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення заборгованості у розмірі 157865,42 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного договору відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі здійснено оплату за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, опис вкладення, наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів, не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" передано на розгляд колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3576/18, призначено її до розгляду на 18.09.2018 р. та встановлено учасникам справи строки для подання клопотань, відзиву на апеляційну скаргу, а також відповіді на відзив.

Учасниками справи подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив.

У судовому засіданні 18.09.2018 р. судом розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву у судовому засіданні до 25.09.2018 р.

Також у судовому засіданні 25.09.2018 р. оголошено перерву до 16.10.2018 р.

Разом з цим суд зазначає, що Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 р. ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд.

Згідно з п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 р. в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 1 від 02.10.2018 р. визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 03.10.2018 р., про що в газеті "Голос України" № 185 (6940) від 03.10.2018 р. опубліковано відповідне повідомлення. Отже в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

За актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 р. справу № 910/3576/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Власов Ю.Л., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 14.11.2018 р.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/68/18 від 13.11.2018 р. у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3576/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

08.11.2018 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, а саме: актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання відповідача, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, зокрема, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Вбачається, що вказане клопотання заявлене відповідачем з пропуском строку, зазначеного в ч. 3 ст. 80 ГПК України.

Крім того, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р., оригінали цих актів були оглянуті в суді першої інстанції.

У засідання суду, призначене на 14.11.2018 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Жодних доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.03.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Петровим Максимом Вікторовичем (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг № 13/03 (далі - договір).

Відповідно до 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: послуги будівельної техніки з оператором; послуги автомобільного вантажного транспорту; послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець зобов'язаний: за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання; забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником; здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами; надавати транспорт на взаємоузгоджений час; при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Як передбачено п. 2.3 договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі і в строк, передбачені цим договором; проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2 договору сторони домовились, що надані послуги приймаються згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром. Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця. У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця наступного за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акті суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Згідно з п. 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2017 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3 договору).

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачу послуг на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25391,56 грн;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51905,00 грн;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53840,00 грн;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83892,00 грн;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54242,00 грн;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64745,00 грн;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130797,00 грн;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106118,00 грн;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8179,00 грн;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63104,00 грн;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59115,00 грн;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75010,75 грн;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63175,22 грн;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145306,55 гр;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179203,88 грн;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88975,04 грн;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81142,20 грн;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136237,39 грн;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161563,39 грн;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52763,51 грн;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41032,28 грн;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162268,12 грн;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108050,66 грн;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31529,47 грн;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156975,12 грн;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80070,56 грн;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59750,05 грн;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82913,30 грн;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80141,69 грн;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60710,05 грн;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33400,08 грн;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21255,30 грн;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98368,52 грн;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80036,42 грн;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38406,06 грн.

Вищевказані акти наданих послуг не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі укладеного договору.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково здійснило оплату за надані послуги на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 914 на суму 2 000,00 грн, № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16000,00 грн, № 916 від 30.03.2017 р. на суму5391,55 грн, № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19900,00 грн, № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 954 від 18.04.2017 р. на суму30000,00 грн, № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90737,00 грн, № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38000,00 грн, № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1044 від 50000,00 грн, № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5000, 00 грн, № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10000,00 грн, № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1090 від 16.06.2017 від 60000,00 грн, № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50000, 00 грн, № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60000,00 грн, № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50000,00 грн, № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70000,00 грн, № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50000,00 грн, № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90000,00 грн, № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33100,00 грн, № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5000,00 грн, № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38300,00 грн, № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80000,00 грн, № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4300,00 грн, № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15000,00 грн, № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2812,50 грн, № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3625,00 грн, № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42000,00 грн, № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4950,00 грн, № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4750,00 грн, № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6531,91 грн, № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19000,00 грн.

23.12.2017 р. листом № 1 позивач повторно направив відповідачу акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не вказаний лист не надав, підписані акти не повернув та заборгованість не сплатив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за надані позивачем послуги.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов укладеного договору за період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується актами наданих послуг.

Однак відповідач, в порушення взятих на себе за договором зобов'язань, оплату наданих позивачем послуг здійснив частково на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Доводи скаржника про те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, а опис вкладення наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так відповідач посилається на те, що Дарницьким управлінням поліції ГУ НП у м. Києві розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12018100020008304, внесеного до ЄРДР 22.09.2018 р.

Однак у матеріалах справи відсутній вирок суду, яким встановлено факт підроблення документу або відповідний висновок судового експерта.

Також, у процесі розгляду справи місцевим судом позивач звернувся із заявою про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката та просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11000,00 грн.

Згідно з ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 11000,00 грн позивачем було надано копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем; рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн, № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг вбачається, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, в порядку ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послуг, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 11000,00 грн витрат на правову допомогу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" не підлягає задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України,Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс".

4. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.11.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді А.І. Мартюк
Н.Ф. Калатай
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77849071

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

УХВАЛА

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3576/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді; Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя-Мудрий С.М.)

від 12.06.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Буравльов С.І., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.)

від 14.11.2018

у справі № 910/3576/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865, 42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 157 865, 42 грн заборгованості, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ст.12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/3576/18 є малозначною.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, то суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Студенець
Судді О.Баранець
Л.Стратієнко
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78022467

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Не смотря на то, что как это часто бывает в подобных правоотношениях акты оказанных услуг не были подписаны, суд указал, что поскольку акты оказанных услуг, имеющиеся в материалах дела, не содержат претензий по качеству выполненных услуг истцом по договору и в материалах дела отсутствуют какие-либо возражения ответчика о неполучении услуг на основании вышеупомянутого договора, а кроме того договор содержит условие, что не подписанные акты, направленные истцом ответчику являются признанными заказчиком, а услуги принятыми в полном объеме на определенную в актах сумму, если отсутствую претензии, заявленная к взысканию сумма является правомерной.

В свою очередь ответчик решил просто не отдавать технику и попытаться взыскать оплату за ее размещение, однако соответствующих договор дающих право на взыскание такой оплаты не предоставил и поэтому в его иске было отказано.

Кроме того, хотя я и считаю решение в части отказа о взыскании сумму на правовую помощь не правильным, однако в этой части суд указал, что он непосредственно будет считать достаточными доказательствами предоставления правовой помощи.

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 383/596/15
      Провадження N 14-342цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: прокуратура Кіровоградської області, Державна казначейська служба України (далі - ДКС України),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, заступника прокурора Кіровоградської області, ДКС України на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року у складі судді Червонописького В.С. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року у складі колегії суддів Бубличенко В.П., Кривохижі В.І., Марашка С.І.,
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Кіровоградської області, ДКС України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, під час розгляду справи уточнив вимоги та остаточно просив: стягнути на його користь із ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 535 920 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під судом і слідством протягом 44 місяців; відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України 130 274,44 грн недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати і 46 820,80 грн витрат на правову допомогу.
      Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2011 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області стосовно нього порушив кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем працівниками Компаніївського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - Компаніївський РВ УМВС України) в Кіровоградській області за частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 11 серпня 2011 року слідчим прокуратури Компаніївського району змінено кваліфікацію його дій з частини третьої статті 364 та частини першої статті 365 КК України, йому пред'явлено обвинувачення за частиною першою статті 365 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2012 року він був засуджений за частиною першою статті 365 КК України до 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов'язані з владними повноваженнями на 1 рік. Згідно зі статтею 75 КК України його було звільнено від відбування покарання із випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2012 року вирок Компаніївського районного суду скасовано, а справу повернуто прокурору Компаніївського району для проведення додаткового розслідування. 16 листопада 2012 року прокуратурою Компаніївського району кримінальну справу закрито. 17 січня 2013 року слідчий вніс в Єдиний реєстр досудового розслідування відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 365 КК України. Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 січня 2014 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк З роки без конфіскації майна. За статтею 75 КК України його звільнено від відбуття призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року вирок Бобринецького районного суду від 31 січня 2014 року скасовано, провадження N 420131201800000002 стосовно нього закрито за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Посилаючись на незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під судом і слідством протягом 44 місяців; ОСОБА_3 просив позов задовольнити.
      Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_3 107 184 грн на відшкодування моральної шкоди і 46 820,80 грн витрат на правову допомогу. Зобов'язано ДКС України списати у безспірному порядку на користь ОСОБА_3 зазначені суми з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з тривалим розглядом спочатку кримінальної справи, а потім кримінального провадження стосовно позивача, а саме протягом 44 місяців, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, позивачу було завдано моральної (немайнової) шкоди, яка знайшла свій прояв у тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 107 184 грн. Позовні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу підтверджені належними доказами, тому також підлягають задоволенню. Вимоги у частині стягнення неотриманої заробітної плати не задоволено у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивача звільнено за дисциплінарний проступок, а не відсторонено від роботи у зв'язку з порушенням кримінальної справи.
      Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 46 820,80 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з прокуратури Кіровоградської області в дохід держави 267,96 грн судового збору.
      Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з часу пред'явлення обвинувачення - 16 серпня 2011 року до припинення кримінального переслідування - 16 листопада 2012 року позивач перебував під слідством і судом 15 місяців, а з часу повідомлення про підозру - 24 квітня 2013 року до закриття провадження у кримінальній справі - 09 грудня 2014 року - 19,5 місяців. Фактично позивач перебував під слідством і судом 34,5 місяців, тому розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути менше, ніж 47 541 грн (1 378 грн х 34,5 = 47 541 грн). Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість перебування позивача під слідством і судом, вимоги розумності і справедливості, апеляційний суд вважав, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 50 000 грн. Також позивач надав докази укладення договорів про надання правової допомоги і оригінали квитанцій про сплату коштів, копії яких додано до матеріалів справи, а також розрахунок часу, витраченого адвокатом на участь у судових засіданнях та складання процесуальних документів. Представники відповідачів погодилися з правильністю наданих адвокатом розрахунків.
      Доводи, наведені в касаційних скаргах
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДКС України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не надав належних доказів, які б свідчили про те, що у зв'язку з ситуацією, в якій він опинився внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності, він переживав психологічне страждання та інші негативні наслідки морального характеру, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та підлягають скасуванню.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення у частині відмови в стягненні недоотриманої заробітної плати та розміру моральної шкоди та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд неправильно визначив тривалість його перебування під слідством і судом, оскільки початком досудового розслідування є день винесення постанови про порушення кримінальної справи, тому на його користь підлягають стягненню 535 920 грн. Крім того, саме з 08 лютого 2011 року - часу винесення постанови про порушення кримінальної справи, що є процесуальною дією, слід обраховувати час, з якого були порушені його права. Винесення цієї постанови потягло проведення службової перевірки і його звільнення з органів внутрішніх справ наказом начальника УМВС України в Кіровоградській області від 16 лютого 2011 року N 79 о/с. У зв'язку з цим його права на отримання заробітної плати порушувались протягом 44 місяців, тому на його користь підлягає стягненню недоотримана заробітна плата в розмірі 130 274,44 грн.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Кіровоградської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення у частині відшкодування витрат на правову допомогу та ухвалити у цій частині нове рішення про закриття провадження у справі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначення розміру суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні, не віднесено до компетенції суду, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині стягнення витрат на правову допомогу підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
      Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01, 06, 11 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами, а ухвалою від 26 травня 2016 року - справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги ДКС України, заступника прокурора Кіровоградської області, ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Стосовно наведених у касаційній скарзі заступника прокурора Кіровоградської області доводів про те, що визначення розміру суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні, не віднесено до компетенції суду, тобто порушення судами правил предметної юрисдикції, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.
      У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      У поданому позові ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів 535 920 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під судом і слідством протягом 44 місяців; 130 274,44 грн на відшкодування недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати; 46 820,80 грн витрат на правову допомогу.
      За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
      Згідно з пунктом 4 статті 3 Закону N 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
      Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги.
      Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).
      У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.
      Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
      На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон N 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
      Зважаючи на вказане, помилковими є наведені в касаційній скарзі заступника прокурора Кіровоградської області доводи, що визначення розміру суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні, не віднесено до компетенції суду.
      Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Суди установили, що 08 лютого 2011 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області порушив стосовно ОСОБА_3 кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем працівником правоохоронного органу, що спричинило істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету діяльності органу державної влади, яким є Компаніївський РВ УМВС України в Кіровоградській області, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. 16 лютого 2011 року ОСОБА_3 звільнено.
      Постановами слідчого прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області: від 11 серпня 2011 року зазначену кримінальну справу перекваліфіковано з частини третьої статті 364 КК України на частину першу статті 365 КК України; від 12 серпня 2011 року - порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України; від 16 та 31 серпня 2011 року - ОСОБА_3 притягнуто як обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
      Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2012 року ОСОБА_3 засуджено за частиною першою статті 365 КК України до 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов'язані з владними повноваженнями, на один рік; згідно зі статтею 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
      Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2012 року зазначений вирок скасовано з поверненням справи прокурору Компаніївського району Кіровоградської області для проведення додаткового розслідування.
      Постановою старшого прокурора прокуратури Компаніївського району Кіровогадської області від 16 листопада 2012 року припинено кримінальне переслідування стосовно позивача у вказаній кримінальній справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України
      17 січня 2013 року відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за частиною першою статті 365 КК України; постановою слідчого прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого від 24 квітня 2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України.
      Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2013 року стосовно позивача обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
      Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 січня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, і призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 3 роки без конфіскації майна. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
      Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року указаний вирок скасовано, провадження стосовно ОСОБА_3 закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2015 року зазначену ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області залишено без змін.
      Також установлено, що в ухвалі Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року лейтенанта міліції ОСОБА_3 наказом начальника управління УМВС України в Кіровоградській області від 08 листопада 2010 року N 528 о/с призначено на посаду начальника сектора карного розшуку кримінальної міліції Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області.
      Згідно з довідкою Компаніївского РВ УМВС України в Кіровоградській області лейтенант міліції - начальник сектора карного розшуку Компаніївського РВ УМВС ОСОБА_3 відповідно до наказу УМВС України від 16 лютого 2011 року N 70о/с звільнений у запас Збройних сил України з 15 лютого 2011 року за пунктом 64 "є" (порушення дисципліни).
      На адвокатський запит УМВС України в Кіровоградській області надало відповідь від 30 жовтня 2015 року N 12/9-ад, згідно з якою розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 за останній повний календарний місяць служби перед звільненням з ОВС (січень 2011 року) складав 2 502,15 грн.
      Крім того, установлено, що відповідно до довідки про участь адвоката в судових засіданнях у кримінальній справі та кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 від 03 вересня 2015 року адвокат Фільштейна В.Л. з 19 жовтня 2011 року по 07 липня 2015 року представляв інтереси позивача протягом всього часу досудового слідства, розгляду кримінальної справи в судах, досудового розслідування, розгляду кримінального провадження в Компаніївському та Бобринецькому районних судах Кіровоградської області, Апеляційному суді Кіровоградської області та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
      Відомості, зазначені в указаній довідці, прокурором під сумнів не ставилися.
      Крім того, на обґрунтування позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу позивач надав такі документи: договір від 12 жовтня 2011 року та розрахункову квитанцію N 314823 на загальну суму 10 000 грн. договір від 29 серпня 2012 року та розрахункову квитанцію N 314850 на загальну суму 10 000 грн. договір від 14 травня 2013 року та розрахункову квитанцію N 139301 на загальну суму 10 000 грн. договір від 12 червня 2014 року та розрахункову квитанцію N 39328 на загальну суму 10 000 грн. Також надано розрахунок витрат на сплату послуг адвоката за договором між адвокатом Фільштейном В.Л. та позивачем ОСОБА_3 від 20 жовтня 2015 року, згідно з яким сума витрат на правову допомогу складає 6 820,80 грн. та квитанцію від 20 жовтня 2015 року N 139378 про отримання коштів від ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн. Загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає 46 820,80 грн.
      Статтею 4 Закону N 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
      Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
      Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону N 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
      Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону N 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
      Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
      Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
      Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
      Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1 218 грн. і саме з цієї суми позивач та його представник просив розраховувати розмір моральної шкоди.
      За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок місцевого суду щодо визначеного судом розміру моральної шкоди, беручи до уваги те, що розмір мінімальної заробітної плати становив на час розгляду справи в суді першої інстанції - 1 218 грн. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим розглядом спочатку кримінальної справи, а потім кримінального провадження стосовно позивача, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, у період з 08 лютого 2011 року по 09 грудня 2014 року (44 місяці) позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану, у розмірі 107 184 грн.
      Крім того, місцевий суд правильно також вирішив позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у загальному розмірі 46 820,80 грн.
      Зобов'язуючи ДКС України списати у безспірному порядку на користь ОСОБА_3 зазначені суми з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, місцевий суд правильно керувався такими нормами матеріального права.
      Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845 (у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок).
      Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
      Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
      За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
      Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.
      Рішення місцевого суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статті 213, 214 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) щодо законності й обґрунтованості.
      Такі висновки місцевого суду підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачами.
      Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині позовних вимог, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи.
      Зокрема, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що позивач перебував під слідством і судом 34,5 місяців; з часу пред'явлення обвинувачення - 16 серпня 2011 року до припинення кримінального переслідування - 16 листопада 2012 року позивач перебував під слідством і судом 15 місяців, а з часу повідомлення про підозру - 24 квітня 2013 року до закриття провадження у кримінальній справі - 09 грудня 2014 року - 19,5 місяців, оскільки такі висновки спростовуються матеріалами справи та нормами матеріального права, згідно з якими відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, починаючи з моменту порушення кримінальної справи.
      З огляду на вказане, обґрунтованими є наведені в касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи про те, що апеляційний суд неправильно визначив тривалість його перебування під слідством і судом.
      Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 130 274,44 грн недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати, місцевий суд, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, зазначив, що наказом УМВС України в Кіровоградській області від 16 лютого 2011 року N 70 о/с позивач звільнений у запас Збройних сил України з 15 лютого 2011 року у зв'язку з порушенням трудової дисципліни; рішення про відсторонення позивача від служби у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності не приймалося, а тому вважав відсутніми підстави для стягнення на користь позивача заробітної плати в порядку, передбаченому Законом N 266/94-ВР.
      Однак Велика Палата Верховного Суду у цій частині позовних вимог вважає за необхідне зазначити таке.
      На обґрунтування позовних вимог про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати позивач зазначив, що його звільнено через розслідування кримінальної справи стосовно нього, але, як установив суд, позивача звільнено за порушення дисципліни.
      Згідно з матеріалами справи позивача звільнено за дисциплінарний проступок, який підтверджується порушенням кримінальної справи.
      З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні вимоги про відшкодування втраченого заробітку необхідно застосувати пункт 1 статті 3 Закону N 266/94-ВР, за яким у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
      У статті 6 указаного Закону передбачено, що громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу.
      Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
      Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Частиною 4 статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
      Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Указаних вище норм матеріального та процесуального права суди не врахували, не перевірили належним чином позовні вимоги у частині стягнення на користь позивача недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати, не дослідили наданих позивачем на обґрунтування цих позовних вимог доказів та не перевірили його доводів щодо підстав звільнення.
      Суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги у цій частині не врахував, не навів жодних мотивів на їх спростування.
      Невстановлення цих обставин не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом, зважаючи на указані вище принципи і завдання цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Оскільки суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржуване рішення апеляційного суду та рішення місцевого суду в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року скасувати.
      Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу залишити в силі.
      Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року в частині позовних вимог про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 757/341/16-ц
      провадження № 61-15326св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року у складі судді Борисової О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» укладений договір банківського строкового вкладу в банківських металах «Золотий» № 2005778, відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок такий банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 620,83 гр. або 19,96 тр. ун. золота, строк дії вкладу 6 місяців від дати надходження вкладу. Вклад внесений ОСОБА_3 19 серпня 2014 року у повному розмірі. 16 червня 2015 року
      ОСОБА_3 звернувся до банку з платіжною вимогою, однак така вимога банком виконана не була. Подальші його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що значно унеможливлює повернення вкладу. Відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку. Згідно з офіційною відкритою інформацією, розміщеною на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно і пов'язаною особою є ОСОБА_4, а тому відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» останній повинен нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
      Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 19,96 тр. ун. золота.
      Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплатити судовий збір у розмірі 5 462,76 грн та надати оригінал квитанції.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги, встановлені ухвалою апеляційного суду, усунуті не були, тому згідно зі статтею 121 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
      У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є вкладником за договором банківського рахунку, а отже, споживачем банківських послуг, тому згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав. Внаслідок залишення апеляційної скарги без розгляду ОСОБА_3 позбавлений можливості захистити свої порушені права та реалізувати право на судовий захист.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року вказану справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Із матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на заочне рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано п'ятиденний строк із моменту отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків, а саме: сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом.
      На виконання ухвали суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Апеляційний суд, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, виходив з того, що до статті 5 Закону України «Про судовий збір» внесені зміни, які набрали чинності з 01 вересня 2015 року, відповідно до яких не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
      Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Такий висновок відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її заявнику.
      Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду належить вирішити питання щодо відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г.І. Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77197431
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 925/230/17
      Провадження N 12-188гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Кібенко О.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр"
      на рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року, ухвалене суддею Скибою Г.М.,
      та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, ухвалена колегією суддів у складі Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.,
      у справі Господарського суду Черкаської області
      за позовом Смілянської міської ради (далі - Рада)
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" (далі - ТОВ "Флєр")
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-Головного управління Державної фіскальної служби України у Черкаській області (далі - ДФС, ГУ ДФС у Черкаській області відповідно),
      про стягнення збитків
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У лютому 2017 року Рада звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Флєр" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої до суду 20 квітня 2017 року) про:
      - стягнення збитків, завданих унаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку, в сумі 199 570,32 грн за період з 01 березня 2014 року по 01 листопада 2016 року;
      - повернення позивачеві частини сплаченого судового збору у сумі 2 939,43 грн (сплачених, щодо раніше заявлених у позові сум - до зменшення позовних вимог).
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2. ТОВ "Флєр" є суб'єктом господарювання та постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7110500000:06:001:0029, площею 4,1974 га, що розташована в м. Сміла Черкаської області на вул. Енергетичній, 1 (далі - земельна ділянка), на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22 грудня 2001 року, зареєстрованого за N 69 серії І-ЧР N 000354.
      3. Зазначене вище також підтверджується довідкою Управління Держгеокадастру у Смілянському районі від 19 липня 2016 року N 31-28-05-2794/15-16.
      4. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 жовтня 2016 року вбачається, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 22 грудня 2001 року.
      5. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 січня 2017 року за адресою: м. Сміла Черкаської області, вул. Енергетична, 1 розташований комплекс нежитлових будівель, що належить на праві власності ТОВ "Флєр".
      6. Відповідно до інформації Смілянської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області ТОВ "Флєр" за 2011 - 2016 роки плати за землю не вносило. При цьому, як установив суд першої інстанції, відповідач не зареєстрований у Смілянській ДПІ як платник податку на землю за використання зазначеної земельної ділянки.
      7. З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Ради від 21 січня 2016 року N 21 утворено комісію з визначення розміру збитків по платі за землю. Цією комісією складено акт від 08 грудня 2016 року, яким визначено розмір збитків по платі за землю за вказану земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Флєр".
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      8. Суди розглядали справу неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
      9. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Флєр" на користь Ради 199 570,29 грн збитків, в іншій частині позову (про повернення позивачеві частини сплаченого судового збору в сумі 2 939,43 грн. - відмовлено.
      10. Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем обов'язку щодо сплати обов'язкових платежів за земельну ділянку комунальної власності та неотриманням у зв'язку із цим доходу місцевим бюджетом.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. У березні 2018 року ТОВ "Флєр" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
      Рух касаційної скарги
      12. Ухвалою від 05 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження.
      13. 26 червня 2018 року справу разом з касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаржник оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      14. Відповідно до статей 8 та 301 ГПК України ця справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. У касаційній скарзі ТОВ "Флєр" указало на те, що суд першої інстанції, присудивши до стягнення заявлену позивачем суму збитків, фактично стягнув з відповідача земельний податок. При цьому порядок адміністрування та справляння такого податку встановлений Податковим кодексом України (далі - ПК України), а отже, зазначений спір перебуває у сфері публічно-правових відносин, тобто виходить за межі юрисдикції господарських судів.
      16. Згідно з касаційною скаргою ТОВ "ФЛЄР" суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних відносин норми матеріального права, зокрема статті 1166 та 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тоді як такі відносини за своєю правовою природою є не цивільно-правовими, а податковими. Згідно із частиною другою статті 1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин.
      Доводи інших учасників справи
      17. У відзиві на касаційну скаргу Рада заперечує зазначені вище висновки відповідача щодо правової природи спірних відносин. Позивач стверджує, що виходячи з принципу рівності права власності на землю, закріпленого в пункті "б" статті 5 та пункті "б" статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), територіальна громада міста Сміли в особі Ради в цих правовідносинах діє як суб'єкт права власності на землю, а не як контролюючий орган. А відносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими і не підпадають під визначення підпункту 1.1 статті 1 ПК України, тобто не є податковими.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      18. Розглядаючи питання щодо порушення судами попередніх інстанцій правил суб'єктної та предметної юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      19. За змістом абзацу п'ятого пункту 1 статті 12 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, господарським судам не підвідомчі справи у спорах, які виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів.
      20. Визначальною ознакою, за якою спір може бути віднесений до юрисдикції адміністративних чи господарських судів є суть (зміст, характер) спору.
      21. Так, заявляючи вимоги про стягнення збитків, позивач виходив з того, що спір між ним та відповідачем є приватноправовим та відноситься до юрисдикції господарських судів. Із цих же міркувань виходили суди попередніх інстанцій, коли розглянули спір у межах господарської юрисдикції.
      22. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      23. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду заперечує доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції та вважає, що суди, вирішуючи спір в порядку господарського судочинства, не порушили норм процесуального права та відповідно дотримались правил предметної і суб'єктної юрисдикції. Так, предметом позову є стягнення збитків, що належить до сфери приватноправових відносин. За суб'єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб'єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника у приватноправових земельних відносинах, а не як суб'єкт владних повноважень.
      24. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно встановили дійсну правову природу грошових сум, заявлених позивачем до стягнення, та застосували до спірних відносин норми матеріального права (про стягнення збитків), які не підлягали застосуванню, що призвело до прийняття незаконних рішень, з огляду на таке.
      25. Як установили суди попередніх інстанцій, відповідач є постійним землекористувачем земельної ділянки на підставі державного акта на право постійного користування землею.
      26. Згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, землекористувачі є платниками земельного податку. Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).
      27. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).
      28. За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т. ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
      29. Згідно зі статтями 125 та 126 ЗК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      30. Виходячи з наведеного, а також ураховуючи те, що право постійно користування земельною ділянкою вже зареєстровано за відповідачем, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з часу державної реєстрації такого права у відповідача виник обов'язок сплачувати земельний податок. Водночас, як виходить із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, із часу оформлення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою та до часу звернення позивача до суду ТОВ "Флєр" земельний податок не сплачував.
      31. Рада, встановивши факт несплати відповідачем земельного податку та звертаючись до суду з відповідним позовом, виходила з того, що вона має право вимагати з відповідача неотриманий нею як уповноваженою власником земельної ділянки особою дохід у вигляді земельного податку як збитки.
      32. Водночас законодавство прямо передбачає суб'єктів владних повноважень, які мають виключне право звертатися до суду про стягнення податків (в т. ч. земельного податку), натомість Рада не є таким суб'єктом.
      33. Як уже зазначено вище, відповідач як особа, що має зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою, з моменту реєстрації такого права має обов'язок сплачувати плату за землю у вигляді земельного податку. Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
      34. Тобто земельний податок є формою плати за землю та входить до складу податку на майно. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України податок на майно відноситься до місцевих податків. Отже, зобов'язання відповідача сплачувати земельний податок є податковим зобов'язанням.
      35. Згідно з пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.
      36. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.
      37. Згідно із законодавством таким органом доходів і зборів є ДФС та її територіальні органи (пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236.
      38. Відповідно до статті 191 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків, звертаються до суду у випадках, передбачених законом. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань (підпункт 20.1.36 пункту 20.1 статті 20 ПК України).
      39. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що збитки та земельний податок є різними за правовою природою зобов'язаннями. Обов'язок особи відшкодувати збитки виникає з деліктних правовідносин та є фактично заходом відповідальності за вчинене особою правопорушення. Натомість земельний податок - це плата за землю у складі податку на майно, обов'язок сплатити який виникає не внаслідок вчиненого особою правопорушення, а поза межами деліктних правовідносин - у межах існуючих податкових зобов'язань, які прямо передбачені законом та виникають унаслідок виникнення в особи права постійного користування земельною ділянкою.
      40. У користувача земельної ділянки обов'язок сплатити земельний податок та відповідно податкові правовідносини виникають лише після реєстрації за такою особою права користування земельною ділянкою. І в такому разі належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не збитків, як у цій справі. Близький за змістом висновок сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі N 922/3702/16.
      41. З урахування наведеного, виходячи з установленого судами попередніх інстанцій факту державної реєстрації відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не збитків, а належним позивачем має бути орган доходів і зборів, а не міська рада як уповноважена власником землі особа.
      42. Водночас Рада не довела і не могла довести порушення своїх прав у вигляді спричинення збитків, оскільки у відповідача протягом спірного періоду існував лише обов'язок сплатити земельний податок. Зазначене є підставою для відмови в позові. При цьому вимоги про стягнення несплаченого ТОВ "Флєр" земельного податку може заявити виключно контролюючий орган - уповноважений орган доходів у порядку адміністративного судочинства.
      43. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач міг би звернутися до суду з вимогою про повернення Раді несплачених відповідачем коштів за користування землею, але лише за період безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою - до часу належного оформлення ним права користування. При цьому, позивач міг би звернутися про стягнення безпідставно збережених грошових коштів (у порядку статті 1212 ЦК України), а не збитків (у порядку глав 82 і 83 ЦК України), які є різними за своєю правовою природою грошовими зобов'язаннями.
      44. Так, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України, а не відшкодування збитків. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею. Отже, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 629/4628/16-ц.
      45. У зазначеній вище постанові Верховний Суд обґрунтовує свій висновок тим, що право на відшкодування збитків виникає в особи в деліктних зобов'язаннях, де вина заподіювача збитків є обов'язковим елементом настання відповідальності. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів чи майна є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
      46. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі:
      по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем;
      по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків.
      47. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підстави для задоволення позову Ради відсутні, оскільки позивач не довів, що заявлена ним до стягнення сума є збитками.
      48. Так, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, застосували до спірних правовідносин норми матеріального права про порядок відшкодування збитків, тоді як такі норми не підлягали застосуванню у цьому спорі. Таке порушення норм права призвело до ухвалення судами незаконних рішень у справі. Адже суди мали визначити дійсну правову природу грошового зобов'язання відповідача та встановити, що заявлена до стягнення позивачем сума не є та не може бути збитками і що позивач не має права на відшкодування таких збитків у суді, що є підставою для відмови в позові.
      Щодо суті касаційної скарги
      49. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      50. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
      51. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин норми закону про стягнення збитків, тоді як фактично спірним зобов'язанням є земельний податок, порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
      52. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню частково - в частині задоволення позовних вимог Ради.
      Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 925/230/17 у частині задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на користь Смілянської міської ради збитків у сумі 199 570,32 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
      3. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 925/230/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя -доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич
      Яновська О.Г.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 713/216/17
      Провадження N 14-297цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року (у складі судді Пилип'юк І.В.) та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року (у складі колегії суддів Одинака О.О., Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів, сплачених захиснику у кримінальному провадженні за надану юридичну допомогу у зв'язку з виправдувальним вироком і
      ВСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державного бюджету України 14 тис. 500 грн. сплачених захиснику за надану юридичну допомогу в кримінальному проваджені, за яким його було незаконно повідомлено про підозру та, у подальшому, внесено зміни у повідомлення про підозру шляхом відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, що стало підставою для закриття судом кримінального провадження в цій частині, а згодом - виправдано за вироком суду.
      Як на підставу позову посилався на положення частин першої та другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); пункту 1 статті 1, пунктів 1, 2 статті 2, пункту 4 статті З, частини першої статті 4, статті 12 Закону України від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР), підпункту 4 пункту 7, пункту 10 частини третьої Положення про застосування цього Закону.
      Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), чинної на час постановлення ухвали.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у зв'язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком віднесено до компетенції органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що виніс виправдувальний вирок чи закрив провадження у справі.
      У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати постановлені у справі ухвали, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що пред'явлений позов виник із правовідносин, врегульованих статтею 56 Конституції України та Законом N 266/94-ВР, а тому згідно з частиною другою статті 15 ЦК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Касаційна скарга також містить посилання на те, що цей позов подано у спосіб, передбачений пунктом 8 частини другої статті 16 ЦК України та спрямований на захист цивільного права позивача.
      31 травня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      16 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      13 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Із зазначеними висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
      15 лютого 2013 року прокурором Чернівецької міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокуратура) до ЄРДР внесено відомості по факту вчинення посадовими особами Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області кримінального правопорушення, передбаченого частиною З статті 365 КК України.
      Досудове розслідування було розпочато 15 березня 2013 року, а 27 вересня 2013 року слідчим прокуратури позивачу було вручено повідомлення про підозру.
      Судовий розгляд кримінального провадження відбувався з 29 листопада 2013 року до 3 жовтня 2014 року.
      Зокрема, в судовому засіданні 6 травня 2014 року прокурор шляхом внесення змін до повідомлення про підозру в порядку статті 279 КПК України відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, а Вижницький районний суд Чернівецької області закрив в цій частині кримінальне провадження відносно позивача на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КК України.
      Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2014 року позивача за статтею 365 частиною 3 КК України було виправдано. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2015 року виправдувальний вирок залишено без змін.
      Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
      Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      Згідно зі статтею 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
      Згідно зі статтею 3 Закону N 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
      Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
      За викладених підстав висновки судів про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними.
      Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року скасувати, а справу направити до Вижницького районного суду Чернівецької області для вирішення питання про відкриття провадження.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 804/8443/16
      Провадження N 11-770апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Східний офіс Держаудитслужби) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Головко О.В., Ясенової Т.І., Суховарова А.В.) у справі N 804/8443/16 за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (далі - КП "Кривбасводоканал") про стягнення збитків,
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2016 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до КП "Кривбасводоканал", у якому просив стягнути з відповідача зайво отримані кошти субвенції, виділені з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах за 2013 - 2014 роки в сумі 5 млн. 519 тис. 102 грн 47 коп.
      Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2017 року позов задовольнив. Стягнув з КП "Кривбасводоканал" зайво отримані кошти субвенції, виділені з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах за 2013 - 2014 роки в сумі 5 млн. 519 тис. 102 грн 47 коп.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      У грудні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області та Східний офіс Держаудитслужби звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами про скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, оскільки вважають, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду адміністративними судами в порядку, передбаченому КАС України.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 червня 2018 року передав указану вище справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасники справи оскаржують судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що за результатом проведеноїДержавною фінансовою інспекцією у Дніпропетровській області (Східний офіс Держаудитслужби) планової ревізії фінансово-господарської діяльності КП "Кривбасводоканал" за період з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2016 року, виявлені порушення, які задокументовано в акті ревізії від 09 вересня 2016 року N 06-21/07.
      У ході ревізії встановлено, зокрема, незаконне отримання КП "Кривбасводоканал" із державного бюджету коштів субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах за послуги, надані протягом 2013 - 2014 років, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на загальну суму 5 млн. 519 тис. 102 грн 47 коп.
      На підставі висновків акта ревізії контролюючим органом сформовано вимогу від 18 жовтня 2016 року N 04-06-05-15/7706 щодо усунення порушень законодавства, виявлених унаслідок перевірки фінансово-господарської діяльності КП "Кривбасводоканал".
      Невиконання відповідачем вказаної вимоги у визначений строк, а саме незабезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на суму 5 млн. 519 тис. 102 грн 47 коп., зумовило необхідність звернення позивача до суду із цим позовом.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Пунктами 1 і 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      У ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Водночас, слід звернути увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового не лише за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи його посадової особи, а й за умови здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      Для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень, як позивач, має відповідати основним умовам, а саме: має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, а підстави для звернення мають бути визначені виключно законом із вказівкою на предмет звернення.
      Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон N 2939-XII) та Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011 (далі - Положення).
      Відповідно до ст. 1 Закону N 2939-ХІІздійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
      Відповідно до п. 1 Положення, Державна фінансова інспекція України
      (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
      Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (п. 7 Положення).
      Згідно із ч. 1, 2 ст. 2 Закону N 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
      Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
      Пунктом 6 Положення передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема: здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення: інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підп. 1 п. 4 цього Положення (підп. 5); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підп. 15); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підп. 18); при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підп. 21).
      Положенням установлено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підп. 4 п. 4).
      Аналогічні норми закріплені і в Положенні про Державну аудиторську службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року N 43.
      Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону N 2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 3).
      Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону N 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
      Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
      При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
      Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачені ст. 10 Закону N 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
      Так, позивачем у цій справі є Східний офіс Держаудитслужби (процесуальний правонаступник Державної фінансової інспекції у Дніпропетровській області), як суб'єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якого визначено Законом N 2939-XII, згідно з яким йому надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою (КП "Кривбасводоканал"), які мають публічно-правовий характер.
      Отже, здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою, які мають публічно-правовий характер.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про стягнення завданих збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), є помилковим.
      Саме така позиція висловлена в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі N 826/9672/17 та від 29 серпня 2018 року у справі N 816/2394/16.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України задовольнити.
      Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасувати.
      Справу за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" про стягнення збитків направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська