ANTIRAID

Решение 3-х инстанций о взыскании суммы за предоставленные транспортные услуги и необоснованность требований о оплате за размещение техники

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018

Справа № 910/9810/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" до Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про стягнення заборгованості 134 000,27 грн., за участю представників позивача - Лісовик І.О., ордер №082950 від 05.09.2018 року, Ульяненка Д.В., керівник, відповідача - Петрова М.В., Абакарової А.А., довіреність №б/н від 28.02.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей, на підставі ст.ст. 509, 625, 638, 640, 642 Цивільного кодексу України.

Позов мотивований тим, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції укладення договору, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 05.09.2018 року.

Позивачем разом з позовною заявою надано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238, який належить відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

20.09.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він вказує на те, що не укладав з позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року. Сума, яку позивач просить стягнути з відповідача у розмірі 134 000,27 грн., за нібито надані відповідачу послуги, не підтверджуються жодними доказами. До того ж відповідач надав суду договір про надання послуг №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та зазначив, що транспортний засіб FAW 3252 в ремонтному боксі позивача було розміщено саме за умовами цього договору. У зв'язку із вищенаведеним відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

04.09.2018 року позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

05.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 12.09.2018 року.

12.09.2018 року в судовому засіданні відповідачем надано заперчення на відповідь позивача на відзив.

12.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 17.09.2018 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей. В обгрунтовання позову позивач посилається на те, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції з укладення договору.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що 10.10.2017 року представник позивача розмістив транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, що підтверджується актом розміщення транспортного засобу від 10.10.2017 року, який підписаний з боку позивача та відповідача та копія якого міститься в матеріалах справи.

Наданий позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року не підписаний відповідачем.

Водночас, як вбачається з акту приймання-передачі від 10.10.2017 року, в ньому не міститься посилань на те, що транспортний засіб засобу FAW3252 було розміщено позивачем відповідно до умов попереднього договору №20/09/17-2 від 20.09.2017 року.

Також, у вищевказаному акті приймання-передачі від 10.10.2017 року не зазначено, що розміщення транспортного засобу FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі є платним.

До того ж, відповідач надав суду договір про надання послуг будівельної техніки з оператором №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та яким було передбачено розміщення техніки відповідача на території, що орендується позивачем, умовами якого не було передбачено плати за зберігання цієї техніки.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що між позивачем та відповідачем укладався попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року, сума заборгованості у розмірі 134 000,27 грн. за послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей не підтверджена жодними доказами.

В силу приписів ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, тому в позові про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. слід відмовити.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 21.09.2018р.

Суддя С.О. Чебикіна

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76608967

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2018

Справа № 910/3576/18

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича 

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865,42 грн.

Представники сторін:

не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення 157 865,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити надані позивачем послуги за договором №13/03 про надання послуг від 13.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2018 р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

10.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі № 910/3576/18 та оригінали квитанцій про сплату судового збору від 06.04.2018 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.04.2018 р. відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

20.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав клопотання про витребування доказів по справі.

04.05.2018 р. до канцелярії суду позивачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в якій позивач керуючись ст.ст. 247, 252 ГПК України просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та заяву про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.05.2018 р. відмовлено в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі №910/3576/18.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів по справі.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Зважаючи на вищезазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

13 березня 2017 року між фізичною особою-підприємцем Петров Максимом Вікторовичем та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" укладено договір про надання послуг № 13/03.

Відповідно до 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги:

послуги будівельної техніки з оператором;

послуги автомобільного вантажного транспорту;

послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1. договору, виконавець зобов'язаний:

за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання;

забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником;

здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами;

надавати транспорт на взаємоузгоджений час;

при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Відповідно до п. 2.3. договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі ів строк, передбачені цим договором;

Проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що надані послуги приймаються згідно актів прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром.

Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця.

У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця слідуючого за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акту суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6.).

Відповідно до п. 3.4. договору, замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович виставив замовникові рахунки на оплату послуг на загальну суму 2 030 521,29 грн., що підтверджується:

рахунком на оплату № 1 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.

рахунком на оплату № 44 від 27.03.2017 р. на суму 51 905,00 грн.

рахунком на оплату № 45 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.

рахунком на оплату № 46 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.

рахунком на оплату № 47 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.

рахунком на оплату № 48 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.

рахунком на оплату № 49 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.

рахунком на оплату № 50 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.

рахунком на оплату № 51 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.

рахунком на оплату № 52 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.

рахунком на оплату № 53 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.

рахунком на оплату № 54 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн.

рахунком на оплату № 56 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн.

рахунком на оплату № 57 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн.

рахунком на оплату № 189 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн.

рахунком на оплату № 190 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн.

рахунком на оплату № 33 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн.

рахунком на оплату № 43 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн.

рахунком на оплату № 74 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн.

рахунком на оплату № 75 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.

рахунком на оплату № 82 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.

рахунком на оплату № 90 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.

рахунком на оплату № 92 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.

рахунком на оплату № 93 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.

рахунком на оплату № 94 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.

рахунком на оплату № 97 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.

рахунком на оплату № 103 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.

Позивачем на виконання умов договору про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017. р. позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачеві послуг на загальну суму 3 232 637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51 9085,00 грн.;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14 445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52 763,51 грн.;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41 032,28 грн.;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162 268,12 грн.;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108 050,66 грн.;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31 529,47 грн.;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156 975,12 грн.;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80 070,56 грн.;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59 750,05 грн.;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82 913,30 грн.;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80 141,69 грн.;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60 710,05 грн.;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33 400,08 грн.;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21 255,30 грн.;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98 368,52 грн.;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80 036,42 грн.;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38 406,06 грн.;

Акти наданих послуг, наявні в матеріалах справи, не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі вищезазначеного договору.

В матеріалах справи наявний лист позивача вих. № 1 від 23.12.2017 р., відповідно до якого відповідачеві повторно направляє акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не надав, підписані акти не повернув.

Враховуючи п. 3.2. договору, суд вважає, що не підписані акти, але направлені позивачем відповідачеві є визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у актах суму.

Пунктом 3.1. договору визначено, що оплата проводиться згідно договірних цін вартості послуг будівельної техніки та механізмів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково оплатив виконавцеві за надані послуги на суму 3 047 772,06 грн., що вбачається із платіжних доручень № 914 на суму 20 000,00 грн., № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16 000,00 грн., № 916 від 30.03.2017 р. на суму5 391,55 грн., № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19 900,00 грн., № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 954 від 18.04.2017 р. на суму30 000,00 грн., № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90 737,00 грн., № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38 000,00 грн., № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1044 від 50 000,00 грн., № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10 000,00 грн., № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1090 від 16.06.2017 від 60 000,00 грн., № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50 000, 00 грн., № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60 000,00 грн., № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50 000,00 грн., № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70 000,00 грн., № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50 000,00 грн., № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100 000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90 000,00 грн., № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33 100,00 грн., № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38 300,00 грн., № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80 000,00 грн., № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4 300,00 грн., № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15 000,00 грн., № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2 812,50 грн., № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3 625,00 грн., № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42 000,00 грн., № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4 950,00 грн., № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4 750,00 грн., № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6 531,91 грн., № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19 000,00 грн.

Відповідно до п. 6.2. договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2017 р.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором № 13/03 про надання послуги від 13.03.2017 р. у розмірі 157 865,42 грн., належним чином доведений, документально підтверджений, тому вимога позивача визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, відповідно до заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11 000,00 грн.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 11 000,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем, відповідно до якого адвокатське об'єднання зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику правову допомогу за його запитом, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

А також рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн., № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн., № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн.; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг видно, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як зазначено в ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів, зокрема, актів надання послуг на суму 11 000,00 грн. не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послух, тому вимога позивача щодо стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 11 000,00 грн. є недоведеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч. 1-4 ст. 126, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 4, код ЄДРПОУ 38608269) на користь фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) основну суму заборгованості в розмірі 157 865 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 2 367 (дві тисячі триста шістдесят сім) грн. 97 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Мудрий

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74662541

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2018 р. Справа№ 910/3576/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Мартюк А.І.
Калатай Н.Ф.

секретар Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Абакарова А.А., Петров М.В.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р.

у справі № 910/3576/18 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення заборгованості у розмірі 157865,42 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного договору відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі здійснено оплату за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, опис вкладення, наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів, не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" передано на розгляд колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3576/18, призначено її до розгляду на 18.09.2018 р. та встановлено учасникам справи строки для подання клопотань, відзиву на апеляційну скаргу, а також відповіді на відзив.

Учасниками справи подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив.

У судовому засіданні 18.09.2018 р. судом розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву у судовому засіданні до 25.09.2018 р.

Також у судовому засіданні 25.09.2018 р. оголошено перерву до 16.10.2018 р.

Разом з цим суд зазначає, що Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 р. ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд.

Згідно з п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 р. в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 1 від 02.10.2018 р. визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 03.10.2018 р., про що в газеті "Голос України" № 185 (6940) від 03.10.2018 р. опубліковано відповідне повідомлення. Отже в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

За актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 р. справу № 910/3576/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Власов Ю.Л., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 14.11.2018 р.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/68/18 від 13.11.2018 р. у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3576/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

08.11.2018 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, а саме: актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання відповідача, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, зокрема, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Вбачається, що вказане клопотання заявлене відповідачем з пропуском строку, зазначеного в ч. 3 ст. 80 ГПК України.

Крім того, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р., оригінали цих актів були оглянуті в суді першої інстанції.

У засідання суду, призначене на 14.11.2018 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Жодних доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.03.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Петровим Максимом Вікторовичем (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг № 13/03 (далі - договір).

Відповідно до 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: послуги будівельної техніки з оператором; послуги автомобільного вантажного транспорту; послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець зобов'язаний: за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання; забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником; здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами; надавати транспорт на взаємоузгоджений час; при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Як передбачено п. 2.3 договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі і в строк, передбачені цим договором; проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2 договору сторони домовились, що надані послуги приймаються згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром. Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця. У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця наступного за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акті суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Згідно з п. 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2017 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3 договору).

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачу послуг на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25391,56 грн;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51905,00 грн;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53840,00 грн;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83892,00 грн;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54242,00 грн;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64745,00 грн;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130797,00 грн;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106118,00 грн;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8179,00 грн;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63104,00 грн;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59115,00 грн;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75010,75 грн;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63175,22 грн;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145306,55 гр;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179203,88 грн;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88975,04 грн;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81142,20 грн;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136237,39 грн;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161563,39 грн;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52763,51 грн;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41032,28 грн;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162268,12 грн;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108050,66 грн;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31529,47 грн;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156975,12 грн;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80070,56 грн;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59750,05 грн;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82913,30 грн;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80141,69 грн;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60710,05 грн;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33400,08 грн;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21255,30 грн;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98368,52 грн;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80036,42 грн;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38406,06 грн.

Вищевказані акти наданих послуг не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі укладеного договору.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково здійснило оплату за надані послуги на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 914 на суму 2 000,00 грн, № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16000,00 грн, № 916 від 30.03.2017 р. на суму5391,55 грн, № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19900,00 грн, № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 954 від 18.04.2017 р. на суму30000,00 грн, № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90737,00 грн, № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38000,00 грн, № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1044 від 50000,00 грн, № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5000, 00 грн, № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10000,00 грн, № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1090 від 16.06.2017 від 60000,00 грн, № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50000, 00 грн, № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60000,00 грн, № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50000,00 грн, № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70000,00 грн, № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50000,00 грн, № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90000,00 грн, № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33100,00 грн, № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5000,00 грн, № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38300,00 грн, № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80000,00 грн, № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4300,00 грн, № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15000,00 грн, № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2812,50 грн, № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3625,00 грн, № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42000,00 грн, № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4950,00 грн, № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4750,00 грн, № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6531,91 грн, № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19000,00 грн.

23.12.2017 р. листом № 1 позивач повторно направив відповідачу акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не вказаний лист не надав, підписані акти не повернув та заборгованість не сплатив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за надані позивачем послуги.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов укладеного договору за період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується актами наданих послуг.

Однак відповідач, в порушення взятих на себе за договором зобов'язань, оплату наданих позивачем послуг здійснив частково на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Доводи скаржника про те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, а опис вкладення наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так відповідач посилається на те, що Дарницьким управлінням поліції ГУ НП у м. Києві розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12018100020008304, внесеного до ЄРДР 22.09.2018 р.

Однак у матеріалах справи відсутній вирок суду, яким встановлено факт підроблення документу або відповідний висновок судового експерта.

Також, у процесі розгляду справи місцевим судом позивач звернувся із заявою про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката та просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11000,00 грн.

Згідно з ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 11000,00 грн позивачем було надано копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем; рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн, № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг вбачається, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, в порядку ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послуг, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 11000,00 грн витрат на правову допомогу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" не підлягає задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України,Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс".

4. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.11.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді А.І. Мартюк
Н.Ф. Калатай
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77849071

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

УХВАЛА

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3576/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді; Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя-Мудрий С.М.)

від 12.06.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Буравльов С.І., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.)

від 14.11.2018

у справі № 910/3576/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865, 42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 157 865, 42 грн заборгованості, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ст.12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/3576/18 є малозначною.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, то суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Студенець
Судді О.Баранець
Л.Стратієнко
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78022467

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Не смотря на то, что как это часто бывает в подобных правоотношениях акты оказанных услуг не были подписаны, суд указал, что поскольку акты оказанных услуг, имеющиеся в материалах дела, не содержат претензий по качеству выполненных услуг истцом по договору и в материалах дела отсутствуют какие-либо возражения ответчика о неполучении услуг на основании вышеупомянутого договора, а кроме того договор содержит условие, что не подписанные акты, направленные истцом ответчику являются признанными заказчиком, а услуги принятыми в полном объеме на определенную в актах сумму, если отсутствую претензии, заявленная к взысканию сумма является правомерной.

В свою очередь ответчик решил просто не отдавать технику и попытаться взыскать оплату за ее размещение, однако соответствующих договор дающих право на взыскание такой оплаты не предоставил и поэтому в его иске было отказано.

Кроме того, хотя я и считаю решение в части отказа о взыскании сумму на правовую помощь не правильным, однако в этой части суд указал, что он непосредственно будет считать достаточными доказательствами предоставления правовой помощи.

 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 465/4621/16-к
      Провадження N 13-24кс19
      ВеликаПалатаВерховногоСудуускладі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Антонюк Н.О.,
      суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Сидор А.В.,
      учасники судового провадження:
      прокурор - Чупринська Є.М.,
      розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12016140080002043, щодо ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Верещиці Яворівського району Львівської області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за касаційною скаргою представника цивільного відповідача - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) на вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року у справі N 465/4621/16-к, і
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
      Вироком Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. та на підставі ч. 3 ст. 53 КК України, з урахуванням майнового стану обвинуваченого, із розстрочкою виплати до 28 вересня 2017 року без позбавлення права керування транспортними засобами.
      Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково.
      Стягнуто з МТСБУ (код ЄДРПОУ 21647131, м. Київ, Русанівський бульвар, 8) на користь потерпілого ОСОБА_7 16 629 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень) грн 40 коп заподіяної матеріальної шкоди.
      Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 30 000 (тридцять тисяч гривень) грн 00 коп заподіяної моральної шкоди.
      Витрати, пов'язані з залученням експертів НДЕКЦ при ГУМВСУ у Львівській області у зв'язку з проведенням експертиз на загальну суму 4 291 (чотири тисячі двісті дев'яносто одну гривню) грн 35 коп стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави.
      Речовий доказ - автомобіль "ЗАЗ" реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання ОСОБА_6, залишено власнику.
      Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
      До Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника цивільного відповідача (МТСБУ), який не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення коштів з МТСБУ на користь ОСОБА_7 і вважає, що такі рішення були винесені внаслідок порушення судами норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи.
      На обґрунтування касаційної скарги представник цивільного відповідача зазначає, що всупереч вимогам статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон "Про ОСЦПВВНТЗ") не було підстав для залучення МТСБУ до розгляду справи як співвідповідача, оскільки заява про виплату відшкодування всупереч статті 35 цього Закону позивачем не подавалась, МТСБУ не порушило строку для виплати відшкодування, а отже на час розгляду кримінальної справи спору між МТСБУ та ОСОБА_7 не було, а МТСБУ не порушувало прав позивача.
      Вказує, що на момент розгляду справи судом першої інстанції не було надано документу, який підтверджує, що ОСОБА_6 належить до категорії осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, і у зв'язку з чим відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є вказані особи, проводиться МТСБУ відповідно до вимог цього Закону. Посвідчення учасника бойових дій було надано лише під час розгляду апеляційної скарги.
      Вважає, що судом не обґрунтовано належним чином суму матеріальної шкоди, стягнутої з МТСБУ, оскільки відсутні документи, які підтверджують потребу придбання медичних препаратів та додаткового харчування для потерпілого, а також, що витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
      Скаржник просить вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року скасувати і призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
      Заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.
      Рух справи за касаційною скаргою та підстави для її розгляду Великою Палатою Верховного Суду
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2019 року передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
      Ухвалу мотивовано тим, що у практиці правозастосування судами по-різному вирішується питання про задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ), якщо потерпілий не звертався до страховика (МТСБУ) із заявою про страхове відшкодування. Колегія суддів визначила такі питання, які у сукупності, на її думку, становлять виключну правову проблему:
      1. Чи взагалі може бути пред'явлено позов до страховика (зобов'язання якого витікають із положень договору) чи МТСБУ (зобов'язання якого витікають із положень закону, але за характером є ідентичними зобов'язанням страховика) щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження з огляду на положення статті 128 КПК України, яка визначає, що цивільний позов у кримінальному провадженні може бути подано до "підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння"?
      2. Чи є обов'язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху…), попереднє звернення потерпілого до страховика (у випадках передбачених законом - до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ"?
      3. Якщо відсутність попереднього звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) про виплату страхового відшкодування слід вважати підставою для відмови в задоволенні позову, то чи може, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 4 липня 2018 року (справа N 755/18006/15-ц), завдана шкода бути стягнута безпосередньо з обвинуваченого?
      4. Якщо вважати, що відсутність звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ", є підставою для відмови в задоволенні позову, у тому числі поданого в межах одного року з моменту ДТП, як до страховика (МТСБУ), так і до страхувальника, то як це узгоджується з правом потерпілого від злочину на відшкодування шкоди та безпосереднє звернення до суду з цивільним позовом у межах кримінального провадження?
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила, що аналіз судової практики щодо застосування статей 35, 37 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ", а також частини 1 статті 128 КПК України у випадках, коли потерпілий не звертався до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку, визначеному статтею 35 наведеного вище Закону, а натомість звернувся з цивільним позовом безпосередньо до суду, є неоднаковою. На думку колегії, практика Великої Палати Верховного Суду, Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) та Касаційного кримінального суду (далі - ККС) у складі Верховного Суду не дає можливості однозначно визначити, який із підходів є правильним.
      В одних випадках суд дійшов висновків, що не дивлячись на те, що позов було подано в межах визначеного законодавством строку, правильним було рішення нижчестоячих судів про відмову в задоволенні позову з тієї підстави, що потерпілий не звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування протягом цього ж строку (постанова КЦС від 12 грудня 2018 року у справі N 641/8243/14-ц). В цьому ж контексті суди мотивують таку позицію тим, що законом визначений чіткий механізм звернення до МТСБУ для отримання відшкодування шкоди за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, який, зокрема, передбачає звернення потерпілого із відповідною заявою в порядку, передбаченому статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" (постанова ККС від 14 червня 2018 року у справі N 357/9466/15-к).
      В інших випадках касаційний суд вважав правильним висновок судів нижчих інстанцій про необхідність стягнення страхового відшкодування попри те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку, оскільки "уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик зобов'язаний відшкодувати завдану позивачу шкоду в межах ліміту страхового відшкодування" (постанова КЦС від 21 серпня 2018 року у справі N 227/3573/16-ц). Посилання представника цивільного відповідача (страховика) на те, що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, було відхилено (постанова ККС від 30 серпня 2018 року у справі N 732/865/16-к).
      Окрім цього, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи звернула увагу на постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 910/7449/17 та від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц, які, на думку колегії, стосуються аналізованої проблеми.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року кримінальне провадження прийнято до касаційного розгляду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
      Позиції учасників судового провадження
      У судовому засіданні прокурор зазначила, що касаційну скаргу вважає необґрунтованою і просить залишити її без задоволення, рішення нижчих інстанцій без змін, в тому числі в частині вирішення цивільного позову. Обґрунтовує свою правову позицію з посиланням на частину 5 статті 128 КПК України і вважає, що норми КПК України дозволяють субсидіарно застосовувати норми цивільного процесуального законодавства у випадку, якщо КПК України не врегульовані процесуальні відносини.
      Прокурор також звернула увагу на те, що потерпілому внаслідок ДТП було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості і він перебував на стаціонарному лікуванні. Прокурор наголосила, що у більшості випадків потерпілі не мають навіть фізичної можливості звернутись із такою заявою; тому відсутність заяви потерпілого в кримінальному провадженні не може бути перешкодою для задоволення цивільного позову.
      Засуджений ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
      Від потерпілого ОСОБА_7 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
      МТСБУ у своїй касаційній скарзі також просило розглядати справу за відсутності свого представника.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що цивільний позов у цьому кримінальному провадженні заявлено потерпілим від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_7 до цивільного відповідача МТСБУ. Тому висновки про застосування норм права стосуватимуться тих правовідносин, які є предметом касаційного розгляду у межах цього кримінального провадження.
      (1) Щодо пред'явлення позову до МТСБУ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження
      Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
      Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
      Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
      Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
      Правовий статус МТСБУ визначено в Законі "Про ОСЦПВВНТЗ". Так, за пунктом 39.1. статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
      Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
      Статтею 41 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій.
      Згідно з пунктом 41.1. статті 41 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
      В справі, що розглядається, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, ОСОБА_6 було заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого ОСОБА_7 у виді тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Спричинення цих наслідків перебуває у причиновому зв'язку із діяннями ОСОБА_6, а саме вчиненням ним ДТП, який не застрахував цивільно-правову відповідальність як власник транспортного засобу. Відповідно до пункту 41.1. статті 41 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, оскільки шкода заподіяна транспортним засобом, власник якого (ОСОБА_6) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
      З метою гарантування правової визначеності щодо застосування інституту цивільного позову у кримінальному провадженні та з метою забезпечення єдності та сталості відповідної судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов'язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим чи неосудною особою), як це має місце у випадку з МТСБУ у справі, що розглядається.
      Тому в контексті частини 1 статті 128 КПК України юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ".
      Адже МТСБУ виступає такою юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити до неї цивільний позов.
      Залучення МТСБУ як цивільного відповідача узгоджується зі статтями 62, 128 КПК України. Крім цього, таке тлумачення відповідає положенням статей 47, 48 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), за якими здатністю особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільною процесуальною дієздатністю), так само як і можливістю бути позивачем та відповідачем у суді, наділені юридичні особи.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цивільний позов може бути пред'явлено в межах кримінального провадження до МТСБУ як до цивільного відповідача, оскільки його зобов'язання витікають із положень Закону "Про ОСЦПВВНТЗ".
      (2) Щодо попереднього звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наведеними в ухвалі про передачу цього провадження, і вважає, що визначений Законом "Про ОСЦПВВНТЗ" порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
      Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
      Застосування положень Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
      Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.
      Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ". Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
      Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
      Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК України.
      Отже, МТСБУ приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.
      У постанові КЦС від 21 серпня 2018 року у справі N 227/3573/16-ц касаційний суд висловився про необхідність стягнення страхового відшкодування не зважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку, а в постанові ККС від 30 серпня 2018 року у справі N 732/865/16-к посилання страховика на те, що потерпілий не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування, було відхилено касаційним судом.
      У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі N 910/426/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив таке: "потерпіла особа не зобов'язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту".
      У системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
      Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
      Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.
      Водночас у межах кримінального провадження за ст. 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. Тобто в цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до МТСБУ або страховика жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин, з якими законодавець пов'язує підстави для виплати відшкодування.
      Тому Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ", не є обов'язковим.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду вважає, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ", загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду із позовом до МТСБУ (зобов'язання якого витікають із положень закону, але за характером є ідентичними зобов'язанням страховика) про стягнення відповідного відшкодування, то інші питання, визначені колегією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, не потребують окремої відповіді.
      Щодо посилання на практику Великої Палати Верховного Суду, а саме на постанови від 5 червня 2018 року у справі N 910/7449/17 та від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц суд звертає увагу на таке.
      У справі, що розглядається, йдеться про звернення з цивільним позовом потерпілого до цивільного відповідача, тобто про правовідносини щодо відшкодування заподіяної шкоди шляхом подання цивільного позову до суду в межах кримінального провадження, які виникли безпосередньо між потерпілим від ДТП та МТСБУ.
      Постанова від 5 червня 2018 року у справі N 910/7449/17 стосувалася реалізації страховиком, який відшкодував шкоду потерпілому, права вимоги до страховика заподіювача шкоди.
      У цій справі страхова компанія на підставі договору добровільного страхування внаслідок вчинення ДТП виплатила страхове відшкодування власнику автомобіля (потерпілому), після чого отримала право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду (винуватця), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем (страховиком заподіювача шкоди) згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування.
      Правова позиція, сформульована у постанові від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц, стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, своєму страхувальнику, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи у межах ліміту відповідальності страховика, в якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до цього страховика. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
      Таким чином, висновки, зроблені в обох наведених постановах Великої Палати Верховного Суду не суперечать висновкам, зробленим у цій справі.
      Щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень
      Питання правильності кваліфікації, виду та розміру покарання, а також часткового задоволення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди скаржником не оспорюється. Предметом касаційного розгляду у цій справі є порядок та розмір відшкодування шкоди МТСБУ, заподіяної внаслідок ДТП потерпілому ОСОБА_7
      Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію щодо того, що позов до МТСБУ (зобов'язання якого витікають із положень закону, але за характером є ідентичними зобов'язанням страховика) щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження, може бути пред'явлено до суду.
      Крім цього, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ", не є обов'язковою умовою.
      Таким чином, аргументи заявника про порушення вимог статей 35, 36 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" у зв'язку з незверненням потерпілого із заявою про виплату відшкодування Велика Палата Верховного Суду відхиляє.
      Висновок суду апеляційної інстанції про те, що у підпункті "а" пункту 41.1 статті 41 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" встановлено обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілим у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, незалежно від того, чи належить ця особа до категорії, передбаченої пунктом 13.1 статті 13 Закону, є правильним.
      Тому аргументи про порушення вимог цивільного процесуального законодавства внаслідок неподання до суду першої інстанції документу, який підтверджує право ОСОБА_6 на звільнення від обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності, викладені в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду також відхиляє.
      Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.
      У скарзі звернено увагу касаційного суду на те, що судами належним чином не обґрунтовано суму матеріальної шкоди, стягнутої з МТСБУ, оскільки відсутні документи, які підтверджують потребу придбання медичних препаратів та додаткового харчування для потерпілого; вказано, що витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
      У цивільному позові потерпілого сума матеріальної шкоди була визначена в розмірі 16 629 грн 40 коп. з якої: вартість медичних препаратів становить 4 845, 75 грн. медичного устаткування - 9 580 грн 00 коп. продуктів харчування - 2 203 грн 65 коп.
      Суд першої інстанції стягнув з МТСБУ на користь потерпілого матеріальну шкоду, заподіяну злочином у розмірі 16 629 грн 40 коп. що, за його висновками, підтверджено квитанціями на купівлю медикаментів та проведення лікування.
      Апеляційний суд не взяв до уваги посилання про недоведеність вимог потерпілого щодо стягнення на його користь витрат, пов'язаних з лікуванням, оскільки такі твердження, на думку суду, спростовуються наявними у справі доказами, зазначивши при цьому про наявність у справі висновку експерта від 25 червня 2016 року N 286/2016 з інформацією про те, що внаслідок ДТП потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; виписок з медичних карток N 15777 та N 25003, згідно з якими потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні в комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги.
      Апеляційний суд дійшов також висновку про те, що за час лікування потерпілий поніс витрати, зокрема, на медичні препарати, що підтверджується долученими до цивільного позову квитанціями. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з МТСБУ на користь потерпілого ОСОБА_7 16 629 грн 40 коп заподіяної матеріальної шкоди.
      Скаржник у своїй касаційній скарзі стверджує, що в силу вимог пункту 24.1. статті 24 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ" відшкодовуються лише обґрунтовані витрати.
      Так, згідно з цією нормою у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
      Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи медичного закладу, які б підтверджували необхідність придбання таких препаратів. Зазначає, що до суми медичних препаратів також включено благодійну допомогу у розмірі 500 грн. сплачену на рахунок лікарні швидкої допомоги відповідно до квитанції N 1469 від 13 жовтня 2016 року; вартість оплаченого товару в розмірі 5 000 грн згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру N 180 від 5 жовтня 2016 року згідно з накладною N КА161005-3, яка в матеріалах справи відсутня.
      МТСБУ звертає увагу також на визначену потерпілим вартість харчування в сумі 2 203 грн 65 коп і вважає, що необхідне харчування забезпечується лікарнею швидкої медичної допомоги. При цьому посилається на частину 2 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" де зазначено, що компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали. Скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про необхідність такого додаткового харчування.
      Велика Палата Верховного Суду з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 5 статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
      Оскільки процесуальні відносини щодо підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд в порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК України, то в цій справі застосуванню підлягають також положення ЦПК України, а саме статті 411 ЦПК України.
      Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      З матеріалів справи видно, що розмір сум, які були заявлені позивачем у цивільному позові, та які підлягали відшкодуванню як певні види витрат, а також те, що заявлені витрати є обґрунтованими, не були досліджені судами.
      Узагальнене посилання суду першої інстанції, а також суду апеляційної інстанції при перегляді вироку в частині заявленого цивільного позову на те, що за час лікування потерпілий поніс витрати, зокрема, на медичні препарати, що підтверджується долученими до цивільного позову квитанціями, без безпосереднього дослідження цих витрат та доказів, які їх підтверджують в конкретно визначених розмірах, не може вважатись достатнім під час визначення розміру матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з МТСБУ.
      Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 16 629 грн 40 коп зроблено без належного з'ясування доведеності підстав і розміру цих позовних вимог.
      Виходячи із викладеного, вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року підлягають скасуванню в частині задоволення цивільного позову, а справа у скасованій частині - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
      Під час нового розгляду цивільного позову в порядку цивільного судочинства суду необхідно дослідити наявні у справі докази, що стосуються заявленого позову та визначити суму матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з МТСБУ на користь потерпілого ОСОБА_7 із врахуванням висновків щодо застосування норм права, які викладені у цій постанові.
      Висновок про застосування норми права
      Положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до Моторного (транспортного) страхового бюро України як юридичної особи, на яку статтею 41 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено обов'язок відшкодування такої шкоди.
      Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не є обов'язковим.
      Враховуючи викладене та керуючись статтями 128, 433, 434-1, 434-2, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, статтями 409, 411 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу представника цивільного відповідача - Моторного (транспортного) страхового бюро України на вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року у справі N 465/4621/16-к задовольнити частково.
      2. Вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення коштів з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
      В решті судові рішення залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.О. Антонюк Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 201/12812/16-ц
      Провадження N 14-564цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ГТУЮ у Дніпропетровській області), Міністерство юстиції України (далі - МЮ України),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України (далі - ДКС України),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів Макарова М.О., Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ГТУЮ у Дніпропетровській області, МЮ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДКС України, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу влади, та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 29 грудня 2000 року він є арбітражним керуючим, однак з 23 червня 2014 року дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого припинено на підставі наказу МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
      Підставою для винесення наказу став лист ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1 до управління з питань банкрутства Департаменту нотаріату та банкрутства МЮ України.
      Зазначав, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року, визнано протиправним наказ МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5 у частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобов'язано МЮ України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_3 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 та внести до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому ОСОБА_3 дії вказаного свідоцтва.
      Оскільки дія свідоцтва припинена з 23 червня 2014 року до 06 січня 2016 року і він не отримав оплату за його послуги як арбітражного керуючого, вважав, що йому завдано шкоду незаконним рішенням органу влади, у тому числі й моральну.
      Просив стягнути солідарно з відповідачів недоотриману плату за надані послуги арбітражного керуючого у розмірі 52 876,66 грн та 18 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження шкоди, завданої діями відповідачів, та наявності причинного зв'язку між шкодою та їх діями.
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
      Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір, який пов'язаний з вимогами про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, та за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), належить до компетенції господарських судів. Крім того, спір виник між ОСОБА_3 та відповідачами з питань застосування Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок, що розгляд справи належить до господарського судочинства, оскільки позов подано з підстав прийняття незаконного рішення про припинення дії свідоцтва арбітражного керуючого, чим позбавлено позивача можливості працювати, отримувати дохід від діяльності та завдано шкоду, у тому числі й моральну.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 18 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2018 року визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів без повідомлення учасників справи, а ухвалою від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди установили, що 29 грудня 2000 року Міністерство економіки України видало ОСОБА_3 ліцензію НОМЕР_2 на право провадження підприємницької діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Згідно зі свідоцтвом про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 ОСОБА_3 має право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
      Відповідно до наказу МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5, виданого на підставі листа ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1, дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3 припинено.
      Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року, визнано протиправним наказ МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5 у частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобов'язано МЮ України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_3 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 та внести до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому ОСОБА_3 дію вказаного свідоцтва.
      Наказом МЮ України від 25 грудня 2015 року N 2778/5 скасовано пункт 1 наказу МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_3.".
      На момент припинення дії свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_3 був призначений арбітражним керуючим у справах N 24/5005/10848/2012, N 29/5005/952/2012, N 34/5005/10374/2012, які порушені Господарським судом Дніпропетровської області.
      Позивач вважав, що наказом МЮ України від 23 червня 2014 року N 1004/5, виданим на підставі листа ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1, порушено його права як фізичної особи, а саме на отримання заробітної плати (грошової винагороди). Також зазначав, що унаслідок незаконних дій відповідачів він зазнав моральних страждань.
      Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
      У позові ОСОБА_3 просив стягнути солідарно з відповідачів недоотриману плату за надані послуги арбітражного керуючого у розмірі 52 876,66 грн та 18 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
      ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Згідно зі статтею 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:
      1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
      2) справи про банкрутство;
      3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
      4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;
      4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);
      5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
      6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
      7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових осіб та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
      8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Згідно зі статтею 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
      Статтею 30 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
      Зі змісту позовних вимог убачається, що ОСОБА_3 саме як фізична особа, а не арбітражний керуючий звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав. При цьому зазначав, що наказ МЮ України, яким припинено дію свідоцтва, на його думку, порушив право на отримання ним заробітної плати від здійснення діяльності арбітражного керуючого, чим йому завдано моральної шкоди. Тобто такі позовні вимоги не підвідомчі господарському суду в силу положень статті 12 ГПК України.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
      За таких обставин апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, безпідставно вказав, що за суб'єктним складом даний спір підпадає під дію статті 1 ГПК України і належить до компетенції господарських судів, як і те, що спір між сторонами виник з питань застосування Закону N 2343-XII.
      ЦПК України не передбачав обмежень щодо розгляду спору між фізичною і юридичною особою про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
      У той же час ГПК України не містив права на звернення фізичної особи до суду з подібними вимогами.
      Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про його належність до юрисдикції господарських судів України.
      Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Отже, ухвалу суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України оскаржуване судове рішення необхідно скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції дляпродовження розгляду.
      Оскільки розгляд справи не вирішено, то розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 406, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 рокускасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 920/715/17
      Провадження N 12-199гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Салівонського С.П., учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Пандеон" - Паркулаб А.В.,
      Головного управління Національної поліції в Сумській області - Давиденко О.В., Бітюков Д.В.,
      Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області - Іонова Г.В.,
      Прокуратури - Рудак О.В.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року (судді Хачатрян В.С., Сіверін В.І., Слободін М.М.) у справі N 920/715/17 Господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пандеон" (далі - ТОВ "Пандеон", позивач) до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП в Сумській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, за участю прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Державної казначейської служби України про стягнення 14 704 230, 36 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1.Короткий зміст позовних вимог
      1.1. ТОВ "Пандеон" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області у розмірі 1 687 773,47 грн. збитків, понесених у зв'язку із втратою майна; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області в розмірі 2 664 726,54 грн упущеної вигоди; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області, в розмірі 10 351 730,35 грн збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору.
      1.2. Мотивуючи позов, ТОВ "Пандеон" вказувало на те, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у зв'язку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали Приморського районного суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.
      1.3. Позивач посилався на приписи статей 22, 1166, 1172, 1173, 1174, 1176, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 47, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 167-169 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року N 1104 (далі - Порядок N 1104).
      1.4. Позивач також зазначив, що зміст статей 1173-1174 ЦК України прямо вказує, що шкода відшкодовується незалежно від вини органів або посадової особи, яка її завдала, а отже в цій справі не підлягає встановленню наявність або відсутність вини ГУНП в Сумській області, яке не забезпечило збереження майна позивача та не виконало приписи статті 169 КПК України.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
      2.2. Рішення мотивовано тим, що позивач не довів наявності у діях (бездіяльності) відповідачів усіх елементів цивільного правопорушення, а також не довів того, що саме відповідачами у цій справі завдано шкоди позивачу в розмірі 14 704 230, 36 грн. Оскільки відповідач не приймав незаконних рішень, не вчиняв незаконних дій чи бездіяльності, які спричинили завдану позивачу шкоду, то безпідставними та необґрунтованими є також посилання позивача на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, що передбачають відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади незалежно від вини цих органів та цих осіб.
      2.3. Разом з цим, місцевий господарський суд вважає, що у даному випадку до спірних правовідносин має застосовуватися спеціальна норма, а саме частина шоста статті 1176 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто відповідно до загальних положень глави 82 цього Кодексу.
      2.3. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року рішення Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року було скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області на користь ТОВ "Пандеон" 14 704 230,36 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області; стягнуто з ГУНП в Сумській областіна користь ТОВ "Пандеон" 220 563,45 грн судового збору за подання позовної заяви та 330 845,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
      2.4. Посилаючись на положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовому захисту на підставі норм Конвенції підлягають як право позивача вимагати виконання судового рішення про повернення майна, так і право мирного володіння майном, яке полягає в отриманні (поверненні у власність) майна й отриманні прибутків від нього, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.
      2.5. При цьому суд також врахував, що строк виконання обов'язку повернути майно вже наступив, а заява відповідача про виконання цього обов'язку у невизначений термін юридично еквівалентна невиконанню цього обов'язку. Крім того, майно вибуло з володіння власника внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, і з порушенням закону, що встановлено рішеннями судів, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого позивача суперечить принципу справедливості.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У квітні 2018 року заступник прокурора Харківської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року, в якій просив постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      3.2. Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що неправомірність дій (бездіяльності) службових чи посадових осіб ГУНП в Сумській області повинна бути доведена належними доказами - відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків; разом з цим, таке рішення позивач до матеріалів справи не надав, провадження щодо визнання дій протиправними не ініціював.
      3.3. Апеляційний суд не врахував приписи статей 303, 304, 306, 307 КПК України, якими регламентовано порядок оскарження та розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, в тому числі скарг володільця тимчасово вилученого майна при неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України.
      3.4. Надана ж апеляційним господарським судом оцінка протиправності дій чи бездіяльності працівників поліції під час досудового розслідування у кримінальному провадженні під час вчинення процесуальних дій щодо вилучення майна та його неповернення здійснена поза компетенцією та всупереч вимогам законодавства.
      3.5. Також за доводами касаційної скарги, апеляційний суд не взяв до уваги, що вилучення майна у позивача, накладення арешту на майно, а також його передача на зберігання відповідальній особі була здійснена у межах кримінального провадження працівниками слідчого відділу Приморського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області) і при передачі матеріалів цього кримінального провадження до прокуратури Сумської області для організації досудового слідства, а у подальшому до ГУНП в Сумській області, передача вилученого майна позивача не відбулася. Водночас дії слідчого ГУНП в Сумській області були направлені на повернення вилученого майна.
      3.6. Крім того, відповідно до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду у даному випадку особою, відповідальною за збереження тимчасово вилученого майна, є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮК "Парус" (далі - ТОВ "ЮК "Парус"), яка взагалі не є стороною у цій справі.
      3.7. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки складу та розміру заявленої до стягнення суми збитків; не з'ясував реальної вартості втраченого майна; не дослідив належність доказів, якими позивач доводив, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу і чи стала неправомірна поведінка відповідача підставою для спричинення йому збитків у вигляді упущеної вигоди; також суд апеляційної інстанції не зазначив підстав для включення до розміру збитків коштів, які були стягнуті з позивача за рішенням Господарського суду Сумської області у справі N 922/1013/17.
      3.8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 липня 2018 року справу N 920/715/17 разом із касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.9. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що апеляційний господарський суд за наслідками розгляду цієї справи дійшов висновку про порушення учасником справи (ГУНП в Сумській області) приписів КПК України, що, за висновком суду апеляційної інстанції, виражається у протиправній бездіяльності першого відповідача та є елементом складу цивільного правопорушення.
      3.10. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів, має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      3.11. Ухвалою від 23 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
      4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4.1. На виконання умов контракту Н16-00117 від 10 березня 2016 року, укладеного HAYROCKSALESL.P. (продавець) і ТОВ "Пандеон" (покупець), HAYROCKSALESL.P. поставив позивачу п'ять контейнерів товару (тканини).
      4.2. У провадженні СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12016160500006876 від 4 жовтня 2016 року за частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами позивача.
      4.3. Відповідно до ухвал слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 6, 7 та 17 жовтня 2016 року в ході досудового розслідування цього кримінального провадження слідчим СВ Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області проведені обшуки згаданих контейнерів, належних позивачу. За результатом проведеного обшуку майно, яке містилося у контейнерах, вилучено, а ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 та 31 жовтня 2016 року товар, який містився у контейнерах, арештовано.
      4.4. Майно, на яке суд наклав арешт, слідчий СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області передав на відповідальне зберігання ТОВ "ЮК "Парус" в м. Одеса згідно з актами приймання-передачі N 1/19/10 від 19 жовтня 2016 року, N 22/10/16 від 22 жовтня 2016 року, N 28/10/16/1 від 28 жовтня 2016 року, N 28/10/16/2 від 28 жовтня 2016 року.
      4.5. Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року, якою було арештовано товар в контейнері АССU5001466, скасовано Апеляційним судом Одеської області 17 листопада 2016 року.
      4.6. 10 лютого 2017 року ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми у справі N 592/1354/17 частково задоволено клопотання позивача про скасування арешту майна та зобов'язання вчинити певні дії, скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" в ході проведення обшуку контейнера PONU7793473, а саме: 1019 тюків тканини; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнера ECMU2091671, а саме, мішки з тканиною у кількості 256 штук, мішки з ярликами для зразків тканини у кількості 3 штуки, пакет зі зразками тканини у кількості 2 штуки; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнераMSKU1147347, а саме: 1068 рулонів тканини вагою брутто 27760 кг; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнера TGHU9506825, а саме: 571 мішків з тканиною. В частині зобов'язання старшого слідчого групи слідчих майора поліції СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області Подопригори С.Б. повернути майно ТОВ "Пандеон", суд відмовив, вважаючи, що відповідно до приписів статті 303 КПК України дана вимога заявлена передчасно.
      4.7. Незважаючи на скасування арешту і неодноразові вимоги повернути товар, станом на момент звернення з позовом до суду у даній справі, товар було повернуто позивачу лише частково; товар з контейнерів АССU5001466 та MSKU1147347 був повернутий позивачу 21 лютого 2017 року, а товар з контейнеру PONU7793473 - 20 лютого 2017 року.
      4.8. Товар з контейнерів ECMU2091671 та TGHU9506825 не повернуто. Вартість товару, який не повернуто позивачу, складає згідно з інвойсами 65125,8 дол. США, що еквівалентно 1 687 773,47 грн (за офіційним курсом Національного банку України станом на день подання позову).
      4.9. Постановою ГУНП в Сумській області від 20 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання директора ТОВ "Пандеон" про повернення тканини, що містилася в контейнерах ECMU2091671 та TGHU9506825.
      4.10. ГУНП в Сумській області повідомило, що повернути вилучене під час обшуків контейнерів ECMU2091671 та TGHU9506825 майно на даний час не можливо, оскільки місцезнаходження цього майна після його передачі Приморським ВП ГУНП Одеської області на зберігання ТОВ "ЮК "Парус" невідоме. За фактом неповернення речових доказів, на які накладено арешт, відносно посадових осіб ТОВ "ЮК "Парус" порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України, кримінальна справа знаходиться в провадженні органів досудового розслідування ГУНП Одеської області.
      4.11. Також суди встановили, що 10 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Руно" (покупець) (далі - ТОВ "Суми-Руно") та позивач (постачальник) уклали договір поставки N 15, за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність покупця тканини та фурнітуру (товар), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар.
      4.12. Позивач не виконав належним чином зобов'язання за договором з поставки товару ТОВ "Суми-Руно", незважаючи на формальне усунення перешкоди в поставці у вигляді скасування арешту на товар, що мав бути поставлений. Позивач не зміг виконати зобов'язання за договором у зв'язку з неповерненням або невчасним поверненням слідчим належного йому товару після скасування арешту.
      4.13. У зв'язку з порушенням ТОВ "Пандеон" умов договору ТОВ "Суми-Руно" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення 10 198 749,12 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2017 року у справі N 922/1013/17, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено, стягнуто на користь ТОВ "Суми-Руно" з ТОВ "Пандеон" 10 198 749,12 грн пені за несвоєчасне виконання обов'язку з поставки товару та 152 981,23 грн судового збору.
      4.14. Звертаючись із цим позовом, ТОВ "Пандеон" просило стягнути з Державного бюджету України 1 687 773,47 грн збитків, понесених у зв'язку із втратою майна; 2 664 726,54 грн упущеної вигоди, розмір якої обчислено як різницю між вартістю непоставленого товару за договором поставки і вартістю цього товару за інвойсами від 04 вересня 2016 року N 904-16-7 та N 830-21-16-7; а також 10 351 730,35 грн збитків, що складаються зі стягнутих з позивача штрафних санкцій і судового збору.
      5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      5.2. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      5.3. Відповідно до статті 22 ЦКУкраїни, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
      5.4. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
      5.5. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
      5.6. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
      5.7. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
      5.8. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
      5.9. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
      5.10. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
      5.11. Дії (бездіяльність) ГУНП в Сумській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
      5.12. Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
      5.13. За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
      5.14. Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.
      5.15. Порядком N 1104 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
      5.16. Відповідно до пункту 27 Порядку N 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.
      5.17. Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
      5.18. За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
      5.19. Отже, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
      5.20. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
      5.21. Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      5.22. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      5.23. Законом України N 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
      5.24. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
      5.25. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
      5.26. При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      5.27. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
      5.28. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУНП в Сумській області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
      5.29. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов'язок повернути майно не виконанийі державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
      5.30. Щодо посилання в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
      5.31. Суд апеляційної інстанції вірно взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна.
      5.32. Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК.
      5.33. Розглядаючи доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та недоведеності розміру стягнутої судовим рішенням шкоди, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
      5.34. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
      5.35. За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.
      5.36. Втім, постанова суду апеляційної інстанції не містить достатнього обґрунтування того, що позивач довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями органів держави (в тому числі ГУНП в Сумській області) та збитками, які позивач зазнав у зв'язку з понесенням ним додаткових витрат (пені, судового збору), стягнутих за судовим рішенням на користь ТОВ "Суми-Руно" за неналежне виконання договору поставки N 15 від 10 жовтня 2016 року; наявність у цьому випадку складових цивільного правопорушення взагалі не була предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції.
      5.37. Разом з тим, положення частини першої статті 225 ГК України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності. В силу статті 42 ГК України підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов'язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.
      5.38. Окремо слід зазначити, що, враховуючи фактичну дату вилучення товару (6, 7, 17 жовтня 2016 року) укладаючи договір поставки N 15 10 жовтня 2016 року, позивач був обізнаний про тимчасове позбавлення його прав володіння та користування відповідним майном, тобто у питанні можливості додержання строків поставки вилученого майна, передбачених договором, діяв на власний ризик.
      5.39. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 10 198 749,12 грн збитків.
      5.40. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      5.41. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості заявленої до стягнення 2 664 726,54 грн упущеної вигоди та вартості втраченого майна.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      6.2. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у цій справі скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
      Висновок щодо застосування норм права
      Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.
      Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року та рішення Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року скасувати.
      Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
      Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пандеон" (40031, м. Суми, просп. Курський, 147, код ЄДРПОУ 32024572) 4 352 500,01 грн (чотири мільйони триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот гривень одну копійку).
      У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 686/1049/18
      Провадження N 14-654цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: прокуратура Хмельницької області (далі - Прокуратура), Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
      на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року у складі судді Бондарчука В.В. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів Янчук Т.О., Купельського А.В., Спірідонової Т.В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури, ДКСУ про визнання протиправною та скасування постанови, відшкодування шкоди, та
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 січня 2010 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння службовими особами, у тому числі Приватного підприємства "Дизайн Буд Сервіс Поділля" (далі - ПП "Дизайн Буд Сервіс Поділля", Підприємство), директором якого він є, чужим майном та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. 10 лютого 2010 року при проведенні обшуку за місцем його роботи вилучено оригінали бухгалтерських, юридичних та банківських документів, комп'ютерну техніку, заарештовано рахунки підприємства, чим фактично зупинено роботу ПП "Дизайн Буд Сервіс Поділля". 18 листопада 2010 року стосовно позивача як директора цього Підприємства порушено кримінальну справу за частиною другою статті 212 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Постановами слідчого від 22, 23 листопада 2010 року та 28 березня 2011 року накладено арешт на майно позивача. 10 березня 2011 року порушено кримінальну справу стосовно позивача за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною третьою статті 358 КК України. Його у той же день було затримано, а постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2011 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
      Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2013 року ОСОБА_3 виправдано за відсутністю складу злочину за частиною третьою статті 27, частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною другою статті 366 КК України (по епізоду підробки та використання накладної N 214); за частиною другою статті 366 КК України (по епізоду підробки та передачі документів товариств до тендерного комітету) виправдано за недоведеністю участі у вчиненні цього злочину та засуджено за частиною першою статті 366 КК України зі звільненням від покарання на підставі частини п'ятої статті 74 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 28 січня 2014 року вирок у частині визнання його винним за частиною першою статті 366 КК України скасовано, справу в цій частині направлено на додаткове розслідування прокурору Хмельницької області.
      16 травня 2014 року прокурор своєю постановою закрив кримінальне провадження N 32014240000000028 у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212 та частиною другою статті 266 КК України, та вичерпанням можливостей їх отримати.
      Загальний строк перебування позивача під слідством та судом становить 5 років 1 місяць 11 днів, з яких 9 місяців та 16 днів - під вартою.
      Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Хмельницької області від 08 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
      На думку позивача, ця постанова є незаконною, оскільки прокурор зобов'язаний виконати вимоги статті 12 Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР) та прийняти постанову, визначивши розмір шкоди.
      Позивач зазначав, що у зв'язку з накладенням арешту на земельну ділянку та автомобіль Jeep Compass, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість зазначеного майна істотно знизилася, збитки, завдані знеціненням автомобіля, становлять 147 258,00 грн. знеціненням земельної ділянки - 409 050,00 грн.
      Позивач втратив заробіток у період досудового і судового слідства на суму 2 954 081,75 грн. не отримав дохід від оренди трансформатора в сумі 4 129 197,58 грн та у зв'язку з наданням правової допомоги в кримінальному провадженні за послуги адвоката сплатив 28 000,00 грн.
      Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 просив визнати протиправною (незаконною) та скасувати постанову прокурора від 08 листопада 2017 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку ДКСУ на його користь 2 954 081,75 грн втраченого заробітку, 4 129 197,58 грн втраченого доходу, 28 000,00 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі.
      Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Балюка В.О. від 08 листопада 2017 року, якою відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_3 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Суд першої інстанції керувався тим, що прокурор при прийнятті оскаржуваної постанови не дотримався вимог статей 3, 12 Закону N 266/94-ВР, тому визнав неправомірною та скасував зазначену постанову. При цьому суд вважав, що в такому випадку позивач не позбавлений можливості отримати відшкодування завданої шкоди у спосіб, визначений цим Законом, і розгляд його заяви має відбутися спочатку.
      Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Прокуратури задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання відшкодування шкоди згідно із Законом N 266/94-ВР віднесено до компетенції інших державних органів, а не суду.
      У вересні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні його позову та постанову апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
      Зокрема, частиною другою статті 12 Закону N 266/94-ВР прямо передбачено, що у разі незгоди з постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду. Отже, твердження апеляційного суду, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не відповідає вимогам закону.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
      Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      Згідно зі статтею 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
      1) постановлення виправдувального вироку суду;
      1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
      2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
      4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
      Частиною другою статті 2 Закону N 266/94-ВРпередбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
      Згідно зі статтею 3 Закону N 266/94-ВРу наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
      1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
      2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
      3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
      4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
      5) моральна шкода.
      Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону N 266/94-ВР).
      Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
      Частинами першою та другою статті 12 Закону N 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
      У разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
      Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 04 березня 1996 року N 6/5/3/41 (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.
      Пунктами 11, 12 Положення встановлено, що у разі ухвалення виправдувального вироку або закриття справи судом першої інстанції, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону N 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.
      У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали.
      У разі незгоди з постановленою ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.
      Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і цей порядок залишився поза увагою апеляційного суду.
      Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).
      Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
      Надання особі статусу виправданого зумовлює появу у такої особи певних прав. Ні в КПК України 1960 року, ні в чинному КПК України немає окремої статті, яка б безпосередньо була присвячена правам виправданого.
      Проте частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.
      У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.
      У КПК України 1960 року у статті 53-1 передбачалося лише те, що у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу.
      Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
      На сьогодні єдиним таким законом є Закон N 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі на виправданих, та яким передбачено компетентні органи, які приймають рішення про відшкодування шкоди та порядок розгляду заяви.
      Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону N 266/94-ВР.
      Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
      Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
      Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу.
      Із аналізу статті 12 Закону N 266/94-ВР убачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
      Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви N 6778/05 у справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").
      Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").
      Тобто позовні вимоги про відшкодування шкоди, заявлені до суду, мають бути розглянуті по суті.
      Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі N 686/23731/15-ц (провадження N 14-298цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 146/1091/17 (провадження N 14-457цс18).
      За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим.
      Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 405/4179/18
      Провадження N 14-44 цс 19
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос" (далі також - позивач) до Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України (далі також - відповідачі) про відшкодування майнової шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року, постановлену суддею Драним В.В., і постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів судової палати у цивільних справах у складі Дуковського О.Л., Єгорової С.М., Мурашко С.І.
      Учасники справи:
      позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос";
      відповідачі: Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державна казначейська служба України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 18 950 268,00 грн на відшкодування шкоди, завданої позивачеві бездіяльністю працівників поліції та прокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних у заподіянні шкоди позивачеві.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. Упродовж 2000 - 2006 років керівництво позивача, зловживаючи службовим становищем, приховало доходи, шляхом незаконних оборудок за участю службових осіб КДСГ "Інгул" і Губівської сільської ради привласнило всі майнові та грошові активи позивача в особливо великих розмірах через виведення майна на належне колишньому директору ОСОБА_7 Приватне підприємство "Губівське".
      2.2. Внаслідок зазначених неправомірних дій органу управління позивача Господарський суд Кіровоградської області 22 листопада 2007 року ухвалив постанову, якою визнав позивача банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру у справі N 9/166.
      2.3. З 27 червня 2003 року до 6 жовтня 2005 року включно Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області за вказаними фактами порушила низку кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу (далі - КК) України щодо привласнення коштів позивача у сумі 2 266 700,00 грн.
      2.4. 26 грудня 2005 року Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області закрила кримінальну справу N 62-229 (далі - кримінальна справа) за відсутністю складу злочину без проведення слідчих дій на підставі пункту 2 статті 6 Кримінального процесуального кодексу України.
      2.5. Кримінальну справу закривали неодноразово: 26 грудня 2005 року, 20 червня 2006 року, 29 грудня 2006 року, 26 червня 2012 року. Проте відповідні постанови скасовував суд і в порядку нагляду - Прокуратура Кіровоградської області. Численні скарги/звернення з приводу незаконних дій службових осіб Прокуратури Компаніївського району Кіровоградської областіу кримінальній справі, забезпечення її належного розслідування, системних порушень прав потерпілого не знаходили відповідного реагування.
      2.6. Ліквідатор позивача подав до СУ УМВС України в Кіровоградської області звернення, за яким 25 січня 2013 року зареєстрували кримінальне провадження N 12013120180000063 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України.
      2.7. 24 жовтня 2016 року судово-економічна експертиза, проведена під час досудового розслідування у кримінальному провадженні N 12013120180000063, визначила розмір завданої позивачу шкоди у сумі 18 950 268,00 грн.
      2.8. У кримінальному провадженні N 12013120180000063 суд теж встановили протиправну бездіяльність і зловживання повноваженнями з боку органу досудового розслідування: 24 вересня 2014 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 30 червня 2015 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 10 травня 2016 року і 9 березня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалами зобов'язав слідчого вчинити конкретно визначені процесуальні дії у вказаний строк; 13 липня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда відвів слідчого Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.
      2.9. 8 лютого 2017 року позивач подав заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 209 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі N 405/1775/17 від 7 квітня 2017 року. Проте за цим кримінальним провадженням позивач витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не отримував, а його клопотання про надання матеріалів для ознайомлення було проігнороване.
      2.10. Розмір вимоги про відшкодування шкоди є домірним розміру шкоди, яка заподіяна позивачеві вчиненими щодо нього злочинами, у розслідуванні яких допущена бездіяльність.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 6 липня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
      4. Суд зазначив, що за суб'єктним складом учасників справи та характером правовідносин між сторонами, цей спір належить до справ господарської юрисдикції.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Кіровоградської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував тим, що сторонами у справі є юридичні особи, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 вересня 2018 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 9 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач стверджує, що стаття 20 Господарського процесуального кодексу України й інші нормативні акти не визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди. Стверджує, що відповідачі у справі не є у спірних правовідносинах суб'єктами господарювання, а тому спір є цивільним. Оскільки немає спеціальних випадків віднесення такого спору до юрисдикції іншого (спеціалізованого) суду, він має вирішуватися виключно за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиція інших учасників справи
      11. Відповідачі відзив на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
      13. Господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання (абзац п'ятий частини першої статті 174 Господарського кодексу України).
      14. Згідно з частиною шостою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана, зокрема, юридичній особі внаслідок іншої, ніж вказані у першій - п'ятій частинах цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
      15. Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправною бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури, вчиненою під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальних провадженнях.
      16. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України).
      17. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не погоджується із доводом касаційної скарги про те, що відсутні нормативні акти, які визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди.
      18. Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу учасників спору.
      19. Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
      20. До таких осіб згідно з частиною першою статті 4 ГПК України належать: юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      21. У справі, яка розглядається, сторонами спору є ТзОВ "Агрофірма "Золотий Колос" і Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області та Державна казначейська служба України.Отже, оскільки позивач визначив відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, за суб'єктним критерієм згідно з частиною першою статті 4 ГПК України спір належить до юрисдикції господарського суду (близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 березня 2018 року у справі N 461/1930/16-ц).
      22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення позивача щодо юрисдикції господарського суду та погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що ця справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      24. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      25. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованоюта доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили по суті правильні рішення. Отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року - без змін.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв