ANTIRAID

Решение 3-х инстанций о взыскании суммы за предоставленные транспортные услуги и необоснованность требований о оплате за размещение техники

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018

Справа № 910/9810/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" до Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про стягнення заборгованості 134 000,27 грн., за участю представників позивача - Лісовик І.О., ордер №082950 від 05.09.2018 року, Ульяненка Д.В., керівник, відповідача - Петрова М.В., Абакарової А.А., довіреність №б/н від 28.02.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей, на підставі ст.ст. 509, 625, 638, 640, 642 Цивільного кодексу України.

Позов мотивований тим, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції укладення договору, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 05.09.2018 року.

Позивачем разом з позовною заявою надано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238, який належить відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

20.09.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він вказує на те, що не укладав з позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року. Сума, яку позивач просить стягнути з відповідача у розмірі 134 000,27 грн., за нібито надані відповідачу послуги, не підтверджуються жодними доказами. До того ж відповідач надав суду договір про надання послуг №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та зазначив, що транспортний засіб FAW 3252 в ремонтному боксі позивача було розміщено саме за умовами цього договору. У зв'язку із вищенаведеним відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

04.09.2018 року позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

05.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 12.09.2018 року.

12.09.2018 року в судовому засіданні відповідачем надано заперчення на відповідь позивача на відзив.

12.09.2018 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 17.09.2018 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. основного боргу за договором від 10.10.2018 року за надані послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей. В обгрунтовання позову позивач посилається на те, що відповідач відповідно до умов попереднього договору від 20.09.2017 за номером 20/09/17-2 уклав з позивачем договір від 10.10.2018 року шляхом підписання акту з розміщення транспортного засобу FAW 3252 в ремонтному боксі позивача, чим вчинив дії, якими підтвердив прийняття пропозиції з укладення договору.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що 10.10.2017 року представник позивача розмістив транспортний засіб FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, що підтверджується актом розміщення транспортного засобу від 10.10.2017 року, який підписаний з боку позивача та відповідача та копія якого міститься в матеріалах справи.

Наданий позивачем попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року не підписаний відповідачем.

Водночас, як вбачається з акту приймання-передачі від 10.10.2017 року, в ньому не міститься посилань на те, що транспортний засіб засобу FAW3252 було розміщено позивачем відповідно до умов попереднього договору №20/09/17-2 від 20.09.2017 року.

Також, у вищевказаному акті приймання-передачі від 10.10.2017 року не зазначено, що розміщення транспортного засобу FAW 3252, транзитний номер РЕ 7238 в ремонтному боксі є платним.

До того ж, відповідач надав суду договір про надання послуг будівельної техніки з оператором №13/03 від 13.03.2017 року, який було укладено між сторонами та яким було передбачено розміщення техніки відповідача на території, що орендується позивачем, умовами якого не було передбачено плати за зберігання цієї техніки.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що між позивачем та відповідачем укладався попередній договір №20/09/17-2 від 20.09.2017 року, сума заборгованості у розмірі 134 000,27 грн. за послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей не підтверджена жодними доказами.

В силу приписів ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, тому в позові про стягнення з відповідача 134 000,27 грн. слід відмовити.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 21.09.2018р.

Суддя С.О. Чебикіна

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76608967

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2018

Справа № 910/3576/18

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича 

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865,42 грн.

Представники сторін:

не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення 157 865,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити надані позивачем послуги за договором №13/03 про надання послуг від 13.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2018 р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

10.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі № 910/3576/18 та оригінали квитанцій про сплату судового збору від 06.04.2018 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.04.2018 р. відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

20.04.2018 р. до канцелярії суду позивач подав клопотання про витребування доказів по справі.

04.05.2018 р. до канцелярії суду позивачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в якій позивач керуючись ст.ст. 247, 252 ГПК України просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та заяву про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.05.2018 р. відмовлено в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі №910/3576/18.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів по справі.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Зважаючи на вищезазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

13 березня 2017 року між фізичною особою-підприємцем Петров Максимом Вікторовичем та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" укладено договір про надання послуг № 13/03.

Відповідно до 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги:

послуги будівельної техніки з оператором;

послуги автомобільного вантажного транспорту;

послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1. договору, виконавець зобов'язаний:

за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання;

забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником;

здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами;

надавати транспорт на взаємоузгоджений час;

при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Відповідно до п. 2.3. договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі ів строк, передбачені цим договором;

Проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що надані послуги приймаються згідно актів прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром.

Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця.

У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця слідуючого за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акту суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6.).

Відповідно до п. 3.4. договору, замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович виставив замовникові рахунки на оплату послуг на загальну суму 2 030 521,29 грн., що підтверджується:

рахунком на оплату № 1 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.

рахунком на оплату № 44 від 27.03.2017 р. на суму 51 905,00 грн.

рахунком на оплату № 45 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.

рахунком на оплату № 46 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.

рахунком на оплату № 47 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.

рахунком на оплату № 48 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.

рахунком на оплату № 49 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.

рахунком на оплату № 50 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.

рахунком на оплату № 51 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.

рахунком на оплату № 52 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.

рахунком на оплату № 53 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.

рахунком на оплату № 54 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн.

рахунком на оплату № 56 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн.

рахунком на оплату № 57 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн.

рахунком на оплату № 189 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн.

рахунком на оплату № 190 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн.

рахунком на оплату № 33 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн.

рахунком на оплату № 43 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн.

рахунком на оплату № 74 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн.

рахунком на оплату № 75 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.

рахунком на оплату № 82 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.

рахунком на оплату № 90 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.

рахунком на оплату № 92 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.

рахунком на оплату № 93 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.

рахунком на оплату № 94 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.

рахунком на оплату № 97 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.

рахунком на оплату № 103 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.

Позивачем на виконання умов договору про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017. р. позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачеві послуг на загальну суму 3 232 637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25 391,56 грн.;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51 9085,00 грн.;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53 840,00 грн.;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83 892,00 грн.;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54 242,00 грн.;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64 745,00 грн.;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130 797,00 грн.;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106 118,00 грн.;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8 179,00 грн.;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63 104,00 грн.;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59 115,00 грн.;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58 351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14 445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20 989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3 672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44 474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28 363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88 224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77 000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77 502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75 010,75 грн.;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63 175,22 грн.;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145 306,55 грн.;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179 203,88 грн.;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88 975,04 грн.;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81 142,20 грн.;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136 237,39 грн.;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161 563,39 грн.;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52 763,51 грн.;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41 032,28 грн.;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162 268,12 грн.;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108 050,66 грн.;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31 529,47 грн.;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156 975,12 грн.;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80 070,56 грн.;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59 750,05 грн.;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82 913,30 грн.;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80 141,69 грн.;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60 710,05 грн.;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33 400,08 грн.;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21 255,30 грн.;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98 368,52 грн.;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80 036,42 грн.;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38 406,06 грн.;

Акти наданих послуг, наявні в матеріалах справи, не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі вищезазначеного договору.

В матеріалах справи наявний лист позивача вих. № 1 від 23.12.2017 р., відповідно до якого відповідачеві повторно направляє акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не надав, підписані акти не повернув.

Враховуючи п. 3.2. договору, суд вважає, що не підписані акти, але направлені позивачем відповідачеві є визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у актах суму.

Пунктом 3.1. договору визначено, що оплата проводиться згідно договірних цін вартості послуг будівельної техніки та механізмів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково оплатив виконавцеві за надані послуги на суму 3 047 772,06 грн., що вбачається із платіжних доручень № 914 на суму 20 000,00 грн., № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16 000,00 грн., № 916 від 30.03.2017 р. на суму5 391,55 грн., № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19 900,00 грн., № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 954 від 18.04.2017 р. на суму30 000,00 грн., № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90 737,00 грн., № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38 000,00 грн., № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1044 від 50 000,00 грн., № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10 000,00 грн., № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1090 від 16.06.2017 від 60 000,00 грн., № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50 000, 00 грн., № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60 000,00 грн., № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50 000,00 грн., № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70 000,00 грн., № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50 000,00 грн., № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100 000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50 000,00 грн., № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20 000,00 грн., № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90 000,00 грн., № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33 100,00 грн., № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5 000, 00 грн., № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40 000,00 грн., № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38 300,00 грн., № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80 000,00 грн., № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4 300,00 грн., № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30 000,00 грн., № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15 000,00 грн., № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45 000,00 грн., № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35 000,00 грн., № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2 812,50 грн., № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4 500,00 грн., № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3 625,00 грн., № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42 000,00 грн., № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4 950,00 грн., № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25 000,00 грн., № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4 750,00 грн., № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6 531,91 грн., № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19 000,00 грн.

Відповідно до п. 6.2. договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2017 р.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором № 13/03 про надання послуги від 13.03.2017 р. у розмірі 157 865,42 грн., належним чином доведений, документально підтверджений, тому вимога позивача визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, відповідно до заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11 000,00 грн.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 11 000,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем, відповідно до якого адвокатське об'єднання зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику правову допомогу за його запитом, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

А також рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн., № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн., № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн.; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3 000,00 грн., № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5 000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг видно, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як зазначено в ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів, зокрема, актів надання послуг на суму 11 000,00 грн. не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послух, тому вимога позивача щодо стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 11 000,00 грн. є недоведеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч. 1-4 ст. 126, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 4, код ЄДРПОУ 38608269) на користь фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) основну суму заборгованості в розмірі 157 865 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 2 367 (дві тисячі триста шістдесят сім) грн. 97 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Мудрий

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74662541

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2018 р. Справа№ 910/3576/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Мартюк А.І.
Калатай Н.Ф.

секретар Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Абакарова А.А., Петров М.В.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р.

у справі № 910/3576/18 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення заборгованості у розмірі 157865,42 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Фізична особа-підприємець Петров Максим Вікторович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" про стягнення суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного договору відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі здійснено оплату за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, опис вкладення, наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів, не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" передано на розгляд колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3576/18, призначено її до розгляду на 18.09.2018 р. та встановлено учасникам справи строки для подання клопотань, відзиву на апеляційну скаргу, а також відповіді на відзив.

Учасниками справи подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив.

У судовому засіданні 18.09.2018 р. судом розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву у судовому засіданні до 25.09.2018 р.

Також у судовому засіданні 25.09.2018 р. оголошено перерву до 16.10.2018 р.

Разом з цим суд зазначає, що Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 р. ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд.

Згідно з п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 р. в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 1 від 02.10.2018 р. визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 03.10.2018 р., про що в газеті "Голос України" № 185 (6940) від 03.10.2018 р. опубліковано відповідне повідомлення. Отже в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

За актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 р. справу № 910/3576/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Власов Ю.Л., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 14.11.2018 р.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/68/18 від 13.11.2018 р. у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3576/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3576/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. справу № 910/3576/18 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

08.11.2018 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, а саме: актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання відповідача, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, зокрема, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Вбачається, що вказане клопотання заявлене відповідачем з пропуском строку, зазначеного в ч. 3 ст. 80 ГПК України.

Крім того, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р., оригінали цих актів були оглянуті в суді першої інстанції.

У засідання суду, призначене на 14.11.2018 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Жодних доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.03.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Петровим Максимом Вікторовичем (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг № 13/03 (далі - договір).

Відповідно до 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: послуги будівельної техніки з оператором; послуги автомобільного вантажного транспорту; послуги обладнання та механізмів.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець зобов'язаний: за усним або письмовим завданням замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 2 днів з дня отримання завдання; забезпечувати якість наданих послуг відповідного до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником; здійснювати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами; надавати транспорт на взаємоузгоджений час; при неможливості в передбачений цим договором строк надавати послуги, негайно повідомити про це замовника.

Як передбачено п. 2.3 договору, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі і в строк, передбачені цим договором; проводити оплату в розмірі та строки, передбачені у розділі 3.

Пунктом 3.2 договору сторони домовились, що надані послуги приймаються згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт у відповідності з талонами замовника. Акти прийому-передачі виконаних робіт виконавець може направити замовнику поштою або кур'єром. Замовник зобов'язаний строком у 5 днів з моменту отримання актів прийому-передачі виконаних робіт підписати їх, завірити печаткою та направити один екземпляр на адресу виконавця. У разі неповернення або несвоєчасного повернення замовником актів прийому-передачі виконаних робіт та відсутності письмової мотивованої відмови замовника від підписання актів, у термін до 15 числа місяця наступного за місяцем у якому були надані послуги (проведені роботи), акти враховуються визнаними замовником, а послуги прийнятими у повному обсязі на визначену у акті суму.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору замовник здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми замовлених послуг, згідно з рахунком фактурою, наданого виконавцем.

Згідно з п. 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2017 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3 договору).

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. надано відповідачу послуг на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, а саме:

акт наданих послуг № 22 від 17.03.2017 р. на суму 25391,56 грн;

акт наданих послуг № 23 від 27.03.2017 р. на суму 51905,00 грн;

акт наданих послуг № 24 від 10.04.2017 р. на суму 53840,00 грн;

акт наданих послуг № 25 від 18.04.2017 р. на суму 83892,00 грн;

акт наданих послуг № 26 від 24.04.2017 р. на суму 54242,00 грн;

акт наданих послуг № 27 від 28.04.2017 р. на суму 64745,00 грн;

акт наданих послуг № 28 від 29.04.2017 р. на суму 130797,00 грн;

акт наданих послуг № 29 від 11.05.2017 р. на суму 106118,00 грн;

акт наданих послуг № 30 від 15.05.2017 р. на суму 8179,00 грн;

акт наданих послуг № 31 від 16.05.2017 р. на суму 63104,00 грн;

акт наданих послуг № 32 від 22.05.2017 р. на суму 59115,00 грн;

акт наданих послуг № 33 від 29.05.2017 р. на суму 58351,00 грн;

акт наданих послуг № 34 від 31.05.2017 р. на суму 14445,00 грн;

акт наданих послуг № 35 від 03.06.2017 р. на суму 20989,00 грн;

акт наданих послуг № 36 від 06.06.2017 р. на суму 3672,00 грн;

акт наданих послуг № 60 від 08.06.2017 р. на суму 44474,84 грн;

акт наданих послуг № 59 від 13.06.2017 р. на суму 28363,00 грн;

акт наданих послуг № 19 від 19.06.2017 р. на суму 88224,94 грн;

акт наданих послуг № 20 від 27.06.2017 р. на суму 77000,62 грн;

акт наданих послуг № 52 від 30.06.2017 р. на суму 77502,91 грн;

акт наданих послуг № 53 від 12.07.2017 р. на суму 75010,75 грн;

акт наданих послуг № 73 від 15.07.2017 р. на суму 63175,22 грн;

акт наданих послуг № 75 від 25.07.2017 р. на суму 145306,55 гр;

акт наданих послуг № 77 від 31.07.2017 р. на суму 179203,88 грн;

акт наданих послуг № 78 від 07.08.2017 р. на суму 88975,04 грн;

акт наданих послуг № 79 від 15.08.2017 р. на суму 81142,20 грн;

акт наданих послуг № 82 від 22.08.2017 р. на суму 136237,39 грн;

акт наданих послуг № 88 від 31.08.2017 р. на суму 161563,39 грн;

акт наданих послуг № 89 від 01.09.2017 р. на суму 52763,51 грн;

акт наданих послуг № 90 від 05.09.2017 р. на суму 41032,28 грн;

акт наданих послуг № 91 від 11.09.2017 р. на суму 162268,12 грн;

акт наданих послуг № 98 від 15.09.2017 р. на суму 108050,66 грн;

акт наданих послуг № 99 від 18.09.2017 р. на суму 31529,47 грн;

акт наданих послуг № 100 від 25.09.2017 р. на суму 156975,12 грн;

акт наданих послуг № 109 від 02.10.2017 р. на суму 80070,56 грн;

акт наданих послуг № 117 від 03.10.2017 р. на суму 59750,05 грн;

акт наданих послуг № 116 від 06.10.2017 р. на суму 82913,30 грн;

акт наданих послуг № 118 від 09.10.2017 р. на суму 80141,69 грн;

акт наданих послуг № 119 від 12.10.2017 р. на суму 60710,05 грн;

акт наданих послуг № 120 від 13.10.2017 р. на суму 33400,08 грн;

акт наданих послуг № 141 від 16.10.2017 р. на суму 21255,30 грн;

акт наданих послуг № 121 від 18.10.2017 р. на суму 98368,52 грн;

акт наданих послуг № 122 від 23.10.2017 р. на суму 80036,42 грн;

акт наданих послуг № 139 від 25.10.2017 р. на суму 38406,06 грн.

Вищевказані акти наданих послуг не містять претензій щодо якості виконаних послуг позивачем за договором та у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача про неотримання послуг на підставі укладеного договору.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" частково здійснило оплату за надані послуги на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 914 на суму 2 000,00 грн, № 937 від 10.04.2017 р. на суму 16000,00 грн, № 916 від 30.03.2017 р. на суму5391,55 грн, № 940 від 11.04.2017 р. на суму 19900,00 грн, № 941 від 12.04.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 949 від 14.04.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 954 від 18.04.2017 р. на суму30000,00 грн, № 965 від 24.04.2017 р. на суму 90737,00 грн, № 980 від 29.04.2017 р., № 992 від 05.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1002 від 10.05.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1016 від 13.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1031 від 18.05.2017 р. на суму 38000,00 грн, № 1043 від 24.05.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1044 від 50000,00 грн, № 1047 від 26.05.2017 р. на суму 5000, 00 грн, № 1055 від 30.05.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1056 від 30.05.2017 р. на суму 10000,00 грн, № 1060 від 07.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1090 від 16.06.2017 від 60000,00 грн, № 1095 від 16.06.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1100 від 19.06.2017 р. на суму 50000, 00 грн, № 1106 від 20.06.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1115 від 23.06.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1133 від 30.06.2017 р., № 1143 від 04.07.2017 р., № 1149 від 05.07.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1154 від 10.07.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1156 від 10.07.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1172 від 18.07.2017 р. на суму 60000,00 грн, № 1185 від 24.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1196 від 27.07.2017 р, на суму 50000,00 грн, № 1198 від 27.07.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1204 від 30.07.2017 р. на суму 70000,00 грн, № 1212 від 01.08.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1214 від 04.08.2017 р. на суму від 50000,00 грн, № 1219 від 07.08.2017 р. на суму 100000,00 грн, № 1237 від 11.08.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1248 від 15.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1262 від 23.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1266 від 28.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1268 від 29.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1278 від 30.08.2017 р. на суму 50000,00 грн, № 1289 від 01.09.2017 р. на суму 35000,00 грн., № 1389 від 02.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1408 від 04.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1415 від 06.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1416 від 06.10.2017 р. на суму 20000,00 грн, № 1424 від 09.10.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1430 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1433 від 11.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1440 від 13.10.2017 р. на суму 90000,00 грн, № 1449 від 18.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1464 від 20.10.2017 р. на суму 33100,00 грн, № 1468 від 20.10.2017 р. на суму 5000,00 грн, № 1478 від 23.10.2017 р. на суму 40000,00 грн, № 1485 від 25.10.2017 р. на суму 38300,00 грн, № 1504 від 26.10.2017 р. на суму 80000,00 грн, № 1506 від 26.10.2017 р. на суму 4300,00 грн, № 1524 від 31.10.2017 р. на суму 30000,00 грн, № 1518 від 01.11.2017 р. на суму 15000,00 грн, № 1524 від 02.11.2017 р. на суму 45000,00 грн, № 1530 від 03.11.2017 р. на суму 35000,00 грн, № 1536 від 07.11.2017 р. на суму 2812,50 грн, № 1557 від 10.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1564 від 13.11.2017 р. на суму 4500,00 грн, № 1567 від 13.11.2017 р. на суму 3625,00 грн, № 1572 від 15.11.2017 р. на суму 42000,00 грн, № 1577 від 16.11.2017 р. на суму 4950,00 грн, № 1579 від 17.11.2017 р. на суму 25000,00 грн, № 1588 від 21.11.2017 р. на суду 4750,00 грн, № 1595 від 22.11.2017 р. на суму 6531,91 грн, № 1638 від 06.12.2017 р. на суму 19000,00 грн.

23.12.2017 р. листом № 1 позивач повторно направив відповідачу акти виконаних робіт за вересень та жовтень 2017 року та акт звіряння взаєморозрахунків, станом на 22.12.2017 р., який був отриманий останнім 09.01.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0214009936700 та фіскальним чеком № 7205 від 26.12.2017 р.

Відповідач відповіді не вказаний лист не надав, підписані акти не повернув та заборгованість не сплатив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за надані позивачем послуги.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов укладеного договору за період з 17.03.2017 р. по 25.10.2017 р. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 3232637,48 грн, що підтверджується актами наданих послуг.

Однак відповідач, в порушення взятих на себе за договором зобов'язань, оплату наданих позивачем послуг здійснив частково на суму 3074772,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором про надання послуг № 13/03 від 13.03.2017 р. у розмірі 157865,42 грн.

Доводи скаржника про те, що ним не було отримано акти виконаних робіт від позивача на суму 157865,42 грн, а опис вкладення наданий позивачем на підтвердження надсилання вказаних актів не може бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки є підробленим, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так відповідач посилається на те, що Дарницьким управлінням поліції ГУ НП у м. Києві розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12018100020008304, внесеного до ЄРДР 22.09.2018 р.

Однак у матеріалах справи відсутній вирок суду, яким встановлено факт підроблення документу або відповідний висновок судового експерта.

Також, у процесі розгляду справи місцевим судом позивач звернувся із заявою про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката та просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 11000,00 грн.

Згідно з ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 11000,00 грн позивачем було надано копію договору про надання правничої допомоги № 1 від 03.01.2018 р. та додатку № 1 до договору, укладений між адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» та Петровим Максимом Вікторовичем; рахунки на оплату № 27 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 92 від 20.04.2018 р. на суму 5000,00 грн, № 26 від 01.02.2018 р. на суму 3000,00 грн; платіжні доручення № 569 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 568 від 02.02.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 688 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн; акт наданих послуг № 750 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 751 від 20.04.2018 р. на суму 3000,00 грн, № 763 від 27.04.2018 р. на суму 5000,00 грн.

Із зазначених актів про надання послуг вбачається, що надавались юридичні послуги, без будь-якого детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, в порядку ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Оскільки з наданих документів не можливо встановити хто конкретно надавав послуги (адвокат, помічник адвоката чи не юридичний персонал), а також відсутній погодинний опис проведених робіт та детальний опис наданих послуг, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 11000,00 грн витрат на правову допомогу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" не підлягає задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України,Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс".

4. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2018 р. у справі № 910/3576/18.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.11.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді А.І. Мартюк
Н.Ф. Калатай
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77849071

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

УХВАЛА

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3576/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді; Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя-Мудрий С.М.)

від 12.06.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Буравльов С.І., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.)

від 14.11.2018

у справі № 910/3576/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Максима Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс"

про стягнення 157 865, 42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/3576/18 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 157 865, 42 грн заборгованості, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ст.12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/3576/18 є малозначною.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, то суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі №910/3576/18.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Студенець
Судді О.Баранець
Л.Стратієнко
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78022467

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Не смотря на то, что как это часто бывает в подобных правоотношениях акты оказанных услуг не были подписаны, суд указал, что поскольку акты оказанных услуг, имеющиеся в материалах дела, не содержат претензий по качеству выполненных услуг истцом по договору и в материалах дела отсутствуют какие-либо возражения ответчика о неполучении услуг на основании вышеупомянутого договора, а кроме того договор содержит условие, что не подписанные акты, направленные истцом ответчику являются признанными заказчиком, а услуги принятыми в полном объеме на определенную в актах сумму, если отсутствую претензии, заявленная к взысканию сумма является правомерной.

В свою очередь ответчик решил просто не отдавать технику и попытаться взыскать оплату за ее размещение, однако соответствующих договор дающих право на взыскание такой оплаты не предоставил и поэтому в его иске было отказано.

Кроме того, хотя я и считаю решение в части отказа о взыскании сумму на правовую помощь не правильным, однако в этой части суд указал, что он непосредственно будет считать достаточными доказательствами предоставления правовой помощи.

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 803/980/17
      Провадження N 11-928апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року (судя Андрусенко О.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (судді Макарик В.Я., Большакова О.О., Глушко І.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Волинського окружного адміністративного судуз позовом, у якому просила:
      - визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області) стосовно неї;
      - зобов'язати ГУНП у Волинській області виконати рішення Ковельського міськрайонного суду у Волинській області від 15 червня 2016 року стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017 від 21 листопада 2012 року (справа N 161/11783/13-к, провадження N 1-кп/159/5/16) щодо повернення вилучених речей як речових доказів;
      - зобов'язати ГУНП у Волинській області встановити та виплатити грошову компенсацію за втрачені речі;
      - зобов'язати ГУНП у Волинській області повернути вилучені кошти (658 грн);
      - зобов'язати ГУНП у Волинській області повернути вилучені документи, печатки, інше за актом приймання-передачі (зазначати, ідентифікувати кожен окремий документ), установивши в процесі службового розслідування їх наявність, стан збереження.
      2. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначила, що через невідповідність складених співробітниками відповідача протоколів обшуків та вилучення речей вимогам законодавства, якими урегульовано порядок зберігання речових доказів і документів, зокрема статті 188 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статей 100, 104 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК) та відповідних підзаконних актів, прийнятих на їх виконання, стало неможливим ідентифікувати, встановити фактичну кількість і технічний стан вилучених речей. У поданій на ім'я начальника ГУНП у Волинській області заяві ОСОБА_3 погодилася отримати документи, печатки та грошові кошти, які можна ідентифікувати без протоколів, крім того, просила встановити розмір шкоди, завданої обшуками, та компенсувати матеріальні збитки, однак станом на день подання позову відповідач не вжив заходів з повернення вилучених речей, документів і коштів.
      3. Таким чином, на переконання позивача, відповідач фактично не виконує виправдувального вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року, який набрав законної сили, у частині повернення ОСОБА_3 вилучених у неї речей у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 07 серпня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, мотивувавши своє рішення тим, що порушувані позивачем питання стосуються виконання вироку, тому їх належить вирішувати в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства.
      5. Львівський апеляційний адміністративний суд погодився з таким висновком місцевого адміністративного суду й ухвалою від 28 вересня 2017 року залишив зазначене судове рішення без змін.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      6. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити рішення про відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_3
      7. Зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки відповідачем у ній є суб'єкт владних повноважень - ГУНП у Волинській області.
      Позиція інших учасників справи
      8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      9. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 25 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3
      10. На підставі пункту 4 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, справу прийняв до провадження суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та призначив її розгляд у порядку письмового провадження.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. 22 лютого 2017 року набрав законної сили виправдувальний вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року (справа N 161/11783/13-к) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017, відповідно до якого ОСОБА_3 виправдано за усіма пред'явленими обвинуваченнями.
      14. Цим же судовим рішенням ухвалено повернути речові докази в зазначеному кримінальному провадженні їх законним володільцям.
      15. Суди установили, що згаданий вирок перебуває на виконанні у слідчому управлінні ГУНП у Волинській області.
      16. ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином зазначеного судового рішення і не вживає заходів щодо повернення вилучених у неї речей, грошових коштів та документів, звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      17. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (у редакції на час звернення до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      18. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      20. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      21. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      22. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      23. Однак не всі публічно-правові спори можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.
      24. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
      25. Положеннями частини першої статті 1 КПК визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
      26. Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
      27. Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні передбачений у розділі VIII КПК.
      28. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
      29. Питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів (частина перша статті 539 КПК).
      30. У разі необхідності вирішення питання, передбаченого пунктом 14 частини першої статті 537 цього Кодексу, клопотання, пов'язане з виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок (пункт 4 частини другої статті 539 КПК).
      31. Водночас, за правилами частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) (у редакції, чинній на час звернення до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      32. Так, вирішення питань, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, урегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року N 6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за N 106/1131 (далі - Положення).
      33. Відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої статті 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      34. Згідно з пунктом першим статті 1, пунктом першим статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      35. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
      36. За змістом пункту другого статті 3 цього ж Закону у випадках, наведених у статті 1, громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема, майно, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
      37. Майно, зазначене в пункті другому статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно (абзац другий статті 4 названого Закону).
      Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та аргументів учасників справи
      38. Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      39. Як убачається зі змісту позову, ОСОБА_3 просить суд адміністративної юрисдикції визнати протиправними дії ГУНП у Волинській області стосовно неї; зобов'язати відповідача: виконати судове рішення у кримінальному провадженні в частині повернення вилучених речей як речових доказів; встановити та виплатити грошову компенсацію за втрачені речі; повернути вилучені кошти, документи й речі.
      40. Заявлена ОСОБА_3 вимога про визнання протиправними дій ГУНП у Волинській області стосовно неї не містить конкретного предмета і меж оскарження, що унеможливлює надання судом юридичної оцінки законності оскаржуваним діям відповідача, з'ясування факту наявності порушеного права та його ефективного захисту, тому така вимога не може бути предметом розгляду у суді.
      41. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що не може бути предметом розгляду у суді й вимога позивача про зобов'язання ГУНП у Волинській області виконати рішення Ковельського міськрайонного суду у Волинській області від 15 червня 2016 року стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017 від 21 листопада 2012 року (справа N 161/11783/13-к, провадження N 1-кп/159/5/16) щодо повернення вилучених речей як речових доказів, оскільки спосіб захисту прав шляхом подання до адміністративного суду позову про зобов'язання відповідача виконати судове рішення не передбачається нормами чинного законодавства, до того ж сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Саме тому положеннями процесуальних кодексів для судів усіх юрисдикцій, у тому числі й наведеними вище положеннями КПК, законодавець визначив процедури вирішення питань, які виникають на стадії виконання судових рішень, що мають особливості їх ініціювання та розгляду.
      42. Так, порядок розгляду і вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні визначено нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема розділом VIII КПК, однак, як зазначалося вище, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
      43. У справі встановлено, що вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року (справа N 161/11783/13-к) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017, ухвалено, зокрема, повернути речові докази в зазначеному кримінальному провадженні їх законним володільцям.
      44. Водночас суд не визначив конкретного переліку речей, які підлягають поверненню, указавши на те, що в обвинувальних актах органами досудового розслідування не наведено переліку речових доказів та місць їх зберігання чи перебування, також про це не надано доказів суду стороною обвинувачення під час судового розгляду провадження.
      45. За правилами пункту 14 частини першої статті 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
      46. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 про повернення вилучених в неї в межах цього кримінального провадження грошових коштів, документів та речей, повинні вирішуватися у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом.
      47. У касаційній скарзі позивач ОСОБА_3 зазначає, що за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року її виправдано за усіма статтями обвинувачення і не віднесено до кола осіб, які можуть звернутися до суду в порядку, передбаченому статтею 539 КПК.
      48. Однак абзацом другим частини першої статті 539 КПК передбачено, що інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.
      49. Оскільки питання щодо повернення особі вилученого в неї майна в межах кримінального провадження, в якому ухвалено вирок, безпосередньо стосується її прав і законних інтересів, то така особа має право звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку виконання вироку.
      50. До того ж ОСОБА_3 не надала доказів того, що вона зверталася до суду з клопотанням у визначеному розділом VIII КПК порядку, однак суд відмовив їй у розгляді такого клопотання оскільки її не віднесено до кола осіб, визначених у статті 539 КПК, тому підстав для висновку про те, що звернення до адміністративного суду наразі є єдиним можливим засобом захисту та відновлення порушеного права позивача, немає.
      51. Стосовно вимог позивача про зобов'язання ГУНП у Волинській області установити та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за втрачені речі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що порядок вирішення цього питання визначено нормами наведених вище Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", ЦК та Положення.
      52. За правилами частини другої статті 21 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
      53. Як установлено в справі, порушені позивачем у позові питання не містять вимог про вирішення публічно-правового спору, який може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
      54. Таким чином, оскільки за своїм характером вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача установити та виплатити їй грошову компенсацію за втрачені речі спрямовано на відновлення її майнових прав, які вона вважає порушеними, при цьому решта позовних вимог не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, то вимоги в цій частині належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
      55. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги про повернення відповідачем грошових коштів, документів, речей не стосуються перевірки законності рішень, дій чи бездіяльності відповідача, прийнятих або вчинених ним під час здійснення владних повноважень, що унеможливлює розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства. Такі вимоги повинні розглядатися за правилами, установленими КПК для вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень.
      56. Водночас вирішення питань, пов'язаних з правовідносинами, що виникають із деліктних зобов'язань, зокрема вимоги позивача стосовно компенсації за втрачені речі, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки наразі такі не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, який може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
      57. У решті ж вимоги позивача не можуть бути предметом розгляду в суді з мотивів, наведених вище.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, у цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не можна розглядати у порядку адміністративного судочинства. Однак висновок судів про те, що всі заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом розгляду судом виключно в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, є помилковим.
      59. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      60. За правилами частин першої і четвертої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      61. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      62. У справі, що переглядається, суди ухвалили правильні по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в мотивувальній частині.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      63. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      64. ОскількиВелика Палата Верховного Суду змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      65. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
    • Автор: ANTIRAID
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 815/3591/17
      Провадження N 11-1150апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І.,
      Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військової частини N 2197, заступника начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Кучурган" Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військової частини N 2197 Рудакова ОлександраЄвгенійовича, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою ОСОБА_8 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року (судді Тарасишина О.М., Катаєва Е.В., Танцюра К.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (судді Шляхтицький О.І., Осіпов Ю.В., Скрипченко Г.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військової частини N 2197 (далі - Прикордонний загін) та заступника начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Кучурган" Прикордонного загону Рудакова О.Є. щодо затримання та проведення обшуку позивача на підставі протоколу про затримання особи від 08 червня 2017 року; зобов'язати Державну казначейську службу України відшкодувати з Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Прикордонного загону, службовими особами якого протиправно затримано та проведено обшук, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000 грн та судовий збір у розмірі 1280 грн.
      2. Позов мотивовано тим, що дії службових осіб Прикордонного загону щодо затримання й обшуку позивача та його транспортного засобу вчинені протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства, завдали позивачу значних моральних страждань, порушили право на свободу та особисту недоторканість.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 серпня 2017 року закрив провадження у цій справі, роз'яснив позивачу право на звернення до загального суду за правилами кримінально-процесуального законодавства України.
      4. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2017 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії відповідачів вчинені на підставі Інструкції про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування (затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 листопада 2012 року N 931, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за N 1052/29182 та чинної на час виникнення спірних правовідносин), яка розроблена відповідно до статей 208-213 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому оскарження таких дій має відбуватися в порядку, встановленому цим Кодексом.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_8 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального права в частині застосування статей 17 та 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції, чинній на момент ухвалення рішень) з огляду на те, що предметом спору є оцінка дій відповідачів як суб'єктів владних повноважень при вчиненні ними оскаржуваних дій.
      7. У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      8. Як на доводи позивач указує на те, що цей спір має бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 05 лютого 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою
      ОСОБА_8, а ухвалою від 14 вересня 2018 року призначив справу до розгляду.
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 19 вересня 2018 року справу за позовом ОСОБА_8 до Прикордонного загону, заступника начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Кучурган" Прикордонного загону Рудакова О.Є., Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 жовтня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила її до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених у касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.
      Позиція інших учасників справи
      13. У відзивах на касаційну скаргу Прикордонний загін та начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Кучурган" Прикордонного загону Рудаков О.Є. просять відмовити у задоволенні касаційної скарги.
      Установлені судами обставини справи
      14. 08 червня 2017 року під час перетину позивачем державного кордону в пункті пропуску для автомобільного сполучення відділу прикордонної служби "Кучурган" Білгород-Дністровського прикордонного загону працівники прикордонної служби повідомили ОСОБА_8 про спрацювання бази даних Інтерполу щодо автомобіля "BMW X5", державний знак НОМЕР_1, що призвело до затримання позивача та проведення обшуку, про що складено протокол про затримання особи з посиланням на статті 40, 104, 131, 132, 207-211, 213, 582 КПК.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      15. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      16. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      17. У статті 3 КАС наведено визначення таких понять: суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
      18. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      19. Пунктом 2 частини третьої статті 17 КАС встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
      20. Відповідно до статті 1 Закону України від 03 квітня 2003 року N 661-IV "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
      21. Зі змісту статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" убачається, що серед основних функцій Державної прикордонної служби України, зокрема, є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення. Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України.
      22. Статтею 4 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" передбачено, що правовою основою діяльності Державної прикордонної служби України є Конституція України, Закон України "Про державний кордон України", цей Закон, інші закони України, видані на їх виконання акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
      23. За змістом пункту 6 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю.
      24. У статті 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" визначені права Державної прикордонної служби України, серед яких, зокрема: здійснювати згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України; здійснювати на підставах та в порядку, установлених законами, особистий огляд затриманих, а також оглядати і в разі потреби вилучати речі, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду здоров'ю людей; здійснювати автоматизований обмін інформацією про транспортні засоби, що перетнули державний кордон України, з територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України; зупиняти та оглядати в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів самостійно, а за їх межами - разом з відповідними підрозділами Національної поліції транспортні засоби.
      25. Статтею 33 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" передбачено, що за протиправні дії чи бездіяльність військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України несуть відповідальність згідно із законом.
      26. Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України від 05 листопада 2009 року N 1710-VI "Про прикордонний контроль".
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      27. У касаційній скарзі ОСОБА_8 зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      28. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивача про помилковість висновків судів щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів з огляду на такі міркування.
      29. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір виник у зв'язку з виконанням посадовими особами Прикордонного загону правоохоронної функції відповідно до КПК, а не з приводу реалізації ними управлінських функцій як суб'єктів владних повноважень. Тому, на думку судів, дії цих посадових осіб щодо затримання та проведення обшуку ОСОБА_8 на підставі протоколу про затримання повинні оскаржуватися в порядку, встановленому КПК.
      30. У силу вимог статті 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, передбачених цією статтею. Уповноважена службова особа може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол.
      31. Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 листопада 2012 року N 931 за погодженням з Генеральним прокурором України, Міністром внутрішніх справ України та Головою Служби безпеки України відповідно до статей 208 - 213 КПК, статті 2, пунктів 5 та 17 частини першої статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державний кордон України" затверджено Інструкцію про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування.
      32. З метою визначення алгоритму дій посадових осіб Державної прикордонної служби України і органів Національної поліції України в разі спрацювання банків даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2016 року N 505 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за N 1052/29182) затверджено Порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу.
      33. Суди встановили, що посадові особи Прикордонного загону діяли, посилаючись на Інструкцію про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ували слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування.
      34. При цьому на обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_8 посилається на те, що його було затримано та проведено обшук без внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та поза межами кримінального провадження.
      35. Отже, у цьому випадку посадові особи Державної прикордонної служби України діяли на підставі положень статей 208-213 КПК та Інструкції про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування.
      36. Разом з тим аналіз положеньКПК, зокрема глави 26, дає підстави вважати, що цим Кодексом передбачено можливість оскарження лише рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні (за виключенням пункту 1 частини першої статті 303 цього Кодексу). Тобто нормами КПК не передбачено порядку оскарження дій уповноважених службових осіб під час проведення ними затримання або обшуку на підставі статей 208-213 цього Кодексу за відсутності кримінального провадження.
      37. У силу вимог пункту 2 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові справи, крім тих, зокрема, які належить розглядати в порядку кримінального судочинства.
      38. Як зазначено вище, нормативні акти, які регулюють кримінальне судочинство, не містять порядку розгляду справ щодо оскарження дій уповноважених службових осіб.
      39. У силу вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      40. Оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 4 та 17 КАС, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      41. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій (оперативно-службової діяльністі), крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      42. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      43. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011).
      44. З огляду на викладене ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб Прикордонного загону щодо затримання та обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб, підлягають розгляду відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.
      45. З огляду на наведене помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суди належним чином не визначили характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо порядку оскарження дій відповідача за нормами КПК.
      46. У пунктах 31-34 рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2017 року у справі "Кузьменко проти України" цей Суд виходив, зокрема, з того, що Уряд не представив жодних доказів того, що заявник, який не був учасником кримінальної справи, в межах якої було здійснено обшук його квартири, мав право порушити судове провадження за статтею 234 КПК або що його скарга, подана відповідно до цієї процедури, може бути негайно розглянута судом незалежно від того, чи встановить слідчий орган злочинця та передасть його до суду і коли. Також не було доведено, що кримінальний суд мав відповідну компетенцію для відшкодування шкоди за скаргою заявника, у тому числі за необхідності шляхом відшкодування збитків або застосування іншого відповідного цивільного засобу правового захисту. Таким чином, Суд визнав, що заявник не був зобов'язаний вичерпати засоби правового захисту, передбачені статтею 234 КПК, перед поданням цієї скарги, та відхилив заперечення Уряду з цього приводу. Беручи до уваги той факт, що національні суди відмовилися розглядати скаргу заявника, подану відповідно до статей 2 і 4 КАС, посилаючи його до процедури, яка не була ні доступною, ні здатною привести до безпосереднього та оперативного вирішення цивільного позову заявника, Суд зазначив, що заявникові було відмовлено в самій суті права на доступ до суду. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      48. Згідно із частиною першою статті 353 КАС (у чинній редакції)підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      49. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      50. За правилами частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      51. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу для продовження розгляду, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС (у чинній редакції), ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
      2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасувати.
      3.Справу за позовом ОСОБА_8 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військової частини N 2197, заступника начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Кучурган" Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - військової частини N 2197 Рудакова Олександра Євгенійовича, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 824/1088/16-а
      Провадження N 11-938апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,
      за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,
      учасники справи:
      представник позивача - Котельбан Н.Д.,
      представник відповідача - Волощук П.Ю.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (судді Граб Л.С., Гонтарук В.М., Біла Л.М.) у справі N 824/1088/16-а за позовом Західного офісу Держаудитслужби до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" (далі - Товариство), треті особи: Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН), Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз збут" (далі - ТОВ "Чернівцігаз збут"), про стягнення збитків та
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року Західний офіс Держаудитслужби звернувся до суду з позовом до Товариства, в якому просив стягнути з відповідача збитки в сумі 2 315 857,02 грн у дохід загального фонду Державного бюджету України.
      На обґрунтування позову Західний офіс Держаудитслужби зазначив, що згідно з рішенням Національної комісії з регулювання ринків енергетики і комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 28 травня 2015 року N 1641 ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Чернівецької області з 01 липня 2015 року мало ТОВ "Чернівцігаз збут", у зв'язку із чим відповідач протягом жовтня 2015 року - березня 2016 року послуг з газопостачання населенню не надавав, хоч отримав за це кошти від УПСЗН в сумі 2 315 857,02 грн. що є порушенням частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України в частині здійснення оплати за послуги, що фактично не були надані. Цей факт установлено за результатами проведеної в УПСЗН ревізії. На думку позивача, вказані збитки, спричинені загальному фонду Державного бюджету України, повинні бути стягнуті з Товариства.
      Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю. Суд стягнув з Товариства в дохід загального фонду Державного бюджету України збитки в сумі 2 315 857,02 грн.
      Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу Товариства задовольнив: скасував постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, а провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Західний офіс Держаудитслужби в касаційній скарзі зазначив, що спірні правовідносини між сторонами справи виникли у зв'язку з реалізацією позивачем як органом державної виконавчої влади своїх функцій у сфері державного фінансового контролю та у зв'язку з неусуненням відповідачем у добровільному порядку встановлених за результатами проведеної ревізії порушень бюджетного законодавства, а відтак цей спір є публічно-правовим. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства й залишити без змін рішення суду першої інстанції.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 серпня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні згідно із частиною першою статті 344 та частиною п'ятою статті 262 КАС України.
      У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу Товариство зазначило, що вважає оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а отже, такою, що не підлягає скасуванню. Заявлена позовна вимога про стягнення збитків є способом захисту цивільних прав та інтересів особи, передбаченим пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, що чітко вказує на те, що цей спір не є публічно-правовим, а носить приватноправовий характер, а тому з огляду на суб'єктний склад сторін повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. На підставі викладеного Товариство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
      У судовому засіданні 20 листопада 2018 року представник позивача скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник відповідача просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях (відзиві) на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Західного офісу Держаудитслужби.
      Суди попередніх інстанцій установили, що посадовими особами Держаудитслужби проведено планову ревізію використання коштів, виділених з державного бюджету на компенсацію підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 січня 2014 року по 31 травня 2016 року, а також ревізію законності призначення, нарахування та виплати усіх видів соціальної допомоги, пільг, субсидій та інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів за 2014 - 2016 роки в УПСЗН, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2016 року N 04-40/24, яким установлено порушення УПСЗН рішення НКРЕКП від 28 травня 2015 року N 1641, згідно з яким видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Чернівецької області з 01 липня 2015 року ТОВ "Чернівцігаз збут", та пункту 7.1 договору N 64 щодо відшкодування витрат за послуги з газопостачання населенню з 01 липня 2015 року ТОВ "Чернівцігаз збут" внаслідок того, що УПСЗН у період із жовтня 2015 року по березень 2016 року проведено з Товариством централізовані розрахунки за послуги з газопостачання населенню, якому призначено субсидії, які фактично ним не були надані, за опалювальний сезон 2015 - 2016 років у сумі 2 315 857,02 грн.
      За підсумками проведеної ревізії та враховуючи встановлені порушення законодавства, відображені в акті від 05 вересня 2016 року N 04-40/24, Держаудитслужбою на адресу УПСЗН 16 вересня 2016 року направлено лист за N 24-04-15-15/5674 з вимогою про усунення порушень законодавства.
      Оскільки у встановлені контролюючим органом строки вищевказане порушення законодавства не усунуто, Західний офіс Держаудитслужби звернувся до суду із цим позовом до Товариства.
      Обставин справи її учасники під сумнів не ставлять.
      Задовольняючи позовні вимоги Західного офісу Держаудитслужби, Чернівецький окружний адміністративний суд виходив з того, що позивач довів, а відповідач не спростував безпідставне отримання Товариством коштів за фактично не надані послуги з газопостачання населенню за період із жовтня 2015 року по березень 2016 року, внаслідок чого загальному фонду Державного бюджету України завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 2 315 857,02 грн. які підлягають стягненню з відповідача.
      Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, Вінницький апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, щоокружний адміністративний суд помилково розглянув цей спір за правилами адміністративного судочинства, оскільки вимоги статей 17 та 50 КАС України дають підстави вважати, що за суб'єктним складом сторін та суттю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України.
      Частиною четвертою статті 50 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.
      Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
      Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
      Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що надавала б право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб'єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
      При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
      Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 2939-XII) та Положення про Державну аудиторську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року N 43 (далі - Положення N 43, Держаудитслужба відповідно).
      Відповідно до статті 1 Закону N 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
      Згідно з пунктами 1, 7 Положення N 43 Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      На підставі частин першої, другої статті 2 Закону N 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
      Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
      Пунктом 6 Положення N 43 визначено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 16); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 20); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пункт 23).
      Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 9 пункту 4 Положення N 43).
      Згадані норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону N 2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13).
      Згідно із частиною другою статті 15 Закону N 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
      Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
      При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
      Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль виключно щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене статтею 10 Закону N 2939-XII, може адресуватися виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
      Як установлено матеріалами справи, позивачем у цій справі є Західний офіс Держаудитслужби як суб'єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якого визначено Законом N 2939-XII, згідно з яким йому надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення публічно-правових відносин з підконтрольною установою, а саме з УПСЗН.
      Однак спір у справі, що розглядається, стосується вимоги Західного офісу Держаудитслужби стягнути з Товариства, яке не є підконтрольною установою, завдані Державному бюджету України збитки у зв'язку з безпідставним отриманням коштів.
      Та обставина, що Товариство не було підконтрольною установою органу державного фінансового контролю під час проведення цим органом планової ревізії використання коштів УПСЗН, виключає виникнення між Західним офісом Держаудитслужби та Товариством публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у порядку адміністративного судочинства.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі N 816/2394/16 (провадження N 11-412апп18).
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      5 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 210/5258/16-ц
      Провадження N 14-463 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Князєва В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі також - відповідач; Фонд) про відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року, ухвалене суддею Скотар Р.С., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Зубакової В.П., Барильської А.П. і Бондар'Я.М.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 25 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування Фондом моральної шкоди.
      2. Стверджував, що з 25 листопада 1985 року по 6 липня 1998 року та з 16 липня 1999 року по 5 грудня 2003 року працював на Комбінаті "Кривбасшахтопроходка", правонаступником якого є Державний спеціалізований будівельно-монтажний трест по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів (далі - ДТ "Кривбасшахтопроходка") на різних посадах.
      3. Вказував, що 5 грудня 2003 року був звільнений через виявлену невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню роботи на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.
      4. Зазначав, що його звільнення було зумовлене тим, що 4 серпня 2003 року о 14 годині 30 хвилин під час виконання робіт на ДТ "Кривбасшахтопроходка" стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач був уражений струмом. Цей факт підтверджується: Актом про нещасний випадок N 9 від 6 серпня 2003 року; висновками медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), яка вперше з 1 березня 2004 року встановила позивачеві 80 % втрати професійної працездатності, а при повторному переогляді 11 січня 2008 року - 100 % втрати професійної працездатності та І групу інвалідності.
      5. Пояснив, що 28 листопада 2008 року МСЕК у висновку підтвердила позивачеві 100 % втрати професійної працездатності та встановила І групу інвалідності з 1 січня 2009 року безстроково.
      6. Обґрунтовував, що внаслідок нещасного випадку втратив професійну працездатність і здоров'я, був порушений його звичний спосіб життя. Вказував, що не може самостійно пересуватися; постійно потребує допомоги рідних або сторонніх осіб через повну втрату функції ходіння; з позивачем постійно знаходяться дружина або донька; йому необхідний постійний нагляд лікарів, стаціонарне лікування, приймання ліків, масаж, щорічні курси реабілітації, санаторно-курортне лікування. Вказував, що постійно фізично страждає через головний біль, нудоту, оніміння лівої половини тіла, прогресивно зростаючу слабкість у ногах, прогресивне зниження пам'яті.
      7. З огляду на вказані обставини просив стягнути з відповідача на свою користь 275 600 грн як відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      8. 8 лютого 2017 Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я у сумі 70 000 грн. а в дохід держави - 551,2 грн судового збору; у решті позову - відмовив.
      9. Мотивував тим, що позивач зазнає моральних страждань, які позбавляють його нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки позивачу первинно стійка втрата професійної працездатності встановлена з 1 березня 2004 року, то він на підставі статей 21 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV) у редакції, що була чинною на момент встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. З огляду на характер спричиненої моральної шкоди та міркування розумності, виваженості та справедливості суд вважав можливим стягнути на користь позивача 70 000 грн такого відшкодування.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      10. 12 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат скасував; ухвалив у цій частині нове рішення та компенсував судові витрати у сумі 551,2 грн за рахунок держави; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат і ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд вказав, що позивач і відповідач звільнені від сплати судового збору. А тому цей збір має бути компенсованим за рахунок держави. Залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір моральної шкоди визначений, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахований характер отриманої травми, стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та можливість такого відновлення, зважаючи на 100-відсоткову втрату ним професійної працездатності та визнання його особою з інвалідністю І групи.
      12. Відхиляючи доводи відповідача щодо юрисдикції адміністративного суду, апеляційний суд вказав, що оскільки цей спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, спричиненої при виконанні трудових обов'язків, то він має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      13. 21 квітня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог повністю. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 3 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Мотивує тим, що відповідач оскаржує рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. Відповідач мотивує касаційну скаргу тим, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 23 лютого 2007 року (далі - Закон N 717-V) внесені зміни до Закону N 1105-XIV, а саме: виключені всі приписи, що передбачали виплату відшкодування моральної шкоди.
      17. Вважає, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008 року право на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду скасоване вищенаведеними змінами до Закону N 1105-XIV для всіх застрахованих громадян незалежно від дати встановлення втрати працездатності. А тому стверджує, що є неналежним відповідачем у цій справі.
      18. Доводить, що оскільки органи МСЕК не встановлювали факту заподіяння позивачу моральної шкоди, то позивач не довів моральні страждання.
      19. Зазначає, що право позивача на відшкодування моральної шкоди могли би виникнути лише у 2016 році за умови встановлення МСЕК факту заподіяння моральної шкоди.
      20. Вважає, що саме винні дії позивача призвели до настання нещасного випадку й отримання ним травми, яка мала наслідком втрату його професійної працездатності.
      21. Стверджує, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду з позовом, а розмір відшкодування моральної шкоди необґрунтовано завищений судами і не відповідає засадам розумності та справедливості.
      22. Окрім того, вказує, що цей спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки Фонд та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції. А тому спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      23. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      24. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      25. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      26. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      27. Згідно з частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).
      29. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      30. Згідно з частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
      31. Отже, умовою розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди за правилами адміністративного судочинства є те, щоби така шкода була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      32. У цій справі спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням позивачеві моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я від нещасного випадку на виробництві.
      33. Згідно з частиною третьою статті 28 Закону N 1105-XIV у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і І групи інвалідності, за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
      34. Оскільки позивач не оспорював правомірність дій Фонду та не просив визнати їх протиправними, а вимога про відшкодування моральної шкоди не заявлена з одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правий спір, така вимога має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      35. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність щодо цього спору юрисдикції адміністративного суду та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про розгляд справи за правилами цивільного судочинства.
      (1.2) Щодо обов'язку відшкодувати моральну шкоду потерпілому від нещасного випадку на виробництві
      36. Відповідач вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди 25 листопада 2016 року, коли діяв Закон N 1105-XIV у новій редакції, що не передбачала можливості стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої потерпілому від нещасних випадків на виробництві, то до спірних правовідносин не може бути застосована редакція вказаного Закону, яка діяла станом на день настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
      37. Згідно з частиною першою статті 1168 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
      38. Відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону N 1105-XIV у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і І групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
      39. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону N 1105-XIV у вказаній редакції).
      40. Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону N 1105-XIV).
      41. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 4 серпня 2003 року о 14 годині 30 хвилин під час виконання робіт з розкріплення металевої опалубки на покрівлі доставкової штольні в кар'єрі Відкритого акціонерного товариства "ПівдГЗК" з позивачем стався нещасний випадок: він був уражений електричним струмом та отримав електроопік лівого передпліччя. Причиною нещасного випадку стало залучення до роботи позивача не за спеціальністю, як встановили суди з акта форми Н-5 розслідування нещасного випадку від 4 серпня 2003 року й акта форми Н-1 про нещасний випадок від 6 серпня 2003 року N 9.
      42. Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон N 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
      43. 20 березня 2007 року набрав чинності Закон N 717-V, згідно з яким був виключений підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону N 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
      44. Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення N 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
      45. За змістом касаційної скарги відповідач вважає, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом N 717-V відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку покладена на роботодавця як за ті нещасні випадки на виробництві, які можуть трапитися після набрання чинності вказаним Законом, так і за ті, які трапилися до набрання ним чинності.
      46. Тобто, відповідач стверджує, що Закон N 717-V має зворотну дію, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності.
      47. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
      48. З огляду на вказане Закон N 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
      49. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон N 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадкута яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. А відтак необґрунтованими є твердження касаційної скарги про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.
      (1.3) Щодо відшкодування моральної шкоди
      50. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
      51. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
      52. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
      53. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      53.1. Позивач працював в період з 25 листопада 1985 року по 6 липня 1998 року, та з 16 липня 1999 року по 5 грудня 2003 року на посадах горнового 5 розряду, підземного гірничого робітника 2 розряду, підземного монтажника, підземного прохідника 4 розряду на підприємстві Комбінат "Кривбасшахтопроходка", правонаступником якого є ДТ "Трест "Кривбасшахтопроходка".
      53.2. Внаслідок завданих травм, позивачу був встановлений діагноз: виробнича травма, ураження електрострумом, контактний електроопік лівого передпліччя.
      53.3. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивач неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті промислової медицини м. Кривого Рогу.
      53.4. Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, змушений був пройти курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
      53.5. Згідно з медичними документами рекомендовано: постійний нагляд лікарів, стаціонарне лікування, постійне приймання ліків і масаж, щорічні курси реабілітації, санаторно-курортне лікування у санаторіях для пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату.
      54. Доказами, на підставі яких суди попередніх інстанцій встановили наявність факту завдання позивачеві моральної шкоди, є: акт від 6 серпня 2003 року N 9 про нещасний випадок на виробництві, акт розслідування нещасного випадку від 4 серпня 2003 року, довідки МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності й інвалідності, а також медичні документи про стан здоров'я позивача.
      55. Отже, суди встановили завдання позивачеві у зв'язку з ушкодженням здоров'я та втратою працездатності фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач невинуватий у нещасному випадку, який трапився з вини механіка підземної гірничокапітальної дільниці "Південного ГЗК" ОСОБА_4 через залучення ним до роботи позивача не за спеціальністю.
      56. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      57. Тому Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що до настання нещасного випадку й отримання позивачем травми, яка мала наслідком втрату його професійної працездатності, призвели винні дії самого потерпілого, а також інші доводи, спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж ті, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
      58. Довід касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.
      59. Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року N 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт "д" пункту 1.1).
      60. Відповідно до частин першої та другої статті 57 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
      61. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша та друга статті 58 ЦПК України у вказаній редакції).
      62. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга статті 212 ЦПК України у вказаній редакції).
      63. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України у зазначеній редакції).
      64. Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов'язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.
      65. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов'язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
      66. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що право на відшкодування моральної шкоди могло би виникнути у позивача лише у 2016 році та за умови встановлення МСЕК факту заподіяння моральної шкоди. Як і необґрунтованими є доводи про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди.
      67. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
      68. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, не навели мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
      69. ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини, зокрема, стосовно характеру отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації.
      70. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за необхідне задовольнити позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
      71. ВеликаПалата Верховного Суду з урахуванням встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди вважає, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 275 000 грн.
      (1.4) Щодо строку на звернення до суду
      72. Відповідач стверджує, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення з позовом до суду.
      73. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
      74. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком, що потягнув звільнення позивача з роботи 5 грудня 2003 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, а також втрату професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом (з 1 березня 2004 року - 80 %, з 11 січня 2008 року - 100 %) і встановлення 11 січня 2008 року І групи інвалідності (з 28 листопада 2008 року - безстроково).
      75. Отже, на вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, а доводи касаційної скарги про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.
      (1.5) Щодо розподілу судового збору
      76. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (25 листопада 2016 року), від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнялися позивачі, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Пільг щодо сплати судового збору для Фонду вказана редакція не передбачала.
      77. 6 грудня 2016 року на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" N 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, частину першу статті 5 вказаного Закону було доповнено пунктом 18, згідно з яким Фонд був звільнений від сплати судового збору. А згідно з підпунктом 2 пункту 17 параграфа 1 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, пункт 18 Закону України "Про судовий збір" був виключений.
      78. Оскільки на час звернення з позовом до суду відповідач не був звільнений від сплати судового збору, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про компенсацію судового збору у сумі 551,2 грн за рахунок держави та вважає законним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у сумі 551,2 грн.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      79. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
      80. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      81. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
      82. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково: рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат у справі слід скасувати; у цій частині залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 275 000 грн моральної шкоди замість 70 000 грн.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      83. Відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону N 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
      84. Положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення N 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).
      85. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
      86. Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України N 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон N 717-V не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
      87. Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України).
      88. Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України N 717-V від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.
      89. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
      90. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 4 частини першої статті 409, частиною першою статті 412, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити частково.
      2. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат у справі скасувати; у цій частині залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року. В іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року та рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року змінити, стягнувши на користь ОСОБА_3 275 000 грн замість 70 000 грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови підписаний 11 грудня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 818/1688/16
      Провадження N 11-892апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди
      за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (судді Жигилій С.П., Дюкарєва С.В., Перцова Т.С.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У грудні 2016 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - УМВС України в Сумській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану ним УМВС України в Сумській області втратою засобів зв'язку, в сумі 55809,00 грн.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 з 08 травня 2014 року перебував на посаді заступника командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Суми". На виконання наказу від 30 квітня 2014 року N 361 "Про забезпечення засобами радіозв'язку роти патрульної служби міліції особливого призначення "Суми" у вказаний підрозділ було передано 55 переносних радіостанцій, 6 автомобільних радіостанцій, а також одну стаціонарну радіостанцію. Згідно з актами прийому-передачі основних засобів ОСОБА_3 отримав, у тому числі, автомобільну радіостанцію "Motorola" CM-140 (заводський N 000455), а також радіостанції "Vertex" VX-231 (заводські N N IN2B522391, IN2B511571, IN2B554298, IN2B555129, IN2B291122, IN2B291128, IN2B552678 та IN2B522399). 01 серпня 2014 року між УМВС України в Сумській області та ОСОБА_3 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Під час проведення службового розслідування було виявлено нестачу засобів радіозв'язку, а саме: відсутність восьми переносних радіостанцій та однієї автомобільної. Сума нанесених збитків складає 55809,00 грн. Винним у втраті матеріальних цінностей УМВС України в Сумській області вважає відповідача, оскільки він усупереч наказу МВС України від 27 березня 2008 року N 141 не забезпечив збереження вказаного майна. Позивач просить стягнути з ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 55939 грн.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2017 року позов задовольнив.
      4. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі. Роз'яснив позивачу, що розгляд цієї справи повинен здійснюватись у порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      6. Зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки пов'язаний із проходженням відповідачем публічної служби.
      7. У зв'язку із цим позивач вважає, що, приймаючи рішення про закриття провадження в адміністративній справі та указуючи на її належність до юрисдикції цивільного суду, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування його рішення.
      Позиція інших учасників справи
      8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      9. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 04 вересня 2017 року відкрив провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області як правонаступника УМВС України в Сумській області.
      10. На підставі пункту 4 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, справу прийняв до провадження суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та призначив її до попереднього розгляду.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 18 липня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників на 31 жовтня 2018 року.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Наказом УМВС України в Сумській області від 08 травня 2014 року N 82 о/с ОСОБА_3 призначено на посаду заступника командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Суми", а наказом від 19 червня 2014 року N 129 о/с - заступником командира роти патрульної служби міліції особливого призначення "Суми".
      14. Наказом УМВС України в Сумській області від 04 березня 2015 року N 71 о/с ОСОБА_3 звільнено в запас Збройних Сил України.
      15. Відповідно до договору від 01 серпня 2014 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного між УМВС України в Сумській області та ОСОБА_3, останній приймає на себе повну матеріальну відповідальність за зберігання доручених йому установою матеріальних цінностей і в установленому законом порядку несе відповідальність за їх збереження.
      16. На підставі наказу УМВС України в Сумській області від 30 квітня 2014 року N 361 "Про забезпечення засобами радіозв'язку батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Суми" видано рознарядку на передачу засобів радіозв'язку в батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Суми".
      17. 01 серпня 2014 року відповідачу видано довіреності на отримання в міських та районних відділах міліції Сумської області переносних радіостанцій "Vertex" VX-231 та автомобільних радіостанцій "Motorola" CM-140.
      18. Згідно з актами прийому-передачі основних засобів та інвентарних карток обліку основних засобів у бюджетних установах відповідач отримав та є матеріально-відповідальною особою за такі спецзасоби: автомобільну радіостанцію "Motorola" та вісім радіостанцій "Vertex".
      19. Відповідно до висновку за матеріалами службового розслідування по факту втрати засобів радіозв'язку УМВС України в Сумській області від 16 квітня 2015 року, т.в.о. командира РПСМОП "Суми" ОСОБА_3 отримав 55 переносних радіостанцій "Vertex" VX-231, 6 автомобільних радіостанцій "Motorola" CM-140 та одну стаціонарну радіостанцію "Kenwood" TK-7360M, які в подальшому перевіз на місце постійної дислокації підрозділу.
      20. У ході виконання наказу УМВС від 31 жовтня 2014 року N 977 "Про проведення інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу в апараті УМВС" було проведено перевірку засобів радіозв'язку РПСМОП "Суми" та виявлено відсутність автомобільної радіостанції "Motorola" CM-140 (заводський N 000455), та восьми переносних радіостанцій "Vertex" (заводські N N IN2B522391, IN2B511571, IN2B554298, IN2B555129, IN2B291122, IN2B291128, IN2B552678 та IN2B522399).
      21. Згідно з актом оцінки збитків, які завдано державі в особі УМВС України в Сумській області внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) такого майна, переліком втрачених засобів радіозв'язку, довідкою вартості, виданої ФОП ОСОБА_4, вартість відсутніх указаних радіостанцій "Vertex" VX-231 та "Motorola" CM-140 на 07 квітня 2015 року становила 55809 грн.
      22. Згідно з протоколом інвентаризаційної комісії від 19 жовтня 2015 року в РПСМОП "Суми" встановлено нестачу однієї радіостанції "Motorola" CM-140, восьми переносних радіостанцій "Vertex" VX-231 на вказану вартість та металевої печатки вартістю 130 грн. матеріально-відповідальним за які є ОСОБА_3
      23. З метою стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої втратою засобів зв'язку, УМВС України в Сумській області звернулося до суду з позовом.
      24. Путивльський районний суд Сумської області рішенням від 09 лютого 2016 року стягнув з ОСОБА_3 на користь УМВС України в Сумській області 55939 грн на відшкодування шкоди.
      25. Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 15 червня 2016 року рішення Путивльського районного суду Сумської області від 09 лютого 2016 року скасував та закрив провадження у справі, роз'яснивши позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      26. 16 грудня 2016 року УМВС України в Сумській області звернулось з позовом про стягнення з відповідача матеріальної шкоди до Сумського окружного адміністративного суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      27. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      28. Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      29. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      30. Частиною третьою статті 6 КАС передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
      31. Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      32. Аналогічні визначення закріплені і в чинній редакції КАС, зокрема, за пунктом 17 частини першої статті 4 якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування; а частиною четвертою статті 19 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      33. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України
      (далі - ЦК; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
      34. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      35. Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається
      36. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідач був призначений на посаду заступника командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Суми" відповідно до наказу УМВС у Сумській області
      від 08 травня 2014 року N 82 о/с, а згодом - заступника командира роти патрульної служби міліції особливого призначення "Суми", підпорядкованої УМВС України (наказ
      від 19 червня 2014 року N 129 о/с).
      37. Крім того, між позивачем та відповідачем був укладений договір
      від 01 серпня 2014 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого співробітник, що займає посаду заступника командира роти патрульної служби міліції особливого призначення "Суми", приймає на себе повну матеріальну відповідальність за зберігання доручених йому установою матеріальних цінностей і в установленому законом порядку несе відповідальність за їх збереження.
      38. Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
      39. Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі УМВС у Сумській області шляхом втрати майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов'язаних з виконанням завдань і функцій державного органу.
      40. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки спір виник з приводу зобов'язання відшкодувати завдану майнову шкоду, то він є приватноправовим.
      41. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у своїх постановах, зокрема, від 10 квітня 2018 року у справі N 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі N 755/2258/17. Спори у цих справах також стосувалися звернення суб'єкта владних повноважень із позовом про стягнення грошових коштів з особи, що перебувала на публічній/державній службі, і суд дійшов висновку, що питання стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебуває або перебувала на державній/публічній службі, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      42. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від такого правового висновку з огляду на таке.
      Обґрунтування відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду
      43. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Chapmanv. the United Kingdom", заява N 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед закономвін не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
      44. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
      45. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.
      46. У пункті 49 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      47. З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі N 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі N 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.
      48. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
      49. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
      50. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      51. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      52. З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      53. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      54. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у чинній редакції), ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області задовольнити.
      2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасувати.
      3. Справу N 818/1688/16 за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди направити для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко