Решение 3-х инстанций о взыскании суммы за предоставленные транспортные услуги и необоснованность требований о оплате за размещение техники
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
1 member has voted
-
Пользователи
No members to show
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/4590/19
Провадження № 12-189гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді -доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року (головуючий Дідиченко М. А., судді Мартюк А. І., Жук Г. А.) у справі № 910/4590/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до 1) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, 2) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, про стягнення грошових коштів
У С Т А Н О В И Л А :
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 635 233,56 грн, з яких: інфляційні втрати - 508 967,61 грн та 3 % річних - 126 265,95 грн.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 572 401,00 грн на користь позивача відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 5 червня 2019 року провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшовши висновку про те, що справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, а є справою суду адміністративної юрисдикції, оскільки спір у ній виник у зв`язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 7 серпня 2019 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року, а справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначивши, що за своїм змістом та суттю правовідносини щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відшкодування суми ПДВ на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням суб`єктного складу сторін у цій справі, до якого не входять фізичні особи, носять характер приватноправових відносин, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
5. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду
від 7 серпня 2019 року, Головне управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - ГУ ДФС) звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням уточнень) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати зазначене судове рішення повністю та закрити провадження у цій справі.
6. На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС, зокрема, зазначило, що спір у цій справі не відноситься до юрисдикції господарського суду, а має вирішуватися
в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує дії / бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Позиція інших учасників справи
7. У наданому до суду відзиві Товариство заперечує проти наведених у касаційній скарзі доводів та зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, заявлених на підставі статті 625 ЦК України внаслідок неправомірної поведінки держаних органів щодо несвоєчасного повернення бюджетного відшкодування суми ПДВ, стягнутої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, то з огляду на суб`єктний склад сторін спору, такі вимоги повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.
8. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги
9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 10 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції.
10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
11. Оскільки ГУ ДФС оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
12. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
13. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
15. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
19. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
20. Пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
21. На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
22. Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
23. Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
24. Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
26. На думку судів попередніх інстанцій, податкова декларація з ПДВ за вересень 2015 року була подана Товариством до податкового органу та отримана останнім
20 жовтня 2015 року, тобто в останній день граничного терміну подання / отримання такої декларації. Податковий орган повинен був відповідно до статті 200 ПК Українипровести до 19 листопада 2015 року камеральну перевірку заявлених у ній даних та до 24 листопада 2015 року - подати до органу Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Казначейства - перерахувати такі кошти Товариству до 01 грудня 2015 року.
27. Однак податковим органом камеральну перевірку не проведено, висновку до органу Казначейства не надано, що призвело до виникнення з 02 грудня 2015 року бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ перед позивачем.
28. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва
від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.
29. У зв`язку з цим, на думку позивача, внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн на його користь відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні нарахування та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року, внаслідок чого й утворилась заборгованість за вказаним правочином.
30. Пунктом 14.1.18. ст. 14 ПК України, передбачено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.
31. Відповідно пункту 1статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
32. Відповідно до статті 1 ЦК Україницивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
33. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
34. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
35. Відповідно до пункту 23 статті 200 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
36. У зв`язку із цим Товариство звернулося з позовом № 826/17030/18 про порушення строків відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн за вересень
2015 року (декларація з ПДВ №9215171310) та одночасно просило стягнути з Державного бюджету України пеню в розмірі 879 443,88 грн за порушення строків відшкодування ПДВ з 02 грудня 2015 по 18 жовтня 2018 року.
37. Відповідно до пункту 8 частини першої ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
38. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
39. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.
40. Тобто позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про прийняття судом одного з рішень про відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
41. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому закономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
42. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
43. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
44. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
45. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
46. Відповідно до статті 231 ГПК Українигосподарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
47. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
48. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення не передаючи справи на новий розгляд.
49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції також має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
50. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції зі зміною його мотивування.
Висновки щодо розподілу судових витрат
51. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
52. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
53. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги ГУ ДФС та скасування рішення суду апеляційної інстанції, а такожзалишення в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року у справі № 910/4590/19 скасувати.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року у справі № 910/4590/19 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті зазначене судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
С. В. Бакуліна
Судді: Н. О. Антонюк
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
Н. П. Лященко
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
О. С. Золотніков
В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко
О. Г. Яновська
В. С. Князєв
Джерело: ЄДРСР 89252068
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1196/18
Провадження № 12-153гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області (далі - ГУ ДФСУ) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року (судді Коротун О. М., Пономаренко Є. Ю., Смірнова Л. Г.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року (суддя Чевгуз О. В.) у справі № 925/1196/18 за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Понуровського Юрія Олексійовича до ГУ ДФСУ та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення збитків у сумі 364 681, 68 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2018 року ФОП Понуровський Ю. О. звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ГУ ДФСУ, Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ), правонаступником якої є ГУ ДФСУ, та ДКСУ про стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди в загальному розмірі 364 681,68 грн, з яких 215 792,00 грн - матеріальної шкоди (збитків), 48 889,68 грн - упущеної вигоди, 100 000,00 грн - моральної шкоди.
1.2. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що із січня по червень 2017 року ДПІ, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинила реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; як наслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні.
1.3. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період, а також матеріальну компенсацію моральної шкоди, оскільки позивач зазнав моральних страждань у зв`язку з приниженням його честі та гідності, погіршенням ділової репутації, що, як наслідок, спричинило також і погіршення здоров`я останнього.
1.4. Позивач посилався на приписи статей 16, 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 47 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 5, 21 Податкового кодексу України.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням від 12 лютого 2019 року у справі № 925/1196/18 Господарський суд Черкаської області позов задовольнив частково, стягнув з ДПІ на користь позивача 203 992 грн збитків, 50 000 грн відшкодування моральної шкоди та в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 3 809,88 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
2.2. Рішення обґрунтовано тим, що протиправність дій службових осіб ДПІ щодо зупинення реєстрації електронних документів позивача було встановлено постановою Черкаського окружного адміністративного суду, що набрала законної сили, причинний зв`язок та наслідки у вигляді понесених збитків у розмірі 203 992 грн доведено позивачем належним чином.
2.3. Щодо заявленої моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внаслідок протиправних дій ДПІ позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за твердженням позивача, негативно вплинуло на стан його здоров`я (підтверджується листами непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Проте, керуючись засадами розумності та виваженості, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення моральної шкоди - до 50 000, 00 грн.
2.4. У частині заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснено розрахунок суми такої шкоди, виходячи з його доходів, отриманих за четвертий квартал 2016 року, тобто вказана сума розрахована виключно на припущеннях позивача про можливість отримання такого самого доходу за перший та другий квартали 2017 року. Жодних доказів на підтвердження вказаного розміру шкоди не подано. Суд указав, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення, тому дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення шкоди у вигляді упущеної вигоди немає.
2.5. Щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу суд зазначив, що заявлені позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з того, що витрати на правничу допомогу позивачем були здійснені в рамках кримінального провадження. Питання відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених потерпілою стороною в кримінальному провадженні, вирішується під час ухвалення вироку, що ніяк не стосується розгляду цієї справи.
2.6. Постановою від 26 червня 2019 року Північний апеляційний господарський суд перевірене судове рішення залишив без змін.
3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог; надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
3.1. У липні 2019 року ГУ ДФСУ звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій (з урахуванням доповнення до скарги від 15 серпня 2019 року та касаційної скарги, поданої на виконання ухвали від 8 серпня 2019 року) просило рішення та постанову скасувати, провадження у справі закрити.
3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДФСУ вказувало на те, що судами не встановлено, а наявними в матеріалах справи судовими рішеннями не підтверджено, що позивач поніс витрати у вигляді збитків, пов`язаних з відновленням свого порушеного права на суму 203 992,00 грн саме внаслідок протиправних дій ДПІ, як і не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями контролюючого органу та невиконанням позивачем умов договору поставки.
3.3. Також скаржник указав, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано та не обґрунтовано, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та із чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
3.4. Серед іншого в доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначив, що стороною у справі є фізична особа та суб`єкт владних повноважень, які не пов`язані господарськими відносинами, а предметом спору є стягнення збитків та моральної шкоди, завданої протиправними діями контролюючого органу. Скаржник послався на частину першу статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначена юрисдикція адміністративних судів, та просив закрити провадження у справі на підставі приписів пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФСУ та передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду за приписами частини шостої статті 302 ГПК України. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що оскільки ГУ ДФСУ оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає направленню до Великої Палати Верховного Суду.
3.6. Ухвалою від 17 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 925/1196/18 разом із згаданою касаційною скаргою та призначила розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
4. Позиція учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Понуровський Ю. О. просив судові рішення у справі залишити без змін, зазначав, що доводи скаржника про порушення судами правил предметної юрисдикції є безпідставними, оскільки за змістом статті 20 ГПК України спір у цій справі підвідомчий господарським судам; разом з тим інші доводи, наведені скаржником, були розглянуті та обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.
5. Фактичні обставини справи, установлені судами
5.1. Із жовтня 2016 року між позивачем та ДПІ було укладено договір № 031020161 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригіналу.
5.2. Із січня 2017 року позивач подав до ДПІ податкові накладні: № 12 від 21 грудня 2016 року, № 13 від 29 грудня 2016 року та № 14 від 29 грудня 2016 року, проте вказані податкові накладні прийняті та зареєстровані не були.
5.3. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року у справі № 823/139/17 за позовом ФОП Понуровського Ю. О. до ДПІ у м. Черкасах про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії службових осіб ДПІ щодо зупинення реєстрації електронних документів ФОП Понуровського Ю. О. Зобов`язано ДПІ зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, виписані ФОП Понуровським Ю. О. та визнати їх такими, що подані датою (операційним днем) та часом фактичного отримання податковим органом засобами електронного зв`язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 3 січня 2017 року. Зобов`язано ДПІ поновити для ФОП Понуровського Ю. О. визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС як оригіналу.
5.4. На період із 3 січня 2017 року по 18 червня 2017 року ДПІ заблокувала прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданих позивачем.
5.5. Як зазначав позивач, незважаючи на наявне рішення суду, із 3 січня 2017 року по 18 червня 2017 року через протиправні дії службових осіб ДПІ він не мав можливості подавати для реєстрації електронні документи, зокрема податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку із чим зазнав прямих збитків у розмірі 215792,00 грн, які полягають у зазначеному нижче.
5.6. 17 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Управління Механізації Будівництва-23» (код ЄДРПОУ 04715606) та позивачем було укладено договір поставки №17/10. Відповідно до умов цього договору на кожну партію поставленого товару продавець (позивач у цій справі) зобов`язаний оформити та зареєструвати у строки та в порядку, встановлені чинним законодавством, податкову накладну. Товар вважається належним чином поставленим продавцем і прийнятий покупцем за кількістю та якістю у випадку підписання документів, зазначених у п. 2.1.1 вказаного договору та реєстрації продавцем у строки та порядку, встановленому чинним законодавством, податкової накладної щодо поставленого товару. Право власності на товар переходить від покупця до продавця в момент отримання товару за видатковою накладною.
5.7. На виконання умов договору поставки позивач поставляв товар покупцю. Проте в період із 03 січня 2017 року по 18 червня 2017 року позивач умови договору поставки в частині оформлення та реєстрації належним чином податкових накладних виконувати не зміг, оскільки ДПІ заблокувала прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданих позивачем.
5.8. Оскільки в договорі поставки сторони передбачили відповідальність за таке порушення, а саме п. 7.3 вказаного договору, відповідно до якого в разі порушення строків поставки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за непоставлений товар за кожен день прострочення поставки, то ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» звернулося до господарського суду з позовом до ФОП Понуровського Ю. О. про стягнення пені за поставку товару без реєстрації податкових накладних.
5.9. Рішенням від 14 листопада 2017 року у справі № 925/1308/17 Господарський суд Черкаської області позов задовольнив частково, стягнув з ФОП Понуровського Ю. О. на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» 200 000,00 грн пені та 3 992,00 грн судового збору.
5.10. На виконання рішення суду у справі № 925/1308/17 позивач перерахував на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» 200 000,00 грн пені та 3992,00 грн судового збору, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.
5.11. Оскільки вказані штрафні санкції та судовий збір за рішенням господарського суду стягнуто внаслідок неправомірних дій службових осіб ДПІ, то, на думку позивача, прямі збитки в сумі 203 992,00 грн мають бути відшкодовані за рахунок коштів державного бюджету.
5.12. Крім того, позивач заявив до стягнення 11 800,00 грн збитків, понесених ним у зв`язку з необхідністю отримання юридичних послуг, якими він користувався для захисту своїх прав на захист честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні № 42017250000000078, а також 48 889,68 грн неотриманого доходу (упущеної вигоди), яку позивач розраховував отримати за здійснення своєї підприємницької діяльності в першому та другому кварталі 2017 року, яка була призупинена в результаті протиправних дій службових осіб ДПІ.
5.13. Серед іншого, оскільки внаслідок протиправних дій ДПІ позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за його твердженням, негативно вплинуло на стан його здоров`я (підтверджується листами непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, позивачем заявлено до стягнення 100 000,00 грн як компенсація моральної шкоди.
6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла нижчезазначених висновків.
Щодо юрисдикції спору
6.2. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
6.3. Як уже зазначалося, позов заявлено щодо стягнення збитків, завданих позивачу протиправними діями службових осіб ДПІ, на підставі статей 16, 22, 1166, 1173 ЦК України, статті 47 ГК України, статей 5, 21 Податкового кодексу України.
6.4. За частиною третьою статті 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
6.5. Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
6.6. За частиною ж п`ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
6.7. З огляду на викладене наведені в касаційній скарзі доводи щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції є помилковими, а підстав для закриття провадження у справі немає.
Щодо суті спору
6.8. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
6.9. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
6.10. Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
6.11. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
6.12. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
6.13. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
6.14. Розглядаючи доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та недоведеності розміру стягнутої судовим рішенням шкоди, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
6.15. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
6.16. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
6.17. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили, що за наявності в позивача можливості зареєструвати податкові накладні він не виконав би зобов`язання з поставки товаруна користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23». Отже, порушення договору з ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» з боку позивача було об`єктивним наслідком поведінки ДПІ, яка протиправно заблокувала реєстрацію податкових накладних позивача. Тому і збитки позивача, які полягали у сплаті ним штрафних санкцій на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» на виконання судового рішення, стали об`єктивним наслідком поведінки ДПІ.
6.18. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння позивачу збитків у розмірі суми пені, сплаченої позивачем на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23», тобто в сумі 200 000,00 грн та судового збору в сумі 3992,00 грн, стягнутих за судовим рішенням у справі № 925/1308/17.
6.19. За висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19). Водночас обставини зазначених справ не є аналогічними до тих, що встановлені у справі, що розглядається. У зазначених справах вирішувалися спори про розподіл судових витрат, понесених позивачем у справі, за наслідками її судового розгляду. Водночас у справі, що розглядається, такий розподіл здійснений в межах справи № 925/1308/17, судовий збір стягнутий з позивача у цій справі. Позивач не просить про розподіл судових витрат за наслідками вирішення спору у справі № 925/1308/17. Водночас на підставі рішення суду у справі № 925/1308/17 про стягнення з позивача на користь іншої юридичної особи штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки у позивача виник і обов`язок зі сплати судового збору в розмірі 3 992 грн. Причиною неналежного виконання зобов`язань, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, стали протиправні дії відповідача з блокування реєстрації податкових накладних позивача. Тому сплачена позивачем на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року у справі № 925/1308/17 сума судового збору становить додаткові витрати, які позивачу довелося понести за наслідками розгляду та вирішення ініційованого проти нього з вини відповідача судового процесу. А тому такі витрати є збитками, які має відшкодувати відповідач.
6.20. Серед іншого, звертаючись до суду, позивач стверджував про завдання йому моральних страждань та переживань унаслідок протиправних дій ДПІ щодо зупинення реєстрації його електронних документів.
6.21. Згідно із частиною першою, пунктами 2, 4 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
6.22. Велика Палата Верховного Суду вважає, що порушення особою зобов`язання призводить до приниження її ділової репутації. Тому обґрунтованими є висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.
6.23. Суди попередніх інстанцій, керуючись засадами розумності та виваженості, вважали за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення моральної шкоди до 50 000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
7.3. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
8. Щодо судових витрат
8.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
8.2. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року у справі № 925/1196/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
В. С. Князєв
Суддя-доповідач
Л. І. Рогач
Судді:
Т. О. Анцупова
О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
В. Ю. Уркевич
В. І. Данішевська
О. Г. Яновська
О. С. Золотніков
Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Данішевська В. І.
Джерело: ЄДРСР 89181204
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 757/29145/18-ц
провадження № 61-3077св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний банк України,
треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Литвинової І. В. від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б. від 17 січня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування майнової шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України їй завдано майнові збитки в сумі неповернутих грошових коштів з її депозитних рахунків, відкритих у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що належними й допустимими доказами не підтверджено того, що саме у результаті бездіяльності Національного банку України настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ КБ «Хрещатик» і неможливість повернення коштів позивачу, як кредитору банку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів владників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ КБ «Хрещатик», такі обставини доказуванню не підлягають. Отже, вказані дії відповідача фактично призвели до завдання позивачу, як вкладнику банку, майнової шкоди на суму вкладів.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У березні 2019 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, позивачем не надано доказів завдання їй майнової шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національним банком України. Посилання позивача на судове рішення Окружного адміністративного суду як доказ порушення Національним банком України її прав на отримання коштів банківських вкладів у ПАТ КБ «Хрещатик» безпідставні, оскільки у ньому відсутні висновки про те, що унаслідок дій або бездіяльності відповідача було порушено права кредиторів банку на отримання коштів банківського вкладу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу 757/29145/18-ц з Печерського районного суду м. Києва.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців). Відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в сумі 250 000 00 грн на термін з 25 листопада 2015 року по 23 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 1.2 договору процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24,5% річних. Пунктом 1.3 встановлено, що вклад з правом поповнення додатковими внесками протягом перших шести місяців терміну розміщення.
20 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 295D-641294. Відповідно до пункту 1 додвткової угоди сума вкладу з 20 січня 2016 року складає 280 000 00 грн.
24 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 договору банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в сумі 170 000,00 грн на термін з 24 грудня 2015 року по 24 січня 2017 року. Пунктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24% річних. Відповідно до пункту 1.3 договору поповнення вкладу не допускається.
22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в сумі 3 135,00 Євро на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Пцнктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 7% річних.
22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 в сумі 2 5 000,00 дол. США на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Згідно пункту 1.2 договору, процентна ставка на вклад в встановлюється в розмірі 8% річних.
Відповідно до виписок за договором № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців) від 25 листопада 2015 року залишок коштів становить 280 000,00 грн за вкладом та 754,41 грн відсотків, загальна сума - 280 754,41 грн; за договором № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 24 грудня 2015 року залишок коштів становить 170 000,00 грн за вкладом та 448,69 грн відсотків, загальна сума - 170 448,69 грн; за договором № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 3 135,00 Євро за вкладом та 2,41 Євро відсотків, загальна сума - 3 137,41 Євро; за договором № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно!» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 17 791,50 дол. США за вкладом та 21,99 дол. США відсотків, загальна сума - 17 813,49 дол. США.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в тому числі, з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку в порядку в порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І. І. на два роки з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно.
24 травня 2018 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1425 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» строком на два роки.
Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Славкіній М. А. строком на два роки з 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року включно.
Станом на час розгляду справи в суді грошові кошти позивача як кредитора банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у повному обсязі не задоволено, лише в межах 200 000 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Так, частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
При цьому за змістом приписів глави 82 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого.
Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, врегульованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи з встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача.
Відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (стаття 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (стаття 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), формує ліквідаційну масу банку (стаття 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), реалізує майно банку (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), здійснює задоволення вимог кредиторів (стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Отже, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком і клієнтом.
Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
З огляду на вказане, внаслідок прийняття Національним банком України вищевказаного рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав.
За таких обставин ОСОБА_1 не доведено наявність майнової шкоди внаслідок протиправних дій або бездіяльності Національного банку України та причинний зв`язок із заподіяною йому шкодою.
Твердження заявника, що неправомірність дій відповідача встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017, на правильність висновків судів не впливає, оскільки вказане судове рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року було скасоване, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 17, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
Джерело: ЄДРСР 88815630
-
By ANTIRAID
печерський районний суд міста києва
Справа № 757/18051/19-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Рябцовій Ю.О.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_7.,
представника відповідача 1 - Петрова О.В.,
представника відповідача 1 - Левченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
В С Т А Н О В И В :
05 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить :
•стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
•стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
•стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень).
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».
Разом з цим, в травні 2017 року позивачу стало відомо, що у провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн.
06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.
В рамках виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у сумі 674 686,26 грн.
06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428.
В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 30 березня 2018 року, якою визнав виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Вказаним судовим рішення встановлено, що по-перше, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми не розглядав, по-друге, виконавчого документу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів Зарічний районний суд м. Суми не видавав, по-третє, виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. є таким, що не підлягає виконанню.
Окрім цього, 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17 Зарічний районний суд м. Суми, за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , постановив ухвалу якою задовольнив скаргу Позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року.
Позивач вважає, що в результаті протиправних дій старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника Віталія Олеговича, які встановлені ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі №591/3716/17, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2017 року та постановою Апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року по справі №591/2839/17, Позивачу завдано майнову шкоду в розмірі суми коштів, списаних на підставі підробленого виконавчого документу з карткових рахунків, відкритих ОСОБА_1 в ПАТ «ПриватБанк», яка складає 674 686,26 грн.
Окрім цього, у зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн., оскільки внаслідок незаконних дій Державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права мирно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, внаслідок чого позивач втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.
05.04.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
02.05.2019 до суду надійшов відзив відповідача Державної казначейської служби України, в якому відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог та просив слухати справу за відсутності представника Казначейства.
Мотивуючи свою позицію, представник у відзиві зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Наряду з вказаним, відповідач вказав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, являється не обґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.
21.05.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій представник позивача вказує, що коло відповідачів визначено вірно, а тому одним з належних відповідачів, також в цих правовідносинах, є Казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Крім того, представник вказує, що не заслуговує на увагу твердження відповідача-2 у відзиві на позов про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження моральних та фізичних страждань та стягнення суми у розмірі 60 000 грн. за моральну шкоду, оскільки викладені обставини у позові таке твердження спростовує.
14.06.2019 до суду надійшов відзив представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Вказав, що грошові кошти у своїй більшості є такими, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , тому такі грошові кошти не є пошкодженими та не є знищеними, а отже, не можуть бути класифіковані як майнова шкода.
Оскільки, виконавчий лист № 591/324/16-ц, на підставі якого грошові кошти були списані з рахунків позивача, є таким, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі № 591/3716/17 визнаний таким, що не підлягає виконанню, то підстава, на якій стягувач набув грошові кошти, списані з рахунків позивача, відпала.
Також, у своєму відзиві представник відповідача вказує на помилковість посилання позивача на скасування постанови про відкриття виконавчого провадження як на підставу позовних вимог, оскільки, така постанова не є актом державного органу, скасування якого своїм наслідок має припинення чинності наслідків цього акту на майбутнє.
Вказане в своїй сукупності свідчить про відсутність правової підстави для відповідальності Держави України перед позивачем в рамках даної справи, як причинний зв`язок, також не знайшла свого підтвердження, оскільки грошові кошти позивача не були знищені та не були пошкоджені, а рішення та дії державного виконавця щодо направлення платіжних вимог на списання коштів, не були оскаржені позивачем до суду.
У відзиві представник відповідача вказує на безпідставність та необґрунтованість вимог щодо стягнення моральної шкоди, вказуючи, що вина державного виконавця у наявності моральної шкоди позивача відсутня, оскільки на момент вчинення виконавчих дій позивач, зокрема, на підставі листа від 12.05.2017 № 11998/в-14, був повідомлений про стан виконавчого провадження, а саме про часткове списання грошових коштів, однак жодних заяв про зупинення проведення виконавчий дій до державного виконавця, що реалізовувались під час виконавчого провадження судом незаконними не визнавались.
Окрім цього, відповідач вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
24.06.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій представник позивача вказує на те, що не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як такі, що не ґрунтуються на об`єктивних обставинах.
Також, у відповіді на відзив сторона позивача не погоджується з доводами відповідача щодо того, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним.
Так, мотивуючи свою позицію вказує, що саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження». А враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання, та у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до Банку.
А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного (незаконно відкритого) виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем. А тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження спричинить автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
Так, незаконним відкриттям виконавчого провадження ОСОБА_1 і було завдано майнової шкоди у формі списаних грошових коштів, що, як наслідок, підтверджує в свою чергу завдання моральної шкоди та спростовує доводи відповідача щодо вказаної позовної вимоги.
Також, у відповіді на відзив представник позивача зауважив, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли пояснення представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву, за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Враховуючи при цьому, що ОСОБА_1 умисно не з`являвся до державного виконавця та не надавав необхідних документів, незважаючи на законні вимоги державного виконавця, обов`язки боржника виконавчого провадження, які визначені Закону України «Про виконавче провадження».
Окрім цього, у своїх поясненнях ОСОБА_4 вказує, на те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а відтак твердження про незаконні дії державного виконавця - є безпідставним та не обґрунтованими.
Також, 26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли заперечення Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів та пропущення строків на звернення до суду з відповідними скаргами на дії державного виконавця.
Ухвалою суду від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
21.01.2020 представник позивача подав до суду розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого у разі задоволення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Вказав, що доводи відповідачів не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з відповідними нормами законодавства.
Представники відповідача - Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, відсутність правових підстав з якими законодавець пов`язує відшкодування шкоди.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, у відзиві, який надійшов 02.05.2019 до суду, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та слухати справу за відсутності представника Казначейства.
Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача та заперечення представників відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 10-18 том І).
06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн. (а.с. 35-36 том І)
В той же день, 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Лижником Віталієм Олеговичем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.(а.с. 37-38 том І)
Електронним листом від 14.02.2017 Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 , що про те, що на його рахунки, які відкриті в ПАТ «ПриватБанк» накладено арешт відповідно до постанови про накладення арешту Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.02.2017 (а.с. 24 том І).
На заяву ОСОБА_1 від 27.04.2017, в якій останній просив надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 ; копію виконавчого листа, на підставі якого було відкрито вказане виконавче провадження; копію рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист; копію постанови про накладення арешту на майно заявника, листом від 12.05.2017 року за підписом Начальника Заводського ДВС м. Кам`янське Полуектова С.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про відкриття вищевказаного виконавчого провадження та накладений арешт на його майно .(а.с 32-37 том І)
Так, згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 23 березня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 650 232,85 грн.
Платіжною вимогою №В14-471 від 23 березня 2017 року операцію по списанню коштів з рахунків ОСОБА_1 було проведено 04 квітня 2017 року. Також з Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 04 квітня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 650 232,85 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 04 квітня 2017 року.
Згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 14 квітня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 24 453,41 грн.
З Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 03 липня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 24 453,41 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 05 липня 2017 року.(а.с 39-44 том І).
06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428. Зокрема, у цій постанові зазначається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі, а саме: сума боргу на користь стягувача 607 195,75 грн. та судовий збір у розмірі 6 071,95 грн., виконавчий збір у розмірі 61 326,77 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 91,79 грн. стягнуті у повному розмірі. (а.с. 45-46 том І).
В розрізі вказаних обставин, суд вважає за необхідне зауважити, що дані обставини визнаються учасниками справи, а відтак не підлягають доказуванню, враховуючи при цьому, що суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Так, у статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Досліджуючи питання протиправності дій заподіювача шкоди, суд враховує, що у випадку виникнення деліктного зобов`язання на засадах спеціальних деліктів, за якими відповідальність настає незалежно від вини, тоді вина не розглядається в якості умови неправомірності завдання шкоди. У понятті протиправності слід визначати зв`язок між порушенням норми об`єктивного права та суб`єктивного права, які вказують на послідовність такого порушення: порушення чужого суб`єктивного права спричиняє порушення правових норм. При цьому межі такого порушення визначаються уточненням «без уповноваження на те».
Під час розгляду справи судом встановлено, що протиправність дій органів державної влади відносно ОСОБА_1 підтверджується судовими рішеннями.
Так, Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року, яка набрала законної сили, за заявою ОСОБА_1 , виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню.
Так, вказаним судовим рішенням судом встановлено, що: «в провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Камянське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20.11.2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 607195 грн. 75 коп., а також витрат в сумі 6071 грн. 95 коп., а всього 613267 грн. 70 коп..
Однак, як було встановлено, справа №591/324/16-ц, провадження № 2/591/723/16 відносно ОСОБА_1 Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася, виконавчий лист на користь ОСОБА_2 не видавався. Під №591/324/16, провадження №2/591/723/16 перебувала справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики (головуючий суддя Грищенко О.В.), яка розглянута 30.09.2016 року. Рішення набрало законної сили 22.11.2016 року. Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195 грн. 75 коп., а також судові витрати в сумі 6071 грн. 95 коп., видано представнику позивача 01.12.2016 року. Вказаний факт підтверджується копією відповіді наданої Зарічним районним судом м. Суми від 14.06.2017 року за №Б-13/03-04/14/2017 р.» .(а.с 66-67 том І)
Окрім того, за результатом розгляду скарги ОСОБА_7 , яка подана в інтересах ОСОБА_1 , Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17, якою задовольнив скаргу позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року. Слід зазначити, що вказане судове рішення було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, яка залишила рішення суду без змін.
Вказаною ухвалою від 03 листопада 2017 року, яка набрала законної сили, Зарічний районний суд м. Суми встановив, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не узгоджуються з вимогами закону.
Окрім цього встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження, виконавчий лист за яким відкрите виконавче провадження ВП №5334728 не відповідає вимогам закону.
Так, у виконавчому листі не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист та суть позову. Вказаний виконавчий лист містить відмітку про його видання 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено про те, що рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2016 року.
Також судом встановлено, що Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася цивільна справа 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки від 09.10.2015 року, що підтверджується копією листа Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2017 року (а.с. 89).
З вказаного ж повідомлення Зарічного районного суду м. Суми вбачається, що у вказаній справі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року не видавався.
З наведеного вбачається, що у супереч вимогам Закону державний виконавець замість прийняття рішення про повернення виконавчого листа, який не відповідає вимогам закону, відкрив виконавче провадження та приступив до його примусового виконання.
За наведених обставин суд вважає, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не відповідають вимогам закону, а тому скарга підлягає задоволенню.
При перегляді вказаного судового рішення колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду щодо задоволення скарги, оскільки встановлені в справі обставини дають підстави стверджувати, що виконавчий лист, за яким відкрите виконавче провадження, щодо чого оскаржується відповідна постанова, не відповідає вимогам закону, зокрема, у ньому не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист, та суть позову. Також виконавчий лист містить відмітку, що його було видано 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено, що рішення суду набирало законної сили 26 листопада 2016 року.
До того ж, відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню.
Всупереч встановленим обставинам, сторона відповідача, а саме Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, спростовуючи доводи позову, вказує, на те, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як от забезпечення особистої явки до органу державної виконавчої служби, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, звернення до державного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій, своєчасне звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, проте дані доводи суд не приймає до уваги, з огляду на те, що вказані доводи були предметом судового дослідження під час постановлення вищевказаних судових рішень та не знайшли свого підтвердження, а нових доводів в спростування вказаного, які б могли підтвердити вказане при розгляді даного позову суду не надано.
В розрізі вказаного, суд вважає, що стороною позивача доведено, що діючи в юридичній площині, намагаючись отримати від відповідача-1 офіційний документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника, ОСОБА_1 оперативно здійснював всі можливі та передбачені чинним законодавством дії задля отримання інформації щодо актуальності даних, отриманих електронним листом від банку в лютому 2017 року.
І тільки після підтвердження обставин щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 та отримання документів, на підставі яких позивач міг обґрунтувати незаконність дії державного виконавця, ОСОБА_1 оперативно звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що також було встановлено судами включаючи місцевий, апеляційний і в тому числі касаційний суд.
Наряду з вказаним, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області спростовує доводи позивача, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним, проте з цим твердженням суд не погоджується з огляду на наступне.
Так, саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання.
Вказане свідчить, що у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до банку.
А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем, а тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження як наслідок спровокувало автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Нормами цивільного процесуального кодексу, законодавцем передбачено, а саме ч. 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, суд знаходить доведеним факт неправомірності дій державного виконавця в рамках здійснення виконавчого провадження ВП №53347428, в ракам якого неправомірно було стягнуто з ОСОБА_1 674 686,26 грн.
Обов`язковою умовою виникнення приватного делікту є наявність шкоди. «Noxia autem est ipsum» тобто шкода є самим деліктом. Тому відсутність шкоди означає відсутність самого делікту внаслідок чого деліктне зобов`язання не виникає. Шкода, заподіяна особі завжди має майновий характер незалежно від об`єкта посягання (життя, здоров`я, честь, гідність), який заподіюється деліктом «injuria».
Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Так, Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.
Під час вирішення питання про наявність моральної шкоди суд враховує те, що життєвий ритм позивача внаслідок незаконного списання належних йому грошових коштів зазнав змін. Так, він був змушений звертатися за наданням правової допомоги до адвокатів, постійно звертися до ПАТ «ПриватБанк» та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для з`ясування обставин списання грошових коштів. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 довелося неодноразово звертися до суду для захисту своїх прав. З моменту списання коштів позивач постійно відчуває переживання за долю своєї власності. Всі ці фактори викликали у ОСОБА_1 постійні стреси та моральні страждання.
Суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначені обставини та відповідні норми національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями заподіювача і самою шкодою, а саме що внаслідок дій державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права на мирне володіння, користування, розпорядження своїм майном ОСОБА_1 , останній втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, та враховує, що сторона відповідача всупереч статті 81 ЦПК України не надала будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо завдання моральної шкоди позивачу та спростовуються встановленим вище судом.
Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення шкоди є законними та обґрунтованими.
Наряду з вказаним, суд, виходячи із засад розумності і справедливості, вважає що позовні вимоги в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 10 000 гривень та розміром майнової шкоди 674 686, 26 грн., що рівнозначно суми, яка списана з рахунків позивача, внаслідок незаконних дій державного виконавця, враховуючи при цьому висновки зроблені раніше щодо наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди в частині вже встановленого факту наявності таких умов, як неправомірність дій цього органу та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Докази, які додані до позовної заяви та аргументи, що наведені в позовній заяві як на підставу для задоволення позову, повністю підтверджують, що майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органу державної влади та їх посадових осіб.
Враховуючи те, що судом встановлено наявність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі, то позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди також підлягають задоволенню.
Суд відхиляє твердження ДКС України про те, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, виходячи з наступного.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Окрім вказаного, суд вважає за необхідне зауважити, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
Так, оскільки позов задоволено частково, то за правилами статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору стягується пропорційно до задоволених позовних вимог (93,19 %) та відповідно становить 16 774, 20 грн. підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 774 грн. (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) 20 коп.
В іншій частині позовні вимог - відмовити .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 51925, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Васильєвська, 64, ідентифікаційний код юридичної особи: 34974176,
Відповідач: Державна казначейська служба України - 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Повний текст судового рішення складено 05.03.2020.
Суддя Т.Г. Ільєва
Джерело: ЄДРСР 88705473
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/506/19
Провадження № 12-181гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Седес компані» (далі - ТОВ «Седес компані») на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2019 року (головуючий Крестьянінов О. О., судді Білоусова Я. О., Шевель О. В.)та ухвалу Господарського суду Харківської області від 6 травня 2019 року (суддя Чистякова І. О.) у справі № 922/506/19 за позовом ТОВ «Седес компані»до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) та Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - ГУ ДКСУ у Харківській області) про стягнення 244 335 195,86 грн.
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. У лютому 2019 року ТОВ «Седес компані» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ГУ ДФС у Харківській області та ГУ ДКСУ у Харківській області про стягнення з ГУ ДФС у Харківській області завданої матеріальної шкоди внаслідок вчинення неправомірних дій за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача в розмірі 244335195,86 грн, яка складається з основного зобов`язання - 96655939,83 грн, втрат від інфляції - 39811227,72 грн, 3 % річних - 9143917,00 грн, пені - 98724111,31 грн.
1.2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Седес компані» зазначає, що 15 грудня 2015 року Державна податкова інспекція (далі - ДПІ) у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області прийняла рішення про анулювання реєстрації ТОВ «Седес компані» як платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). До моменту анулювання свідоцтва платника ПДВ за товариством рахувалася сума в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі 96655939,83 грн. У подальшому зазначене рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області було скасоване судовими рішеннями у справі № 820/159/19, у зв`язку із чим ТОВ «Седес компані» зазначило, що його було неправомірно позбавлено статусу платника ПДВ, внаслідок чого воно втратило право використання у визначений законом спосіб податкового ліміту в розмірі 96655939,83 грн, що, на думку позивача, є прямими збитками. Як указує позивач, завдана неправомірними діями матеріальна шкода складається із суми коштів у розмірі 96655939,83 грн, які позивач втратив у зв`язку з анулюванням статусу платника ПДВ, а також оскільки у контролюючого органу існує зобов`язання перед платником податку, позивач нарахував на суму боргу 3% річних - 9143917,00 грн, інфляційні втрати - 39811227,72 грн та пеню - 98724111,31 грн.
1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що анулювання реєстрації платника ПДВ не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності чи невиконанням господарської діяльності. Право на нарахування ПДВ, складання та використання отриманих від постачальників податкових накладних, ведення системи електронного адміністрування ПДВ, регулюється виключно нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідними підзаконними актами, прийнятими на виконання норм цього Кодексу. У зв`язку із цим позовні вимоги ТОВ «Седес компані» не підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки є такими, що виникли у сфері публічно-правових відносин. Крім того, відповідачі зазначають, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у справі, врегульовано положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Законом України «Про виконавче провадження», а тому саме на підставі зазначених нормативних актів можуть бути вчинені відповідні дії з метою виконання судового рішення у справі № 820/159/19. На думку відповідачів, оскільки фактично позовні вимоги ґрунтуються на питаннях, пов`язаних з виконанням судового рішення в адміністративній справі, а також оскільки реєстрацію ТОВ «Седес компані» як платника ПДВ поновлено з 1 травня 2015 року, у даному випадку взагалі відсутній предмет спору.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Харківської області ухвалою від 6 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2019 року, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшовши висновку про те, що справа відноситься до юрисдикції не господарських, а адміністративних судів, адже спір у цій справі виник у сфері публічно-правових відносин.
3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
3.1. Не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2019 року та ухвалою Господарського суду Харківської області від 6 травня 2019 року, ТОВ «Седес компані» звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Седес компані» зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями державного органу, і жодної вимоги вирішити публічно-правовий спір не заявлялося, відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України з урахуванням суб`єктного складу цього спору справа має розглядатись у порядку господарського судочинства.
3.3. На підтвердження своїх доводів скаржник також посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18, у якій зазначено, що позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені в позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.
3.4. З огляду на наведені вище доводи скаржника справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
4. Доводи інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Харківській області заперечує викладені в ній доводи та просить залишити рішення судів попередніх інстанцій у справі без змін.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
5.1. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.2. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
5.3. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
5.4. Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
5.5. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
5.6. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
5.7. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
5.8. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
5.9. Предметом позову у цій справі є стягнення з ГУ ДФС у Харківській області суми податкового ліміту, яку позивач визначає як завдану матеріальну шкоду внаслідок вчинення неправомірних дій. Указана шкода, як зазначає позивач, виникла внаслідок невиконання відповідачами дій з відновлення показників ТОВ «Седес компані» в системі електронного адміністрування ПДВ, а основний борг (кошти в розмірі 96655939,83 грн) є податковим кредитом, який позивач втратив внаслідок неправомірних дій ДПІ.
5.10. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Седес компані» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС України у Харківській області, треті особи: ДФС України, ДКСУ про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просило визнати протиправними дії податкового органу щодо прийняття рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані», скасувати рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані» від 15 грудня 2015 року, зобов`язати Центральну об`єднану ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області поновити дію реєстрації платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані» від 1 травня 2015 року з моменту її анулювання зі збереженням податкових показників у розмірі 96655939,83 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані», зобов`язати Центральну об`єднану ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надати необхідну інформацію щодо поновлення дії реєстрації платника ПДВ ТОВ «Седес компані» ДКСУ для відкриття нового рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ та повідомити позивача в строк, передбачений законодавством, зобов`язати Центральну об`єднану ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області відновити показники в обліковій картці на рахунку платника податку в системі електронного адміністрування ПДВ ТОВ «Седес компані» щодо суми ПДВ у розмірі 96655939,83 грн відповідно до зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних вхідних податкових накладних, зобов`язати Центральну об`єднану ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надати ДКСУ відповідно до статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) висновки та документи, необхідні для повернення коштів на новостворений рахунок платника податків ТОВ «Седес компані» у системі електронного адміністрування ПДВ (або на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ), помилково та/або надміру зарахованих до бюджету, з проведенням звірки надходжень до бюджету в розмірі 96655939,83 грн.
5.11. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2016 року у справі №820/159/16 позовні вимоги ТОВ «Седес компані» задовольнив повністю.
5.12. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області задовольнив частково, скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі №820/159/16 у частині задоволення позовних вимог ТОВ «Седес Компані» про зобов`язання Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області поновити дію реєстрації платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані» від 1 травня 2015 року з моменту його анулювання зі збереженням податкових показників у розмірі 96655939,83 грн на рахунку платника в системі електронного адміністрування ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані», зобов`язання Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надати інформацію щодо поновлення дії реєстрації платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані» ДКСУ для відкриття рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ та повідомити належним чином ТОВ «Седес компані» у строк, передбачений законодавством, зобов`язання Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області відновити показники в обліковій картці на рахунку платника податку в системі електронного адміністрування ПДВ юридичної особи ТОВ «Седес компані» щодо суми ПДВ у розмірі 96655939,83 грн відповідно до зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі вхідних податкових накладних, зобов`язання Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надати ДКСУ відповідно до статті 43 ПК України висновки та документи, необхідні для повернення коштів на новостворений рахунок платника податків ТОВ «Седес компані» у системі електронного адміністрування ПДВ (або на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ), помилково та/або надміру зарахованих до бюджету, з проведенням звірки надходжень до бюджету в розмірі 96655939,83 грн та прийняв нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог ТОВ «Седес компані». В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року залишив без змін.
5.13. Верховний Суд постановою від 2 жовтня 2018 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі № 820/159/16 залишив без змін.
5.14.Відповідно до пункту 2001.5 статті 2001 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
5.15.Положеннями пункту 2001.6 статті 2001 ПК України визначено, що якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов`язань з податку.
5.16.Згідно з пунктом 2001.8 статті 2001 ПК України після анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на його рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається. Перерахування коштів до бюджету здійснюється на підставі реєстру, який центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника і сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру такий орган перераховує суми податку до бюджету.
5.17.Механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням електронних рахунків визначено Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, із змінами і доповненнями.
5.18. Заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір про зобов`язання відповідачів вчинити дії з відновлення показників ТОВ «Седес компані» в системі електронного адміністрування ПДВ та компенсації цієї суми позивачу. Крім того, визначені позивачем підстави заявленого позову такі як протиправність дій податкового органу щодо прийняття рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ юридичної особи та скасування відповідного рішення контролюючого органу, свідчать проте, що позовні вимоги випливають з відносин публічно-правового характеру, а, відтак цей спір є публічно-правовим та, відповідно, належить до юрисдикції адміністративних судів.
5.19. При цьому вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17.
5.20. Посилання позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18, обставини якої, на думку позивача, є аналогічними цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке.
5.21. У вказаній справі позивач (ТОВ «Агрофірма «Золотий Колос») звернувся з позовом до прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, ДКСУ про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України 18950268,00 грн на відшкодування шкоди, завданої позивачеві бездіяльністю працівників поліції та прокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних у заподіянні шкоди позивачеві.
5.22. Так, за обставинами справи № 405/4179/18 у період з 27 червня 2003 року по 6 жовтня 2005 року включно Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області порушила низку кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України щодо привласнення коштів позивача у сумі 2266700,00 грн. Кримінальну справу закривали неодноразово. Проте відповідні постанови скасовував суд. Численні скарги/звернення з приводу незаконних дій службових осіб Прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області у кримінальній справі, забезпечення її належного розслідування, системних порушень прав потерпілого не знаходили відповідного реагування. 24 жовтня 2016 року судово-економічна експертиза, проведена під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013120180000063, визначила розмір завданої позивачу шкоди у сумі 18950268,00 грн. У кримінальному провадженні № 12013120180000063 суди теж встановили протиправну бездіяльність і зловживання повноваженнями з боку органу досудового розслідування. Розмір вимоги про відшкодування шкоди є домірним розміру шкоди, яка заподіяна позивачеві вчиненими щодо нього злочинами, у розслідуванні яких допущена бездіяльність.
5.23. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію, вказала, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправною бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури, вчиненою під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальних провадженнях.
5.24. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України).
5.25. Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.
5.26. Разом з цим у контексті обставин справи № 922/506/19 суть спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу з бюджету суми податкового кредиту, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідачів щодо повернення ПДВ, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо зобов`язання відповідачів вчинити дії з відновлення податкового ліміту позивача та його відшкодування останньому. Отже цей спір виник у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
5.27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
5.28. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.29. З огляду на викладене, касаційну скаргу ТОВ «Седес компані»слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
5.30. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Седес компані» залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2019 року у справі № 922/506/19 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
В. С. Князєв
Суддя-доповідач
С. В. Бакуліна
Судді: Н. О. Антонюк
О. С. Золотніков
Т. О. Анцупова
О. Р. Кібенко
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
Н. П. Лященко
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
Джерело: ЄДРСР 88739867
-
-
Темы
-
