ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по иску прокурора об отмене решения райсовета об изменении границ населенных пунктов

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 824/3130/14-а

Провадження N 11-758апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сторожинецької районної ради Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Брезіної Т.М.) від 03 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Сушка О.О., суддів Залімського І.Г., Смілянця Е.С.) від 22 липня 2015 року у справі за позовом прокурора Сторожинецького району Чернівецької області до Сторожинецької районної ради Чернівецької області, треті особи: Нижньопетрівецька сільська рада Чернівецької області, Бобівецька сільська рада Чернівецької області, Новобросківецька сільська рада Чернівецької області, Тисовецька сільська рада Чернівецької області, Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року прокурор Сторожинецького району Чернівецької області (далі - прокурор) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області (далі - Сторожинецька райрада, Рада) від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району".

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 03 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення XV сесії VI скликання Сторожинецької райради від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району".

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Сторожинецька райрада не перевірила проекти землеустрою на відповідність їх вимогам земельного законодавства та прийняла протиправне рішення про їх затвердження, що призвело до правової невизначеності значної частини земель Сторожинецького району Чернівецької області, якими не можуть розпоряджатись у визначений законом спосіб, як органи місцевого самоврядування, так і органи державної влади. При цьому суди першої та апеляційної інстанції розглядали справу в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У серпні 2015 року Сторожинецька райрада звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року і ухвалити нове рішення.

На обґрунтування касаційної скарги Сторожинецька райрада зазначила, що при постановленні зазначених судових рішень Чернівецький окружний адміністративний суд та Вінницький апеляційний адміністративний суд порушили норми матеріального та процесуального права, неповністю дослідили та з'ясували усі обставини справи. За позицією скаржника, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки спір виник про право.

Також Рада зазначила, що апеляційний суд не врахував та не дослідив її доводи про порушення прокурором без поважних причин шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, установленого ст. 99 КАС України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 серпня 2015 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким далі - КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Сторожинецька райрада рішенням XV сесії VI скликання від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району" затвердила проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів: с. Тисовець Тисовецької сільської ради, с. Бобівці Бобовецької сільської ради, с. Нові Бросківці, с. Заболоття Новобросковецької сільської ради, с. Нижні Петрівці, с. Аршиця Нижньопетровецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області.

Зазначене рішення прийняте на підставі розроблених Приватним підприємством "Захід-Зем" проектів землеустрою щодо зміни меж зазначених населених пунктів; рішень сільських рад с. Тисовець Тисовецької сільської ради, с. Бобівці Бобовецької сільської ради, с. Нові Бросківці, с. Заболоття Новобросковецької сільської ради, с. Нижні Петрівці, с. Аршиця Нижньопетровецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області: про надання дозволу на розроблення проектів по зміні меж населених пунктів; про визнання існуючого генерального плану населеного пункту сільських рад придатним для подальшого використання; про погодження зміни меж населених пунктів; висновків державної експертизи землевпорядної документації; висновків Головного управління Держземагентства у Чернівецькій області про розгляд та погодження проекту зміни меж населеного пункту; висновків Відділу містобудування, архітектури Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області про погодження зміни меж населеного пунктів.

Судами першої та апеляційної інстанції також установлено, що 02 липня 2013 року, 07 та 18 лютого 2014 року Сторожинецька райрада направляла до Прокуратури Сторожинецього району Чернівецької області копії спірного рішення та матеріалів, на підставі яких це рішення було прийнято.

У липні 2014 року Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області провела позапланову перевірку дотримання Головним управлінням Держземагентства у Чернівецькій області вимог земельного законодавства, за результатами якої встановила, що рішення Сторожинецької райради від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 суперечить вимогам чинного законодавства, а затвердженні цим рішенням проекти землеустрою розроблені з порушенням вимог ст. 46 Закону України від 22 травня 2003 року N 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон N 858-IV).

06 жовтня 2014 року до Прокуратури Сторожинецього району Чернівецької області надійшов лист Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області, у якому повідомлено про порушення Сторожинецькою райрадою вимог чинного земельного законодавства, які допущено при прийнятті оскаржуваного рішення.

Вважаючи незаконнним рішення Сторожинецької райради XV сесії VI скликання від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району", прокурор звернувся до суду з цим адміністративним позовом у порядку ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII "Про прокуратуру".

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII)суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судом рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР; у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Пунктом 21 ч. 1 ст. 43 Закону N 280/97-ВР (у зазначеній редакції) установлено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради.

Відповідно до п. е1) ч. 1 ст. 10 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить, зокрема, встановлення та зміна меж сіл, селищ, що входять до складу відповідного району.

Згідно з ч. 2 ст. 174 ЗК України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

За приписами ст. 46 Закону N 858-IV для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.

Отже, органи місцевого самоврядування (районні ради) у вказаних правових відносинах є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

На основі цього положення Конституції України в ч. 1 ст. 59 Закону N 280/97-ВР визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов'язки. Такі акти стосуються конкретних суб'єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування.

Водночас, актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов'язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб'єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування.

Отже, Сторожинецька райрада, приймаючи рішення від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району", діяла не в своїх або чиїхось приватних інтересах, а з метою здійснення передбачених владно-управлінських функцій, оскільки питання зміни меж населених пунктів не стосується права власності або користування земельними ділянками конкретних осіб, а направлене на зміну меж населених пунктів у районі.

За таких обставин доводи апелянта, що рішення ради стосується передачі земельних ділянок у приватну власність, є необґрунтованими і не приймаються судом.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спірне рішення органу місцевого самоврядування не може вважатись виконаним актом індивідуальної дії, оскільки на підставі цього рішення у фізичних та/або юридичних осіб не виникло і не могло виникнути речових прав на земельні ділянки.

Відносини, які склались між учасниками спору, мають публічно-правовий характер і правомірно розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій в порядку адміністративного судочинства, а тому наведені в касаційній скарзі доводи Сторожинецької райради про порушення судами правил предметної юрисдикції, є необґрунтованими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує на таке:

Згідно з ч. 5 ст. 59 Закону N 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

За приписами ч. 9 ст. 59 Закону N 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України від 13 січня 2011 року N 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон N 2939-VI).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції встановили порушення відповідачем порядку оприлюднення проекту спірного рішення, однак при розгляді цієї справи не дослідили і не надали належної правової оцінки питанню щодо неоприлюднення ухваленого Радою рішення від 19 червня 2013 року N 92-15/2013 "Про встановлення та зміну меж окремих сільських населених пунктів Сторожинецького району", яке відповідно до ст. 59 Закону N 280/97-ВР є нормативним актом органу місцевого самоврядування, підлягає обов'язковому оприлюдненню в порядку, визначеному Законом N 2939-VI, і набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення.

Дані обставини свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що тягне за собою, як наслідок, скасування судових рішень.

Крім того, Сторожинецька райрада у своїй апеляційній скарзі зазначає про пропущення прокурором без поважних причин шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2013 року, 07 та 18 лютого 2014 року Сторожинецька райрада направляла до Прокуратури Сторожинецього району Чернівецької області копії спірного рішення та матеріалів, на підставі яких це рішення було прийнято. На думку скаржника, строк звернення прокурора до суду з цим адміністративним позовом повинен відраховуватись саме з цього часу (02 липня 2013 року).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Суд першої інстанції визнав поважними причини пропущення строку звернення прокурора до суду із цим позовом, однак Рада з цими доводами не погодилася, що стало одним із аргументів її апеляційної скарги.

При перегляді постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року Вінницький апеляційний адміністративний суд не дослідив зазначені доводи Сторожинецької райради і не надав їм належної оцінки.

Таким чином, Вінницький апеляційний адміністративний суд, проігнорувавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо обґрунтування поновлення порушеного строку судом першої інстанції, не вирішив питання про наявність чи відсутність підстав для залишення позову без розгляду в порядку ч. 2 ст. 100, п. 9 ч. 1 ст. 155 і ст. 203 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення судами), не перевіривши правильність рішення суду першої інстанції в цій частині.

За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, неповно дослідивши наявні у справі докази, та не надали правової оцінки обставинам справи, які мають суттєве значення для подальшого вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу цю справу, діє за правилами суду касаційної інстанції та в межах наданих їй повноважень, а тому позбавлена процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, у зв'язку з чим постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року таухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального та процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Сторожинецької районної ради Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року скасувати.

Справу за адміністративним позовом прокурора Сторожинецького району Чернівецької області до Сторожинецької районної ради Чернівецької області, треті особи: Нижньопетрівецька сільська рада Чернівецької області, Бобівецька сільська рада Чернівецької області, Новобросківецька сільська рада Чернівецької області, Тисовецька сільська рада Чернівецької області, Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, про визнання незаконним та скасування рішення - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Князєв В.С.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Очередной пример сапрыкивщины и зависимости решений от погоды и расположения звезд. Большая палата указала, что такой спор подведомствен административным судам и не применяла уже способы гадания, с какой целью приняты такие решения. Кроме того, суд указал, что подобные решения являются  нормативно-правовыми и необходимо соответственно их обнародовать, кроме того отправляя дело на новое рассмотрения судам необходимо дать оценку пропуска сроков обращения с иском в суд.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/2709/16-ц
      Провадження N 14-352цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Вінницька міська рада,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради
      на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року у складі судді Жмудя О.О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Міхасішина І.В., Вавшка В.С., Іващука В.А.
      у цивільній справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_3 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, та
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 05 лютого 2016 року працівниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради проведено обстеження території на розі АДРЕСА_1 та виявлено, що в зазначеному місці самочинно, без відповідних дозвільних документів розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є ОСОБА_3, про що було складено акт. Такі дії є порушенням Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року N 244. При цьому комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Вінниці, яка затверджена рішенням виконкому міської ради від 21 червня 2012 року N 1524, не передбачено розміщення тимчасової споруди в зазначеному місці.
      Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи чи документи, що дають право на розташування тимчасової споруди, у відповідача відсутні, а паспорт прив'язки ОСОБА_3 не надавався, Вінницька міська рада просила зобов'язати відповідачку звільнити земельну ділянку площею 57,75 кв. м на розі АДРЕСА_1, з боку багатоквартирного житлового будинку N 71/49 шляхом демонтажу тимчасової споруди з габаритним розміром 3,2 х 7,5 м та розташованого на ній навісу з металевих конструкцій розміром 4,5 х 7,5 м, за рахунок коштів ОСОБА_3 та привести земельну ділянку у приданий для використання стан.
      Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року закрито провадження у справі на підставі частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення ухвали, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради відхилено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач заявив вимогу про звільнення земельної ділянки, яка надавалася суб'єкту господарювання та використовується ним виключно для здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із закінченням договору оренди земельна ділянка не передавалася, а договір припинив свою дію, тому спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У червні 2016 року Вінницька міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      У липні 2016 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу Вінницької міської радивідхилити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), що здійснює підприємницьку діяльність, не існує жодних орендних правовідносин щодо земельної ділянки, що давало б підстави стверджувати про наявність господарських правовідносин між сторонами, існує лише факт зайняття земельної ділянки, у зв'язку із чим подано відповідний позов. Сама по собі наявність відомостей про те, що ОСОБА_3 зареєстрована як ФОП не дає безумовного підтвердження тій обставині, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, позивач не надав жодного доказу того, що саме спірна земельна ділянка була передана відповідачу в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою цього ж суду від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      За вимогами статті 1 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи.
      Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України установлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб? підприємців ОСОБА_3 з 23 жовтня 2001 року зареєстрована як ФОП (а. с. 42).
      23 листопада 2003 року між ОСОБА_3 як ФОП та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідачці передано в оренду земельну ділянку площею 0,0210 га, до якої входить спірна земельна ділянка площею 57,75 кв. м, з метою несільськогосподарського використання, а саме для розташування торгово-посадочного комплексу, строком на п'ять років.
      21 січня 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Вінницького міського голови Гройсмана В.Б. із заявою про продовження строку оренди земельної ділянки на 10 років.
      Рішенням Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 у продовженні строків договорів оренди земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га.
      Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2008 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2008 року, визнано недійсним рішення Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 у частині відмови суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 в продовженні термінів договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на розі АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га, та визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 право на користування земельною ділянкою та право на продовження строку дії договору оренди земельної ділянки (а. с. 34, 35).
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначила, що на неодноразові звернення до Вінницької міської ради щодо виконання рішення господарського суду та продовження строку дії договору оренди вона отримує відмову.
      Матеріали справи не містять доказів про скасування зазначеного рішення господарського суду, спірні правовідносини урегульовано статтею 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" і сторонами вказаних правовідносин є орендодавець - орган місцевого самоврядування та орендар - ФОП ОСОБА_3
      Вінницька міська рада звернулася з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності, з підстав припинення відносин договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вінницькою міською радою та ФОП ОСОБА_3, відсутності у відповідачки правовстановлюючих документів на користування спірною земельною ділянкою та розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці без отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов'язаних із користуванням земельною ділянкою ФОП для здійснення підприємницької діяльності; відповідач - ФОП ОСОБА_3 фактично користується земельною ділянкою без належного повідомлення орендодавця про припинення орендних правовідносин.
      За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.
      Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
      Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
      Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов Вінницької міської ради заявлений до ОСОБА_3 як до ФОП - орендаря нерухомого майна, тому в силу вимог статті 1, 12, 17 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства. Тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
      Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо позов пред'явлено до фізичної особи - ОСОБА_3, у якої відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, спростовуються матеріалами справи.
      Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.
      Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 806/2108/17 (К/9901/53843/18)
      Провадження N 11-1057апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С.) від 16 травня 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Ружинський", про скасування державної реєстрації права власності,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМ України) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування державної реєстрації права колективної власності від 29 серпня 2008 року, яке зареєстроване Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердичівське МБТІ") за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" (далі - СВК "Ружинський") на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 січня 2018 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права колективної власності за СВК "Ружинський" на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, здійснену КП "Бердичівське МБТІ" 29 серпня 2008 року.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне.
      У червні 2018 року РВ ФДМ України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року.
      На обґрунтування касаційної скарги РВ ФДМ України зазначило, що вимоги про скасування спірної державної реєстрації права колективної власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України (скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      28 грудня 2015 року РВ ФДМ України на адресу голови СВК "Ружинський" направлено лист N 04/5297 з проханням надати інформацію та копії правовстановлюючих документів на консервний цех та земельну ділянку під ним, що перебувають на балансі СВК "Ружинський".
      У відповідь на вказане звернення СВК "Ружинський" надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2008 року N 20052324, згідно якого КП "Бердичівське МБТІ" на підставі рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року зареєструвало за СВК "Ружинський" право колективної власності на консервний завод незавершеного будівництва (готовність 81,3 %) за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Вважаючи, що КП "Бердичівське МБТІ" неправомірно зареєструвало право власності на спірну нерухомість, яка на думку РВ ФДМ України є державною власністю, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Обґрунтовуючи свою позицію, РВ ФДМ України зазначає, що КП "Бердичівське МБТІ", приймаючи рішення від 29 серпня 2008 року N 20052324 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (консервний завод незавершеного будівництва) за адресою:Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, порушило право власності держави, оскільки спірне нерухоме майно наказом Фонду державного майна України від 13 червня 2001 року N 1048 було включено у перелік об'єктів незавершеного будівництва державної власності, що підлягають приватизації.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Виникнення спірних правовідносин, за якими суд апеляційної інстанції закрив провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва державної власності - консервний завод в смт Ружин Житомирської області.
      Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що підставою виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугувало рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року.
      Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення КП "Бердичівське МБТІ" як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
      Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16 та від 27 червня 2018 року у справі N 2а-11305/10/1370.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого СВК "Ружинський" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
      Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів.
      Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області залишити без задоволення.
      Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/12652/16
      Провадження N 11-972апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б.,
      Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року (суддя Амельохін В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (судді Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" (далі - ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС") на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності N 14670027 про реєстрацію за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" права власності на вказану квартиру, внесеного 23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М.
      2. Позов мотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та вносити запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на момент вчинення запису не було підтверджено факт завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем листа від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу щодо виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31 січня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101. У задоволенні інших вимог відмовив.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані реєстраційні дії вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не дотримано вимог положень Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      7. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, провадження у справі закрити.
      8.Як на доводи ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" вказує на те, що цей спір має бути розглянутий за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та відмовив у задоволенні клопотання цього товариства про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року.
      10. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2018 року призначив справу до касаційного розгляду.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 серпня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М., треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису та призначила цю справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      13. Судові рішення переглядаються в межах наведених в касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.
      Позиція інших учасників справи
      14. ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Установлені судами обставини справи
      15. 13 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (далі - ВАТ "КРЕДОБАНК", банк) та ОСОБА_9 (позичальник) укладено кредитний договір N Ф2008/11-06 (А020088), за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути і сплатити проценти. Виконання зобов'язань за договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та забезпечені, зокрема: неустойкою (штрафом, пенею); іпотекою нерухомості (двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Умови іпотеки визначаються відповідно до договору іпотеки (п. 6.1).
      16. 13 листопада 2006 року між ВАТ "КРЕДОБАНК" (іпотекодержатель) та ОСОБА_9 (боржник), який діє від свого імені та від імені ОСОБА_7 (майновий поручитель) та ОСОБА_10 (майновий поручитель), укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавців та вимог іпотекодержателя за кредитним договором N Ф2008/11-06 (А020088) від 13 листопада 2006 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. За цим договором предметом іпотеки є нерухоме майно: двохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 2006 року, реєстраційний номер 1-06-265360П1.
      17. Згідно зі Свідоцтвом про шлюб від 14 квітня 2007 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_7.
      18. 06 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 26 листопада 2009 року ВАТ "КРЕДОБАНК" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК"; далі - ПАТ "КРЕДОБАНК") і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "КРЕДОБАНК" відступило на користь ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" право вимоги заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). 06 квітня 2010 року між ПАТ "КРЕДОБАНК" і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 13 листопада 2006 року.
      19. 19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Репкіною А.В. на адресу ОСОБА_7 на підставі статті 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" передано заяву - вимогу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", якою останнє повідомляло про наявність заборгованості у ОСОБА_9 за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). Також вказаним листом було повідомлено позивача, що відповідно до статей 36, 37, 38 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" протягом 30-денного строку з дня отримання вказаного листа він повинен виконати основне зобов'язання, а також вправі письмово повідомити ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про свій намір купити предмет іпотеки та набути переважне право на його придбання. Матеріали справи містять докази отримання вказаної вимоги 28 квітня 2016 року.
      20. Оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101, прийнято 23 травня 2016 року, відповідний запис про право власності N 14670027 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за цією ж датою.
      21. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки з дня надіслання вимоги та до дня вчинення відповідачем реєстраційних дій не сплинув 30-денний строк, а також за відсутності доказів повідомлення ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" всіх сторін договору іпотеки про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте протиправно і підлягає скасуванню.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті четвертої КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      24. За змістом пункту 2 частини першої статті четвертої КАС публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      26. У частині першій статті 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      27. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" зазначає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      28. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовий та підлягає розгляду за правилами КАС. При цьому суд першої інстанції в рішенні зазначив, що відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (21-41а16).
      29. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, та погоджується з доводами ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.
      30. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      32. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      33. Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, яка знаходилась у спільній сумісній власності іпотекодавців, зокрема позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
      34. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 826/952/17.
      35. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      36. У зв'язку з тим, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      38. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      39. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      40. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      41. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Ураховуючи наведене, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
      Керуючись статтями 341, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" задовольнити.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич