ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по иску ГАСИ о сносе самостроя к физлицу

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/12543/16

Провадження N 11-520апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,

учасники справи:

представник позивача - Горбач І.А.,

представник відповідача - ОСОБА_4,

представник третьої особи - ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу ОСОБА_6 як представника ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі N 826/12543/16 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - ДАБІ; Департамент ДАБІ відповідно) до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

12 серпня 2016 року Департамент ДАБІ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просив зобов'язати відповідача знести об'єкт самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Позов мотивовано тим, що внаслідок перевірки суб'єктом владних повноважень встановлено, що ОСОБА_7 виконує будівельні роботи зблокованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без отримання вихідних даних, без розроблення в установленому порядку проектної документації та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт. 17 червня 2016 року Департамент ДАБІ вніс приписи N С-1706/4 про усунення порушень вимог законодавства та N С-1706/5 про зупинення будівельних робіт, яких відповідач не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, позов задовольнив повністю.

Не погодившись із постановами судів першої та апеляційної інстанцій, представник відповідача - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження в цій справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили правила предметної юрисдикції, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, у зв'язку із чим підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. На обґрунтування цієї позиції представник відповідача посилається на висновок Верховного Суду України в аналогічному спорі, викладений у постанові від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а (N 21-1959а16), що не був урахований судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень. До того ж, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявність у відповідача дозвільних документів, можливість усунення виявлених порушень та перебудови об'єкта самочинного будівництва, чим допустив неповне з'ясування обставин справи, що призвело до її неправильного вирішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_6, а ухвалою від 19 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до положень частини третьої статті 344 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що з урахуванням визначеної статтею 17 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову)юрисдикції адміністративних судів він звернувся до адміністративного суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником (відповідачем) вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень вимог статті 244-2 КАС України, оскільки відступили від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а (N 21-1959а16), з одночасним наведенням відповідних мотивів, а саме наявністю іншої судової практики Верховного Суду України, зокрема постанов від 17 вересня 2014 року у справі N 6-137цс14 та від 24 червня 2015 року у справі N 6-381цс15.

Крім цього, позивач звернув увагу на те, що на об'єкт самочинного будівництва, а саме зблокований багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до чинного законодавства України не може бути зареєстровано право власності. Жодних документів, що надають право на виконання будівельних робіт, а також засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом вказаного об'єкта, Департамент ДАБІ ОСОБА_7 не видавав. У відповідача відсутні документи дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання будівельних робіт, що ним і не спростовується. Суди попередніх інстанцій також установили, що у відповідача немає права на виконання будівельних робіт. У касаційній скарзі представник відповідача не наводить та не зазначає докази на підтвердження наявності дозвільних документів, а лише вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував їх наявність. До того ж в результаті здійснення відповідачем будівельних робіт порушені права інших осіб, що підтверджується численними заявами та скаргами громадян - жителів с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського р-ну Київської області. На думку позивача, виконання відповідачем одночасно всіх вимог, зазначених у приписі від 17 червня 2016 року N С-1706/4, є неможливим, а тому спірний об'єкт самочинного будівництва підлягає знесенню.

Представник третьої особи ОСОБА_8 - ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що цей позов подано у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а тому цей спір є публічно-правовим і відповідно до приписів частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 КАС України на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів. При цьому новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту державної реєстрації. Проте право власності за відповідачем на спірний об'єкт не зареєстровано, а тому його твердження щодо наявності між сторонами у справі цивільних правовідносин не ґрунтується на матеріалах справи. На думку третьої особи, законодавством не передбачено право на отримання дозволу на будівництво тоді, коли об'єкт будівництва вже майже збудований, у зв'язку із чим посилання скаржника на можливість усунення ним порушень містобудівного законодавства є безпідставними.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення касаційної скарги з підстав, викладених у відзивах.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі скарги громадянки України ОСОБА_9 на незаконне будівництво багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, направлення Департаменту ДАБІ від 17 червня 2016 року N 371.16/01/П про проведення позапланової перевірки посадовими особами цього Департаменту було проведено позапланову перевірку на об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_7 на підставі витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 травня 2016 року: номер витягу НВ-3206474962016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; номер витягу НВ-3206475022016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3; номер витягу НВ-3206474972016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4; номер витягу

НВ-3206475102016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; номер витягу НВ-3206475072016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6; номер витягу НВ-3206474912016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5.

За наслідками проведеної перевірки Департаментом ДАБІ складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 червня 2016 року, в якому зафіксовано, що замовник будівництва ОСОБА_7 виконує будівельні роботи з будівництва зблокованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без отримання вихідних даних (містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови, завдання на проектування), без розробленої в установленому порядку проектної документації (в тому числі стосовно її відповідності вимогам пунктів 4.1, 4.2, 4.3 ДБН А.2.2-3-2014 щодо складу та змісту проектної документації на будівництво та в об'ємі, передбаченому додатком "Д" ДБН А.2.2-3-2014) та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт (декларація про початок виконання будівельних робіт), чим порушено статті 24, 29, 30, 31, 34, 36 Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI). До того ж замовником будівництва ОСОБА_7 не забезпечено здійснення авторського та технічного нагляду під час виконання будівельних робіт на вказаному об'єкті будівництва, чим порушено статтю 11 Закону України від 20 травня 1999 року N 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (далі - Закон N 687-XIV).

17 червня 2016 року з метою усунення виявлених за результатами перевірки порушень Департамент ДАБІ видав ОСОБА_10 припис N С-1706/4 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та припис N С-1706/5 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства.

Так, приписом від 17 червня 2016 року N С-1706/4 Департамент ДАБІ вимагав до 16 липня 2017 року усунути порушення, викладені в акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 червня 2016 року, а приписом від 17 червня 2016 року N С-1706/5 зупинити виконання будівельних робіт з 30 червня 2016 року.

У подальшому на підставі направлення Департаменту ДАБІ для проведення позапланової перевірки від 04 серпня 2016 року N 635.16/01 позивач провів позапланову перевірку виконання відповідачем вимог вищевказаних приписів, за наслідками якої склав акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 10 серпня 2016 року. У цьому акті зафіксовано факт невиконання замовником будівництва ОСОБА_7 вимог приписів від 17 червня 2016 року N С-1706/4 та N С-1706/5, а саме: відповідно до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів відсутні станом на 10 серпня 2016 року відомості про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, немає інформації щодо видачі документів дозвільного та декларативного характеру про початок виконання підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці або документів, які б свідчили про виконання вимог приписів, що у свою чергу свідчить про порушення ОСОБА_7 вимог статті 41 Закону N 3038-VI.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 вказаних приписів позивач звернувся до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відповідач без розроблення проектної документації та відповідних дозвільних документів провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, а також не виконав у встановлений строк вимог приписів Департаменту ДАБІ про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для зобов'язання ОСОБА_7 знести об'єкт самочинного будівництва. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей адміністративний позов подано у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, з огляду на що цей спір є публічно-правовим, а відтак свідчить про поширення на нього в силу приписів частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 КАС України адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

На підставі пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб'єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону N 687-XIV для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Згідно із частиною третьою статті 6 Закону N 3038-VI органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 13 Закону N 687-XIV визначено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року N 294 затверджено Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, відповідно до пункту 1 якого ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

За змістом статті 41 Закону N 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону N 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Аналіз наведених вище положень частини першої статті 38 Закону N 3038-VI у взаємозв'язку з нормами частини першої статті 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв'язку з його невиконанням.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю діє як суб'єкт владних повноважень послідовно, в чітко визначеному порядку. Зокрема, такий орган, наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то й подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

При цьому звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється ним як суб'єктом владних повноважень на підставі частини першої статті 38 Закону

N 3038-VI, що з огляду на вказані вище норми статей 2-4, 17 та 50 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судом першої інстанції), а також статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), свідчить про належність такого спору до юрисдикції адміністративних судів.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі частини першої статті 38 Закону N 3038-VI, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року (справи N 14-48цс та N 11-96апп18 відповідно).

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18 Велика Палата Верховного Суду, навівши відповідні обґрунтування, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання представника відповідача в касаційній скарзі на те, що цей спір має приватноправовий характер, оскільки відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2017 року за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 547 кв. м (житлова площа 381,1 кв. м), що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1 (а. с. 63, том 2), з огляду на те, що згідно з указаним витягом за відповідачем зареєстровано право власності на багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2. Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом розгляду цієї справи є знесення об'єкта самочинного будівництва за іншою адресою: АДРЕСА_1.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Згідно із частиною першою статті 34 Закону N 3038-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону N 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як було зазначено вище, частиною першою статті 38 Закону N 3038-VI передбачено, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Отже, позов про знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування може бути пред'явлено органом державного архітектурно-будівельного контролю до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, встановлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до частини десятої статті 41 Закону N 3038-VI суб'єкт господарювання має право звернутися до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно із частиною другою статті 38 Закону N 3038-VI за рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних зі знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

На підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома).

Відповідно до частини третьої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться, зокрема, щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Як установили суди попередніх інстанцій, цільове призначення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, на яких здійснюється будівництво багатоповерхового будинку, згідно з даними Державного земельного кадастру - 02.01, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року N 548 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за N 1011/18306), для будівництва відповідного багатоквартирного будинку, що здійснюється ОСОБА_7, має бути відведена земельна ділянка з цільовим призначенням - 02.03, тобто для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Станом на 10 серпня 2016 року інформація щодо видачі документів дозвільного і декларативного характеру на початок виконання підготовчих та будівельних робіт з будівництва багатоповерхового будинку за вказаними адресами відсутня, як відсутні й належним чином затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок за вказаними вище адресами та щодо зміни їх цільового призначення, чим допущено відповідачем істотні порушення будівельних норм і правил.

Отже, відповідач без розробленої проектної документації та відповідних дозвільних документів провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, що відповідно до частини першої статті 376 ЦК України дає підстави для визначення цього будинку об'єктом самочинного будівництва.

У зв'язку з виявленими порушеннями містобудівного законодавства 17 червня 2016 року Департаментом ДАБІ видано ОСОБА_7 як особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, припис N С-1706/4 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та припис N С-1706/5 про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, яких станом на 10 серпня 2016 року відповідач не виконав.

Вказані приписи Департаменту ДАБІ є чинними, відомості про їх оскарження відповідачем відсутні. Доказів про те, що відповідачем вживалися заходи з метою усунення зазначених у приписах порушень, ОСОБА_7 не надано.

Ураховуючи те, що відповідач без розроблення проектної документації та відповідних дозвільних документів з істотними порушеннями будівельних норм і правил провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, а також не виконав у встановлений строк вимоги приписів Департаменту ДАБІ про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, Велика Палата Верховного Суду на підставі положень статті 376 ЦК України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ про зобов'язання ОСОБА_7 знести об'єкт самочинного будівництва.

При цьому відсутність у відповідача проектної документації, здійснення будівництва без отримання вихідних даних (містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, технічних умов, завдання на проектування) унеможливлює зобов'язання ОСОБА_7 провести перебудову об'єкта самочинного будівництва.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 як представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лященко Н.П.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что спор, который является предметом настоящего рассмотрения, является публично-правовым, поскольку возник при участии субъекта властных полномочий, который реализует в спорных правоотношениях предоставленные ему действующим законодательством властные управленческие функции по выявлению факта самовольного строительства и устранения нарушений путем сноса самовольно построенного объекта градостроительства. Дело по иску такого субъекта властных полномочий, который обратился в суд с иском о сносе самовольно построенного объекта на основании части первой статьи 38 Закона N 3038-VI, относится к юрисдикции административных судов.

Учитывая то, что ответчик без разработки проектной документации и соответствующих разрешительных документов с существенными нарушениями строительных норм и правил провел строительство многоэтажного дома на земельных участках, которые не были отведены для этой цели и имеют другое целевое назначение, а также не выполнил в установленный срок требования предписаний Департамента ГАСК об устранении нарушения требований законодательства в сфере градостроительной деятельности, строительных норм, государственных стандартов и правил и о прекращении подготовительных и строительных работ, не соответствующих требованиям законодательства, суд на основании положений статьи 376 ГК Украины считает обоснованным вывод судов предыдущих инстанций об удовлетворении исковых требований ГАСК в лице Департамента ГАСК об обязательствах ответчика снести объект самовольного строительства. При этом отсутствие у ответчика проектной документации, осуществление строительства без получения исходных данных (градостроительных условий и ограничений застройки земельных участков, технических условий, задания на проектирование) исключает обязательства ответчика провести перестройку объекта самовольного строительства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 0340/1429/18
      Провадження № 11-277апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року (суддя Костюкевич С. Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (судді Старунський Д. М., Багрій В. М., Мікула О. І.) у справі № 0340/1429/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Відділ освіти, Локачинська РДА відповідно) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділу освіти, у якому просили:
      - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям»;
      - зобов`язати провести перерахунок надбавок за престижність праці педагогічних працівників починаючи з березня 2018 року по час звернення до суду із розрахунку 20 % посадових окладів (ставки заробітної плати) й надалі проводити виплату вказаних надбавок у такому розмірі.
      2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год, а ОСОБА_2 - вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-к «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів середньої загальної освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року розміру надбавки за престижність педагогічної праці з 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році.
      3. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», яким з 01 березня 2018 року без згоди позивачів зменшив розмір надбавок за престижність педагогічної праці з 20 % до 5 % у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці.
      4. Вважаючи наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2018 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      7. Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу перебування позивачів на посадах вчителя, то цей спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      8. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      9. Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що з постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 року № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» та Положення про Відділ освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 27 березня 2018 року № 137, убачається, що між позивачами та відповідачем виникли не трудові, а публічно-правові відносини, оскільки Відділ освіти, видаючи оскаржуваний наказ, здійснив владні управлінські функції в галузі управління закладами освіти Локачинського району, виступив не як роботодавець, а як суб`єкт владних повноважень, адже роботодавцем є заклад освіти. Крім цього, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є виключно трудовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки Відділ освіти не є роботодавцем позивачів, трудові договори позивачів укладені з відповідними закладами освіти, а не з відповідачем.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 14 березня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасниками справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      13. ОСОБА_1 є вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год починаючи з 01 вересня 2003 року.
      14. ОСОБА_2 з 1995 року є вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год у 2017-2018 навчальних роках.
      15. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-К «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року надбавки за престижність педагогічної праці із 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році. Цей наказ був доведений до позивачів шляхом оголошення на зборах.
      16. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», відповідно до якого у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці зменшено до 5 % виплату надбавок за престижність праці педагогам з 01 березня 2018 року.
      17. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      20. На підставі частини першої статті 5 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
      21. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      22. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      26. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
      28. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
      29. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      30. Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
      31. За нормами статті 1 Закону № 586-XIV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
      32. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону № 586-XIV).
      33. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази (стаття 6 Закону № 586-XIV).
      34. Відповідно до статті 13 Закону № 586-XIV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
      35. Статтею 22 Закону № 586-XIV визначені повноваження місцевої державної адміністрації в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, серед яких, зокрема, є: реалізація державної політики в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді; виконання програми щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти, здійснення загального керівництва закладами науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансового забезпечення (пункти 1, 3 частини першої статті 22 Закону № 586-XIV).
      36. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 586-XIV акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
      37. З матеріалів справи вбачається, що позивачі просять визнати протиправним і скасувати наказ структурного підрозділу Локачинської РДА від 28 лютого 2018 року № 33-к, предметом якого є зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці бюджету району на 2018 рік.
      38. Отже, предметом розгляду в цій справі є рішення місцевого органу виконавчої влади як суб`єкта владних повноважень під час реалізації покладених на нього законодавством владних управлінських функцій щодо прийняття рішення зі здійснення матеріально-фінансового забезпечення навчальних закладів, які знаходяться в межах відповідної території і належать до сфери управління державної адміністрації, що свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.
      39. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки в цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      41. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      42. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
      2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року скасувати, а справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 84941691
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 392/1213/17
      Провадження № 14-292цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року.
      2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач).
      2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
      4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві.
      5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів.
      6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.
      Доводи інших учасників справи
      8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону.
      9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
      11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає.
      18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі.
      19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України).
      25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
      27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
      28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства.
      29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124).
      30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи.
      31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві.
      32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві.
      33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
      34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються.
      36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19).
      37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства.
      38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства.
      39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84975970
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 734/2106/16-а
      Провадження № 11-43апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Желтобрюх І. Л.) у справі № 734/2106/16-а за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Селищна рада), виконавчого комітету Селищної ради (далі - Виконком), треті особи: Козелецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі - Козелецький МНВК), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконними й скасування рішень та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила:
      - визнати незаконним і скасувати рішення ХІІ сесії VІ скликання Селищної ради від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги»;
      - визнати незаконним і скасувати рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги » в частині зобов`язання ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      2. Позов мотивовано тим, що після законної добудови до належної позивачці на праві власності квартири АДРЕСА_1 рішенням Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » їй було дозволено закрити вказаний прохід. Проте усічні 2016 року позивачці стало відомо, що рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року Селищна рада відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », а 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130, яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      3. На думку позивачки, вказані рішення Селищної ради та Виконкому є незаконними й підлягають скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Козелецький районний суд Чернігівської області постановою від 29 вересня 2016 року позов задовольнив.
      5. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що цей позов ОСОБА_1 подано на захист права власності, а тому спір між позивачкою та органами місцевого самоврядування є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування заявлених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила, що суд неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також помилково застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що спричинило безпідставне закриття провадження у справі.
      8. На думку скаржниці, цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки пов`язаний з оскарженням рішень органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень.
      9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідачі та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 16 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та відмовив у відкритті касаційного провадження за цією ж скаргою на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що касаційному перегляду підлягає ухвала Київського апеляційного адміністративного суду.
      18. 04 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      20. Позивачка та її донька є власницями по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження від 12 січня 2012 року № 595-р.
      21. 19 серпня 2008 року Виконком прийняв рішення № 61 «Про надання дозволу на будівництво, узаконення раніше проведеного будівництва», яким позивачці дозволено добудову коридору.
      22. Право власності на вказану добудову в подальшому зареєстроване в порядку, встановленому законодавством України.
      23. 02 грудня 2008 року Селищна рада ХІ сесії V скликання рішенням «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » дозволити позивачці закрити прохід з вул. Леніна на вул. Перемоги у зв`язку з одержанням квартири.
      24. Рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги» Селищна рада , розглянувши клопотання мешканців вул. Перемоги щодо проходу через двір Козелецького МНВК, керуючись статтею 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », для створення зручностей у пересуванні мешканців вул. Перемоги та вул. Леніна залишила прохід, що з`єднує ці вулиці вздовж території навчального комбінату.
      25 . 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги », яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято - Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      26. Вважаючи рішення відповідачів незаконними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      27. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      28. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      29. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      30. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      32. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      33. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      34. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
      35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      36. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      37. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      38. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      39. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
      40. Згідно із частиною першою статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
      41. Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила визнати незаконними та скасувати рішення Селищної ради ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року, яким остання відмінила рішення Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги», а також рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130, яким, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято-Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      42. Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними, на думку ОСОБА_1 , рішеннями відповідачів щодо відкриття (відновлення) проходу загального користування попри будинок позивачки.
      43. Оскаржувані в цій справі рішення Селищної ради та Виконкому пов`язані з вирішенням відповідно до закону питання у галузі земельних відносин, яке в силу законодавчих приписів належить до їх виключної компетенції як органів місцевого самоврядування й стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб,тому законність таких дій (рішень) підлягає перевірці адміністративним судом.
      44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі дослідженню підлягають владні управлінські дії та рішення органів місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси невизначеного кола осіб, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      45. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 450/338/17 (провадження № 11-187апп19).
      46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      47. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      48. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      50. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      51. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного судудля продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 84976002