ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора между субъектами властных полномочий относительно распоряжения землей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 925/1152/17

Провадження N 12-178гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М.,

за участю помічника судді Павленко В.В., який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (від прокуратури - Рудак О.В.),

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (представник - не з'явився),

відповідач - Чигиринська районна державна адміністрація (представник - не з'явився),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 925/1152/17 Господарського суду Черкаської області за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до Чигиринської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2017 року заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Чигиринської районної державної адміністрації (далі - Чигиринська РДА) про визнання незаконним та скасування розпорядження від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172".

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Чигиринська РДА порушила норми статті 19 Конституції України, оскільки прийнятим розпорядженням вилучила землі державної власності, розпорядником яких, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, чим перевищила повноваження, та порушила встановлений законодавством порядок реалізації права на землю. Позивач вважає, що у результаті протиправних дій Чигиринської РДА відбулась не лише заміна розпорядника земель та порушена процедура передачі земель держаної власності, а й фактичне вилучення земель із державної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 08 квітня 2005 року проведені загальні збори власників земельних часток (паїв) с. Стецівка, за результатами яких було складено протокол загальних зборів власників земельних часток (паїв) (далі - протокол).

4. Згідно з пунктом 5 протоколу передано до земель запасу Стецівської сільської ради землі спільної часткової власності загальною площею 976,26 га, з них 1,20 га ріллі, які розміщенні окремими ділянками на малих площах, 36,66 га сіножаті в результаті уточнення меж земельних масивів та 938,4 га пасовищ, які фактично використовуються як пасовища на схилах більше 9°, а також затверджено зменшення орних земель спільної часткової власності площею 134,42 га, які знаходяться під пунктом тріангуляції (0,1 га), ярами (21,25 га), болотами (5,0 га), польовими шляхами (2,15 га), лісовкриттям (96,92 га) та під господарським двором (9,0 га).

5. У подальшому відповідно до протоколу виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Стецівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

6. Чигиринською РДА прийнято розпорядження від 12 серпня 2005 року N 172 "Про затвердження остаточного розміру і вартості земельної частки (паю) і видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) Стецівської сільської ради" (далі - розпорядження N 172), яким, зокрема передано до земель запасу землі спільної часткової власності загальною площею 976,26 га, з них 1,2 га ріллі, які розміщенні окремими ділянками на малих площах; 938,4 га пасовищ, які фактично використовуються як пасовища на схилах більше 9° та 36,66 га сіножатей (пункт 4 розпорядження).

7. У подальшому Чигиринською РДА прийнято розпорядження від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172" (далі - розпорядження N 376), яким внесено зміни до розпорядження N 172 та викладено його пункт 4 у такій редакції: "4. Земельні ділянки загальною площею 976,26 га, з них 1,2 га ріллі, 938,4 га пасовищ та 36,66 га сіножатей віднести до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в адміністративних межах Стецівської сільської ради за межами населеного пункту".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Господарський суд Черкаської області рішенням від 28 листопада 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав незаконним та скасував розпорядження Чигиринської РДА від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172". Стягнув з відповідача судовий збір.

9. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що Чигиринська РДА порушила норми частини другої статті 19 Конституції України, оскільки прийнятим розпорядженням вилучила землі державної власності, розпорядником яких, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, чим перевищила повноваження та порушила встановлений законодавством порядок реалізації права на землю, тому в результаті протиправних дій Чигиринської РДА відбулась заміна розпорядника земель.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

10. Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 березня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року скасував та закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що спір виник між двома суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а саме, стосовно повноважень щодо розпорядження землями, а тому спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У квітні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року. У своїй касаційній скарзі просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року - залишити в силі.

13. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі виник між двома рівноправними суб'єктами земельних відносин щодо правомірності рішення відповідача, яким, зокрема, вилучено із державної власності земельну ділянку площею 976,26 га та віднесено її до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, тобто фактично надано правового режиму приватної власності, що свідчить про наявність у спірних правовідносинах спору про право цивільне. Крім цього, у касаційній скарзі зазначено, що спір має не публічний, а приватноправовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області, призначив до розгляду справу та надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

15. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

16. 19 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб'єктної та предметної юрисдикції.

17. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що підставою оскарження постанови є порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної та предметної юрисдикції, оскільки, на думку скаржника, цей спір має не публічний, а приватноправовий характер, отже, є підвідомчим саме господарським, а не адміністративним судам, тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, на час звернення позивача до суду з позовом) та помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

18. Оскільки заступник прокурора Черкаської області оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року з підстав порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної та предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Скаржник зазначає, що Чигиринська РДА не має щодо ГУ Держгеокадастру контрольних функцій, не перебуває із ним у відносинах управлінського підпорядкування, тобто у даному спорі про право щодо конкретного об'єкту цивільних відносин (земельна ділянка), відповідач з рівним йому суб'єктом не здійснює владних управлінських функцій, а його вирішення урегульовано нормами цивільного права.

20. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявність між сторонами у справі, які є рівноправними суб'єктами земельних відносин, спору про право на земельну ділянку площею 976,26 га, яка за доводами позивача належить до державної власності, а за доводами відповідача - до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, тобто до приватної власності, а звідси дійшов помилкового висновку, що позов прокурора не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

21. Натомість суд першої інстанції правильно встановив предмет позову, його підстави і зміст позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про приватноправовий характер спору, який урегульовується нормами цивільного, земельного законодавства, оскільки спірним розпорядженням відповідач змінив розпорядника земельної ділянки площею 976,26 га, та вилучив її з державної власності, чим порушив права позивача.

22. У судовому засіданні прокурор надала усні пояснення по суті справи та підтримала доводи касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

23. 07 червня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Чигиринської РДА на касаційну скаргу, у якому стверджується, що постанова суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження в цій справі, є законною та обґрунтованою, оскільки спір виник у сфері управління стосовно повноважень щодо розпорядження землями.

24. Також Чигиринська РДА вказала, що розпорядженням N 376, яким викладено пункт 4 розпорядження N 172 у новій редакції, не змінено форму власності на землю, а приведено цей документ у відповідність до вимог земельного законодавства, яке було чинним як на момент видання розпорядження N 172, так і на час видання розпорядження N 376. Тому вважає, що Чигиринська РДА діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України, земельним законодавством, Законом України "Про місцеві державні адміністрації".

25. 12 червня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру на касаційну скаргу, у якому висловлена незгода з мотивами, викладеними у постанові Київського апеляційного господарського суду, оскільки в спірних правовідносинах було порушено право держави в особі ГУ Держгеокадастру саме як власника майна, а тому захист цивільних прав не належить до сфери адміністративного судочинства.

26. Крім цього, зазначає, що розпорядження N 376 прямо порушує права ГУ Держгеокадастру як розпорядника зазначених земель, оскільки вилучення земель із державної власності унеможливлює проведення аукціону та продажу прав на цю земельну ділянку через відкриті торги й тим самим наповнення державного бюджету відповідними коштами. Також наголошує, що розпорядження N 172 є актом індивідуальної дії, що вичерпало свою дію після його винесення, тому внесення жодних змін до нього не є можливим.

27. Звідси ГУ Держгеокадастру вважає рішення Господарського суду Черкаської області законним і обґрунтованим.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору у цій справі, що пов'язаний із визнанням незаконним та скасуванням розпорядження Чигиринської РДА, Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

29. Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

30. Згідно з положеннями статей 1, 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), які кореспондуються зі статтями 4, 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

31. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).

32. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з пунктами 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

33. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункти 1, 6 частини першої статті 20 цього Кодексу).

34. Натомість частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

35. Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

36. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

37. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову), визначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

38. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.

39. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

40. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

41. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

42. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

43. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

44. Згідно з пунктом "а" частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

45. За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

46. Стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

47. Із наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

48. Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

49. Як зазначено судами попередніх інстанцій, прокурор, звертаючись до господарського суду із позовом про визнання незаконним розпорядження Чигиринської РДА, стверджував про порушення оскаржуваним розпорядженням прав та інтересів держави як власника спірних земельних ділянок в орендних правовідносинах.

50. Судами попередніх інстанцій не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження Чигиринської РДА. Посилання суду першої інстанції на державну статистичну звітність (форма 6-зем) як на підставу віднесення спірної земельної ділянки до земель запасу державної власності є необґрунтованим. Відділ у Чигиринському районі ГУ Держгеокадастру листом від 13 листопада 2017 року N 771/112-17 повідомив, що інформація про реєстрацію спірних земельних ділянок загальною площею 976,26 га в Державному земельному кадастрі відсутня; інформація щодо обліку права власності держави в особі ГУ Держгеокадастру на земельні ділянки загальною площею 976,26 га в адміністративній звітності з кількісного обліку земель (форми N N 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем) у відділі відсутня (а. с. 102).

51. З огляду на це, відсутність порушення приватного права держави у спірних відносинах вказує й на відсутність ознак приватноправового спору у цій справі.

52. Натомість суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що позов прокурора мотивований, зокрема посиланням на приписи статті 122 Земельного кодексу України, якою встановлено, що розпорядником земель державної власності є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельним відносин, у цьому випадку - ГУ Держгеокадастру.

53. Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

54. Виходячи з наведеного, оскаржуване розпорядження Чигиринської РДА від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172", приймалось райдержадміністрацією під час здійснення нею владних управлінських функцій.

55. Отже, цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, оскільки предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення місцевого органу державної влади (районної державної адміністрації) законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій.

56. Зважаючи на публічно-правовий характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі, оскільки спір у цій справі не має ознак приватноправового характеру, а є публічно-правовим, а отже, мав розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

57. Інші доводи касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, оскільки предметом касаційного перегляду є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а звідси вони не впливають на визначення юрисдикції цієї справи.

58. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є таким, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

61. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області - без задоволення.

Щодо судових витрат

62. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

63. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

64. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), статей 2, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), справи у спорах, що виникають між двома суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі N 925/1152/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В этот раз Большая палата опять решила не обращаться к гадальным картам и угадывать цель иска и указала, что этот спор подпадает под юрисдикцию административного суда, поскольку предметом проверки в этом деле является соответствие решения местного органа государственной власти (районной государственной администрации) законодательно определенному объему его компетенции при осуществлении властных управленческих функций.

Таким образом, по смыслу статей 1, 2, 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент обращения с иском в суд), статей 2, 6, 17 Кодекса административного судопроизводства Украины (в редакции, действующей на момент обращения с иском в суд), дела по спорам, возникающим между двумя субъектами властных полномочий по поводу реализации их компетенции в сфере управления, подлежат рассмотрению по правилам административного судопроизводства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 295/1426/17
      Провадження N 14-587цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року (судді Коломієць О.С., Гансецька І.А., Шевчук А.М.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі", Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів,
      ВСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі" (далі - ЗАТ "ЖЛ"), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, звернулася до суду із заявою про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів.
      На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_3 зазначила, що вона є акціонером ЗАТ "ЖЛ", що підтверджується сертифікатом акцій НОМЕР_1. Вважає, що її майнові права та законні інтереси як акціонера щодо користування та розпорядження власністю, а саме акціями ЗАТ "ЖЛ", порушено, оскільки систему реєстру власників іменних цінних паперів акціонерів товариства втрачено.
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ".
      Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року заяву ОСОБА_3 задоволено, встановлено факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ".
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення, можливий лише судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження. Саме в порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Судове рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" є лише необхідною умовою для прийняття емітентом - ЗАТ "ЖЛ" рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів. Під час розгляду цієї заяви суд установив, що в ході розгляду адміністративної справи N 906/7917/11 представник товариства не надав для огляду в судове засідання оригінал системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з його знищенням, про що суду було надано відповідний акт. Отже, наявність копії реєстру не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту втрати оригіналу системи реєстру власників іменних цінних паперів.
      Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розпорядженням Житомирського ТУ ДКЦПФР N 22-ЖИ-С-А-11 від 20 червня 2012 року скасовано реєстрацію випуску акцій ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з припиненням діяльності цього товариства шляхом його злиття з ТОВ "Будстайл-XXI". Указане розпорядження і питання щодо відновлення обігу акцій ЗАТ "ЖЛ" є предметом розгляду в адміністративних судах. Установлення юридичного факту, не передбаченого статтею 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), у цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, постановлене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
      У касаційнійскарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що зазначений спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства та виник з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником, а отже, встановлення юридичного факту у цій справі є нічим іншим, як відновлення прав акціонерів, а тому вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим. ОСОБА_3 вважає, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а стосується встановлення факту, що має юридичне значення, та за суб'єктним складом і предметом позову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 рокувідкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали.
      Відзив на касаційну скаргу не подавався.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
      Згідно зі статтею 388ЦПК України у редакції цього Закону судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлення юридичного факту в цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на таке.
      Зазмістом положень глави 6 розділуІV ЦПК України встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається судами загальної юрисдикції в порядкуокремого провадження.
      У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових правфізичних осіб, якщо законом не визначено іншогопорядку їх встановлення (частинадруга статті 256 ЦПК України у редакції, яка була чинна на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
      Водночас згідно із частиною четвертою вказаної статті суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
      Аналогічна норма передбачена статтею 315 ЦПК України у чинній редакції.
      У справі, що розглядається, ОСОБА_3 просила встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Установлення цього факту заявниця пов'язує з відновленням діяльності товариства та підтвердженням її прав як власника іменних цінних паперів з метою реалізації їх відповідно до вимог статей 317-319 Цивільного кодексу України.
      Таким чином, ідеться не просто про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, а про спір щодо відновлення корпоративних прав ОСОБА_3 як власника іменних цінних паперів у зв'язку з відновленням діяльності товариства.
      Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон N 514-VI) корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
      Корпоративні права акціонера щодо акціонерного товариства посвідчуються акціями цього товариства, які існують виключно в бездокументарній формі (частини перша та друга статті 20 Закону N 514-VI).
      Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством (пункт 1 частини першої статті 25 Закону N 514-VI).
      Частиною першою статті 32 вказаного Закону передбачено, що загальні збори акціонерного товариства є вищим органом цьоготовариства.
      У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку (реєстру) акціонерів які мають право на таку участь, або їх представники (частина перша статті 34 вказаного Закону).
      Отже, акціонер може реалізувати своє право на участь в управлінні товариством (участь у загальних зборах) лише за умови наявності реєстру власників іменних цінних паперів, до якого включений такий акціонер.
      Реєстр власників іменних цінних паперів складається згідно з відомостями, що містяться в системі реєстру власників іменних цінних паперів у депозитарній установі.
      Відсутність реєстру власників іменних цінних паперів та бездіяльність емітента щодо відновлення такого реєстру унеможливлює проведення загальних зборів акціонерів емітента і відповідно прийняття рішень, що стосуються діяльності та управління товариством, акціонером якого є заявник.
      Згідно з пунктом 1 розділу 2 Положення про порядок забезпечення існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 січня 2014 року N 47 (далі - Положення N 47), саме на емітента покладається обов'язок вчинити ряд дій, пов'язаних з переведенням акцій із документарної в бездокументарну форму та відновленням системи реєстру власників іменних цінних паперів.
      Зокрема, до обов'язків емітента входить обов'язок з'ясувати інформацію стосовно наявності документів системи реєстру власників цінних паперів у Центральному депозитарії цінних паперів та депозитарної установи, яка остання здійснювала ведення реєстру власників іменних цінних паперів відповідного випуску акцій.
      У випадку відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів у емітента, або в Центральному депозитарії, або в депозитарній установі емітент повинен здійснити дії щодо відновлення інформації про власників іменних цінних паперів системи реєстру власників іменних цінних паперів цього випуску. Такі дії емітента передбачені Порядком забезпечення інтересів власників іменних цінних паперів у разі відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 2014 року N 805 (далі - Порядок N 805).
      Пунктом 2 Порядку N 805 передбачено, що в разі набрання законної сили судовим рішенням щодо встановлення факту втрати системи реєстру та отримання зазначеного рішення емітентом або акціонерами, що ініціюють проведення процедури відновлення інформації про власників, відповідний орган емітента (виконавчий орган, наглядова рада або загальні збори) має прийняти рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску та здійснити інші передбачені цим Порядком дії щодо відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру. Емітент може доручити депозитарній установі за її згодою відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру шляхом укладання відповідного договору.
      При укладанні емітентом з депозитарною установою відповідного договору емітент подає депозитарній установі копію судового рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників та копію рішення уповноваженого органу емітента про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску (реєстру власників іменних цінних паперів), засвідчену емітентом (абзац другий пункту 2 Порядку N 805).
      Таким чином, права заявника можна відновити лише після вчинення емітентом дій, спрямованих на відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, які, зокрема, передбачені Порядком N 805.
      Цей Порядок визначає послідовність дій емітента щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів у разі наявності судового рішення щодо встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску.
      Отже, існує спір, який не може бути вирішений лише шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, що здійснюється в судах загальної юрисдикції.
      Справа, що розглядається, пов'язана зі спором про порушення корпоративних прав заявника. Відповідно заява ОСОБА_3 не може бути розглянута в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України.
      Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України в чинній редакції.
      У порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка булла чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
      Аналогічна норма міститься й у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України в чинній редакції.
      Отже, справи у спорах, які виникають між акціонерним товариством і його акціонерами, та які пов'язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів, належать до корпоративних спорів і підлягають вирішенню господарськими судами України.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 668/13907/13-ц
      Провадження N 14-153цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н. 0., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко 0. Р., Лобойка Л.М., Прокопенка 0. Б., Саприкіної І.В., Ситнік 0. М., Ткачука 0. С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_15 про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року у складі суддів Прокопчук Л.П., Базіль Л.В., Полікарпової 0. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у складі суддів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" (далі - ТОВ "Херсонгазсервіс") до ОСОБА_15, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним
      ВСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2013 року приватне акціонерне товариство "Херсонгазсервіс", правонаступником якого е ТОВ "Херсонгазсервіс", звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Херсонгазсервіс" (далі - ВАТ "Херсонгазсервіс") як продавцем та ОСОБА_15 як покупцем укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. "В", загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, вартістю 346 749,00 грн. Від імені товариства договір укладений не уповноваженою на те особою - головою правління, який не мав права одноособово розпоряджатися спірним майном.
      Крім того, зазначеним договором передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням N 8, розташованим в центральній майстерні літ. "В", відповідно до його цільового призначення у зв'язку з тим, що на його території знаходяться електрощитові виробничої бази, належної товариству. Позивач зазначив, що без дозволу керівних органів управління товариства та без схвалення спостережною радою і без рішення загальних зборів товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, також договором не визначені умови щодо земельної ділянки, якою користується товариство й про такі обмеження відповідачка мала б знати.
      У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року недійсним на підставі статей 92, 115, частин першої - третьої статті 203, частини першої статті 215, статті 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Останнім рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, укладений 27 жовтня 2010 року між ВАТ "Херсонгазсервіс" та ОСОБА_15 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.
      У жовтні 2017 року ОСОБА_15, в інтересах якої діє адвокат Лещенко О.В., звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 92 та 241 ЦК України та статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" в частині надання правової оцінки укладенню виконавчим органом юридичної особи договорів за відсутності відповідного рішення загальних зборів. Просила рішення судів апеляційної та касаційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      В обґрунтування зазначених підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), ОСОБА_15 послалася на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у справі N 757/10133/16-ц, постанову Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року у справі N 918/405/15 та постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 6-72цс17, від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16, від 6 квітня 2016 року у справі N 3-84гс16.
      Ухвалою Верховного Суду України від 14 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції, надіслано копії заяви з доданими до неї матеріалами особам, які беруть участь у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147Л/ІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147Л/ІІІ), яким ЦПК України викладений у новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" цього Кодексу).
      Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року справу призначено до розгляду.
      Відповідно до абзацу другого частини другої статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ОСОБА_15, в інтересах якої діє адвокат Лещенко О.В., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу цивільної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що у цій справі ухвала суду касаційної інстанції оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї ж норми права судами касаційної інстанції різних юрисдикцій (цивільної та господарської).
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
      Ухвалою від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      За змістом положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню.
      Під час розгляду справи судами встановлено, що 27 жовтня 2010 року між ВАТ "Херсонгазсервіс", правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_15 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого товариство продало за 346 749 грн об'єкт нерухомого майна, а саме центральну майстерню літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1. Інвентаризаційна вартість об'єкта нерухомого майна складає 41 073 грн. Від імені продавця договір підписаний головою правління Балюком І.Я., який діє на підставі статуту товариства.
      Відповідно до пункту 6.1 статуту ВАТ "Херсонгазсервіс", в редакції 1999 року, товариство є власником майна, що складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших матеріальних і нематеріальних цінностей, активів, переданих йому засновниками, вартість яких відображена в балансі товариства.
      Згідно з пунктом 5.2 статуту товариства його статутний фонд складає 97 056,96 грн.
      Пунктом 6.2 статуту визначено, що товариство має право майно продавати та купувати, передавати і отримувати безкоштовно, обмінювати, здавати і брати в оренду, давати і брати у позичку тощо.
      Згідно з пунктом 8.2 статуту визначено перелік питань, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів, до яких не включено вирішення питань про укладення угод щодо відчуження майна товариства.
      Пунктом 9.3 статуту визначено перелік питань, які належать до компетенції спостережної ради товариства, серед яких - затвердження умов договорів (угод) та надання права на заставу майна товариства на суму, що перевищує його статутний фонд.
      Спостережна рада є колегіальним органом, яка складається з трьох членів і формується на загальних зборах акціонерів строком на три роки. Членами цієї ради можуть бути тільки акціонери товариства (пункт 9.7 статуту).
      Згідно з п. 10.1 статуту виконавчим органом товариства, який здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю, є правління товариства, яке складається з п'яти членів, обирається на загальних зборах акціонерів строком на три роки.
      Відповідно до пунктів 10.4, 10.7 статуту роботою товариства керує голова правління, який є керівником товариства і діє від його імені без доручення, та який обирається загальними зборами акціонерів строком на три роки. Голова правління здійснює від імені товариства усі види цивільно-правових угод, в т. ч. кредитних, розпоряджається майном і коштами товариства, крім випадків, віднесених цим статутом до компетенції загальних зборів акціонерів і спостережної ради.
      Пунктами 10.5, 10.12 статуту встановлено, що правління вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Засідання правління є правомочним, якщо на ньому беруть участь не менше 3/4 членів правління. Рішення правління приймається простою більшістю голосів його членів, присутніх на засіданні.
      Згідно з протоколом N 1 зборів акціонерів ВАТ "Херсонгазсервіс" від 27 червня 2008 року членами правління цього товариства були обрані: Галюк І.Я. (голова правління), Расторгуев С.В., Нікітенко В.Ф., Лапицька Т.Л., Чихун Т.С.
      В протоколі засідання правління ВАТ "Херсонгазсервіс" від 10 вересня 2010 року (на якому вирішено реалізувати цех підготовки виробництва, розташований на АДРЕСА_1, та доручено Галюку І.Я. розробити механізм вільної реалізації цього цеху) вказано, що в засіданні брали участь три члени правління: Галюк І.Я., Лапицька Т.Л., Нікітенко В.Ф.
      Згідно з протоколом засідання спостережної ради N 1 від 11 вересня 2010 року (на якому надано дозвіл реалізувати майстерні підготовки виробництва, розташовані на АДРЕСА_1, та доручено Галюку і. Я. розробити механізм вільної реалізації цеху підготовки виробництва) вказано, що в засіданні брали участь Сердюк О.М. (голова спостережної ради), ОСОБА_25, ОСОБА_26 (члени спостережної ради).
      Відповідно до даних річної фінансової звітності та балансу ВАТ "Херсонгазсервіс" за 2009 рік вартість активів товариства за 2009 рік складає 294 000 грн. Зазначена вартість активів станом на 31 грудня 2009 року підтверджена і аудиторською довідкою незалежної аудиторської фірми "Пріоритет" від 19 квітня 2016 року.
      На час укладення спірного договору ВАТ "Херсонгазсервіс" перебувало у складному фінансовому стані та мало заборгованість перед бюджетом та працівниками з виплати заробітної плати, в тому числі перед акціонерами. Ці підстави зазначені у протоколах засідань правління і спостережної ради від 10 та 11 вересня 2010 року відповідно.
      Після укладення договору відповідачем вчинялись дії щодо оплати нерухомого майна, а позивачем така оплата приймалась, про що свідчать фінансові документи (прибуткові касові ордера).
      Отримавши кошти за договором, підприємство розрахувалось із боргами та погасило заборгованість із заробітної плати, що підтвердив допитаний у судовому засіданні свідок, який на час укладення договору був акціонером товариства та головою спостережної ради.
      У подальшому між сторонами договору погоджувались та вирішувались питання щодо відведення земельної ділянки, про що свідчать листи голів правління Галюка І. Я та ОСОБА_27 ОСОБА_15 брала участь у витратах з охорони майна, оплачувала використану електричну енергію та інші рахунки.
      Рішення правління і спостережної ради від 10 та 11 вересня 2010 року були об'єктом спору у господарській справі N 923/130/14 за позовом ОСОБА_28 до ПАТ "Херсонгазсервіс" про визнання їх недійсними. Одеським апеляційним господарським судом розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_15 (як третьої особи, права якої порушено судовим рішенням суду першої інстанції). Постановою цього суду від 14 січня 2016 року, яка набрала законної сили, у позові ОСОБА_28 відмовлено. Встановлено, що: рішення про відчуження центральної майстерні літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 (яка є предметом оспорюваного договору) мало прийматися спостережною радою; рішення спостережної ради від 11 вересня 2010 року відповідає положенням статуту товариства та чинного законодавства; позивачкою не доведено, що воно прийняте з перевищенням повноважень спостережної ради.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із положень частини третьої статті 92, статті 241 ЦК України, згідно з якими у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Оскільки оспорюваний правочин є значним у силу положень пункту 18 частини другої статті 52, частин першої та другої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", то його укладення мало відбуватись на підставі рішень загальних зборів товариства за попереднім поданням спостережної ради товариства. У той же час статутом передбачено, що умови договорів (угод) на суму, що перевищує статутний фонд товариства, мали затверджуватись рішенням спостережної ради і статут не містить будь-яких обмежень щодо повноважень голови правління на укладення угод. Ураховуючи викладене, ВАТ "Херсонгазсервіс" не доведено, що ОСОБА_15 знала або за всіма обставинами не могла не знати про наявність обмежень на укладення головою правління товариства угоди від його імені. Мета, з якою позивачем укладено оспорюваний договір, дії позивача з його виконання (у тому числі прийняття оплати, подальше спільне з відповідачем утримання майна) дають підстави вважати правочин схваленим особою; на користь якої його було укладено.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачка зобов'язана була витребувати у ВАТ "Херсонгазсервіс" інформацію про дані останньої річної фінансової звітності (за 2009 рік), щоб упевнитися у наявності повноважень у керівника товариства на укладення оспорюваного значного правочину відповідно до вимог законодавства, чого вона не зробила, а тому вона діяла недобросовісно та нерозумно. Крім того, в ОСОБА_15 була можливість ознайомитися з положеннями статуту товариства та перевірити обсяг повноважень його керівника під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом, а тому відповідачка знала і за всіма обставинами не могла не знати про відсутність в нього повноважень на укладення оспорюваного правочину.
      Разом із тим, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року у справі N 918/405/15, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що директор товариства вчинив значний правочин з перевищенням обсягу повноважень. Проте сторонами оспорюваного правочину протягом тривалого часу вчинялися дії, спрямовані на його виконання, зокрема щодо передачі та прийняття предмету цього правочину, його оплати. Тому саме по собі перевищення директором позивача повноважень на укладення від імені товариства такого договору не створює підстави для визнання його недійсним у силу положень статті 241 ЦК України, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але й виконано. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20 вересня 2017 року у справі N 757/10133/16-ц, копію якої надано для порівняння, залишено без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного від імені товариства директором з перевищенням повноважень. В основу цього судового рішення покладено висновок про те, що позивач (товариство) не підтвердив належними та допустимими доказами наявності зловмисної домовленості між представником позивача та відповідачем при укладенні договору купівлі- продажу квартири. Суд апеляційної інстанції правильно застосувавши статтю 92 ЦК України вірно встановив, що покупець, укладаючи оспорюваний договір, діяв добросовісно і розумно, ним виконано обов'язки за договором, а також відсутні обґрунтовані підстави для висновку, що участь відповідача (покупця) в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення товариства нерухомого майна.
      Викладене свідчить про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статей 92, 241 ЦК України.
      Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов'язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
      Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
      Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
      Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
      Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).
      На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
      Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
      Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
      З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
      Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
      Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі N 6-72цс17, копії яких надано в обґрунтування заяви про перегляд судових рішень.
      Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
      Не зазначивши обставин, які безспірно свідчать про обізнаність відповідачки щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про визнання оспорюваного правочину недійсним. При цьому такого висновку апеляційний суд дійшов, узявши до уваги ті самі факти та обставини, що були встановлені судом першої інстанції, здійснивши їх переоцінку.
      Разом із тим, доводи ОСОБА_15 про неоднакове застосування статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" не знайшли свого підтвердження, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях, і в судових рішеннях, наданих в обґрунтування заяви, в яких міститься посилання на зазначену норму, суди застосували її однаково та відповідно до встановлених у справі обставин.
      Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено обізнаність відповідачки про наявність обмежень повноважень голови правління ТОВ "Херсонгазсервіс" на укладення оспорюваного правочину.
      Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (у редакції, яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом) є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      За таких обставин рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року.
      Статтею 88 ЦПК України (у редакції, яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом) встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Згідно з квитанціями від 11 листопада 2016 року N 0.0.649397765.1 та від 26 вересня 2017 року N 0.0.858173298.1 ОСОБА_15 сплачено судовий збір у розмірі 137,64 грн за подання касаційної скарги та 149,11 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті З603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції до набрання чинності Закону N 2147-VIII, статтями 403-404, положень підпунктів 1, 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_15 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року скасувати, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року залишити в силі.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" на користь ОСОБА_15 286,75 грн (двісті вісімдесят шість гривень сімдесят п'ять копійок) судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення у справі N 668/13907/13-ц.
      Видачу наказу доручити Суворовському районному суду м. Херсона.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 757/43355/16-ц
      Провадження N 14-399 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Печерського районного суду м. Києва (далі також - відповідач) про визнання дій/бездіяльності протиправними та відшкодування шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, постановлену суддею Панченко О.М., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Лапчевської О.Ф., Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
      Учасники справи:
      - позивач: ОСОБА_3,
      - відповідач: Печерський районний суд м. Києва
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 6 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати дії/бездіяльність посадових осіб відповідача незаконними.
      1.2. Зобов'язати відповідача виготовити та надіслати на адресу позивача належним чином засвідчені копії рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі N 757/2216/15-ц, рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року та дві ухвали цього суду від 25 травня 2016 року у справі N 22-ц/796/3406/2016.
      1.3. Стягнути з відповідача як відшкодування матеріальної шкоди - 24 489,52 грн і моральної шкоди - 10 000 грн.
      1.4. Стягнути з відповідача нестягнуту з ПАТ "Терра Банк" моральну шкоду у сумі 15 000 грн.
      2. Позов мотивував таким:
      2.1. 26 січня 2015 року подав до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Терра Банк" та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Терра Банк" про зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданих збитків.
      2.2. 2 лютого 2015 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі N 757/2216/15-ц, якою відмовив у відкритті провадження на тій підставі, що спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      2.3. 8 квітня 2015 року Апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 2 лютого 2015 року та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.4. 28 квітня 2015 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
      2.5. 17 листопада 2015 року цей суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, яке позивач оскаржив до Апеляційного суду міста Києва.
      2.6. 30 березня 2016 року суд апеляційної інстанції в частині вимог до ПАТ "Терра Банк" залишив рішення Печерського районного суду м. Києва від 2 лютого 2015 року без змін, а в іншій частині рішення суду першої інстанції скасував і закрив провадження.
      2.7. Незважаючи на неодноразові звернення до відповідача протягом тривалого часу, не міг отримати належно засвідчені копії судових рішень у справі N 757/2216/15-ц, що спричинило пропуск строків на апеляційне та касаційне оскарження.
      2.8. Вказує на порушення судом першої інстанції частини першої статті 21, частини першої статті 27 та частини третьої статті 222 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
      2.9. Внаслідок протиправних дій відповідача позивач був позбавлений коштів, які він намагався стягнути з ПАТ "Терра Банк" у судовому порядку під час розгляду справи N 757/2216/15-ц.
      2.10. Діями відповідача позивачеві була заподіяна моральна шкода, яка полягає у створенні перепон у доступі до правосуддя та має бути відшкодована на підставі статей 22, 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
      3. 9 грудня 2016 року Апеляційний суд м. Києва постановив ухвалу, якою визначив підсудність спору Деснянському районному суду м. Києва.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      4. 23 грудня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва відмовив позивачу у відкритті провадження.
      5. Мотивував тим, що вимоги про визнання дій/бездіяльності посадових осіб Печерського районного суду м. Києва незаконними та зобов'язання їх вчинити певні дії мають вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 16 лютого 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      7. Мотивував тим, що, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не зазначив мотивів такого рішення, не з'ясував характеру спірних правовідносин і не перевірив, чи є відповідач у справі суб'єктом владних повноважень за наведених у позовній заяві обставин.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      8. 13 березня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
      9. Мотивував тим, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у чинній на той час редакції; між сторонами виник публічно-правовий спір, а тому позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      10. 15 травня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року.
      11. Апеляційний суд вважав, що між позивачем і відповідачем як суб'єктом владних повноважень виник публічно-правовий спір, який відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 17 та статті 18 КАС України у чинній на той час редакції має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. 19 червня 2017 року позивачзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року, а також ухвалити рішення, яке згідно з повноваженнями суду касаційної інстанції відповідає обставинам справи.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Позивач вказує на те, що оскаржені ухвали постановлені з порушенням норм процесуального права.
      15.1. Вважає, що один і той самий суддя Деснянського районного суду м. Києва не міг двічі постановляти ухвалу про відмову у відкритті провадження. Стверджує, що ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року постановив неповноважний суд, оскільки повторно той самий суддя не мав права брати участь при новому розгляді справи після скасування 16 лютого 2017 року судом апеляційної інстанції ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року про відмову у відкритті провадження.
      15.2. Стверджує, що оскільки спірні правовідносини виникли через порушення прав позивача при розгляді цивільної справи, є підстави для звернення до суду саме за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Доводи відповідача
      16. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо порушення вимог про недопустимість повторної участі судді у розгляді справи
      17. У касаційній скарзі позивач вказує на постановлення ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року неповноважним судом, оскільки повторно той самий суддя не має права брати участь при новому розгляді справи після скасування 16 лютого 2017 року судом апеляційної інстанції ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року, постановленої тим самим суддею, що й постановив ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року (обидві - про відмову у відкритті провадження).
      18. Відповідно до частини першої статті 21 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у суді першої інстанції, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
      19. Отже, ЦПК України встановлював обмеження щодо повторного розгляду тим же складом суду першої інстанції справи лише у випадку скасування попереднього рішення цього суду щодо суті спору або ухвали про закриття провадження у справі. Інших підстав для обмеження участі судді суду першої інстанції у розгляді справи, зокрема після скасування ухвали цього про відмову у відкритті провадження, процесуальний закон не передбачав. Тому вказані доводи позивача є необґрунтованими.
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      20. Суди першої й апеляційної інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду питання про відкриття провадження, вважали, що подана позовна заява не може розглядатися в судах у порядку цивільного судочинства. Натомість, суди вказали, що справа може бути вирішена за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона має ознаки публічно-правового спору.
      21. Позивач вважає, що суди порушили норми процесуального права, оскільки, на його думку, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      22. Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача виготовити та надіслати на адресу позивача належним чином виготовлені та завірені судом копії рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі N 757/2216/15-ц (суддя Остапчук Т.В.), рішення суду апеляційної інстанції від 30 березня 2016 року та дві ухвали цього ж суду від 25 травня 2016 року у справі N 22-ц/796/3406/2016, то у касаційній скарзі позивач вказав, що ця вимога втратила актуальність і "в судовому засіданні була вилучена".
      23. Щодо іншої вимоги позивача - визнати дії/бездіяльність посадових осіб Печерського районного суду м. Києва незаконними:
      23.1. Позивач у додаткових поясненнях до касаційної скарги вказав, що оскаржував не рішення відповідача у конкретній справі, а дії апарату відповідного суду, зокрема і бездіяльність голови суду як керівника відповідача, який мав контролювати діяльність цього апарату.
      23.2. Обґрунтовуючи незаконність дій/бездіяльності посадових осіб відповідача, у позовній заяві позивач вказував:
      23.2.1. Порушуючи статтю 222 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи N 757/2216/15-ц, відповідач несвоєчасно надіслав йому ухвалу про відмову у відкритті провадження від 2 лютого 2015 року у справі N 757/2216/15-ц;
      23.2.2. Порушуючи статтю 21 ЦПК України у вказаній редакції, справа N 757/2216/15-ц повторно була передана на розгляд судді Печерського районного суду м. Києва Остапчука Т.В. після того, як Апеляційний суд м. Києва 8 квітня 2015 року у справі N 22-ц/796/5593/2015 скасував ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 2 лютого 2015 року, постановлену цим же суддею;
      23.2.3. Порушуючи статтю 157 ЦПК України у зазначеній редакції, розгляд справи N 757/2216/15-ц безпідставно відкладався та тривав поза межами розумного строку, оскільки провадження у цій справі було відкрите 28 квітня 2015 року, а рішення ухвалене аж 17 листопада 2015 року;
      23.2.4. Порушуючи статті 209 та 222 ЦПК України у вказаній редакції, рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі N 757/2216/15-ц було несвоєчасно виготовлене та надіслане позивачеві;
      23.2.5. Порушуючи статтю 222 ЦПК України у зазначеній редакції, заяви позивача у справі N 757/2216/15-ц від 13 червня 2016 року (вх. N 58151), від 21 червня 2016 року (вх. N 60991), від 4 липня 2016 року (вх. N 65120), від 30 серпня 2016 року (вх. N 85766) були невчасно розглянуті та невчасно видані копії судових рішень у вказаній справі.
      24. Згідно з приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ЦПК України у редакціях, чинних на час розгляду справи N 757/2216/15-ц, дотримання вимог процесуального закону (частина перша статті 8, частини перша та друга статті 22, стаття 23 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), надсилання ухвал про відмову у відкритті провадження (частина шоста статті 122 ЦПК України), дотримання вимог про недопустимість повторної участі судді в розгляді справи (стаття 21 ЦПК України), відкладення розгляду справи за наявності для цього підстав (стаття 169 ЦПК України), дотримання строків розгляду справи (стаття 157 ЦПК України), своєчасне виготовлення та надсилання судового рішення (стаття 222 ЦПК України) - були обов'язками суду під час здійснення правосуддя у конкретній справі.
      25. Отже, позовна вимога про оскарження дій/бездіяльності посадових осіб відповідача стосується вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій.
      26. Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення.
      27. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
      28. Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час розгляду справи N 757/43355/16-ц у судах першої й апеляційної інстанцій) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
      29. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла на час розгляду справи N 757/43355/16-ц у судах першої й апеляційної інстанцій).
      30. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
      31. Згідно з пунктом 57 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
      32. Відповідно до пункту 55 Висновку N 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
      33. Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
      34. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути Печерський районний суд м. Києва, Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку N 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
      35. Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку N 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
      36. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
      37. Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
      38. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
      39. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
      40. За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
      41. Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.
      42. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), "заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
      43. З огляду на наведені вище аргументи Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовна вимога про визнання незаконними вказаних у пункті 23.2 цієї постанови дій/бездіяльності посадових осіб відповідача не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства. А тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства є помилковими.
      44. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позивач обґрунтував ці вимоги приписами статей 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України та мотивував тим, що внаслідок протиправних дій відповідача був позбавлений коштів, які намагався стягнути з ПАТ "Терра Банк" під час розгляду справи N 757/2216/15-ц, а також тим, що створені відповідачем перешкоди у доступі до правосуддя завдали позивачеві моральну шкоду.
      45. Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема, суду. Тому приписи статті 1176 ЦК України єспеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього кодексу та визначають випадки, в яких може бути заявлена позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
      46. Шкода, завдана, зокрема, фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п'ята статті 1176 ЦК України).
      47. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).
      48. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справидій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
      49. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      50. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine" від 21 грудня 2010 року, заяви N 17160/06 та N 35548/06, § 33).
      51. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
      52. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
      53. Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 3 квітня 2018 року у справі N 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі N 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі N П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі N 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі N 454/143/17-ц.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      54. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      56. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами, зокрема, для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      57. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      58. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права, вказавши, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. А тому слід змінити мотивувальну частину ухвал Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
      (2.2) Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      60. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частині першій і третій статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).
      61. Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
      62. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
      63. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
      64. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
      65. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
      66. Приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), "заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
      67. Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
      68. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
      69. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справидій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. У решті Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко