ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора между субъектами властных полномочий относительно распоряжения землей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 925/1152/17

Провадження N 12-178гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М.,

за участю помічника судді Павленко В.В., який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (від прокуратури - Рудак О.В.),

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (представник - не з'явився),

відповідач - Чигиринська районна державна адміністрація (представник - не з'явився),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 925/1152/17 Господарського суду Черкаської області за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до Чигиринської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2017 року заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Чигиринської районної державної адміністрації (далі - Чигиринська РДА) про визнання незаконним та скасування розпорядження від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172".

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Чигиринська РДА порушила норми статті 19 Конституції України, оскільки прийнятим розпорядженням вилучила землі державної власності, розпорядником яких, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, чим перевищила повноваження, та порушила встановлений законодавством порядок реалізації права на землю. Позивач вважає, що у результаті протиправних дій Чигиринської РДА відбулась не лише заміна розпорядника земель та порушена процедура передачі земель держаної власності, а й фактичне вилучення земель із державної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 08 квітня 2005 року проведені загальні збори власників земельних часток (паїв) с. Стецівка, за результатами яких було складено протокол загальних зборів власників земельних часток (паїв) (далі - протокол).

4. Згідно з пунктом 5 протоколу передано до земель запасу Стецівської сільської ради землі спільної часткової власності загальною площею 976,26 га, з них 1,20 га ріллі, які розміщенні окремими ділянками на малих площах, 36,66 га сіножаті в результаті уточнення меж земельних масивів та 938,4 га пасовищ, які фактично використовуються як пасовища на схилах більше 9°, а також затверджено зменшення орних земель спільної часткової власності площею 134,42 га, які знаходяться під пунктом тріангуляції (0,1 га), ярами (21,25 га), болотами (5,0 га), польовими шляхами (2,15 га), лісовкриттям (96,92 га) та під господарським двором (9,0 га).

5. У подальшому відповідно до протоколу виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Стецівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

6. Чигиринською РДА прийнято розпорядження від 12 серпня 2005 року N 172 "Про затвердження остаточного розміру і вартості земельної частки (паю) і видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) Стецівської сільської ради" (далі - розпорядження N 172), яким, зокрема передано до земель запасу землі спільної часткової власності загальною площею 976,26 га, з них 1,2 га ріллі, які розміщенні окремими ділянками на малих площах; 938,4 га пасовищ, які фактично використовуються як пасовища на схилах більше 9° та 36,66 га сіножатей (пункт 4 розпорядження).

7. У подальшому Чигиринською РДА прийнято розпорядження від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172" (далі - розпорядження N 376), яким внесено зміни до розпорядження N 172 та викладено його пункт 4 у такій редакції: "4. Земельні ділянки загальною площею 976,26 га, з них 1,2 га ріллі, 938,4 га пасовищ та 36,66 га сіножатей віднести до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в адміністративних межах Стецівської сільської ради за межами населеного пункту".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Господарський суд Черкаської області рішенням від 28 листопада 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав незаконним та скасував розпорядження Чигиринської РДА від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172". Стягнув з відповідача судовий збір.

9. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що Чигиринська РДА порушила норми частини другої статті 19 Конституції України, оскільки прийнятим розпорядженням вилучила землі державної власності, розпорядником яких, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, чим перевищила повноваження та порушила встановлений законодавством порядок реалізації права на землю, тому в результаті протиправних дій Чигиринської РДА відбулась заміна розпорядника земель.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

10. Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 березня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року скасував та закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що спір виник між двома суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а саме, стосовно повноважень щодо розпорядження землями, а тому спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У квітні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року. У своїй касаційній скарзі просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року - залишити в силі.

13. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі виник між двома рівноправними суб'єктами земельних відносин щодо правомірності рішення відповідача, яким, зокрема, вилучено із державної власності земельну ділянку площею 976,26 га та віднесено її до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, тобто фактично надано правового режиму приватної власності, що свідчить про наявність у спірних правовідносинах спору про право цивільне. Крім цього, у касаційній скарзі зазначено, що спір має не публічний, а приватноправовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області, призначив до розгляду справу та надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

15. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

16. 19 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб'єктної та предметної юрисдикції.

17. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що підставою оскарження постанови є порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної та предметної юрисдикції, оскільки, на думку скаржника, цей спір має не публічний, а приватноправовий характер, отже, є підвідомчим саме господарським, а не адміністративним судам, тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, на час звернення позивача до суду з позовом) та помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

18. Оскільки заступник прокурора Черкаської області оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року з підстав порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної та предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Скаржник зазначає, що Чигиринська РДА не має щодо ГУ Держгеокадастру контрольних функцій, не перебуває із ним у відносинах управлінського підпорядкування, тобто у даному спорі про право щодо конкретного об'єкту цивільних відносин (земельна ділянка), відповідач з рівним йому суб'єктом не здійснює владних управлінських функцій, а його вирішення урегульовано нормами цивільного права.

20. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявність між сторонами у справі, які є рівноправними суб'єктами земельних відносин, спору про право на земельну ділянку площею 976,26 га, яка за доводами позивача належить до державної власності, а за доводами відповідача - до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, тобто до приватної власності, а звідси дійшов помилкового висновку, що позов прокурора не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

21. Натомість суд першої інстанції правильно встановив предмет позову, його підстави і зміст позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про приватноправовий характер спору, який урегульовується нормами цивільного, земельного законодавства, оскільки спірним розпорядженням відповідач змінив розпорядника земельної ділянки площею 976,26 га, та вилучив її з державної власності, чим порушив права позивача.

22. У судовому засіданні прокурор надала усні пояснення по суті справи та підтримала доводи касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

23. 07 червня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Чигиринської РДА на касаційну скаргу, у якому стверджується, що постанова суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження в цій справі, є законною та обґрунтованою, оскільки спір виник у сфері управління стосовно повноважень щодо розпорядження землями.

24. Також Чигиринська РДА вказала, що розпорядженням N 376, яким викладено пункт 4 розпорядження N 172 у новій редакції, не змінено форму власності на землю, а приведено цей документ у відповідність до вимог земельного законодавства, яке було чинним як на момент видання розпорядження N 172, так і на час видання розпорядження N 376. Тому вважає, що Чигиринська РДА діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України, земельним законодавством, Законом України "Про місцеві державні адміністрації".

25. 12 червня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру на касаційну скаргу, у якому висловлена незгода з мотивами, викладеними у постанові Київського апеляційного господарського суду, оскільки в спірних правовідносинах було порушено право держави в особі ГУ Держгеокадастру саме як власника майна, а тому захист цивільних прав не належить до сфери адміністративного судочинства.

26. Крім цього, зазначає, що розпорядження N 376 прямо порушує права ГУ Держгеокадастру як розпорядника зазначених земель, оскільки вилучення земель із державної власності унеможливлює проведення аукціону та продажу прав на цю земельну ділянку через відкриті торги й тим самим наповнення державного бюджету відповідними коштами. Також наголошує, що розпорядження N 172 є актом індивідуальної дії, що вичерпало свою дію після його винесення, тому внесення жодних змін до нього не є можливим.

27. Звідси ГУ Держгеокадастру вважає рішення Господарського суду Черкаської області законним і обґрунтованим.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору у цій справі, що пов'язаний із визнанням незаконним та скасуванням розпорядження Чигиринської РДА, Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

29. Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

30. Згідно з положеннями статей 1, 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), які кореспондуються зі статтями 4, 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

31. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).

32. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з пунктами 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

33. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункти 1, 6 частини першої статті 20 цього Кодексу).

34. Натомість частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

35. Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

36. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

37. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову), визначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

38. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.

39. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

40. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

41. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

42. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

43. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

44. Згідно з пунктом "а" частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

45. За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

46. Стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

47. Із наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

48. Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

49. Як зазначено судами попередніх інстанцій, прокурор, звертаючись до господарського суду із позовом про визнання незаконним розпорядження Чигиринської РДА, стверджував про порушення оскаржуваним розпорядженням прав та інтересів держави як власника спірних земельних ділянок в орендних правовідносинах.

50. Судами попередніх інстанцій не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження Чигиринської РДА. Посилання суду першої інстанції на державну статистичну звітність (форма 6-зем) як на підставу віднесення спірної земельної ділянки до земель запасу державної власності є необґрунтованим. Відділ у Чигиринському районі ГУ Держгеокадастру листом від 13 листопада 2017 року N 771/112-17 повідомив, що інформація про реєстрацію спірних земельних ділянок загальною площею 976,26 га в Державному земельному кадастрі відсутня; інформація щодо обліку права власності держави в особі ГУ Держгеокадастру на земельні ділянки загальною площею 976,26 га в адміністративній звітності з кількісного обліку земель (форми N N 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем) у відділі відсутня (а. с. 102).

51. З огляду на це, відсутність порушення приватного права держави у спірних відносинах вказує й на відсутність ознак приватноправового спору у цій справі.

52. Натомість суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що позов прокурора мотивований, зокрема посиланням на приписи статті 122 Земельного кодексу України, якою встановлено, що розпорядником земель державної власності є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельним відносин, у цьому випадку - ГУ Держгеокадастру.

53. Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

54. Виходячи з наведеного, оскаржуване розпорядження Чигиринської РДА від 20 грудня 2016 року N 376 "Про внесення зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 12 серпня 2005 року N 172", приймалось райдержадміністрацією під час здійснення нею владних управлінських функцій.

55. Отже, цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, оскільки предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення місцевого органу державної влади (районної державної адміністрації) законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій.

56. Зважаючи на публічно-правовий характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі, оскільки спір у цій справі не має ознак приватноправового характеру, а є публічно-правовим, а отже, мав розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

57. Інші доводи касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, оскільки предметом касаційного перегляду є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а звідси вони не впливають на визначення юрисдикції цієї справи.

58. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є таким, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

61. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області - без задоволення.

Щодо судових витрат

62. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

63. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

64. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), статей 2, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), справи у спорах, що виникають між двома суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі N 925/1152/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

Share this post


Link to post
Share on other sites

В этот раз Большая палата опять решила не обращаться к гадальным картам и угадывать цель иска и указала, что этот спор подпадает под юрисдикцию административного суда, поскольку предметом проверки в этом деле является соответствие решения местного органа государственной власти (районной государственной администрации) законодательно определенному объему его компетенции при осуществлении властных управленческих функций.

Таким образом, по смыслу статей 1, 2, 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент обращения с иском в суд), статей 2, 6, 17 Кодекса административного судопроизводства Украины (в редакции, действующей на момент обращения с иском в суд), дела по спорам, возникающим между двумя субъектами властных полномочий по поводу реализации их компетенции в сфере управления, подлежат рассмотрению по правилам административного судопроизводства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 760/14437/18
      Провадження N 14-224 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      ознайомилася з матеріалами справи за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Майдан-Плаза" (далі також - скаржник) на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей Ірини Юріївни (далі також - державний виконавець), заінтересована особа - Національне антикорупційне бюро України,
      за касаційною скаргою скаржника на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року, постановлену суддею Букіною О.М., та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Андрієнко А.М., Соколової В.В. і Поліщук Н.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. У червні 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій з урахуванням уточнень просив:
      1.1. Визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979 неправомірними.
      1.2. Зобов'язати державного виконавця скасувати постанову про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979.
      1.3. Зобов'язати державного виконавця зняти арешт з майна скаржника, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979.
      2. Мотивував скаргу такими обставинами:
      2.1. 23 квітня 2018 року державний виконавець на виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі N 760/10190/18 виніс постанову про арешт майна скаржника, а саме нежитлових приміщень N 1-34 (групи приміщень N 52) (літ. А) загальною площею 535,00 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 27Б, шляхом заборони скаржнику розпоряджатися ними.
      2.2. Вказана постанова є незаконною, оскільки державний виконавець не направляв її скаржнику, а в матеріалах виконавчого провадження немає повного тексту ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі N 760/10190/18 з оригіналом підпису судді та відтиском печатки суду.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження за скаргою, вважаючи, що її не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      4. Мотивував ухвалу постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах".
      5. Суд звернув увагу на те, що скаржник оскаржив постанову про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року, винесену державним виконавцем на підставі постановленої у кримінальному провадженні N 42015110000000121 від 19 березня 2015 року ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року, та роз'яснив скаржникові його право на звернення до суду за правилами адміністративного судочинства, а також зазначив, що скаржник не позбавлений права звернутися до суду "у порядку, передбаченому законом, для скасування арешту чи звільнення майна з-під арешту".
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 13 грудня 2018 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою залишив без змін ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року.
      7. Мотивував постанову тим, що арешт на спірне майно був накладений слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва в межах кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України. Оскільки скаржник оспорює не право на арештоване майно, а дії державного виконавця, вчинені на виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальній справі, скаргу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 8 січня 2019 року скаржник звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував ухвалу тим, що скаржник оскаржує ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Скаржник мотивує касаційну скаргу так:
      11.1. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за скаргою необґрунтовано, застосувавши постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6, якою роз'яснено застосування приписів Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV), який втратив чинність. А до спірних правовідносин мав застосуватися Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року (далі - Закон N 1404-VIII).
      11.2. Оскільки скаржник є учасником виконавчого провадження, а виконавчий лист видав Солом'янський районний суд м. Києва, саме цей суд має розглядати скаргу на дії та постанову державного виконавця.
      11.3. Апеляційний суд помилково застосував критерії, які не передбачені чинним законодавством, як підставу для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
      11.4. Висновок апеляційного суду про те, що скаржник оскаржує дії державного виконавця, а не право на майно, є необґрунтованим з огляду на зміст частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV.
      (2) Позиції інших учасників справи
      12. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      13. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник, який є стороною виконавчого провадження, оскаржує дії державного виконавця та його постанову про арешт майна скаржника від 23 квітня 2018 року, винесену у межах виконавчого провадження N 56255979 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року, постановленої у кримінальному провадженні N 42015110000000121 від 19 березня 2015 року.
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      15. Згідно зі статтею 447 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).
      16. Отже, право на звернення за правилами цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом.
      17. Оскільки скаржник оскаржує дії державного виконавця та його постанову, винесену на підставі судового рішення у кримінальному провадженні, а не в цивільній справі, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо необхідності розгляду справи судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      18. Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      19. Тобто, якщо закон встановив інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
      20. Відповідно до частини третьої статті 535 КПК України, у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, ухваленого у кримінальному провадженні, КПК України не встановлює.
      22. Наведені приписи чинного законодавства дають підстави для висновку, що оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальному провадженні, та постанови державного виконавця про арешт майна боржника, винесеної на виконання цієї ухвали, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ні КПК України, ні ЦПК України не встановлюють іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 12 грудня 2018 року у справі N 757/61236/16-ц).
      23. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтував ухвалу про відмову у відкритті провадженняпостановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6, що роз'яснює, зокрема, порядок застосування приписів статті 82 Закону N 606-XIV. Приписи частини четвертої цієї ж статті застосував апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції. Проте суди не врахували, що на час виникнення спірних правовідносин Закон N 606-ХІVвтратив чинність (діяв Закон N 1404-VIII).
      24. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми права.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      25. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      26. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (стаття 412 ЦПК України).
      27. З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди застосували Закон N 606-XIV, який не міг бути застосований до спірних правовідносин. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: змінити ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у мотивувальних частинах, виклавши останні у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
      (2.2) Щодо судового збору
      28. Враховуючи правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій щодо юрисдикції, судовий збір, який скаржник сплатив у судах апеляційної та касаційної інстанцій, слід покласти на скаржника.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      29. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).
      30. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).
      31. Право на звернення за правилами цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом.
      32. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України).
      33. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
      34. Оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальному провадженні, та постанови державного виконавця про арешт майна боржника, винесеної на виконання цієї ухвали, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ні КПК України, ні ЦПК України не встановлюють іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майдан-Плаза" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 814/4112/15
      Провадження N 11-253апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк відповідно) Волкова Олександра Юрійовича на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (суддя Фульга А.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року (судді Лук'янчук О. В., Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі N 814/4112/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду та уповноваженої особи, третя особа - ПАТ "Банк "Київська Русь", про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що уклав з ПАТ "Банк "Київська Русь" договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, у якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив. На думку ОСОБА_2, бездіяльність уповноваженої особи є протиправною.
      Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2016 року позов задовольнив повністю.
      Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 червня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково: скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року в частині позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а в задоволенні позову в цій частині відмовив; у решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа в касаційній скарзі зазначила, що суди неповно з'ясували обставини справи та порушили норми матеріального й процесуального права. На думку скаржника, укладаючи договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 25926-41, представники Банку, які діяли на підставі довіреностей, не мали права укладати будь-які договори та представляти інтереси Банку в силу імперативних норм статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Суди не взяли до уваги, що уповноваженою особою виявлено нікчемний правочин, вчинений Банком 19 березня 2015 року щодо виконання платіжного доручення від 19 березня 2015 року N 17 з перерахування грошових коштів у розмірі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскадмонтажстрой" (далі - ТОВ "Каскадмонтажстрой") N НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_2 N НОМЕР_1 з призначенням платежу - надання зворотної фінансової допомоги за договором від 17 березня 2015 року N 715-ЗДФ. Крім того, на думку скаржника, цей спір не підпадає під визначення публічно-правового спору відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2
      Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити його до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачем не оскаржено.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 березня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява N 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява N 64336/01).
      Відзиву на касаційну скаргу позивач не подав.
      У письмових поясненнях на касаційну скаргу Фонд підтримав її доводи та просив задовольнити з викладених у ній підстав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 19 березня 2015 року ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 уклали договір банківського рахунку N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
      У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року.
      Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 ПАТ "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних.
      Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Волкова О.Ю.
      З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 15 червня 2015 року N 116 про продовження строку здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та відповідних повноважень уповноваженої особи до 19 липня 2015 року.
      05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, в якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив.
      Не погодившись із бездіяльністю уповноваженої особи, позивач звернувся до суду з цим позовом.
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що: відсутні будь-які підстави, визначені в частині третій статті 38 Закону N 4452-VI, для визнання нікчемним укладеного між позивачем і Банком правочину; станом на день укладання договору банківського рахунку та зарахування коштів на рахунок позивача посадові особи банку зберігали свої повноваження.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця вимога є передчасною з урахуванням того, що чинним законодавством України визначена відповідна процедура виплати таких грошових коштів, а позивач не був включений уповноваженою особою до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції в іншій частині заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач не довів наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до вказаного переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь" та зобов'язання її включити ОСОБА_2 до цього переліку є правильними.
      При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом доФонду та уповноваженої особи про: визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
      Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (провадження N 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16 (провадження N 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі N 820/4270/16 (провадження N 11-1351апп18).
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Як зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону N 4452-VI).
      Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону N 4452-VІуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року N 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
      Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
      Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників (пункт 6 розділу III Положення).
      Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду Переліку та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого Переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого Переліку загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      При цьому уповноважена особа наділена повноваженнями на формування Переліку з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      Підставою для поширення на особу гарантій щодо відшкодування вкладу за рахунок Фонду, передбачених Законом N 4452-VI, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника в особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) чи банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу з походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
      Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі статті 26 Закону N 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 802/351/16-а.
      Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      Станом на дату укладення між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 договору банківського рахунку частина третя статті 38 Закону N 4452-VI визначала, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      На підставі наведених вище положень статей 37 та 38 Закону N 4452-VI уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком установити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.
      Як установили суди попередніх інстанцій, за результатами перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Банк "Київська Русь" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI, уповноважена особа повідомила ОСОБА_2 та ТОВ "Каскадмонтажстрой" про нікчемність правочину з перерахування грошових коштів у загальній сумі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку ТОВ "Каскадмонтажстрой" N НОМЕР_2 у ПАТ "Банк "Київська Русь" на особовий рахунок N НОМЕР_1 у цьому ж банку, відкритий на ім'я ОСОБА_2, з підстав, передбачених пунктами 2 та 7 частини третьої статті 38 вказаного Закону.
      Проте зі змісту цієї норми вбачається, що пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI не можуть застосовуватися до договору, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу, а також банк не взяв на себе зобов'язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Відповідач, зі свого боку, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського рахунку та здійснення трансакції ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо зарахування суми коштів на особовий рахунок позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку, та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
      Відповідно до статті 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
      Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до цього переліку.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в оскаржуваній частині чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.
      2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко О Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 201/2779/17
      Провадження N 14-205цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О, Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року, постановлену у складі суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.
      2. Скарга мотивована тим, що у грудні 2010 року ОСОБА_4 дізнався про те, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області у 2003 році на підставі виконавчого листа, виданого 29 липня 2002 року Апеляційним судом Дніпропетровської області на виконання вироку у кримінальній справі N 1-4 про конфіскацію належного йому майна на користь держави, було накладено арешт на його майно. Звернувшись до виконавчої служби щодо винесення постанови про зняття арешту з майна, заявник отримав відповідь, в якій йому повідомили про те, що вирішити це питання неможливо, оскільки вказане виконавче провадження було закрито у 2004 році і на час звернення знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку зберігання архівних справ, а тому для вирішення цього питання йому слід звернутися до суду.
      3. Враховуючи зазначене, а також неодноразове звернення до судів за захистом своїх прав протягом 2013-2016 років, ОСОБА_4 просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою та зобов'язати орган державної виконавчої служби прийняти постанову про скасування арешту з належного йому майна.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      4. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом цієї скарги є бездіяльність державного виконавця, пов'язана з виконанням вироку у кримінальній справі. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, а тому відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаргу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      6. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
      7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга відповідно до ст. 181 КАС України підлягає розглядуза правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та постановити нову ухвалу - про прийняття до розгляду його скарги.
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що скарга не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки її віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.
      Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
      10. 13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.
      12. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. 18 травня 2018 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      14. 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Згідно з ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      16. Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      17. 22 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Позиція Верховного Суду
      18. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      19. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      20. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      21. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      22. ОСОБА_4 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням вироку у кримінальній справі та у зв'язку з порушенням порядку його виконання.
      23. Згідно з ч. 1, 2 ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      24. Положеннями ст. 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду у кримінальній справі. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.
      25. Разом з тим ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      26. Ця норма узгоджується з правилами, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції), у якій вказується, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли встановлено інший порядок судового провадження.
      27. З наведених вище норм процесуального права слід дійти висновку про те, що оскарження дій або бездіяльності державного виконавця з виконання постанови про накладення арешту на виконання вироку суду про конфіскацію майна, для яких процесуальними кодексами та Законом N 1404-VIII не передбачено спеціального порядку оскарження таких дій або бездіяльності, проводиться у порядку адміністративного судочинства.
      28. Разом із цим у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).
      29. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      30. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), зокрема п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.
      31. У рішенні від 01 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08)ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122?125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18?24).
      32. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, з 2013 року до 2016 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до судів різної юрисдикції за захистом своїх прав, зокрема і до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 травня 2014 року, що набрала законної сили, відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що цей спір не підсудний цьому суду.
      33. Відтак постановлення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвали від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 через те, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      34. Непослідовність національного суду створила перешкоди ОСОБА_4 у реалізації права на судовий захист.
      35. Згідно з ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      36. Скасування ухвали суду апеляційної інстанції, про перегляд якої просить у касаційній скарзі ОСОБА_4, не реалізує його право на судовий захист, оскільки суд першої інстанції його скаргу не розглянув, що позбавляє апеляційний суд можливості вирішити скаргу по суті заявлених вимог.
      37. Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      38. З урахуванням викладеного ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Щодо судових витрат
      39. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О Анцупова В.С Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська