ANTIRAID

Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по отмене регистрационных действий нотариуса по договору ипотеки

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 686/17779/16-ц
Провадження N 14-233 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілії Анатоліївни (далі також - приватний нотаріус), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Укрсоцбанк" про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, постановлену суддею Логіновою С.М., й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Бершадської Г.В., Хоми М.В. і Ткач О.І.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (представник -Савченко Ярослав Васильович);

відповідачі:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілія Анатоліївна, ПАТ "Укрсоцбанк".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 6 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просив скасувати одинадцять рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номери: 30328412, 30347280, 30347472, 30347574, 30347692, 30347777, 30347893, 30347953, 30348003, 30328408, 30328404) від 6 липня 2016 року.

2. Мотивував тим, що уклав іпотечні договори з ПАТ "Укрсоцбанк". Вважав, що останнє на порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" та застережень в іпотечних договорах зареєструвало право власності на предмети іпотеки.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

3. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької областіпостановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження.

4. Суд першої інстанції вказав, що спір у частині вимог до ПАТ "Укрсоцбанк" має розглядатися за правилами господарського судочинства, а в частині вимог до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 20 грудня 2016 року Апеляційний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

6. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки. Тому, враховуючи суб'єктний склад спору в частині, яка стосується вимог, пред'явлених до ПАТ "Укрсоцбанк", спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства. А оскільки при прийнятті рішень про державну реєстрацію приватний нотаріус діяв як суб'єкт владних повноважень з питань такої реєстрації, спір в частині пред'явлених до нього вимог, на думку апеляційного суду, потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 29 грудня 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розглядудо Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 30 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позивач вважає, що спір не є публічно-правовим і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, вказує, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за аналогічним адміністративним позовом до приватного нотаріуса, оскільки вважав, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

11. Зазначає, що 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті аналогічної позовної заяви, оскільки цей суд вважав, що приватний нотаріус не є суб'єктом підприємницької діяльності і не може бути відповідачем у господарському суді.

12. Позивач вказує, що зазначені ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду та Господарського суду Хмельницької області були долучені до матеріалів справи ще до постановленняХмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 12 вересня 2016 року ухвали про відмову у відкритті провадження. Проте суди першої й апеляційної інстанцій вказані обставини не врахували.

(2) Доводи відповідачів

13. Відповідачі свою позицію щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки, укладених позивачем-юридичною особою і ПАТ "Укрсоцбанк", а також щодо порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій ПАТ "Укрсоцбанк" і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком.

17. У позовній заяві позивач, зокрема, вказував на те, що під час здійснення реєстрації набуття ПАТ "Укрсоцбанк" як іпотекодержателем права власності на предмети договорів іпотеки борг позивача за його розрахунками становив 20 млн. грн. тоді як вартість іпотечного майна складала 92 812 079 грн. На думку позивача, ПАТ "Укрсоцбанк" не відшкодувало йому як іпотекодавцю перевищення вартості предметів іпотеки та завдало матеріальної шкоди у розмірі понад 60 млн. грн. Вказане свідчить про існування між юридичними особами - позивачем і ПАТ "Укрсоцбанк" - спору про право, що виник з договірних відносин.

18. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

19. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).

20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

21. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом майнового права позивача, який є суб'єктом господарювання, та з належністю виконання господарських договорів юридичними особами-учасниками спору, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спір з ПАТ "Укрсоцбанк" не є публічно-правовим і має розглядатися за правилами господарського судочинства.

22. Стосовно вимог до приватного нотаріуса, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій частині має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

24. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

25. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

26. За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

27. У цій справі спір виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивача. Це свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин і спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.

28. За змістом статей 1 і 21 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, приватний нотаріус не міг бути відповідачем у господарському процесі, оскільки не є юридичною особою.

29. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи - ПАТ "Укрсоцбанк", а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

30. Саме тому з огляду на характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

31. Тому з огляду на наведену вище аргументацію Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

32. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

33. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).

34. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

35. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendzv. Ukraine", заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява N 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом позивача до приватного нотаріуса з огляду на те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області ухвалою відмовив позивачу у прийнятті позовної заяви в частині вимог до приватного нотаріуса, оскільки, на думку цього суду, такі вимоги не можуть розглядатися у господарських судах, а у частині вимог до банку - повернув позовну заяву без розгляду. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у цивільній справі на тій підставі, що вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, а вимоги до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства.

37. Непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист. Постановлення судами різних юрисдикцій взаємовиключних ухвал у справі в частині вимог до приватного нотаріуса поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна інформація про те, що у квітні 2017 року позивач знову звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду Хмельницької області, який 7 квітня 2017 року постановив ухвалу про порушення провадження у справі N 924/326/17.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

39. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

40. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

41. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

42. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

43. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій касаційна скарга є частково обґрунтованою.

44. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року у цій частині залишаються без змін. В іншій частині мотивування вказаних ухвал слід змінити, адже суди дійшли хибних висновків про те, що за вимогами до приватного нотаріуса між сторонами виник адміністративний спір.

(2.2) Щодо судових витрат

45. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

47. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, а суд апеляційної інстанції, з суттю рішення якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, залишив рішення суду першої інстанції без змін. Проте позивач клопотання про повернення сплаченої у першій інстанції суми судового збору не подав.

(3) Висновки щодо застосування норм права

48. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплювали частини перша та друга статті 1 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

49. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис був закріплений у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

50. Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині заснованих на господарському договорі позовних вимог юридичної особи до іншої юридичної особи, а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог юридичної особи до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

51. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.

52. За правилами цивільного чи господарського судочинства позивач не може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність нотаріуса, прийняті або вчинені останнім під час реалізації функцій державного реєстратора за заявою позивача та з порушенням встановленого законом порядку.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, частиною першою статті 409, частинами першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" задовольнити частково.

2. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это решение демонстрирует достижение Большой палатой дна по установлению юрисдикции. Теперь большая палата решает кто может быть ответчиком, а кто третьим лицом, хотя именно третье лицо совершало действие и нарушало законодательство и именно его действия оспариваются. Теперь нотариус нарушающий Закон не может быть ответчиком в гражданской и хозяйственной юрисдикции.

В частности Большая палата указала, что разрешения спора по правилам хозяйственного судопроизводства в части основанных на хозяйственном договоре исковых требований юридического лица к другому юридическому лицу, а по правилам административного судопроизводства - в части исковых требований юридического лица к частному нотариусу нарушат принцип полноты, всесторонности и объективности выяснения обстоятельств дела , что следует, в частности, из содержания части второй статьи 43 ХПК Украины в редакции, действующей до 15 декабря 2017 года, поскольку исследования одного и того же предмета и тем же основаниям иска осуществляется судами различных юрисдикций.

В делах об оспаривании решений, действий или бездействия нотариуса, принятых или совершенных им во время реализации функций государственного регистратора, если исковые требования направлены на защиту основанного на предписаниях гражданского или хозяйственного законодательства частного (имущественного) права в отношениях с другими лицами, нотариус привлекается к участию в деле в качестве третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований на предмет спора, а само такое дело - рассматривается в зависимости от субъектного состава ее участников по правилам ГПК Украины или ХПК Украины.

По правилам гражданского или хозяйственного судопроизводства истец не может обжаловать решения, действия или бездействие нотариуса, принятые или совершенные последним при реализации функций государственного регистратора по заявлению истца и с нарушением установленного законом порядка.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ANTIRAID сказал:

В делах об оспаривании решений, действий или бездействия нотариуса, принятых или совершенных им во время реализации функций государственного регистратора, если исковые требования направлены на защиту основанного на предписаниях гражданского или хозяйственного законодательства частного (имущественного) права в отношениях с другими лицами, нотариус привлекается к участию в деле в качестве третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований на предмет спора, а само такое дело - рассматривается в зависимости от субъектного состава ее участников по правилам ГПК Украины или ХПК Украины.

....я об этом не один раз писал ( но кто же тогда меня слушал...:)). В данных спорах аналогия оспаривания ИНН не подлежащей исполнению...

....и о юрисдикции постоянно утверждал, что споры о регистрации права собственности гражданка/хозяйка ( в зависимости), кроме того, в гражданском/хозяйственном производстве ответчик - лицо в интересах которого совершена регистрация, а регистратор/нотариус - третье лицо, но кто же меня тогда слушал...:)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 160/4211/19
      Провадження № 11-876апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 160/4211/19 за позовом ОСОБА_1 до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року (суддя Сліпець Н. Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (у складі колегії суддів Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Новопавлівську сільську раду Межівського району Дніпропетровської області розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території цієї сільської ради;
      - визнати протиправним та скасувати рішення сорок шостої сесії сьомого скликання Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність громадянці ОСОБА_2 ».
      2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач повинен був у строк до 20 квітня 2019 року розглянути заяву позивача від 05 квітня 2019 про затвердження проекту землеустрою на встановлення меж у натурі у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти за наслідками цього відповідне рішення, чого останнім зроблено не було.
      Водночас ОСОБА_1 зауважує, що оскаржуваним рішенням відповідача ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж тієї ж самої земельної ділянки, на яку позивачу раніше надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
      Позивач вважає, що, приймаючи вказане рішення, Новопавлівська сільська рада Межівського району Дніпропетровської області відійшла від принципу «належного врядування» та свавільно використала власні повноваження, створивши передумови для позбавлення ОСОБА_1 того, на що він мав законне очікування. Фактично оскаржуваним рішенням відповідач переглянув своє попереднє рішення про надання згоди на передачу у приватну власність позивачеві земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та відмовив йому в цьому, вирішивши передати її іншій особі.
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 травня 2019 року, залишеною змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таку заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та роз`яснив позивачу його право на звернення до суду із позовною заявою в порядку цивільного судочинства.
      4. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      8. Станом на 18 грудня 2019 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
      Фактичні обставини
      9. Позивач мотивував позов такими обставинами.
      10. 30 серпня 2018 року Новопавлівською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області було прийнято рішення № 879-35/VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ».
      11. Відповідного до цього рішення, позивач замовив у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Земельне право» відповідний проект землеустрою. Такий проект було розроблено та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 1222685500:02:004:0459.
      12. 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області із заявою про затвердження вказаного проекту.
      13. Натомість, рішенням сорок шостої сесії сьомого скликання Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.
      14. З оскаржуваним рішенням та бездіяльністю відповідача щодо розгляду заяви від 05 квітня 2019 року позивач пов`язує порушення свого права на отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, оскільки рішенням Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року № 879-35/VII саме йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 у власність для ведення особистого селянського господарства.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      15. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      16. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, позивач у цій справі виступає рівноправним суб`єктом земельних відносин, який заперечує право ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
      При цьому суд першої інстанції зауважив, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припиненим цивільних правовідносин, які мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнаним незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
      17. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли цю справу до юрисдикції цивільних судів.
      18. Скаржник з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц, 127/16433/17 та 820/4219/17 відповідно, зазначає, що при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до виключної компетенції відповідача як органу місцевого самоврядування, законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.
      19. Крім того, з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня, 17 жовтня та 28 листопада 2018 року у справах № 922/864/17, 380/624/16-ц та 826/5735/16 відповідно, скаржник зазначає, що в цій справі відсутній спір про цивільне право, оскільки станом на момент подачі позову не вирішувалося питання про передачу спірної земельної ділянки комусь у власність чи користування. При цьому оскаржуване рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність не породжує цивільних прав та обов`язків у останньої, оскільки не означає позитивного вирішення питання про надання земельної ділянки у власність.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      20. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      21. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      24. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      25. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      26. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      28. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      29. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
      30. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
      31. Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
      32. На підставі частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
      33. Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.
      34. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.
      35. При цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_2 права власності або користування на спірну земельну ділянку.
      36. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, зокрема й про скасування рішення щодо надання відповідного дозволу, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції. А тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 16 та 22 січня 2019 року у справах № 361/2562/16-а та 371/957/16-а).
      37. При цьому згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).
      38. Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).
      39. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      42. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      43. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      44. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86654701
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 2-836/11
      Провадження № 14-308 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі також - заявниця) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ОСОБА_2 (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідачка) про поділ майна
      за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року, постановлену суддею Трушиною О. І., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Черевка П. М., Драгомирецького М. М., Дрішлюка А. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог
      1. 22 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:
      1.1. Поділити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), між співвласниками та виділити позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку, а відповідачці - 5/8 його частин.
      1.2. Визначити порядок користування присадибною земельною ділянкою площею 0,10 га, що знаходиться за вказаною адресою.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_4 , - яка проживала у житловому будинку.
      2.2. Житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 березня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради.
      2.3. 1 червня 2010 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-1147/2010, яким визнав право спільної часткової власності на житловий будинок за позивачем у розмірі 3/8 частин цього будинку, а за відповідачкою - у розмірі 5/8 таких частин.
      2.4. Відповідачка вважає себе власницею житлового будинку та не допускає позивача до нього, через що у позивача з відповідачкою виникають конфлікти.
      2.5. Оскільки земельна ділянка під житловим будинком не приватизована, можливо визначити порядок користування позивачем і відповідачкою присадибною земельною ділянкою пропорційно до їхніх часток у житловому будинку.
      3. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: виділив позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0375 га, а відповідачці - 5/8 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0625 га; зобов`язав позивача та відповідачку виконати роботи з переобладнання житлового будинку, а саме: утворити дверний отвір у приміщенні 1-5 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок у приміщенні 1-5 - 300 грн; встановити віконний отвір і віконний блок у приміщенні 1-5 - 1000 грн; встановити цегляну перегородку в приміщенні 1-4 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок 1-4 - 300 грн; стягнути з відповідачки на користь позивача шляхом заліку грошову компенсацію у розмірі 31 230 грн з урахуванням різниці у частках, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
      4. 5 серпня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області видав два виконавчі листи.
      5. 12 серпня 2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з відповідачки на користь позивача 31 320,00 грн.
      6. Надалі відділ державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області неодноразово звертався до суду з поданням про затвердження мирової угоди, укладеної позивачем з відповідачкою, однак Біляївський районний суд Одеської області ухвалами від 12 жовтня 2012 року та 19 вересня 2013 року відмовив у визнанні цієї мирової угоди щодо виконання виконавчого листа про стягнення 31 320,00 грн.
      7. 9 червня 2016 року у зв`язку зі смертю позивача Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу, якою замінив сторону виконавчого провадження про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн, а саме замінив стягувача (позивача) заявницею як його правонаступником.
      8. 17 січня 2018 року заявниця звернулася до суду із заявою, в якій просила:
      8.1. Видати у справі № 2-836/11 дублікат виконавчого листа про стягнення з відповідачки на її користь 31 320,00 грн.
      8.2. Поновити заявниці строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання через поважність причин його пропуску.
      9. Мотивувала заяву тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження виявила, що виконавчий лист, виданий у справі № 2-836/11, відсутній. Вказує, що не може пред`явити виконавчий лист до виконання через те, що ані вона, ані позивач його не отримували. Стверджує, що визнана стягувачем боргу з відповідачки, але через відсутність виконавчого листа державний виконавець не може винести постанову про відкриття виконавчого провадження в інтересах заявниці.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      10. 1 березня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу про задоволення вказаної заяви: видав заявниці дублікат виконавчого листа № 2-836/11 про стягнення з відповідачки на користь заявниці (після заміни стягувача згідно з ухвалою суду від 9 червня 2016 року) шляхом заліку грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн з урахуванням різниці у частках в житловому будинку, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, і поновив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
      11. Мотивував ухвалу, зокрема, тим, що згідно з листом Біляївського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 лютого 2018 року № 4564/15 виконавче провадження за виконавчим листом від 5 серпня 2011 року про стягнення з відповідачки на користь позивача коштів завершене 27 грудня 2013 року згідно з пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Проте виконавчий лист не був повернутий стягувачеві. Через втрату цього листа слід видати заявниці його дублікат. А оскільки вирішення питання про заміну стягувача та намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться оригінал виконавчого листа, зайняли багато часу, строк на пред`явлення цього листа до виконання пропущений з поважної причини, і його слід поновити.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      12. 7 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області прийняв постанову, якою залишив ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року без змін, погодившись з мотивами суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      13. 7 грудня 2019 року відповідачка подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення у частині видачі дубліката виконавчого листа.
      15. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. Обґрунтував ухвалу так:
      16.1. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення дубліката виконавчого документа (наказу) до виконання та відмови у видачі дубліката наказу у справі № 19/176. У вказаній ухваліВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосувавши підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, зазначив, що дублікат наказу як виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення стягувача або державного виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення його до виконання.
      16.2. Враховуючи те, що у підпункті 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є припис, аналогічний до припису підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України у редакції того ж Закону, з метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність відступити від зазначеного висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 22 серпня 2018 року.
      16.3. Суди неоднаково застосовують вказаний пункт «Перехідних положень» ЦПК України, зокрема: поновлюють строк для пред`явлення дубліката виконавчого документа до виконання та видають такий дублікат (справи № 61-2290ск18, № 61-37133ск18, № 61-14586ск18, № 6/256); відмовляють у поновлені строку для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання та у його видачі (справи № 61-1387ск19, № 759/6388/16-ц).
      16.4. Єдність підходів до вирішення питання щодо можливості поновлення строку для видачі дубліката виконавчого документа та стосовно наявності підстав для відмови у видачі дубліката у зв`язку з відмовою у поновленні строку на його пред`явлення є важливою для формування єдиної судової практики.
      16.5. Зміст поняття строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є близьким до змісту поняття позовної давності, тобто строку, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом порушеного права, оскільки і той, й інший строк є матеріальними та можуть бути перервані чи поновлені. Тому ці строки не можуть бути преклюзивними.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      17. Відповідачка мотивує касаційну скаргу так:
      17.1. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, на підставі якого видав виконавчий лист. Виконавче провадження закінчилося 12 жовтня 2012 року. З часу закінчення виконавчого провадження минуло 6 років, а закон встановив трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
      17.2. Порушуючи процесуальні норми, суди не встановили, коли саме закінчився строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, вказавши тільки, що «вирішення питання про заміну стягувача і намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться виконавчий лист, зайняло багато часу».
      17.3. Відповідачка погасила борг перед позивачем. Проте, оскільки з дня закінчення виконавчого провадження минуло майже 6 років, не зберегла розписку позивача про погашення суми боргу.
      (2) Позиція інших учасників справи
      18. Заявниця відзив на касаційну скаргу не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання вчасно, проте втрачений під час виконання, а тому є підстави видати дублікат виконавчого листа. А крім того, оскільки заявниця пропустила строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин, цей строк слід поновити.
      20. Вирішуючи питання про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 19/176, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 22 серпня 2018 року застосував, зокрема, підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та вказав, що дублікат наказу господарського суду може бути виданий лише у разі звернення стягувача або виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення наказу до виконання.
      21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 29 травня 2019 року, вказане тлумачення звужує застосування підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (відповідно - й аналогічного підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України), оскільки у разі видачі дубліката виконавчого документа одночасно може бути поновлений пропущений строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому треба відступити від викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2018 року висновку.
      22. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      23. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування юридичної визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
      24. З метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. За наявності певної з цих підстав Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
      25. На час відкриття виконавчого провадження № 28325250 (постанова від 12 серпня 2011 року) та повернення виконавчого документа стягувачеві (постанова від 27 грудня 2013 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV). Тоді як на час звернення заявниці до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання вже діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).
      26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      27. З огляду на зміст частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред`явити виконавчий документ до примусового виконання.
      28. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII; близький за змістом припис був відображений у частині другій статті 24 Закону № 606-XIV).
      29. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
      30. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
      31. Отже, приписи підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України не суперечать приписам частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК України, частини першої статті 329 ГПК України. Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред`явлення цього документа до виконання.
      32. У справі № 19/176 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядав касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання та відмови у видачі дубліката наказу.
      33. В ухвалі від 22 серпня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що ухвала про відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання зазначена у пункті 22 частини 1 статті 255 ГПК України, тобто належить до тих ухвал, які не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому постанова Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвала Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання касаційному оскарженню не підлягають.
      34. З огляду на те, що суд першої інстанції не поновив Міністерству енергетики та вугільної промисловості Українистрок для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуне було підстав вважати, що строк, встановлений для пред`явлення наказу до виконання, не сплив. А тому суд дійшов висновку, що дублікат виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення такого документа до виконання.
      35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначений висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не створює перешкод для задоволення заяви стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа у разі, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
      36. Отже, відсутні підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 22 серпня 2018 року у справі № 19/176.
      37. Задовольняючи заяву у справі № 2-836/11, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив поважність причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також те, що виконавчий лист не був повернутий стягувачеві та був втрачений. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій є предметом касаційного перегляду лише у частині видачі дубліката виконавчого листа, оскільки Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду в ухвалі від 21 грудня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення заявниці пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому з огляду на цю відмову у відкритті касаційного провадження доводи відповідачки стосовно необґрунтованості рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними.
      38. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      39. З огляду на вказаний припис неприйнятними є доводи касаційної скарги стосовно погашення відповідачкою суми боргу, які зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин. Аргументи стосовно порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права у частині задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа у касаційній скарзі відсутні.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      42. З огляду на надану оцінку аргументам відповідачки та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Тому цю скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з поданням цієї скарги, покладаються на відповідачку.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      44. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
      45. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
      46. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
      47. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86566261
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 904/4887/18
      Провадження № 12-92гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді - доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року (суддя Петрова В. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року (судді Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А.) у справі № 904/4887/18 за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 94 «Урожай» (далі - ОК «ЖБК «Урожай», Кооператив), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Будинок юстиції» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Будинок юстиції) про визнання недійсним та скасування рішень загальних зборів, скасування реєстраційних дій з поновленням попередніх відомостей про юридичну особу.
      1.Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОК «ЖБК «Урожай»: про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ОК «ЖБК «Урожай», оформленого протоколом № 1/18 від 2 жовтня 2018 року загальних зборів членів ОК «ЖБК «Урожай» про вступ до кооперативу (підтвердження членства у кооперативі) 77 осіб; про обрання складу правління ОК «ЖБК «Урожай»; про обрання Головою правління ОСОБА_2 ; про обрання членів ревізійної комісії; про затвердження нової редакції статуту ОК «ЖБК «Урожай»; про скасування реєстраційних дій, проведених 10 жовтня 2018 року державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Лукашовою Іриною Семенівною: «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 10 жовтня 2018 року № 12241050005014918, КП «Будинок юстиції», зміна видів діяльності»; «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 10 жовтня 2018 року № 12241070006014918, КП «Будинок юстиції», зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів»; поновлення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань попередніх відомостей про види діяльності ОК «ЖБК «Урожай» та поновлення відомостей про ОСОБА_1 як керівника ОК «ЖБК «Урожай».
      1.2. Позов мотивовано тим, що спір у даній справі є корпоративним та підвідомчий господарським судам, загальні збори членів ОК «ЖБК «Урожай», на яких були прийняті спірні рішення, відбулись з численними порушеннями вимог Закону України «Про кооперацію» та Статуту в частині дотримання порядку скликання і проведення зборів, додержання умов кворуму зборів, участі керуючих органів підприємства у загальних зборах, звіту органів управління перед членами кооперативу, порядку голосування та прийняття рішень.
      1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що збори Кооперативу, на яких були прийняті спірні рішення, були проведені з дотримання вимог Закону України «Про кооперацію», а відтак вимоги про їх скасування є необґрунтованими.
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позаяк спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      2.2. Господарський суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що даний спір не є корпоративним спором, оскільки, правовідносини, що виникли між його учасниками, не є корпоративними відносинами, відповідно даний спір відноситься до цивільної юрисдикції.
      2.3. Постановою від 8 квітня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції залишив без змін з підстав її обґрунтованості.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення у цій справі скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
      3.2. За доводами касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що цей спір стосується захисту її прав як члена кооперативу на участь в господарській діяльності та управлінні кооперативом, тобто є корпоративним, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, на думку скаржника, має місце порушення правил предметної юрисдикції.
      3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року, справу № 904/4887/18 разом із згаданою касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.
      3.4. Ухвалою від 2 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 904/4887/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      4.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      4.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      4.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      4.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      4.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      4.6. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      4.7. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      4.8. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      4.9. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      4.10. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      4.11. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      4.12. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.
      4.13. Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      4.14. За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
      4.15. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
      4.16. Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України).
      4.17. Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.
      4.18. Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України).
      4.19. Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
      4.20. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».
      4.21. За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо
      4.22. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»).
      4.23. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
      4.24. Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
      4.25. За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.
      4.26. У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (частини шоста та сьома статті 29 Закону України «Про кооперацію».
      4.27. Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію».
      4.28. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
      4.29. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
      4.30. Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.
      4.31. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
      4.32. Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19).
      4.33. За змістом пунктів 1, 2 Статуту ОК «ЖБК «Урожай» за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді господарському або третейському; кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банківських установах.
      4.34. За розділом 6 Статуту джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів; майно, добровільно передане кооперативу його членами; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством.
      4.35. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, які визначені цим Статутом.
      4.36. Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
      4.37. Позивач як член Кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має в ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме права брати участь в управлінні Кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги, у зв`язку з чим даний спір виник з корпоративних відносин.
      4.38. Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема, щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в діяльності кооперативу, управлінні ним не суперечить змісту та природі корпоративних відносин.
      4.39. Таким чином, враховуючи що спір у цій справі виник у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про віднесення розгляду цього спору до суду цивільної юрисдикції.
      5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      5.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      5.2. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      5.3. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року у справі № 904/4887/18 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      6. Щодо судових витрат
      6.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.
      Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 рокуусправі № 904/4887/18 - скасувати.
      Справу № 904/4887/18 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. Ю. Уркевич
      Д. А. Гудима
      О. Г. Яновська
      Ж. М. Єленіна
      Джерело: ЄДРСР 86566266
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 559/2664/15-ц
      Провадження № 14-614цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року в складі судді Ходака С. К. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року (в складі колегії суддів Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В.) у цивільній справі за позовом першого заступника прокурора Рівненської області до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області про визнання законним рішення, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права приватної власності на будівлю,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до суду з позовом до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору й повернення майна, визнання права власності.
      На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що рішенням Дубенської міської ради Рівненської області № 1552 від 26 вересня 2008 року «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № 1 м. Дубно» міська рада погодилась прийняти у комунальну власність територіальної громади м. Дубна об`єкт державної власності - майновий комплекс військового містечка № 1 військової частини А 1519, що перебуває у віданні Міністерства оборони України, а пунктом 2 вказаного рішення рада зобов`язалась у подальшому не відчужувати вказане майно, використовуючи його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубна.
      Згідно з додатком до зазначеного рішення під порядковим номером 12 зазначено пожежне депо, 1925 року побудови, з будівельним об`ємом 1 042 м3.
      Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 434-р від 22 квітня 2009 року «Про передачу майнового комплексу військового містечка № 1 у м. Дубні» прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Дубенської міської ради про передачу у власність територіальної громади м. Дубна майнового комплексу військового містечка АДРЕСА_3 з умовою неприйняття Дубенською міською радою рішень, унаслідок виконання яких у подальшому його може бути відчужено.
      На виконання вимог указаного розпорядженням Кабінету Міністрів України Дубенською міською радою прийнято рішення № 446 від 16 липня 2009 «Про затвердження акта приймання-передачі військового майна - майнового комплексу військового містечка № 1 м. Дубно у комунальну власність», яким затверджено акт приймання-передачі об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № 1 та передано його безоплатно на баланс Комунального підприємства «ЖЕК № 3».
      14 січня 2014 року за територіальною громадою м. Дубна в особі Дубенської міської ради зареєстровано право власності на нерухоме майно за № 4236667 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 265982856103.
      22 листопада 2013 року Дубенською міською радою прийнято рішення № 2500 «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні», відповідно до пункту 7 частини першої якого, пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м. на АДРЕСА_4 , включено до переліку об`єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації.
      У подальшому 17 січня 2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будівлі, згідно з пунктом 1 якого продавець на підставі вищевказаних рішень Дубенської міської ради продав, а покупець придбав будівлю пожежного депо, що знаходиться в АДРЕСА_4 .
      Прокурор указував, що рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині включення пожежного депо до об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема суперечить пункту 51 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», розпорядженню Кабінету Міністрів України № 896-р від 17 жовтня 2007 року, яким затверджено Перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, та постанові Кабінету Міністрів України № 1282 від 29 серпня 2002 року, яким затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, що в сукупності є підставою для визнання такого рішення незаконним.
      У зв`язку із вищезазначеним прокурор просив на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , згідно з яким відчужено пожежне депо в АДРЕСА_4, та на підставі частини другої статті 216 цього Кодексу, повернути пожежне депо до комунальної власності територіальної громади м. Дубна.
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 у грудні 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області, у якому просив суд визнати законним та не скасовувати пункт 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 ; визнати дійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 95; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 .
      ОСОБА_1. зазначав, що він набув право власності на спірне нерухоме майно у спосіб та на підставах, що не заборонені законом, а саме відповідно до правочину. Тому відповідно до частини шостої статті 319, частини першої статті 334 ЦК України та частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вважав себе добросовісним набувачем пожежного депо.
      Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 15 березня 2018 року позов першого заступника прокурора Рівненської області задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17 січня 2014 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 95. В іншій часині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема воно суперечить розпорядженню Кабінету Міністрів України № 896-р від 17 жовтня 2007 року, яким затверджено Перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, та постанові Кабінету Міністрів України № 1282 від 29 серпня 2002 року, яким затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, не відповідає вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», а отже, є незаконним.
      Крім того, оскаржуваний договір купівлі-продажу на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України є недійсним, оскільки його зміст суперечить нормам чинного законодавства.
      Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дубенської міської ради залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду від 15 березня 2018 року - без змін.
      У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального прав та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на порушення вимог статті 20 ЦПК України суд об`єднав в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Зокрема, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 7 частини першої рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22 листопада 2013 року «Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради № 2083 від 25 січня 2013 року «Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні» в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубна, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено пожежне депо загальною площею 293,2 кв. м на АДРЕСА_4 , підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що у прокурора відсутнє право на звернення до суду з позовом, оскільки спірне майно належало до комунальної власності, а отже, належним позивачем мала виступати Дубенська міська рада, інтересів держави у спорі не порушено.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У листопаді 2018 року заступник прокурора Рівненської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      Частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
      Згідно із частиною першою статті 3 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-XII) законодавство України про приватизацію складається із цього Закону, інших законів України з питань приватизації.
      Частиною четвертою статті 3 Закону № 2163-XII також визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
      При цьому відповідно до положень Закону України від 06 березня 1992 року № 2171-XII «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», на підставі якого Дубенською міською радою прийнято оскаржуване рішення від 22 листопада 2013 року, покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону № 2163-XII.
      Водночас відповідно до статті 30 Закону № 2163-XII спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.
      Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів.
      Разом з тим господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Господарські суди вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).
      При визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся прокурор.
      Прокурор посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17 січня 2014 року був укладений з порушенням вимог чинного законодавства щодо приватизації комунального майна.
      Відтак з урахуванням характеру спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не може бути підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
      Вказане повністю узгоджується зі статтею 2 ГПК України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
      Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року (справа № 903/4564/18).
      Отже, суди дійшли помилкового висновку про розгляд спору в порядку цивільного судочинства, оскільки спір щодо законності приватизації комунального майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
      Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
      Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Рівненської області до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради, першого заступника прокурора Рівненської області про визнання законним рішення, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права приватної власності на будівлю закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86566265