ANTIRAID

Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по отмене регистрационных действий нотариуса по договору ипотеки

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 686/17779/16-ц
Провадження N 14-233 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілії Анатоліївни (далі також - приватний нотаріус), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Укрсоцбанк" про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, постановлену суддею Логіновою С.М., й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Бершадської Г.В., Хоми М.В. і Ткач О.І.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (представник -Савченко Ярослав Васильович);

відповідачі:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілія Анатоліївна, ПАТ "Укрсоцбанк".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 6 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просив скасувати одинадцять рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номери: 30328412, 30347280, 30347472, 30347574, 30347692, 30347777, 30347893, 30347953, 30348003, 30328408, 30328404) від 6 липня 2016 року.

2. Мотивував тим, що уклав іпотечні договори з ПАТ "Укрсоцбанк". Вважав, що останнє на порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" та застережень в іпотечних договорах зареєструвало право власності на предмети іпотеки.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

3. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької областіпостановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження.

4. Суд першої інстанції вказав, що спір у частині вимог до ПАТ "Укрсоцбанк" має розглядатися за правилами господарського судочинства, а в частині вимог до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 20 грудня 2016 року Апеляційний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

6. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки. Тому, враховуючи суб'єктний склад спору в частині, яка стосується вимог, пред'явлених до ПАТ "Укрсоцбанк", спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства. А оскільки при прийнятті рішень про державну реєстрацію приватний нотаріус діяв як суб'єкт владних повноважень з питань такої реєстрації, спір в частині пред'явлених до нього вимог, на думку апеляційного суду, потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 29 грудня 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розглядудо Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 30 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позивач вважає, що спір не є публічно-правовим і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, вказує, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за аналогічним адміністративним позовом до приватного нотаріуса, оскільки вважав, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

11. Зазначає, що 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті аналогічної позовної заяви, оскільки цей суд вважав, що приватний нотаріус не є суб'єктом підприємницької діяльності і не може бути відповідачем у господарському суді.

12. Позивач вказує, що зазначені ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду та Господарського суду Хмельницької області були долучені до матеріалів справи ще до постановленняХмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 12 вересня 2016 року ухвали про відмову у відкритті провадження. Проте суди першої й апеляційної інстанцій вказані обставини не врахували.

(2) Доводи відповідачів

13. Відповідачі свою позицію щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки, укладених позивачем-юридичною особою і ПАТ "Укрсоцбанк", а також щодо порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій ПАТ "Укрсоцбанк" і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком.

17. У позовній заяві позивач, зокрема, вказував на те, що під час здійснення реєстрації набуття ПАТ "Укрсоцбанк" як іпотекодержателем права власності на предмети договорів іпотеки борг позивача за його розрахунками становив 20 млн. грн. тоді як вартість іпотечного майна складала 92 812 079 грн. На думку позивача, ПАТ "Укрсоцбанк" не відшкодувало йому як іпотекодавцю перевищення вартості предметів іпотеки та завдало матеріальної шкоди у розмірі понад 60 млн. грн. Вказане свідчить про існування між юридичними особами - позивачем і ПАТ "Укрсоцбанк" - спору про право, що виник з договірних відносин.

18. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

19. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).

20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

21. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом майнового права позивача, який є суб'єктом господарювання, та з належністю виконання господарських договорів юридичними особами-учасниками спору, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спір з ПАТ "Укрсоцбанк" не є публічно-правовим і має розглядатися за правилами господарського судочинства.

22. Стосовно вимог до приватного нотаріуса, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій частині має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

24. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

25. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

26. За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

27. У цій справі спір виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивача. Це свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин і спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.

28. За змістом статей 1 і 21 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, приватний нотаріус не міг бути відповідачем у господарському процесі, оскільки не є юридичною особою.

29. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи - ПАТ "Укрсоцбанк", а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

30. Саме тому з огляду на характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

31. Тому з огляду на наведену вище аргументацію Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

32. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

33. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).

34. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

35. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendzv. Ukraine", заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява N 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом позивача до приватного нотаріуса з огляду на те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області ухвалою відмовив позивачу у прийнятті позовної заяви в частині вимог до приватного нотаріуса, оскільки, на думку цього суду, такі вимоги не можуть розглядатися у господарських судах, а у частині вимог до банку - повернув позовну заяву без розгляду. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у цивільній справі на тій підставі, що вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, а вимоги до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства.

37. Непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист. Постановлення судами різних юрисдикцій взаємовиключних ухвал у справі в частині вимог до приватного нотаріуса поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна інформація про те, що у квітні 2017 року позивач знову звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду Хмельницької області, який 7 квітня 2017 року постановив ухвалу про порушення провадження у справі N 924/326/17.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

39. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

40. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

41. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

42. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

43. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій касаційна скарга є частково обґрунтованою.

44. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року у цій частині залишаються без змін. В іншій частині мотивування вказаних ухвал слід змінити, адже суди дійшли хибних висновків про те, що за вимогами до приватного нотаріуса між сторонами виник адміністративний спір.

(2.2) Щодо судових витрат

45. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

47. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, а суд апеляційної інстанції, з суттю рішення якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, залишив рішення суду першої інстанції без змін. Проте позивач клопотання про повернення сплаченої у першій інстанції суми судового збору не подав.

(3) Висновки щодо застосування норм права

48. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплювали частини перша та друга статті 1 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

49. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис був закріплений у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

50. Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині заснованих на господарському договорі позовних вимог юридичної особи до іншої юридичної особи, а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог юридичної особи до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

51. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.

52. За правилами цивільного чи господарського судочинства позивач не може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність нотаріуса, прийняті або вчинені останнім під час реалізації функцій державного реєстратора за заявою позивача та з порушенням встановленого законом порядку.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, частиною першою статті 409, частинами першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" задовольнити частково.

2. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это решение демонстрирует достижение Большой палатой дна по установлению юрисдикции. Теперь большая палата решает кто может быть ответчиком, а кто третьим лицом, хотя именно третье лицо совершало действие и нарушало законодательство и именно его действия оспариваются. Теперь нотариус нарушающий Закон не может быть ответчиком в гражданской и хозяйственной юрисдикции.

В частности Большая палата указала, что разрешения спора по правилам хозяйственного судопроизводства в части основанных на хозяйственном договоре исковых требований юридического лица к другому юридическому лицу, а по правилам административного судопроизводства - в части исковых требований юридического лица к частному нотариусу нарушат принцип полноты, всесторонности и объективности выяснения обстоятельств дела , что следует, в частности, из содержания части второй статьи 43 ХПК Украины в редакции, действующей до 15 декабря 2017 года, поскольку исследования одного и того же предмета и тем же основаниям иска осуществляется судами различных юрисдикций.

В делах об оспаривании решений, действий или бездействия нотариуса, принятых или совершенных им во время реализации функций государственного регистратора, если исковые требования направлены на защиту основанного на предписаниях гражданского или хозяйственного законодательства частного (имущественного) права в отношениях с другими лицами, нотариус привлекается к участию в деле в качестве третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований на предмет спора, а само такое дело - рассматривается в зависимости от субъектного состава ее участников по правилам ГПК Украины или ХПК Украины.

По правилам гражданского или хозяйственного судопроизводства истец не может обжаловать решения, действия или бездействие нотариуса, принятые или совершенные последним при реализации функций государственного регистратора по заявлению истца и с нарушением установленного законом порядка.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ANTIRAID сказал:

В делах об оспаривании решений, действий или бездействия нотариуса, принятых или совершенных им во время реализации функций государственного регистратора, если исковые требования направлены на защиту основанного на предписаниях гражданского или хозяйственного законодательства частного (имущественного) права в отношениях с другими лицами, нотариус привлекается к участию в деле в качестве третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований на предмет спора, а само такое дело - рассматривается в зависимости от субъектного состава ее участников по правилам ГПК Украины или ХПК Украины.

....я об этом не один раз писал ( но кто же тогда меня слушал...:)). В данных спорах аналогия оспаривания ИНН не подлежащей исполнению...

....и о юрисдикции постоянно утверждал, что споры о регистрации права собственности гражданка/хозяйка ( в зависимости), кроме того, в гражданском/хозяйственном производстве ответчик - лицо в интересах которого совершена регистрация, а регистратор/нотариус - третье лицо, но кто же меня тогда слушал...:)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/2709/16-ц
      Провадження N 14-352цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Вінницька міська рада,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради
      на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року у складі судді Жмудя О.О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Міхасішина І.В., Вавшка В.С., Іващука В.А.
      у цивільній справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_3 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, та
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 05 лютого 2016 року працівниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради проведено обстеження території на розі АДРЕСА_1 та виявлено, що в зазначеному місці самочинно, без відповідних дозвільних документів розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є ОСОБА_3, про що було складено акт. Такі дії є порушенням Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року N 244. При цьому комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Вінниці, яка затверджена рішенням виконкому міської ради від 21 червня 2012 року N 1524, не передбачено розміщення тимчасової споруди в зазначеному місці.
      Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи чи документи, що дають право на розташування тимчасової споруди, у відповідача відсутні, а паспорт прив'язки ОСОБА_3 не надавався, Вінницька міська рада просила зобов'язати відповідачку звільнити земельну ділянку площею 57,75 кв. м на розі АДРЕСА_1, з боку багатоквартирного житлового будинку N 71/49 шляхом демонтажу тимчасової споруди з габаритним розміром 3,2 х 7,5 м та розташованого на ній навісу з металевих конструкцій розміром 4,5 х 7,5 м, за рахунок коштів ОСОБА_3 та привести земельну ділянку у приданий для використання стан.
      Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року закрито провадження у справі на підставі частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення ухвали, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради відхилено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач заявив вимогу про звільнення земельної ділянки, яка надавалася суб'єкту господарювання та використовується ним виключно для здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із закінченням договору оренди земельна ділянка не передавалася, а договір припинив свою дію, тому спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У червні 2016 року Вінницька міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      У липні 2016 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу Вінницької міської радивідхилити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), що здійснює підприємницьку діяльність, не існує жодних орендних правовідносин щодо земельної ділянки, що давало б підстави стверджувати про наявність господарських правовідносин між сторонами, існує лише факт зайняття земельної ділянки, у зв'язку із чим подано відповідний позов. Сама по собі наявність відомостей про те, що ОСОБА_3 зареєстрована як ФОП не дає безумовного підтвердження тій обставині, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, позивач не надав жодного доказу того, що саме спірна земельна ділянка була передана відповідачу в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою цього ж суду від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      За вимогами статті 1 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи.
      Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України установлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб? підприємців ОСОБА_3 з 23 жовтня 2001 року зареєстрована як ФОП (а. с. 42).
      23 листопада 2003 року між ОСОБА_3 як ФОП та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідачці передано в оренду земельну ділянку площею 0,0210 га, до якої входить спірна земельна ділянка площею 57,75 кв. м, з метою несільськогосподарського використання, а саме для розташування торгово-посадочного комплексу, строком на п'ять років.
      21 січня 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Вінницького міського голови Гройсмана В.Б. із заявою про продовження строку оренди земельної ділянки на 10 років.
      Рішенням Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 у продовженні строків договорів оренди земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га.
      Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2008 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2008 року, визнано недійсним рішення Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 у частині відмови суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 в продовженні термінів договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на розі АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га, та визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 право на користування земельною ділянкою та право на продовження строку дії договору оренди земельної ділянки (а. с. 34, 35).
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначила, що на неодноразові звернення до Вінницької міської ради щодо виконання рішення господарського суду та продовження строку дії договору оренди вона отримує відмову.
      Матеріали справи не містять доказів про скасування зазначеного рішення господарського суду, спірні правовідносини урегульовано статтею 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" і сторонами вказаних правовідносин є орендодавець - орган місцевого самоврядування та орендар - ФОП ОСОБА_3
      Вінницька міська рада звернулася з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності, з підстав припинення відносин договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вінницькою міською радою та ФОП ОСОБА_3, відсутності у відповідачки правовстановлюючих документів на користування спірною земельною ділянкою та розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці без отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов'язаних із користуванням земельною ділянкою ФОП для здійснення підприємницької діяльності; відповідач - ФОП ОСОБА_3 фактично користується земельною ділянкою без належного повідомлення орендодавця про припинення орендних правовідносин.
      За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.
      Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
      Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
      Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов Вінницької міської ради заявлений до ОСОБА_3 як до ФОП - орендаря нерухомого майна, тому в силу вимог статті 1, 12, 17 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства. Тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
      Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо позов пред'явлено до фізичної особи - ОСОБА_3, у якої відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, спростовуються матеріалами справи.
      Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.
      Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 806/2108/17 (К/9901/53843/18)
      Провадження N 11-1057апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С.) від 16 травня 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Ружинський", про скасування державної реєстрації права власності,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМ України) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування державної реєстрації права колективної власності від 29 серпня 2008 року, яке зареєстроване Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердичівське МБТІ") за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" (далі - СВК "Ружинський") на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 січня 2018 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права колективної власності за СВК "Ружинський" на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, здійснену КП "Бердичівське МБТІ" 29 серпня 2008 року.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне.
      У червні 2018 року РВ ФДМ України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року.
      На обґрунтування касаційної скарги РВ ФДМ України зазначило, що вимоги про скасування спірної державної реєстрації права колективної власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України (скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      28 грудня 2015 року РВ ФДМ України на адресу голови СВК "Ружинський" направлено лист N 04/5297 з проханням надати інформацію та копії правовстановлюючих документів на консервний цех та земельну ділянку під ним, що перебувають на балансі СВК "Ружинський".
      У відповідь на вказане звернення СВК "Ружинський" надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2008 року N 20052324, згідно якого КП "Бердичівське МБТІ" на підставі рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року зареєструвало за СВК "Ружинський" право колективної власності на консервний завод незавершеного будівництва (готовність 81,3 %) за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Вважаючи, що КП "Бердичівське МБТІ" неправомірно зареєструвало право власності на спірну нерухомість, яка на думку РВ ФДМ України є державною власністю, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Обґрунтовуючи свою позицію, РВ ФДМ України зазначає, що КП "Бердичівське МБТІ", приймаючи рішення від 29 серпня 2008 року N 20052324 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (консервний завод незавершеного будівництва) за адресою:Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, порушило право власності держави, оскільки спірне нерухоме майно наказом Фонду державного майна України від 13 червня 2001 року N 1048 було включено у перелік об'єктів незавершеного будівництва державної власності, що підлягають приватизації.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Виникнення спірних правовідносин, за якими суд апеляційної інстанції закрив провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва державної власності - консервний завод в смт Ружин Житомирської області.
      Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що підставою виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугувало рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року.
      Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення КП "Бердичівське МБТІ" як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
      Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16 та від 27 червня 2018 року у справі N 2а-11305/10/1370.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого СВК "Ружинський" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
      Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів.
      Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області залишити без задоволення.
      Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич