• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Alex555
      В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. 
      Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова);
      Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua 
      Выведем мошенников на чистую воду.
      Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль
      Специализируется:  Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса:  0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса:  Киев, улица Предславинская, 34б
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-82/09
      Провадження № 14-734свц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді (судді-доповідача) - Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      за участю секретаря судового засідання - Войтовича С.М.,
      від позивача - адвокат Тарахкало М.О. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1066, який діє на підставі ордеру Серія ВВ №1001578),
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , подану представником Тарахкалом Михайлом Олександровичем , про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, постановленої колегією суддів у складі Заведей В.Н., Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В., рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, ухвалене суддею Граніним В.Л., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, постановленої колегією суддів у складі Кварталової А.М., Плавич Н.Д., Левенця Б.Б., ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, постановленої колегією суддів у складі Охрімчук Л.І., Левченка Є.Ф., Сеніна Ю.Л.,
      у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО Хмельницького РВ, треті особи: державний нотаріус Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янова Людмила Геннадіївна, Друга Одеська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу та дублікату договору дарування, усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, відшкодування матеріальної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , державного нотаріуса Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янової Людмили Геннадіївни про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання добросовісним набувачем, визнання права власності та зобов`язання зняти з реєстраційного обліку,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У квітні 2001 року, липні 2002 року та травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із окремими позовами, які в подальшому ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2006 року об`єднано в одне провадження.
      2. Позови обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Проте 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від його імені та на підставі підробленої, на його думку, довіреності, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      3. Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати довіреність на ім`я ОСОБА_6 , дублікат договору дарування, виданий ОСОБА_6 для укладення договору купівлі-продажу, та договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 26 вересня 2000 року недійсними, зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у користуванні належною йому квартирою, зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі, стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь 61 тис. грн. матеріальної шкоди.
      4. У березні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона придбала зазначену вище квартиру за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2000 року. Цей договір вона уклала зі ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності, виданої власником квартири - ОСОБА_1 , відтак вважає себе добросовісним набувачем.
      5. Також ОСОБА_5 посилалася на те, що 11 серпня 2006 року прокурор Малиновського району м. Одеси порушив кримінальну справу за фактом підробки документа - довіреності від 01 серпня 2000 року, виданої на ім`я ОСОБА_6 . У межах зазначеної кримінальної справи її визнано потерпілою.
      6. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2000 року дійсним, визнати її добросовісним набувачем, визнати за нею право власності на зазначену квартиру та зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку в цій квартирі.
      Короткий зміст судових рішень
      7. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ВГІРФО Хмельницького РВ ОМУ УМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у зазначеній квартирі. В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовлено.
      Рух заяви про перегляд судових рішень
      8. У грудні 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана його представником - Тарахкалом М.О. , про перегляд за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, рішення Малиновського районного суду м Одеси від 06 березня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні зазначеної справи судом.
      9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження за виключними обставинами у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та призначено справу до судового розгляду.
      Короткий опис обставин справи
      10. Судами встановлено, що 16 березня 1999 року ОСОБА_1 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 у безстрокове користування ОСОБА_3 , який зобов`язався проживати у цій квартирі, оплачувати комунальні послуги та нести відповідальність за збереження рухомого майна, що знаходиться у цій квартирі.
      11. 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26 лютого 2000 року, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      12. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав наміру відчужувати зазначену вище квартиру, а довіреність від 26 лютого 2000 року на ім`я ОСОБА_6 , на підставі якої ця квартира продана ОСОБА_5 , підроблена.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
      15. З урахуванням видів судових рішень предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою - п`ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.
      16. При зверненні із заявою ОСОБА_1 посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України при розгляді зазначеної справи, і розгляд таких заяв є компетенцією Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 425 ЦПК України.
      17. Так, 24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine», заява № 57706/10), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2020 року (далі - рішення ЄСПЛ).
      18. ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).
      19. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      20. ЄСПЛ вказав на те, що ОСОБА_1 стверджував, що не планував продаж квартири, і що довіреність, яку використав ОСОБА_6 в угоді продажу, була підробленою. У підтримку цих тверджень заявник посилався, зокрема, на твердження нотаріуса про те, що вона не засвідчувала таку довіреність, на витяг з реєстру нотаріуса, який демонстрував, що оскаржувана довіреність не була зареєстрована у відповідному реєстрі, і на висновок експерта про те, що заявник довіреність не підписував (§ 29 рішення ЄСПЛ).
      21. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили із того, що він не надав доказів наведеним вище твердженням, а лист нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, суди відмовилися взяти до уваги, не обґрунтувавши підстав для такої відмови. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що, оскільки цей лист стосувався суті спору, а також безпосередньо дійсності оскаржуваного договору, суди не повинні були відкидати цей доказ у такий загальний та зневажливий спосіб (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      22. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що національні суди звинувачували заявника у тому, що він не клопотав про виклик нотаріуса як третьої особи, проте не уточнили конкретну підставу для надання нотаріусу такого процесуального статусу (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      23. ЄСПЛ також наголосив, що пізніше національні суди відмовилися розглянути зміст наданого нотаріусом витягу з реєстру, оскільки, на їхню думку, цей документ не був підписаний нотаріусом на кожній сторінці. Однак національні суди не навели в обґрунтування такого технічного міркування жодного посилання на відповідні процесуальні вимоги. Крім того, вони залишили без відповіді твердження заявника, що всі сторінки витягу були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці (§ 31 рішення ЄСПЛ).
      24. ЄСПЛ вважав, що було дуже важливо належно вирішити ці питання, враховуючи, що суди також не взяли до уваги експертний висновок, який спростовував достовірність підпису заявника на оскаржуваній довіреності. Отримавши цей експертний висновок, в якому стверджувалося, що заявник не підписував довіреність, суди відхилили його, головним чином, на тій підставі, що оригінал довіреності не було надано експерту та не було досліджено під час судового розгляду. Проте вони не з`ясували, чи міг заявник взагалі надати оригінал довіреності, яку, як він стверджував, він ніколи не підписував. Незважаючи на вказані обставини, суди використали відсутність оригіналу довіреності проти заявника, щоб відмовити у задоволенні його позову (§ 32 рішення ЄСПЛ).
      25. Виходячи з наведеного, ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули послідовні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дала ЄСПЛ підстави зробити висновок про те, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Відтак, ЄСПЛ констатував порушення судами при розгляді зазначеної справи пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 33 рішення ЄСПЛ).
      26. У § 41 Рішення ЄСПЛ зазначив, що оскільки причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, яку вимагав відшкодувати заявник, не вбачається, ця вимога відхиляється. Проте ЄСПЛ визнав за доцільне присудити заявнику 2 400 євро на відшкодування моральної шкоди.
      27. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законами України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) та від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.
      28. Відповідно до статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      29. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      30. Згідно з абз. 2 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
      31. Загальні вимоги до судового рішення були передбачені у статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах, згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      32. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 212 ЦПК України (у вказаній редакції) обов`язком суду є оцінка належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      33. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Ця вимога корелюється з вимогами статті 214 ЦПК України у вказаній редакції, що при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджені. Крім того, суд зобов`язаний розглянути усі позовні вимоги й ухвалити відповідне рішення.
      34. Цих вимог при ухваленні судових рішень з огляду на висновки у рішенні ЄСПЛ дотримано не було.
      35. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи представника заявника стосовно того, що вона повинна застосувати у цій справі такий самий підхід, який був нею застосований у справах про перегляд за виключними обставинами судових рішень у зв`язку з встановленням Європейським судом з прав людини у справах «Малий проти України» (заява № 14486/07) й «Алахвердян проти України» (заява № 12224/09) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судами відповідних кримінальних справ.
      36. Національні суди у справі № 2-82/09 повинні виконати вимоги чинного процесуального закону та рішення ЄСПЛ в частині встановлення обставин справи (зокрема з огляду на залишені раніше без відповідного реагування аргументи заявника про те, що всі сторінки наданого нотаріусом витягу з реєстру були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці, та про те, що заявник не міг надати оригінал довіреності, яку він ніколи не підписував), а також в частині необхідності дослідження доказів, які не були належно досліджені (вказаних у рішенні ЄСПЛ листа нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, наданого нотаріусом витягу з реєстру й експертного висновку, в якому стверджувалося, що заявник не підписував ту довіреність), і оцінки усієї сукупності доказів у справі.
      37. Згідно з частиною другою статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. А за змістом статті 25 ЦПК України перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, здійснює Верховний Суд у касаційному порядку.
      38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      39. Констатовані ЄСПЛ порушення потребують нового дослідження доказів та встановлення тих обставин, які не були відповідно досліджені та встановлені під час розгляду цієї справи судами. Вказане виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду в силу прямої вказівки на це в частині першій статті 400 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду самостійно не досліджує докази, а надає правову оцінку тим доказам, що вже були належно досліджені судами нижчих інстанцій. Вона не може оцінювати недосліджені або неналежно досліджені докази, а також не може самостійно встановлювати обставини справи, якщо цього не зробили суди попередніх інстанцій.
      40. З огляду на викладене та на обставини справи суд повинен вирішити цей спір з дотриманням норм міжнародного та національного права; оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, забезпечивши таким чином виконання завдань цивільного судочинства. Зважаючи на це, судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 259, 268, 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Заяву ОСОБА_1 , подану представником Тарахкалом Михайлом Олександровичем , про перегляд судових рішень Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами задовольнити частково.
      Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 травня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      Т .О. Анцупова Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Повний текст постанови виготовлено 02 березня 2020 року
      Джерело: ЄДРСР 88265311
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 905/2559/17
      Провадження № 12-264гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року (суддя Левшина Г. В.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року (судді Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.) у справі № 905/2559/17 за позовом Компанії «Minova Holding GMBH» (далі - Компанія, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (далі - ТОВ «Мінова Україна», Товариство), ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними,
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У листопаді 2017 року Компанія звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Мінова Україна» та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, 10 й 14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, укладених відповідачами.
      1.2. Компанія зазначала, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів порушені її корпоративні права як власника частки у розмірі 90 % статутного капіталу ТОВ «Мінова Україна», зокрема право на отримання прибутку та право на участь в управлінні цього товариства.
      1.3. Як указував позивач, спірні договори не відповідають вимогам закону, оскільки укладені директором ТОВ «Мінова Україна» всупереч обмеженням, установленим підпунктами 12 та 28 пункту 9.2.6. Статуту ТОВ «Мінова Україна» (далі - статут) щодо виключної компетенції загальних зборів на попереднє погодження розпорядження майном Товариства, вартість якого перевищує 50 000 євро за курсом Національного банку України (далі - НБУ), а також будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується на виробництві Товариства, незалежно від суми такого правочину та за відсутності реального виконання цих договорів.
      1.4. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 не міг не знати про такі обмеження повноважень директора, оскільки самі договори містять умову про те, що директор діє на підставі статуту.
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      2.2. Місцевий господарський суд установив, що з урахуванням обмежень, установлених статутом, директор Товариства, укладаючи правочин від 17 січня 2014 року щодо відчуження майна на суму, що перевищує еквівалент 50 000 євро, діяв з перевищенням повноважень, а відтак правочин, укладений відповідачами 17 січня 2014 року, слід визнати недійсним за приписами статей 92, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів від 10 й14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, суд першої інстанції вказав, що вартість майна, відчуженого за цими договорами, не перевищувала еквівалента в 50 000 євро; також позивач не довів факту використання Товариством обладнання, яке є предметом цих правочинів, саме у виробництві, оскільки серед видів діяльності Товариства є також і продаж обладнання.
      2.4. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо неможливості розгляду цього спору судами господарської юрисдикції, місцевий господарський суд вказав, що спір у цій справі виник у зв`язку із захистом позивачем своїх корпоративних прав, а тому підлягає розгляду господарським судом незалежно від суб`єктного складу сторін.
      2.5. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 3 вересня 2018 року рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог Компанії та ухвалив нове рішення, яким визнав недійсними з моменту підписання договори купівлі-продажу спецтехніки від 10 та 14 лютого, 3 березня 2014 року, укладені ТОВ «Мінова Україна» і ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.6. Апеляційний господарський суд указав на те, що обладнання, відчужене за спірними правочинами, обліковувалось у ТОВ «Мінова Україна» саме як основні засоби відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», а тому на відчуження такого майна поширюється обмеження, встановлене підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту Товариства. Тож директор Товариства діяв з перевищенням повноважень, укладаючи всі спірні правочини.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 1 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року, в якій просив судові рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на свою необізнаність щодо обмеження повноважень директора Товариства, адже відповідних положень не було у наданій йому копії статуту Товариства, а також на фактичне виконання та подальше схвалення Товариством спірних правочинів шляхом передачі майна та отримання коштів, подальшими правочинами відповідачів щодо придбаного майна. Ці фактичні обставини не були враховані та досліджені судами попередніх інстанцій усупереч статті 241 ЦК України.
      3.3. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що розгляд спорів про визнання недійсними правочинів, де одним з відповідачів є фізична особа, не належить до юрисдикції господарських судів.
      3.4. Ухвалою від 11 жовтня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі № 905/2559/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки однією з підстав оскарження судових рішень є порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      3.5. Ухвалою від 13 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 905/2559/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Мінова Україна» в особі директора Аверкіна Івана Никаноровича (продавець) та фізична особа ОСОБА_1 (покупець) уклали договори купівлі-продажу спецтехніки: від 17 січня 2014 року на загальну суму 650 000 грн, від 10 лютого 2014 року на загальну суму 40 000 грн, від 14 лютого 2014 року на загальну суму 250 000 грн, від 3 березня 2014 року на суму 300 000 грн.
      4.2. На час підписання цих договорів ТОВ «Мінова Україна» діяло на підставі свого Статуту, затвердженого протоколом № 1 установчих зборів учасників від 3 березня 2008 року зі змінами від 17 червня 2008 року, 5 квітня 2012 року, державна реєстрація яких підтверджена відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів на титульному аркуші статуту.
      4.3. Підпунктом 12 пункту 9.2.6 статуту у відповідній редакції визначено, що до виключної компетенції зборів належить попереднє письмове погодження розпорядження грошовими коштами (включаючи перерахування коштів) та майном Товариства, вартість якого перевищує еквівалент 50 000 євро за курсом НБУ на день вчинення операції.
      4.4. Також згідно з підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту до виключної компетенції зборів належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві Товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-які договори щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину.
      4.5. Позивач, який є власником частки Товариства у розмірі 90 %, звернувся з цим позовом про визнання недійсними правочинів, укладених директором Товариства з перевищенням повноважень, посилаючись на порушення його корпоративних прав, зокрема права на отримання прибутку та права на участь у Товаристві.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з цим позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.6. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній вище редакції), за змістом пункту 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      5.7. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди, серед іншого, розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах (стаття 20 цього Кодексу).
      5.8. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      5.9. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      5.10. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
      5.11. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      5.12. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у Товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167 ГК України).
      5.13. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах.
      5.14. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізична особа сторона оспорюваного договору.
      5.15. Оскільки позивач має частку у статутному фонді Товариства, посилається на порушення права управління Товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього Товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, спір належить до юрисдикції господарських судів.
      5.16. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи ОСОБА_1 щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції з огляду на склад сторін справи.
      6. Щодо суті позовних вимог
      6.1. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
      6.2. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
      6.3. За положеннями статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
      6.4. Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
      6.5. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.
      6.6. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.
      6.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.
      6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
      6.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.
      6.10. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
      6.11. Отже, підписання директором ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача.
      6.12. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).
      6.13. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку законності спірних договорів.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      7.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      7.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      7.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат.
      8.2. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.
      8.4. Оскільки відповідач сплатив судовий збір за подачу касаційної скарги в більшому розмірі, ніж установлено законом, а саме 19 200 грн (замість 12 800 грн (200 % від 1600х4 грн), то згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена в більшому розмірі, ніж установлено законом, сума судового збору повертається за ухвалою судуза клопотанням особи. Відповідне клопотання у матеріалах справи відсутнє.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
      Стягнути з Компанії «Minova Holding GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001 , IBAN: НОМЕР_4, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 85412931