ANTIRAID

Постановления БП-ВС о возможности до 15.12.2017 рассматривать в одном производстве споры к юридическому и физическому лицу

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 755/13532/15-ц

Провадження N 14-319цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство "Армін" (далі - ПП "Армін"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мультіпак" (далі - ТОВ "Торговий дім "Мультіпак"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк"

на постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року в складі колегії суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.

у цивільній справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про стягнення заборгованості за кредитним договором та

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 27 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11084665000.

27 вересня 2010 року між ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір N 11421112000 про переведення боргу за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000.

На дату укладення договору про переведення боргу заборгованість первісного боржника за кредитним договором становила 163 492 долари США, за використання кредитних коштів встановлена відсоткова ставка у розмірі 10,8 % річних.

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором укладені наступні договори поруки:

? від 27 вересня 2010 року N 243971 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4;

? від 27 вересня 2010 року N 243972 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін";

? від 27 вересня 2010 року N 243973 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак".

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору станом на 24 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 141 957,85 доларів США, з якої: 126 411,10 доларів США - кредитна заборгованість, у тому числі прострочена заборгованість з липня 2014 року - 10 113 доларів США; 15 546,75 доларів США - заборгованість за процентами; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 110 538, 03 грн. з якої: 45 991,85 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 64 546,18 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути солідарно: з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. з ОСОБА_3 та ПП "Армін"? кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. з ОСОБА_3 та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак"? кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПП "Армін" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту N 11084665000 від 27 листопада 2006 року у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" на користь ПАТ "УкрСиббанк" по 913,50 грн сплаченого судового збору з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі порушили зобов'язання своєчасно повертати суми отриманого кредиту та сплачувати нараховані за користування кредитними коштами відсотки, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка має бути солідарно стягнута з позичальника та поручителів.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року в задоволенні заяви ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року в частині позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року в частині розподілу судових витрат скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" по 1 827 грн сплаченого судового збору з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" 4 019,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог банку до ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" та закриваючи провадження у справі у цій частині, апеляційний суд керувався тим, що розгляд спору між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

У березні 2018 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що системний аналіз статей 541, 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свідчить про те, що у боржника за основним зобов'язанням та у солідарних боржників (поручителів - юридичних осіб) існує один і той самий обов'язок, що виникає із основного зобов'язання - кредитного договору, тому вимоги банку до позичальника та поручителів є взаємопов'язаними і повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того, спір між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" не пов'язаний зі здійсненням господарської діяльності поручителів, тому апеляційний суд помилково застосував статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 червня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 27 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11084665000, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого останньому надано кредит у розмірі 200 000 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 1 010 000 грн. на строк не пізніше 27 листопада 2026 року. Згідно з підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів з дати видачі кредиту процентна ставка була встановлена у 10,80 % річних; по закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягала перегляду відповідно до пункту 9.2 цього договору (т. 1, а. с. 5?18).

27 вересня 2010 року між ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір N 11421112000 про переведення боргу за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 та додаткова угода до кредитного договору (т. 1, а. с. 19?26).

На дату укладення договору про переведення боргу заборгованість первісного боржника за кредитним договором становила 163 492 долари США. За користування кредитними коштами встановлена відсоткова ставка у розмірі 10,8 % річних (пункт 3 договору про переведення боргу).

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором укладені наступні договори поруки:

? від 27 вересня 2010 року N 243971 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27?29);

? від 27 вересня 2010 року N 243972 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін" (т. 1, а. с. 30?32);

? від 27 вересня 2010 року N 243973 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" (т. 1, а. с. 33?35).

23 лютого 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" направляло на адресу позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4, ПП "Армін" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" письмові вимоги про усунення порушень кредитного договору від 27 листопада 2006 року N 11084665000 протягом 31 календарного дня з дати отримання повідомлення, а саме погасити прострочену заборгованість у розмірі 6 742 доларів США (прострочена заборгованість за кредитом) та 9 470,42 доларів США (прострочена заборгованість за процентами) (т. 1, а. с. 36?43, 50).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за кредитним договором станом на 24 червня 2015 року склала 141 957,85 доларів США, з якої: 126 411,10 доларів США - кредитна заборгованість, у тому числі прострочена заборгованість з липня 2014 року - 10 113 доларів США; 15 546,75 доларів США - заборгованість за процентами; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 110 538, 03 грн. з якої: 45 991,85 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 64 546,18 грн - пеня за прострочення сплати процентів (т. 1, а. с. 55?68).

Перевіряючи законність закриття апеляційним судом провадження у справі у частині вимог до поручителів - юридичних осіб, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) було передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до чотирьох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ОСОБА_3, поручителя ОСОБА_4 та поручителів - юридичних осіб ПП "Армін" і ТОВ "Торговий дім "Мультіпак".

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання. Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати само по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У даному випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів у даному випадку співпадає з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім спорів: 1) про приватизацію державного житлового фонду; 2) що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; 3) про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; 4) що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; 5) інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року, тобто чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у суді першої інстанції) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог до поручителів, які є юридичними особами, а також вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постановах від 17 лютого 2016 року у справі N 6-1965цс15, від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009цс15, від 02 березня 2016 року у справі N 6-2307цс15, від 06 квітня 2016 року у справі N 6-77цс16, від 27 квітня 2016 року у справі N 6-2974цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2578цс15, від 06 липня 2016 року у справі N 6-1047цс16.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже висловлена неодноразово Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 14-40цс18, від 21 березня 2018 року у справі N 14-41цс18, від 25 квітня 2018 рокуу справі N 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року у справі N 14-224цс18, у яких Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступлення від висновків Верховного Суду України, висловлених у постанові від 01 березня 2017 року у справі N 6-923цс16. Підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судом першої інстанції на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителів, які є юридичними особами.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та неправильно застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до поручителів - юридичних осіб - відсутні.

У рішенні від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджинастасиу проти Греції" (заява N 12945/87) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні від 11 січня 2007 року у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї вбачається, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Залишаючи без змін заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у частині задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_3, ОСОБА_4, апеляційний суд свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про неправильний розрахунок банком заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки за договорами поруки, не надав їм належної правової оцінки, чим порушив вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України та статті 6 Конвенції в частині доступу до правосуддя.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки виправити помилки апеляційного суду на стадії касаційного перегляду справи неможливо, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата отошла от десятка ранее принятых позиций ВСУ и сослалось на принятые уже ей позиции и указала, что исковые требования к нескольким ответчикам, среди которых есть хотя бы одно физическое лицо, заявленные до 15 декабря 2017 года, должны рассматриваться в одном производстве, если такие требования однородны, неразрывно связанные между собой и от решения одной из них зависит решение других требований.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 524/4770/15-ц

Провадження N 14-309цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк"),

відповідачі: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" (далі - ТОВ "МЖК Житлобуд")

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк"

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року в складі судді Середи А.В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року в складі колегії суддів Бондаревської С.М., Омельченко Л.М., Триголова В.М.

у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3, ТОВ "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором та

УСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 19 грудня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 31/35/08-НПБ, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 286 509 грн зі сплатою 27,5 % річних за користування кредитом строком до 18 червня 2023 року.

07 травня 2009 року на забезпечення позичальником виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "МЖК Житлобуд" укладено договір поруки N 31/35/П01/08-НПБ.

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ.

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 846 575,24 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 277 800,64 грн. пеня - 283 912,20 грн.

Позивач просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта банк" до ТОВ "МЖК Житлобуд" відмовлено. У частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду. Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ТОВ "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Провадження у справі у цій частині позовних вимог закрито. В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "МЖК Житлобуд", апеляційний суд керувався тим, що спір виник між юридичними особами, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що кредитор (ПАТ "Кредитпромбанк") вже реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому, серед іншого, просив стягнути повністю суму заборгованості за кредитом у розмірі 284 862,40 грн. прострочену заборгованість за відсотками - 129 067,39 грн. пеню в розмірі - 135 046,74 грн. та позовні вимоги якого заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року задоволено в повному обсязі.

У червні 2016 року ПАТ "Дельта банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. У випадку солідарного обов'язку відповідачів фізичних осіб та юридичної особи, позов може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства як виняток зі статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду), оскільки частиною першою статті 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кредитора вимагати виконання обов'язку від усіх боржників разом. У зв'язку з тим, що вирішення цієї справи впливає на вирішення справи за позовом банку до ТОВ "МЖК Житлобуд", тому спір може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства.

Також позивач зазначав, що підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 у суду першої інстанції не було, оскільки заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року скасовано цим же судом 08 листопада 2012 року, ухвалою від 24 грудня 2012 року позов ПАТ "Кредитпромбанк" залишено без розгляду на підставі заяви.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

20 та 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із запереченнями, у яких просив касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк" відхилити, ухвали судів попередніх інстанцій залишити без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

26 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 19 грудня 2008 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 31/35/08-НПБ, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 286 509 грн зі сплатою 27,5 % річних за користування кредитом строком до 18 червня 2023 року (т. 1, а. с. 5?12).

07 травня 2009 року на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "МЖК Житлобуд" укладено договір поруки N 31/35/П01/08-НПБ (т. 1, а. с. 16?19).

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ (т. 1, а. с. 28?33).

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 20 травня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 846 575,24 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 277 800,64 грн. пеня - 283 912,20 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що у березні 2011 року ПАТ "Кредитпромбанк" вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ, яка станом на 25 березня 2011 року склала 548 976,53 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 129 067,39 грн. пеня - 135 046,74 грн.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року цей позов ПАТ "Кредитпромбанк" задоволено (т. 1, а. с. 68?71).

Посилаючись на набрання зазначеним заочним рішенням законної сили, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив висновок пронаявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3 згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Разом з тим суди не врахували доводи ПАТ "Дельта банк" про те, що заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року скасовано ухвалою цього ж суду від 08 листопада 2012 року, а ухвалою від 24 грудня 2012 року позов ПАТ "Кредитпромбанк" залишено без розгляду згідно з вимогами пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) на підставі заяви позивача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Водночас частина друга зазначеної статті передбачає, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про неможливість розгляду позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ є передчасним, таким, що не відповідає нормам цивільного процесуального права і порушує право кредитора на стягнення кредитної заборгованості.

Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до поручителя - юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ОСОБА_3, та поручителя, яким виступила юридична особа - ТОВ "МЖК Житлобуд".

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У даному випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя у цьому випадку співпадає з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції, суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав приписи статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично - значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, від 21 березня 2018 року N 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року N 14-224цс18, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий місцевим судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливостей правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору, та неправильно застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до поручителя - юридичної особи відсутні.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що права направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Тому судові рішення у частині позовних вимог банку до позичальника ОСОБА_3 підлягають скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а у частині позовних вимог до поручителя ТОВ "МЖК Житлобуд" скасуванню підлягає тільки ухвала суду апеляційної інстанції з направленням для продовження розгляду до апеляційного суду, оскільки порушенням норм процесуального закону допущено тільки цим судом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу необхідно спочатку направити до суду першої інстанції для розгляду позовних вимог банку до ОСОБА_3, оскільки після закриття судом першої інстанції провадження у справі розгляд цих вимог по суті не відбувся, що унеможливило і апеляційний перегляд у повному обсязі по суті позовних вимог.

Після ухвалення судом першої інстанції рішення у частині позовних вимог до ОСОБА_3 справу належить направити до суду апеляційної інстанції для розгляду у оскаржуваній частині, оскільки закриття апеляційним судом провадження у справі у цій частині унеможливлює перегляд по суті судового рішення у частині цих позовних вимог судом касаційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу у цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/2709/16-ц
      Провадження N 14-352цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Вінницька міська рада,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради
      на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року у складі судді Жмудя О.О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Міхасішина І.В., Вавшка В.С., Іващука В.А.
      у цивільній справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_3 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, та
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 05 лютого 2016 року працівниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради проведено обстеження території на розі АДРЕСА_1 та виявлено, що в зазначеному місці самочинно, без відповідних дозвільних документів розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є ОСОБА_3, про що було складено акт. Такі дії є порушенням Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року N 244. При цьому комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Вінниці, яка затверджена рішенням виконкому міської ради від 21 червня 2012 року N 1524, не передбачено розміщення тимчасової споруди в зазначеному місці.
      Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи чи документи, що дають право на розташування тимчасової споруди, у відповідача відсутні, а паспорт прив'язки ОСОБА_3 не надавався, Вінницька міська рада просила зобов'язати відповідачку звільнити земельну ділянку площею 57,75 кв. м на розі АДРЕСА_1, з боку багатоквартирного житлового будинку N 71/49 шляхом демонтажу тимчасової споруди з габаритним розміром 3,2 х 7,5 м та розташованого на ній навісу з металевих конструкцій розміром 4,5 х 7,5 м, за рахунок коштів ОСОБА_3 та привести земельну ділянку у приданий для використання стан.
      Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року закрито провадження у справі на підставі частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення ухвали, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради відхилено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач заявив вимогу про звільнення земельної ділянки, яка надавалася суб'єкту господарювання та використовується ним виключно для здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із закінченням договору оренди земельна ділянка не передавалася, а договір припинив свою дію, тому спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У червні 2016 року Вінницька міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      У липні 2016 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу Вінницької міської радивідхилити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), що здійснює підприємницьку діяльність, не існує жодних орендних правовідносин щодо земельної ділянки, що давало б підстави стверджувати про наявність господарських правовідносин між сторонами, існує лише факт зайняття земельної ділянки, у зв'язку із чим подано відповідний позов. Сама по собі наявність відомостей про те, що ОСОБА_3 зареєстрована як ФОП не дає безумовного підтвердження тій обставині, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, позивач не надав жодного доказу того, що саме спірна земельна ділянка була передана відповідачу в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою цього ж суду від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      За вимогами статті 1 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи.
      Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України установлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб? підприємців ОСОБА_3 з 23 жовтня 2001 року зареєстрована як ФОП (а. с. 42).
      23 листопада 2003 року між ОСОБА_3 як ФОП та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідачці передано в оренду земельну ділянку площею 0,0210 га, до якої входить спірна земельна ділянка площею 57,75 кв. м, з метою несільськогосподарського використання, а саме для розташування торгово-посадочного комплексу, строком на п'ять років.
      21 січня 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Вінницького міського голови Гройсмана В.Б. із заявою про продовження строку оренди земельної ділянки на 10 років.
      Рішенням Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 у продовженні строків договорів оренди земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га.
      Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2008 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2008 року, визнано недійсним рішення Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 у частині відмови суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 в продовженні термінів договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на розі АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га, та визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 право на користування земельною ділянкою та право на продовження строку дії договору оренди земельної ділянки (а. с. 34, 35).
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначила, що на неодноразові звернення до Вінницької міської ради щодо виконання рішення господарського суду та продовження строку дії договору оренди вона отримує відмову.
      Матеріали справи не містять доказів про скасування зазначеного рішення господарського суду, спірні правовідносини урегульовано статтею 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" і сторонами вказаних правовідносин є орендодавець - орган місцевого самоврядування та орендар - ФОП ОСОБА_3
      Вінницька міська рада звернулася з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності, з підстав припинення відносин договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вінницькою міською радою та ФОП ОСОБА_3, відсутності у відповідачки правовстановлюючих документів на користування спірною земельною ділянкою та розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці без отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов'язаних із користуванням земельною ділянкою ФОП для здійснення підприємницької діяльності; відповідач - ФОП ОСОБА_3 фактично користується земельною ділянкою без належного повідомлення орендодавця про припинення орендних правовідносин.
      За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.
      Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
      Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
      Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов Вінницької міської ради заявлений до ОСОБА_3 як до ФОП - орендаря нерухомого майна, тому в силу вимог статті 1, 12, 17 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства. Тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
      Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо позов пред'явлено до фізичної особи - ОСОБА_3, у якої відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, спростовуються матеріалами справи.
      Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.
      Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 806/2108/17 (К/9901/53843/18)
      Провадження N 11-1057апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С.) від 16 травня 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Ружинський", про скасування державної реєстрації права власності,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМ України) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування державної реєстрації права колективної власності від 29 серпня 2008 року, яке зареєстроване Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердичівське МБТІ") за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" (далі - СВК "Ружинський") на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 січня 2018 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права колективної власності за СВК "Ружинський" на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, здійснену КП "Бердичівське МБТІ" 29 серпня 2008 року.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне.
      У червні 2018 року РВ ФДМ України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року.
      На обґрунтування касаційної скарги РВ ФДМ України зазначило, що вимоги про скасування спірної державної реєстрації права колективної власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України (скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      28 грудня 2015 року РВ ФДМ України на адресу голови СВК "Ружинський" направлено лист N 04/5297 з проханням надати інформацію та копії правовстановлюючих документів на консервний цех та земельну ділянку під ним, що перебувають на балансі СВК "Ружинський".
      У відповідь на вказане звернення СВК "Ружинський" надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2008 року N 20052324, згідно якого КП "Бердичівське МБТІ" на підставі рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року зареєструвало за СВК "Ружинський" право колективної власності на консервний завод незавершеного будівництва (готовність 81,3 %) за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Вважаючи, що КП "Бердичівське МБТІ" неправомірно зареєструвало право власності на спірну нерухомість, яка на думку РВ ФДМ України є державною власністю, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Обґрунтовуючи свою позицію, РВ ФДМ України зазначає, що КП "Бердичівське МБТІ", приймаючи рішення від 29 серпня 2008 року N 20052324 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (консервний завод незавершеного будівництва) за адресою:Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, порушило право власності держави, оскільки спірне нерухоме майно наказом Фонду державного майна України від 13 червня 2001 року N 1048 було включено у перелік об'єктів незавершеного будівництва державної власності, що підлягають приватизації.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Виникнення спірних правовідносин, за якими суд апеляційної інстанції закрив провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва державної власності - консервний завод в смт Ружин Житомирської області.
      Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що підставою виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугувало рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року.
      Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення КП "Бердичівське МБТІ" як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
      Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16 та від 27 червня 2018 року у справі N 2а-11305/10/1370.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого СВК "Ружинський" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
      Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів.
      Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області залишити без задоволення.
      Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/12652/16
      Провадження N 11-972апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б.,
      Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року (суддя Амельохін В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (судді Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" (далі - ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС") на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності N 14670027 про реєстрацію за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" права власності на вказану квартиру, внесеного 23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М.
      2. Позов мотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та вносити запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на момент вчинення запису не було підтверджено факт завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем листа від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу щодо виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31 січня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101. У задоволенні інших вимог відмовив.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані реєстраційні дії вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не дотримано вимог положень Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      7. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, провадження у справі закрити.
      8.Як на доводи ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" вказує на те, що цей спір має бути розглянутий за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та відмовив у задоволенні клопотання цього товариства про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року.
      10. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2018 року призначив справу до касаційного розгляду.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 серпня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М., треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису та призначила цю справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      13. Судові рішення переглядаються в межах наведених в касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.
      Позиція інших учасників справи
      14. ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Установлені судами обставини справи
      15. 13 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (далі - ВАТ "КРЕДОБАНК", банк) та ОСОБА_9 (позичальник) укладено кредитний договір N Ф2008/11-06 (А020088), за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути і сплатити проценти. Виконання зобов'язань за договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та забезпечені, зокрема: неустойкою (штрафом, пенею); іпотекою нерухомості (двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Умови іпотеки визначаються відповідно до договору іпотеки (п. 6.1).
      16. 13 листопада 2006 року між ВАТ "КРЕДОБАНК" (іпотекодержатель) та ОСОБА_9 (боржник), який діє від свого імені та від імені ОСОБА_7 (майновий поручитель) та ОСОБА_10 (майновий поручитель), укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавців та вимог іпотекодержателя за кредитним договором N Ф2008/11-06 (А020088) від 13 листопада 2006 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. За цим договором предметом іпотеки є нерухоме майно: двохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 2006 року, реєстраційний номер 1-06-265360П1.
      17. Згідно зі Свідоцтвом про шлюб від 14 квітня 2007 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_7.
      18. 06 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 26 листопада 2009 року ВАТ "КРЕДОБАНК" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК"; далі - ПАТ "КРЕДОБАНК") і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "КРЕДОБАНК" відступило на користь ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" право вимоги заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). 06 квітня 2010 року між ПАТ "КРЕДОБАНК" і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 13 листопада 2006 року.
      19. 19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Репкіною А.В. на адресу ОСОБА_7 на підставі статті 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" передано заяву - вимогу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", якою останнє повідомляло про наявність заборгованості у ОСОБА_9 за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). Також вказаним листом було повідомлено позивача, що відповідно до статей 36, 37, 38 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" протягом 30-денного строку з дня отримання вказаного листа він повинен виконати основне зобов'язання, а також вправі письмово повідомити ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про свій намір купити предмет іпотеки та набути переважне право на його придбання. Матеріали справи містять докази отримання вказаної вимоги 28 квітня 2016 року.
      20. Оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101, прийнято 23 травня 2016 року, відповідний запис про право власності N 14670027 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за цією ж датою.
      21. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки з дня надіслання вимоги та до дня вчинення відповідачем реєстраційних дій не сплинув 30-денний строк, а також за відсутності доказів повідомлення ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" всіх сторін договору іпотеки про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте протиправно і підлягає скасуванню.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті четвертої КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      24. За змістом пункту 2 частини першої статті четвертої КАС публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      26. У частині першій статті 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      27. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" зазначає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      28. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовий та підлягає розгляду за правилами КАС. При цьому суд першої інстанції в рішенні зазначив, що відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (21-41а16).
      29. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, та погоджується з доводами ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.
      30. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      32. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      33. Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, яка знаходилась у спільній сумісній власності іпотекодавців, зокрема позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
      34. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 826/952/17.
      35. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      36. У зв'язку з тим, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      38. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      39. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      40. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      41. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Ураховуючи наведене, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
      Керуючись статтями 341, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" задовольнити.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич