• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 240/4937/18
      Провадження № 11-150заі19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Овруцьке ОУПФУ, ПФУ відповідно),
      розглянула в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Овруцького ОУПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року (судді Гімон М. М., Берназюк Я. О., Гриців М. І., Мороз Л. Л., Кравчук В. Л.)
      у зразковій справі за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);
      - зобов`язати Овруцьке ОУПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року він має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
      Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
      19 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи № 240/4937/18 як зразкової.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 листопада 2018 року відкрив провадження у зразковій справі.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково:
      - визнав протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 1210).
      - зобов`язав Овруцьке ОУПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою № 1210. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Короткий зміст наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимог
      Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 19 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити резолютивну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у частині вирішення питання про розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, прийнявши постанову про задоволення його позову в повному обсязі.
      Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ( ОСОБА_1 )
      ОСОБА_1 зазначив, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не здійснив належної оцінки наданих позивачем доказів, чим порушив вимоги статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Позивач зауважив, що він має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам,які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
      З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
      А тому стаття 39 указаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
      «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
      Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
      - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
      - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
      - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
      Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
      Відповідно до статті 71 Закону № 796-ХІІ дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
      Неможливо призупинити дію положень Закону № 796-ХІІ іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
      Кабінет Міністрів України не має повноважень зменшувати або відміняти встановлені законом пільги, тобто не має права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ.
      Короткий зміст наведених в апеляційній скарзі Овруцького ОУПФУвимог
      Овруцьке ОУПФУ подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
      Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (Овруцького ОУПФУ)
      На обґрунтування доводів скарги Овруцьке ОУПФУ зазначило, що суд першої інстанції, встановлюючи порядок застосування статті 39 Закону № 796-XII та зобов`язуючи ПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу відповідно до вказаної норми у редакції до 01 січня 2015 року, перебрав на себе дискреційні функції Конституційного Суду України та Верховної Ради України.
      Крім цього, ЗаконУкраїни від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII) є чинним, не визнавався таким, що не відповідає Конституції України, а тому починаючи з 01 січня 2016 року стаття 39 Закону № 796-XII діє в редакції Закону № 987-VIII, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому ОСОБА_1 до цієї категорії осіб не належить.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито провадження у зразковій справі за вказаними апеляційними скаргами, а ухвалою від 24 квітня 2019 року зразкову справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши наведені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню частково з огляду на таке.
      Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
      Позивачє особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Овруцькому ОУПФУ як отримувач пенсії по інвалідності.
      До 01 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
      З 01 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено.
      17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим у жовтні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновило Овруцьке ОУПФУ виплату йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
      Листом від 09 жовтня 2018 року № 710/02 відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по цей час йому не нараховується і не виплачується.
      Вважаючи таку бездіяльність Овруцького ОУПФУ протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
      У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
      Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
      Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
      Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
      Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
      Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
      Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
      Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
      «1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
      - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
      - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
      - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
      2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
      3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
      28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
      04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
      «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
      Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
      Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).
      Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
      За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
      Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
      Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду.
      Стаття 98 Закону № 2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.
      Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
      Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
      При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
      Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
      Це враховано і в позовній заяві ОСОБА_1 , який просив відновити виплати, передбачені частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, саме з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
      Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
      Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
      Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
      Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
      Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
      Вирішуючи питання про розмір підвищення, суд першої інстанції керувався таким.
      Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
      Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
      Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
      01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.
      Постановою № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та доручено ПФУ забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
      Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах:
      - тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні;
      - тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;
      - тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
      Зазначені положення Закону № 79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови № 1210 є також чинними.
      Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
      У Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
      Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
      Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
      З огляду на вказане суд першої інстанції вважав, що позивач із 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, визначеному постановою № 1210, а тому позов підлягає задоволенню частково.
      Однак такі висновки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є помилковими.
      З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
      Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
      Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
      «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
      Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
      -у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
      -у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
      Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
      В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
      Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
      Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
      Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
      Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
      Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
      Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
      Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
      Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
      Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
      Надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
      -в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
      - в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в апеляційній скарзі позивача доводи про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
      Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша).
      У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
      1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
      2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
      3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
      4) безсторонньо (неупереджено);
      5) добросовісно;
      6) розсудливо;
      7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
      8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
      9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
      10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга).
      Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
      1) верховенство права;
      2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
      3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
      4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі;
      5) обов`язковість судового рішення;
      6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
      7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
      8) розумність строків розгляду справи судом;
      9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
      10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (частина третя).
      Відповідно до частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
      За ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
      Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
      а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
      б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
      в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
      г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
      У частинах першій, другій статті 317 КАС України зазначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
      1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
      Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Бездіяльність Овруцького ОУПФУ, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення із 17 липня 2018 року, є протиправною. Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
      Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру підвищення до пенсії неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення у цій частині позовних вимог.
      Судовий збір за подання апеляційної скарги позивач не сплачував, оскільки його звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивача - громадянина, віднесеного до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (копії посвідчення серії НОМЕР_1 та вкладки до посвідчення № НОМЕР_2 містяться у матеріалах справи - том 1, а. с. 4).
      При цьому необхідно керуватися нормами статті 139 КАС України, відповідно до частин першої, п`ятої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      Керуючись статтями 292, 308, 311, 315 - 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Апеляційну скаргу Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
      Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
      Визнати протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
      Зобов`язати Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
      В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.
      Джерело: ЄДРСР 88952401
    • By Marina-NET
      Конституционный Суд Украины оценит законность функционирования антирейдерской комиссии при Минюсте:
      У середу, 18 грудня, о 10.00 годині Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні у формі письмового провадження розпочне розгляд справи за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952–IV зі змінами (далі — Закон). Про це повідомляє прес-служба КСУ.
      Суть питання
      У підпункті  «а»  пункту 2 частини шостої статті 37 Закону зазначено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про  задоволення  (повне чи часткове)  скарги  шляхом  прийняття рішення про скасування рішення про  державну  реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу  Міністерства  юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги.
      Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оспорюване положення Закону надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених державним реєстратором, чим порушує положення частини четвертої статті 41 Конституції України. Крім того, на його думку, оспорюване положення Закону встановлює відповідальність особи — власника нерухомого майна — за помилки, допущені державним реєстратором як представником держави, що суперечить частині другій статті 3 Конституції України.
      Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КСУ розгляне два конституційних подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
      Також до КСУ надійшло конституційне подання Верховного Суду.
       
    • By ANTIRAID
      Конституционный Суд Украины пришел к выводу, что оспариваемое положение Закона нарушает конституционные принципы разделения государственной власти в Украине на законодательную, исполнительную и судебную, приводит к нарушению регулирования основ социальной защиты прокуроров, поскольку по его содержанию регулирования порядка перерасчета назначенной пенсии работникам прокуратуры должно осуществляться актом Кабинета Министров Украина, а не законом Украины. Следовательно, положения части двадцатой статьи 86 Закона противоречит статье 6, пункта 14 части первой статьи 92 Конституции Украины.
      В своем Решении Конституционный Суд Украины считал целесообразным указать такой порядок выполнения этого Решения по урегулированию Верховной Радой Украины указанного вопроса на законодательном уровне: часть двадцатая статьи 86 Закона не подлежит применению со дня принятия Конституционным Судом Украины этого Решения, зато применению подлежит часть двадцатая статьи 86 закона в первоначальной редакции:
      «20. Предназначены работникам прокуратуры пенсии перечисляются в связи с повышением заработной платы прокурорским работникам на уровне условий и составляющих заработной платы соответствующих категорий работников, проходящих службу в органах и учреждениях прокуратуры на момент возникновения права на перерасчет. Перерасчет назначенных пенсий проводится с первого числа месяца, следующего за месяцем, в котором наступили обстоятельства, влекущие за собой изменение размера пенсии. Если при этом пенсионер приобрел право на повышение пенсии, разница в пенсии за прошедшее время может быть выплачена ему не более чем за 12 месяцев. Пенсия работающим пенсионерам пересчитывается также в связи с назначением на высокую должность, увеличением выслуги лет, присвоением почетного звания или ученой степени и увеличением размера составляющих его заработной платы в порядке, предусмотренном частями второй, третьей и четвертой настоящей статьи, при увольнении с работы или за каждые два отработанных года ».
      http://ccu.gov.ua/dokument/7-rii2019
      7_p2_2019 щодо перерахунку пенсій прокурорам.pdf
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 800/283/17
      Провадження N 11-693заі18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Ключник А.Ю.,
      представників:
      позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
      відповідача - ОСОБА_11,
      третьої особи - Рохманова С.І.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 13 квітня 2016 року N 142/2016 "Про скасування рішення голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області" (далі - Указ, Первомайська РДА відповідно)
      за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 травня 2018 року (судді Коваленко Н.В., Анцупова Т.О., Гімон М.М., Бучик А.Ю., Кравчук В.М.),
      УСТАНОВИЛА:
      10 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним і скасувати Указ Президента України, яким скасовано розпорядження голови Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року N 470-р про зарахування земельної ділянки загальною площею 1553,97 га в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (далі - Ленінська сільська рада) до земель запасу державної власності (далі - розпорядження РДА N 470-р).
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначила, щорозпорядження РДА N 470-р стало передумовою для прийняття розпоряджень N 471-р та N 523-р про надання дозволу громадянам України (775 особам) на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах території Ленінської сільської ради та затвердження відповідного проекту землеустрою.
      Таким чином, на підставі скасованого Указом розпорядження РДА N 470-р та наступних за ним розпоряджень РДА земельні ділянки загальною площею 1553,97 га із земель запасу державної власності були передані у приватну власність 775 громадянам України, в тому числі й позивачу, які протягом 24-26 грудня 2012 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.
      ОСОБА_3 вказала на те, що після отримання нею та іншими особами цих державних актів Президент України не мав права скасовувати розпорядження РДА, яке вичерпало власну дію фактом його виконання, адже з цього моменту адміністративні правовідносини припинились, замість них виникли цивільні правовідносини, і Президент України, видаючи Указ, вийшов за межі наданих йому Конституцією України та Законом України від 9 квітня 1999 року N 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон N 586-XIV) повноважень, адже розпорядився землями приватної власності замість земель державної власності.
      Отже, на думку ОСОБА_3, скасування розпорядження РДА N 470-р порушує її право власності на землю.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 3 травня 2018 рокув задоволенні позову відмовив.
      У ході судового розгляду справи встановлено такі обставини.
      26 травня 2000 року Ленінською сільською радою прийнято рішення N 20 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 764,15 га, ОСОБА_7 земельної ділянки площею 989,82 га.
      16 червня 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 видано один на двох державний акт на право приватної власності на землю за НОМЕР_6 (далі - державний акт НОМЕР_6), згідно якого їм передано 1753,97 га землі (764,15+989,82=1753,97).
      Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2001 року у справі N 2-19, яке набрало законної сили, задоволено позов прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Ленінської сільської ради до ОСОБА_7 і ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю, визнано недійсним та скасовано державний акт НОМЕР_6 від 16 червня 2000 року.
      Підставою скасування акта стало те, що при прийнятті рішення про передачу ОСОБА_7 і ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 1753,97 га Ленінською сільською радою порушено вимоги абзацу 3 пункту 4 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року за N 666 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" щодо граничного розміру загальної площі земельної ділянки, що може бути в приватній власності громадянина, який не повинен перевищувати норм, встановлених Земельним кодексом України (далі - ЗКУ) для селянських (фермерських) господарств, тобто, згідно з частиною першою статті 52 цього Кодексу, не більше 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель.
      Іншою підставою для скасування державного акта на право приватної власності на землю стало те, що його було видано ОСОБА_7 і ОСОБА_4 один на двох, що не передбачено Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року N 2201 "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею".
      ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
      Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року у справі N 2-а/1421/119/2012 відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області про визнання протиправними дій по внесенню запису до Книги записів реєстрації державних актів на право приватної власності по Ленінській сільській раді, про скасування державної реєстрації державного акта за реєстраційним НОМЕР_6 на право приватної власності на землю, виданого 16 червня 2000 року Ленінською сільською радою на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та зобов'язання анулювати вказаний запис.
      12 жовтня 2012 року головою Первомайської РДА видано розпорядження N 470-р про зарахування земельної ділянки загальною площею 1553,97 га в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності та розпорядження N 471-р про надання дозволу громадянам України на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах території Ленінської сільської ради.
      20 листопада 2012 року головою Первомайської РДА видано розпорядження N 523-р, пунктом 1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 особам) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, а пунктом 2 - передано безоплатно у приватну власність 775 особам (у тому числі й позивачу) земельні ділянки із сільськогосподарських земель запасу державної власності.
      Вказані особи протягом 24-26 грудня 2012 року отримали державні акти на право приватної власності, зокрема ОСОБА_3 отримала державний акт серії НОМЕР_1, об'єктом права власності за яким є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 482548401003596.
      Розпорядження Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року N 470-р, від 12 жовтня 2012 року N 471-р, від 20 листопада 2012 року N 523-р стали предметом перевірки в адміністративній справі N 814/1350/13-а за позовом ОСОБА_4 до Первомайської РДА про визнання недійсними та скасування цих розпоряджень.
      Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року, в позові відмовлено. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки не міг встановити за нею права на земельну ділянку, у зв'язку з чим скасування зазначених розпоряджень вважав неналежним способом захисту прав позивача (у подальшому Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 лютого 2016 року закрив провадження у зазначеній справі у зв'язку з наявністю спору про право та належністю вимог ОСОБА_4до розгляду в порядку цивільного судочинства).
      23 грудня 2014 року ОСОБА_4 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, якими державний нотаріус Першої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області посвідчив, що на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, а саме земельних часток (паїв) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Шлях Леніна" села Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області в умовних кадастрових гектарах, що належали спадкодавцю на підставі сертифікатів на земельну частку (пай), виданих Первомайською РДА, зареєстрованих у Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай).
      У 2015 році до Президента України було направлено ряд звернень громадян з проханням забезпечити дотримання Конституції та законів України органами державної влади у Первомайському районі Миколаївської області.
      Так, народний депутат України ОСОБА_8 звернувся до Президента України з листом від 5 червня 2015 року N 5-295, в якому просив вжити заходів щодо захисту прав ТОВ "Агрофірма ОСОБА_4" та скасувати розпорядження Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року за N 470-р, від 12 жовтня 2012 року за N 471-р, від 20 листопада 2012 року за N 523-р, а також зобов'язати Первомайську РДА вжити вичерпних заходів щодо усунення наслідків виконання зазначених незаконних розпоряджень та відновлення законності в цьому питанні, зокрема щодо визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, виданих 775 фізичним особам на виконання незаконних розпоряджень.
      Також із заявою (зареєстрованою в Адміністрації Президента України за N 22/036983-14К від 19 серпня 2015 року) щодо скасування незаконних розпоряджень Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року N 470-р, від 12 жовтня 2012 року N 471-р, від 20 листопада 2012 року N 523-р, з метою захисту прав сім'ї ОСОБА_4 та земель села Чаусово-2 від злочинних посягань, звернулися до Президента України ОСОБА_9. мешканці села Чаусово-2 Первомайського району Миколаївської області, які мають ренту та господарську допомогу з земель, якими користується сім'я ОСОБА_4, та які підтвердили факти, зазначені у листі народного депутата України ОСОБА_8 від 5 червня 2015 року N 5-295.
      Представник ОСОБА_4 - адвокат Рохманов С.І. своїм зверненням до Президента України від 29 вересня 2015 року N 89-Д/2015 підтримав звернення мешканців села Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області, просив скасувати зазначені вище розпорядження органу виконавчої влади.
      Указом Президента України від 13 квітня 2016 року N 142/2016 "Про скасування рішення голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області" скасовано розпорядження голови Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року N 470 "Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності", як таке, що суперечить Конституції та законам України, зокрема статтям 14 та 19 Конституції України, статтям 3, 6, 7, 21 Закону N 586-XIV, статтям 17, 19, 122 ЗКУ.
      Одночасно з оскаржуваним Указом Президент України 13 квітня 2016 року видав Розпорядження N 98-2016-рп "Про деякі розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області", яким надав доручення голові Миколаївської обласної державної адміністрації, в тому числі й щодо скасування розпоряджень голови Первомайської РДА, що суперечать Конституції України та законам України, іншим актам законодавства України.
      На виконання вказаного Розпорядження 14 квітня 2016 року голова Миколаївської обласної державної адміністрації прийняв розпорядження N 130-р, яким скасовані розпорядження голови Первомайської РДА від 12 жовтня 2012 року N 471-р "Про надання дозволу громадянам України на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради" та від 20 листопада 2012 року N 523-р "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області".
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Указ видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, співмірюючи наслідки вчинюваних дій з метою діяльності Президента України щодо захисту прав громадян; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      7 червня 2018 року представники позивача, а також ОСОБА_5, яка не бере участі у справі, однак вважає, що суд у згаданому вище рішенні вирішив питання про її права та інтереси, подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та прийняти нову постанову про визнання протиправним і скасування Указу.
      Так, скаржники вказують, зокрема на те, що:
      - суд залишив поза увагою те, що розпорядження РДА N 470-р, N 471-р та N 523-р у сукупності стали правовими підставами виникнення у позивача та інших 774 осіб прав на землю в порядку статті 118 ЗКУ, а тому скасування Президентом України юридичної підстави, на якій виникло первісне право на землю, -розпорядження РДА N 470-р, становить втручання (не в інтересах суспільства) у право на мирне володіння своїм майном (земельними ділянками) ОСОБА_3 та інших осіб;
      - суд першої інстанції вийшов за межі власних повноважень, оскільки поза предметом доказування та визначених законом процедур адміністративного судочинства, без підтвердження доказами встановив наявність прав на спірну землю у третьої особи - ОСОБА_4, які не визнаються позивачем і ще 772 особами в цивільній справі N 484/5719/15-ц, ігноруючи при цьому встановлені у ході розгляду господарським судом справи N 915/1111/13 обставини вичерпання дії сертифікатами на право на земельну частку (пай) після їх реалізації подружжям ОСОБА_4, припинення права приватної власності на землю після скасування державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_6 рішенням суду 2001 року у справі N 2-19;
      - суд помилково не застосував положення частини другої статті 158 ЗКУ, статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вирішення земельних спорів з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, виключно судом, обов'язковості виконання судових рішень та неможливості привласнення функції судів іншими органами чи посадовими особами, що призвело до помилкового визнання судом законним Указу, який, за наявності між 775 особами та ОСОБА_4 спору про право власності, відповідач видав, перебравши на себе функції правосуддя, втрутившись у судове провадження N 484/5719/15-ц та фактично переглянувши судові рішення у справі N 915/1111/13, визнаючи при цьому сертифікати та право на землю ОСОБА_4 дійсними, чим порушив право на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);
      У відзиві на апеляційні скарги представник Президента України просив залишити їх без задоволення, оскільки, на думку відповідача, Указ видано на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, він направлений на усунення порушень законодавства та не вирішує питання права власності позивача.
      Представник Президента України вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що Первомайська РДА не мала права розпоряджатися спірною землею за неприпинення права власності на неї членів КСП "Шлях Леніна", отже, розпорядження голови Первомайської РДА N 470-р було видане всупереч статті 21 Закону N 586-XIV та статей 17, 122 ЗКУ, а відтак Президент України на виконання наданих йому частиною восьмою статті 118 Конституції України та частиною третьою статті 43 Закону N 586-XIV повноважень правомірно скасував згадане розпорядження.
      ОСОБА_4 у відзиві на апеляційні скарги зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Указу, оскільки:
      - скасованим Указом розпорядженням голови Первомайської РДА N 470-р жодним чином не вирішувалися питання, пов'язані із виникненням, зміною чи припинення цивільних та інших прав чи обов'язків позивача, текст цього розпорядження не містить прямих чи непрямих посилань на позивача, його права чи обов'язки, відсутній і причинно-наслідковий зв'язок між ухваленням вказаного розпорядження та виникненням у позивача цивільного права, на яке він посилається;
      - Указом не встановлено прав і не визначено обов'язків ОСОБА_3;
      - Первомайська РДА вийшла за межі своїх повноважень, розпорядившись землею, яка не перебувала у державній власності, і відносно якої діяла (та діє) законодавча заборона (мораторій), передбачена підпунктом "б" пункту 15 Перехідних положень ЗКУ. Отже, Глава держави, здійснюючи передбачені законодавством функції контролю та нагляду, правомірно скасував розпорядження голови Первомайської РДА N 470-р. При цьому наявність спору між фізичними особами не є та не може бути підставою для невиконання Президентом України покладених на нього відповідно до Конституції України повноважень.
      У судовому засіданні представники позивача, відповідача та третьої особи підтримали, відповідно, апеляційні скарги та відзиви на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
      Дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи та надані на противагу їм аргументи, заслухавши учасників справи, перевіривши її матеріали, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з пунктом 2 статті 21 Закону N 586-XIV місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
      Частиною першою статті 154 ЗКУ встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
      Згідно з частиною другою статті 6 Закону N 586-XIV розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
      Відповідно до частини восьмої статті 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
      Частиною третьою статті 43 Закону N 586-XIV встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
      Відповідно до частини другої статті 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
      Згідно з пунктом 1 частини першої, частини третьої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
      Відповідно до пункту 9 частини третьої Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року N 970/2006, Указами Президента України оформляються прийняті Президентом України на основі та на виконання Конституції і законів України рішення, зокрема, про скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій.
      Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      Частиною першою статті 6 КАС у редакції, чинній на час подання цього позову, було передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Особливості провадження у справах щодо оскарження актів Президента України, зокрема, розгляду справ щодо законності указів Президента України, визначалися статтею 171-1 КАС у зазначеній редакції, відповідно до частини другої якої такі акти оскаржувалися до Вищого адміністративного суду України.
      Частиною другою статті 2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
      1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
      2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
      3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
      4) безсторонньо (неупереджено);
      5) добросовісно;
      6) розсудливо;
      7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
      8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції всупереч завданню адміністративного судочинства та поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції при вирішенні публічно-правових спорів вдався до перевірки наявності прав та обов'язків у сфері приватноправових відносин та встановив цивільні права третьої особи, які є спірними та не визнаються позивачем та іншими особами в цивільній справі N 484/5719/15-ц за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів про право приватної власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації права власності.
      Так, суд першої інстанції правильно вказав в оскаржуваному рішенні на те, що оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори щодо законності рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не може бути вирішено спір про права власності (правомірність його набуття) 775 осіб, серед яких і позивач у цій справі. Водночас суддійшов висновку про протиправність розпорядження Первомайської РДА N 470-р щодо зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності, яке не є предметом оскарження у цій справі, вважаючи доведеним у ході саме цього судового розгляду неприпинення права колективної власності членів КСП "Шлях Леніна" на цю землю (пункт 34.2 рішення) чи то наявність права власності у ОСОБА_4 на земельні частки (паї) на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом (пункт 17).
      Проте перевірка зазначених обставинзнаходиться поза предметом доказування та визначених законом процедур адміністративного судочинства.
      Зазначені обставини судом першої інстанції покладено в основу висновку про правомірність скасування Президентом України на здійснення ним передбачених законодавством функції контролю, нагляду і гарантування конституційних прав громадян розпорядження Первомайської РДА N 470-р, яке, на переконання зазначеного суду, є незаконним.
      При цьому оскаржуваний Указ не містить обґрунтування незаконності цього розпорядження, зокрема того, які саме обставини свідчать про порушення Первомайською РДА під час його видання статей 3, 6, 7, 21 Закону N 586-XIVтa статей 17, 19, 122 ЗКУ.
      У ході судового розгляду представником відповідача, у тому числі й на запит суду, не надано складених на підставі Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України документів, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року N 970/2006, (пояснювальної записки, довідкових та аналітичних матеріалів, довідки про погодження проекту тощо), які б містили обґрунтування необхідності видання Указу чи прогноз очікуваних правових наслідків його виконання.
      Разом з тим зі змісту звернень до Президента України, що надійшли від народного депутата ОСОБА_8, представника ОСОБА_4 та інших громадян - жителів села Чаусове-2, за якими відповідачем видано оскаржуваний Указ, убачається, що передумовою для порушення перед відповідачем питання про скасування, зокрема, розпорядження голови Первомайської РДА N 470-рстало незаконне, на думку авторів цих звернень, позбавлення ОСОБА_4 права власності на землю та протиправність набуття іншими особами права приватної власності на неї.
      При цьому згідно з частиною другою статті158 ЗКУ виключно судом розглядаються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
      Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи третьої особи про відсутність у ОСОБА_3 права на звернення до суду з цим позовом про скасування Указу Президента України з посиланням на те, що оскаржуваним Указом про скасування розпорядження голови Первомайської РДА N 470-ржодним чином не вирішувалися питання, пов'язані із виникненням, зміною чи припинення цивільних чи інших прав чи обов'язків позивача.
      Так, за змістом цього Указу формальновін не стосувався індивідуальних майнових прав 775 землевласників. Однак його слід оцінювати в контексті конкретних спірних правовідносин, які існували на час видання Указу, а саме спору між ОСОБА_4 та іншими особами, у тому числі й ОСОБА_3, щодо земельних ділянок.
      Розпорядженням голови Первомайської РДА N 470-р змінено правовий статус земель (їх зараховано до земель запасу), який у контексті обставин справи був визначальною умовою для наступного виникнення права власності на землю у 775 фізичних осіб (у тому числі позивача).
      На час видання Указу ці особи вже понад 3 роки мали необхідні документи, що підтверджували відповідно до вимог законодавства України їх право власності.
      Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
      Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у зв'язку з виданням Указу про скасування розпорядження голови Первомайської РДА N 470-р мало місце "втручання" у право позивача ОСОБА_3 на майно - земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5, про право на яку позивачем отриманодержавний акт серії НОМЕР_1. І таке втручання не було правомірним з огляду на нижченаведене.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виробив критерії оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу. Вони наводяться у багатьох рішеннях. Наприклад, у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, пункти 38-39) ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу:
      - ця стаття по суті гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою;
      - будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним;
      - вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції.
      Щодо дотримання при виданні Указу вимоги законності втручання слід зазначити, що стаття 118 Конституції України та частина третя статті 43 Закону N 586-XIV не містять застережень щодо обмежень повноваження Президента України на скасування розпоряджень голови державної адміністрації, які вже виконані та викликали певні правові наслідки для прав, свобод та інтересів осіб. Отже, Президент, видаючи оскаржуваний Указ, діяв на виконання зазначених норм, тобто "на підставі закону".
      Водночас, слід зауважити, що реалізація Президентом України зазначених повноважень не може здійснюватися без урахування прав та інтересів осіб, у яких на підставі скасовуваних у подальшому Президентом актів індивідуальної дії виникли певнісуб'єктивні права та охоронювані законом інтереси, і які заперечують проти їх зміни чи припинення.
      Тобто за існування спору про право у правовідносинах, зокрема земельних, які виникли у зв'язку з виданням акта індивідуальної дії, такий акт не може бути скасовано у позасудовому порядку, що відповідає закріпленому у частині другій статті158 ЗКУ правила, за яким виключно судом розглядаються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
      Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно "в інтересах суспільства". І на переконання Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносинах цієї вимоги не дотримано.
      Так, вказуючи на законність оскаржуваного Указу, суд першої інстанції дійшов висновку, що "легітимна мета", на досягнення якої він був спрямований, полягала не у забезпеченні захисту, відновлення чи реалізації права власності ОСОБА_4, а в тому, щоб відновити правовий стан дотримання органами виконавчої влади (Первомайською РДА) законів та Конституції України (пункт 34.7 рішення). Разом з тим за аргументами представника відповідача, які викладені у запереченнях на позов (а. с. 137 том 1) та які відображені у рішенні та не відхилені судом першої інстанції, Указ не порушує права власності громадян на землю, а навпаки направлений на захист таких прав.
      Слід також звернути увагу на те, що одночасно з оскаржуваним Указом Президент України 13 квітня 2016 року видав Розпорядження N 98-2016-рп "Про деякі розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області", яким голові Миколаївської обласної державної адміністрації надано доручення, в тому числі й щодо скасування розпоряджень голови Первомайської РДА, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України.
      Видані 13 квітня 2016 року Указ N 142/2016 та Розпорядження голові Миколаївської обласної державної адміністрації N 98-2016-рп мають одну мету і їх слід оцінювати як частини єдиного процесу захисту прав осіб, що звернулися до Президента України, вказуючи, зокрема, на протиправність позбавлення ОСОБА_4 права власності на землю та незаконність державних актів про право приватної власності на цю землю інших 775 фізичних осіб (у тому числі право власності позивача).
      Тому можна дійти висновку, що видання Указу відбувалося на захист інтересів конкретних осіб, які звернулися до Президента України (зокрема ОСОБА_4).
      Отже, висновки суду про єдину й легітимну мету видання Указу - відновлення правового стану дотримання Первомайською РДА законів та Конституції України не відповідають встановленим у справі обставинам, за яких він був виданий, адже скасувавши розпорядження, які були передумовою надання земельних ділянок та виникнення права власності у 775 осіб, Президент України втрутився у сферу приватних правовідносин, ставши фактично на бік однієї зі сторін у правовому (земельному) спорі.
      Видання Указу викликало певні правові наслідки і може стати доказом у судових справах, пов'язаних із оспорюванням законності набуття права власності на земельні ділянки 775 громадянами. Правомірність отримання цими особами земельних ділянок у власність має вирішуватися судом у порядку цивільного провадження, яке наразі триває (справа N 484/5719/15-ц).
      Наведене, на переконання Великої Палати Верховного Суду, свідчить про недотримання гарантій, передбачених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
      Таким, чином Указ про скасування розпорядження голови Первомайської РДА N 470-р виданий Президентом України з використанням такого повноваження не з метою, з якою воно надано, необґрунтовано, а також без дотримання принципу безсторонності та пропорційності, висновки ж суду першої інстанції про відповідність Указу зазначеним критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, не відповідають встановленим у справі обставинам.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За приписами пункту 3 частини першої статті 317 КАС підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
      Оскільки висновки суду першої інстанції про відповідність Указу наведеним вище критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, не відповідають встановленим у справі обставинам, апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 травня 2018 року - скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.
      Керуючись статтями 243, 266, 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5 задовольнити.
      2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 травня 2018 року скасувати.
      3. Позов ОСОБА_3 задовольнити.
      4. Визнати незаконним і скасувати Указ Президента України від 13 квітня 2016 року N 142/2016 "Про скасування рішення голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області".
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Этим решением Конституционный Суд Украины признал не соответствующими Конституции Украины (неконституционными) положения пункта "а" статьи 54, статьи 55 Закона Украины "О пенсионном обеспечении" от 5 ноября 1991 года № 1788-ХII с изменениями (далее - Закон 1788), внесенными законами Украины "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно пенсионного обеспечения" от 2 марта 2015 № 213-VIII (далее - Закон 213), "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины" от 24 декабря 2015 № 911-VIII (далее - Закон 911).
      http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_p_2019_0.pdf
      2_p_2019_0 щодо пенсійного віку.pdf