ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора о взыскании задолженности по возмещению фактических расходов на выплату и доставку льготных пенсий

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 805/473/17-а

Провадження N 11-904апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат"

(далі - ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат") на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (суддя Волгіна Н.П.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М.) у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - УПФ України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя) до ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року УПФ України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, яке в процесі розгляду справи було замінено на правонаступника - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (процесуальний правонаступник - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області; далі - УПФУ), звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат", у якому просило стягнути з ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за Списком N 2 за листопад - грудень 2016 року в сумі 62 тис. 758 грн 74 коп.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, позов задовольнив.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що сума заборгованості відповідача з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п. "б" - "з" ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" далі - Закон N 1788-XII) та Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) за період з листопада по грудень 2016 року в сумі 62 тис. 758 грн 74 коп. ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" у встановлені законодавством строки не сплачена.

Не погодившись із такими рішеннями судів, 18 жовтня 2017 року ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року й прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, відповідач зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи, зокрема, оскаржує рішення судів з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" зареєстроване як юридична особа 20 березня 1997 року та перебуває на обліку в УПФУ, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

УПФУ призначені та виплачені пенсії на пільгових умовах пенсіонерам, які працювали на ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" й були зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці відповідно до п. "б - з" ст. 13 Закону N 1788-XII (Список N 2), що підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями, довідками відділу поштового зв'язку про розмір отриманої пенсії, відривними талонами.

На адресу ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" позивачем направлялись розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених пенсіонерам, які перебували у трудових відносинах з відповідачем відповідно до п. "б" - "з" ст. 13 Закону N 1788-XII (Список N 2) за період листопад - грудень 2016 року, в сумі 62 тис. 758 грн 74 коп., що підтверджено листами про їх направлення та рекомендованими повідомленнями про їх вручення відповідачу, а саме: лист від 08 листопада 2016 року отримано 14 листопада 2016 року, а лист від 06 грудня 2016 року отримано 12 грудня 2016 року.

З картки особового рахунку ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за Списком N 2 встановлено, що у відповідача за період листопад - грудень 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 62 тис. 758 грн 74 коп.

ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах згідно Списку N 2, у строки, встановлені законодавством, не здійснило, а тому позивач просить стягнути суму заборгованості з відповідача у судовому порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" вважає, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні відносини виникли між сторонами за участю суб'єктів господарювання, і вимога про стягнення об'єкту цивільних прав (грошових коштів) є майновою вимогою, що має наслідком зміну складу майна відповідача, а тому носить

приватноправовий характер та має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішень судів першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Предметом цього позову є грошові вимоги позивача до відповідача з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період листопад - грудень 2016 року, оскільки відповідач не перераховував грошові кошти на відшкодування пільгових пенсій за списком N 2, внаслідок чого за ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" утворилася заборгованість у сумі 62 тис. 758 грн 74 коп.

Тобто існує спір між УПФУ та роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Пунктами 1 і 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, а також інші суб'єкти публічного права можуть вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли такий орган вступає у цивільні правовідносини, такий суб'єкт є, відповідно, юридичною особою або іншим суб'єктом цивільних відносин, передбаченим ст. 2 Цивільного кодексу України. Такі особи мають цивільну право - та дієздатність, можуть мати та набувати прав та обов'язків. У випадку участі таких органів у адміністративних правовідносинах, вони набувають статусу суб'єкта владних повноважень, і, як особливий суб'єкт адміністративних правовідносин, мають не права і обов'язки, а відповідні державно-владні повноваження.

Для органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб можливість вступу в адміністративно-правові відносини є одночасно їх обов'язком (на відміну від цивільних правовідносин), що і є повноваженням суб'єкта владних повноважень.

Метою вступу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, їх посадової особи у адміністративні правовідносини є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, цей орган має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. В той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, такий суб'єкт в першу чергу має на меті задоволення приватного інтересу.

Крім того, на відмінність від цивільних правовідносин, адміністративні правовідносини виникають з ініціативи однієї із сторін незалежно від волевиявлення іншої сторони.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому особа, яка здійснює владні управлінські функції, може ініціювати судове вирішення такого спору лише на виконання своїх повноважень у випадках, установлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону N 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду відповідно до ст. 73 згаданого Закону використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 1 розд. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року N 28-2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за N 41/26486 (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Пунктом 2 Положення визначено, що управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.

Серед основних завдань управління, відповідно до п. 3 Положення, зокрема, є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; забезпечення ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.

Як вбачається з п. 4 цього Положення, управління відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів; за призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду, інших джерел, визначених законодавством.

Здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів, а також застосовує фінансові санкції, передбачені законом, тобто таким чином законодавчо визначено повноваження Пенсійного фонду України звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Отже, органи Пенсійного фонду України мають законодавчо визначені повноваження звертатися до суду із такими позовами; відносини, що стали підставою позову виникають незалежно від волі платника внеску; в цих відносинах бере участь орган державної влади; ці відносини здійснюються за методом влади і підпорядкування; метою вступу органу Пенсійного фонду України у ці відносини є публічний інтерес, а саме - забезпечення безперебійного функціонування пенсійної системи України. Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у цій сфері правовідносин, а тому спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, і їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV встановлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

У той же час законодавець передбачив, що до запровадження такого пенсійного забезпечення пенсії вказаним особам призначаються відповідно до норм цього Закону, а покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій здійснюється у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За змістом ст. 23 Закону N 1058-IV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та у судовому порядку.

Таким чином, спір, що виник у справі за участю управління Пенсійного фонду України, як органу виконавчої влади і який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, з роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (Список N 2) за період листопад - грудень 2016 року в сумі 62 тис. 758 грн 74 коп., Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Статтею 13 Закону N 1788-XII визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також врегульовано порядок внесення підприємствами та організаціями плати до Пенсійного фонду, що покривала витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б" - "з" цієї статті.

Відповідно до п. 2 розд. XV Прикінцевих положень Закону N 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абз. 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом N 1788-XII.

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

На момент набрання чинності Законом N 1058-ІVпитання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" - "з" ст. 13 Закону N 1788-XII було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 400/97-ВР), відповідно до п. 1, 2 ст. 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно із абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону N 400/97-ВР для платників збору, визначених п. 1, 2 ст. 1 цього Закону, (...) об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б" - "з" ст. 13 Закону N 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону N 1788-XII.

Абзацом 3 п. 1 ст. 4 Закону N 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону.

Відшкодування підприємствами витрат ПФУ на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року N 64/8663 (далі - Інструкція).

Пунктом 6.1 Інструкції визначено, що відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п. 2 розд. XV Прикінцевих положень Закону N 1058-IV в таких розмірах: для платників, зазначених у підп. 2.1.1 п. 2.1 цієї Інструкції (крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підп. 4 п. 291.4 ст. 291 гл. 1 розд. XIV Податкового кодексу України), - також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до абз. 1 ч. 2 Прикінцевих положень Закону застрахованим особам, які працювали або працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до п. 6.7 Інструкції, підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Отже, отримавши розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій та добровільно їх не сплативши, вказана заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку, а тому висновки судів попередніх інстанцій про обов'язок відповідача відшкодувати УПФУ витрати на виплату і доставку пенсій, призначених працівникам відповідача відповідно до пункту "б" - "з" ч. 1 ст. 13 Закону N 1788-XII, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі N 21-69а10, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судами першої й апеляційної інстанцій правильно встановлені обставини справи, судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правові висновки судів попередніх інстанцій скаржником не спростовані.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАСУкраїни (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В. С Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая плата указала, что получив расчеты фактических расходов на выплату и доставку пенсий и добровольно их не уплатив, указанная задолженность подлежит взысканию в судебном порядке, а потому выводы судов предыдущих инстанций об обязанности ответчика возместить УПФУ расходы на выплату и доставку пенсий, назначенных работникам ответчика в соответствии с пункта "б" - "з" ч. 1 ст. 13 Закона N 1788-XII, основанные на правильном применении норм материального права.

При этом, спор возникший по делу при участии управления Пенсионного фонда Украины, как органа исполнительной власти и который в спорных правоотношениях непосредственно реализует предоставленные законодательством властные управленческие функции, с работодателем о взыскании расходов на выплату и доставку пенсий, назначенных на льготных условиях, является публично-правовым и подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/2709/16-ц
      Провадження N 14-352цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Вінницька міська рада,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради
      на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року у складі судді Жмудя О.О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Міхасішина І.В., Вавшка В.С., Іващука В.А.
      у цивільній справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_3 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, та
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 05 лютого 2016 року працівниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради проведено обстеження території на розі АДРЕСА_1 та виявлено, що в зазначеному місці самочинно, без відповідних дозвільних документів розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є ОСОБА_3, про що було складено акт. Такі дії є порушенням Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року N 244. При цьому комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Вінниці, яка затверджена рішенням виконкому міської ради від 21 червня 2012 року N 1524, не передбачено розміщення тимчасової споруди в зазначеному місці.
      Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи чи документи, що дають право на розташування тимчасової споруди, у відповідача відсутні, а паспорт прив'язки ОСОБА_3 не надавався, Вінницька міська рада просила зобов'язати відповідачку звільнити земельну ділянку площею 57,75 кв. м на розі АДРЕСА_1, з боку багатоквартирного житлового будинку N 71/49 шляхом демонтажу тимчасової споруди з габаритним розміром 3,2 х 7,5 м та розташованого на ній навісу з металевих конструкцій розміром 4,5 х 7,5 м, за рахунок коштів ОСОБА_3 та привести земельну ділянку у приданий для використання стан.
      Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року закрито провадження у справі на підставі частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення ухвали, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради відхилено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач заявив вимогу про звільнення земельної ділянки, яка надавалася суб'єкту господарювання та використовується ним виключно для здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із закінченням договору оренди земельна ділянка не передавалася, а договір припинив свою дію, тому спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У червні 2016 року Вінницька міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      У липні 2016 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу Вінницької міської радивідхилити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), що здійснює підприємницьку діяльність, не існує жодних орендних правовідносин щодо земельної ділянки, що давало б підстави стверджувати про наявність господарських правовідносин між сторонами, існує лише факт зайняття земельної ділянки, у зв'язку із чим подано відповідний позов. Сама по собі наявність відомостей про те, що ОСОБА_3 зареєстрована як ФОП не дає безумовного підтвердження тій обставині, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, позивач не надав жодного доказу того, що саме спірна земельна ділянка була передана відповідачу в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою цього ж суду від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      За вимогами статті 1 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи.
      Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України установлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб? підприємців ОСОБА_3 з 23 жовтня 2001 року зареєстрована як ФОП (а. с. 42).
      23 листопада 2003 року між ОСОБА_3 як ФОП та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідачці передано в оренду земельну ділянку площею 0,0210 га, до якої входить спірна земельна ділянка площею 57,75 кв. м, з метою несільськогосподарського використання, а саме для розташування торгово-посадочного комплексу, строком на п'ять років.
      21 січня 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Вінницького міського голови Гройсмана В.Б. із заявою про продовження строку оренди земельної ділянки на 10 років.
      Рішенням Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 у продовженні строків договорів оренди земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га.
      Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2008 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2008 року, визнано недійсним рішення Вінницької міської ради 24 сесії 5 скликання від 29 лютого 2008 року N 1810 у частині відмови суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 в продовженні термінів договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на розі АДРЕСА_1, загальною площею 0,0210 га, та визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 право на користування земельною ділянкою та право на продовження строку дії договору оренди земельної ділянки (а. с. 34, 35).
      Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначила, що на неодноразові звернення до Вінницької міської ради щодо виконання рішення господарського суду та продовження строку дії договору оренди вона отримує відмову.
      Матеріали справи не містять доказів про скасування зазначеного рішення господарського суду, спірні правовідносини урегульовано статтею 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" і сторонами вказаних правовідносин є орендодавець - орган місцевого самоврядування та орендар - ФОП ОСОБА_3
      Вінницька міська рада звернулася з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності, з підстав припинення відносин договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вінницькою міською радою та ФОП ОСОБА_3, відсутності у відповідачки правовстановлюючих документів на користування спірною земельною ділянкою та розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці без отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов'язаних із користуванням земельною ділянкою ФОП для здійснення підприємницької діяльності; відповідач - ФОП ОСОБА_3 фактично користується земельною ділянкою без належного повідомлення орендодавця про припинення орендних правовідносин.
      За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.
      Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
      Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
      Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов Вінницької міської ради заявлений до ОСОБА_3 як до ФОП - орендаря нерухомого майна, тому в силу вимог статті 1, 12, 17 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства. Тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
      Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо позов пред'явлено до фізичної особи - ОСОБА_3, у якої відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, спростовуються матеріалами справи.
      Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.
      Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 806/2108/17 (К/9901/53843/18)
      Провадження N 11-1057апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С.) від 16 травня 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Ружинський", про скасування державної реєстрації права власності,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМ України) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування державної реєстрації права колективної власності від 29 серпня 2008 року, яке зареєстроване Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердичівське МБТІ") за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" (далі - СВК "Ружинський") на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 січня 2018 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права колективної власності за СВК "Ружинський" на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, здійснену КП "Бердичівське МБТІ" 29 серпня 2008 року.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне.
      У червні 2018 року РВ ФДМ України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року.
      На обґрунтування касаційної скарги РВ ФДМ України зазначило, що вимоги про скасування спірної державної реєстрації права колективної власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України (скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції).
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      28 грудня 2015 року РВ ФДМ України на адресу голови СВК "Ружинський" направлено лист N 04/5297 з проханням надати інформацію та копії правовстановлюючих документів на консервний цех та земельну ділянку під ним, що перебувають на балансі СВК "Ружинський".
      У відповідь на вказане звернення СВК "Ружинський" надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2008 року N 20052324, згідно якого КП "Бердичівське МБТІ" на підставі рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року зареєструвало за СВК "Ружинський" право колективної власності на консервний завод незавершеного будівництва (готовність 81,3 %) за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46.
      Вважаючи, що КП "Бердичівське МБТІ" неправомірно зареєструвало право власності на спірну нерухомість, яка на думку РВ ФДМ України є державною власністю, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Обґрунтовуючи свою позицію, РВ ФДМ України зазначає, що КП "Бердичівське МБТІ", приймаючи рішення від 29 серпня 2008 року N 20052324 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (консервний завод незавершеного будівництва) за адресою:Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, порушило право власності держави, оскільки спірне нерухоме майно наказом Фонду державного майна України від 13 червня 2001 року N 1048 було включено у перелік об'єктів незавершеного будівництва державної власності, що підлягають приватизації.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Виникнення спірних правовідносин, за якими суд апеляційної інстанції закрив провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва державної власності - консервний завод в смт Ружин Житомирської області.
      Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що підставою виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугувало рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року.
      Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення КП "Бердичівське МБТІ" як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
      Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16 та від 27 червня 2018 року у справі N 2а-11305/10/1370.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого СВК "Ружинський" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
      Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів.
      Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області залишити без задоволення.
      Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/12652/16
      Провадження N 11-972апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б.,
      Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року (суддя Амельохін В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (судді Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" (далі - ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС") на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності N 14670027 про реєстрацію за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" права власності на вказану квартиру, внесеного 23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М.
      2. Позов мотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та вносити запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на момент вчинення запису не було підтверджено факт завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем листа від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу щодо виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31 січня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101. У задоволенні інших вимог відмовив.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані реєстраційні дії вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не дотримано вимог положень Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      7. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, провадження у справі закрити.
      8.Як на доводи ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" вказує на те, що цей спір має бути розглянутий за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та відмовив у задоволенні клопотання цього товариства про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року.
      10. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2018 року призначив справу до касаційного розгляду.
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 серпня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М., треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису та призначила цю справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      13. Судові рішення переглядаються в межах наведених в касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.
      Позиція інших учасників справи
      14. ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Установлені судами обставини справи
      15. 13 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (далі - ВАТ "КРЕДОБАНК", банк) та ОСОБА_9 (позичальник) укладено кредитний договір N Ф2008/11-06 (А020088), за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути і сплатити проценти. Виконання зобов'язань за договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та забезпечені, зокрема: неустойкою (штрафом, пенею); іпотекою нерухомості (двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Умови іпотеки визначаються відповідно до договору іпотеки (п. 6.1).
      16. 13 листопада 2006 року між ВАТ "КРЕДОБАНК" (іпотекодержатель) та ОСОБА_9 (боржник), який діє від свого імені та від імені ОСОБА_7 (майновий поручитель) та ОСОБА_10 (майновий поручитель), укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавців та вимог іпотекодержателя за кредитним договором N Ф2008/11-06 (А020088) від 13 листопада 2006 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. За цим договором предметом іпотеки є нерухоме майно: двохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 2006 року, реєстраційний номер 1-06-265360П1.
      17. Згідно зі Свідоцтвом про шлюб від 14 квітня 2007 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_7.
      18. 06 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 26 листопада 2009 року ВАТ "КРЕДОБАНК" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК"; далі - ПАТ "КРЕДОБАНК") і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "КРЕДОБАНК" відступило на користь ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" право вимоги заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). 06 квітня 2010 року між ПАТ "КРЕДОБАНК" і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 13 листопада 2006 року.
      19. 19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Репкіною А.В. на адресу ОСОБА_7 на підставі статті 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" передано заяву - вимогу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", якою останнє повідомляло про наявність заборгованості у ОСОБА_9 за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). Також вказаним листом було повідомлено позивача, що відповідно до статей 36, 37, 38 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" протягом 30-денного строку з дня отримання вказаного листа він повинен виконати основне зобов'язання, а також вправі письмово повідомити ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про свій намір купити предмет іпотеки та набути переважне право на його придбання. Матеріали справи містять докази отримання вказаної вимоги 28 квітня 2016 року.
      20. Оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101, прийнято 23 травня 2016 року, відповідний запис про право власності N 14670027 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за цією ж датою.
      21. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки з дня надіслання вимоги та до дня вчинення відповідачем реєстраційних дій не сплинув 30-денний строк, а також за відсутності доказів повідомлення ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" всіх сторін договору іпотеки про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте протиправно і підлягає скасуванню.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті четвертої КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      24. За змістом пункту 2 частини першої статті четвертої КАС публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      26. У частині першій статті 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      27. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" зазначає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      28. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовий та підлягає розгляду за правилами КАС. При цьому суд першої інстанції в рішенні зазначив, що відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (21-41а16).
      29. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, та погоджується з доводами ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.
      30. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      32. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      33. Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, яка знаходилась у спільній сумісній власності іпотекодавців, зокрема позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
      34. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 826/952/17.
      35. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      36. У зв'язку з тим, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      38. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      39. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      40. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      41. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Ураховуючи наведене, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
      Керуючись статтями 341, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" задовольнити.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич