Постановление ВС-КГС о незаконности и отказе в обращении взыскания на предмет ипотеки путем продажи от имени ипотекодателя

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

31 жовтня 2018 року 

м. Київ 

справа № 303/1565/14-ц
провадження № 61-13857св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року у складі судді Куцкір Ю. Ю. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Леска В. В., Бондар О. В. і касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 15 липня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MKHVGK00000066 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 76 700 євро під 10,56 % річних на строк до 15 липня 2025 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 15 липня 2005 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 161,10 кв. м, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. 13 березня 2005 року за реєстровим № 7273. Позичальник не виконувала взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 03 березня 2014 року в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 152 125,30 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 61 791,29 євро; заборгованість за відсотками - 34 202,77 євро; заборгованість за комісією - 6 547,01 євро; заборгованість за пенею - 49 584,23 євро. Враховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернути стягнення на вищевказаний житловий будинок шляхом його продажу банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, і виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вищевказаному житловому будинку. 

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2014 року залучено чоловіка відповідача ОСОБА_2 до участі в справі як третю особу, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї із сторін.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, є постійним місцем проживання відповідача, його загальна площа становить 161,10 кв. м, тому відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на це житло не може бути звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

Апеляційним судом справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором у розмірі 152 125,30 євро, що еквівалентно 2 038 479 грн 02 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 61 791,29 євро, заборгованості за відсотками - 34 202,77 євро, заборгованості за комісією - 6547,01 євро, заборгованості за пенею - 49 584,23 євро, звернено стягнення на належний ОСОБА_1 будинок загальною площею 161,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу цього предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 15 липня 2005 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 8 160 грн 60 коп. судового збору. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави 292 грн 32 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не припиняє зобов'язальних правовідносин, дію договору іпотеки та сам по собі не є перешкодою для задоволення відповідного позову. Проте у період дії цього Закону не застосовується примусове стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки, якщо мають місце умови, що визначені законом. Місцевий суд не з'ясовував обставин, необхідних для застосування мораторію, і виходив лише з площі житлового будинку. Наявність чи відсутність відповідних умов, з якими пов'язується можливість реального виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, може встановлюватися і на стадії виконання рішення суду, боржник не позбавлений права і можливості діяти у виконавчому провадженні, за наявності для того підстав, у спосіб, передбачений, зокрема статтею 373 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права і необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи банку в задоволенні позову про виселення ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що передане в іпотеку майно було придбано не за рахунок одержаних у кредит коштів. 

15 квітня 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у мотивувальній частині рішення послався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та зазначив, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню під час дії цього Закону, однак у резолютивній частині рішення не застосував вказані норми права. Обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не містить передбаченого законодавством конкретного способу реалізації предмета іпотеки, оскільки укладення договору купівлі-продажу є лише наслідком застосування певного способу (проведення прилюдних торгів або продаж третім особам), а зазначення у рішення суду про укладення договору купівлі-продажу в будь-який спосіб взагалі позбавляє відповідача можливості контролю за дотриманням усіх передбачених законодавством процедур щодо реалізації іпотечного майна. Такий спосіб реалізації предмета іпотеки не відповідає конкретним способам звернення стягнення на нього, передбачених Законом України «Про іпотеку». Визначаючи розмір заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд не взяв до уваги рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська 07 лютого 2012 року, яким вже було стягнуто з неї на користь банку заборгованість за Кредитним договором.

18 квітня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» також подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання про витребування довідки про склад сім'ї та реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, не надали відповідачу інше постійне житло і саме на цій підставі відмовили банку в задоволенні позовних вимог про її виселення, не врахували, що невиконання вимог щодо надання іншого житла покладено саме на суд. Невиконання судами таких вимог не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 березня 2018 року справу № 303/1565/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційні скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 15 липня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за яким позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 76 700 євро під 10,56 % річних на строк до 15 липня 2025 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 15 липня 2005 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. 13 березня 2005 року за реєстровим № 7273.

ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 03 березня 2014 року склала 152 125,30 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 61 791,29 євро, заборгованість за відсотками - 34 202,77 євро, заборгованість за комісією - 6 547,01 євро, заборгованість за пенею - 49 584,23 євро.

ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем і виселити ОСОБА_1 із спірного житлового будинку.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про їх задоволення, апеляційний суд виходив з того, що право кредитора-іпотекодержателя отримати задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки та його продажу від імені іпотекодавця випливає із закону та умов, обов'язкових для сторін договорів (пункт 2.3 Кредитного договору та пункти 15.7-15.10, 21, 22, 26 договору іпотеки) і ніким не заперечується як таке.

Однак із вказаними висновком апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з такого.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, п'ятою, дев'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку»визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У розділі другому глави другої цього Порядку передбачено процедуру нотаріального посвідчення угоди про відчуження предмета іпотеки іпотекодержателем.

Положення наведених вище нормативних документів дають підстави для висновку, що всі необхідні дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна іпотекодержатель здійснює від свого імені, а не від імені іпотекодавця. Закон не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця (іпотекодавців).

Правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, є відношенням представництва, та врегульовано положеннями глави 17 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 643/12106/13-ц.

Враховуючи наведене, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права на укладення від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будинку будь-яким способом з іншою особою - покупцем, суперечать закону та умовам укладеного між сторонами іпотечного договору, а тому не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про виселення є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у зв'язку з відмовою в задоволенні основної вимоги вони також не можуть бути задоволені.

Рішення місцевого суду про відмову в позові з наведених у ньому підстав не може бути залишене в силі, оскільки позов не підлягає задоволенню з інших правових підстав, викладених у цій постанові.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За правилами статті 141 ЦПК України з позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 219 грн 24 коп.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 219 грн (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень 24 копійки судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В.О.Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77653796

 

[ANTIRAID]

Верховный суд вернулся к позиции судов 2012 года и указал, что суды не уполномочены выдавать доверенности на продажу имущества от имени ипотекодателя, что является законным и логичным.

Суд пришел к выводу, что все необходимые действия по продаже предмета ипотеки и заключения договора купли-продажи ипотечного имущества ипотекодержатель осуществляет от своего имени, а не от имени ипотекодателя. Закон не предусматривает такого способа обращения взыскания на предмет ипотеки, как продажа предмета ипотеки от имени ипотекодателя (ипотекодателей).

[Vladimir AB]

В 11.12.2018 в 23:29, ANTIRAID сказал:

Верховный суд вернулся к позиции судов 2012 года и указал, что суды не уполномочены выдавать доверенности на продажу имущества от имени ипотекодателя, что является законным и логичным.

Суд пришел к выводу, что все необходимые действия по продаже предмета ипотеки и заключения договора купли-продажи ипотечного имущества ипотекодержатель осуществляет от своего имени, а не от имени ипотекодателя. Закон не предусматривает такого способа обращения взыскания на предмет ипотеки, как продажа предмета ипотеки от имени ипотекодателя (ипотекодателей).

Чи можливо визнати недійсним в судовому порядку пункт договору іпотеки, у якому передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від ІМЕНІ ІПОТЕКОДАВЦЯ, в тому числі використати дану постанову ВС? 

[Bolt]

В 13.12.2018 в 19:29, Vladimir AB сказал:

Чи можливо визнати недійсним в судовому порядку пункт договору іпотеки, у якому передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від ІМЕНІ ІПОТЕКОДАВЦЯ, в тому числі використати дану постанову ВС? 

Всё надо пробовать... Вся практика так создаётся, методом проб...

[Лев]

5 hours ago, Bolt said:

Всё надо пробовать... Вся практика так создаётся, методом проб...

...и (судебных) ошибок...

[Bolt]

1 час назад, Лев сказал:

...и (судебных) ошибок...

Вот именно и ошибок... Судебных и наших... Но только таким образом можно к чему-то придти...