ANTIRAID

Постановление ВС-КГС о ничтожности договора финансового лизинга с Порше лизинг Украина

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова
Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 755/6287/16-ц
провадження № 61-23562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у складі суді Арапіної Н. Є. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання недійсним договору фінансового лізингу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 травня 2013 року між ним та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. При цьому в договорі вказано, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні сплачуватися в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США. Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, який є невід'ємним додатком до договору про фінансовий лізинг, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати щомісячно лізинговий платіж у доларах США. Вважає, що умова про внесення лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти ставить його вкрай невигідне становище та з урахуванням чинного законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, умови цього договору є недійсними. Відповідач використав нечесну підприємницьку практику та ввів його в оману через те, що не було проведено переддоговірної роботи та не надано детального розпису загальної вартості оплати транспортного засобу, позивач не міг здійснити свідомий вибір перед укладенням договору у зв'язку з коливанням курсу долара США.Крім того, діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, що є також підставою недійсності договору.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 30 травня 2013 року № 00007363 із усіма додатками до нього.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки положення договору фінансового лізингу щодо корегування лізингових платежів внаслідок збільшення курсу долара США відповідно до гривні, які є предметом спору у справі, узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні договору фінансового лізингу позивач не заперечував проти його умов, тому відсутні правові підстави, передбачені частиною першою статті 215, частиною першою статті 203 ЦК України для визнання договору недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна розміру ставки LIBOR для доларів США не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього договору.Таким чином, положення договору про фінансовий лізинг щодо встановлення змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США, не можна вважати несправедливими. Умови фінансового лізингу щодо еквівалента в іноземній валюті при розрахунках за договором не є несправедливими, не встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін. При цьому відповідач має право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 24 липня 2008 року взято на облік ТОВ «Порше Лізинг Україна» як юридичну особу, що має право надавати послуги з фінансового лізингу.

У січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що договір про фінансовий лізинг укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а пункти 6.3, 6.4, 6.4.1 та 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід'ємним додатком до договору, є недійсними.Визначення розміру платежів за договором в еквіваленті до іноземної валюти, яка не є законним засобом платежу на території України, та встановлення залежності розміру таких платежів від обмінного курсу для долара США є дискримінаційними, оскільки встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду лізингоодержувача. Відповідачем застосовується нечесна підприємницька практика.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.

У березні 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими волевиявлення позивача щодо укладення договору відповідало його внутрішній волі. Умови договору є справедливими, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства. Жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений обов'язок юридичної особи, яка надає послуги фінансового лізингу, отримувати ліцензію на здійснення такої діяльності. 

Ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

На адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Під час проведення попереднього судового засідання, суд не встановив необхідності отримання особистих пояснень учасників справи, тому відсутні підстави для задоволення такого клопотання.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Судом установлено, що 30 травня 2013 року між позивачем та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з умовами договору вартість об'єкта лізингу: 64 838,00 дол. США; авансовий платіж: 25 935,20 дол. США; обсяг фінансування: 38 902,80 дол. США; процентна ставка: змінна відповідно до пункту 6.4.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу; кількість лізингових платежів: 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж: 1 145,03 дол. США; адміністративний платіж - 972,58 дол. США.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З огляду на зазначене, у справі, яка переглядається, Верховний Суд приходить до висновку про недійсність (нікчемність) договору фінансового лізингу у зв'язку із недотриманням сторонами вимог чинного законодавства України щодо його нотаріального посвідчення та у зв'язку із відсутністю у ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17.

Оскільки оспорюваний договір фінансового лізингу укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань.

За таких обставин відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положень частини четвертої статті 12 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки суд обмежений вимогами диспозитивності цивільного процесу вимоги позивача про визнання недійсним нікчемного правочину не підлягають задоволенню, оскільки відсутній такий спосіб захисту своїх порушених прав, з підстав вказаних вище.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших підстав, ніж ті, що вказані у судових рішеннях попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І.Усик
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77684845

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Верховный Суд пришел к выводу о недействительности (ничтожности) договора финансового лизинга в связи с несоблюдением сторонами требований действующего законодательства Украины относительно его нотариального удостоверения и в связи с отсутствием у ООО «Порше Лизинг Украина» соответствующего разрешения (лицензии) на осуществление деятельности по предоставлению любых финансовых услуг, предусматривающих прямое или опосредованное привлечение финансовых активов от физических лиц.

Кроме того, суд указал, что если истец ссылается на ничтожность сделки для обоснования другого заявленного требования, суд не вправе ссылаться на отсутствие судебного решения об установлении ничтожности сделки, а должен дать оценку таким доводам истца.

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 755/3157/17
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "19" листопада 2018 р.
      Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
      головуючої судді Арапіної Н.Є.
      з секретарем Рудь Н.В.
      за участі
      представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
      представників відповідача Таран М.В., Андрейківа О.В.,
      розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (реституції), та зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів, -
      в с т а н о в и в:
      Позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (реституції). Свої вимоги мотивував тим, що 04 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" та позивачем було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00009437. В грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" звернулось до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із позовною заявою до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна", оскільки було встановлено нікчемність спірного правочину. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року залишено без змін. Просить застосувати реституцію та привести сторони у положення, що існувало до підписання договору про фінансовий лізинг №00009437 від 04 лютого 2014 року стягнувши з відповідача 127 174,59 грн.; стягнути судовий збір.
      Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач остаточно просить застосувати реституцію та привести сторони у положення, що існувало до підписання договору про фінансовий лізинг № 00009437 від 04 лютого 2014 року, стягнувши з відповідача 302 678,32 грн.; стягнути судовий збір.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 березня 2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
      10 липня 2017 року ухвалою суду прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (реституції). Зустрічні вимоги мотивовано тим, що 04 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" та позивачем було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00009437, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати позивачу транспортний засіб типу VW Caddy GP Kombi 1.6 L TDI, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, а позивач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу та сплатити суму коштів за договором. Вартість об'єкту лізингу, яка погоджена сторонами, становить еквівалент 26 828,57 доларів США. Відповідно до звіту № 818 про оцінку транспортного засобу станом на 25 вересня 2015 року ринкова вартість транспортного засобу типу VW Caddy GP Kombi 1.6 L TDI, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 становить у розмірі 322 240,86 грн., що еквівалентно 15 012,76 доларів США. Отже, за період користування позивачем транспортним засобом його вартість зменшилася та становить 11 815,81 доларів США (25 828,57 - 15 012,76), що еквівалентно у розмірі 307 514,67 грн. У зв'язку з чим просить стягнути з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» грошові кошти у розмірі 307 514,67 грн., а також судові витрати.
      27 липня 2018 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 про закриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів відмовлено.
      27 липня 2018 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
      19 листопада 2018 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.
      Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представництво інтересів здійснювали ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
      Представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги. Дав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Зустрічні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що звіт про оцінку автомобіля зроблено через 7 днів після вилучення автомобіля у позивача, тому не відображає дійсну вартість автомобіля на момент вилучення.
      Представник позивача ОСОБА_1 підтримав пояснення представники позивача ОСОБА_3
      Представник відповідача Таран М.В. пояснив, що первісний позов не підлягає задоволенню через пропуск строку позовної давності - три роки. Договір є нікчемним з моменту укладення - 04 лютого 2017 року, тому позивач звернувся до суду 21 лютого 2017 року з пропуском строку позовної давності. Щодо зустрічних позовних вимог, то автомобіль знаходився у позивача в користуванні, тому повернути зобов»язаний в первісному стані, тобто новий автомобіль. Фінансові втрати Лізингодавця складають з різниці ринкової вартості автомобіля на теперішній час та вартості автомобіля на день повернення.
      Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
      04 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" та позивачем було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00009437, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а саме, транспортний засіб типу VW Caddy GP Kombi 1.6 L TDI, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (а.с.39, 40-51, 52-26, том 1).
      Позивач просить застосувати реституцію та привести сторони у положення, що існувало до підписання договору про фінансовий лізинг № 00009437 від 04 лютого 2014 року, стягнувши з відповідача грошові кошти в розмірі 127 174,59 грн.
      Позивач в обґрунтування вимог зазначив, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року встановлено нікчемність спірного правочину.
      На підтвердження позовних вимог позивачем надано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та збитків, та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсними окремих умов договору, яке набрало законної сили (а.с.242-245, 246-248, 249-250, 251-255, том 1), квитанції про сплату грошових коштів на користь відповідача, відповідно до договору про фінансовий лізинг № 00009437 від 04 лютого 2017 року на загальну суму 127174,59 грн. (а.с.146-201, том 1).
      Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Судом встановлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області договір про фінансовий лізинг № 00009437 від 04 лютого 2014 року визнано нікчемним.
      Факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» грошових коштів у розмірі 127 174,59 грн. сторонами не заперечується, натомість, підтверджується квитанціями, які долучено до матеріалів справи.
      Отже, у зв»язку з визнанням договору лізингу недійсним з моменту укладення, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним лізингові платежі на виконання умов договору.
      Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.
      Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
      Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
      Однак суд з урахуванням дати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, яким встановлено нікчемність спірного правочину - 13 квітня 2016 року, та дати звернення до суду з позовною заявою - 21 лютого 2017 року, приходить висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.
      З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 127 174 грн. 59 коп. підлягають задоволенню повністю.
      Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування безпідставно набутими грошовими коштами у розмірі 175 503,73 грн.
      Позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення відсотків посилається на користування відповідачем безпідставно набутими грошовими коштами за нікчемним правочином.
      Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
      У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу) (ч. 2 ст. 1214 ЦК України).
      За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
      Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини. Той факт, що договір укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним.
      У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
      Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 відсотків за користування безпідставно набутими грошовими коштами у розмірі 175 503,73 грн., слід відмовити.
      Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів.
      Підставою для задоволення зустрічних позовних вимог відповідачем зазначено про відшкодування вартості майна, яке перебувало у користуванні позивача з використанням грошового еквіваленту в іноземній валюті.
      На підтвердження позовних вимог відповідачем надано звіт № 818 про оцінку транспортного засобу від 25 вересня 2015 року, відповідно до якого станом на 25 вересня 2015 року ринкова вартість транспортного засобу типу VW Caddy GP Kombi 1.6 L TDI, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 становить у розмірі 322 240,86 грн., що еквівалентно 15 012,76 доларів США (а.с.105-110, том 1).
      Реституція передбачає приведення сторін до того стану, у якому вони перебували до укладення правочину, тому Лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався у первісному стані.
      Оскільки повернення об'єкта лізингу, яким протягом певного часу користувалися, у первісному стані є неможливим, лізингоодержувач повинен відшкодувати його вартість.
      Представник відповідача наполягав на відшкодуванні вартості майна з використанням грошового еквіваленту в іноземній валюті.
      Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
      Крім того, згідно з частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.
      Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).
      Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).об»єкту лізингу майна у разі повернення у грошовому еквіваленті в іноземній валюті.
      Однак договором не передбачено відшкодування вартості майна при поверненні з використанням грошового еквіваленту в іноземній валюті.
      Для визначення фінансових втрат лізингодавця відповідачем проведено оцінку майна та відповідно до звіту визначено ринкову вартість об'єкта лізингу у розмірі 322 240,86 грн.
      Разом з тим, відповідно до договору про фінансовий лізинг № 90023291 від 04 лютого 2014 року вартість об'єкту лізингу - VW Caddy GP Kombi 1.6 L TDI, 2013 року випуску становить у розмірі 234 749,99 грн.
      Порівнюючи вартість об'єкту лізингу при укладанні договору фінансового лізингу та при складанні звіту щодо визначення ринкової вартості на момент відшкодування, судом не встановлено прямих грошових збитків.
      Тому з урахуванням викладеного у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів слід відмовити повністю.
      Відповідач просить про стягнення судових витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу.
      Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
      Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов»язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
      У зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу, стягненню не підлягають.
      Керуючись ст.ст. 216, 257, 261, 267, 536, 1048, 1212, 1214 ЦК України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", п. 47 Постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд -
      в и р і ш и в:
      Позовні вимоги ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (реституції) задовольнити частково.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", ідентифікаційний код 35571472, місцезнаходження за адресою: 02152, пров П.Тичини, 1-в, оф. «В», м. Київ, на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, грошові кошти у розмірі 127 174 (сто двадцять сім тисяч сто сімдесят чотири) грн. 59 коп.
      В решті позовних вимог ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (реституції) відмовити.
      У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізин Україна" до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів відмовити повністю.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст рішення складено 29 листопада 2018 року.
      Суддя Н.Є.Арапіна
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/78241933
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 757/341/16-ц
      провадження № 61-15326св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року у складі судді Борисової О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» укладений договір банківського строкового вкладу в банківських металах «Золотий» № 2005778, відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок такий банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 620,83 гр. або 19,96 тр. ун. золота, строк дії вкладу 6 місяців від дати надходження вкладу. Вклад внесений ОСОБА_3 19 серпня 2014 року у повному розмірі. 16 червня 2015 року
      ОСОБА_3 звернувся до банку з платіжною вимогою, однак така вимога банком виконана не була. Подальші його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що значно унеможливлює повернення вкладу. Відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку. Згідно з офіційною відкритою інформацією, розміщеною на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно і пов'язаною особою є ОСОБА_4, а тому відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» останній повинен нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
      Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 19,96 тр. ун. золота.
      Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплатити судовий збір у розмірі 5 462,76 грн та надати оригінал квитанції.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги, встановлені ухвалою апеляційного суду, усунуті не були, тому згідно зі статтею 121 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
      У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є вкладником за договором банківського рахунку, а отже, споживачем банківських послуг, тому згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав. Внаслідок залишення апеляційної скарги без розгляду ОСОБА_3 позбавлений можливості захистити свої порушені права та реалізувати право на судовий захист.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року вказану справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Із матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на заочне рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано п'ятиденний строк із моменту отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків, а саме: сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом.
      На виконання ухвали суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Апеляційний суд, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, виходив з того, що до статті 5 Закону України «Про судовий збір» внесені зміни, які набрали чинності з 01 вересня 2015 року, відповідно до яких не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
      Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Такий висновок відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її заявнику.
      Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду належить вирішити питання щодо відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г.І. Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77197431
    • Автор: Dmytro Chy
      Коротко:
      1.Кредит в Сведбанке
      2. Двойная переуступка - Сведбанк-Вектор+ - Кредитные инициативы
      3. Подавался иск о защите прав потребителей и признании договоров недействительными(кредитный, ипотечный, два договора факторинга(Сведбанк-Вектор+ и Вектор+ - Инициативы) и второй договор о передаче прав по ипот.(ветор+ - Инициативы) по причине отсутствие первого договора о передаче прав( две инстанции проигранные - сейчас в касации)
      4. Во время заседания указаного дела стало известно о существовании первого договора о передачи прав(Сведбанк-Вектор+) и о том что гос.регистрацию ему выполнил нотариус который  нотариально не пописывал его.
      5. Поданый новый иск "про визнання протиправним та скасування рішення, визнання договора про передачу прав №1 недійсним " с указанных выше обстоятельств.
      6. Суд вынес две ухвалы: 1) о неподсудносты этому суду и направил дело в оболонский рай.суд 2) о закрытии производства в связи наличием решение суда " постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав"( иск о защите прав потребителей)
      Буду благодарен если учасники форума мне укажут какой  предмет и основание  споров в исках о защите прав и иске о признании протиправными действий нотариуса и если возможно то укажут правовые нормы на которые можна сослаться при обжаловании ухвалы. 
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа N 288/383/15-ц
      провадження N 61-6009 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Фаловської І.М.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",відповідач-ОСОБА_6,
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Галацевич О.М., Матюшенка І.В., Борисюка Р.М., від 15 червня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором та збитків.
      Позовна заява ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивована тим, що товариство 22 лютого 2012 року уклало з ОСОБА_6 договір про фінансовий лізинг N 00004259 за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Jetta, 2010 року виробництва, шасі N НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіками покриття витрат, виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 100 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4 620 дол. США. Цим договором також передбачені штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
      У зв'язку із систематичним порушенням умов договору з боку ОСОБА_6 починаючи з березня 2014 року, та несплатою лізингових платежів відповідно до плану, ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовилося від договору і заявило ОСОБА_6 вимогу про сплату заборгованості за договором, а також про повернення об'єкта лізингу. Такі вимоги товариства в добровільному порядку ОСОБА_6 не були виконані.
      14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса N 1840 про повернення об'єкта лізингу та сплату заборгованості. 15 січня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
      Об'єкт лізингу станом на дату написання позовної заяви так і не був повернений позивачеві, заборгованість також залишилася не сплаченою.
      На підставі наведеного ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 440 282 грн 77 к, штраф у розмірі З 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % у розмірі 473 грн 73 к, інфляційні витрати у розмірі 5 507 грн 68 к, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 183 грн 35 к та судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
      Зустрічна позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що вказаний вище договір фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Закону України (далі - ЗУ) "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), договір має істотний дисбаланс прав і обов'язків його сторін, містить несправедливі та незаконні умови і це порушує права ОСОБА_6 як споживача відповідних фінансових послуг.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ним та ТОВ "Порше Лізинг Україна", стягнути з товариства на його користь сплачені ним за договором: авансовий платіж: адміністративний платіж; платіж по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу; проценти та комісії, в загальній сумі 408 440 грн 16 к, стягнути з товариства на його користь моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
      Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2015 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна", зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 408 440 грн 16 к В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 мотивоване тим, що спірний договір та додаток до нього є недійсними в силу частини шостої статті 19, пункту 6 частини третьої статті 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", частин четвертої, п'ятої та шостої статті 1056-1 ЦК України (в редакціях чинних на час виникнення між сторонами правовідносин за договором). Інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_6 суд визнав похідними від недійсності спірного договору, доведеними і обґрунтованими.
      Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивоване тим, що укладений між сторонами у справі договір є недійсним, а тому вимоги товариства про стягнення грошових коштів на виконання умов цього договору є безпідставними.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 380 792 грн 92 к, штраф у розмірі 3 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % річних у розмірі 473 грн 73 к, а всього стягнуто 411 714 грн 36 к В іншій частині первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 11 505 грн 72 к судового збору.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості зустрічного позову про визнання оспорюваного договору недійсним є безпідставним, оскільки підстави зустрічного позову не доведені належними засобами доказування і є такими, що ґрунтуються на припущеннях. Тому апеляційний суд вважав за необхідне скасувати рішення районного суду в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 Первісні позовні вимоги ТОВ "Порше Лізинг Україна" у задоволеній апеляційним судом їх частині колегія суддів апеляційного суду визнала доведеними і обґрунтованими.
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року і залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано судове рішення районного суду, яке відповідає закону.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      05 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      З матеріалів справи відомо, що 22 лютого 2012 року ОСОБА_6 уклав з ТОВ "Порше Лізинг Україна" договір про фінансовий лізинг N 00004259, згідно умов якого отримав у користування автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1.
      У договорі вартість об'єкту лізингу визначено у сумі еквівалентній 23 100 дол. США; авансовий платіж визначено у сумі еквівалентній 4 620 дол. США, щомісячний лізинговий платіж у сумі еквівалентній 502,16 дол. США; адміністративний платіж у сумі еквівалентній 346,50 дол. США; строк лізингу - 60 місяців.
      У березні 2014 року ОСОБА_6 порушив свої зобов'язання, сплачуючи щомісячні лізингові платежі з простроченням строків їх виплати, а з травня 2014 року перестав їх виконувати. Загальна сума заборгованості по лізинговим платежам з травня по вересень 2014 року становить 25 596 грн 62 к
      01 жовтня 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило спірний договір з ОСОБА_6, керуючись пунктами 12.7, 12.9, 12.13 договору.
      14 листопада 2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції від 15 січня 2015 року відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим написом нотаріуса.
      Автомобіль на час розгляду справи апеляційним судом перебуває у володінні ОСОБА_8, що не заперечував його представник.
      Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року (справа N 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа N 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа N 6-648цс16).
      Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
      Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
      У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
      Ці роз'яснення залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, які при вирішенні спору не звернули уваги на ту обставину, що сторони у справі не додержалися вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору (а. с. 17 - 33, том 1), що свідчить про його нікчемність. В судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, а тому вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
      Також не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", які обґрунтовані наявністю між сторонами у справі договірних зобов'язань на підставі нікчемного договору, оскільки нікчемний договір не породжує для його сторін прав і наслідків по виконанню такого договору.
      Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
      У зв'язку з цим вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про застосування реституції та стягнення на його користь з ТОВ "Порше Лізинг Україна" грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину, є обґрунтованими.
      Водночас, правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 22 лютого 2012 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_6 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ "Порше Лізинг Україна".
      Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
      Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
      Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
      Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
      Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
      Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа N 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
      Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
      Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи чи оцінку зібраних при її розгляді доказів, а тому Верховний Суд не може перевірити належним чином законність висновків суду першої інстанції щодо суми стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_8 грошових коштів у порядку реституції за нікчемним правочином, з урахуванням вказаних вище роз'яснень щодо покладення на лізингоодержувача обов'язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу.
      Водночас, рішення суду першої інстанції з цього приводу не містить обґрунтування, а тому наявні підстави вважати, що воно ґрунтується на припущеннях в частині вирішення спору за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у порядку реституції (статті 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року).
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували правильно до спірних правовідносин статті 216, 220, 628, 799 ЦК України, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового рішення суду про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору через їх безпідставність, в іншій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року скасувати.
      Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором лізингу та збитків у повному обсязі.
      Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним.
      В іншій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Сімоненко В.М.
      Фаловська І.М.