Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора об отмене решения горсовета о передаче земельных участков в собственность и аренду


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 2-а-299/10

Провадження N 11-777апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постанову Вінницького міського суду Вінницької областівід 26 листопада 2014 року (суддя Луценко Л.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року (судді Білоус О.В., Курко О.П., Совгира Д.І.) у справі N 2-а-299/10 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Вінницької міської ради (далі - Міськрада), виконавчого комітету Вінницької міської ради (далі - Виконком), треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання протиправними та скасування рішень і

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Міськради та Виконкому, в якому, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просили визнати протиправними та скасувати:

- пункти 1 і 8 рішення Міськради від 22 грудня 2006 року N 662 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в п. 2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. N 217 і п. 5 рішення міської ради від 22.09.2006 р. N 374";

- пункти 8.1, 8.2, 8.3 рішення Міськради від 22 грудня 2006 року N 662;

- пункт 17 рішення Міськради від 25 грудня 2007 року N 1645 "Про передачу земельних ділянок у власність і оренду та визнання п. 1.12 рішення виконкому міської ради від 30.12.99 р. N 1797, п. 1.21 рішення виконкому міської ради від 30.04.98 р. N 532 такими, що втратили чинність";

- пункт 2.8 рішення Виконкому від 24 лютого 2000 року N 217 "Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування та виділення в окреме будинковолодіння" в частині передання ОСОБА_6 безоплатно у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 245 кв. м;

- пункт 6 рішення Міськради від 10 лютого 2012 року N 657 "Про передачу земельних ділянок громадянам в оренду та поновлення терміну дії договорів оренди".

На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що є власниками 8/25 та 3/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_2 відповідно, площа земельної ділянки якого становить 1 тис. 349 кв. м Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 по фактичному користуванню відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04 січня 1990 року. Маючи намір приватизувати свої земельні ділянки, позивачі замовили кадастровий план, з якого дізнались, що частина земельної ділянки відійшла в користування та власність третім особам - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на підставі оскаржуваних рішень Виконкому та Міськради. Вважаючи, що зазначені рішення були прийняті необґрунтовано та безпідставно, позивачі просили визнати їх частково протиправними та скасувати.

Староміський районний суд м. Вінниці постановою від 27 грудня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2011 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 травня 2014 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Вінницького міського суду Вінницької області.

Вінницький міський суд Вінницької області постановою від 26 листопада 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2015 року скасував постанову суду першої інстанції, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, адвокат ОСОБА_3 як представник позивачів подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що Вінницький міський суд Вінницької області не надав оцінку доказам сторони позивача, невірно застосував норми земельного законодавства щодо виділення земельних ділянок. У свою чергу, Вінницький апеляційний адміністративний суд не перевірив рішення відповідачів як суб'єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам статті 2 КАС України. Також недоцільними є посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 листопада 2014 року, оскільки правовідносини в цій справі та у справі, в якій Верховний Суд України переглянув судові рішення, не є подібними.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 березня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС Українивикладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Представник відповідачів подав заперечення на касаційну скаргу адвоката ОСОБА_3, у яких зазначив, що прохальна частина касаційної скарги суперечить положенням статті 227 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки у разі оскарження ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, скаржник має ставити питання про скасування такої ухвали та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Також не підлягає задоволенню вимога скаржника про скасування постанови Вінницького міського суду Вінницької області, оскільки це судове рішення вже скасоване судом апеляційної інстанції. Наведені в касаційній скарзі підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції є надуманими та необґрунтованими, тому скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду - без змін.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зазначили, що з серпня 2007 року є власниками земельних ділянок на підставі правовстановлюючих документів. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що між позивачами та третіми особами існує спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння, співвласниками якого вони є. Оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули право власності на спірні земельні ділянки на законних підставах, то подальше оспорювання будь-якою особою правомірності набуття такого права має вирішуватись у порядку цивільного судочинства, про що й зазначив Вінницький апеляційний адміністративний суд.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення на них, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, виданим 23 грудня 1985 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Курбатовою О.П., ОСОБА_4. являється власником 8/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_2. Право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації (далі - КП "ВООБТІ") 03 січня 1986 року за N 2577.

Відповідно до біржового контракту купівлі-продажу нерухомості Вінницької товарної універсальної біржі від 14 квітня 1997 року N 154 ОСОБА_5 є власником 3/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_2. Право власності зареєстровано в КП "ВООБТІ" 18 квітня 1997 року за N 2577.

Іншими співвласниками цього домоволодіння є треті особи - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (спадкоємець співвласника ОСОБА_11.). Треті особи - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1, а ОСОБА_8 являється співвласником домоволодіння по АДРЕСА_4, що межують з домоволодінням позивачів.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року в цивільній справі N 2-50/90 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_12 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 по фактичному користуванню відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04 січня 1990 року. Зокрема, виділено в користування: ОСОБА_11 - 191 кв. м, у тому числі під будівлями - 78,7 кв. м, під двором - 53,1 кв. м, під садом - 59,2 кв. м; ОСОБА_4 - 348,2 кв. м, у тому числі під будівлями - 45,6 кв. м, під двором - 70,5 кв. м, під садом - 232,1 кв. м; ОСОБА_12 (власник її частки домоволодіння ОСОБА_5.) - 171 кв. м, у тому числі під будівлями - 73,7 кв. м, під двором - 97,3 кв. м; ОСОБА_9 - 191,8 кв. м, у тому числі під будівлями - 76 кв. м, під двором - 53,1 кв. м, під садом - 62,7 кв. м Частину двору площею 159,3 кв. м залишено в спільному користуванні ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_4 Рішення суду набрало законної сили 03 серпня 1990 року. При цьому цим рішенням не було встановлено правових підстав щодо площі, меж та конфігурації земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_2.

Пунктом 2.8 рішення від 24 лютого 2000 року N 217 "Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування та виділення в окреме будинковолодіння" Виконком передав ОСОБА_6 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 245 кв. м по АДРЕСА_1, а земельну ділянку (двір) площею 29 кв. м залишив у постійному спільному користуванніспіввласників будинковолодіння згідно з інвентарними даними від 22 січня 1997 року.

Рішенням від 22 грудня 2006 року N 662 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в п. 2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. N 217 і п. 5 рішення міської ради від 22.09.2006 р. N 374" Міськрада:

- затвердила проекти відведення земельних ділянок ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (пункт 1);

- передала ОСОБА_7 у власність земельну ділянку площею 187 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради (пункт 8);

- передала ОСОБА_7, ОСОБА_6 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 51 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради (пункт 8.1);

- передала ОСОБА_7, ОСОБА_6 земельну ділянку площею 107 кв. м на АДРЕСА_1 в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (за умови укріплення схилу, без права розорювання) за рахунок земель міської ради (пункт 8.2);

- у зв'язку з уточненням межі та зміни в розмірі земельної ділянки пункт 2.8 рішення Виконкому від 24 лютого 2000 року N 217 виклала в новій редакції: "2.8. ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 площею 264 кв. м згідно з даними матеріалів інвентаризації від 12 січня 2004 року" (пункт 8.3).

Відповідно до пункту 17 рішення від 25 грудня 2007 року N 1645 "Про передачу земельних ділянок у власність і оренду та визнання п. 1.12 рішення виконкому міської ради від 30.12.99 р. N 1797, п. 1.21 рішення виконкому міської ради від 30.04.98 р. N 532 такими, що втратили чинність" Міськрада передала ОСОБА_8 земельну ділянку загальною площею 406 кв. м на АДРЕСА_4, у тому числі 180 кв. м - у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 226 кв. м - у короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд відповідно до договору оренди згідно з даними матеріалів інвентаризації від 21 травня 2007 року та рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 29 травня 2000 року.

Згідно з пунктом 6 рішення Міськради від 10 лютого 2012 року N 657 "Про передачу земельних ділянок громадянам в оренду та поновлення терміну дії договорів оренди" поновлено ОСОБА_6, ОСОБА_7 термін дії договору від 04 липня 2007 року N 040700300153 оренди земельної ділянки площею 107 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за умови укріплення схилу, строком на 4 роки і 10 місяців відповідно до угоди про продовження терміну.

Вважаючи, що зазначені рішення (окремі їх пункти) Міськради та Виконкому порушують право користування належними їм земельними ділянками, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржувані рішення приймались відповідачами відповідно до вимог Земельного кодексу України у відповідних редакціях, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями на досягнення яких були спрямовані рішення. При цьому при вирішенні справи Вінницький міський суд Вінницької області виходив із належності цього спору до публічно-правових.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, Вінницький апеляційний адміністративний суд керувався тим, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки виникає спір про право цивільне. Враховуючи, що на підставі оскаржуваних рішень Міськради та Виконкому треті особи отримали правовстановлюючі документи на земельні ділянки та уклали договори оренди, цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено судами та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом про визнання протиправними та скасування окремих пунктів рішень суб'єктів владних повноважень, якими третім особам у справі передано у власність та надано у користування земельні ділянки.

На підставі рішень Виконкому від 24 лютого 2000 року N 217 та Міськради від 22 грудня 2006 року N 662 треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку від 08 серпня 2007 року.

Також на підставі вказаного рішення Міськради 05 квітня 2007 року між Міськрадою та ОСОБА_6, ОСОБА_7 було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті із земельних ресурсів України" 04 липня 2007 року за N 040700300153, та дію якого поновлено згідно з пунктом 6 рішення Міськради від 10 лютого 2012 року N 657.

Так само, на підставі рішення Міськради від 25 грудня 2007 року N 1645 між Міськрадою та ОСОБА_8 23 жовтня 2008 року було укладено договір оренди земельної ділянки.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, прийняті відповідачами рішення про передачу третім особам у власність та в оренду земельних ділянок є ненормативними актами суб'єкта владних повноважень, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування цих рішень не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки спірні правовідносини пов'язані з реалізацією права власності та користування земельними ділянками. У такому випадку захист порушеного, на думку позивачів, права з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за нормами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного, на думку позивачів, права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння, співвласниками якого є позивачі та треті особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року у справах N 761/33504/14-а та N 802/950/17-а відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року прийнята з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

В.С. Князєв О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Link to comment
Share on other sites

Большая палата указала, что принятые горсоветом решения о передаче третьим лицам в собственность и в аренду земельных участков являются ненормативными актами субъекта властных полномочий, которые исчерпали свое действие вследствие их выполнения. Отмена этих решений не порождает последствий для собственника или арендатора земельного участка, поскольку спорные правоотношения связаны с реализацией права собственности и пользования земельными участками. В таком случае защита нарушенного, по мнению истцов, права с учетом субъектного состава сторон должна решаться по нормам гражданского судопроизводства.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...