• ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ais
      Есть судебный процесс по взысканию ипотеки в счет погашения задолженности по кредиту и исполнительное производство по взысканию долга по решению суда по тому же кредиту, где уже ту же ипотеку арестовали и планируют выставить на торги, т.к. денег у должника нет.
      Действия кредитора (взыскателя) понятны. А как можно использовать эту ситуацию в пользу должника? Например, требовать у суда отказа в иске по взысканию ипотеки на основании того, что ДВС уже взыскивает долг за счет этой же ипотеки. Или может есть какие то другие решения или практика в такой ситуации для должника?
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 2-836/11
      Провадження № 14-308 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі також - заявниця) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ОСОБА_2 (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідачка) про поділ майна
      за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року, постановлену суддею Трушиною О. І., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Черевка П. М., Драгомирецького М. М., Дрішлюка А. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог
      1. 22 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:
      1.1. Поділити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), між співвласниками та виділити позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку, а відповідачці - 5/8 його частин.
      1.2. Визначити порядок користування присадибною земельною ділянкою площею 0,10 га, що знаходиться за вказаною адресою.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_4 , - яка проживала у житловому будинку.
      2.2. Житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 березня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради.
      2.3. 1 червня 2010 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-1147/2010, яким визнав право спільної часткової власності на житловий будинок за позивачем у розмірі 3/8 частин цього будинку, а за відповідачкою - у розмірі 5/8 таких частин.
      2.4. Відповідачка вважає себе власницею житлового будинку та не допускає позивача до нього, через що у позивача з відповідачкою виникають конфлікти.
      2.5. Оскільки земельна ділянка під житловим будинком не приватизована, можливо визначити порядок користування позивачем і відповідачкою присадибною земельною ділянкою пропорційно до їхніх часток у житловому будинку.
      3. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: виділив позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0375 га, а відповідачці - 5/8 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0625 га; зобов`язав позивача та відповідачку виконати роботи з переобладнання житлового будинку, а саме: утворити дверний отвір у приміщенні 1-5 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок у приміщенні 1-5 - 300 грн; встановити віконний отвір і віконний блок у приміщенні 1-5 - 1000 грн; встановити цегляну перегородку в приміщенні 1-4 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок 1-4 - 300 грн; стягнути з відповідачки на користь позивача шляхом заліку грошову компенсацію у розмірі 31 230 грн з урахуванням різниці у частках, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
      4. 5 серпня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області видав два виконавчі листи.
      5. 12 серпня 2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з відповідачки на користь позивача 31 320,00 грн.
      6. Надалі відділ державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області неодноразово звертався до суду з поданням про затвердження мирової угоди, укладеної позивачем з відповідачкою, однак Біляївський районний суд Одеської області ухвалами від 12 жовтня 2012 року та 19 вересня 2013 року відмовив у визнанні цієї мирової угоди щодо виконання виконавчого листа про стягнення 31 320,00 грн.
      7. 9 червня 2016 року у зв`язку зі смертю позивача Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу, якою замінив сторону виконавчого провадження про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн, а саме замінив стягувача (позивача) заявницею як його правонаступником.
      8. 17 січня 2018 року заявниця звернулася до суду із заявою, в якій просила:
      8.1. Видати у справі № 2-836/11 дублікат виконавчого листа про стягнення з відповідачки на її користь 31 320,00 грн.
      8.2. Поновити заявниці строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання через поважність причин його пропуску.
      9. Мотивувала заяву тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження виявила, що виконавчий лист, виданий у справі № 2-836/11, відсутній. Вказує, що не може пред`явити виконавчий лист до виконання через те, що ані вона, ані позивач його не отримували. Стверджує, що визнана стягувачем боргу з відповідачки, але через відсутність виконавчого листа державний виконавець не може винести постанову про відкриття виконавчого провадження в інтересах заявниці.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      10. 1 березня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу про задоволення вказаної заяви: видав заявниці дублікат виконавчого листа № 2-836/11 про стягнення з відповідачки на користь заявниці (після заміни стягувача згідно з ухвалою суду від 9 червня 2016 року) шляхом заліку грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн з урахуванням різниці у частках в житловому будинку, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, і поновив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
      11. Мотивував ухвалу, зокрема, тим, що згідно з листом Біляївського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 лютого 2018 року № 4564/15 виконавче провадження за виконавчим листом від 5 серпня 2011 року про стягнення з відповідачки на користь позивача коштів завершене 27 грудня 2013 року згідно з пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Проте виконавчий лист не був повернутий стягувачеві. Через втрату цього листа слід видати заявниці його дублікат. А оскільки вирішення питання про заміну стягувача та намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться оригінал виконавчого листа, зайняли багато часу, строк на пред`явлення цього листа до виконання пропущений з поважної причини, і його слід поновити.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      12. 7 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області прийняв постанову, якою залишив ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року без змін, погодившись з мотивами суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      13. 7 грудня 2019 року відповідачка подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення у частині видачі дубліката виконавчого листа.
      15. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. Обґрунтував ухвалу так:
      16.1. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення дубліката виконавчого документа (наказу) до виконання та відмови у видачі дубліката наказу у справі № 19/176. У вказаній ухваліВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосувавши підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, зазначив, що дублікат наказу як виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення стягувача або державного виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення його до виконання.
      16.2. Враховуючи те, що у підпункті 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є припис, аналогічний до припису підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України у редакції того ж Закону, з метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність відступити від зазначеного висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 22 серпня 2018 року.
      16.3. Суди неоднаково застосовують вказаний пункт «Перехідних положень» ЦПК України, зокрема: поновлюють строк для пред`явлення дубліката виконавчого документа до виконання та видають такий дублікат (справи № 61-2290ск18, № 61-37133ск18, № 61-14586ск18, № 6/256); відмовляють у поновлені строку для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання та у його видачі (справи № 61-1387ск19, № 759/6388/16-ц).
      16.4. Єдність підходів до вирішення питання щодо можливості поновлення строку для видачі дубліката виконавчого документа та стосовно наявності підстав для відмови у видачі дубліката у зв`язку з відмовою у поновленні строку на його пред`явлення є важливою для формування єдиної судової практики.
      16.5. Зміст поняття строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є близьким до змісту поняття позовної давності, тобто строку, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом порушеного права, оскільки і той, й інший строк є матеріальними та можуть бути перервані чи поновлені. Тому ці строки не можуть бути преклюзивними.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      17. Відповідачка мотивує касаційну скаргу так:
      17.1. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, на підставі якого видав виконавчий лист. Виконавче провадження закінчилося 12 жовтня 2012 року. З часу закінчення виконавчого провадження минуло 6 років, а закон встановив трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
      17.2. Порушуючи процесуальні норми, суди не встановили, коли саме закінчився строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, вказавши тільки, що «вирішення питання про заміну стягувача і намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться виконавчий лист, зайняло багато часу».
      17.3. Відповідачка погасила борг перед позивачем. Проте, оскільки з дня закінчення виконавчого провадження минуло майже 6 років, не зберегла розписку позивача про погашення суми боргу.
      (2) Позиція інших учасників справи
      18. Заявниця відзив на касаційну скаргу не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання вчасно, проте втрачений під час виконання, а тому є підстави видати дублікат виконавчого листа. А крім того, оскільки заявниця пропустила строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин, цей строк слід поновити.
      20. Вирішуючи питання про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 19/176, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 22 серпня 2018 року застосував, зокрема, підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та вказав, що дублікат наказу господарського суду може бути виданий лише у разі звернення стягувача або виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення наказу до виконання.
      21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 29 травня 2019 року, вказане тлумачення звужує застосування підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (відповідно - й аналогічного підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України), оскільки у разі видачі дубліката виконавчого документа одночасно може бути поновлений пропущений строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому треба відступити від викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2018 року висновку.
      22. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      23. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування юридичної визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
      24. З метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. За наявності певної з цих підстав Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
      25. На час відкриття виконавчого провадження № 28325250 (постанова від 12 серпня 2011 року) та повернення виконавчого документа стягувачеві (постанова від 27 грудня 2013 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV). Тоді як на час звернення заявниці до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання вже діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).
      26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      27. З огляду на зміст частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред`явити виконавчий документ до примусового виконання.
      28. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII; близький за змістом припис був відображений у частині другій статті 24 Закону № 606-XIV).
      29. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
      30. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
      31. Отже, приписи підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України не суперечать приписам частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК України, частини першої статті 329 ГПК України. Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред`явлення цього документа до виконання.
      32. У справі № 19/176 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядав касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання та відмови у видачі дубліката наказу.
      33. В ухвалі від 22 серпня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що ухвала про відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання зазначена у пункті 22 частини 1 статті 255 ГПК України, тобто належить до тих ухвал, які не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому постанова Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвала Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання касаційному оскарженню не підлягають.
      34. З огляду на те, що суд першої інстанції не поновив Міністерству енергетики та вугільної промисловості Українистрок для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуне було підстав вважати, що строк, встановлений для пред`явлення наказу до виконання, не сплив. А тому суд дійшов висновку, що дублікат виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення такого документа до виконання.
      35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначений висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не створює перешкод для задоволення заяви стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа у разі, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
      36. Отже, відсутні підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 22 серпня 2018 року у справі № 19/176.
      37. Задовольняючи заяву у справі № 2-836/11, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив поважність причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також те, що виконавчий лист не був повернутий стягувачеві та був втрачений. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій є предметом касаційного перегляду лише у частині видачі дубліката виконавчого листа, оскільки Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду в ухвалі від 21 грудня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення заявниці пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому з огляду на цю відмову у відкритті касаційного провадження доводи відповідачки стосовно необґрунтованості рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними.
      38. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      39. З огляду на вказаний припис неприйнятними є доводи касаційної скарги стосовно погашення відповідачкою суми боргу, які зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин. Аргументи стосовно порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права у частині задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа у касаційній скарзі відсутні.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      42. З огляду на надану оцінку аргументам відповідачки та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Тому цю скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з поданням цієї скарги, покладаються на відповідачку.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      44. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
      45. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
      46. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
      47. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86566261
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 346/6590/16-а
      Провадження № 11-623апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - відділ ДВС), Державної казначейської служби України, Коломийського управління Державної казначейської служби України Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року (суддя П`ятковський В. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Попко Я. С., Обрізко І. М., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      - визнати протиправними дії відділу ДВС, які полягають у ненаправленні по виконавчому провадженню № 41926708 відповідної постанови до Державної прикордонної служби України про зняття з неї тимчасового обмеження щодо права виїзду за межі України, а також у нескасуванні накладеного арешту на належний їй на праві власності автомобіль «ТОYОТА RАV 4», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, і ненадсиланні відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції;
      - стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку на її користь матеріальну шкоду в розмірі 16 738 грн 2 коп. та 10 000 грн моральної шкоди.
      Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      У ході розгляду справи суди встановили таке.
      Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» (далі - Банк) стягнено заборгованість за кредитним договором у сумі 78 тис. 568 грн 5 коп.
      Банк подав до відділу ДВС виконавчий лист про стягнення вищевказаної суми боргу.
      Постановою старшого державного виконавця Косівчук Р. Б. від 6 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження по вказаному виконавчому листу № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в розмірі 78 тис. 568 грн 5 коп.
      У квітні 2014 року державний виконавець звернувся до Коломийського міськрайонного суду з поданням про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
      Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року подання було задоволено та встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
      Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2014 року заочне рішення цього ж суду від 19 вересня 2013 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в сумі 78 тис. 568 грн 5 коп. було скасовано, а рішенням цього ж суду від 21 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку позовної давності.
      Постановою старшого державного виконавця Косівчука Р. Б. від 3 жовтня 2014 року (ВП № 41926708) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року закінчено та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
      З огляду на наведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця у виконавчому провадженні (№ 41926708), відкритому на виконання виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду в цивільній справі, ухваленого в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
      ОСОБА _1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цими судами ухвали про закриття провадження у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
      Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що обмеження щодо ОСОБА_1 , а саме на тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон та арешт автомобіля, були вжиті відділом ДВС не за зведеним виконавчим провадженням, а виключно у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 202/26225/13-цвід 19 вересня 2013 року. При цьому постановою державного виконавця від 3 жовтня 2014 року це виконавче провадження було закінчено, чинність арешту припинено та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Однак відділ ДВС протиправно не направив до Державної прикордонної служби України постанову про зняття обмеження щодо права виїзду за межі України та не скасував арешт автомобіля з направленням відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції. Наведене, на переконання позивача, відповідно до статті 181 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) давало підстави для оскарження дій відділу ДВС у порядку адміністративного судочинства.
      Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      На час звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 чинного КАС.
      Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
      Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних у цій справі правовідносин (далі - Закон № 606-XIV),рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у ході здійснення виконавчого провадження є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
      Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу за позовом ОСОБА_1 - боржника у виконавчому провадженні № 41926708, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, предметом оскарження та перевірки в якій є правомірність діянь відділу ДВС у цьому провадженні, зокрема, наявність чи відсутність у останнього обов`язку з учинення певних дій, пов`язаних із закриттям саме цього виконавчого провадження згідно з постановою від 3 жовтня 2014 року.
      Таким чином, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Наведені в касаційній скарзі доводи такого висновку не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року- без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86402007
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 2-6/12
      Провадження № 14-531 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденка Максима Миколайовича про закінчення виконавчого провадження
      за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року, постановлену у складі судді Олійника М. Ф., та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, винесену у складі колегії суддів Фетісова Т. Л., Пономаренко В. В., Гончар Н. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою в якій просив суд визнати неправомірною постанову про закінчення виконавчого провадження № 54056962, винесену 30 жовтня 2018 року головним державним виконавцем Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденком М. М. (далі - державний виконавець), скасувати її та зобов`язати державного виконавця здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 у порядку та спосіб, які визначені цим судовим рішенням - шляхом демонтажу частини самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - спірна споруда), відступивши від визначеної межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2 , але без його участі.
      1.1. Скарга обґрунтована тим, що рішенням Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року ОСОБА_2 зобов`язаний не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні його власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та знести шляхом демонтування спірну споруду, відступивши від межі не менше 1 метра за рахунок ОСОБА_2
      1.2. На виконання вказаного рішення 29 травня 2017 року Христинівським районним судом виданий виконавчий лист № 2-6/12, на підставі якого 01 червня 2017 року було відкрите виконавче провадження № 54056962.
      1.3. 18 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
      1.4. Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2018 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року, постанова державного виконавця від 18 серпня 2017 року про закінчення виконавчого провадження визнана неправомірною та скасована. Суд зобов`язав державного виконавця здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 в порядку та спосіб, який визначений судовим рішенням - шляхом демонтування спірної споруди відступивши від межі не менше 1 метра за рахунок ОСОБА_2 , без участі боржника ОСОБА_2 .
      1.5. 01 червня 2018 року ОСОБА_1 знову звернувся до Христинівського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про виконання судового рішення. З метою примусового виконання судового рішення 01 червня 2018 року державний виконавець надіслав пропозиції про виконання робіт по перенесенню частини незаконно збудованої споруди ФОП «Плужник», ТОВ «МБП «Тепломережа», Христинівському ВУЖКГ, ОСОБА_1 , як стягувачу, та ОСОБА_2 , як боржнику.
      1.6. Христинівське ВУЖКГ відмовилось виконувати роботи з демонтажу спірної споруди про що надіслало відповідного листа на адресу державного виконавця. Інші суб`єкти господарювання пропозицію залишили без відповіді. На повторно надіслані листи на адресу Верхняцького і Христинівського ВУЖКГ 23 червня 2018 року від Верхняцького ВУЖКГ поступила згода виконати роботи. Після визначення об`єму робіт, які необхідно виконати, Верхняцьке ВУЖКГ повідомило, що у зв`язку з браком працівників та техніки, підприємство виконати роботи з перенесення спірної споруди змоги не має. У зв`язку з наведеними обставинами, державний виконавець 11 жовтня 2018 року опублікував пропозицію про виконання необхідних робіт в газеті «Христинівська сорока». У зв`язку з тим, що жодний суб`єкт господарювання не відгукнувся на оголошення державним виконавцем прийнята постанова від 30 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 54056962.
      1.7. Скаржник наголошував, що заходів з примусового виконання рішення суду державний виконавець не вжив, а обмежився оголошенням в газеті. Крім того, державний виконавець проігнорував ухвалу Христинівського районного суду від 28 лютого 2018 року, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання. Також державний виконавець не навів в оскаржуваній постанові, якими мотивами він керувався, коли приймав рішення про закінчення виконавчого провадження, і що йому перешкоджає виконати рішення в примусовому порядку з урахуванням того, що ОСОБА_1 сплатив авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати.
      1.8. Враховуючи викладене, оскаржувана постанова державного виконавця від 30 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 54056962 порушує права і свободи ОСОБА_1 в частині володіння, користування і розпорядження своєю власністю, а тому є неправомірною і підлягає скасуванню, а рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 підлягає примусовому виконанню.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, скарга задоволена. Визнана неправомірною та скасована постанова про закінчення виконавчого провадження, винесена державним виконавцем 30 жовтня 2018 року.
      2.1. Державний виконавець зобов`язаний здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 в порядку та спосіб, який визначений судовим рішенням - шляхом демонтування спірної споруди, відступивши від межі не менше 1 (одного) метра за рахунок ОСОБА_2 , без участі боржника ОСОБА_2
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що невід`ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання судового рішення в розумний строк. Державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для здійснення примусового виконання рішення суду - не дослідив технічну документацію на споруду, частина якої підлягає демонтуванню, не отримав інформацію про право боржника на земельну ділянку, на якій розміщена самочинна споруда, не запросив поліцейських для підтримання громадського порядку при знесенні споруди та працівників для безпосереднього знесення, так як судом державний виконавець зобов`язаний проводити примусове виконання рішення суду саме без участі боржника. Також в постанові, що оскаржується, відсутні мотиви закінчення виконавчого провадження, не вказано що перешкоджає виконати рішення в примусовому порядку.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      3. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, провадження у справі - закрити.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      4. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження в зазначеній справі.
      4.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційногоцивільного суду ухвалою від 11 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справа прийнятадо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що в силу вимог частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд скарги ОСОБА_1 мав проводитись в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган державної виконавчої служби є суб`єктом владних повноважень.
      Позиція інших учасників справи
      6. У вересні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      7. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      8. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципамитериторіальності й спеціалізації та визначається законом.
      9. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      10. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вирішуючи питання юрисдикційності Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      11. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, щосуди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      12. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      13. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      14. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      15. Пунктом першим статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      16. Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      17. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність, зокрема, органу державної виконавчої служби, крім випадків, що прямо передбачені в окремому законі.
      18. Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.
      19. Водночас, право сторін виконавчого провадження на звернення зі скаргою, порядок подання та розгляд таких скарг на рішенням, дії або бездіяльністю державного виконавця визначені в розділі VII ЦПК України.
      20. Зокрема, статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      21. Статтею 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
      22. Разом із цим в Законі України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення дій спрямованих на примусове виконання судових рішень міститься аналогічна норма, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74).
      23. В цій справі ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом № 2-6/12 щодо примусового виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року ухваленого в цивільній справі.
      24. Оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, чітко передбачений у ЦПК України, то в таких випадках адміністративна юрисдикція виключається.
      25. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 14 листопада 2018 року у справі № 707/28/17-ц (провадження № 14-354 цс 18) та від 05 грудня 2018 у справі № 279/2369/17 (провадження № 14-505 цс 18).
      26. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства.
      27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      28. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      29. Враховуючи вищевикладене та те, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      30. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86401304
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 0840/4032/18
      Провадження № 11-831апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (судді Ясенова Т. І, Головко О. В., Суховаров А. В.)у справі № 0840/4032/18 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Чернігівський РВ ДВС, ГТУЮ у Запорізькій області відповідно), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною й зобов`язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського РВ ДВС, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчих проваджень ВП 11170453, ВП 34003549, незняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_4 , та невиключення відомостей про ОСОБА_4 з Єдиного реєстру боржників (далі - Реєстр);
      - зобов`язати відповідача винести постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_4 , із зазначенням у них про зняття арешту з майна (коштів) боржника, а також виключити відомості про ОСОБА_4 з Реєстру.
      2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, оскільки він є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Проте позивачу стало відомо, що постановою відповідача від 08 квітня 2011 року ВП 11170453 на все майно померлого, яке входить до складу спадщини, накладено арешт, у зв`язку із чим позивач як спадкоємець не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. У серпні 2018 року позивач на підставі статей 39 та 40 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оспорюваних дій та прийняття постанов про зупинення виконавчих проваджень, далі - Закон № 606-XIV), відповідно до яких виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника, а арешт, накладений на майно боржника, знімається, звернувся до відповідача із заявою, у якій просив: закінчити виконавче провадження ВП 11170453; арешт, накладений на майно ОСОБА_4 , зняти; відомості про ОСОБА_4 виключити з Реєстру. Проте відповідач відмовив у задоволені цієї заяви. На думку ОСОБА_1 , вказана бездіяльність відповідача є протиправною.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 17 грудня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
      4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасував і закрив провадження в цій справі на підставі на пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір, який виник між позивачем і органом державної виконавчої служби (в тому числі і службовими особами), з приводу зняття арешту з майна померлого ОСОБА_4 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, у зв`язку із чим при розгляді справи помилково застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      7. На думку скаржника, посилання апеляційного суду при вирішенні спору на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц є помилковим, оскільки цим судовим рішенням було вирішено спір, який виник за інших обставин, а норми процесуального та матеріального права, що були застосовані у вказаній справі, на момент розгляду цієї справи втратили чинність.
      8. Скаржник також зазначив, що спір, за вирішенням якого він звернувся до суду, є спором із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності. Цей спір не є похідним від вимог у приватноправовому спорі й для його розгляду законом не встановлений інший порядок судового розгляду.
      9. Крім того, помилковим є обґрунтування постанови апеляційного суду положеннями статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ця норма стосується не предметної, а територіальної юрисдикції, і застосовується у випадку, якщо спір належить розглядати в порядку цивільної юрисдикції.
      10. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.
      Позиція інших учасників справи
      11. На час розгляду справи відповідач і треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 09 серпня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасник справи оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      14. Державний виконавець Нечипоренко Олег Григорович постановою від 03 лютого 2009 року відкрив виконавче провадження ВП 11170453 на підставі виконавчого листа № 2-594, виданого 28 листопада 2008 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 листопада 2008 року і до досягнення повноліття.
      15. Постановою від 08 квітня 2011 року ВП 11170453 державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції наклав арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , у межах суми звернення стягнення 8 139 грн 72 коп. та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майно, яке належить боржнику ОСОБА_4 , оскільки боржник не сплачує аліменти й має заборгованість по їх сплаті станом на 01 квітня 2011 року в сумі 8 139 грн 72 коп.
      16. Старший державний виконавець органу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції постановою від 04 жовтня 2016 року ВП 11170453 зупинив виконавче провадження на підставі інформації Чернігівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області від 23 вересня 2016 року № 1955/02-31.2, відповідно до якої боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 вересня 2016 року серії НОМЕР_1 . Заборгованість зі сплати аліментів станом на 04 жовтня 2016 року складає 42 001 грн 55 коп.
      17. Постановою від 27 серпня 2012 року ВП 34003549 державний виконавець ВДВС Чернігівського РУЮ на підставі виконавчого листа № 2-743/2009, виданого 07 серпня 2012 року, відкрив виконавче провадження ВП 34003549 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350 грн.
      18. Державний виконавець ВДВС Чернігівського РУЮ постановою від 10 грудня 2012 року ВП 34003549 наклав арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , у межах суми звернення стягнення 11 235 грн 50 коп. та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, оскільки боржник не сплачує аліменти й має заборгованість по їх сплаті станом на 01 грудня 2012 року у сумі 11 235 грн 50 коп.
      19. Старший державний виконавець органу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції постановою від 04 жовтня 2016 року ВП 34003549 зупинив виконавче провадження на підставі інформації Чернігівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області від 23 вересня 2016 року № 1955/02-31.2, відповідно до якої боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 вересня 2016 року серії НОМЕР_1 . Заборгованість зі сплати аліментів станом на 04 жовтня 2016 року складає 18 004 грн.
      20. Листом Чернігівської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Запорізькій області від 03 травня 2018 року за № 72/02-14 позивача повідомлено про те, що заява про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 прийнята та зареєстрована, але на все майно, яке входить до спадщини, накладено арешт. Згідно з пунктом 4.17 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про права власності на спадщину затримується до зняття арешту.
      21. 07 серпня 2018 року позивач звернувся до Чернігівського РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області із заявою, у якій просив закінчити виконавче провадження ВП 11170453, зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_4 , а відомості про ОСОБА_4 виключити з Реєстру.
      22. Відповідач листом від 30 серпня 2018 року № 16.27-39/2614 повідомив позивача, що відповідно до частини четвертої статті 39 Закону № 606-XIVпротягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не проводяться, накладений державним виконавцем арешт на майно боржника не знімається. На момент зупинення виконавчих проваджень, а саме станом на 04 жовтня 2016 року, загальна заборгованість боржника ОСОБА_4 зі сплати аліментів складала 60 005 грн 55 коп. і станом на 28 серпня 2018 року не погашена.
      23. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      24. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      27. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      30. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      31. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      32. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      33. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незакінчення виконавчих проваджень ВП 11170453, ВП 34003549, незняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_4 , та невиключення відомостей про ОСОБА_4 з Реєстру, а також зобов`язання відповідача винести постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_4 , із зазначенням у них про зняття арешту з майна (коштів) боржника, а також виключити відомості про ОСОБА_4 з Реєстру.
      34. Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      35. Згідно із частиною першою статті 60 Закону № 606-ХІV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      36. Аналогічна норма міститься й в частині першій статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
      37. Таким чином, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
      38. Частиною першою статті 1 ЦПК України передбачено, що ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
      39. На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      40. Позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (частина друга статті 30 ЦПК України).
      41. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані із зняттям арешту з майна, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      42. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      43. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16 (провадження № 11-1037апп18).
      44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Третього апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, є правильним.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      46. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      47. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86275967