Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по обеспечению жильем лица проходящего публичную службу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

7 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 358/460/16-ц

Провадження N 14-379цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М.,

Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_14 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року (у складі суддів Мережко М.В., Сержанюка А.С., Суханової Є.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_14 до виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області (далі - виконком Богуславської міськради), третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_14 звернувся до суду з позовом про надання житла, посилаючись на те, що його призначено на посаду судді у 2008 році, проте житлом досі не забезпечено, щосуперечить вимогам частини сьомої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року N 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон N 2862-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_14 просив суд зобов'язати виконком Богуславської міськради запропонувати йому різні варіанти благоустроєного житла жилою площею не менше 64,60 кв. м та після погодження з ним видати йому ордер на заселення, а в разі невиконання рішення суду в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили стягнути на його користь грошову компенсацію у розмірі вартості квартири з метою самостійного придбання житла.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2016 року позов задоволено частково: зобов'язано виконком Богуславської міськради в місячний строк після набрання рішенням законної сили надати ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, та членам його сім'ї із чотирьох осіб благоустроєне житло у вигляді окремої квартири у м. Богуславі в межах норми житлової площі з урахуванням права на додаткову площу, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, та видати ордер на заселення жилої площі. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги виникли з правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір повинен розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

У травні 2017 року ОСОБА_14 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року і залишити в силі рішення Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2016 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до Закону N 2862-XII у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є спорами про право на житло. Апеляційний суд залишив поза увагою правові висновки, висловлені найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції із цього питання, які не є суперечливими між собою, а практика розгляду спорів у подібних правовідносинах у порядку цивільного судочинства є сталою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом подачі заперечень не скористалися.

У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 червня 2018 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 1 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_14 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Указом Президента України від 23 квітня 2008 року N 392/2008 ОСОБА_14призначено на посаду судді Рокитнянського районного суду Київської області.

Рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 19 червня 2008 року N 169 його разом із членами сім'ї взято на квартирний облік та включено до окремого списку для позачергового одержання житла.

Указом Президента України від 2 квітня 2011 року N 345/2011 ОСОБА_14 переведено на роботу на посаду судді Богуславського районного суду Київської області.

На підставі рішення виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 26 травня 2011 року N 96 у зв'язку з переведенням на нове місце роботи позивача було знято з квартирного обліку та передано його облікову справу до м. Богуслава.

Рішенням виконкому Богуславської міськради від 16 червня 2011 року N 117/7 позивача разом із членами сім'ї взято на квартирний облік та включено до списку для позачергового одержання житла з урахуванням перебування на обліку за попереднім місцем проживання.

19 жовтня 2015 року голова Богуславського районного суду Київської області звернувся до відповідача з клопотанням про вирішення питання щодо надання позивачеві та членам його сім'ї ордера на вселення до одного з новозбудованих АДРЕСА_1

Рішенням від 23 грудня 2015 року N 161/14 в задоволенні зазначеного клопотання відмовлено з мотивів відсутності вільного житла та недопущення порушення черговості.

На час розгляду справи позивач працює на посаді судді Богуславського районного суду Київської області, що підтверджується довідкою від 29 січня 2016 року N 03?11/16, виданою цим судом; у порядку, встановленому Законом N 2862-XII, житлом не забезпечений.

Згідно з відомостями, що містяться в окремому списку осіб, які мають право на позачергове отримання житла, ОСОБА_14 перебуває на обліку для отримання житла у виконкомі Богуславської міськради під N 73.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_14 обґрунтував його порушенням права на позачергове отримання житла, установленого, зокрема, статтею 46 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), статтею 44 Закону N 2862-XII у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що спір між позивачем і органом місцевого самоврядування є публічно-правовим за своїм суб'єктним складом. Вимоги ОСОБА_14 про зобов'язання надати йому житло свідчать про відсутність житлового спору та наявність спору про зобов'язання органу місцевого самоврядування вчинити певні дії.

Право судді на житло і обов'язок органу місцевого самоврядування забезпечити це право дійсно встановлено Законом N 2862-XII.

Разом з тим право на позачергове отримання житла передбачає порядок (правовий механізм) його реалізації, який встановлений ЖК УРСР. Цим Кодексом, зокрема статтею 46, регулюється право на позачергове отримання житла не тільки судді, але й інших категорій осіб, що мають таке право, серед яких є й такі, що мають додаткові переваги.

За суттю та обсягом вимога забезпечити житлом в особливому порядку (поза чергою і з посиланням на спеціальний закон) є однією зі складових правового відношення з реалізації права на житло, в якому не можуть не зачіпатися права інших осіб, які теж мають право на позачергове отримання житла за схожих умов. Такі правові ситуації зумовлюють появу спорів про право, вирішення яких з огляду на коло суб'єктів та правову основу спору віднесено до цивільного судочинства.

Крім того, норма статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, як і аналогічна норма статті 19 цього Кодексу в чинній редакції, не містить винятків зі встановленого нею загального правила, тому поняття "житлові відносини" в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби.

З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень -Богуславська міськрада, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про право на позачергове отримання житла у зв'язку з проходженням публічної служби не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постановах від 21 грудня 2016 року (справа N 815/1277/14), від 2 березня 2016 року (справа N 6?14цс16) та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року (справа N 806/104/16), від 29 серпня 2018 року (справа N 488/1176/14?а).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_14 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что учитывая суть и субъектный состав спорных правоотношений, спор о праве на внеочередное получение жилья в связи с прохождением публичной службы не является публично-правовым и подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, а потому суд апелляционной инстанции пришел к ошибочному выводу о прекращении производства по этому делу по основанию, предусмотренному пунктом 1 части первой статьи 205 ГПК Украины (в редакции, действующей на момент принятия судебного решения).