• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 299/451/19
      Провадження № 14-725цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» до ОСОБА_1 про стягнення вартості донарахованого об`єму природного газу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, постановлену суддею Надопта А.А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, ухвалену у складі суддів Кожух О.А., Кондора Р.Ю., Фазикош Г.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (далі - ПАТ «Закарпатгаз») звернулося до суду із позовом, посилаючись на те, що до приміщення по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , здійснювалося постачання природного газу. При цьому за результатами експертизи лічильника природного газу, проведеної 23 серпня 2018 року, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання. На підставі цього оператором ПАТ «Закарпатгаз» перераховано об`єм спожитого газу за номінальною потужністю газового обладнання споживача за 12 місяців з 09 липня 2017 року по 08 липня 2018 року.
      2. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача вартість донарахованого об`єму спожитого природного газу у розмірі 198 435 грн 52 коп.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, відмовлено ПАТ «Закарпатгаз» у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      4. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, відтак спір між сторонами повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      5. Апеляційний суд також послався на те, що природний газ використовувався відповідачем для підприємницької діяльності, оскільки подавався до приміщення магазину.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У серпні 2019 року ПАТ «Закарпатгаз» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вищевказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      7. Касаційна скарга мотивована тим, що даний позов повинен розглядатись в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання, заборгованість за нею виникла не за період здійснення підприємницької діяльності, відтак, на думку заявника, дана заборгованість не пов`язана із здійсненням нею підприємницької діяльності.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. 24 вересня 2019 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
      9. 25 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      10. 04 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. 18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      14. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      15. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      16. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      18. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      19. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      20. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      21. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).
      22. З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.
      23. Пред`являючи позов, ПАТ «Закарпатгаз» посилалося на те, що ОСОБА_1 приєдналася до умов договору розподілу природного газу і цей газ подавався до приміщення по АДРЕСА_1 . За фактом перевірки лічильника газу, проведеної оператором позивача, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання, на підставі чого відповідачеві пред`явлено вимогу оплатити донарахований об`єм природного газу, яка залишена останнім без виконання.
      24. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, про що зазначено в акті про демонтаж лічильника газу від 09 липня 2018 року, акті про порушення від 20 серпня 2018 року та акті експертизи лічильника газу від 23 серпня 2018 року. Відтак, районний суд вважав, що за суб`єктним складом справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.
      25. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки суд не встановив приєднання ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу як суб`єктом підприємницької діяльності.
      26. Крім того, суд першої інстанції послався на роз`яснення норм процесуального права, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не врахувавши при цьому, що з 15 грудня 2017 року до ГПК України та ЦПК України були внесені зміни, які, зокрема, стосувалися визначення юрисдикційної приналежності справ.
      27. Залишаючи без змін ухвалу районного суду, апеляційний суд виходив із того, що картка фактичного споживання природного газу зареєстрована за ФОП ОСОБА_1 , акт обстеження газовикористовуючого обладнання та приладів обліку підприємств-споживачів природного газу складено у присутності ФОП ОСОБА_1 , акт про демонтаж лічильника було складено щодо ФОП ОСОБА_1 , інформація про засідання комісії щодо несанкціонованого втручання до лічильника направлялась ФОП ОСОБА_1 , акт-розрахунок необлікованого об`єму та обсягу природного газу від 13 листопада 2018 року було складено щодо споживача - ФОП ОСОБА_1 ; вимога про компенсацію вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу була надіслана ФОП ОСОБА_1
      28. З огляду на зазначені документи, апеляційний суд вважав доведеним, що споживачем природного газу є ФОП ОСОБА_1 і припинення її підприємницької діяльності з 19 травня 2014 року не змінює її статусу як суб`єкта підприємницької діяльності у спірних правовідносинах.
      29. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із такими твердженнями апеляційного суду, оскільки спірні правовідносини виникли за період, коли ОСОБА_1 не була суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому апеляційний суд не встановив здійснення нею у зазначений період підприємницької діяльності у приміщенні магазину, до якого здійснювалося постачання природного газу.
      30. Отже, висновок судів про приналежність спору між сторонами до господарської юрисдикції є помилковим.
      31. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ПАТ «Закарпатгаз», скасування ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року і постанови Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      32. Згідно з ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      33. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      34. Оскільки справа передана до суду першої інстанції для вирішення процесуального питання на стадії відкриття провадження у справі, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» задовольнити.
      Ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасувати, справу направити до Виноградівського районного суду Закарпатської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376290
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 803/1485/17
      Провадження № 11-739апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» (далі - ТОВ «Вестера груп», ТОВ відповідно) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Держдепартамент ДВС) про оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргоюТОВ «Вестера груп» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (судді Сеник Р. П., Попка Я. С., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ТОВ «Вестера груп» звернулося до адміністративного суду з позовом, уякому просиловизнати протиправними та скасувати:
      - постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про арешт майна боржника від 9 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 54868496 (далі - ВП № 54868496);
      - постанови відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 та 24 жовтня 2017 року у ВП № 54868496;
      - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС зняти арешти з майна, що належить позивачу.
      На обґрунтування позовних вимоги ТОВ «Вестера груп» посилається на те, що 26 вересня 2017 року протоколом № 01/17 установчих зборів засновників ТОВ «Вестера груп» вирішено, створити ТОВ «Вестера груп» унаслідок виділу вказаного товариства зі Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі ТОВ (далі - СП «Західна нафтова група»), яке буде правонаступником СП «Західна нафтова група» в частині виділеного майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року.
      26 вересня 2017 року приватним нотаріусом проведено реєстраційну дію «Державну реєстрацію юридичної особи шляхом виділу (в т. ч. за судовим рішенням)» та зареєстровано ТОВ «Вестера груп» як юридичну особу. Відповідно до акта передачі (переходу) основних засобів, що є додатком № 1 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у власність ТОВ «Вестера груп» перейшли основні засоби в кількості 153 найменувань.
      При цьому відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС, в процесі здійснення ВП № 54868496 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно СП «Західна нафтова група» на підставі постанови від 9 жовтня 2017 року.
      Державними виконавцями відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області у ВП № 54868496 23 та 24 жовтня 2017 року винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до яких описано та накладено арешт на майно СП «Західна нафтова група».
      Позивач вважає, що винесені відповідачами постанови про арешт майна боржника є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дії державних виконавців були вчинені щодо примусового виконання наказу № 910/6706/17, виданого 6 жовтня 2017 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 8 червня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року про стягнення із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос капітал» заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL.
      Разом з тим відповідно до акта передачі (переходу) кредиторської заборгованості, що є додатком № 3 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у переліку кредиторської заборгованості, що перейшла до ТОВ «Вестера груп» відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сантос Капітал» за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL, а також відсутня заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 8 червня 2017 року у справі № 910/6706/17. Таким чином, дії відповідачів у процесі здійснення ВП № 54868496 стосуються іншої юридичної особи, а саме СП «Західна нафтова група», а позивач не відповідає за зобов`язаннями останнього в частині вищевказаного кредитного договору.
      На підставі зазначеного позивач звернувся до адміністративного суду за захистом порушених прав.
      Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вказавши на те, що справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки в цьому випадку виникає спір про цивільне право, а саме спір про право власності.
      Не погодившись з указаним судовим рішенням, ТОВ «Вестера груп» звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
      У касаційній скарзі ТОВ «Вестера груп» оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
      Зокрема , зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ «Вестера груп» не може здійснити захист своїх прав у ВП № 54868496 у господарському суді, зважаючи на предмет позову (оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії суб`єкта владних повноважень), суб`єктний склад спірних правовідносин та підстави позову (обґрунтування неправомірності дій органів державної виконавчої служби), то своє звернення саме до адміністративного суду вважає правомірним.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 25 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що наказом Господарського суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року № 910/6706/17 стягнуто із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос Капітал» заборгованість за кредитним договором.
      Суди також установили, що на виконання зазначеного наказу Господарського суду м. Києва старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Башіловим В. О. 9 жовтня 2017 року винесено постанови про відкриття ВП № 54868496 та постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - СП «Західна нафтова група».
      23 та 24 жовтня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Самчуком О. П. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      24 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції та редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VІІІ передбачено, щоособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      За правилами статті 1212 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів.
      Як убачається з матеріалів справи, спір виник між позивачами та органом державної виконавчої служби з приводу опису й арешту майна, яке, за твердженням позивача, належить йому, а не боржникові - СП «Західна нафтова група».
      Таким чином, спір який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу опису та арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб`єктний склад учасників судового процесу має розглядатися судами за правилами господарського судочинства.
      Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 5 червня 2019 року (справа № 805/1569/17; провадження № 11-302апп19).
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      З огляду на викладене касаційну скаргуТОВ «Вестера груп» слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» залишити без задоволення.
      2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376718
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 360/148/19
      Провадження № 11-548апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року (суддя Петросян К. Є.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (судді Міронова Г. М., Геращенко І. В., Компанієць І. Д.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сватівської міської ради Луганської області, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді рішення про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - зобов`язати відповідача після набрання законної сили судового рішення на найближчій черговій або позачерговій сесії Сватівської міської ради Луганської області прийняти рішення з питання про добровільну передачу позивачем 1/2 частини пошкодженого житла за вказаною адресою.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження в цій справі. Роз`яснив позивачу право на звернення із цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      3. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06 березня 2019 року ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що позовні вимоги направлені на поновлення права позивача на забезпечення житлом або отримання грошової компенсації внаслідок пошкодження його житла, тобто спір виник щодо житлових відносин, що свідчить про його приватноправовий характер.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зазначає про публічно-правовий характер цього спору, оскільки ним оскаржена бездіяльність органу місцевого самоврядування при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Позиція інших учасників справи
      6. Від відповідача надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 03 червня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 липня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
      10. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      11. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      12. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАСюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      14. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      15. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      17. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      18. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасників. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      19. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить зобов`язати орган місцевого самоврядування прийняти рішення про взяття на баланс 1/2 частки пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житлового будинку для дотримання вимог статті 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ) з метою отримання грошової компенсації в подальшому. При цьому позивач стверджує, що він є постраждалою особою від надзвичайної ситуації - пожежі з подальшою детонацією та розльотом боєприпасів на території об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння сектору «А» Міністерства оборони України, внаслідок якої було пошкоджено його житловий будинок.
      20. Відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 КЦЗ надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.
      21. Пунктом 20 частини другої статті 19 КЦЗ визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту віднесено забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги.
      22. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 21 КЦЗ громадяни України мають право, зокрема, на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
      23. Частиною першою статті 84 КЦЗ визначено, що постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.
      24. Відповідно до положень частин другої-четвертої вказаної статті заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають, зокрема: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації); забезпечення житлом.
      25. Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів.
      26. Надання невідкладної допомоги постраждалим може здійснюватися за рахунок коштів резервних фондів державного і місцевих бюджетів відповідно до рівня надзвичайної ситуації, а також матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
      27. Відповідно до частини восьмої та дев`ятої статті 86 КЦЗ постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.
      28. Отже, виплата постраждалому грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) внаслідок надзвичайної ситуації здійснюється органом місцевого самоврядування за кошти, зокрема, місцевого та державного бюджетів, за умови добровільної передачі цим постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла органу місцевого самоврядування.
      29. Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 (далі - Порядок; у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом), який встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання.
      30. Відповідно до пункту 6 Порядку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади в п`ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, а також за результатами обстеження житлових будинків (квартир), пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, приймають рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим. У разі надання постраждалим недостовірної інформації про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, розмір завданої матеріальної шкоди Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади можуть прийняти рішення про відмову в наданні грошової допомоги. У випадку незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.
      31. Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      32. Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      33. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
      34. Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі.
      35. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      36. Оскільки метою звернення позивача до суду із цим позовом є отримання в подальшому від органу місцевого самоврядування грошової компенсації за пошкоджене, на думку позивача, внаслідок надзвичайної ситуації житло, а однією з умов отримання такої компенсації є передача постраждалим пошкодженого житла органу місцевого самоврядування, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дії та/або бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо прийняття такого житла як такі, що є частиною процедури отримання постраждалим компенсації, можуть бути оскаржені в разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову в наданні грошової допомоги.
      37. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 360/162/19.
      38. Щодо доводів скаржника про необхідність застосування положень статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як підстави визнання протиправною бездіяльності відповідача слід зазначити, що правовідносини щодо набуття органом місцевого самоврядування речових прав на майно від фізичної особи - це різновид цивільних правовідносин, у яких орган місцевого самоврядування реалізує правомочності номінального набувача речових прав шляхом укладення відповідних договорів, тобто є суб`єктом цивільних правовідносин.
      39. При цьому Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги посилання позивача на ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 24 листопада 2017 року про закриття провадження у справі № 426/12723/17 за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вичинити дії, оскільки позовні вимоги у справах № 426/12723/17 та 360/148/19 є різними.
      40. Виходячи з наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір в цій справі не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, є правильним.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      41. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      42. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      43. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      44. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
      45. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 88376296
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/5585/15
      Провадження № 11-679апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - Товариство) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС; Одеське МУЮ відповідно), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Товариства на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року (суддя Потоцька Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      31 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту із цього нерухомого майна, іпотекодержателем якого є Товариство.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 19 січня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») уклали кредитний договір № 11108150000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за якими стала згадана вище квартира. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами було відступлено Товариству відповідно до договору від 12 грудня 2011 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
      На переконання Товариства, винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, воно як іпотекодержатель цього майна з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами Чернеги С. А. на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно.
      Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову Товариства відмовив.
      Судом установлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
      Постановою відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт.
      Згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність Товариства права вимоги за зобов`язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то в Товариства, права якого (як іпотекодержателя) були зареєстровані 12 грудня 2011 року, відсутні правові підстави для заявлення вимог щодо скасування постанови про накладення арешту.
      Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки відділ ДВС Одеського МУЮ виконував свої визначені законом повноваження як представник держави, який забезпечує виконання рішень судів та здатен впливати на інших осіб в рамках реалізації визначених державою завдань. Оскаржувана постанова відділу ДВС Одеського МУЮ зачіпає інтереси позивача, адже відповідачем накладено арешт, який перешкоджає Товариству, як іпотекодержателю, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а отже, Товариство має право на оскарження таких дій у порядку саме адміністративного судочинства.
      Товариство зауважує, що предметом спору в цій справі є правомірність постанови відділу ДВС Одеського МУЮ, якою, зокрема, накладено арешт, а не вирішення питання щодо визнання права власності на арештоване майно чи спору з іншими кредиторами про визнання такого права.
      У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на недоведення Товариством порушення його прав у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки, вважає вимоги касаційної скарги безпідставними та просить залишити без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У цій справі Товариство порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майна - предмета іпотеки та зобов`язання відповідача винести постанову про зняття арешту із цього майна.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      За положеннями частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов; далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
      Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 зазначеного Закону).
      Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - ГПК) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      Частиною першою статті 1 ГПК у зазначеній редакції передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      Зі змісту позовних вимог Товариства та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права Товариства як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.
      Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором.
      Отже, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року - без змін.
      Щодо доводів скаржника стосовно незаконності постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід зазначити, що вона не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки апеляційного перегляду цього судового рішення по суті не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376232