ANTIRAID

Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по включению акцептированных требований на основании решения суда о взыскании средств

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 826/14786/15

Провадження N 11-968апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.

розглянула в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року (судді Ісаєнко Ю.А., Губська Л.В., Федотов І.В.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - уповноважена особа Фонду) включити кредиторські вимоги позивача на загальну суму боргу 128779,89 грн у реєстр акцептованих вимог кредиторів з урахуванням відсотків за цими вкладами;

- зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердити акцептований реєстр кредиторів із включеною вимогою позивача на загальну суму боргу 128779,89 грн.

2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2015 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") на його користь кошти за договорами банківського вкладу на загальну суму 328779,89 грн. однак Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) виплатив лише частину заборгованості, при цьому невиплаченими лишились кошти в сумі 128779,89 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 лютого 2016 року позов задовольнив частково.

4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 листопада 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут і далі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, якщо не зазначено інше), указавши, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки спір виник стосовно договірних відносин.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для розгляду справи по суті.

6. Зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки Фонд у цих правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані повноваження щодо ліквідації банку, тому спір, що виникає на стадії ліквідації банку, за своїм характером є публічно-правовим.

7. У зв'язку з цим позивач вважає, що, приймаючи рішення про закриття провадження в адміністративній справі та вказуючи на її належність до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства, Київський апеляційний адміністративний суд порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування його рішення.

Позиція інших учасників справи

8. У своєму відзиві на касаційну скаргу Фонд просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зокрема, зазначає, що предметом спору у цій справі є вимога позивача про включення його кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком та фізичною особою договорів, відтак спір належить до цивільної юрисдикції.

Рух касаційної скарги

9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 02 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 15 серпня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням

від 19 лютого 2015 року (набрало чинності 27 березня 2015 року) стягнув на користь ОСОБА_3 кошти за договором банківського вкладу "Квартальний" N 834985/14 в розмірі 10847,98 доларів США (еквівалентно 296778,93 грн за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення) та за договором банківського вкладу "З любов'ю VAB!" N 550848/2013 - в розмірі 32000,96 грн.

13. На підставі постанови Правління Національного банку України

від 19 березня 2015 року N 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення

від 20 березня 2015 року N 63 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

14. Частину боргу у розмірі 200000,00 грн перераховано ОСОБА_3, з яких 168490,31 грн - перераховано 04 лютого 2015 року згідно з договором банківського вкладу N 834985/2014 від 18 серпня 2014 року, 31509,69 грн - перераховано

31 березня 2015 року згідно з договором банківського вкладу N 550848/2013

від 13 березня 2013 року.

15. У зв'язку із несплатою всієї суми боргу позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою про визнання його кредитором та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів на решту суми боргу, яка не була виплачена за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва - 128779,89 грн.

16. Згідно з довідкою ПАТ "ВіЕйБі Банк" від 09 липня 2015 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів включена кредиторська вимога позивача лише на суму 4016,55 грн.

17. З метою стягнення решти невиплаченої суми боргу шляхом включення її до акцептованого реєстру вимог кредиторів ОСОБА_3 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

19. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

21. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

24. Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулюються, зокрема, відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

25. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

26. Згідно з пунктом 12 частини п'ятої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Виконавча дирекція Фонду має повноваження у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку щодо визначення порядку складання та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів.

27. Положеннями статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.

28. Статтею 48 Закону України Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначені повноваження уповноваженої особи Фонду. Так, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

1) виконує повноваження органів управління банку; 2) приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та реалізації майна банку;

3) складає не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

4) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 5) у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; 6) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 7) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 8) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які підлягають обов'язковому зберіганню; 9) виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону; 10) здійснює відчуження активів і зобов'язань банку в разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду. Уповноважена особа Фонду може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та/або нормативно-правовими актами Фонду, які є необхідними для завершення процедури ліквідації банку.

29. Також згідно з пунктом 4.20 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року N 2 уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів за формою, визначеною в додатку 3 до цього Положення, на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

30. Пунктом 4.30 глави 4 розділу V вказаного Положення передбачено, що у разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили.

31. Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів.

32. За приписами частини першої статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

33. Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

34. Закриваючи провадження у цій справі, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що спір у цій справі спрямований на захист прав у сфері приватноправових відносин, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства.

35. За змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

36. Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин, зокрема, чи реалізує одна зі сторін спору владно-управлінські функції відносно іншої сторони.

37. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі правовідносини, щодо яких виник спір, не пов'язані з виконанням відповідачем повноважень, обумовлених участю особи в системі гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк задоволення кредиторських вимог здійснюється у порядку, визначеному статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, і не стосується відшкодування вкладнику гарантованої державою суми коштів за вкладами.

38. Цей спір обумовлений наявністю кредиторських, тобто майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується, встановлених судовим рішенням.

39. Складання і ведення реєстру вимог кредиторів є характерним саме для розпорядника майна під час ліквідаційної процедури юридичної особи, реалізація цих функцій не спричиняє виникнення відносин влади і підпорядкування між суб'єктами, відповідно, їх не можна охарактеризувати як владно-управлінські в розумінні КАС.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Викладені у касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

41. Судом правильно застосовано норми статей 3, 17 та 157 КАС та закрито провадження у справі в порядку адміністративного судочинства.

42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

43. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

44. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

45. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

46. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Share this post


Link to post
Share on other sites

Верховный суд в очередной раз пришел к неправомерному выводу, подрывающему доверие к банковской и государственной системе, и указал, что спор обусловлен наличием кредиторских, то есть имущественных требований физического лица к субъекту хозяйствования - ликвидируемому банку, установленных судебным решением. Составление и ведение реестра требований кредиторов характерно именно для распорядителя имущества во время ликвидационной процедуры юридического лица, реализация этих функций не влечет возникновение отношений власти и подчинения между субъектами, соответственно, их нельзя охарактеризовать как властно-управленческие в понимании КАС.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      14 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/17955/17
      Провадження № 12-137гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді -доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      відповідача - Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (представник - адвокат Кириллов М. С.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/17955/17 за позовом Фізичної особи - підприємця Омарової Фариди Абдулаївни до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про скасування рішення комісії за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року (головуючий суддя Тищенко А. І., судді Михальська О. Б., Разіна Т. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2019 року (суддя Баранов Д. О.) та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У жовтні 2017 року Фізична особа - підприємець Омарова Фарида Абдулаївна (далі - ФОП Омарова Ф. А.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ПАТ «ДТЕК Київські електромережі») про скасування рішення комісії з розгляду акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456, оформленого протоколом від 18 квітня 2017 року № 704.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 лютого 2017 року за наслідками перевірки представниками відповідача об`єкта, що розташований під АДРЕСА_1, був складений акт про порушення Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 31 липня 1996 року № 28 (далі - ПКЕЕ), № 37456, у якому зазначено про порушення підприємцем як споживачем електричної енергії статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику» та пунктів 3.34, 6.40, 10.2 ПКЕЕ шляхом самовільного підключення до електричної мережі поза розрахунковими засобами обліку з порушенням схеми обліку. Самовільне підключення виконано дротом від живлячої кабельної лінії з метою безоблікового споживання. Самовільне підключення виконано приховано, виявити порушення при контрольному огляді неможливо.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Між ПАТ «Київенерго» (постачальник) та ФОП Омаровою Ф. А. (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії від 10 липня 2013 року № 52606 (далі - договір).
      4. Відповідно до пункту 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за його об`єктами згідно з умовами договору та додатків до нього, що є невід`ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до нього.
      5. Згідно з пунктом 2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України та ПКЕЕ.
      6. Пунктом 4.2.3 договору передбачено, що споживач сплачує постачальнику вартість недоврахованої електричної енергії, обчислену виходячи із приєднаної потужності струмоприймачів та кількості годин їх використання відповідно до Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою НКРЕ від 04 травня 2006 року № 562 (далі - Методика), за тарифами, що діяли протягом споживання електричної енергії з порушенням, у разі таких дій споживача: самовільного внесення змін у схеми обліку електроенергії; пошкодження засобів обліку електроенергії, втручання в їх роботу, зняття пломб із засобів обліку; споживання електроенергії поза засобами обліку; інших умов, визначених Методикою.
      7. У разі виявлення однією стороною порушень умов договору іншою стороною, за які законодавством передбачене застосування санкцій чи які тягнуть за собою збитки, недоотриману продукцію або вигоду тощо, на місці оформлюється двосторонній акт порушень. Акт складається у присутності представників обох сторін договору у двох примірниках. Сторона, дії або бездіяльність якої стала причиною складання акта, має право внести до акта свої зауваження. Сторона, яка виявила порушення своїх прав, зобов`язана попередити іншу сторону про необхідність складання акта. Інша сторона не може без поважних причин відмовитися від складання та підписання акта. У разі відмови відповідальної сторони від підписання акта в ньому має бути запис про відмову. У цьому разі акт вважається дійсним, якщо його на місці складання підписали не менше трьох уповноважених представників сторони договору, що складала акт (пункт 4.4 договору).
      8. Сторони у пункті 7.1 договору узгодили, що облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами Правил улаштування енергоустановок (далі - ПУЕ) та ПКЕЕ. У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються постачальником розрахунковим шляхом згідно з вимогами додатка «Порядок розрахунків».
      9. Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2013 року. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 9.4 договору).
      10. 15 лютого 2017 року представниками Структурного відокремленого підрозділу «Київські електричні мережі» ПАТ «Київенерго» - інженерами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та електромонтером ОСОБА_3 проведено перевірку електролічильника на об`єкті позивача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складено акт про порушення № 37456, у якому встановлено порушення статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», пунктів 3.34, 6.40, 10.2 ПКЕЕ. Установлено також самовільне підключення до електричної мережі поза розрахунковими засобами обліку з порушення схеми обліку. Самовільне підключення виконано дротом від живлячої кабельної лінії з метою безоблікового споживання. Самовільне підключення виконано приховано, виявити порушення при контрольному огляді неможливо. Представник споживача не назвався, від підпису відмовився.
      11. 18 квітня 2017 року відбулось засідання комісії ПАТ «Київенерго», результати якого оформлені протоколом № 704, з розгляду акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456. На цьому засіданні прийнято рішення комісії провести нарахування згідно з пунктом 2.9 та формулою 2.7 Методики. Потужність 32,67 кВт визначена згідно з площею перерізу проводу (кабелю), яким виконано самовільне приєднання (трифазне підключення ВВГ 4?10 кв. мм; тривалість роботи струмоприймачів протягом доби 12 год, 7 днів на тиждень; період нарахування з 19 серпня 2014 року по 06 березня 2017 року (з дати останньої технічної перевірки засобів обліку даного споживача за зазначеною адресою, що передувала даті складання акта про порушення по дату усунення порушення); всього підлягає до сплати за недовраховану електроенергію 680 138,27 грн; нарахована сума повинна бути сплачена протягом 30 календарних днів з дня отримання протоколу та рахунку).
      12. Суди встановили, що позивач звернувся з проханням до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) щодо встановлення відповідності дій ПАТ «Київенерго» вимогам законодавства, яке було розглянуто й у відповідь на яке листом від 01 липня 2017 року № 4890/203/9-17 повідомлено, що НКРЕКП вважає, що ПАТ «Київенерго» не має підстав для застосування положень Методики для здійснення розрахунку обсягу та вартості необлікованої електричної енергії на підставі акта. Також указано, що відповідно до положень пункту 2.1 Методики ця Методика застосовується на підставі акта про порушення, складеного в порядку, установленому цією Методикою, з урахуванням вимог ПКЕЕ та в разі виявлення порушень, зокрема, зазначених у підпунктах 5-7 пункту 2.1 Методики, а саме: самовільного підключення електроустановок, струмоприймачів, або електропроводки до електричної мережі енергопостачальника; підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, електроустановок струмоприймачів, або електропроводки поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії без порушення схеми обліку; підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, електроустановок струмоприймачів або електропроводки поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії з порушенням схеми обліку. При цьому згідно з абзацом 4 пункту 2.9 Методики у разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпунктах 5-7 пункту 2.1 Методики ця Методика застосовується за умови виявлення місця (точки) підключення до відповідних мереж, про що зазначається в акті про порушення та позначається на схемі.
      13. Предметом позову у цій справі є вимога ФОП Омарової Ф. А. про визнання недійсним рішення комісії, яке оформлене протоколом від 18 квітня 2017 року № 704. На обґрунтування позовної вимоги позивач указав, що рішення комісії є недійсним з таких причин: 1) відсутність вини позивача, складу правопорушення, а також недоведеність та надуманість відповідачем факту порушення позивачем правил ПКЕЕ, зокрема статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», пунктів 3.34, 6.40, 10.2 ПКЕЕ з подальшим свідомим внесенням недостовірних відомостей до акта, а саме: «Самовільне підключення до електричної мережі поза розрахунковими засобами обліку з порушенням схеми обліку. Самовільне підключення виконане дротом від живлячої кабельної лінії з метою безоблікового споживання. Самовільне підключення виконано приховано, виявити порушення при контрольному огляді неможливо»; 2) відсутність підстав для застосування Методики на підставі акта; 3) донарахування здійснені за період із 19 серпня 2014 року по 06 березня 2017 року, тоді як у цей період представниками відповідача було проведено декілька перевірок дотримання позивачем вимог ПКЕЕ та жодних порушень не встановлено; 4) акт складений та підписаний особами, які не є уповноваженими особами відповідача та не мають права підпису від імені відповідача, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення комісії ПАТ «Київенерго», оформлене протоколом від 18 квітня 2017 року № 704.
      15. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач належними та допустимими доказами не довів порушень позивачем ПКЕЕ, зафіксованих в акті від 15 лютого 2017 року № 37456 способом, що підтверджується листом НКРЕКП від 01 липня 2017 року № 4890/203/9-17.
      16. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасовано, постановлено нове рішення про відмову в позові.
      17. Постанова мотивована посиланнями на відповідність акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456 вимогам ПКЕЕ та на відповідність розрахунку комісією відповідача вартості недоврахованої електричної енергії вимогам Методики.
      18. ФОП Омарова Ф. А. у березні 2018 року звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2018 року, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 липня 2018 року замінено у справі № 910/17955/17 відповідача - ПАТ «Київенерго» на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»).
      20. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 липня 2018 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 910/17955/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      21. При цьому Верховний Суд указав, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно, зокрема: встановити, чи відповідає здійснене відповідачем нарахування спірної санкції на підставі пункту 2.9 та за формулою 2.7 Методики порушенню, зафіксованому в акті про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456; встановити, які типи перевірки (контрольний огляд чи технічна перевірка) були здійснені представниками відповідача на об`єкті позивача 10 липня 2013 року, 19 серпня 2014 року, 11 грудня 2015 року, 24 червня 2015 року та 29 березня 2016 року.
      22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року, позов задоволено. Скасовано рішення ПАТ «Київенерго», оформлене протоколом від 18 квітня 2017 року № 704, з розгляду акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37465.
      23. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки нарахування вартості недоврахованої електричної енергії було здійснено згідно з пунктом 2.9 та за формулою 2.7 Методики, а за висновком судів нарахування необхідно здійснювати на підставі пункту 2.8 Методики та за формулою 2.11, суди дійшли висновку про порушення ПАТ «Київенерго» норм ПКЕЕ, що є підставою для скасування рішення комісії з розгляду акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456, оформлене протоколом від 18 квітня 2017 року № 704.
      Короткий зміст касаційної скарги
      24. У травні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2019 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», призначив розгляд справи у судовому засіданні та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      26. 05 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 910/17955/17 разом з касаційною скаргою ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      27. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц наведено такі висновки:
      - приписи статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статей 1, 2, 4, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) вказують на те, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування протоколу щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Таким чином, вимоги про скасування протоколу та визнання неправомірними відповідних дій не підлягають розгляду в судах;
      - складений працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПКЕЕ є лише фіксацією такого порушення, що було виявлено під час перевірки дотримання цих ПКЕЕ, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює для споживача будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав;
      - зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом) під час вирішення іншого спору, зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта.
      28. Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про необхідність відступити від наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/12901/17-ц з огляду на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом чи судом у визначених законом випадках, та зазначив, що у господарських відносинах рішення комісії щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ, оформлене протоколом, є оперативно-господарською санкцією, яка породжує правові наслідки для споживача, а можливість її скасування прямо передбачена приписами законодавства.
      29. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18), Велика Палата Верховного Суду цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подали касаційну скаргу
      30. ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» у своїй касаційній скарзі посилається на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій, обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
      31. Також скаржник зазначає, що відповідно до положень статей 235-237 Господарського кодексу України суд не позбавлений можливості здійснити перерахунок вартості необлікованої електричної енергії та виправити відповідні помилки розрахунку, оскільки помилки у розрахунку вартості необлікованої електроенергії є підставою для скасування лише в частині неправильно визначеного розміру необлікованої енергії, а не для визнання недійсним рішення комісії про нарахування вартості необлікованої енергії та звільнення позивача від відповідальності за порушення ПКЕЕ.
      32. Скаржник стверджує, що нарахування правомірно проведено на підставі пункту 2.9 та за формулою 2.7 Методики, оскільки схема електропостачання споживача не відповідала договірній, а представниками відповідача було виявлено безоблікове (поза засобом обліку) підключення, виконане дротом від живлячої кабельної лінії.
      33. ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» зауважує, що сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою та матеріали справи не містять доказів того, що позивач сплатив кошти саме адвокату за надані послуги у цій справі. Також скаржник указує, що юридична особа «Перше київське юридичне бюро» (код ЄДРПОУ 40533313), якій позивач сплатив винагороду в розмірі 24 000,00 грн, за своєю організаційно-правовою формою є не адвокатським бюро, а господарським товариством, тому не може бути стороною договору про надання правової допомоги.
      34. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та зауважив, що Велика Палата Верховного Суду вже ухвалювала рішення в аналогічних спорах, зокрема у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц зроблено обґрунтовані висновки щодо способу захисту прав, тому представник відповідача вважає, що і в цій справі позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки він є неефективним, і взагалі така категорія справ не підлягає розгляду в судах. Одночасно представник скаржника зазначив, що оскільки судами попередніх інстанцій не спростовано факту самовільного підключення поза засобами обліку до електромережі та встановлено нарахування відповідачем суми недоврахованої електроенергії за неправильною формулою, то суд вправі здійснити перерахунок нарахованої суми.
      Позиція ФОП Омарової Ф. А.
      35. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що відповідачем помилково проведено розрахунок вартості недоврахованої електричної енергії на підставі пункту 2.9 та за формулою 2.7 Методики, оскільки в акті про порушення не зазначено місце самовільного підключення електропроводки до електричної мережі. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо застосування ПКЕЕ
      36. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      37. Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов`язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
      38. Згідно зі статтею 27 Закону України «Про електроенергетику» правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушеннями в електроенергетиці є, зокрема, порушення правил користування енергією.
      39. ПКЕЕ (чинними на час виникнення спірних правовідносин; втратили чинність на підставі постанови НКРЕКП «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14 березня 2018 року № 312) врегульовано взаємовідносини, які виникають у процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), і дія цих Правил поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб (крім населення).
      40. Відповідно до пункту 1.3 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
      41. Пунктом 5.1 ПКЕЕ передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов`язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.
      42. За змістом пункту 1.2 ПКЕЕ недоврахована електрична енергія - це обсяг електричної енергії, використаний споживачем або переданий транзитом, але не врахований розрахунковими засобами обліку або врахований неправильно.
      43. Пункт 1.2 ПКЕЕ визначає споживача електричної енергії як особу, що використовує її для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.
      44. Згідно з розділом 10 ПКЕЕ споживач зобов`язаний: забезпечувати належний технічний стан та безпечну експлуатацію своїх електроустановок; не допускати безоблікового користування електроенергією від технологічних електричних мереж споживача (внутрішньобудинкових мереж); оперативно повідомляти щодо виявлення безоблікового користування електроенергією від технологічних електричних мереж споживача.
      45. Частинами першою-третьою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
      46. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (стаття 216 Господарського кодексу України).
      47. Приписами частини другої статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
      48. Частиною першої статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
      49. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 15 лютого 2017 року представниками Структурного відокремленого підрозділу «Київські електричні мережі» ПАТ «Київенерго» - інженерами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та електромонтером ОСОБА_3 проведено перевірку електролічильника на об`єкті позивача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складено акт про порушення № 37456, у якому встановлено порушення статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», пунктів 3.34, 6.40, 10.2 ПКЕЕ. Установлено також самовільне підключення до електричної мережі поза розрахунковими засобами обліку з порушення схеми обліку. Самовільне підключення виконано дротом від живлячої кабельної лінії з метою безоблікового споживання. Самовільне підключення виконано приховано, виявити порушення при контрольному огляді неможливо.
      50. Приписами пункту 1.2 ПКЕЕ встановлено, що прихована електропроводка - це електрична проводка, яка приєднана до електричної мережі поза розрахунковим засобом обліку, яку представник постачальника без використання спеціальних технічних засобів або часткового демонтажу будівельних конструкцій, оздоблювальних матеріалів під час попереднього контрольного огляду засобу обліку або технічної перевірки не мав можливості виявити.
      51. Контрольний огляд засобу обліку - це виконання комплексу робіт з метою візуального обстеження цілісності засобу обліку (корпусу, скла, кріплення тощо), цілісності встановлених згідно з актом про пломбування пломб та наявності відбитків їх тавр, зняття показів засобів обліку, а також з метою виявлення без використання спеціальних технічних засобів та/або часткового демонтажу будівельних конструкцій або оздоблювальних матеріалів самовільних підключень.
      52. Технічна перевірка - це виконання комплексу робіт з метою визначення відповідності стану засобу обліку електричної енергії та схеми його підключення, а також відповідності стану електропроводки та електроустановок від межі балансової належності до точки обліку ПУЕ та іншим нормативно-технічним документам.
      53. Пунктом 6.41 ПКЕЕ встановлено, що у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації, порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень. В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, які необхідно вжити для усунення допущених порушень.
      54. На підставі акта порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків. Рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків. Споживач має право оскаржити рішення комісії в суді. На період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил обмеження та відключення електропостачання такого споживача, пов`язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється (пункт 6.42 ПКЕЕ).
      55. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приховане приєднання до електричної мережі (прихованою електропроводкою) можна виявити лише під час технічної перевірки, а не під час контрольних оглядів, які були проведені відповідачем 11 грудня 2015 року та 29 березня 2016 року, тоді як технічну перевірку проведено відповідачем 19 серпня 2014 року, що й було зазначено представниками відповідача в акті про порушення (виявити порушення при контрольному огляді неможливо), адже виявити факт прихованого підключення (прихованою електропроводкою) можна лише з використанням спеціальних технічних засобів або у зв`язку з частковим демонтажем будівельних конструкцій, оздоблювальних матеріалів.
      56. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що 15 лютого 2017 року представниками відповідача проведено технічну перевірку, а не контрольний огляд, що вбачається в сукупності з акта про невідповідність розрахункового засобу обліку метрологічним характеристикам, вимогам ПУЕ та ПКЕЕ, та враховуючи, що перевірка засобів обліку споживача (позивача) була здійснена за допомогою спеціальних технічних засобів. Крім того, зазначення представниками відповідача в акті про порушення тієї обставини, що виявити порушення при контрольному огляді неможливо, свідчить лише про те, що при попередніх контрольних оглядах (11 грудня 2015 року та 29 березня 2016 року) виявити таке порушення не вбачалось за можливе в силу його особливості, оскільки для цього необхідні спеціальні технічні засоби та/або частковий демонтаж будівельних конструкцій або оздоблювальних матеріалів самовільних підключень.
      57. Стосовно доводів скаржника про те, що нарахування слід проводити на підставі пункту 2.9 та за формулою 2.7 Методики, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      58. Відповідно до пункту 2.1 Методики вона застосовується на підставі акта про порушення, складеного в порядку, установленому цією Методикою, з урахуванням вимог ПКЕЕ та в разі виявлення таких порушень ПКЕЕ, зокрема, підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, електроустановок, струмоприймачів або електропроводки поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії з порушенням схеми обліку (підпункт 6 пункту 2.1 Методики).
      59. Пунктом 2.8 Методики передбачено, що в разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 6 пункту 2.1 цієї Методики, величина розрахункового добового обсягу споживання електричної енергії (W доб.пор.обл., кВт.год) визначається за формулою W доб.пор.обл. = W доб. + W доб.с.п. (2.11), де W доб. (кВт.год) визначається за формулою (2.4) Методики; W доб.с.п. (кВт.год) визначається за формулою (2.7) Методики. Кількість днів у періоді, за який здійснюється перерахунок, визначається за формулою (2.6) Методики.
      60. Суди дійшли правильних висновків, що відповідно до зафіксованого в акті порушення від 15 лютого 2017 року № 37456 та згідно з наведеними вище положеннями Методики розрахунок вартості недоврахованої електричної енергії за порушення, зазначене в цьому акті, підлягає проведенню на підставі пункту 2.8 Методики та за формулою 2.11.
      61. Проте, як убачається із рішення комісії відповідача від 18 квітня 2017 року, оформленого протоколом № 704, нарахування за недовраховану електроенергію у розмірі 680 138,27 грн позивачу проведено згідно з пунктом 2.9 та за формулою 2.7 Методики, тобто скаржником порушено норми ПКЕЕ, що й стало підставою для скасування вказаного рішення комісії судами попередніх інстанцій.
      62. Щодо звернення скаржника до норм статей 235-237 Господарського кодексу України та зазначення про право суду здійснити перерахунок вартості необлікованої електричної енергії й виправити відповідні помилки розрахунку, то Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач хибно послався на статті 235-237 Господарського кодексу України, оскільки вказані статті передбачають можливість установлення між сторонами зобов`язань оперативно-господарських санкцій та право заінтересованої сторони у зверненні до суду для скасування такої санкції.
      63. Так, відповідно до статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.
      64. Види оперативно-господарських санкцій закріплено статтею 236 Господарського кодексу України, згідно із частиною першою якої у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов`язання. При цьому цей перелік оперативно-господарських санкцій, не є вичерпним; сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (частина друга статті 236 Господарського кодексу України).
      65. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання (стаття 237 Господарського кодексу України).
      66. З викладеного вбачається, що оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому.
      67. Одностороннє визначення однією стороною господарського зобов`язання розміру боргу іншої сторони зазначеному не відповідає. Отже, ані нарахування вартості недоврахованої електричної енергії, ані рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта пропорушення ПКЕЕ, не є оперативно-господарською санкцією.
      68. Щодо правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 29 листопада 2010 року у справі № 3-30гс10, від 04 квітня 2011 року у справі № 3-21гс11, від 16 травня 2011 року у справі № 3-37гс11 про те, що рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні частини другої статті 20 Господарського кодексу України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      69. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
      70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про оскарження рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформленого протоколом з розгляду акта про порушення ПКЕЕ, має розглядатися судом як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта постачальника електричної енергії відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України, а звідси наявні підстави для відступу від наведеного вище висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      71. Предметом позову в цій справі є вимога про скасування рішення комісії відповідача від 18 квітня 2017 року, оформленого протоколом № 704 з розгляду акта про порушення від 15 лютого 2017 року № 37456. За результатом розгляду цього акта прийнято рішення комісії провести нарахування за недовраховану електроенергію на підставі приписів ПКЕЕ. Звідси норми статей 235-237 Господарського кодексу України щодо оперативно-господарських санкцій до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
      72. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що нарахування за недовраховану електроенергію відповідач здійснив на підставі договору (пункт 4.2.3.), воно є платою за поставлену електричну енергію. Розмір нарахування за недовраховану електроенергію визначається згідно із ПКЕЕ та відповідно до Методики за встановленими нею формулами.
      73. При цьому пунктом 1.2 ПКЕЕ збитки (з вини споживача) визначено як витрати, недоотримана вигода (за винятком доходу від реалізації недоврахованої електричної енергії) постачальника електричної енергії або електропередавальної організації (основного споживача), яких вони зазнали внаслідок пошкодження електроустановок через зловмисну чи недбалу діяльність споживача (субспоживача) або інших осіб, та вартість робіт і послуг, необхідних для відновлення електроустановок та електропостачання. Звідси нарахування за недовраховану електроенергію, здійснювані електропередавальною організацією, не є збитками у розумінні законодавства про електроенергетику.
      Щодо відступлення від висновку щодо застосування норм права
      74. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/12901/17-ц.
      75. Предметом позову у справі № 522/12901/17-ц є скасування протоколу засідання комісії ПАТ «ЕК Одесаобленерго» від 29 червня 2017 року № 67 щодо розгляду акта про порушенняПКЕЕ від 16 травня 2017 року № 036296 та визнання дій комісії ПАТ «ЕК Одесаобленерго» щодо розгляду зазначеного акта неправомірними.
      76. При розгляді справи № 522/12901/17-ц Велика Палата Верховного Суду з посиланням, зокрема, на приписи статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статей 1, 2, 4, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) виходила з того, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування протоколу засідання комісії щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Такі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але й узагалі не підлягають судовому розгляду.
      77. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/12901/17-ц складений працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПКЕЕ є лише фіксацією такого порушення, що було виявлено під час проведення перевірки дотримання цих Правил, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює для споживача будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема, щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта.
      78. Оскільки у справі № 910/17955/17 предметом позову є скасування рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення ПКЕЕ, а у справі № 522/12901/17-ц питання щодо скасування рішення комісії не було предметом розгляду, то підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18), відсутні.
      79. Натомість слід зазначити, що порядок і умови оскарження рішення комісії, оформленого протоколом, передбачені пунктом 6.42 ПКЕЕ, у якому, зокрема, зазначено, що споживач має право оскаржити рішення комісії в суді. У разі звернення до суду впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу останній має право не оплачувати виставлені рахунки до вирішення спірних питань у судовому порядку.
      80. У разі задоволення судом скарги споживача постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) скасовує відповідний акт про порушення. Оплачені споживачем за рішенням комісії кошти постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення (який не перевищує трьох років), у разі відсутності заборгованості - зараховує ці кошти в рахунок майбутніх розрахункових періодів або за заявою споживача повертає оплачені ним кошти.
      81. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про скасування рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки таке рішення комісії, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення ПКЕЕ, безпосередньо впливає на права та обов`язки відповідного суб`єкта господарювання в контексті його відносин з електропередавальною організацією, встановлює обсяг і вартість недоврахованої електроенергії та створює загрозу припинення електропостачання відповідного споживача.
      82. З огляду на викладене висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог про скасування рішення комісії енергопостачальної організації, оформленого відповідним протоколом, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
      Щодо витрат на професійну правничу допомогу
      83. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
      84. Згідно із частиною першою статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 Господарського процесуального кодексу України).
      85. Відповідно до частини п`ятої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
      86. За змістом частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
      87. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (частини перша та друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
      88. Доводам скаржника щодо необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн та щодо відсутності у матеріалах справи беззаперечних доказів того, що позивачем оплачено кошти адвокату саме за надані послуги, у цій справі вже надана оцінка судами попередніх інстанцій, які в оскаржуваних судових рішеннях правильно зазначили, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
      89. Щодо доводів скаржника про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Перше київське юридичне бюро» не є адвокатським бюро, а звідси не може бути стороною договору про надання правової допомоги, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частиною третьої статті 131-2 Конституції України встановлено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. При цьому пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
      90. Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києві 13 жовтня 2017 року (згідно з відбитком штемпеля Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви на її першому аркуші, т. 1, а. с. 6); провадження у справі було порушено Господарським судом міста Києва ухвалою від 20 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 1), тобто до набрання чинності наведеними положеннями Конституції України щодо здійснення представництва виключно адвокатами в судах першої інстанції.
      91. В оскаржуваних судових рішеннях вказано, що позивачем долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №443, видане на ім`я Ткачук Ольги Миколаївни, копію посвідчення вказаного адвоката та довіреність № 10 від 25 жовтня 2017 року, якою Товариством з обмеженою відповідальністю «Перше київське юридичне бюро» було уповноважено адвоката Ткачук О. М. на здійснення представництва інтересів позивача у Господарському суді міста Києва та в судах усіх інстанцій у справі за позовом ФОП Омарової Ф. А. до ПАТ «Київенерго». Зазначені документи містяться у томі першому справи (а. с. 91, 92, 97 відповідно).
      92. Отже, правнича допомога позивачу була надана Товариством з обмеженою відповідальністю «Перше київське юридичне бюро», яке уповноважило Ткачук О. М. представляти інтереси позивача у цій справі відповідно до приписів чинного на момент звернення до суду з цим позовом законодавства.
      93. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені норми права щодо витрат за професійну правничу допомогу, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      95. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      96. З огляду на викладене касаційна скарга ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін.
      Щодо судових витрат
      97. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
      98. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Висновок щодо застосування норм права
      99. Вимога про скасування рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки таке рішення комісії, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення Правил користування електричною енергією, безпосередньо впливає на права та обов`язки відповідного суб`єкта господарювання у контексті його відносин з електропередавальною організацією, встановлює обсяг і вартість недоврахованої електроенергії та створює загрозу припинення електропостачання відповідного споживача.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року у справі № 910/17955/17 - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87053623
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 607/6254/15-ц
      Провадження № 14-404цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Державне підприємство «Укрветсанзавод» (далі - ДП «Укрветсанзавод»),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, збільшивши вимоги за яким, просив:
      - визнати незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» Янко Є. І. від 11 березня 2015 року № 48-К/15 «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Тернопільської філії з 11 березня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівника філії (пункт 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку виплати всіх сум при звільненні, зокрема невиплачену заробітну плату за період з 01 січня 2015 року по 11 березня 2015 року в сумі 761,20 грн, що на 26 січня 2017 року становила 175 740,24 грн, а також невиплачену заробітну плату за період з 11 березня 2015 року по день ухвалення рішення судом;
      - визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи на підставі наказу від 11 березня 2015 року № 48-К/15 за пунктом 1 статті 41 КЗпП України та зобов`язати ДП «Укрветсанзавод» внести відповідний запис у його трудову книжку;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 31 920,20 грн, з яких: за І квартал 2013 року - 16 239,39 грн та за ІІ квартал 2013 року - 15 680,83 грн, з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в оспорюваному наказі про його звільнення не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільської філії ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення.
      З наказу вбачається, що підставою для його винесення був припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_2 від 30 січня 2015 року № 1, однак цей припис стосувався порушень вимог закону про охорону праці Тернопільською філією ДП «Укрветсанзавод», а не директором ОСОБА_1 .
      У приписі перераховано 71 порушення вимог охорони праці, але не вказано, яке саме порушення є грубим та спричинене невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов`язків ОСОБА_1 , не вказано часу його вчинення. Більшість з перерахованих порушень не відносяться до компетенції директора Тернопільської філії ОСОБА_1 та є триваючими порушеннями, а тому вони не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Припис видано ОСОБА_2 з перевищенням повноважень та з порушенням вимог закону.
      Копію наказу про звільнення позивачу вручено 11 березня 2015 року, однак про нараховані йому суми, які належали до виплати, відповідач не повідомив, розрахунків у день звільнення не провів. 12 березня 2015 року відповідач перерахував на його банківський рахунок 6163,16 грн та 03 квітня 2015 року - 1089,21 грн. На день звернення до суду розрахункові суми виплачені тільки частково, а трудову книжку відповідач так і не видав.
      Унаслідок таких дій відповідача позивач зазнав моральних страждань, було порушеного його нормальний життєвий ритм, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яку просив стягнути.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Останньою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства у Господарському суді міста Києва, який порушив провадження у справі про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосовно відповідача - ДП «Укрветсанзавод» порушено справу про банкрутство, тому вона не може розглядатися в цивільному судочинстві.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження в указаній справі відкрито раніше, ніж Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі про банкрутство боржника ДП «Укрветсанзавод», тому зазначена справа не відноситься до виключної компетенції господарського суду і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На його думку, господарському суду підвідомчі лише ті справи, провадження в яких відкриті після порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства-боржника. Нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено припинення провадження у справі за позовом до боржника, який подано до порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство щодо боржника.
      У зв`язку із цим вважав, що суд зобов`язаний розглянути справу по суті заявлених вимог.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.
      Справа переглядалася судами всіх інстанцій кілька разів.
      У січні 2017 року під час нового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, про що подав до суду відповідну заяву (т. 2, а. с. 124).
      Під час чергового розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2016 року порушене провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод» за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ДП «Укрветсанзавод».
      19 червня 2016 року на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      У березні 2017 року ДП «Укрветсанзавод» подало до суду клопотання, в якому повідомило про порушення Господарським судом міста Києва 15 червня 2016 року провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод». У зв`язку з цим, посилаючись на норми Закону № 2343-XII, положення пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, просило закрити провадження у цій справі.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом № 2343-XII.
      Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
      Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
      Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
      Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
      У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
      Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
      У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
      Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
      Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
      Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
      Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
      ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
      У чинних на той час ЦПК України, ГПК України, Законі № 2343-XII не було врегульовано порядку дій суду іншої (не господарської) юрисдикції, у провадженні якого перебувала справа за позовом до відповідача, щодо якого порушена справа про банкрутство господарським судом, у випадку, якщо відповідно до статей 17, 19 Закону № 2343-XII на такі вимоги не поширювалася дія мораторію.
      Єдиним можливим рішенням у такому випадку було закриття провадження у справі та роз`яснення позивачу його права звернутися з відповідною вимогою до господарського суду, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII(далі - Кодекс № 2597-VIII).
      У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
      Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
      Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
      Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України у редакції, чинній на час касаційного перегляду, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
      Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу № 2597-VIII.
      Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
      Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.
      Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
      Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
      Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
      Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого пребуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року скасувати, матеріали справи № 607/6254/15-ц передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство Державного підприємства «Укрветсанзавод».
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87115553
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 906/961/17
      Провадження № 12-121гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутпослуги» - Керчанина Є. В., Євдокімова С. М.,
      розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутпослуги» (далі - ТОВ «Побутпослуги») на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 906/961/17 за позовом Олевської міської ради Житомирської області (далі - Міськрада) до ТОВ «Побутпослуги», фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Павленко Любов Миколаївни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки (з додатками).
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У листопаді 2017 року Олевська міська рада Житомирської області (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ «Побутпослуги» та ФОП Павленко Л. М. про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки (з додатками).
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 12 травня 2017 року Міськрада рішенням № 136 на підставі спільної заяви відповідачів та інших співвласників нерухомого майна - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки комунальної власності в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з метою передачі в користування на умовах оренди загальною площею 0,1105 га, а пунктом 2 цього рішення зобов`язала в місячний термін укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки.
      1.3. Однак, незважаючи на неодноразові звернення Міськради, відповідачі ухиляються від підписання договору оренди та продовжують використання земельної ділянки, на якій розташовано належне їм нерухоме майно, без правовстановлюючих документів.
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням від 12 лютого 2019 року Господарський суд Житомирської області у задоволенні позову відмовив.
      2.2. Рішення мотивував тим, що ТОВ «Побутпослуги» неодноразово листами повідомляло позивача про свою незгоду з площею земельної ділянки, тобто сторони не погодили істотних умов договору. Враховуючи положення статей 627, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позов про визнання договору укладеним задоволенню не підлягає.
      2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року рішення Господарського суду Житомирської області від 12 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Міськради задоволено повністю, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки (з додатками) за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Привокзальна, 8 (кадастровий номер № 1824455100:02:019:0080, загальною площею 0,1105 га) між Міськрадою (код ЄДРПОУ 04343470) та ТОВ «Побутпослуги» (код ЄДРПОУ 40348792) спільно з іншим співвласником майна - ФОП Павленко Л. М. у редакції Міськради, вирішено питання про розподіл судових витрат.
      2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі в порушення вимог законодавства ухиляються від укладення заснованого на рішенні Міськради договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне їм нерухоме майно, протоколи розбіжностей також не надсилають; позов про спонукання до укладення договору узгоджується з положеннями статей 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якими встановлено, що підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з орендарем власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній; проект договору оренди земельної ділянки відповідає умовам надання земельної ділянки, визначеним рішенням Міськради, та Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У червні 2019 року ТОВ «Побутпослуги» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у якій просило постанову скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
      3.2. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував фактичні обставини справи та помилково застосував норми матеріального та процесуального права.
      3.3. За доводами касаційної скарги, суд не врахував, що: межі приміщень, належних відповідачу, виходять за межі земельної ділянки, що пропонується в оренду позивачем; ТОВ «Побутпослуги» неодноразово зверталося до Міськради, у тому числі з заявою від 5 квітня 2017 року про затвердження технічної документації із землеустрою з урахуванням фактичних меж земельної ділянки (0,1355 га), яка протиправно не була зареєстрована та прийнята позивачем, що підтверджується рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року; на спірній земельній ділянці знаходиться багатоповерхова будівля, яка належить на праві власності різним особам, що робить можливим передання цієї земельної ділянки на правах оренди лише усім особам - власникам приміщень спільно із відповідним розрахунком орендної плати як істотної умови договору, однак співвласники цього нерухомого майна - ТОВ «Дентік Плюс», ФОП Федорчук Ірина Валентинівна, Парсов Андрій Іванович, Дмитрах Юлія Олександрівна взагалі не були залучені до участі у справі; розрахунок розміру орендної плати, здійснений позивачем, не відповідає фактичним обставинам та визначений останнім на власний розсуд; у пункті 14 договору оренди земельної ділянки, визнаного судом укладеним, встановлено пеню у розмірі 120 %, що суперечить обмеженням, передбаченим статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
      3.4. ТОВ «Побутпослуги», серед іншого, зазначає про те, що всупереч статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційний суд при розгляді справи не врахував, що сторонами договору оренди земельної ділянки, який суд визнав укладеним, крім відповідачів, є фізичні особи, які натомість залучені до участі у справі як треті особи без самостійних вимог. Таким чином, на думку скаржника, має місце порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Побутпослуги» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Побутпослуги» про зупинення виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, а ухвалою від 22 липня 2019 року справу № 906/961/17 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.
      3.6. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 906/961/17 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада заперечує проти задоволення касаційної скарги, вважає що постанова суду апеляційної інстанції є такою, що прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права; зазначає, що питання використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів було предметом неодноразового розгляду спорів судами; фізичні особи - співвласники нерухомого майна залучені до участі у справі в якості третіх осіб і їх статус не впливає на юрисдикцію спору.
      4.2. Третя особа ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить провадження у справі закрити. Зазначає, що вона є фізичною особою, спір у цій справі безпосередньо впливає на її права та обов`язки, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Встановлено, що на території Міськради за адресою: Привокзальна, 8, знаходиться об`єкт нерухомості, який належить на правах спільної власності ТОВ «Побутпослуги», ФОП Павленко Л. М., Бабіченку О. М., Шейко І. М. та окремо ФОП Федорчук І. В., ФОП Дмитрах Ю. О. і ФОП Парсову А. І.
      5.2. Землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщено нерухоме майно, було ВАТ «Побутпослуги» (правонаступником якого є ТОВ «Побутпослуги») на підставі державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Привокзальна, 8, загальною площею 0,1355 га, від 27 грудня 2001 року.
      5.3. Рішенням ХІІІ-ї сесії VІІ скликання Міськради від 8 вересня 2016 року № 207 у зв`язку з черговою реорганізацією та переходом прав до ТОВ «Побутпослуги», останньому наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі в оренду для обслуговування будівель торгівлі за адресою: Привокзальна, 8, орієнтовною площею 0,1355 га.
      5.4. 6 липня 2017 року до Міськради надійшла спільна письмова заява від ТОВ «Побутпослуги» разом з іншими співвласниками майна: ФОП Павленко Л. М., Бабіченко О. М. та Шейко І. М. про внесення змін у технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої на замовлення ТОВ «Побутпослуги», загальною площею 0,11054 га, що розташована за адресою: Привокзальна, 8.
      5.5. На підставі рішення VІІ-ї сесії VІІІ скликання Міськради від 12 квітня 2017 року № 116 ТОВ «Побутпослуги» разом з іншими співвласниками майна: ФОП Павленко Л. М., Бабіченком О. М. та Шейко І. М. надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,1105 га з метою передачі у спільне користування на умовах оренди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Привокзальна, 8.
      5.6. Рішенням Міськради від 12 травня 2017 року № 136 на підставі спільної заяви від 4 травня 2017 року ТОВ «Побутпослуги», ФОП Павленко Л. М., ОСОБА_1 та Шейко І. М. їм було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки комунальної власності в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з метою передачі в користування на умовах оренди загальною площею 0,1105 га за адресою: Привокзальна, 8 та зобов`язано в місячний термін укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки.
      5.7. ТОВ «Побутпослуги», не погодившись із прийнятими Міськрадою рішеннями від 12 квітня 2017 року № 116 та від 12 травня 2017 року № 136, у липні 2017 року звернулося з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду про їх скасування, визнання протиправним та скасування державної реєстрації земельної ділянки за адресою: Привокзальна, 8, площею 0,1105 га, а також визнання протиправною бездіяльності Міськради, яка полягала у ненаданні відповіді на заяву ТОВ «Побутпослуги», ФОП Павленко Л. М., ОСОБА_1 та Шейко І. М. від 5 квітня 2017 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1355 га, що розташована на вул. Привокзальна, 8, та передачі вказаної земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування будівлі, розміщеної на цій земельній ділянці.
      5.8. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 806/2027/17, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міськради щодо нерозгляду заяви ТОВ «Побутпослуги», ФОП Павленко Л. М., ОСОБА_1 та Шейко І. М. від 5 квітня 2017 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1355 га, що розташована на вул. Привокзальна, 8, та передачі вказаної земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування будівлі, розміщеної на цій земельній ділянці. У решті заявлених вимог відмовлено.
      5.9. На виконання рішення від 12 травня 2017 року № 136 позивач оформив та підписав два примірника договору оренди земельної ділянки з додатками та надіслав їх сторонам договору - орендарям: ТОВ «Побутпослуги», ФОП Павленко Л. М., Бабіченку О. М. та Шейко І. М.
      5.10. Однак ТОВ «Побутпослуги» та ФОП Павленко Л. М. від підписання договору відмовились, повідомивши про свою незгоду зі встановленою площею земельної ділянки та розміром орендної плати, яка повинна визначатись пропорційно до права власності на нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці.
      6.Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.4. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.6. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.7. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 ГПК України у згаданій редакції).
      6.8. Відповідно до частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
      6.9. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.10. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      6.11. Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої узгоджуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.12. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      6.13. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      6.14. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. За статтею 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
      6.15. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (стаття 4 Закону № 161-XIV).
      6.16. Орендарями земельних ділянок, відповідно до частини першої статті 5 цього Закону, є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
      6.17. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 6 Закону № 161-XIV). Наведене узгоджується з положеннями статей 125 та 126 ЗК України, якими унормовано, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      6.18. За статтею 14 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.
      6.19. Велика Палата Верховного Суду враховує, що оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у спільній власності декількох суб`єктів, можливе шляхом надання у користування та укладення договору оренди земельної ділянки з усіма власниками будівлі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб (множинність сторін).
      6.20. У такому випадку при оформленні співвласниками будівлі права користування земельною ділянкою договір оренди укладається між органом місцевого самоврядування (щодо земель комунальної власності) або органом державної виконавчої влади (щодо земель державної власності) (орендодавці) та всіма співвласниками будівлі (співорендарі).
      6.21. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
      6.22. У справі, що розглядається, Міськрада звернулася до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого (співорендарями) є чотири особи, у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями.
      6.23. Ураховуючи порядок укладення багатосторонніх договорів, приписи частини п`ятої статті 11 ЦК України, підстави, з яких виникають права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки у сторін договору, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наслідками вирішення спору у цій справі визначаються також цивільні права і обов`язки фізичної особи, яка є учасником цього договору і повинна виступати відповідачем у позові про його укладення.
      6.24. Отже, зважаючи на зміст та суб`єктний склад правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду
      7.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      7.2. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.3. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для їх скасування та закриття провадження в цій справі.
      7.5. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ТОВ «Побутпослуги» підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
      8. Щодо судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      8.2. Заявляючи у касаційній скарзі про порушення правил юрисдикції, ТОВ «Побутпослуги» клопотання про повернення сплаченої суми судового збору не заявляло, а тому підстави для вирішення цього питання на час прийняття постанови у Великої Палати Верховного Суду відсутні.
      Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутпослуги» задовольнити частково.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 12 лютого 2019 року у справі № 906/961/17 скасувати.
      Провадження у справі № 906/961/17 закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87053614