ANTIRAID

Постановление БП-ВС после ЕСПЧ о невозможности отмены постановления о содержании под стражей в связи с нахождением лица уже на воле

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

Провадження N 13-34зво18

Велика Палата Верховного Суду в складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Британчука В.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом,

за участю секретаря судового засідання Холявчука А.А.,

учасників судового провадження:

прокурора Генеральної прокуратури України Чупринської Є.М.,

ВСТАНОВИЛА:

Історія провадження у кримінальній справі

10 листопада 2010 року щодо ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 368 Кримінального Кодексу України (далі - КК)

11 листопада 2010 року ОСОБА_3 затримано в порядку ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року).

Постановою від 12 листопада 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва продовжив строк затримання ОСОБА_3 до десяти діб.

19 листопада 2010 року ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

У цей же день Голосіївський районний суд м. Києва обрав ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Цю постанову місцевого суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року.

Постановою того ж місцевого суду від 10 січня 2011 року ОСОБА_3 продовжено строк тримання під вартою до трьох місяців.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року вказану постанову місцевого суду залишено без змін.

Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 10 лютого 2011 року продовжив ОСОБА_3 строк тримання під вартою до чотирьох місяців.

Апеляційний суд м. Києва постановою від 10 березня 2011 року продовжив ОСОБА_3 строк тримання під вартою до шести місяців.

12 травня 2011 року прокуратура Голосіївського району м. Києва передала Голосіївському районному суду м. Києва для розгляду кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 191 КК.

Цей місцевий суд постановою попереднього розгляду справи від 10 червня 2011 року кримінальну справу призначив до судового розгляду на 15 червня 2011 року та залишив щодо ОСОБА_3 без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також цей суд постановами від 11 серпня 2011 року та 12 березня 2012 року відхилив клопотання ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, а постановою від 5 лютого 2014 року залишив без задоволення клопотання підсудного про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

11 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про звільнення його з під варти.

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалою від 14 квітня 2014 року заяву ОСОБА_3 щодо незаконного тримання під вартою задовольнив та звільнив його з-під варти в залі суду.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 07 травня 2014 року скасував вищевказану ухвалу слідчого судді, а матеріали за заявою ОСОБА_3 повернув Шевченківському районному суду м. Києва на новий розгляд у зв'язку з порушенням слідчим суддею правил територіальної підсудності та розгляду заяви за Кримінальним процесуальним Кодексом України (далі - КПК), замість КПК 1960 року.

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва під час повторного розгляду заяви ОСОБА_3 про звільнення з-під варти ухвалив 27 травня 2014 року рішення про направлення заяви до Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю.

У зв'язку з неодноразовою неявкою підсудного у судові засідання цей суд постановою від 10 вересня 2014 року оголосив ОСОБА_3 у розшук та зупинив провадження у справі до його розшуку.

Постановою від 21 квітня 2016 року суд кримінальну справу щодо ОСОБА_3 повернув прокурору Київської місцевої прокуратури N 1 на додаткове розслідування.

Цю постанову було скасовано Апеляційним судом м. Києва ухвалою від 22 серпня 2017 року, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

На даний час розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_3 не закінчено. Вона перебуває у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 липня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року.

Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Красюков та інші проти України" від 12 квітня 2018 року (заява N 71560/13), яке набуло статусу остаточного 03 травня 2018 року (у текст рішення 23 травня 2018 року було внесено зміни), констатовано порушення щодо ОСОБА_3 підпункту "с" п. 1, п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з надмірною тривалістю досудового тримання заявника під вартою, незаконним досудовим триманням під вартою з 10 травня по 10 червня 2011 року (не було ухвалено жодної постанови), відсутністю у постанові суду від 10 червня 2011 року дати закінчення тримання під вартою та обґрунтування продовження строку тримання заявника під вартою.

ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити ОСОБА_3 5900 євро відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Зміст заяви про перегляд судового рішення

У заяві (з доповненнями до неї) про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року (попередній розгляд кримінальної справи) та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року у зв'язку з встановленням рішенням ЄСПЛ у справі "Красюков та інші проти України" порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні його справи судом, ОСОБА_3 (далі - заявник) порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції з закриттям провадження та скасування постанови попереднього розгляду кримінальної справи в частині обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень, заявник мотивує це законністю та обґрунтованістю ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду від 14 квітня 2014 року, якою його було звільнено з-під варти. Зазначає, що при існуванні нескасованої ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року, продовжує діяти рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було ухвалено постановою попереднього розгляду Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року. Заявник вважає, що саме такий захід індивідуального характеру зможе відновити його попередній юридичний стан.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 459, ч. 3 ст. 463 КПК встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою Верховного Суду.

Мотивування та висновки Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав за необхідне залишити заяву без задоволення, вивчивши наявні матеріали за заявою та перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Держава Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві з огляду на ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону N 3477-IV та ст. 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону N 3477-IV виконання рішення суду передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Положення глави 3 Закону N 3477-IV передбачають, що констатоване ЄСПЛ порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

Згідно зі ст. 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Ці положення узгоджуються з Рекомендацією N R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, згідно з якою повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У заяві ОСОБА_3 про перегляд ухвали апеляційного суду та постанови попереднього розгляду місцевого суду висловлено прохання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ такого заходу індивідуального характеру, як розгляд справи зі скасуванням судового рішення апеляційного суду з закриттям провадження та скасування постанови попереднього розгляду кримінальної справи в частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим, рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені стосовно ОСОБА_3 порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких й надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням (ухвали апеляційного та постанови місцевого судів).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_3 у нових скаргах (поданих після прийняття ЄСПЛ первинної скарги) вказував на несправедливість апеляційного провадження, що завершилося постановленням ухвали апеляційного суду від 07 травня 2014 року, та відмови у задоволенні апеляційної скарги заявника на постанову суду першої інстанції від 10 вересня 2014 року. Також скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції, що його не було повідомлено про засідання апеляційного суду від 07 травня 2014 року, яке відбулося за його відсутності. Він також посилався на підпункт "с" п. 1 ст. 5 та ст. 18 Конвенції, вказуючи, що апеляційний суд відмовив у розгляді справи по суті, та відхилив його апеляційну скаргу на постанову від 10 вересня 2014 року, якою суд першої інстанції постановив затримати його та доставити до суду для подальшого обрання запобіжного заходу.

ЄСПЛ вважав, що нові скарги не є уточненням первинної скарги заявника, і вважав недоречним розглядати ці питання окремо. Ухвалив розглянути їх в окремій заяві.

При цьому ЄСПЛ визнав обґрунтованими скарги щодо надмірної тривалості тримання під вартою на досудовому слідстві, незаконного тримання під вартою без ухвалення відповідного процесуального рішення, а також на відсутність у постанові місцевого суду від 10 червня 2011 року дати закінчення тримання під вартою та обґрунтування продовження строку тримання під вартою.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 ЄСПЛ вирішив надати йому справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 5900 євро компенсації у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_3, а саме оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені норми міжнародного і національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

Стосовно ОСОБА_3 таке повне відновлення, зокрема шляхом скасування ухвали апеляційного суду (порушень Конвенції під час постановлення цієї ухвали в рішенні ЄСПЛ не констатовано) та постанови суду першої інстанції неможливе.

Визнані порушення прав заявника мали місце у минулому, а на час розгляду заяви ОСОБА_3 Великою Палатою Верховного Суду він не зазнає негативних наслідків порушень тих його прав, яких було визнано ЄСПЛ (не знаходиться під вартою).

Враховуючи, що з рішення ЄСПЛ не вбачається підстав для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_3, його заяву має бути залишено без задоволення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII. Далі - Закон N 2147-VIII), параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону N 2147-VIII, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя - доповідач В.В. Британчук

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

О.С. Золотніков Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата, на мой взгляд не правомерно отказала в пересмотре определения о взятии под стражу. При этом указав, что общие принципы, которых придерживался ЕСПЧ при рассмотрении заявления, а именно оценка и анализ приведенных им фактов, констатировав характер (содержание) нарушений Конвенции, и присужденную в связи с этим денежную компенсацию, дают основания считать, что в отношении заявителя были допущены такие нарушения Конвенции , которые в таких условиях невозможно восстановить в виде того состояния или положения, существовавшие к моменту совершения нарушений.

В таких случаях средствами компенсации могут быть: уплата присужденного возмещения морального вреда, анализ причин нарушения конвенций и поиск путей устранения этих нарушений, принятия других мер общего характера. Выполнение этих мероприятий возлагается на компетентные органы государственной власти.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/4188/17
      Провадження № 11-457апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (судді Юрко І. В., Білак С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 804/4188/17 за позовом ГУ ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС) про визнання протиправними й скасування постанов та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до УДВС, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця УДВС Осельського Є. С. про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року ВП № 53527296 та ВП № 53527612.
      2. На обґрунтування позову ГУ ДФС зазначило, що ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к, на підставі яких було прийнято оскаржувані постанови, не є виконавчими документами в розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
      5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на підставі ухвал, постановлених слідчими суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за результатами розгляду кримінальних справ, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      7. На думку скаржника, виконавчі листи за ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к не видавалися, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов.
      8. Скаржник, посилаючись на частину першу статті 181 КАС України, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      9. У зв`язку з викладеним ГУ ДФС просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      19. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      21. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      25. Матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебували справи № 201/11811/16-к та № 201/14034/16-к за скаргами різних фізичних та юридичних осіб на дії слідчих, вчинені у межах досудового розслідування кримінального провадження № 32016040000000037.
      26. У справі № 201/11811/16-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Ткачука Д. А. щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року зобов`язано повернути ОСОБА_1 типовий млинний комплекс «Харків`янка 3000 плюс».
      27. У справі № 201/14034/16-к за скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-Агропрайд», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агросвіт», ТОВ «Павлоградзернопродукт», Кооперативу «Колосок» щодо порушення слідчими Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС законодавства при проведенні обшуків 02 серпня 2016 року та зобов`язання повернути вилучене в ході обшуків майно ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року зобов`язано слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС або інший орган досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 32016040000000037, повернути скаржникам вилучене майно, що визначено у протоколі обшуку від 02 серпня 2016 року.
      28. 06 березня 2017 року державний виконавець УДВС Осельський Є. С. прийняв постанови про відкриття виконавчих проваджень, зокрема ВП № 53527612 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Наумової О. С. від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та ВП № 53527296 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ходаківського М. П. від 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к.
      29. Вважаючи протиправними постанови про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року № 53527612 та № 53527296, ГУ ДФС звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
      30. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого ГУ ДФС позову, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      31. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      32. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
      33. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      35. На підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
      36. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      37. Водночас частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      38. Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      39. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      40. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19).
      41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, прийнятих на підставі примусового виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      43. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      44. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій постановили судові рішення з порушенням норм процесуального права та які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задовольнити.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86877104
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/5500/18
      Провадження № 11-195апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою МВС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МВС, управління ПФУ, в якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідачів щодо непроведення перерахунку призначеної пенсії;
      - зобов`язати МВС скласти і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 направити виправлену довідку про розміри грошового забезпечення для перерахунку його пенсії до управління ПФУ із зазначенням розмірів грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 1 грудня 2015 року, з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, та додаткових видів зарплат та премій, що були складовими грошового забезпечення під час призначення пенсії позивачу в процентному еквіваленті, а також надбавки за особливо важливі завдання, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, які ним отримано протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії з 1 грудня 2015 року виходячи з розміру 79 % від грошового забезпечення для обчислення пенсії на підставі довідки, наданої МВС України з урахуванням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», без обмежень максимального розміру пенсії і без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
      - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено частково:
      - визнано протиправною бездіяльність МВС щодо ненадання довідок із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язано МВС надати довідки із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок, та направити зазначені довідки до управління ПФУ;
      - в іншій частині адміністративного позову відмовлено;
      - встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання МВС подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
      17 жовтня 2018 року МВС подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року.
      Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу МВС повернув на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має право її підписувати.
      Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що до скарги, поданої та підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, не додано документа, який посвідчує її повноваження на підписання апеляційної скарги від імені МВС, адже наявна у матеріалах справи копія довіреності від 14 лютого 2018 року № 14/2018, що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б., засвідчена самим представником, а отже, не є документом, що посвідчує повноваження останнього, оскільки у матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує повноваження Отроди Т. Ю. на засвідчення копії довіреності.
      9 листопада 2018 року МВС вдруге подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року. До скарги, підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, додано завірену Отродою Т. Ю. копію довіреності від 14 вересня 2018 року № 14/2018, у якій вказано на повноваження останньої завіряти, зокрема, копії довіреностей.
      За наслідками розгляду згаданої вище апеляційної скарги МВС, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 . апеляційний суд 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      23 листопада 2018 року (під час апеляційного перегляду справи по суті спору) МВС подало касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, поданої 17 жовтня 2018 року.
      У скарзі МВС порушує питання про скасуванні цієї ухвали та направлення справи до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою МВС.
      Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 55-60, 296 та 298 КАС.
      Так, МВС зазначає, що довіреність від 14 лютого 2018 року № 14/2018, видана Отроді Т. Ю., не містила заборони на посвідчення копій документів МВС. Надана суду копія зазначеної довіреності, посвідчена представником позивача з оригіналу, підтверджувала право зазначеної особи оскаржувати рішення суду в апеляційній, касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих вищезазначеною довіреністю. При цьому суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості перевірити оригінал такої довіреності безпосередньо у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
      Ухвалою від 28 лютого 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Так, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції використовують різні підходи до застосування положень частин першої та третьої статті 55, пункту 1 частини першої, частин третьої, п`ятої, шостої та восьмої статті 59 КАС під час вирішення питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді.
      Фактично поставлене для вирішення питання зводиться до того, чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреність) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва.
      Вирішуючи питання щодо правильного застосування згаданих вище норм КАС під час розгляду питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
      Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
      Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС.
      Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Згідно з частиною третьою статті 55 КАС юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
      Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС).
      Частинами п`ятою та шостою статті 59 КАС установлено таке:
      - відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
      - оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
      Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п`ятої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення «визначений законом».
      Тому слід визначити цей зазначений законний спосіб.
      Для цього слід звернутися до положень ЦК, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.
      Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
      Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
      Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
      Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
      Нведеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
      Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
      На підставі критерію заснування юридичні особи публічного права фактично виводяться із кола суб`єктів звернення до ЄСПЛ.
      Водночас, ураховуючи, що ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як така, що містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з наявністю різної судової практики у застосуванні норм процесуального права під час вирішення питання про наявність у представників юридичних осіб (як публічного, так і приватного права) повноважень на представництво інтересів цих осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послатися у цій справі на текст Конвенції та застосувати практику ЄСПЛ як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
      У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
      Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
      ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
      Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
      Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
      У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
      На думку Великої Палати Верховного Суду, слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам статті 59 КАС, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як то констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.
      Крім того, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
      У справі, що розглядається, Отрода Т. Ю ., подаючи 17 жовтня 2018 року від імені МВС апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, вказала у ній на наявність у матеріалах справи виданої їй довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018.
      Так, направлені судом першої інстанції до апеляційного суду разом зі скаргою матеріали цієї справи містили завірену Отродою Т. Ю.копію довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018 (а. с. 50), що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б. головному спеціалісту відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення МВС Отроді Т. Ю. для представництва інтересів цього Міністерства, зокрема, в апеляційних адміністративних судах. Копія довіреності містить відбиток штампу Департаменту юридичного забезпечення МВС «З оригіналом згідно» з підписом Отроди Т. Ю., засвідченим відбитком печатки цього Департаменту МВС.
      У згаданій довіреності, крім іншого, зазначено, що Отроді Т. Ю. надається право підписувати документи, необхідні для представництва інтересів МВС в судах. Крім того, надається право оскаржувати рішення суду в апеляційній та касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих цією довіреністю.
      З огляду на наведений зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Отроди Т. Ю., підтверджувала повноваження останньої як представника МВС на подання скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
      Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.
      За приписами частини першої статті 353 КАС наведене є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду.
      Тому вимоги касаційної скарги про скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення апеляційної скарги МВС від 17 жовтня 2018 року на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року - підлягають задоволенню.
      Водночас, як убачається з матеріалів справи, 16 січня 2019 року згаданий вище апеляційний суд за наслідками розгляду повторно поданої МВС 9 листопада 2018 року апеляційної скарги, з підстав, аналогічних наведеним в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2018 року, здійснив апеляційний перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, скасував його та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      Таким чином, у зв`язку з відсутністю предмета апеляційного перегляду судом за апеляційною скаргою МВС від 17 жовтня 2018 року, яка була безпідставно повернута згідно з оскаржуваною у цьому провадженні ухвалою апеляційного суду, підстав для направлення справи для продовження розгляду судом апеляційної інстанції немає.
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 346, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від від 29 жовтня 2018 року скасувати.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86877130
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/13405/18
      Провадження № 11-699апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай», про визнання протиправними дій
      за касаційною скаргою Радомишльської районної спілки споживчих товариств на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Ключкович В. Ю.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
      1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу загальною площею 6 128,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач передав на примусову реалізацію зазначене нерухоме майно, законним власником якого є Радомишльська районна спілка споживчих товариств, усупереч вжитим судами заходам забезпечення позову, за якими було заборонено вчиняти такі дії, що свідчить про їх протиправність.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      5. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що у спірних правовідносинах оскарження позивачем дій посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), повинне здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
      7. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження, в якому державний виконавець вчинив оспорювані дії, тому не може звернутися зі скаргою на ці дії у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК. З огляду на це вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що заявлені ним позовні вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      8. Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») подало відзив на касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств, у якому зазначило, що положеннями чинного законодавства не передбачено підстав для зняття майна з реалізації чи зупинення електронних торгів у випадку накладення судами обтяжень на нерухоме майно, тому ні орган державної влади, ні організатор електронних торгів не допустили порушень норм чинного законодавства. Із цих підстав ДП «СЕТАМ» просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - без змін.
      9. Також свій відзив на касаційну скаргу позивача подало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай» (далі - ТОВ «ТЦ Фрай»). На переконання цього товариства, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є правильним, наведені скаржником доводи його не спростовують, тому немає підстав для задоволення зазначеної касаційної скарги.
      Рух касаційної скарги
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 10 червня та 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та призначив її до розгляду.
      11. Ухвалою від 18 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) постановою від 17 травня 2018 року відкрив виконавче провадження (№ 56422016) з примусового виконання виконавчого листа № 760/12230/17, виданого 22 січня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      14. Також постановою від 17 травня 2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 415 138,93 грн.
      15. Цього ж дня Радомишльському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було доручено здійснити опис та арешт майна, що належить боржнику, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 6128,7 кв. м.
      16. 18 червня 2018 року Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області направив на адресу відповідача постанову про опис та арешт майна боржника.
      17. У подальшому призначений постановою від 19 червня 2018 року суб`єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку вказаного нерухомого майна та склав звіт, згідно з яким вартість цього майна становить 6 408 900,00 грн без ПДВ. Згаданий звіт було направлено сторонам виконавчого провадження для ознайомлення.
      18. 04 липня 2018 року Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надіслав ДП «СЕТАМ» заявку № 67068 на реалізацію арештованого майна у ВП № 56422016.
      19. На підставі цієї заявки ДП «СЕТАМ» призначило електронні торги на 08 серпня 2018 року. За результатом їх проведення визначено переможця - ТОВ «ТЦ Фрай».
      20. 10 серпня 2018 року державний виконавець склав акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, прийняв постанову про зняття арешту з усього майна, що належить боржнику. Також підготовлено розпорядження про розподіл коштів.
      21. 27 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням виданого судом виконавчого документа.
      22. На підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 10 серпня 2018 року видав ТОВ «ТЦ Фрай» свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення універмагу площею 6128,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
      23. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ «ТЦ Фрай» права власності на це майно.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      30. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      32. За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      33. Предметом спору в цій справі є дії державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56422016 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      34. Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
      35. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      36. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК).
      37. Оскільки позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження № 56422016, то, й не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право.
      38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей позов Радомишльської районної спілки споживчих товариств може бути розглянутий судом, який видав виконавчий документ у зазначеному вище порядку, є помилковим.
      39. Разом із цим, зі змісту позову вбачається, що оскарження позивачем до суду дій державного виконавця стосовно передачі об`єкта нерухомого майна на примусову реалізацію, спрямоване на захист майнових прав Радомишльської районної спілки споживчих товариств, яка вважає себе його законним власником.
      40. При цьому у справі встановлено, що станом на час звернення позивача до суду зазначене майно вже реалізоване і право власності на нього набула інша особа - ТОВ «ТЦ Фрай», що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      41. Хоч у цьому спорі Радомишльська районна спілка споживчих товариств оскаржує дії державного виконавця і не порушує питання про витребування зазначеного нерухомого майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, однак при вирішенні спору перед судом постане питання про визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна.
      42. Натомість оскарження позивачем до адміністративного суду дій державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна, вчинених на виконання судового рішення в цивільній справі, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить майнових прав позивача. Для належного захисту цього права в суді позивач має звернутися з окремим позовом в порядку господарського (цивільного) судочинства.
      43. За наведених обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      44. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      45. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду в цій частині не спростовують.
      46. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою.
      47. Відповідно до статті 317 КАС підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      48. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового рішення, а лише змінює судове рішення виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86877134
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 240/4946/18 (Пз/9901/56/18)
      Провадження № 11-134заі19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН, Овруцька РДА відповідно)на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (судді Коваленко Н. В.,Анцупова Т. О., Берназюк Я. О., Гімон М. М., Кравчук В. М.)у зразковій справі № 240/4946/18 (Пз/9901/56/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПСЗН про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до УПСЗН, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року№ 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);
      - зобов`язати УПСЗН провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону № 796-XIIу розмірі, що дорівнює 40 % від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
      2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в місті Овручі Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку в УПСЗН, де отримував щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону № 796-XII. Проте з 01 січня 2015 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII, відповідач припинив виплату йому вказаної допомоги. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), а відтак із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка підлягає застосуванню без будь-яких обмежень. ОднакУПСЗН не відновило позивачу нарахування та виплату вказаної соціальної допомоги у зв`язку з тим, що в Державному бюджеті України не передбачено відповідних видатків. На думку ОСОБА_1 , реалізація ним права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
      Рух позовної заяви та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
      3. Суддя Житомирського окружного адміністративного суду ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
      4. 19 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
      5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 листопада 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до УПСЗН про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
      6. Рішенням від 21 січня 2019 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов ОСОБА_1 задовольнив.
      7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, яким виключено статтю 37 Закону № 796-XII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), а відтак із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII. При цьому у Рішенні Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 не визначено порядку його виконання щодо застосування статті 37 Закону № 796-XII, однак це не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості його виконання.
      8. Суд також зазначив, що правовідносини, які є предметом розгляду цієї адміністративної справи, врегульовано нормами Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та статті 37 Закону № 796-XII, у яких по-різному регламентовано питання нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства. Так, пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XIIзастосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Водночас Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII.
      9. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції з огляду на принцип верховенства права, визначений статтею 6 КАС України, висновки Європейського суду з прав людини, загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами та за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин цієї статті (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року), що визначає осіб, які мають право на компенсацію, розмір компенсації, суб`єктів владних повноважень, якими ця компенсація виплачується, та строки її виплати.
      10. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи зазначене вище рішення за результатами розгляду зразкової справи, зазначив, що ознаками типової справи є:
      1) позивач - особа, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям якго з 01 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
      2) відповідач - управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває позивач;
      3) предмет спору - нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII.
      11. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, що мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживають у населених пунктах, жителям яких з 01 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, з адміністративними позовами до управлінь праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII.
      12. Суд також зазначив, що зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нового порядку та розміру виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
      13. Не погодившись із таким судовим рішенням, УПСЗН подало апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права.
      14. На думку відповідача, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким визнано неконституційним ряд змін до Закону № 796-XII, унесених Законом № 76-VІІІ, зокрема підпункт 7 пункту 4 розділу І останнього, Верховній Раді України необхідно було б внести зміни до Закону № 796-XII та відновити статті 37, 39 цього Закону, проте на теперішній час відповідних змін не внесено та вказані статті позначені в Законі № 796-XII як виключені.
      15. УПСЗН указує на те, що поновлення статей 37, 39 Закону № 796-XII має вирішальне значення при призначенні допомоги, оскільки цими статтями було передбачено виплати допомоги і громадянам, які проживають чи працюють на території зони посиленого радіологічного контролю, а Законом № 76-VІІІвнесено зміни до Закону України від 27 лютого 1991 року N 791а-XII«Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: у статті 2 виключено визначення зони посиленого радіологічного контролю, а також виключено статтю 2 Закону № 796-XII щодо визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій. Дію вказаних норм Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 не відновлено. Тому на цей час законодавчо не визначено правових підстав для проведення нарахувань та виплати доплат громадянам, які проживають чи працюють на території зони посиленого радіологічного контролю. Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» також не передбачає видатків за відновленими Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 статтями Закону № 796-XII. Тому відповідно й паспортом бюджетної програми та кошторисом видатків за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надання пільг, нарахування та виплати компенсацій, визначених, зокрема, статтею 37 Закону № 796-XII, не передбачено.
      16. Скаржник також зазначає, що згідно із Законом № 76-VІІІ розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII. Станом на дату прийняття (28 грудня 2014 року) Закону № 76-VІІІбула чинною постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 839 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка установлювала розміри виплат, передбачених Законом № 796-XII.
      17. Крім цього, УПСЗН зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
      18. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
      Позиція учасників справи щодо апеляційних скарг
      19. На час розгляду справи позивач відзиву на апеляційну скаргу не надіслав.
      Рух апеляційної скарги
      20. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою УПСЗН на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 рокута призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 311 КАС України.
      22. 30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С.
      Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      24. ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в місті Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
      25. Позивач перебуває на обліку в УПСЗН.
      26. Відповідно до розпорядження відповідача від 03 червня 2002 року ОСОБА_1 з 01 червня 2002 року призначена виплата щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII.
      27. З 01 січня 2015 року на підставі Закону № 76-VІІІ виплата зазначеної допомоги позивачу припинена.
      28. 08 жовтня 2018 року позивач звернувся до УПСЗН із запитом на інформацію, в якому просив указати, чи відновлено відповідачем із 17 липня 2018 року нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII.
      29. На запит позивача УПСЗН в листі від 12 жовтня 2018 року № 07-04/Ф-32/18 повідомило ОСОБА_1 про те, що 17 вересня 2018 року управлінням надіслано запит до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, Житомирська ОДА відповідно) з проханням звернутись до Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо врегулювання питання відновлення механізму надання пільг громадянам, нарахування та виплати компенсацій, передбачених Законом № 796-XII. Після надходження відповіді від Департаменту щодо механізму відновлення виплат відповідач додатково повідомить позивача по суті запиту.
      30. УПСЗН надіслало запити (від 13 серпня та 17 вересня 2018 року № 07-05/3150 та № 07-05/3720 відповідно) до Департаменту щодо надання роз`яснень про порядок відновлення пільг громадянам, нарахування виплат та компенсацій, передбачених статтями 20, 21, 22, 23, 30, 37, 39 та 48 Закону № 796-XII,у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
      31. Департамент листом від 15 серпня 2018 року № 3947/12 повідомив УПСЗН про те, що оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не було передбачено видатків за відновленими статтями Закону № 796-XII, то Департамент звернувся до народних депутатів України, Мінсоцполітики щодо фінансового забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
      32. Овруцька РДА надіслала листи від 08 жовтня та 15 листопада 2018 року № 02-06/1748 та № 02-06/1990 відповідно до Житомирської ОДА, Кабінету Міністрів України та Мінсоцполітики щодо врегулювання питання нарахування та виплати допомог та компенсацій, передбачених, зокрема, статтею 37 Закону № 796-XII.
      33. Мінсоцполітики листом від 11 вересня 2018 року № 17561/0/2-18/29 повідомило Житомирську ОДА про те, що Міністерство постійно ініціює питання збільшення обсягів бюджетних асигнувань, у тому числі при формуванні бюджетного запиту. Так, листами від 20 березня та 16 квітня 2018 року № 5346/0/2-18/15 та № 7267/0/2-18/51 відповідно Мінсоцполітики зверталось до Міністерства фінансів України щодо виділення додаткового обсягу видатків за КПКВК 2501200 під час внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», а листом від 06 вересня 2018 року № 17301/0/2-18 - щодо збільшення фінансування за КПКВК 2501200 на 2018 рік з метою реалізації Закону № 796-XII у редакції до 01 січня 2015 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
      34. Листом від 15 листопада 2018 року № 04-15/13-817 Верховна Рада України проінформувала, що Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - Комітет) розглянув звернення Житомирської ОДА щодо фінансового забезпечення реалізації проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо приведення його норм у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018). Комітет розглянув проект Закону про Державний бюджет України на 2019 рік та за результатами розгляду рішенням від 20 вересня 2018 року № 79/1 рекомендував Кабінету Міністрів України та Комітету з питань бюджету при опрацюванні проекту Закону України про Державний бюджет України на 2019 рік у видатках Мінсоцполітики передбачити кошти на виконання Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким відновлено раніше скасовані пільги та компенсації, що надавалися громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
      35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      36. Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
      37. Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
      38. Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
      39. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі № 796-XII.
      40. Відповідно до положень статті 37 цього Закону (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
      - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;
      - у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;
      - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
      Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
      Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.
      41. Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
      Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
      Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
      42. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
      43. У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      44. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.
      45. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу ІЗакону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
      46. Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною.
      47. Відповідно до статті 63 Закону № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
      48. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
      49. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      50. Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.
      51. Як установив суд першої інстанції, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII.
      52. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону № 796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року).
      53. Водночас Велика Палата Верховного Суду встановила, що з листа Мінсоцполітики від 21 грудня 2018 року № 25215/0/2-18/29, адресованого Овруцькій РДА, вбачається, що обсяг видатків за КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у Державному бюджеті України на 2018 рік передбачено на рівні минулого року. Видатки на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2019 рік збільшено порівняно з 2018 роком на 61,2 млн грн та передбачено у обсязі 1 980,9 млн грн (а. с. 4, т. 2).
      54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимогпро визнання протиправною бездіяльності УПСЗН щодо ненарахування щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, та зобов`язання відповідача провести позивачу із 17 липня 2018 року її нарахування та виплату.
      55. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги з таких підстав.
      56. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1774-VІІІ.
      57. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
      58. Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
      59. Щодо доводів УПСЗН про застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка установлювала розміри виплат, передбачених Законом № 796-XII, то ця постанова Уряду України втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою не передбачено розмірів виплат за статтею 37 Закону № 796-XII.
      Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
      60. За правилами пункту 2 частини першої статті 315 та частини четвертої статті 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити судове рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      61. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті прийняв правильне рішення, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому наявні підстави для зміни рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року в її резолютивній частині з викладених вище обставин.
      62. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року
      Керуючись статтями 290, 308, 311, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської областізадовольнити частково.
      2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року змінити: в абзаці третьому його резолютивної частини слова «мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік» замінити словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року».
      3. В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86877145