ANTIRAID

Постановление ОАСК оставленное в силе 6ААС об обязательстве включить в перечень на выплату суммы по вкладчику банка Михайловский перечисленной от ИРЦ

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13 вересня 2018 року № 826/14402/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до треті особи: про Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" було укладено договір банківського рахунку, згідно з яким банк відкрив йому поточний рахунок у гривні. Зазначив, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на його поточний рахунок були перераховані грошові кошти у розмірі 137179,02 грн як повернення коштів згідно з договорами від 14.03.2016 № 980-025-000203347, від 21.03.2016 № 980-025-000207333, від 05.05.2016 № 980-025-000233275. Проте, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних, відкликання ліцензії та початку процедури його ліквідації, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський" його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач зазначив, що рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.

Ухвалою суду від 19.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1440216, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 14.12.2016 провадження в адміністративній справі № 826/14402/16 зупинено до 28.01.2017.

27.01.2017 представником відповідача Кобцем О.В. подано до суду клопотання, у якому останній просить суд долучити до матеріалів справи докази включення позивача до Переліку фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський", кошти яких підлягають виплаті.

Ухвалами суду від 10.08.2017 прийнято адміністративну справу № 826/14402/16 до провадження судді Келеберди В.І. та поновлено провадження у справі.

Відповідно до ухвали суду від 17.11.2017 адміністративну справу № 826/14402/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 12.12.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. З приводу доданого представником відповідача до матеріалів справи витягу з додатку до листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. пояснив, що відповідачем включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу в межах гарантованої законом суми лише частину коштів позивача.

Відповідач у судове засідання 12.12.2017 не забезпечив явку уповноваженого представника, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Треті особи у судове засідання 12.12.2017 не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

У зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб, суд на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частини четвертої та частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 24.10.2014 між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_3.

14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1

Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".

Згідно квитанцій від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1

Згідно квитанції від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір № 980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1

Згідно платіжного доручення від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.

13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_3, 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_3 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":

в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";

в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".

Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_3 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_5 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".

Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1, є нікчемними.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За визначенням частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з пунктами 1.24, 1.30 статті 1 Закону України Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

З довідки про стан рахунку позивача вбачається, що 19.05.2016 ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зі свого рахунку НОМЕР_5, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив переказ коштів на рахунок позивача НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на підставі платіжних доручень:

№ 5617 на суму 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

№ 5620 на суму 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";

№ 5621 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";

№ 5619 на суму 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".

Таким чином, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 відповідними платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ "Банк Михайлівський", ініціював переказ коштів та сплату процентів на повернення позивачу на підставі відповідних договорів, укладених між ними.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Частинами другою, четвертою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підставі листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.

Представник позивача пояснив, що вказані кошти були зараховані на рахунок його довірителя з виконання договорів № 980-025-000207333 від 21.03.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський".

Таким чином, відповідачем не включено до Переліку вкладників інформацію стосовно позивача щодо решти коштів, які надійшли на рахунок останнього на виконання договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр". 

Суд звертає увагу, що договір № 980-025-000233275 від 05.05.2016 був укладений між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1 і 19.05.2016 спірні транзакції були вчинені саме на умовах цього договору.

При цьому, ПАТ "Банк Михайлівський", виконуючи розрахункові документи ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.

Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, згідно пункту 1.4 якої, розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Таким чином, договір, який був укладений між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом.

При цьому, суд звертає увагу, що договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.

19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та такими, що відповідають діючому законодавству України.

Також суд звертає увагу, що умовами договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1, передбачено можливість дострокового повернення коштів.

У спірному випадку, Відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19.05.2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7- 9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Втім, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та Позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.

Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку. 

Відповідно до частин 1-3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Факт перерахування вказаних вище коштів на рахунок позивача підтверджується довідкою про стан рахунку від 25.07.2016 № 3Г3/236, довідкою від 25.07.2016 № 3Г3/236/1, не заперечувався відповідачем.

Крім того, вказаний факт додатково підтверджується листом від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих., згідно якого відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо повернення коштів з розрахункового рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача.

Посилання ж відповідача на те, що фактично повернення коштів відбулось за рахунок Банку, оскільки ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мав достатніх коштів, в даному випадку є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин не мають відношення до предмету спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, що є підставою для задоволення позову у цій частині.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (в редакції, чинній станом на час розгляду справи), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 5 до цього Положення;

3) переліки рахунків за формою, визначеною у додатку 6 до цього Положення:

за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку;

осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане;

вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.

Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.

Переліки на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) складаються в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та засвідчуються підписами уповноваженої особи Фонду, головного бухгалтера банку та відбитком печатки банку (за наявності), в електронному вигляді - у csv-файлах. Дані на паперових носіях та в електронному вигляді повинні бути ідентичними.

Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства.

Переліки в електронному вигляді можуть бути передані до Фонду засобами електронної пошти Національного банку України.

Перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, формується на підставі файла "N" та включає інформацію тільки про осіб, які були вкладниками (мали вклади у банку) та поіменовані у файлі "N".

Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною у додатку 7 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону, а також про рахунки, здійснення банком операцій за якими обмежено.

Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.

Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Таким чином, у разі наявності підстав для включення даних про рахунок вкладника, який раніше не був включений до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, Уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.

Враховуючи викладене та те, що судом встановлено відсутність у відповідача підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, вимога позивача про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо останнього - як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Також, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача в частині даної позовної вимоги може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (01001, м. Київ, пров. Рильський, 10-12/3, ідентифікаційний код 38619024) подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", з урахуванням поданої інформації згідно листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76471778

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/14402/16

Головуючий у 1 інстанції: Катющенко В.П.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Файдюка В.В.
Чаку Є.В.

За участю секретаря Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Смолія Б.В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П., треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю" Інвестиційно - розрахунковий центр" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П., треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю" Інвестиційно - розрахунковий центр", в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 р. на поточний рахунок № НОМЕР_1, що належать ОСОБА_4; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_4. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", з урахуванням поданої інформації згідно листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Смолій Б.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції була недостатньо досліджена правова природа Договору та суд дійшов хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця.

30 листопада 2018 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким він підтримує позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. 07 листопада 2018 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 4ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.10.2014 р. між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_1.

14.03.2016 р. між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_4 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору, ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_4 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016 р.; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_4

Додатковою угодою від 29.03.2016 р. до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 р. сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".

Згідно квитанцій від 24.03.2016 р. та 29.03.2016 р., позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

21.03.2016 р. між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_4 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський", приймає від ОСОБА_4 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016 р.; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_4

Згідно квитанції від 21.03.2016 р., позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.

05.05.2016 р. між ОСОБА_4 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір № 980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_4 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_4 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017 р.; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок 26203508918702 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_4

Згідно платіжного доручення від 05.05.2016 р., з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 р. №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 р. № 812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 р. до 22.06.2016 р.

13.06.2016 р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 р. до 22.07.2016 р.. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016 р., згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 р. по 12.07.2018 р. включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018 р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 р. № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_1, 19.05.2016 р. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":

в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р.";

в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р.";

в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р.";

в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016 р.".

Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_1 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 26509300055802 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р., № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р. та № 980-025-000203347 від 14.03.2016 р.. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".

Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 р. №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 р. в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р."; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016 р." на рахунок НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, є нікчемними.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодувань за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).

Відповідно до підпунктів 3 ,4 частини 1 статті 2 Закону №4452-VI, вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник фізична особа (крім фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Тобто, грошові кошти, які надходять в банк на банківський рахунок фізичної особи, відповідно до вказаних приписів є вкладом, а фізична особа, на банківський рахунок якої надійшли грошові кошти, є вкладником.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону N 4452-VI, фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частинами 1 та 2 ст. 27 цього Закону передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

В силу ч. 5 ст. 27 Закону № 4452-VI, протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 вказаного Закону, Уповноваженій особі, серед іншого, надано право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно ч. 2 та п. 1 ч. 4 Закону № 4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2016р. ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зі свого рахунку 26509300055802, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив переказ коштів на рахунок позивача НОМЕР_1, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на підставі платіжних доручень: № 5617 на суму 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; № 5620 на суму 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; № 5621 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р."; № 5619 на суму 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016р.".

Отже, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 р. відповідними платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ "Банк Михайлівський", ініціював переказ коштів та сплату процентів на повернення позивачу на підставі відповідних договорів, укладених між ними.

На підтвердження факту зарахування коштів на відповідний рахунок позивачем надано виписку по його рахунку.

Однак, як зазначалося, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 р. №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 р. в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016 р."; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р."; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016 р." на рахунок НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, є нікчемними.

На підставі листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_4 на суму 87466,72 грн.

Отже,відповідачем не включено до Переліку вкладників інформацію стосовно позивача щодо решти коштів, які надійшли на рахунок останнього на виконання договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р., укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр". 

Частиною 2 ст. 38 Закону №4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч.3 ст. 38 Закону №4452-VI, визначено перелік підстав для визнання правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними.

З наведеного слідує, що Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Норми чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що спірні правочини є таким, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Варто зауважити, що в матеріалах справи відсутнє судове рішення про визнання недійсними спірних договорів.

Крім цього, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його Уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного Уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано Уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.

Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Як зазначалось, що між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір банківського рахунку, що не заперечується відповідачем. Договір № 980-025-000233275 від 05.05.2016 р. був укладений між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_4 та 19.05.2016 р. спірні транзакції були вчинені саме на умовах цього договору.

При цьому, ПАТ "Банк Михайлівський", виконуючи розрахункові документи ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.

Факт перерахування вказаних вище коштів на рахунок позивача підтверджується довідкою про стан рахунку від 25.07.2016 р. № 3Г3/236, довідкою від 25.07.2016 р. № 3Г3/236/1, не заперечувався відповідачем.

Також, вказаний факт додатково підтверджується листом від 14.12.2016 р. № 14.12.16/13-вих., згідно якого відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_4 на суму 87466,72 грн.

З огляду на вищевказане, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо повернення коштів з розрахункового рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що право позивача в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність транзакцій може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_4

За таких обставин, вірним є висновок суду про те, що відповідачем не доведено правомірності невключення позивача до переліку, на підставі якого позивач мав право отримати гарантовану суму як вкладнику банку, а тому обґрунтованими є вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Щодо доводів апелянта про те, що позивач не набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця, колегія суддів зазначає наступне.

Кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" надійшли на рахунки позивача та були залучені банком на його рахунок на умовах відповідного договору, укладеного між позивачем та банком, що, відповідно до вимог ст. 2 Закону, надає правові підстави для визнання таких коштів вкладом, а позивача - вкладником. Саме з моменту повернення позики від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", позивач не є позикодавцем, його правовідносини із небанківською фінансовою установою припинилися, а кошти, які надійшли на поточний рахунок позивача в Банк - є банківським вкладом.

Крім цього, аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року справа №822/1083/17 ( №К/9901/34888/18), де вказано, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що, в розумінні ст. 2 Закону № 4452-VI, позивач є вкладником банку, а кошти, які надійшли для нього як вкладника за Договором банківського рахунку від 20.05.2016 р., в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені ст. 26 Закону №4452-VI.

Апелянтом достатніх доказів, всупереч ч.2 ст.71 КАС України, на підтвердження викладених ним обставин до суду надано не було.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції вірно виходив з того, що обов'язок відповідача на вчинення відповідних дій прямо передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а, відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення, протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Смолія Б.В. залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Файдюк В.В.
Чаку Є.В.

Повний текст постанови виготовлено 17.12.2018 року

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78661520

  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наши решения. Суд указал, что операция по перечислению средств на счет истца не относится к сделкам, предусмотренным ч. 2 ст. 38 Закона №4452-VI, которые могут быть проверены Уполномоченным лицом на предмет их ничтожности и как следствие признаны ничтожными. В то же время правовая оценка доводов, которые могут указывать на недействительность сделки по другим основаниям, чем в связи с его ничтожностью, не может быть оценена при рассмотрении и решении данного дела, поскольку юрисдикция административных судов не распространяется на решения споров о признании договора недействительным.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      04 грудня 2019 року
      м. Київ
      справа № 759/332/15-ц
      провадження № 61-48375св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року у складі судді Наборозняка М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерне товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів.
      Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2010 року та 01 липня 2011 року вона, ОСОБА_1 , уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких внесла в банк грошові вклади за двома договорами на загальну суму 4 000 000 доларів США. За умовами договорів ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплачувати їй щомісячно проценти на суму вкладів, однак відповідач своїх обов`язків не виконує з березня 2014 року та на її звернення щодо виплати процентів не реагує.
      Зазначала, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року задоволено її вимоги та стягнуто з ПАТ «КБ ПриватБанк» на її користь проценти на суми вкладів, нараховані за кілька місяців, а 12 грудня 2014 року вона звернулася до ПАТ «КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила достроково повністю повернути їй вклади за вказаними вище двома договорами, однак відповідач продовжує ігнорувати її вимоги, вклади не повертає, проценти не нараховує і не виплачує.
      З урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу у розмірі 1 927 578, 09 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 1 800 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 98 136,99 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 29 441,10 доларів США за червень - грудень 2014 року. Також просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 119 945,21 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 35 983,56 доларів США за червень - грудень 2014 року.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Справа судами розглядалась неодноразово
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позов задоволено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору №SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, три відсотки річних в розмірі 29 441,10 доларів США, що еквівалентно 772 534, 46 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, три відсотки річних в розмірі 35 983,56 доларів США, що еквівалентно 944 208, 61 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 644 350 грн.
      Суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у порушення умов укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів не повернув позивачу на її вимогу вклади, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане виплатити позивачу вклади, проценти на вклади та три проценти річних із прострочених сум у валюті вкладу.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат змінено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401,11 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601, 26 грн.
      Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У грудні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування коштів за договором №SAMDN1000711169348 та за договором № SAMDN1000717735387, оскільки квитанції, надані позивачем, не містить відбитка печатки банку та не містить електронного підпису працівника банку.
      Крім того, суди неправильно визначив дату початку прострочення грошового зобов`язання та неправильно застосували статтю 625 ЦК України.
      Доводи інших учасників справи
      Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
      Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено до судового розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      Суд установив, що 12 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад у розмірі 900 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, строком 366 днів.
      Відповідно до пункту 2 договору банківського вкладу нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год першого банківського робочого дня наступного за датою укладення договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в договорі. Виплата процентів по вкладу повинна була здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в договорі, відкритому в банку, або шляхом видачі готівки в касі банку.
      Згідно з пунктом 3 договору банківського вкладу клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації.
      ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 12 липня 2010 року № SAMDN01000711169348 внесла на депозитний рахунок, який відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США.
      01 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000717735387 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 8% річних та відповідно до додаткової угоди № 2 від 12 жовтня 2012 року, яка була укладена до вказаного договору - під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, строком на 367 днів.
      Згідно з умовами вказаного договору банківського вкладу ОСОБА_1 мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
      Відповідно до пункту 7 договору банківського вкладу у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір може бути продовжений неодноразово без явки клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
      ОСОБА_1 відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року № SAMDN01000717735387 протягом строку його дії внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США. 
      12 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та № SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів. 
      Відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено.
      Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.
      Указаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором № SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором № SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період березень - травень 2014 року.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
      Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
      За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України).
      Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).
      Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
      Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
      Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
      Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка чека та банківської виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція, чек (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Судом першої інстанції досліджені оригінали договорів банківського вкладу від 12 липня 2010 року та від 01 липня 2011 року, оригінали квитанцій, які містять всі необхідні реквізити, відбитки печатки та оригінали виписок № GLKTLR9EKOLNDSQ6 від 11 травня 2018 року, № ATTN9NC5RPKIR6G2 від 11 травня 2018 року, № FHEHUQ3604QQ190T від 11 травня 2018 року, № QJB1MSIE19D4OCCB від 11 травня 2018 року, № 61K5RQ9ASRJPO9RO від 11 травня 2018 року, № 1DBDILDFR18DN104 від 11 травня 2018 року, які підтверджують внесення грошових коштів позивачем на депозитні рахунки.
      Частинами першою та третьою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Наявність у позивача оригіналу чеку ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджує внесення позивачем вкладу на депозитний рахунок.
      Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, шляхом стягнення суми вкладу, відсотків за користування грошовими коштами вкладника за червень - грудень 2014 року, що встановлено договором вкладу, а також 3 % річних за червень - грудень 2014 року у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань щодо повернення вкладу на вимогу вкладника.
      Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року, що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів № SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387.
      Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зробила висновок, що при обрахунку 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, а тому доводи касаційної скарги щодо неправомірності нарахування 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України у валюті вкладу є безпідставними.
      При вирішенні справи судами враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, якою справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Обставини, встановлені судами, щодо внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок не спростовано відповідачем, не надано доказів на підтвердження повернення банком вкладу вкладнику. Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок боргу у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе банком зобов`язань щодо повернення банківського вкладу та сплати процентів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.
      Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
      Щодо поновлення виконання (дії) оскаржуваного судового рішення
      За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Отже, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року.
      Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86364840
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/3813/16
      Провадження № 11-1409апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «Актабанк» відповідно) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (суддя Турлакова Н. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (судді Дурасова Ю. В., Щербак А. А., Баранник Н. П.) у справі № 804/3813/16 за позовом Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Кам`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - ОДПІ) до ПАТ «Актабанк» про стягнення заборгованості та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У червні 2016 року ОДПІ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Актабанк» про стягнення з відповідача податкового боргу на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      2. На обґрунтування позову ОДПІ зазначила, що відповідач перебуває на податковому обліку в цій ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів і має податковий борг на вказану вище загальну суму, який станом на 30 травня 2016 року залишається несплаченим, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року позов задовольнив: стягнув з рахунків ПАТ «Актабанк» у банках, що обслуговують платника податків, на користь бюджету податковий борг на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заборгованість зі сплати податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.
      6. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що ці рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, оскільки вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI). Також скаржник послався на те, щоцей спір з урахуванням положень статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв`язку із визнанням його неплатоспроможним.
      8. На підставі викладеного скаржник просить скасуватиоскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
      Позиція інших учасників справи
      9. У відзиві на касаційну скаргу ОДПІ зазначила, що не погоджується з касаційною скаргою та просить відмовити в її задоволенні. Зокрема, позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтись тільки в межах ліквідаційної процедури. Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З прийняттям рішення про початок процедури ліквідації не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати зобов`язання. На думку ОДПІ, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням.
      Рух касаційної скарги
      10. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалоювід 22 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      16. ПАТ «Актабанк» з 22 квітня 2008 року перебуває на обліку в ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів.
      17. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      18. 19 лютого 2015 року відповідач подав до ОДПІ податкову декларацію з податку на нерухоме майно, згідно з якою сума податкового зобов`язання за 2015 рік склала 26 тис. 56 грн 68 коп.
      19. Також відповідач подавав до ОДПІ податкові декларації із сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17 лютого 2016 року у сумі 672 грн 19 коп. та від 22 лютого 2016 року у сумі 412 грн 44 коп.
      20. Отже, ПАТ «Актабанк» має податковий борг за узгодженими податковими зобов`язаннями з податку на нерухоме майно та податку з плати за землю на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп., і цей податковий борг не погашений.
      21. 07 травня 2015 року ОДПІ сформувала податкову вимогу № 806-25 на суму 6 тис. 514 грн 17 коп., яка була отримана відповідачем 18 травня 2015 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
      22. У зв`язку з невиконанням податкового законодавства щодо сплати податкового боргу, який виник в результаті самостійно узгоджених податкових зобов`язань, контролюючий орган на підставі положень підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу з ПАТ «Актабанк».
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      23. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      24. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      25. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      26. Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      27. Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України.
      28. Згідно із частиною другою статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
      29. Частиною четвертою статті 50 КАС Українивизначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.
      30. Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС Українисвідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
      31. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.
      32. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що надавала б право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.
      33. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб`єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
      34. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
      35. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      37. Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
      38. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
      39. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
      40. Згідно із пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
      41. За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
      42. Позов про примусове стягнення з відповідача як платника податків подано ОДПІ в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, а спір виник у зв`язку з невиконанням вимог ОДПІ як суб`єкта владних повноважень про таку сплату.
      43. Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що ОДПІ, звернувшись до суду з позовом про примусове стягнення податкового боргу з платника податків в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, реалізувала свої владні управлінські функції і виступила як суб`єкт владних повноважень.
      44. Велика Палата Верховного Суду не приймає доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про те, що цей спір підвідомчий господарським судам з посиланням на норми Закону № 2343-XII та приписи пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на таке.
      45. Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      46. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      47. За положеннями статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
      48. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор (частина друга статті 10 Закону № 2343-XII).
      49. Згідно з абзацами третім та дев`ятим частини першої статті 1 Закону № 2343-XII банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому неплатоспроможністю є неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      50. Водночас Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визначено порядок визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку в позасудовому порядку, не в межах судової справи про банкрутство.
      51. Закон № 4452-VI, який є спеціальним законом у таких правовідносинах, встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою і фізичними особами.
      52. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VIрішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.
      53. Отже, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) є відмінною від процедури банкрутства за Законом № 2343-XII.
      54. За таких обставин у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
      55. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про стягнення контролюючим органом з платника податків податкового боргу є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      56. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності вимоги ОДПІ щодо стягнення коштів з ПАТ «Актабанк» в розмірі податкового боргу, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      57. Позовні вимоги ОДПІ обґрунтовані тим, що узгоджена сума податкових зобов`язань не була сплачена відповідачем як платником податків, зборів та обов`язкових платежів у встановлений законом строк та стала податковим боргом ПАТ «Актабанк», який підлягає погашенню в порядку, визначеному ПК України.
      58. Проте порядок погашення податкової заборгованості відповідача регулюється Законом № 4452-VI та здійснюється в межах ліквідаційної процедури.
      59. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
      60. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
      61. Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
      62. Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів платника податків з платника податків провадиться не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      63. Таким чином, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      64. Пунктом 1.3 статті 1 ПК України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом № 2343-XII, з банків, на які поширюються норми Закону № 4452-VI, та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
      65. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону № 4452-VI відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      66. Пункт 2 частини першої статті 77 Закону № 2121-III визначає відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду однією з умов ліквідації банку.
      67. Відповідно до частин п`ятої та шостої цієї ж статті Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду.
      68. Фонд у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону № 4452-VI.
      69. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      70. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
      71. Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
      72. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 4452-VI визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
      73. Статтею 52 Закону № 4452-VI визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.
      74. Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав. Зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
      75. Передбачений ПК України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини другої, частина четверта статті 49 Закону № 4452-VI).
      76. Як убачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ліквідаційну процедуру ПАТ «Актабанк» розпочато 16 січня 2015 року, яку в подальшому продовжено до 15 січня 2018 року включно.
      77. Таким чином, вимога контролюючого органу про стягнення з ПАТ «Актабанк» податкового боргу з земельного податку та з податку на нерухоме майно за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, тобто в період здійснення ліквідаційної процедури, в порядку, передбаченому ПК України, є необґрунтованою.
      78. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОДПІ про стягнення з рахунків ПАТ «Актабанк» податкового боргу в сумі 27 тис. 141 грн 31 коп.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      80. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      81. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      82. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, а виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Актабанк» про стягнення заборгованості.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86241635
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 640/19678/18
      Провадження № 11-415апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т.О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 640/19678/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року (суддя Кармазін О. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Беспалов О. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києваз позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), зокрема, у період з 24 квітня до 23 липня 2014 року та у період з 23 липня 2014 року до 28 травня 2015 року:
      - у частині бездіяльності щодо продажу (відчуження) належних Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Інтербанк» (далі - ПАТ «КБ «Інтербанк») цінних паперів емітентів ТОВ «Праймтрейдексперс» (прості векселі АА2484356, АА2484355, АА2484352, 2484351 та АА2484353); ТОВ «Лок-проперті» (прості векселі АА2484404, АА2484409, АА2484408, АА2484407, АА2484411 та АА2484405); ТОВ «Комерцтрейдпрофіт (прості векселі АА2285226, АА2285227, АА2285225 та АА2285294); ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» (прості векселі АА2285249, АА2285248 та АА2285246); ТОВ «Капіталіндастрістайл» (прості векселі АА2285245, АА2285244, АА2285243 та АА2285241); ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ» (прості векселі АА2484306, АА2484305, АА2484303, АА2484304, АА2484302 та АА2484301); ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» (прості векселі АА2484307, АА2484309, АА2484310, та АА2484308); ВАТ «Сільроспродукт» (прості векселі АА2021440, АА2021437, АА2021436 та АА2021446); ПАТ «Земтрансугіддя» (прості іменні акції ISIN UA4000048821 у кількості 1 766 667 штук) згідно з положеннями, зокрема, частини восьмої статті 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», частини сьомої статті 51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, що діяла у період з 11 липня 2004 року до 12 серпня 2015 року, пунктів 10.3 і 10.4 глави 10 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2) (далі - Положення № 2), в редакції, що діяла у період з 11 квітня до 04 грудня 2014 року, та пункту 2 глави 11 розділу V Положення № 2 в редакції, що діяла у період з 05 грудня 2014 року до 10 серпня 2015 року;
      - у частині бездіяльності щодо звернення стягнення (задоволення вимог відповідно до невиконаних зобов`язань за рахунок заставного майна) на предмет застави (заставне майно) у вигляді цінних паперів за кредитною заборгованістю позичальників: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейд сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» та ТОВ «Габо трейд сервіс груп», а саме: прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Альтвір Інвест» (ISIN UA4000022545) у кількості 9 570 штук, 4 575 штук, 3 655 штук та 4 525 штук, іменні інвестиційні сертифікати Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Довіра» ТОВ «КУА «Система плюс» (ISIN UA4000098297) у кількості 50 000 штук, 50 000 штук та 50 000 штук, прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Сертеза» (ISIN UA40000104970) у кількості 9 370 000 штук та 3 100 000 штук та прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» (ISIN UA4000015861) у кількості 22 850 штук згідно з положеннями, зокрема, частини другої статті 1, статті 19, частин першої та шостої статті 20 Закону України «Про заставу» та частини першої статті 576, частин першої та другої статті 589, частин першої та другої статті 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ПАТ «КБ «Інтербанк» та його кредиторам завдано шкоди в розмірі 903 225 918,98 грн.
      2. Позов обґрунтовано тим, що через бездіяльність Фонду як тимчасового адміністратора та ліквідатора ПАТ «КБ «Інтербанк» позивачу як акцептованому кредитору другої черги вказаного банку завдано шкоди, зокрема, у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості в часі належних йому грошових коштів у період з 23 жовтня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 28 листопада
      2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року,відмовив у відкритті провадження за адміністративним позовом.
      4. Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу № 640/19678/18 для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
      5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
      6. 10 квітня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та другої інстанцій залишити без змін.
      7. 18 квітня 2019 року колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи № 640/19678/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з оскарженням скаржником судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 червня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
      9. 23 квітня 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».
      10. На підставі зазначеної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 квітня 2014 року № 31 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Інтербанк» (далі - уповноважена особа Фонду).
      11. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року № 432 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Інтербанк» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 липня 2014 року № 51 було розпочато ліквідаційну процедуру.
      12. ОСОБА_1 подав до Фонду та уповноваженої особи Фонду низку звернень для з`ясування обставин щодо невідчуження у встановленому порядку активів ПАТ «КБ «Інтербанк» та непогашення боргів позичальників перед банком у період з 24 квітня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      13. 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду із заявою про надання інформації про укладання договорів продажу боргових цінних паперів емітентів - ТОВ «Праймтрейдексперс», ТОВ «Лок-проперті», ТОВ «Комерцтрейдпрофіт, ТОВ «Комерційна група «Едельвейс», ТОВ «Капіталіндастрістайл», ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ», ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» та ВАТ «Сільроспродукт». У відповідь на вказану заяву відповідач зазначив, що відповідні договори щодо реалізації цінних паперів вказаних емітентів не укладалися.
      14. Також ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою від 02 травня 2018 року щодо надання інформації про дії зі стягнення заборгованості з восьми боржників ПАТ «КБ «Інтербанк» емітентів боргових цінних паперів - ТОВ «Праймтрейдексперс», ТОВ «Лок-проперті», ТОВ «Комерцтрейдпрофіт, ТОВ «Комерційна група «Едельвейс», ТОВ «Капіталіндастрістайл», ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ», ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» та ВАТ «Сільроспродукт» та тринадцяти боржників-позичальників, а саме: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Маген ВМ», ТОВ «Кейн трейд груп», ТОВ «КБК груп», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейл Сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» ТОВ «Габо трейд сервіс груп», ТОВ «Будальянс плюс», ПП «Альфа-Л» та ДП «Екоіл авіа», однак йому було відмовлено у наданні запитуваної інформації листом від 01 червня 2018 року № 128.
      15. 19 червня 2018 року позивач звернувся до Фонду та уповноваженої особи Фонду із заявами про надання інформації, зокрема, щодо дій зі стягнення заборгованості із зобов`язаних за векселями відповідних емітентів осіб, однак отримав відмову у наданні запитуваної інформації.
      16. 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Фонду заяву щодо договорів продажу, зокрема, цінних паперів ПАТ «Землетрансугіддя» (прості іменні акції), на що отримав відповідь про те, що вказані договори не укладалися.
      17. Позивач надав суду інформацію щодо тринадцяти боржників-позичальників ПАТ «КБ «Інтербанк»: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Маген ВМ», ТОВ «Кейн трейд груп», ТОВ «КБК Груп», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейл сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» ТОВ «Габо трейд сервіс груп», ТОВ «Будальянс Плюс», ПП «Альфа-Л» та ДП «Екоіл авіа», а саме про дату укладання кредитних договорів, розмір кредиту, забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами та розмір зобов`язань за кредитними зобов`язаннями кожного позичальника, та зазначив, що він не виявив інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень про подання до суду позовних заяв щодо звернення стягнення на заставу за кредитними договорами до вказаних юридичних осіб від імені або в інтересах ПАТ «КБ «Інтербанк».
      З цього приводу позивач 28 серпня 2018 року подав до Фонду та уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Інтербанк» запити щодо вказаних обставин та отримав відповідь, що позови до зазначених боржників не подавалися.
      18. Вважаючи, що відповідач мав вичерпні підстави звернутися до суду щодо звернення стягнення на заставне майно за кредитами відповідних позичальників, однак не зробив цього, чим порушив його право як акцептованого кредитора другої черги на належне відшкодування гарантованої суми згідно із Законом № 4452-VI, зокрема, у період з 24 квітня 2014 року до 28 травня 2015 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      19. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, зважаючи на предмет та підстави позову, характер заявлених спірних відносин, даний спір не є публічно-правовим, і не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції зауважив, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства в порядку ЦПК України.
      20. Такі висновки обґрунтовано тим, що за характером відносин, підстави позову зводяться до невчинення Фондом певних дій з активами банку, щодо розпорядження майном банку, який знаходиться у ліквідаційній процедурі, що за своїм предметом є сферою регулювання цивільно-правових відносин, а сам позов у даній справі спрямований на захист від заявлених Фондом вимог щодо відшкодування шкоди через встановлення адміністративним судом певних фактів та обставин, що знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
      21. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у даному випадку, Фонд не виконує жодних публічно-владних управлінських функцій, у т.ч. по відношенню до позивача, з огляду на що даний спір за своїм предметом та характером викладених відносин не є публічно-правовим, і між ОСОБА_1 та Фондом відсутній публічно-правовий спір.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      22. На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що Фонд відповідно до положень Закону № 4452-VI також наділений владними повноваженнями і стосовно кредиторів відповідних банків щодо зміни істотних умов зобов`язання банку перед кредитором, у тому числі в частині строку виконання зобов`язання, щодо визнання або невизнання вже наявного зобов`язання повністю або частково, щодо встановлення нового строку виконання зобов`язання, якщо воно було акцептовано тощо, крім того, наділений виключними владними повноваженнями щодо контролю та впливу на істотні умови зобов`язання та його виконання (прямо або опосередковано) як своїми діями, так відповідно і своєю бездіяльністю, а також щодо зміни належного виконавця (сторони) зобов`язання, припинення зобов`язання тощо.
      З огляду на вказане спір між фізичною особою - кредитором банку, що ліквідується, та Фондом як суб`єктом владних повноважень, виключних владних повноважень, визначених положеннями Закону № 4452-VI, на думку скаржника, належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті при повному з`ясуванні всіх обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      24. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пункту7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      27. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      30. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      31. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      32. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      33. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      34. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      35. Відповідно до пунктів 4 та 9 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду з дня свого призначення у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
      36. Згідно із частиною першою статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      37. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      38. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      39. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      40. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      41. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю, на думку позивача, невиконаного Фондом як тимчасовим адміністратором та ліквідатором ПАТ «КБ «Інтербанк» зобов`язань щодо звернення стягнення на заставне майно за кредитами відповідних позичальників, що призвело до завданої шкоди, зокрема, у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості належних йому грошових коштів, а саме у період з 23 жовтня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      42. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду та уповноваженої особи Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      43. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем дій уповноваженої особи Фонду не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
      44. Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      45. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у частині оскарження бездіяльності Фонду щодо звернення на заставне майно за кредитами позичальників ПАТ «КБ «Інтербанк», внаслідок чого позивачу завдано шкоди, зокрема у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості у часі належних йому грошових коштів, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      47.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      48. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. За правилами частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86241665
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 761/45721/16-ц
      Провадження № 2/761/351/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      (заочне)
      13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді - Фролової І.В.,
      при секретарі - Токач М.С.,
      за участі:
      представника позивача - Масленнікової Т.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, -
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Позовні вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року, за умовами якого ОСОБА_3 вніс грошові кошти у розмірі 800 000 грн. на вкладний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5 % річних. Договір було пролонговано згідно положень п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 144, ОСОБА_4 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 28 січня 2016 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн., однак, невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн. Відповідно до законодавства, пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такими особами позивач вважає ОСОБА_2 і просить з нього стягнути суму належний йому на праві власності грошових коштів.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року прийнято справу до провадження судді ОСОБА_6 на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2017 року у відповідності до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року витребувано від Національного банку України, наступну інформацію, а саме: інформацію про те, чи звертався Національний банк України до власників істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для усунення виявлених недоліків і чи виконували всі вимоги та рекомендації власники для недопущення неплатоспроможності Банку та відповідні документи та підтвердження такої інформації; інформацію про здійснені Національним банком України інспекційні перевірки діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за період з 2009 року до 2015 року включно та про строки надання результатів таких перевірок до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також звіти про здійснені інспекціїні перевірки за зазначений період; інформацію стосовно того чи були виявлені під час здійснення таких інспекційних перевірок недоліки у діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та які заходи вживались для їх усунення; інформацію щодо того чи було визнано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» проблемним та документ, яким Національним банком України було надано Банку такий статус;інформацію щодо того, який рейтинг за системою CAMELS за результатами інспекційних перевірок було надано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та в які строки надавалась ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» інформація відносно встановленого за результатами інспекційної перевірки рейтингу Банку за системою CAMELS.
      На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-1498 від 03 грудня 2018 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Марчук М.В., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_6 по причині закінчення п`ятирічного строку призначення на посаду.
      Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року справу прийнято до провадження судді Фролової І.В.
      12 березня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
      Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
      Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце справи повідомлений належним чином.
      Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
      Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
      Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.
      Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з огляду на таке.
      Судом встановлено, що між ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву №300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року.
      Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_8 вніс грошові кошти в національній валюті на Вкладний рахунок № НОМЕР_1 у сумі 800 000,00 грн. на строк з 25 червня 2014 року до 25 вересня 2014 року.
      Згідно з п. 2 Договору за час користування коштами протягом зазначеного строку Банк нараховує і виплачує проценти за ставкою 24,50% річних. Нараховані відсотки зараховуються Вкладнику на рахунок № НОМЕР_2 .
      Відповідно до п. 6 Договору після закінчення строку, визначеного п. 1 Договору, Вклад повертається Вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених п. 5.2 Основних умов. Строк розміщення Вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.3 Основних умов (п. 7 Договору).
      Згідно з п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли Вкладник не надав Банк письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за Договором не обмежена. Після закінчення кожного строку, на який було продовжено розміщення строкового вкладу, кошти зі строкового вкладу, кошти зі строкового вкладного рахунку можуть бути повернуті вкладникові за його письмовою заявою на умовах, визначених у абзаці першому цього пункту Основне умов, а дія Договору припиняється.
      Таким чином, строк дії Договору було пролонговано, до 25 вересня 2015 року.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.
      20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районне нотаріального округу Мокрицькою Н.В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №144, спадкова справа №3/2015, згідно якого ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в AT «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 
      Згідно зі свідоцтвом залишок коштів на рахунку НОМЕР_3 складає 800 000,00 грн., залишок коштів на рахунку № НОМЕР_5 станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. 
      Відповідно до довідки Банку №9-322000/647 від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку НОМЕР_5 , на який було перераховано суму депозиту та нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 
      28 січня 2016 року було отримано гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн.
      Таким чином, з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн., загальний розмір заборгованості склав 710 823,04 грн.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 
      Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно. 
      Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 
      Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
      Після отримання Свідоцтва про право на спадщину позивач в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання Вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року, що підтверджується відповідним листом. У той же день до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто.
      Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      Таким чином, ОСОБА_4 є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу (за винятком гарантованої суми у розмірі 200000 грн.) не повернуто.
      У відповідності до положень ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
      Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
      Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
      Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
      контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім того, ч. 4 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті Національного банку України, яка є загальнодоступною, структура власності Банку виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_2 , якому належить 94,9% акцій Банку.
      Крім того, ОСОБА_2 , будучи опосередкована власником 94,9% акцій Банку, є контролером Банку, в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто фізична особою, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім визнання відповідача, пов`язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.
      При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.
      Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.
      Так, у відповідності до листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року Акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено у встановлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в Національному банку України та інших економічних нормативів.
      Враховуючи, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, зменшення розміру регулятивного капіталу на 19% та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) Банку до однієї третини від мінімального рівня, установленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, а також суттєве погіршення стану ліквідності Банку та незабезпечення акціонером Банку виконання гарантійних зобов`язань і заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних».
      За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
      За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.
      Крім того, у відповідності до ст. 71Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
      Власники істотної участі банку в силу положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а 2013 -2014 р.р. було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
      Також, з наданих до суду ухвал, постановлених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у рамках розгляду клопотань слідчих, вбачається, що у провадженні Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування за фактом розтрати службовими особами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період часу 2010-2015 р.р. коштів банку.
      Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено заподіяння йому збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн., що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролера та власника істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      За ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Як передбачено ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.
      Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
      За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь- які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.
      За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
      Керуючись ст. ст. 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів - задовольнити у повному обсязі.
      Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
      Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
      Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
      ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
      ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
      Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», місцезнаходження - 04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, 60.
      Повний текст рішення складений 24 травня 2019 року.
      Суддя:
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81988082
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 761/46959/17
      Провадження № 14-306цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року, ухвалене суддею Осауловим А.А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2018 року, прийняту у складі суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.
      Історія справи
      Короткий зміст та обгрунтування та позовних вимог
      1. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» (далі - уповноважена особа Фонду), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду Волощука І.Г. від 13 листопада 2015 року в частині визнання нікчемним договору банківського рахунку від 17 вересня 2015 року та правочину щодо перерахування коштів у сумі 180 000 грн на поточний рахунок № НОМЕР_1 за договором банківського рахунку від 17 вересня 2015 року, а також зобов`язати уповноважену особу Фонду Луньо І.В. включити позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції»(далі - ПАТ «Банк «Національні інвестиції»), які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» було укладено договір банківського рахунку фізичної особи № 26280980/11/Деп (далі - договір). За умовами цього договору банк відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_2 у національній валюті та/або іноземній валюті. 17 вересня 2015 року на виконання договору позики від 01 червня 2015 року, укладеного між позивачем як позикодавцем та ОСОБА_4 як позичальником, на поточний рахунок позивача від ОСОБА_4 були зараховані грошові кошти в розмірі 180 000 грн. Однак уповноважена особа Фонду Волощук І.Г. повідомив позивача про нікчемність договору банківського рахунку від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів на рахунок останнього та про нікчемність договору банківського вкладу, укладеного з позивачем 17 вересня 2015 року. На думку ОСОБА_1 , наказ відповідача «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос та дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача, до переліку вкладників банку є протиправними та безпідставними, тому він підлягає включенню у перелік вкладників як такий, що має право на отримання гарантованої суми вкладу відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
      4. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір банківського рахунку від 17 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» і правочин від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 180 000 грн з поточного рахунку ОСОБА_4 на поточний рахунок ОСОБА_1 із призначенням платежу «Повернення безвідсоткової позики згідно з договором б/н від 01 червня 2015 року без податку на додану вартість» було визнано нікчемними на підставі вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що пред`явлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, враховуючи, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, який має іншій характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суди не в повному обсязі з`ясували обставини справи та неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.
      8. При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач вже звертався за захистом своїх прав до адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, предметом якого було протиправне невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників (без зазначення у такому позові інших сторін, а також розміру та дати вкладу), однак йому було відмовлено у прийнятті позовної заяви з посиланням на підвідомчість такої справи судам господарської юрисдикції. Судом апеляційної інстанції не роз`яснено, до юрисдикції якого суду йому необхідно звертатися з цим позовом. При цьому, позивач захищає свій майновий інтерес як споживач фінансової послуги та намагається відновити своє порушене майнове право на грошові кошти, розміщені в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» на його рахунку. Наявний у цій справі спір, є приватно-правовим, оскільки виник з цивільно-правового договору банківського рахунку (вкладу), а відповідач своїм рішенням відмовився виконувати зобов`язання банку перед ним. Дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г., оформлені наказом від 13 листопада 2015 року № 56/1 ос про визнання нікчемними правочинів з укладення договору № 26280980/11/Деп банківського рахунку та транзакції щодо зарахування на його рахунок грошових коштів, є неправомірними і такими, що суперечить вимогам законодавства, адже зарахування коштів на банківський рахунок не є правочином. Крім того, з вимогою про нікчемність правочину (договору банківського рахунку) має звертатися Фонд гарантування вкладів фізичних осіб шляхом пред`явлення позову в загальному порядку, передбаченому ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивача протиправно не включено до переліку вкладників банку, яким має бути здійснено гарантоване законом відшкодування коштів.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      9. 05 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з місцевого суду.
      10. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.
      11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Позиція Верховного Суду
      14. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      15. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      16. Згідно із ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      17. За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      18. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      19. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      20. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) - юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      21. Статті 3 та 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову) регламентували, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      22. Отже, основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них у якості сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      23. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
      24. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      25. Вищенаведені спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      26. Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      27. Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      28. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      29. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      30. Зокрема, згідно з п. 1, 2 ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      31. Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
      32. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      33. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.
      34. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
      35. Згідно з положеннями ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      36. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      37. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої ст. 26 цього Закону.
      38. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.
      39. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      40. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      41. При цьому Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб.
      42. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що вказаний спір, наявність якого обґрунтовано позивачем у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»граничного розміру відшкодування за вкладами.
      43. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17.
      44. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      45. Разом з тим, в касаційній скарзі позивач зазначив, що звертався з цим позовом і до Окружного адміністративного суду міста Києва, проте останній відмовив йому у відкритті провадження у справі згідно з ухвалою від 05 серпня 2016 року, яка мотивована тим, що даний спір підсудний місцевому господарському суду.
      46. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновок про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору вказана відмова у відкритті провадження у справі за правилами адміністративного судочинства за аналогічними вимогами позивача поставила під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      47. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у п. 1 ст. 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      48. Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      49. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      50. Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.
      51. Відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      52. Тому доводи касаційної скарги стосовно встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує позивач, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.
      53. Щодо вищевказаного позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фондув частині визнання нікчемним договору банківського рахунку та правочину щодо перерахування коштів, Велика Палата Верховного Суду констатує наступне.
      54. Згідно із ч. 2, 10 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      55. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.
      56. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу, розпорядження, повідомлення тощо) уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      57. Зазначене рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), а тому не може порушувати будь-які права цих осіб унаслідок прийняття такого рішення. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку (наказу, розпорядження, повідомлення, тощо), сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      58. Отже, встановлена правова природа зазначеного рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визначення його протиправності, а тому ці позовні вимоги не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних судах).
      59. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (провадження № 12-9зг18), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18), від 4 липня 2018 року у справі № 815/5392/16 (провадження № 11-465апп18), від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1061/16 (провадження № 11-654апп18), від 22 серпня 2018 року у справі № 805/5104/15-а (провадження № 11-655апп18).
      60. При цьому, вищенаведені висновки також не були враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року.
      61. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      62. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч. 6 ст. 411 ЦПК України).
      63. Частиною 4 ст. 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      64. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      65. Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      66. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу щодо визнання правочинів нікчемними, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
      67. В частині вирішенняпозовних вимог про зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити ОСОБА_1 до переліку вкладників Банкупостанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року належить скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.
      68. Щодо судових витрат
      69. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      70. Оскільки зміна вказаної мотивувальної частини постанови Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року не тягне зміни розподілу судових витрат, Верховний Суд не змінює розподілу судових витрат.
      Керуючись ст. 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Змінити постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» про визнання протиправним та скасування наказу щодо визнання правочинів нікчемними, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
      В частині позовних вимогОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» про зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити до переліку вкладників Банку постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86105191