ANTIRAID

Постановление БП-ВС о возможности и порядке зачета встречных однородных требований кредита и депозита в банке

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 914/3217/16

Провадження N 12-176гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (представник - Свистунов А.В.),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (представник - Кулак І.О.),

треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представники - Мостепанюк В.І., Сотнікова І.В., Шевченко Ю.А.), Національний банк України (представник - Софін О.В.), ОСОБА_9 (не з'явився),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 914/3217/16 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, на стороні відповідача - ОСОБА_9, про визнання недійсним одностороннього правочину за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Зварич О.В., Скрипчук О.С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року (головуючий суддя Гоменюк З.П., судді Петрашко М.М., Щигельська О.І.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар") про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);

- ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно здійснив зарахування своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, оскільки укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", відповідні зустрічні вимоги не є тотожними між собою, а спірна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була вчинена в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року N 692 БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. 21 січня 2011 року ПАТ Дельта Банк (кредитор) і ТОВ Яблуневий дар (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12,5 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 20 січня 2012 року (пункт 1.1.1 договору).

4. 22 червня 2011 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 4 до договору кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, розміром 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості - 20 січня 2016 року.

5. 19 липня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) і ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір мультивалютної кредитної лінії N НКЛ-2005469/2, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 30 червня 2013 року (пункт 1.1.1 договору).

6. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 20 до договору від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 19 672 500,55 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13, 3.3.13.14 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.14 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року включно, а пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13 цього договору - 20 січня 2015 року).

7. 27 червня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469/4, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 15 серпня 2014 року (пункт 1.1.1 договору).

8. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 12 до договору кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року включно, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17, 3.3.13.18 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.18 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року, а пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 цього договору - 20 січня 2015 року).

9. 03 липня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N НКЛ-2005469/5, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 5 400 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 01 серпня 2015 року (пункт 1.1.1 договору).

10. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 11 до договору кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6 300 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 серпня 2015 року.

11. Відповідно до пунктів 3.2.6, 3.2.6.2 договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, укладених між сторонами, банк має право на договірне списання коштів з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого в ПАТ "Дельта Банк". Якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого у ПАТ "Дельта Банк", не збігається з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, списання здійснюється в сумі коштів в іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за цим договором і витрат кредитора (комісій, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти. Для погашення такої заборгованості позичальник доручає кредитору здійснювати від імені та за рахунок позичальника купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР) за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією та дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника у відповідній валюті. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника вважаються такими, що узгоджені останнім.

12. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) уклали договір банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США, згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.11 якого сума вкладу складає 1 344 005,00 доларів США, яка залучається на строк з моменту його зарахування на рахунок банку по 11 травня 2015 року. Якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку, дія договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за ставкою 0,01 % річних. При цьому вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про вимогу повернення вкладу або його частини не менш ніж за три банківські дні до очікуваної дати повернення.

13. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_9 уклали додатковий договір N 1 до договору N 003-09508-060514, яким пункт 1.11 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. У цьому випадку нарахування процентів за вкладом відбувається за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 цього договору. Вкладник зобов'язується повідомляти про таке часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в пункті 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 договору.

14. 03 серпня 2014 року ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (первісний кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору частину права вимоги до боржника (ПАТ "Дельта Банк") розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США.

15. На підставі зазначеного договору відступлення права вимоги 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 надіслали ПАТ "Дельта Банк" спільне повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, у якому зазначили про необхідність здійснення виплат за договором банківського вкладу в межах суми відступленого права вимоги на рахунок ТОВ "Яблуневий дар" N 2600139543840, відкритий у Публічному акціонерному банку "Акціонерно-комерційний банк "Львів".

16. Також 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про дострокове відкликання частини вкладу розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США, яку просило у 3-денний строк перерахувати на вказаний рахунок N 2600139543840.

17. 02 березня 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 повторно надіслали зазначені повідомлення та заяву на адресу ПАТ "Дельта Банк".

18. 27 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);

- ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.

19. Разом з тим 06 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Яблуневий дар" з претензіями про сплату заборгованості за договорами кредитної лінії:

- від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 загальним розміром 11 742 435,21 євро (з яких 11 594 594,64 євро заборгованості за кредитом та 147 840,57 євро процентів);

- від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 загальним розміром 11 203 550,41 євро (з яких 11 072 500,55 євро заборгованості за кредитом та 131 049,86 євро процентів);

- від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 загальним розміром 34 463 393,78 євро (з яких 34 000 000,00 євро заборгованості за кредитом, 420 164,38 євро заборгованості за нарахованими процентами та 43 229,40 євро заборгованості за простроченими процентами до 31 дня);

- від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 загальним розміром 6 374 564,38 євро (з яких 6 300 000,00 євро заборгованості за кредитом та 74 564,38 євро процентів).

20. 02 березня 2015 року постановою Правління НБУ N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.

21. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року.

22. 02 жовтня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення N 181 про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року.

23. У подальшому, посилаючись на безпідставне зарахування ТОВ "Яблуневий дар" своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

24. Господарський суд Львівської області рішенням від 10 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року, позов задовольнив повністю. Визнав недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Яблуневий Дар" від 27 лютого 2015 року та стягнув з відповідача витрати зі сплати судового збору.

25. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про наявність підстав для визнання недійсним правочину - заяви відповідача про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року з огляду на її суперечність нормам чинного законодавства, оскільки договором банківського вкладу від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" не передбачено можливості відкликання частини вкладу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі (як це зазначили ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 у спільному повідомленні від 20 лютого 2015 року), тобто в банку не виникло зобов'язання з повернення відповідачу частини вкладу в невстановлений договором спосіб і визначений у ньому строк.

26. Також суди вказали, що умовами кредитних договорів, про які йдеться в оспорюваній заяві, передбачено конвертацію іноземної валюти при погашенні заборгованості за цими договорами за поточним курсом на МВРУ та/або на МВР станом на дату такої операції, тому конвертація відповідачем відповідних сум за крос-курсом євро до долара США та навпаки за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, є неправомірною й такою, що призвела до зарахування ним сум (зустрічних однорідних вимог), які не є тотожними.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

27. У листопаді 2017 року ТОВ "Яблуневий дар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

28. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

29. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30. Після передачі касаційної скарги на розгляд Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу разом з поданою ТОВ "Яблуневий дар" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).

31. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

32. Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог строк повернення позивачем відповідачу частини вкладу за договором банківського вкладу настав; висновки суду щодо неправомірної конвертації валюти є безпідставними, оскільки відповідач не здійснював придбання іноземної валюти для погашення кредиту, а погасив борг шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

33. У судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення по суті справи та підтримав доводи касаційної скарги.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ПАТ "Дельта Банк", ФГВФО і НБУ на касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар", у яких зазначено, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки, зокрема, умовами договору банківського вкладу (депозиту) не передбачено дострокового відкликання частини банківського вкладу саме шляхом здійснення переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, а тому визначений цим договором належний строк повернення банком частини банківського вкладу не настав, при цьому ТОВ "Яблуневий дар" не зверталося до позивача з розпорядженням про списання грошових коштів, як це передбачено положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України. Крім того, зустрічні вимоги відповідача не є тотожними, оскільки, враховуючи узгоджений сторонами порядок конвертації іноземних валют (за поточним курсом на МВРУ та/або МВР станом на дату операції), заявлений розмір кредитних зобов'язань, які підлягають припиненню (508 748,64 євро) за рахунок відступлених зобов'язань розміром 575 750,84 доларів США, є меншим на 38 533,11 доларів США від суми, що підлягала сплаті для повного погашення відповідної заборгованості відповідача перед позивачем, тобто ТОВ "Яблуневий дар" заявив про припинення більшого зобов'язання за рахунок меншого.

35. Також, ФГВФО у відзиві, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16), зазначив про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція N 492), вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на фізичних осіб, можливість зміни яких не передбачена, тому ТОВ "Яблуневий дар" як юридична особа позбавлено можливості отримати право розпорядження вкладним (депозитним) рахунком, відкритим на користь фізичної особи ОСОБА_9, у тому числі й грошовими коштами, розміщеними на ньому.

36. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ "Яблуневий дар" письмово не виклали.

37. У судовому засіданні представники ПАТ "Дельта Банк" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, надали усні пояснення по суті справи, в яких підтримали доводи, викладені ними у відзивах на касаційну скаргу, та зазначили, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

38. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у викладеному в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) висновку Верховний Суд України, врахувавши положення Інструкції N 492, відповідно до якої поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунку Інструкцією не передбачено, вирішив, що банк позбавлений можливості виконувати розпорядження юридичної особи, якій відступлено право вимоги за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів.

39. Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, заміну кредитора в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином передбачено пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, тому оскільки Інструкція N 492 не скасовує наведених положень закону, положення статті 514 цього Кодексу можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.

40. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду України з огляду на таке.

41. Предметом спору в цій справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту).

42. Як установили суди попередніх інстанцій, заборгованість ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", пред'явлена відповідачем до зарахування як зустрічна однорідна вимога для припинення його зобов'язань зі сплати позивачеві заборгованості за договорами кредитної лінії, виникла на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частини грошових коштів розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом", укладеного ОСОБА_9 (первісним кредитором) з ТОВ "Яблуневий дар".

43. Підстави заміни кредитора в зобов'язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України).

45. За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

46. Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

47. Разом з тим відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

48. Види банківських вкладів визначено статтею 1060 Цивільного кодексу України, за змістом частин першої та третьої якої договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

49. Статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

50. Відповідно до частини третьої статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

51. Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

52. При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб'єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією N 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

53. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції N 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

54. За змістом пункту 1.8 Інструкції N 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

55. З наведеного вбачається, що чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках.

56. Отже, чинним законодавством не передбачено обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором.

57. З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частина вимог ОСОБА_9 за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" розміром 575 750,84 доларів США перейшла до ТОВ "Яблуневий дар" - у тому ж обсязі й на умовах, що існували на момент їх переходу.

58. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи ФГВФО про те, що в ПАТ "Дельта Банк" не виникло зобов'язань перед відповідачем на підставі його заяв про дострокове відкликання частини вкладу та перерахування її на вказаний поточний рахунок, оскільки ТОВ "Яблуневий дар" не мало права розпоряджатися відступленою йому частиною грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом".

59. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) викладено висновок про те, що, виходячи з приписів Інструкції N 492, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.

60. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вказаний висновок Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм матеріального права було викладено з огляду на особливості правового регулювання суспільних відносин стосовно порядку відкриття та використання власниками належних їм поточних рахунків. Натомість, у справі, яка переглядається, правовідносини між сторонами склалися щодо вкладного (депозитного) рахунку, відкритого за договором банківського вкладу (депозиту) фізичній особі (вкладнику).

61. Оскільки категорії "поточний рахунок" і "вкладний (депозитний) рахунок" не є тотожними між собою, мають різну правову природу, що впливає на відмінність правового регулювання відповідних відносин, то правовідносини, які склалися у справі N 910/8058/15-г та у справі, що розглядається, не є подібними між собою. Звідси - відсутні й підстави для відступлення від указаного висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).

62. Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

63. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

64. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

65. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

66. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Яблуневий дар" мають зустрічні вимоги, які виникли на підставі договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 (за якими позивач є кредитором, а відповідач - боржником), а також за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" (згідно з яким відповідач є кредитором щодо частини прав вимог до позивача, а позивач - боржником), загальним розміром 63 783 943,78 євро та 575 750,84 доларів США відповідно.

67. З приводу однорідності вказаних зустрічних вимог у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

68. За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

69. Умовами договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 сторони дійшли згоди про те, що погашення кредиту здійснюється саме в наданій валюті (євро) або в національній валюті за курсом НБУ станом на момент погашення. Тобто умовами виконання зобов'язань з повернення кредиту за цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах США.

70. Натомість договором банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США сторони погодили, що внесення депозитного вкладу та нарахування банком процентів за фактичний період перебування відповідних коштів на рахунку здійснюється саме в доларах США. Звідси й повернення (виплата) вкладу вкладнику за цим договором має здійснюватися банком у доларах США.

71. Отже, оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.

72. Водночас однією з умов зарахування зустрічних вимог є, зокрема, настання строку їх виконання.

73. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на 27 лютого 2015 року (надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог) строк виконання зобов'язань відповідача за договорами кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 настав.

74. Разом з тим за змістом пунктів 1.2 - 1.4 договору банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США закінченням строку виконання зобов'язань за ним визначено 11 травня 2015 року включно, при цьому дія договору може вважатися припиненою достроково, якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (вкладник) звернулися з повідомленням про відкликання частини вкладу в непередбачений цим договором спосіб (шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в іншій банківській установі), тому строк виконання відповідного зобов'язання на момент надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (27 лютого 2015 року) не може вважатися таким, що настав. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки саме кредитор вправі обирати, на який саме його рахунок (рахунки) і в якому саме банку (банках) боржник має перерахувати кошти, бо власником своїх рахунків у банках є кредитор, а не боржник. Умова договору про те, що вклад має бути зарахований на вкладний рахунок вкладника у ПАТ "Дельта Банк" лише зобов'язує останнього здійснити таке зарахування за відсутності інших указівок кредитора.

75. Таким чином, оскільки зустрічні вимоги ТОВ "Яблуневий дар" і ПАТ "Дельта Банк" не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 Цивільного кодексу України.

76. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

77. За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

78. Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

79. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

80. За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

81. З наведеного вбачається, що односторонній правочин - заява ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь позивача (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту)) суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову.

82. Отже, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх істотних обставин справи, у зв'язку з чим неправильно застосували наведені норми матеріального права, зокрема положення статей 512, 514, 598, 601 Цивільного кодексу України.

83. Проте вказане не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

84. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанціїз мотивів, наведених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

86. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар" слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

88. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

89. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

90. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими позов задоволено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на ТОВ "Яблуневий дар".

Висновок щодо застосування норм права

91. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України фізична особа (вкладник) не обмежена в праві передачі своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги).

92. Виходячи зі змісту статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню на підставі цієї норми права, мають бути зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У разі якщо зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США, то такі вимоги не є однорідними з огляду на те, що євро та долар США є різними валютами, які не є рівнозначними.

Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не могу полностью согласится с выводом Большой палаты в части неоднородности денежны требований из-за разных валют.

Большая палата указала, что по смыслу статей 512, 514 Гражданского кодекса Украины физическое лицо (вкладчик) не ограничен в праве передачи своих прав по договору банковского вклада (депозита) другим лицам (уступка права требования).

Исходя из содержания статьи 601 Гражданского кодекса Украины, требования, которые могут подлежать зачислению на основании этой нормы права, должны быть встречными, однородными, срок исполнения которых наступил, не установлен или определен моментом востребования. В случае если обязательства подлежат исполнению в разных валютах - евро и долларах США, то такие требования не являются однородными ввиду того, что евро и доллар США являются различны валютами, которые не являются равнозначными.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/7674/18
      Провадження № 12-112гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року (суддя Картавцева Ю. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року (судді Буравльов С. І., Мартюк А. І., Калатай Н. Ф.) у справі № 910/7674/18 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» (далі - ТОВ «ЮКГ «Тендервін»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про зобов`язання вчинити дії та
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 13 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «ЮКГ «Тендервін», у якому просив:
      - визнати ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року;
      - зобов`язати ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників.
      1.2. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що він як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін» вийшов зі складу його учасників на підставі нотаріально засвідченої заяви про вихід із цього товариства, однак останнє в порушення права позивача на вихід з учасників товариства та всупереч вимогам чинного законодавства в належний строк не вчинило дій з реєстрації змін до ЄДР щодо складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін».
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 червня 2018 року було залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
      2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: провадження у справі в частині вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року, закрито; зобов`язано ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін»; вирішено питання про розподіл судових витрат.
      2.3. Суд першої інстанції установив, що відповідач, отримавши заяву про вихід позивача зі складу відповідача 9 січня 2018 року, не вчинив дій щодо державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» у зв`язку з таким виходом. Відтак дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, визначивши обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання цього товариства внести зміни до відомостей, що містяться в ЄДР, належним та ефективним.
      2.4. Також місцевий господарський суд, закриваючи провадження в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року, зазначив про те, що предметом позову не може бути встановлення обставин, зокрема, обставин про вихід учасника зі складу учасників юридичної особи, оскільки вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, так як до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, адже господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Аналогічних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.
      2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року залишено без змін.
      2.6. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що:
      - вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів його товариства. У зв`язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами поштового зв`язку. З метою реалізації свого права на вихід з товариства учасник повинен передати посадовій особі товариства нотаріально засвідчену заяву про вихід або надіслати таку заяву на адресу товариства. Позивач вчинив необхідні дії, спрямовані на реалізацію свого права на вихід, а саме направив відповідачу нотаріально засвідчену заяву про вихід, яка отримана останнім 9 січня 2018 року;
      - позивач був фактично позбавлений можливості здійснити направлення ОСОБА_1 вимоги щодо скликання позачергових загальних зборів ТОВ «ЮКГ «Тендервін», оскільки адресою його реєстрації згідно з відомостями від Державної міграційної служби України є місто Донецьк, куди, відповідно до інформації з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта», не здійснюється відправлення поштової кореспонденції. Інформацію про адресу в місті Києві, за якою слід направляти поштову кореспонденцію, ОСОБА_1 не повідомив.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року, у якій просив скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», та закрити провадження у справі в цій частині.
      3.2. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що застосований ним спосіб захисту не передбачений чинним законодавством, а у відповідача відсутній обов`язок та можливість вчиняти дії відносно позивача щодо реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, тому в цій справі відсутній спір про право та предмет позову.
      3.3. Крім того, суди порушили приписи статей 77-79, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), встановивши обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, суди визнали доведеною обставину існування підписаної та посвідченої приватним нотаріусом заяви позивача від 28 грудня 2017 року, направлення її на адресу відповідача та отримання такої заяви представником відповідача, хоча засвідчення цієї копії відбулося з порушенням вимог до оформлення документів «ДСТУ 4163-2003» щодо змісту відмітки про засвідчення копії.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 3 липня 2019 року справу № 910/7674/18 разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень частини першої статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в подібних правовідносинах, що викладений в постанові Верховного Суду України від 14 березня 2011 року у справі № 12/198 (провадження № 3-12гс11), у якому Верховний Суд України вказав про те, що моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
      3.6. Не погоджуючись з таким висновком Верховного Суду України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав що право виходу учасника з товариства є його безумовним правом, яке не може бути будь-ким обмежене або залежати від прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення. Водночас у частині першій статті 148 ЦК України встановлено умову для виходу учасника, а саме про свій вихід учасник повинен попередити товариство не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
      3.7. Тобто, встановлюючи момент виходу учасника з товариства, слід враховувати, що таким моментом є дата спливу строку, передбаченого статутом товариства або частиною першою статті 148 ЦК України, або інша дата, зазначена в заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України.
      3.8. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/7674/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення та зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «ЮКГ «Тендервін» було зареєстровано 16 грудня 2014 року, відомості про що були внесені до ЄДР, номер запису 10671020000021298, ідентифікаційний код 39548892.
      5.2. Одним з учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» був зазначений ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного капіталу - 85000,00 грн, 50% статутного капіталу; розмір статутного капіталу товариства - 170000,00 грн), що підтверджується відомостями з ЄДР та пунктами 5.1, 5.2 статуту товариства.
      5.3. Другим з учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» був зазначений ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного капіталу - 85000,00 грн, 50% статутного капіталу; розмір статутного капіталу товариства - 170000,00 грн), що підтверджується відомостями з ЄДР та пунктами 5.1, 5.2 статуту товариства.
      5.4. Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» від 3 березня 2015 року учасниками відповідача прийнято рішення про обрання головою цього товариства Сюсяйла О. М.
      5.5. Відповідно до змісту заяви ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року, адресованої загальним зборам учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», останній заявив про вихід зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та про припинення своєї участі у складі учасників цього товариства. Ця заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А. І. 28 грудня 2017 року та зареєстрована в реєстрі за № 4574.
      5.6. 30 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року було надіслано на адресу ТОВ «ЮКГ «Тендервін» (02160, проспект Соборності, 15, офіс 505А, м. Київ), що підтверджується описом вкладення в цінний лист з відміткою відділення поштового зв`язку, фіскальним чеком від 30 грудня 2017 року № 5656 та повідомленням про вручення № 0209506434323 з відміткою про дату отримання представником відповідача за довіреністю 9 січня 2018 року.
      5.7. Станом на дату подання позову та розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій в ЄДР наявні відомості про те, що учасниками ТОВ «ЮКГ «Тендервін» є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зміни до відомостей про склад учасників юридичної особи не внесено.
      5.8. 4 січня 2018 року третя особа направила на адресу позивача та відповідача лист про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо виходу зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та вжиття відповідних заходів від 28 грудня 2017 року.
      5.9. Згідно з пунктом 10.8 статуту ТОВ «ЮКГ «Тендервін» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (їх представники), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.
      5.10. Відповідно до пункту 10.11 статуту ТОВ «ЮКГ «Тендервін» учасники товариства, які володіють більш як 20 % голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.
      5.11. Відповідно до витягу з протоколу № 1/12-03/2018 загальних зборів учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» від 23 травня 2018 року в порядку денному загальних зборів були, зокрема, питання розгляду заяви ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року про вихід зі складу учасників товариства, про зменшення статутного капіталу товариства на суму вкладу учасника, який вийшов, про внесення відповідних змін до ЄДР. Разом із цим, з усіх учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» присутнім на вказаних зборах був лише представник позивача, у зв`язку з чим жодне рішення з питань порядку денного не було прийняте.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо застосування судами норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення у цій справі переглядаються в межах вимог та доводів касаційної скарги.
      Щодо розгляду справи по суті
      6.4. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 ЦК України (у редакції, чинній до 17 червня 2018 року), статей 88, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (у редакції, чинній до 17 червня 2018 року, далі - Закон № 1576-XII), товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      6.5. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      6.6. Статтею 116 ЦК України унормовано права учасників господарського товариства. Так, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
      6.7. Частиною першою статті 148 ЦК України в редакції, чинній до 17 червня 2018 року, було встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
      6.8. Отже, за змістом частини першої статті 148 ЦК України та статті 10 Закону № 1576-XII станом на час виникнення спірних правовідносин учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.
      6.9. Реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.
      6.10. З огляду на наведені вище норми, право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб`єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві.
      6.11. Тобто вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником.
      6.12. Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.
      6.13. Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.
      6.14. У зв`язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.
      6.15. Щодо строків, наведених у статті 148 ЦК України, то вони мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов`язків, пов`язаних з таким виходом.
      6.16. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII, частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі у редакції станом на час звернення з позовом) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до ЄДР, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
      Для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, такі документи:
      - заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР;
      - примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до ЄДР, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв`язку з юридичною особою;
      - установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі;
      - примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення зі складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.
      6.17. З 17 червня 2018 року законодавче регулювання, наведене в частинах першій та п`ятій статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», визначає, що учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.
      6.18. Відтак частиною п`ятою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній з 17 червня 2018 року, передбачено державну реєстрацію змін до складу учасників та встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:
      1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;
      2) документ про сплату адміністративного збору;
      3) один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
      Документи подаються учасником, який виходить з товариства, або його спадкоємцем чи правонаступником для випадків якщо подається документ, зазначений у підпункті "г" вказаної частини статті.
      6.19. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом (13 червня 2018 року) діяв певний порядок для оформлення товариством виходу особи зі складу його учасників, що втілювався у рішенні товариства про зміни в установчих документах товариства чи відповідних судових рішеннях та подальшій державній реєстрації цих змін.
      6.20. Згідно зі змінами до законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства.
      6.21. Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства так і учасника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.
      6.22. Реєстрація внесених змін до статутних документів товариства здійснюється в межах правовідносин з державної реєстрації юридичних осіб, а не в межах зобов`язальних правовідносин між товариством та його колишнім учасником.
      6.23. У разі якщо всупереч законодавству, яке діяло на час звернення позивача до суду, товариство не вчиняло дії у зв`язку з виходом учасника з товариства, у тому числі не вирішувало питання про внесення змін до установчих документів товариства, то підстави для виникнення в товариства перед учасником обов`язку внести до ЄДР такі зміни відсутні. А учасник товариства мав право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.
      6.24. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій у цій справі з порушенням вимог законодавства визнали належним та ефективним способом захисту порушеного права учасника товариства зобов`язання товариства внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, є переконливими.
      Щодо відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права в подібних правовідносинах
      6.25. За приписами підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      6.26. У справі № 910/16306/13, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Верховний Суд України в постанові від 14 березня 2011 року, установивши, що предметом спору є відмова відповідача у виплаті позивачу вартості його частки у статутному фонді товариства за відсутності підстав для прийняття товариством відповідного рішення та здійснення товариством відповідних виплат дійшов висновку про те, що моментом виходу з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
      6.27. У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з тим, що позивач як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін», на його думку, вийшов зі складу цього товариства з дати вручення органами поштового зв`язку відповідачу посвідченої приватним нотаріусом заяви про вихід позивача зі складу учасників товариства, однак останнє не вчинило дій щодо внесення змін до установчих документів та реєстрації таких змін у ЄДР.
      6.28. Таким чином, правовідносини та предмет спору в цих справах є подібними. Однак за викладеними вище висновками Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо моменту виходу учасника з товариства, викладеного в постанові від 14 березня 2011 року.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, судові рішення в цій справі в оскарженій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині, а касаційна скарга - задоволенню.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної й касаційної інстанцій, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року у справі № 910/7674/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін».
      У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» - відмовити.
      Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, та 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С.Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111800
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/209/18
      Провадження № 11-1185апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Турецька І. О., Стас Л. В., Шеметенко Л. П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тимчасової кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (далі - Кваліфікаційна рада), треті особи: директор Інституту археології Національної академії наук України Чабай В. П., Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, про визнання протиправним та скасування рішення і
      ВСТАНОВИЛА :
      1. Усічні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом та з урахуванням змін до нього просив визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційної ради від 01 червня 2017 року про відмову видати кваліфікаційний документ (далі - Рішення Кваліфікаційної ради), який видається на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України.
      Вимоги позову мотивував тим, що він як здобувач кафедри археології та етнології історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова в гарантованих йому статтею 54 Конституції України межах реалізовував своє право на свобідне зайняття науковою діяльністю і на виконання частини четвертої цієї статті про те, що культурна спадщина охороняється законом, як учасник громадської організації «Підводно-археологічна експедиція «НАВАРЕКС» (далі - ГО «НАВАРЕКС») у складі цієї експедиції проводив дослідження археологічної пам`ятки античного вітрильника «Зміїний-Патрокл» з моменту виявлення пам`ятки у 2011 році й дотепер.
      01 червня 2017 року Кваліфікаційна рада на своєму засіданні після розгляду заяви позивача від 28 березня 2017 року № 001243 про видачу йому кваліфікаційного документа (відкритого листа) - посвідчення встановленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника, відмовила йому в цьому. Підставами для відмови видати кваліфікаційний документ на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України назвала настання обставин форс-мажору та через неможливість визначити якість здійснення досліджень у зв`язку з відсутністю програми практики студентів на об`єктах, зазначених у заяві дослідника (невиконання пункту 3.6 Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист).
      Відповідно до Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист) на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України, затвердженого Вченою радою Інституту археології Національної академії наук України від 26 жовтня 2010 року, у редакції 2015 року (далі - Положення про кваліфікаційний документ) у відповідача не було підстав для відмови видати йому кваліфікаційний документ.
      Ще однією підставою для скасування Рішення Кваліфікаційної ради ОСОБА_1 вважає, що відповідач не повідомив його про істотну зміну вимог щодо отримання відкритого листа для проведення наукового дослідження культурної спадщини України, які були внесені в Положення про кваліфікаційний документ в 2015 році, що призвело до порушення його права на здійснення наукової діяльності.
      Позивач також зазначає, що Кваліфікаційна рада необґрунтовано покликалася на лист Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України Воронченка І. О. № 154/11/2055 від 31 травня 2017 року про проведення орієнтовано до початку осені 2017 року артилерійських стрільб кораблями та підрозділами Військово-Морських Сил Збройних Сил України в акваторії острова Зміїний як на підставу для ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки цей лист третя особа ОСОБА_2 отримав як директор Інституту археології Національної академії наук України (далі - Інститут археології), а не як виконувач обов`язків голови Кваліфікаційної ради.
      2. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позову.
      Повідомляє, що в березні 2018 року відповідач клопотав про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Прохання мотивував тим, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 35 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Кваліфікаційна рада за своєю суттю не є і не може бути носієм владних повноважень та не реалізовує жодних владних управлінських функцій. Інститут археології не є носієм владних повноважень, зокрема і делегованих, та не наділений публічно-владними управлінськими функціями, не надає адміністративні послуги тощо. Спір у справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо правомірності прийняття рішення про невидачу відкритого листа (кваліфікаційного документа, який не носить дозвільного характеру).
      3. За наслідками розгляду цього клопотання Одеський окружний адміністративний суд 05 березня 2018 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновків, що Кваліфікаційна рада як орган, що видає державний кваліфікаційний документ, коли приймає рішення про відмову у видачі кваліфікаційного документа (відкритого листа), ухвалює управлінське рішення.
      4.Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 01 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
      5.П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 січня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року скасував, провадження у справі закрив і роз`яснив позивачу про його право звернутися до суду цивільної юрисдикції.
      Суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки суть порушеного права стосується немайнових відносин та зводиться до відмови Кваліфікаційної ради, до складу якої входять провідні вчені-археологи, видати документ, що засвідчує його фаховий рівень і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини.
      З огляду на це наявні правові підстави для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права позивача на дослідження археологічної спадщини.
      6. ОСОБА_1 не погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
      7.Верховний Суд ухвалами від 21 березня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та відкрив касаційне провадження в частині оскарження позивачем постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року.
      Рішення про відмову у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року касаційний суд обґрунтував тим, що рішення суду першої інстанції не було переглянуто в апеляційному порядку, що виключає можливість перегляду рішення судом касаційної інстанції.
      Автор касаційної скарги покликається на порушення судом правил предметної юрисдикції, вважає, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що цей спір є спором про цивільне право і тому захист таких прав має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.
      8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      10. У цій справі встановлено такі фактичні обставини.
      Позивач є здобувачем кафедри археології та етнології історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
      ОСОБА_1 у складі ГО «НАВАРЕКС» проводив дослідження археологічної пам`ятки античного вітрильника «Зміїний-Патрокл». У 2014 та 2015 роках він успішно отримував кваліфікаційні документи (відкриті листи).
      06 квітня 2017 року Кваліфікаційна рада зареєструвала заяву Одеського національного університету імені І. І. Мечникова для отримання кваліфікаційного документа (відкритого листа) на ОСОБА_1 , здобувача кафедри археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, за № 125-12/235.
      01 червня 2017 року Кваліфікаційна рада прийняла рішення про відмову у видачі кваліфікаційного документа для ОСОБА_1 .
      У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
      11. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла такого висновку.
      Основним питанням, на яке слід надати відповідь у цій справі, є з`ясування, до юрисдикції якого суду - адміністративного чи цивільного - належить спір, предметом якого стало Рішення Кваліфікаційної ради.
      Для отримання відповіді на порушене в касаційній скарзі питання Велика Палата Верховного Суду в межах доводів і вимог касаційної скарги вважає за необхідне зазначити про таке.
      12. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи того виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
      13. Як убачається з матеріалів справи, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова звернувся і заявою № 001234 до Кваліфікаційної ради для отримання кваліфікаційного документа (відкритого листа) на ОСОБА_1 , здобувача кафедри археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова з метою проведення наукового дослідження археологічної спадщини України.
      14. За частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
      Відносини, пов`язані з охороною археологічної спадщини України регулюються Законом України від 18 березня 2004 року № 1626-IV «Про охорону археологічної спадщини» (далі - Закон № 1626-IV), за яким археологічна спадщина є невід`ємною частиною культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле. Цей Закон визначає права та обов`язки дослідників археологічної спадщини.
      За статтею 1 цього Закону під археологічною спадщиною України розуміється сукупність об`єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов`язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об`єктів археологічної спадщини; під археологічними розкопками - вид наукового дослідження археологічної спадщини, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об`єкта археологічної спадщини, що здійснюється шляхом систематичного обстеження земної чи підводної поверхні та включає земляні і підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування досліджуваного об`єкта; під дозволом - документ установленого зразка, виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою; під дослідником археологічної спадщини (археологом) - вчений (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), який має відповідну фахову освіту і кваліфікацію, професійно здійснює археологічні дослідження із складенням наукової звітності та публікацією наукових результатів; під кваліфікаційним документом - посвідчення установленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника.
      Основними завданнями законодавства України про охорону археологічної спадщини, зокрема, є визначення критеріїв щодо видачі кваліфікаційних документів та дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території археологічної пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею або водою (абзац одинадцятий частини першої статті 3 Закону №1626-IV).
      Видача дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам`ятки, в зонах охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (абзац тринадцятий статті 6 Закону №1626-IV).
      Рішення про надання або відмову в наданні дозволу чи погодження приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац другий статті 71 Закону № 1626-IV).
      Статтею 10 Закону № 1626-IV визначено, що право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід проведення археологічних робіт (розкопок, розвідок), виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини.
      Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом, виданим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Порядок видачі дозволів визначається Кабінетом Міністрів України.
      Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання археологом вимог охорони археологічної спадщини та наявності у нього кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою, створеною відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
      15.Відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
      Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 61 Закону № 1805-III).
      Частиною першою статті 35 Закону № 1805-III визначено, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
      Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволівустановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій.
      16. На виконання вказаної статті Кабінет Міністрів України 13 березня 2002 року видав постанову № 316, якою затвердив Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України (далі - Порядок видачі дозволів).
      Пункт 5 Порядку видачі дозволів передбачає, що дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології, копія якого залишається у Мінкультури. Забороняється передавати право на проведення зазначених у дозволі робіт іншій особі. Дозвіл видається за заявами державних установ та організацій, які провадять діяльність, пов`язану з археологічними дослідженнями. Заява на видачу дозволу повинна бути надрукована на бланку організації або установи та підписана її керівником. У заяві на видачу дозволу, зокрема, зазначається: місце проведення археологічних досліджень (область, район, місто, район у місті, селище, село); вид робіт; прізвище, ім`я та по батькові наукового працівника.
      Згідно з пунктом 8 цього Порядку видачі дозволів Мінкультури може відмовити у видачі дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок у разі: 1) відсутності кваліфікаційного документа (відкритого листа); 2) зазначення в заяві об`єктів культурної спадщини, на які вже видано дозвіл іншому науковому працівникові; 3) наявності порушень науковим працівником, на ім`я якого видається дозвіл, правил, встановлених цим Порядком, перевищення обсягів робіт або невиконання умов, визначених попереднім дозволом; <�…>; 7) невиконання або неналежне виконання науковими працівниками установ чи організацій, від імені яких подано заяву на видачу дозволу, правил, установлених цим Порядком; 8) наявності висновку органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій про недоцільність проведення розвідок, розкопок.
      У частині другій цього пункту передбачено, що відмова Мінкультури у видачі дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок може бути оскаржена в порядку, встановленому законодавством.
      17.Кабінет Міністрів України не затвердив Порядку формування та діяльності кваліфікаційної ради з видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів). Натомість законодавець прийняв Закон України від 13 січня 2011 року № 2947-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів в питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (далі - Закон № 2947-VI), яким статтю 12 Закону № 1626-IV доповнив абзацом восьмим, згідно з яким Інститут археології наділяється повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      18.За статтею 12 Закону № 1626-IV Інститут археології є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, що відповідно до законодавства, окрім того, що організує і здійснює наукові та науково-рятувальні дослідження археологічних об`єктів; координує наукові дослідження, що здійснюються на території України науковими установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування та форми власності; <�…>; здійснює наукову експертизу результатів дослідження археологічної спадщини, про що також згадано вище, з 05 лютого 2011 року (дати набрання чинності Законом № 2947-VI) наділений повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      Відповідно до Статуту Інститут археології є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності, перебуває у віддані Національної академії наук України та входить до складу відділення історії, філософії та права НАН України.
      Пунктом 4.2 Статуту визначено, що Інститут археології очолює директор, який обирається та звільняється з посади й діє відповідно до Закону України від
      26 листопада 2015 року № 849-VIII«Про науково і науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 849-VIII) з урахуванням особливостей, визначених цим Статутом.
      19.За змістом статті 9 Закону № 848-VIII, керівник наукової установи, зокрема, видає відповідно до своєї компетенції накази і розпорядження.
      Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист) на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України було введене в дію 04 січня 2016 року наказом директора Інституту археології від 04 січня 2016 року № 4 на підставі рішення Вченої ради цього вузу від 22 грудня 2015 року.
      Вказане Положення розроблене відповідно до Законів № 848-VIII, 1626-IV, 1805-III і визначає статус та порядок видачі кваліфікаційного документа - відкритого листа, а також права й обов`язки дослідників та організацій (установ), діяльність яких пов`язана з археологічними дослідженнями на території України.
      Відповідно до пункту 1.3 Положення про кваліфікаційний документвідкритий лист - єдиний державний кваліфікаційний документ установленого зразка, наведеного в додатку 1 до цього Положення, що визначає фаховий рівень дослідника і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини на території України.
      Відкритий лист видається Кваліфікаційною радою з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (пункт 1.4 Положення про кваліфікаційний документ).
      Відкритий лист дає право на проведення археологічних досліджень виключно особі, на ім`я якої він виданий, та зазначених у ньому об`єктах археологічної спадщини (пам`ятках) та їх зон охорони, історичних ареалах населених місць, охоронюваних археологічних територій або інших територіях (акваторіях) ймовірного знаходження культурного історичного шару (пункт 1.5 Положення про кваліфікаційний документ).
      Наявність відкритого листа є обов`язковою умовою для отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (пункт 1.6 Положення про кваліфікаційний документ).
      Згідно з пунктом 3.12 Положення про кваліфікаційний документ організаційна діяльність з оформлення, видачі та обліку відкритих листів, здійснюється Інститутом археології відповідно до Тимчасового положення про Кваліфікаційну раду.
      20.Згідно з Тимчасовим положенням про Кваліфікаційну раду, яке затверджене головою Вченої ради Інституту археології та введене в дію наказом його директора від 22 грудня 2015 року № 22 (далі - Положення про Кваліфікаційну раду), Кваліфікаційна рада - постійно діючий, колегіальний, незалежний орган, відповідальний за фаховий рівень виконавців наукових досліджень археологічної спадщини (археологічні розвідки, розкопки, експертизи, інші земляні роботи на території пам`ятки (об`єкту), охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою (пункт 1.2 Положення Кваліфікаційну раду).
      Згідно з пунктом 1.4 Положення про Кваліфікаційну раду рішення Кваліфікаційної ради, прийняте в межах її повноважень, є обов`язковими для всіх установ (організацій) та дослідників (наукових працівників), які провадять археологічні дослідження на території України.
      Головним завданням Кваліфікаційної ради є визначення фахового рівня підготовки наукових працівників для проведення досліджень на пам`ятках (об`єктах) археологічної спадщини (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 Положення про Кваліфікаційну раду).
      До повноважень Кваліфікаційної ради належить ухвалення рішень про видачу або відмову у видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Положення про Кваліфікаційну раду).
      Оскарження рішень Кваліфікаційної ради здійснюється відповідно до законодавства (пункт 5.8 Положення про Кваліфікаційну раду).
      21.Відповідаючи на порушенні в касаційній скарзі питання щодо юрисдикційної належності спору, ініційованого за позовною заявою ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду в контексті суті та змісту фактичних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання вважає, що спір про оскарження Рішення Кваліфікаційної ради підсудний судам адміністративної юрисдикції.
      Із проаналізованих положень Основного Закону та законодавства України випливає, що доступ до дослідження культурної археологічної спадщини не є вільним, довільним чи необмеженим. Констатовані в Конституції України положення про те, що культурна спадщина охороняється законом і що держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, не означають, що держава встановила заборону на дослідження культурної археологічної спадщини, а є вираженням того, що доступ до культурних цінностей відбувається на умовах, в порядку, встановленому законом, який визначає коло осіб (суб`єктів), котрі мають право на дослідження культурної спадщини, та органи, які надають дозвіл на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і відновлення археологічної спадщини.
      Відносини, які виникають з приводу реалізації суб`єктивного права на дослідження в названій царині, по своїй суті є управлінськими, виникають між державою та суб`єктами, яким надається дозвіл на дослідження спадщини. За правовою природою ці відносини мають публічно-правовий характер, хоча б тому, що в них держава діє в особі спеціального, обов`язкового учасника дозвільних відносин, яким є орган публічної адміністрації, призначенням, завданням і функціонуванням якого є, серед іншого, убезпечення культурної спадщини від потенційної небезпеки, яку можуть спричини дії суб`єкта, якому надається дозвіл.
      У правовідносинах з надання дозволу на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, центральним органом, що надає дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць за Законом № 1805-III є Мінкультури. Очевидним видається, що відносини з видання дозволу на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, є владно-управлінськими. У цих відносинах Мінкультури виступає як орган публічної адміністрацій - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, який визначає та вирішує, чи можна надати дозвіл на право ведення робіт в означеній сфері, чи є для цього встановлені законом відповідні підстави, а також наявні об`єкт цих відносин, яким є мислимі (ймовірні) дії особи, яка бажає досліджувати археологічну спадщину, та суб`єкт відносин, яким є особа, яка має намір займатися дослідженням спадщини.
      За цими неповними ознаками окресленого правовідношення можна визначити, що відмова Мінкультури видати дозвіл на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, може спричинити спір, що матиме адміністративно-правову природу, на який, у разі його виникнення, поширюється юрисдикція адміністративного суду.
      22.Однією з умов для видання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок є наявність кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології.
      Ні в Законі № 1805-III, ні в Порядку видачі дозволів, ні в Положенні про Кваліфікаційну раду чітко й недвозначно не вказано, до якого суду оскаржується рішення Кваліфікаційної ради про відмову видати кваліфікаційний документ (відкритий лист). У Положенні про Кваліфікаційну раду лише прописано, що оскарження рішень Кваліфікаційної ради здійснюється відповідно до законодавства.
      Як згадувалося вище, за абзацом третім частини першої статті 35 Закону № 1805-III кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій.
      Згідно з абзацом восьмим статті 12 Закону № 1626-IV Інститут археології наділяється повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      На виконання зазначених вимог цього Закону Інститут археології утворив Кваліфікаційну раду, визначив її статус, завдання, порядок формування та діяльності з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      Кваліфікаційна рада, як згадувалося вище, сформувала поняття кваліфікаційного документа (відкритого листа) і визначила його призначення та юридичну силу.
      Із законодавчих положень, що регламентують порядок видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) висновується, що відкритий лист є дозвільним документом, необхідним для отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок. Без цього документа центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не видає відповідного дозволу. За видом та юридичними наслідками відкритий лист є актом, який передує і від якого залежать результати рішення спеціального державного органу, який видає дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок.
      Водночас відкритий лист має ознаки автономного, окремого (самостійного) правосильного акта, що має юридичне значення для іншого дозвільного рішення (документа).
      За суб`єктом правотворення, юридичною силою, характером та обсягом дії відкритий лист має властивості акта управління, оскільки видається офіційним уповноваженим органом в межах своєї компетенції, встановленої та/або делегованої чинним законодавством; відображає юридичне волевиявлення суб`єкта видання; утворює юридичну основу для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин або є тим юридичним фактом, який певним чином безпосередньо впливає на такі відносин; має письмову офіційну форму вираження; видається з дотриманням легітимізованих правил (процедур); як правовий акт управління окремо оскаржується.
      23.Підсумовуючи сказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у сфері охорони археологічної спадщини Кваліфікаційна рада за своїм статусом, завданням, колом повноважень, функціональним призначенням, підставами та метою створення є тим органом, що має характерні властивості, притаманні суб`єктам владних повноважень, за якими має відноситися до органів, що здійснюють владно-управлінські повноваження. Акти у виді кваліфікаційного документа (відкритого листа) є різновидом індивідуального акта (рішення), який видає Кваліфікаційна рада на виконання владних управлінських функцій і який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи.
      За цими критеріями на справи, у яких виникає спір щодо оскарження рішень Кваліфікаційної ради про відмову у видачі кваліфікаційного документа (відкритого листа), має поширюватися юрисдикція адміністративних судів.
      24.Ще одним аргументом на користь думки про належність оскарження рішення Кваліфікаційної ради до адміністративних судів є те, що Кваліфікаційна рада згідно зі своїм статусом, повноваженнями та метою функціонування відноситься до переліку тих неконкретизованих, але подібних з атестаційними, конкурсними, медико-соціальними експертними комісіями та іншими органами, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб, на спори щодо оскарження яких відповідно до пункту 9 частини першої статті 19 КАС України поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      25. В аспекті наведених вище міркувань Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підсудні адміністративному суду.
      Цей суд визначив, що суть порушеного права стосується немайнових відносин та зводиться до відмови Кваліфікаційної ради, до складу якої входять провідні вчені-археологи, видати документ, що засвідчує його фаховий рівень і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини. Проте ця позиція суду не є зовсім слушною.
      Мета видачі, призначення та юридична природа кваліфікаційного документа є відмінною від тієї, яку надав їй суд апеляційної інстанції. Кваліфікаційний документ (відкритий лист) є свого роду офіційним, відповідальним, обов`язковим схваленням, визнанням чи санкціонуванням того, що фізична особа, яка має необхідні фахові знання, відповідає умовам, встановленим законодавством, що дає їй право на ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини. У такому правовідношенні орган, який видає кваліфікаційний документ (відкритий лист) чи відмовляє у його видачі відповідно до унормованих підстав та порядку, діє насамперед як суб`єкт публічної адміністрації.
      26.Апелюючи до доводів відповідача, що Кваліфікаційна рада за своєю суттю не є і не може бути носієм владних повноважень, не реалізовує жодних владних управлінських функцій, що Інститут археології не є носієм владних повноважень, не наділений публічно-владними управлінськими функціями, що спір у справі пов`язаний з вирішенням питання щодо правомірності прийняття рішення про невидачу кваліфікаційного документа, який не носить дозвільного характеру, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що не кваліфікувала й не відносила Інститут археології до переліку органів державної влади чи управління.
      Водночас вважає, що за об`єктивним розумінням такого юридичного утворення, як Кваліфікаційна рада, цей постійно діючий, колегіальний, незалежний орган у відносинах з видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) за унормованою процедурою, співвідноситься (уподібнюється) з поняттям суб`єкта владних повноважень, а рішення, дії чи акти цього органу набувають рис індивідуального акта, є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
      Провідні вчені й висококваліфіковані фахівці-археологи, які працюють у наукових установах, діяльність яких пов`язана з археологічними дослідженнями, від того, що входять до складу Кваліфікаційної ради, не втрачають властивостей знавців у галузі археології, але поряд із цим, коли здійснюють повноваження членів Кваліфікаційної ради, набувають характерних публічних, управлінських правоможностей на ухвалення рішень у сфері публічно-правових відносин, які зачіпають чи порушують права, свободи та інтереси особи, захист або відновлення яких можливо реалізувати через оскарження їх до суду.
      Про те, що рішення Кваліфікаційної ради можуть бути оскаржені, передбачено в Положенні про Кваліфікаційну раду.
      Велика Палата Верховного Суду на підставі аналізу фактичних обставин цієї справи та нормативного регулювання спірних правовідносин лише конкретизувала, що рішення Кваліфікаційної ради мають оскаржуватися до адміністративного суду.
      27. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 є прийнятною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в частині скасування рішення суду апеляційної інстанції.
      Вимоги скаржника ухвалити нове рішення задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними. Касаційний суд не може ухвалити нове рішення у справі, у якій через помилкове визначення підсудності спору фактично не відбувався апеляційний перегляд справи.
      28.Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції повністю і передати справу повністю для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      З огляду на наведене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_1 до Тимчасової кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів), треті особи: директор Інституту археології Національної академії наук України Чабай В. П., Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, про визнання протиправним та скасування рішення направити для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач М. І. Гриців
      Судді : Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      Т . О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111802
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      17 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/10249/18
      Провадження № 11-771апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України (далі - управління юстиції), державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лугіної Марії Сергіївни (далі відповідно - управління державної реєстрації; державний реєстратор) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою управління юстиції на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (судді Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Шурко О. І.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління юстиції, державного реєстратора, у якому просить суд:
      - визнати протиправними дії управління державної реєстрації - державного реєстратора в частині припинення юридичної особи Громадської організації «Всеукраїнська авіаційна асоціація «Аопа-Україна» (далі - ГО «ВАА «Аопа-України») в результаті ліквідації та відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна»;
      - зобов`язати управління юстиції, державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна».
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 12 грудня 2018 року закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
      3. За висновками цього суду спір у справі стосується права цивільного та фактично виник між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2019 року скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      5. Цей суд дійшов висновку, що оскільки предметом позову є саме оцінка дій відповідача щодо державної реєстрації припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна», то це публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, управління юстиції подало касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, в якій просить скасувати її та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
      7. На думку скаржника, у цій справі позивач не погоджується з рішенням щодо припинення юридичної особи, призначення голови ліквідаційної комісії й проведення всієї ліквідаційної процедури, а не оскаржує дій суб`єкта владних повноважень, тому спір не є публічно-правовим.
      8. Відзивів на касаційну скаргу на час розгляду справи не надходило.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 24 липня 2019 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС України, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного зазначає.
      11. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      12. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      13. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      14. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      15. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
      16. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      17. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.
      18. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      19. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження 12-58гс18, пункти 5.7, 5.8), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження 11-377апп18, пункти 28-30), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18)).
      20. Водночас державний реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна», не був законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою позивача, указувати або забороняти йому певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність, а позивач відповідно не був зобов`язаний виконувати вимоги та приписи державного реєстратора.
      21. Отже, спір у цій справі не відповідає наведеним вище критеріям публічно-правового спору, напрацьованим Великою Палатою Верховного Суду.
      22. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що в цій справі наявний публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати.
      23. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та про закриття провадження в цій справі.
      24. Водночас, вирішуючи питання про належну юрисдикцію, суд першої інстанції дійшов висновку, що справа має вирішуватися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
      25. Такі висновки суд першої інстанції зробив з огляду на те, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами; у таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулися реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Тому зазначена категорія справ має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. При цьому суд першої інстанції послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).
      26. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а також звертає увагу, що суд помилково врахував у цій справі висновки, викладені в постановах у згаданих справах. В останніх позовні вимоги були спрямовані на скасування державної реєстрації за іншими особами права власності та права оренди нерухомого майна. Водночас відносини щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних осіб є різними і регулюються різним матеріальним правом. Тому зазначені справи не є подібними до справи, що розглядається.
      27. Як видно зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник Гончаренко Михайло Дмитрович , вважає дії державного реєстратора протиправними саме у зв`язку з тим, що він ухвалив рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна» на підставі документів, які надійшли від осіб, котрі, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення. Крім іншого, ОСОБА_1 стверджує, що документи, надані державному реєстратору, сфальшовані.
      28. Позивач обґрунтував позовні вимоги відсутністю в осіб, які звернулися до державного реєстратора із заявою про припинення юридичної особи, повноважень на вчинення таких дій та, як наслідок, фіксації їх у ЄДР.
      29. Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      30. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19).
      31. Тому запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.
      32. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а є лише записом, який не тягне за собою наслідків.
      33. Отже, спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки) та не захищає права позивача в конкретних правовідносинах.
      34. Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
      35. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
      36. Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18) зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
      37. Такий спір має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
      38. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків, викладених у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду.
      39. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для проведення відповідних реєстраційних дій. Тому належному способу захисту прав та інтересів відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
      40. Унесення державним реєстратором до ЄДР запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є виконанням судового рішення про задоволення відповідної позовної вимоги. Натомість згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для внесення запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи будь-яким державним реєстратором.
      41. Отже, спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства, у зв`язку із чим мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року належить змінити.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      43. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      44. Частинами першою, четвертою статті 351 КАС України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      45. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      46. З огляду на викладене постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року підлягає скасуванню; ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасувати.
      3. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Данішевською В. І.
      Джерело: ЄДРСР 90111848
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 809/756/17
      Провадження № 11-144апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина - ДС» (далі - ТОВ «Верховина - ДС»), третя особа -
      Івано -Франківська обласна рада, про припинення права користування мисливськими угіддями
      за касаційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (судді Шинкар Т. І., Пліш М. А., Глушко І. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2017 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства, у якому просив припинити право користування мисливськими угіддями ТОВ «Верховина - ДС», надане товариству на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 8 вересня 2006 року № 87-5/2006 та договору про умови ведення мисливського господарства від 6 липня 2009 року.
      На обґрунтування позовних вимог заступник прокурора Івано-Франківської області зазначив, що ТОВ «Верховина - ДС» як користувач мисливських угідь не виконує умови договору та порушує вимоги чинного законодавства в частині створення, організації та забезпечення діяльності єгерської служби.
      Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 6 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 жовтня 2017 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 червня 2017 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, перший заступник прокурора
      Івано -Франківської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      На обґрунтування касаційної скарги перший заступник прокурора Івано-Франківської області зазначає, що частиною другою статті 23 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1478-III «Про мисливське господарство та полювання» (далі - Закон № 1478-III) прямо передбачено, що позови про припинення права користування мисливськими угіддями вирішуються адміністративними судами. Тому скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно закрито провадження в цій адміністративній справі.
      Відзиву від учасників справи на касаційну скаргу на час розгляду справи не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, мотивувавши це тим, що позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких міркувань.
      Як установлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради від 8 вересня 2006 року № 87-5/2006 «Про надання в користування мисливських угідь» на підставі подання Обласного управління лісового господарства та клопотання ТОВ «Верховина - ДС» та у зв`язку з добровільною відмовою від користування частиною мисливських угідь, наданих Івано-Франківському мисливсько-риболовному виробничому підприємству Івано-Франківської обласної організації українського товариства мисливців та рибалок (Івано-Франківське МРВП обласної організації УТМР) розпорядженням голови обласної ради від 9 вересня 1997 № 39-р «Про надання в користування мисливських угідь області», вирішено вилучити з користування цього підприємства в Богородчанському районі 12 579,4 га мисливських угідь та надати їх у користування ТОВ «Верховина - ДС» терміном на 15 років.
      Пунктом 3 вказаного рішення зобов`язано ТОВ «Верховина - ДС» створити спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства та охорони мисливської фауни згідно з чинним законодавством.
      6 липня 2009 року на виконання зазначеного рішення Івано-Франківської обласної ради від 8 вересня 2006 року між Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ «Верховина - ДС» укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ
      «Верховина - ДС» терміном до 8 вересня 2021 року надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 12,6 тис. га, у тому числі: лісові угіддя - 5,6 тис. га, польові - 7 тис. га, водно-болотні - 0 тис. га.
      Згідно з підпунктом «є» пункту 2.2 розділу 2 «Права і обов`язки сторін» вказаного договору ТОВ «Верховина - ДС» зобов`язується здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше 1 єгеря на 7 тис. га лісових угідь і 10 тис. га польових угідь до 1 вересня 2009 року із штатним розписом, який додається користувачем.
      Прокуратурою Івано-Франківської області під час моніторингу стану виконання уповноваженими органами покладених на них функцій з питань дотримання вимог законодавства про тваринний світ скеровано листи до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС в
      Івано -Франківській області), Управління Держпраці в Івано-Франківській області та
      Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства про надання інформації щодо кількості працюючих у ТОВ «Верховина - ДС» та проведення перевірки цього товариства, у тому числі виконання умов договору від 6 липня 2009 року.
      Відповідно до листа ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 13 квітня 2017 року за № 309/9/09-19-13-01-21 з 1-го кварталу по 2-ий квартал 2013 року в ТОВ
      «Верховина - ДС» працював 1 найманий працівник ( ОСОБА_1 ); з 3-го кварталу 2013 року по 3-ій квартал 2014 року у відповідній звітності 1-ДФ, поданої ТОВ «Верховина - ДС», наймані працівники не відображені або звітність не подавалась; у 4-му кварталі 2014 року у звітності відображено 2 працівники ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), з 1-го кварталу 2015 року по 3-ій квартал 2016 року у звітності 1-ДФ наймані працівники не відображені або звітність не подавалася; у 4-му кварталі 2016 року в товаристві числились 2 наймані працівники ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
      Згідно з листом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 28 квітня 2017 року № 04-13/15-10/3103 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади директора ТОВ «Верховина - ДС» з 6 квітня 2017 року та відсутністю інформації про інших посадових осіб, на яких покладено виконання обов`язків директора цього товариства станом на 28 квітня 2017 року, направлення від 26 квітня 2017 року № 04-13/15-10/3005 на проведення перевірки з питань дотримання законодавства про працю в період з 26 по 28 квітня 2017 року вручити не було можливим, як і провести перевірку. Згідно з інформацією ГУ ДФС в Івано-Франківській області найманих працівників у період
      січень - квітень 2017 року в ТОВ «Верховина - ДС» не було.
      Відповідно до інформації Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 27 квітня 2017 року № 06-21/24-794 при виїзді спеціалістів управління за місцем реєстрації ТОВ «Верховина - ДС» з метою перевірки виконання в 2016-2017 роках умов договору від 6 липня 2009 року, таку перевірку здійснити було неможливо, оскільки директор цього товариства ОСОБА_4 звільнений із займаної посади, а особи, яка б представляла інтереси товариства, за місцем реєстрації не було.
      На підставі вказаної інформації прокуратурою Івано-Франківської області зроблено висновок щодо систематичного невиконання ТОВ «Верховина - ДС» обов`язків з охорони та відтворення мисливських тварин і зобов`язань, обумовлених договором про умови ведення мисливського господарства від 6 липня 2009 року, яке виявляється у відсутності впродовж тривалого часу єгерської служби, що і стало підставою звернення з позовом до окружного суду про припинення права користування ТОВ «Верховина - ДС» мисливськими угіддями.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, зазначив, що в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу в користування мисливських угідь (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою в користування спірних мисливських угідь чи припинення права користування має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
      Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими ці висновки суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до преамбули Закону № 1478-III у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, його положення визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних та фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечують рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
      Згідно зі статтею 1 Закону № 1478-ІІІ мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
      Відповідно до положень статті 21 Закону № 1478-ІІІ ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.
      Згідно із частиною першою статті 22 Закону № 1478-ІІІ мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування обласними радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
      Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 23 Закону № 1478-ІІІ право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
      Абзацом третім частини другої статті 23 Закону № 1478-III встановлено, що рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються: у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, - адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.
      Системний аналіз наведених норм КАС та Закону № 1478-III дає підстави для висновку, що позови уповноваженого органу про припинення права користування мисливськими угіддями повинні розглядатися адміністративними судами.
      Як установлено матеріалами справи, предметом заявленого адміністративного позову є припинення права користування відповідача мисливськими угіддями, а не оскарження рішення ради про надання їх у користування.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства.
      Отже, доводи першого заступника прокурора Івано-Франківської області щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      За таких обставин ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати.
      3. Адміністративну справу № 809/756/17 за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина - ДС», третя особа - Івано-Франківська обласна рада, про припинення права користування мисливськими угіддями направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111836
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/2106/17
      Провадження № 11-1055апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року (суддя Качур І. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року (судді Собків Я. М., Ісаєнко Ю. А., Файдюк В. В.) у справі № 826/2106/17 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язанням вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України; далі - ГПУ), в якому просив:
      - визнати протиправною відмову ГПУ надати інформацію та копії документів на підставі адвокатського запиту за підписом адвоката Кравченка А. В. в інтересах ОСОБА_1 , викладену в листі від 29 грудня 2016 року № 14/3-31676-09;
      - зобов`язати службових осіб ГПУ на підставі вищезгаданого адвокатського запиту у порядку статті 24 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) надати адвокату Кравченку А . В. копії: супровідного листа, яким речі, вилучені під час проведення обшуку 19 січня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , ГПУ направила до Департаменту юстиції та (або) інших компетентних органів США; листів (звернень, запитів тощо), які надалі направлялись (або станом на момент розгляду цього адвокатського запиту були підготовлені, але не направлені) ГПУ до Департаменту юстиції та (або) інших компетентних органів США з питань, які стосуються використання вищевказаного вилученого майна та (або) можливості його повернення власнику (у разі їх наявності); відповідей, отриманих ГПУ за результатами розгляду визначених вище листів (заяв, звернень тощо) та (або) будь-які інші документи, у яких відображено відомості про подальше спрямування та (або) використання вилучених речей і документів (у разі їх наявності).
      Позовні вимоги мотивував тим, що в адвокатському запиті не ставилося питання щодо предмету розслідування, яке проводиться правоохоронними органами Сполучених Штатів Америки, чи проведення ними слідчих (інших процесуальних) дій у ході такого розслідування; отримання доказів тощо. У письмовому зверненні адвоката йшлося про надання інформації щодо місцезнаходження та процесуального стану майна, належного ОСОБА_1 . Використання службовими особами ГПУ формулювань про те, що така інформація містить конфіденційний зміст, не відповідає вимогам міжнародного та національного законодавства.
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 січня 2019 року позов задовольнив.
      Цей суд дійшов висновку про те, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, в розрізі частини другої статті 24 Закону №5076-VІ зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, у яких міститься інформація з обмеженим доступом.
      Положення законодавства, навіть і Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), не передбачають віднесення інформації, що запитувалася позивачем, до категорії конфіденційної (з обмеженим доступом) чи захищеної законом таємниці. В адвокатському запиті не ставилось питань, що прямо та (або) опосередковано могли б стосуватись предмету розслідування, яке проводиться правоохоронними органами Сполучених Штатів Америки; проведених ними слідчих (інших процесуальних) дій у ході такого розслідування, отриманих ними доказів тощо, тобто відомостей, які належать до предмету таємниці слідства та доступ до яких обмежується для забезпечення ефективності розслідування.
      Вжиття заходів, спрямованих на недопущення розголошення даних, які розкривають зміст розслідування, що належить до таємниці слідства, не включає в собі надання інформації про місцезнаходження та процесуальний статус майна, що надається його власнику (володільцю).
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      4. ГПУ не примирилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і в червні 2019 року звернулася з касаційною скаргою.
      Серед доводів незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій посилається також на порушення судами правил предметної юрисдикції. З посиланням на правозастосовну практику автор касаційної скарги вважає, що спірні відносини стосувалися надання інформації та копій документів, у тому числі листування між ГПУ та Департаментом юстиції США щодо вилученого в ході обшуку майна, який свідчить про необхідність його розгляду за нормами КПК України, а не в адміністративному суді.
      5. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Кравченко А. В., зазначив, що надання відомостей щодо належного позивачу майна жодним чином не може зашкодити проведенню досудового розслідування та не може порушувати таємницю досудового розслідування. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
      6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядкуписьмового провадження без виклику учасників справи.
      7. Відповідаючи на порушені в касаційній скарзі питання про порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду перевірила матеріали справи, дослідила доводи касаційної скарги й заперечення проти неї, висловленні у відзиві представника позивача, й дійшла висновку про таке.
      З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2016 року слідчий слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області (далі - слідчий СВ УСБУ в Одеській області) на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси провів обшук в квартирі номер АДРЕСА_2 й вилучив звідти майно ОСОБА_1 . Обшук в квартирі ОСОБА_1 службові особи СВ УСБУ в Одеській області проводили на виконання запиту про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Кримінальне провадження здійснюється в країні, яка надіслала запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні, у справах за фактами комп`ютерного шахрайства. В Україні обшук провадився на прохання компетентних органів США, які в рамках надання міжнародної правової допомоги на виконання умов Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах допомоги, підписаного 22 липня 1998 року та ратифікованого Україною 10 лютого 2000 року (далі - Договір про правову допомогу від 1998 року), звернулися із запитом до ГПУ як центрального органу України, який розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні під час досудового розслідування
      З матеріалів справи, принаймні з пояснень кожної зі сторін, випливає також, що отримані під час обшуку речі були надіслані стороні, що запитувала про них. Надсилання результатів обшуку оформлялись та супроводжувалися відповідними листами.
      Як установили суди, адвокат Кравченко А. В. для отримання інформації, необхідної для забезпечення належного здійснення захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 , звернувся до Управління міжнародно-правового співробітництва та Європейської інтеграції ГПУ. Із адвокатським запитом, у якому просив надати відомості та копії документів щодо процесуального статусу та місцезнаходження майна, належного ОСОБА_1 та вилученого в нього 19 січня 2015 року слідчим СВ УСБУ в Одеській області під час проведення обшуку, а також інші документи, перелік яких наведений у прохальній частині позовної заяви.
      ГПУ листом від 29 грудня 2016 року № 14/3-31676-09 відмовила у наданні запитуваної інформації та копії документів.
      ГПУ звістила запитувача інформації про те, що на підставі Договору про правову допомогу від 1998 року впродовж 2009-2015 років до ГПУ надійшла низка запитів Департаменту юстиції США про надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства.
      Департамент США на підставі частини п`ятої статті 5 цього Договору зробив застереження, яке запитувана сторона зобов`язана забезпечити, щодо конфіденційності запитів про міжнародну правову допомогу та таємності даних американського кримінального розслідування.
      У відповіді стисло описується послідовність дій ГПУ з виконання запиту і надсилання його результатів стороні, що надіслала запит, а також повідомляється, що ГПУ контролює питання повернення до України вилученого майна.
      ГПУ запевнила, що в разі надходження до України зазначених предметів вони невідкладно будуть повернуті власнику.
      Послалася прокуратура й на те, що надання копій документів, що стосуються виконання міжнародних доручень, суперечитиме частині першій статті 222 КПК України (недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування) та чинному для України міжнародному договору у сфері правової допомоги.
      Відмову ГПУ надати на оформлений як адвокатський запит документи та інформацію про майно ОСОБА_1 , вилучене під час здійснення процесуальної дії, ОСОБА_1 розцінив як дії суб`єкта владних повноважень, що прямо суперечать положенням чинного законодавства України й тому змусили його звернутися до адміністративного суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
      8. У касаційній скарзі ГПУ головним чином акцентує увагу на порушенні судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції. Як вважає автор скарги, у розумінні частини першої статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдання шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність до суду.
      ГПУ вважає, що суб`єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень, що виконують функцію, обумовлену завданням кримінального судочинства. Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення процесуальних повноважень, не може перевірятись за межами передбаченого законодавством контролю. Оскільки вимоги позивача стосувалися дій органів досудового розслідування під час виконання слідчих дій, тому, як гадає ГПУ, ці відносини є кримінальними, й на спір, який виникає в межах цих правовідносин, поширюються вимоги кримінального процесуального законодавства.
      9. Позивач у позовній заяві й у відзиві на касаційну скаргу щодо доводів останньої про порушення правил предметної юрисдикцій зосереджує увагу насамперед на формі і змісті звернення до ГПУ як суб`єкта владних повноважень. Позивач вважає, що запитування інформації про слідчу дію у формі адвокатського запиту зобов`язує адресата розглядати таке звернення саме як запит на інформацію без фактичного вникання в суть та характерні властивості запитуваних відомостей і документів. Обов`язок прокуратури надати таку інформацію, а звідси - у разі її ненадання - має розцінюватися як порушення і невиконання вимог статей 20 та 24 Закону № 5076-VI, які передбачають, що адвокатський запит є формою отримання адвокатом відомостей та копій документів безпосередньо необхідних адвокату для надання допомоги клієнту.
      З погляду ОСОБА_1 , його вимоги є вимогами зі сфери інформаційних правовідносин. Право на отримання інформації щодо себе прямо передбачено статтею 34 Конституції України та статтями 5, 11 Закону України від 03 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ). Реалізувати його право громадянин України має право на власний розсуд як шляхом безпосереднього звернення до компетентного органу, у розпорядженні якого перебуває така інформація, так і через уповноваження на вчинення таких дій інших осіб у порядку, передбаченому законодавством України, навіть чином, регламентованим Законом № 5076-VI.
      У сенсі сказаного позивач підсумовує, що порушення ГПУ гарантій адвокатської діяльності в частині забезпечення оперативного надання інформації за поданим у його інтересах адвокатським запитом про нього та належне йому майно, на підставі частини першої статті 5 КАС України дає йому право звернутися до адміністративного суду за захистом свого означеного права на інформацію.
      10. Суди попередніх інстанцій розглянули спір у цій справі за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи рішення на користь позивача, суди в основному погодилися з доводами останнього про порушення його права на отримання певних відомостей та копій документів про вилучене під час обшуку майно, яке ГПУ порушила тим, що на адвокатський запит надати відомості та документи про майно позивача, якими вона володіє як розпорядника інформації, відмовила в цьому всупереч вимогам статей 20, 24 Закону № 5076-VI.
      11. Верховний Суд у питаннях дотримання предметної юрисдикції спорів неодноразово констатував, що головним, визначальним критерієм для розмежування і визнання, на які спори поширюється і підлягає застосування те чи те судочинства, є суть (зміст) спірних правовідносин, предмет спору, тобто те благо, відносно якого виникає правове відношення між суб`єктами, які мають суб`єктивні права і юридичні обов`язки.
      Залежно від змісту, природи, якісно-ціннісних ознак правовідносин вони можуть бути регулятивними, якими є більшість цивільних, трудових, сімейних та інших, серед них й інформаційних відносин, які складаються з природних, набутих чи встановлених для осіб юридичних прав та обов`язків, або охоронними, зміст яких полягає в застосуванні зазвичай до правопорушників або іноді до інших осіб, які потрапляють у сферу цих відносин, заходів державного примусу, санкцій; вони зустрічаються в основному в кримінальних чи адміністративно-деліктних правовідносинах і, як правило, пов`язані з юридичною відповідальністю.
      Якщо будь-яким чином видиме право особи зазнає втручання, посягання чи негативного впливу у формі дії, бездіяльності чи рішення з боку іншого суб`єкта відносин, на якому лежить юридичний обов`язок вчинити певні юридично значимі дії або утриматися від них, то може виникнути юридичний конфлікт або правовий спір між кількома суб`єктами (учасниками правовідносин), який знаходить свій вияв у протистоянні, протидії тому, хто через відмінні, протилежні, несумісні інтереси, потреби, знання, систему цінностей посягає на суб`єктивні права особи, яка їх захищає від такого посягання.
      Виникнення спору зумовлює й спонукає до належного застосування матеріально-правової норми, яка регулює спірні відносини та захищає порушене право чи інтереси.
      Вибір, визначення й окреслення відповідного матеріально-правового регулювання спірних відносин тягне застосування вторинних процесуальних норм, які регламентують питання юрисдикції спорів, встановлюють порядок та строк їх розгляду, визначають коло осіб, які є сторонами (учасниками) відповідного судочинства, їх права та обов`язки, а також запроваджують умови, критерії, ознаки, за якими належить визначати суд, встановлений законом, якому юрисдикційно підсудний спір. Процесуальні норми передбачають настання правових наслідків для особи, яка пред`явила спір не до суду відповідної юрисдикції, й покладають обов`язок на суд суворо дотримуватись правил про підсудність спорів.
      Треба також визнати, що Верховний Суд нерідко у своїй практиці зазначав, що визначення юрисдикції спору залежить від положень закону, які відносять той чи інший спір до відповідної (цивільної, господарської, адміністративної) юрисдикції.
      У цих рішення на прикладах конкретних обставин робилися висновки про те, що правильний вибір юрисдикції інколи залежить від суб`єктного складу учасників спірних правовідносин.
      12. Гарантоване Конституцією і регламентоване законами України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб передбачає можливість вибору форми та порядку захисту стверджуваного порушення своїх прав чи інтересів, часу звернення до суду. Кожен вільний у виборі способу захисту свого права, а у випадках, визначених процесуальним законом, місцезнаходження суду.
      Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Основного Закону України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
      У цьому місці в контексті обставин справи, що переглядається, доречно послатися на актуальну й натепер мотивацію Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, у якому суд на підставі чинного на той час законодавства роз`яснив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
      13. Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали оскаржені рішення, насамперед виходили з того, що ініційований ОСОБА_1 спір містить вимоги про порушення права на отримання інформації та низку документів, якими володіє ГПУ як розпорядник інформації і яку вона створила (набула) в рамках надання міжнародної правової допомоги іноземній державі під час здійснення на території останньої кримінального провадження.
      З мотивації судових рішень випливає, що суди не сприймали відомості про обшук в квартирі ОСОБА_1 , віднайдення і вилучення з неї майна позивача, оформлення результатів обшуку і пересилання їх (результатів) державному органу, який на території України на виконання запиту про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні доручив провести обшук, інакше як процесуальну слідчу дію, проведену в межах КПК України. Але поряд із цим процедуру проведення обшуку, наслідки цієї процесуальної слідчої дії та документальне їх оформлення в межах виконання міжнародного правового запиту на правову допомогу за зовнішніми, візуальними ознаками оцінили і поширили на них розуміння чи поняття відомостей та документів, які охоплюються загальним поняттям інформації, право на отримання якої регламентується положеннями Закону № 2657-ХІІ України й, серед іншого, забезпечується у формі обов`язкового надання відомостей чи документів на адвокатський запит, поданий відповідно до вимог Закону № 5076-VI
      У судових рішення справи, що переглядається, зроблено висновок про те, що предмет позову містить безпосередню матеріально-правову вимогу до відповідача зі сфери інформаційних відносин, а також відносин, що виникли та стосуються адвокатської діяльності і регулюються згаданим вище Законом № 5076-VI. За цими характеристиками спір фактично визнано таким, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
      14. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
      Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
      хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
      хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
      хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи,
      а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      У розумінні положень пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
      Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
      15. У Преамбулі Закону № 2657-ХІІ записано, що цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
      За частиною першою статті 1 Закону № 2657-ХІІ під документом розуміється матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; за терміном інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.
      Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
      За статтею 5 Закону № 2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
      Згідно з абзацами другим-четвертим частини першої статті 6 цього Закону право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення.
      За частиною другою цією статті право на інформацію не є абсолютним чи безумовним. Це право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
      У статті 10 наводиться перелік видів інформації, а в наступних статтях розкривається зміст цих видів інформації. Зокрема, згідно зі статтею 17 цього Закону під правовою інформацією розуміються будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
      16. На перший погляд, за зовнішніми, формальними, буквальними вираженнями загального нормативного визначення поняття «інформація» як будь-яких відомостей та/або даних, зафіксованих на певних (матеріальних чи електронних) носіях, наче не відрізняються від поняття «відомості» чи «обставини», які виникають, створюються, здобуваються та закріплюються в межах кримінально-правових відносин, під час кримінального провадження із переслідування особи, яка вчинила діяння заборонене законом про кримінальну відповідальність.
      У межах кримінального провадження, яке складається зі стадій досудового розслідування і судового провадження, під час здійснення процесуальних дій у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, здобуваються, фіксуються й оформляються відомості та документи про фактичний й юридичний склад діяння, яке посягає на об`єкти захисту права.
      Проте відомості про кримінальне правопорушення (про злочин), обставини його скоєння, про процесуальні дії у зв`язку із вчиненням такого діяння, про конкретний склад суб`єктів одного чи кількох кримінальних проваджень, про статус, права та обов`язки учасників таких відносин, про стадії та етапи кримінального провадження, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, про порядок вчинення процесуальних дій, пов`язаних з наданням міжнародної правової допомоги на території України та оскарження рішення, дій чи без діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у зв`язку з наданням такої допомоги та інші відомості, які охоплюються предметом кримінально-правового регулювання, за змістом, значенням, сферою виникнення та функціонування, за причинами виникнення, за правовим механізмом регулювання цих відносин, за способом і джерелами встановлення відомостей про вчинення забороненого нормами закону України про кримінальну відповідальність діяння, або виконання процесуальний дій у зв`язку із вчиненням діяння, не можуть ототожнюватися й охоплюватися загальним поняттям інформації в сенсі положень Закону № 2657-ХІІ.
      Відомості і документи в кримінальному провадження - це конкретне індивідуально виражене знання чи річ про подію порушення об`єкта права, який перебуває під охороною кримінально-правової норми права. Ці відомості встановлюються спеціальними процесуальними засобами. За їх допомогою відбувається вирішення справи, під яким у кримінально-правовому значенні може розумітися встановлення наявності або відсутності події із зовнішніми і внутрішніми ознаками, які мають певне кримінально-правове значення, а також застосування до події відповідної правової норми через пізнання її шляхом тлумачення або аналогії.
      Інформація про подію кримінально-караного діяння та його наслідки із джерела фактичних відомостей про якусь частину події набуває ознак джерела доказу після перетворення, трансформації цієї інформації шляхом застосування процесуальних дій, передбачених КПК України.
      Процесуальні дії провадяться в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Вони провадяться за наявності для цього відповідних підстав та передумов, передбачених законом. Вони не можуть провадитися за межами кримінального провадження. Сторона обвинувачення не повинна порушувати прав особи, щодо якої здійснюється процесуальна дія. Особа яка вважає, що під час досудового розслідування, яке провадиться на території України, або під час здійснення процесуальної дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України), має право оскаржити рішення, дія чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування до суду.
      Правила кримінального провадження, проведення окремих процесуальних дій, зокрема обшуку, провадяться однаково на всій території України. Загальні правила досудового розслідування однакової мірою мають застосовуватися й до випадків, коли в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження надається міжнародна правова допомога при проведення процесуальних дій.
      17. Міжнародна правова допомога полягає у проведенні компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (пункт 1 частина перша статті 541 КПК України).
      Запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні складається і надсилається до уповноваженого (центрального) органу України органом, який здійснює це кримінальне провадження, а саме, відповідно до частини першої статті 551 КПК України, судом, прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Уповноваженим (центральним) органом є орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги.
      Такими центральними органами згідно зі статтею 545 КПК України є, зокрема, Офіс Генерального прокурора.
      Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК України та чинними міжнародними договорами України.
      Зокрема, за частинами першою, другою статті 560 КПК України орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. <�…>. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
      Згідно зі статтею 561 цього Кодексу на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом або міжнародним договором.
      Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому цим Кодексом, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави. У разі якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія потребує надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому цим Кодексом, лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором або є обов`язковою умовою надання такого виду допомоги за законодавством запитуваної сторони. При цьому строк дії такого дозволу не обмежується, а належно засвідчена копія дозволу долучається до матеріалів запиту (статті 562 КПК України).
      За частинами першою-третьою, сьомою статті 568 КПК України на підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні органи України проводять передбачені цим Кодексом процесуальні дії, а також інші передбачені спеціальним законом дії з метою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, що відповідають будь-якій з ознак, передбачених частиною першою статті 962 Кримінального кодексу України [випадки застосування спеціальної конфіскації], а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. При накладенні арешту на майно, зазначене в частині першій цієї статті, забезпечуються необхідні заходи, зокрема передбачені пунктом 5 частини шостої статті 100 цього Кодексу, з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють запитуючій стороні. За запитом запитуючої сторони виявлене майно: може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог статті 562 цього Кодексу або для повернення власнику; може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладено, якщо це необхідно для досудового розслідування та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.
      Згідно із частинами першою-третьою статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України.
      За частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
      Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових осіб чи службових осіб здійснюється відповідно до глави 26 КПК України (оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування). У частині першій статті 303 цього Кодексу передбачено перелік рішень, дій та бездіяльності, які можуть бути оскаржені до суду на досудовому провадженні, а також коло осіб, які мають право це зробити, а в частині другій цієї статті - порядок розгляду скарг на інші рішення та дії слідчого чи прокурора, які не передбачені частиною першою цієї статті.
      18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вжите в частині третій статті 572 КПК України формулювання про те, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України, треба розуміти так, що у разі оскарження рішення, дії чи бездіяльності цих органів та осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, які були порушені, недотримані чи не виконані під час здійснення процесуальних дій на досудовому провадженні, застосовуються положення КПК України й передбачені цим Кодексом правила кримінального процесуального судочинства.
      Якщо скарга міститиме вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадовими чи службовими особами, має застосуватися судочинство, яке поширюється на вимоги про відшкодування завданої шкоди. Коли запитуватиметься будь-яка правова інформація, що перебуває поза сферою кримінального провадження, виконанням процесуальних дій у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, то за наявності для цього підстав й у разі оскарження відмови в наданні такої інформації, застосуються правила юрисдикції, яким підсудні спори в цій сфері правовідносин.
      19. Як зазначено в преамбулі Закону № 5076-VI, цей Законвизначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
      За пунктами 1, 2, 5-7, 9 частини першої статті 1 цього Закону під терміном «адвокат» розуміється фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
      Згідно зі статтею 19 цього Закону видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; <�…>; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; <�…>.Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
      У статті 20 цього Закону встановлені професійні права адвоката. За частиною першою цієї статті під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
      За частинами першою статті 24 Закону 5076-VI адвокатським запитом визначається письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. <�…>. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства. Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
      20. Наведені законодавчі положення дають підстави стверджувати, що подання адвокатом адвокатського запиту до органу державної влади про надання певної інформації на підставі положень Закону № 5076-VI не робить і не надає такому зверненню форми та якості критерія, що сам по собі визначає форму судочинства, оскільки професійні права адвоката й вибір видів та способів здійснення адвокатської діяльності корелюються умовами природи спірних правовідносин, у яких адвокат у відповідній формі та порядку надає послуги клієнту. Інакше кажучи, якщо адвокат захищає особу, яку звинуватили у злочині, або надає правову допомогу свідку у кримінальному провадженні (пункт 2 частина перша статті 66 КПК України), представляє інтереси фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, його повноваження адвоката мають здійснюватися з урахуванням положень процесуальних норм права, які регулюють порядок звернення за захистом від стверджуваного порушення права і відповідно професійні права адвоката, як представника (захисника, репрезентанта) клієнта.
      21. Повертаючись до обставин справи за позовом ОСОБА_1 , треба зазначити, що ОСОБА_1 звернувся до ГПУ зі зверненням про надання відомостей про слідчу процесуальну дії - про обшук у його помешканні, про результати обшуку, про майно, яке звідти було вилучено, стан майна після обшуку, його місце знаходження, документальні підтвердження того, як вилучене під час обшуку майно відповідно до вимог процесуального закону направлялось, як виконане, стороні, яка запитувала про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні на території України.
      З обставин та суті спору видно, що обшук проводився в кримінальному провадженні, як процесуальна дія відносно вчиненого діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Обшук проводився відповідно до правил кримінального процесуального законодавства України й на території України. Як згадано вище, незгода з діями органів державної влади, які проводили обшук в рамках надання міжнародної правової допомоги, може бути оскаржена і з огляду на описані предмет та суть спору відповідно до положень статті 572 та глави 26 КПК України оскаржуються за правилами кримінального судочинства.
      Відтак можна виснувати, що прокурори в межах реалізації повноважень із надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні, яка відбувається через виконання процесуальної дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, не створюють інформації, доступ до якої гарантується положеннями Закону № 2657-ХІІ й у цій частині не здійснюють публічно-владних управлінських функцій.
      Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду; їх оскарження має здійснюватися, як мовлено вище, у порядку встановленому КПК.
      22. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, якщо зважити на суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, неправильно застосували норми матеріального й процесуального права та дійшли хибного й необґрунтованого висновку про поширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідачів та зобов`язання вчинити дії, перелічені в позовній заяві.
      23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 цього Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
      За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за позовом ОСОБА_1 положення процесуальних законів про передачу справу до суду відповідної юрисдикції не можуть бути застосовані, позаяк до провадження, яке здійснюється за правилами кримінального процесуального законодавства, не можуть направлятися для розгляду звернення у формі позовної заяви. КПК України не передбачає оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування шляхом подання позовної заяви, які притаманні для інших видів судочинства. Відсутність у КПК України позовної форми оскарження рішень, дій та бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора унеможливлює й передачу цієї справи до суду кримінальної юрисдикції за наслідками касаційного перегляду.
      До сказаного слід додати, що доповнення про передачу справи до суду відповідної юрисдикції після рішення про закриття провадження справи в тій юрисдикцій, у якій вона була розглянута, Законом № 460-IX були внесені до КАС України, Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, але не в КПК України, що своєю чергою дає підстави вважати, що передача справи з підстав, передбачених статтею 354 КАС України, має відбуватися в межах юрисдикцій, які регулюються цими Кодексами.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне поінформувати позивача ОСОБА_1 , що з оскарженням дій чи рішення ГПУ з підстав, сформульованих в його позовній заяві, він може звернутися до суду кримінальної юрисдикції.
      Керуючись статтями 238, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року скасувати.
      Провадження у справі № 826/2106/17 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними, зобов`язанням вчинити певні дії - закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач М. І. Гриців
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В . В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 90021608