ANTIRAID

Постановление БП-ВС о возможности и порядке зачета встречных однородных требований кредита и депозита в банке

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 914/3217/16

Провадження N 12-176гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (представник - Свистунов А.В.),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (представник - Кулак І.О.),

треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представники - Мостепанюк В.І., Сотнікова І.В., Шевченко Ю.А.), Національний банк України (представник - Софін О.В.), ОСОБА_9 (не з'явився),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 914/3217/16 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, на стороні відповідача - ОСОБА_9, про визнання недійсним одностороннього правочину за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Зварич О.В., Скрипчук О.С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року (головуючий суддя Гоменюк З.П., судді Петрашко М.М., Щигельська О.І.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар") про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);

- ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно здійснив зарахування своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, оскільки укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", відповідні зустрічні вимоги не є тотожними між собою, а спірна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була вчинена в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року N 692 БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. 21 січня 2011 року ПАТ Дельта Банк (кредитор) і ТОВ Яблуневий дар (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12,5 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 20 січня 2012 року (пункт 1.1.1 договору).

4. 22 червня 2011 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 4 до договору кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, розміром 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості - 20 січня 2016 року.

5. 19 липня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) і ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір мультивалютної кредитної лінії N НКЛ-2005469/2, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 30 червня 2013 року (пункт 1.1.1 договору).

6. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 20 до договору від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 19 672 500,55 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13, 3.3.13.14 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.14 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року включно, а пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13 цього договору - 20 січня 2015 року).

7. 27 червня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469/4, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 15 серпня 2014 року (пункт 1.1.1 договору).

8. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 12 до договору кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року включно, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17, 3.3.13.18 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.18 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року, а пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 цього договору - 20 січня 2015 року).

9. 03 липня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N НКЛ-2005469/5, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 5 400 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 01 серпня 2015 року (пункт 1.1.1 договору).

10. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 11 до договору кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6 300 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 серпня 2015 року.

11. Відповідно до пунктів 3.2.6, 3.2.6.2 договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, укладених між сторонами, банк має право на договірне списання коштів з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого в ПАТ "Дельта Банк". Якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого у ПАТ "Дельта Банк", не збігається з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, списання здійснюється в сумі коштів в іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за цим договором і витрат кредитора (комісій, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти. Для погашення такої заборгованості позичальник доручає кредитору здійснювати від імені та за рахунок позичальника купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР) за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією та дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника у відповідній валюті. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника вважаються такими, що узгоджені останнім.

12. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) уклали договір банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США, згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.11 якого сума вкладу складає 1 344 005,00 доларів США, яка залучається на строк з моменту його зарахування на рахунок банку по 11 травня 2015 року. Якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку, дія договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за ставкою 0,01 % річних. При цьому вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про вимогу повернення вкладу або його частини не менш ніж за три банківські дні до очікуваної дати повернення.

13. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_9 уклали додатковий договір N 1 до договору N 003-09508-060514, яким пункт 1.11 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. У цьому випадку нарахування процентів за вкладом відбувається за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 цього договору. Вкладник зобов'язується повідомляти про таке часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в пункті 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 договору.

14. 03 серпня 2014 року ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (первісний кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору частину права вимоги до боржника (ПАТ "Дельта Банк") розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США.

15. На підставі зазначеного договору відступлення права вимоги 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 надіслали ПАТ "Дельта Банк" спільне повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, у якому зазначили про необхідність здійснення виплат за договором банківського вкладу в межах суми відступленого права вимоги на рахунок ТОВ "Яблуневий дар" N 2600139543840, відкритий у Публічному акціонерному банку "Акціонерно-комерційний банк "Львів".

16. Також 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про дострокове відкликання частини вкладу розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США, яку просило у 3-денний строк перерахувати на вказаний рахунок N 2600139543840.

17. 02 березня 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 повторно надіслали зазначені повідомлення та заяву на адресу ПАТ "Дельта Банк".

18. 27 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);

- ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);

- ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.

19. Разом з тим 06 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Яблуневий дар" з претензіями про сплату заборгованості за договорами кредитної лінії:

- від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 загальним розміром 11 742 435,21 євро (з яких 11 594 594,64 євро заборгованості за кредитом та 147 840,57 євро процентів);

- від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 загальним розміром 11 203 550,41 євро (з яких 11 072 500,55 євро заборгованості за кредитом та 131 049,86 євро процентів);

- від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 загальним розміром 34 463 393,78 євро (з яких 34 000 000,00 євро заборгованості за кредитом, 420 164,38 євро заборгованості за нарахованими процентами та 43 229,40 євро заборгованості за простроченими процентами до 31 дня);

- від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 загальним розміром 6 374 564,38 євро (з яких 6 300 000,00 євро заборгованості за кредитом та 74 564,38 євро процентів).

20. 02 березня 2015 року постановою Правління НБУ N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.

21. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року.

22. 02 жовтня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення N 181 про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року.

23. У подальшому, посилаючись на безпідставне зарахування ТОВ "Яблуневий дар" своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

24. Господарський суд Львівської області рішенням від 10 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року, позов задовольнив повністю. Визнав недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Яблуневий Дар" від 27 лютого 2015 року та стягнув з відповідача витрати зі сплати судового збору.

25. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про наявність підстав для визнання недійсним правочину - заяви відповідача про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року з огляду на її суперечність нормам чинного законодавства, оскільки договором банківського вкладу від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" не передбачено можливості відкликання частини вкладу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі (як це зазначили ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 у спільному повідомленні від 20 лютого 2015 року), тобто в банку не виникло зобов'язання з повернення відповідачу частини вкладу в невстановлений договором спосіб і визначений у ньому строк.

26. Також суди вказали, що умовами кредитних договорів, про які йдеться в оспорюваній заяві, передбачено конвертацію іноземної валюти при погашенні заборгованості за цими договорами за поточним курсом на МВРУ та/або на МВР станом на дату такої операції, тому конвертація відповідачем відповідних сум за крос-курсом євро до долара США та навпаки за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, є неправомірною й такою, що призвела до зарахування ним сум (зустрічних однорідних вимог), які не є тотожними.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

27. У листопаді 2017 року ТОВ "Яблуневий дар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

28. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

29. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30. Після передачі касаційної скарги на розгляд Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу разом з поданою ТОВ "Яблуневий дар" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).

31. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

32. Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог строк повернення позивачем відповідачу частини вкладу за договором банківського вкладу настав; висновки суду щодо неправомірної конвертації валюти є безпідставними, оскільки відповідач не здійснював придбання іноземної валюти для погашення кредиту, а погасив борг шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

33. У судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення по суті справи та підтримав доводи касаційної скарги.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ПАТ "Дельта Банк", ФГВФО і НБУ на касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар", у яких зазначено, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки, зокрема, умовами договору банківського вкладу (депозиту) не передбачено дострокового відкликання частини банківського вкладу саме шляхом здійснення переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, а тому визначений цим договором належний строк повернення банком частини банківського вкладу не настав, при цьому ТОВ "Яблуневий дар" не зверталося до позивача з розпорядженням про списання грошових коштів, як це передбачено положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України. Крім того, зустрічні вимоги відповідача не є тотожними, оскільки, враховуючи узгоджений сторонами порядок конвертації іноземних валют (за поточним курсом на МВРУ та/або МВР станом на дату операції), заявлений розмір кредитних зобов'язань, які підлягають припиненню (508 748,64 євро) за рахунок відступлених зобов'язань розміром 575 750,84 доларів США, є меншим на 38 533,11 доларів США від суми, що підлягала сплаті для повного погашення відповідної заборгованості відповідача перед позивачем, тобто ТОВ "Яблуневий дар" заявив про припинення більшого зобов'язання за рахунок меншого.

35. Також, ФГВФО у відзиві, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16), зазначив про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція N 492), вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на фізичних осіб, можливість зміни яких не передбачена, тому ТОВ "Яблуневий дар" як юридична особа позбавлено можливості отримати право розпорядження вкладним (депозитним) рахунком, відкритим на користь фізичної особи ОСОБА_9, у тому числі й грошовими коштами, розміщеними на ньому.

36. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ "Яблуневий дар" письмово не виклали.

37. У судовому засіданні представники ПАТ "Дельта Банк" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, надали усні пояснення по суті справи, в яких підтримали доводи, викладені ними у відзивах на касаційну скаргу, та зазначили, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

38. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у викладеному в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) висновку Верховний Суд України, врахувавши положення Інструкції N 492, відповідно до якої поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунку Інструкцією не передбачено, вирішив, що банк позбавлений можливості виконувати розпорядження юридичної особи, якій відступлено право вимоги за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів.

39. Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, заміну кредитора в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином передбачено пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, тому оскільки Інструкція N 492 не скасовує наведених положень закону, положення статті 514 цього Кодексу можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.

40. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду України з огляду на таке.

41. Предметом спору в цій справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту).

42. Як установили суди попередніх інстанцій, заборгованість ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", пред'явлена відповідачем до зарахування як зустрічна однорідна вимога для припинення його зобов'язань зі сплати позивачеві заборгованості за договорами кредитної лінії, виникла на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частини грошових коштів розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом", укладеного ОСОБА_9 (первісним кредитором) з ТОВ "Яблуневий дар".

43. Підстави заміни кредитора в зобов'язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України).

45. За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

46. Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

47. Разом з тим відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

48. Види банківських вкладів визначено статтею 1060 Цивільного кодексу України, за змістом частин першої та третьої якої договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

49. Статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

50. Відповідно до частини третьої статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

51. Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

52. При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб'єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією N 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

53. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції N 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

54. За змістом пункту 1.8 Інструкції N 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

55. З наведеного вбачається, що чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках.

56. Отже, чинним законодавством не передбачено обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором.

57. З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частина вимог ОСОБА_9 за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" розміром 575 750,84 доларів США перейшла до ТОВ "Яблуневий дар" - у тому ж обсязі й на умовах, що існували на момент їх переходу.

58. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи ФГВФО про те, що в ПАТ "Дельта Банк" не виникло зобов'язань перед відповідачем на підставі його заяв про дострокове відкликання частини вкладу та перерахування її на вказаний поточний рахунок, оскільки ТОВ "Яблуневий дар" не мало права розпоряджатися відступленою йому частиною грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом".

59. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) викладено висновок про те, що, виходячи з приписів Інструкції N 492, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.

60. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вказаний висновок Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм матеріального права було викладено з огляду на особливості правового регулювання суспільних відносин стосовно порядку відкриття та використання власниками належних їм поточних рахунків. Натомість, у справі, яка переглядається, правовідносини між сторонами склалися щодо вкладного (депозитного) рахунку, відкритого за договором банківського вкладу (депозиту) фізичній особі (вкладнику).

61. Оскільки категорії "поточний рахунок" і "вкладний (депозитний) рахунок" не є тотожними між собою, мають різну правову природу, що впливає на відмінність правового регулювання відповідних відносин, то правовідносини, які склалися у справі N 910/8058/15-г та у справі, що розглядається, не є подібними між собою. Звідси - відсутні й підстави для відступлення від указаного висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).

62. Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

63. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

64. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

65. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

66. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Яблуневий дар" мають зустрічні вимоги, які виникли на підставі договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 (за якими позивач є кредитором, а відповідач - боржником), а також за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" (згідно з яким відповідач є кредитором щодо частини прав вимог до позивача, а позивач - боржником), загальним розміром 63 783 943,78 євро та 575 750,84 доларів США відповідно.

67. З приводу однорідності вказаних зустрічних вимог у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

68. За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

69. Умовами договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 сторони дійшли згоди про те, що погашення кредиту здійснюється саме в наданій валюті (євро) або в національній валюті за курсом НБУ станом на момент погашення. Тобто умовами виконання зобов'язань з повернення кредиту за цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах США.

70. Натомість договором банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США сторони погодили, що внесення депозитного вкладу та нарахування банком процентів за фактичний період перебування відповідних коштів на рахунку здійснюється саме в доларах США. Звідси й повернення (виплата) вкладу вкладнику за цим договором має здійснюватися банком у доларах США.

71. Отже, оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.

72. Водночас однією з умов зарахування зустрічних вимог є, зокрема, настання строку їх виконання.

73. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на 27 лютого 2015 року (надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог) строк виконання зобов'язань відповідача за договорами кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 настав.

74. Разом з тим за змістом пунктів 1.2 - 1.4 договору банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США закінченням строку виконання зобов'язань за ним визначено 11 травня 2015 року включно, при цьому дія договору може вважатися припиненою достроково, якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (вкладник) звернулися з повідомленням про відкликання частини вкладу в непередбачений цим договором спосіб (шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в іншій банківській установі), тому строк виконання відповідного зобов'язання на момент надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (27 лютого 2015 року) не може вважатися таким, що настав. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки саме кредитор вправі обирати, на який саме його рахунок (рахунки) і в якому саме банку (банках) боржник має перерахувати кошти, бо власником своїх рахунків у банках є кредитор, а не боржник. Умова договору про те, що вклад має бути зарахований на вкладний рахунок вкладника у ПАТ "Дельта Банк" лише зобов'язує останнього здійснити таке зарахування за відсутності інших указівок кредитора.

75. Таким чином, оскільки зустрічні вимоги ТОВ "Яблуневий дар" і ПАТ "Дельта Банк" не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 Цивільного кодексу України.

76. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

77. За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

78. Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

79. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

80. За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

81. З наведеного вбачається, що односторонній правочин - заява ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь позивача (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту)) суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову.

82. Отже, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх істотних обставин справи, у зв'язку з чим неправильно застосували наведені норми матеріального права, зокрема положення статей 512, 514, 598, 601 Цивільного кодексу України.

83. Проте вказане не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

84. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанціїз мотивів, наведених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

86. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар" слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

88. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

89. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

90. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими позов задоволено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на ТОВ "Яблуневий дар".

Висновок щодо застосування норм права

91. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України фізична особа (вкладник) не обмежена в праві передачі своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги).

92. Виходячи зі змісту статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню на підставі цієї норми права, мають бути зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У разі якщо зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США, то такі вимоги не є однорідними з огляду на те, що євро та долар США є різними валютами, які не є рівнозначними.

Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не могу полностью согласится с выводом Большой палаты в части неоднородности денежны требований из-за разных валют.

Большая палата указала, что по смыслу статей 512, 514 Гражданского кодекса Украины физическое лицо (вкладчик) не ограничен в праве передачи своих прав по договору банковского вклада (депозита) другим лицам (уступка права требования).

Исходя из содержания статьи 601 Гражданского кодекса Украины, требования, которые могут подлежать зачислению на основании этой нормы права, должны быть встречными, однородными, срок исполнения которых наступил, не установлен или определен моментом востребования. В случае если обязательства подлежат исполнению в разных валютах - евро и долларах США, то такие требования не являются однородными ввиду того, что евро и доллар США являются различны валютами, которые не являются равнозначными.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 299/451/19
      Провадження № 14-725цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» до ОСОБА_1 про стягнення вартості донарахованого об`єму природного газу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, постановлену суддею Надопта А.А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, ухвалену у складі суддів Кожух О.А., Кондора Р.Ю., Фазикош Г.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (далі - ПАТ «Закарпатгаз») звернулося до суду із позовом, посилаючись на те, що до приміщення по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , здійснювалося постачання природного газу. При цьому за результатами експертизи лічильника природного газу, проведеної 23 серпня 2018 року, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання. На підставі цього оператором ПАТ «Закарпатгаз» перераховано об`єм спожитого газу за номінальною потужністю газового обладнання споживача за 12 місяців з 09 липня 2017 року по 08 липня 2018 року.
      2. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача вартість донарахованого об`єму спожитого природного газу у розмірі 198 435 грн 52 коп.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, відмовлено ПАТ «Закарпатгаз» у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      4. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, відтак спір між сторонами повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      5. Апеляційний суд також послався на те, що природний газ використовувався відповідачем для підприємницької діяльності, оскільки подавався до приміщення магазину.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У серпні 2019 року ПАТ «Закарпатгаз» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вищевказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      7. Касаційна скарга мотивована тим, що даний позов повинен розглядатись в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання, заборгованість за нею виникла не за період здійснення підприємницької діяльності, відтак, на думку заявника, дана заборгованість не пов`язана із здійсненням нею підприємницької діяльності.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. 24 вересня 2019 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
      9. 25 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      10. 04 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. 18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      14. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      15. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      16. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      18. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      19. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      20. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      21. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).
      22. З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.
      23. Пред`являючи позов, ПАТ «Закарпатгаз» посилалося на те, що ОСОБА_1 приєдналася до умов договору розподілу природного газу і цей газ подавався до приміщення по АДРЕСА_1 . За фактом перевірки лічильника газу, проведеної оператором позивача, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання, на підставі чого відповідачеві пред`явлено вимогу оплатити донарахований об`єм природного газу, яка залишена останнім без виконання.
      24. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, про що зазначено в акті про демонтаж лічильника газу від 09 липня 2018 року, акті про порушення від 20 серпня 2018 року та акті експертизи лічильника газу від 23 серпня 2018 року. Відтак, районний суд вважав, що за суб`єктним складом справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.
      25. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки суд не встановив приєднання ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу як суб`єктом підприємницької діяльності.
      26. Крім того, суд першої інстанції послався на роз`яснення норм процесуального права, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не врахувавши при цьому, що з 15 грудня 2017 року до ГПК України та ЦПК України були внесені зміни, які, зокрема, стосувалися визначення юрисдикційної приналежності справ.
      27. Залишаючи без змін ухвалу районного суду, апеляційний суд виходив із того, що картка фактичного споживання природного газу зареєстрована за ФОП ОСОБА_1 , акт обстеження газовикористовуючого обладнання та приладів обліку підприємств-споживачів природного газу складено у присутності ФОП ОСОБА_1 , акт про демонтаж лічильника було складено щодо ФОП ОСОБА_1 , інформація про засідання комісії щодо несанкціонованого втручання до лічильника направлялась ФОП ОСОБА_1 , акт-розрахунок необлікованого об`єму та обсягу природного газу від 13 листопада 2018 року було складено щодо споживача - ФОП ОСОБА_1 ; вимога про компенсацію вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу була надіслана ФОП ОСОБА_1
      28. З огляду на зазначені документи, апеляційний суд вважав доведеним, що споживачем природного газу є ФОП ОСОБА_1 і припинення її підприємницької діяльності з 19 травня 2014 року не змінює її статусу як суб`єкта підприємницької діяльності у спірних правовідносинах.
      29. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із такими твердженнями апеляційного суду, оскільки спірні правовідносини виникли за період, коли ОСОБА_1 не була суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому апеляційний суд не встановив здійснення нею у зазначений період підприємницької діяльності у приміщенні магазину, до якого здійснювалося постачання природного газу.
      30. Отже, висновок судів про приналежність спору між сторонами до господарської юрисдикції є помилковим.
      31. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ПАТ «Закарпатгаз», скасування ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року і постанови Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      32. Згідно з ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      33. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      34. Оскільки справа передана до суду першої інстанції для вирішення процесуального питання на стадії відкриття провадження у справі, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» задовольнити.
      Ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасувати, справу направити до Виноградівського районного суду Закарпатської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376290
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 803/1485/17
      Провадження № 11-739апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» (далі - ТОВ «Вестера груп», ТОВ відповідно) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Держдепартамент ДВС) про оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргоюТОВ «Вестера груп» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (судді Сеник Р. П., Попка Я. С., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ТОВ «Вестера груп» звернулося до адміністративного суду з позовом, уякому просиловизнати протиправними та скасувати:
      - постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про арешт майна боржника від 9 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 54868496 (далі - ВП № 54868496);
      - постанови відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 та 24 жовтня 2017 року у ВП № 54868496;
      - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС зняти арешти з майна, що належить позивачу.
      На обґрунтування позовних вимоги ТОВ «Вестера груп» посилається на те, що 26 вересня 2017 року протоколом № 01/17 установчих зборів засновників ТОВ «Вестера груп» вирішено, створити ТОВ «Вестера груп» унаслідок виділу вказаного товариства зі Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі ТОВ (далі - СП «Західна нафтова група»), яке буде правонаступником СП «Західна нафтова група» в частині виділеного майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року.
      26 вересня 2017 року приватним нотаріусом проведено реєстраційну дію «Державну реєстрацію юридичної особи шляхом виділу (в т. ч. за судовим рішенням)» та зареєстровано ТОВ «Вестера груп» як юридичну особу. Відповідно до акта передачі (переходу) основних засобів, що є додатком № 1 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у власність ТОВ «Вестера груп» перейшли основні засоби в кількості 153 найменувань.
      При цьому відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС, в процесі здійснення ВП № 54868496 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно СП «Західна нафтова група» на підставі постанови від 9 жовтня 2017 року.
      Державними виконавцями відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області у ВП № 54868496 23 та 24 жовтня 2017 року винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до яких описано та накладено арешт на майно СП «Західна нафтова група».
      Позивач вважає, що винесені відповідачами постанови про арешт майна боржника є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дії державних виконавців були вчинені щодо примусового виконання наказу № 910/6706/17, виданого 6 жовтня 2017 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 8 червня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року про стягнення із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос капітал» заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL.
      Разом з тим відповідно до акта передачі (переходу) кредиторської заборгованості, що є додатком № 3 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у переліку кредиторської заборгованості, що перейшла до ТОВ «Вестера груп» відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сантос Капітал» за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL, а також відсутня заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 8 червня 2017 року у справі № 910/6706/17. Таким чином, дії відповідачів у процесі здійснення ВП № 54868496 стосуються іншої юридичної особи, а саме СП «Західна нафтова група», а позивач не відповідає за зобов`язаннями останнього в частині вищевказаного кредитного договору.
      На підставі зазначеного позивач звернувся до адміністративного суду за захистом порушених прав.
      Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вказавши на те, що справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки в цьому випадку виникає спір про цивільне право, а саме спір про право власності.
      Не погодившись з указаним судовим рішенням, ТОВ «Вестера груп» звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
      У касаційній скарзі ТОВ «Вестера груп» оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
      Зокрема , зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ «Вестера груп» не може здійснити захист своїх прав у ВП № 54868496 у господарському суді, зважаючи на предмет позову (оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії суб`єкта владних повноважень), суб`єктний склад спірних правовідносин та підстави позову (обґрунтування неправомірності дій органів державної виконавчої служби), то своє звернення саме до адміністративного суду вважає правомірним.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 25 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що наказом Господарського суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року № 910/6706/17 стягнуто із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос Капітал» заборгованість за кредитним договором.
      Суди також установили, що на виконання зазначеного наказу Господарського суду м. Києва старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Башіловим В. О. 9 жовтня 2017 року винесено постанови про відкриття ВП № 54868496 та постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - СП «Західна нафтова група».
      23 та 24 жовтня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Самчуком О. П. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      24 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції та редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VІІІ передбачено, щоособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      За правилами статті 1212 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів.
      Як убачається з матеріалів справи, спір виник між позивачами та органом державної виконавчої служби з приводу опису й арешту майна, яке, за твердженням позивача, належить йому, а не боржникові - СП «Західна нафтова група».
      Таким чином, спір який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу опису та арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб`єктний склад учасників судового процесу має розглядатися судами за правилами господарського судочинства.
      Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 5 червня 2019 року (справа № 805/1569/17; провадження № 11-302апп19).
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      З огляду на викладене касаційну скаргуТОВ «Вестера груп» слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» залишити без задоволення.
      2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376718
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 360/148/19
      Провадження № 11-548апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року (суддя Петросян К. Є.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (судді Міронова Г. М., Геращенко І. В., Компанієць І. Д.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сватівської міської ради Луганської області, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді рішення про добровільну передачу 1/2 частини пошкодженого житла за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - зобов`язати відповідача після набрання законної сили судового рішення на найближчій черговій або позачерговій сесії Сватівської міської ради Луганської області прийняти рішення з питання про добровільну передачу позивачем 1/2 частини пошкодженого житла за вказаною адресою.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження в цій справі. Роз`яснив позивачу право на звернення із цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      3. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06 березня 2019 року ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що позовні вимоги направлені на поновлення права позивача на забезпечення житлом або отримання грошової компенсації внаслідок пошкодження його житла, тобто спір виник щодо житлових відносин, що свідчить про його приватноправовий характер.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зазначає про публічно-правовий характер цього спору, оскільки ним оскаржена бездіяльність органу місцевого самоврядування при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Позиція інших учасників справи
      6. Від відповідача надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 03 червня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 липня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
      10. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      11. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      12. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАСюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      14. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      15. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      17. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      18. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасників. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      19. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить зобов`язати орган місцевого самоврядування прийняти рішення про взяття на баланс 1/2 частки пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житлового будинку для дотримання вимог статті 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ) з метою отримання грошової компенсації в подальшому. При цьому позивач стверджує, що він є постраждалою особою від надзвичайної ситуації - пожежі з подальшою детонацією та розльотом боєприпасів на території об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння сектору «А» Міністерства оборони України, внаслідок якої було пошкоджено його житловий будинок.
      20. Відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 КЦЗ надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.
      21. Пунктом 20 частини другої статті 19 КЦЗ визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту віднесено забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги.
      22. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 21 КЦЗ громадяни України мають право, зокрема, на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
      23. Частиною першою статті 84 КЦЗ визначено, що постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.
      24. Відповідно до положень частин другої-четвертої вказаної статті заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають, зокрема: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації); забезпечення житлом.
      25. Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів.
      26. Надання невідкладної допомоги постраждалим може здійснюватися за рахунок коштів резервних фондів державного і місцевих бюджетів відповідно до рівня надзвичайної ситуації, а також матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
      27. Відповідно до частини восьмої та дев`ятої статті 86 КЦЗ постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.
      28. Отже, виплата постраждалому грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) внаслідок надзвичайної ситуації здійснюється органом місцевого самоврядування за кошти, зокрема, місцевого та державного бюджетів, за умови добровільної передачі цим постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла органу місцевого самоврядування.
      29. Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 (далі - Порядок; у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом), який встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання.
      30. Відповідно до пункту 6 Порядку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади в п`ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, а також за результатами обстеження житлових будинків (квартир), пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, приймають рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим. У разі надання постраждалим недостовірної інформації про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, розмір завданої матеріальної шкоди Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади можуть прийняти рішення про відмову в наданні грошової допомоги. У випадку незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.
      31. Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      32. Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      33. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
      34. Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі.
      35. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      36. Оскільки метою звернення позивача до суду із цим позовом є отримання в подальшому від органу місцевого самоврядування грошової компенсації за пошкоджене, на думку позивача, внаслідок надзвичайної ситуації житло, а однією з умов отримання такої компенсації є передача постраждалим пошкодженого житла органу місцевого самоврядування, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дії та/або бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо прийняття такого житла як такі, що є частиною процедури отримання постраждалим компенсації, можуть бути оскаржені в разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову в наданні грошової допомоги.
      37. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 360/162/19.
      38. Щодо доводів скаржника про необхідність застосування положень статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як підстави визнання протиправною бездіяльності відповідача слід зазначити, що правовідносини щодо набуття органом місцевого самоврядування речових прав на майно від фізичної особи - це різновид цивільних правовідносин, у яких орган місцевого самоврядування реалізує правомочності номінального набувача речових прав шляхом укладення відповідних договорів, тобто є суб`єктом цивільних правовідносин.
      39. При цьому Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги посилання позивача на ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 24 листопада 2017 року про закриття провадження у справі № 426/12723/17 за позовом ОСОБА_1 до Сватівської міської ради Луганської області про зобов`язання вичинити дії, оскільки позовні вимоги у справах № 426/12723/17 та 360/148/19 є різними.
      40. Виходячи з наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір в цій справі не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, є правильним.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      41. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      42. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      43. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      44. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
      45. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 88376296
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/5585/15
      Провадження № 11-679апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - Товариство) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС; Одеське МУЮ відповідно), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Товариства на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року (суддя Потоцька Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      31 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту із цього нерухомого майна, іпотекодержателем якого є Товариство.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 19 січня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») уклали кредитний договір № 11108150000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за якими стала згадана вище квартира. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами було відступлено Товариству відповідно до договору від 12 грудня 2011 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
      На переконання Товариства, винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, воно як іпотекодержатель цього майна з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами Чернеги С. А. на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно.
      Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову Товариства відмовив.
      Судом установлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
      Постановою відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт.
      Згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність Товариства права вимоги за зобов`язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то в Товариства, права якого (як іпотекодержателя) були зареєстровані 12 грудня 2011 року, відсутні правові підстави для заявлення вимог щодо скасування постанови про накладення арешту.
      Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки відділ ДВС Одеського МУЮ виконував свої визначені законом повноваження як представник держави, який забезпечує виконання рішень судів та здатен впливати на інших осіб в рамках реалізації визначених державою завдань. Оскаржувана постанова відділу ДВС Одеського МУЮ зачіпає інтереси позивача, адже відповідачем накладено арешт, який перешкоджає Товариству, як іпотекодержателю, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а отже, Товариство має право на оскарження таких дій у порядку саме адміністративного судочинства.
      Товариство зауважує, що предметом спору в цій справі є правомірність постанови відділу ДВС Одеського МУЮ, якою, зокрема, накладено арешт, а не вирішення питання щодо визнання права власності на арештоване майно чи спору з іншими кредиторами про визнання такого права.
      У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на недоведення Товариством порушення його прав у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки, вважає вимоги касаційної скарги безпідставними та просить залишити без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У цій справі Товариство порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майна - предмета іпотеки та зобов`язання відповідача винести постанову про зняття арешту із цього майна.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      За положеннями частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов; далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
      Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 зазначеного Закону).
      Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - ГПК) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      Частиною першою статті 1 ГПК у зазначеній редакції передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      Зі змісту позовних вимог Товариства та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права Товариства як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.
      Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором.
      Отже, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року - без змін.
      Щодо доводів скаржника стосовно незаконності постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід зазначити, що вона не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки апеляційного перегляду цього судового рішення по суті не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376232