Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по иску страховщика в порядке регресса к виновнику ДТП находящемуся на работе у юрлица

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 426/16825/16-ц

Провадження N 14-497цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,

Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року (суддя Попова О.М.) та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року (судді Коновалова В.А., Коротенко Є.В., Яресько А.В.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ", ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім") звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ" (далі - ПП "Потенціал-Луганськ"), ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу.

Позов мотивовано тим, що 28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянської та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, який працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, унаслідок чого порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, номерний знак НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн.

Відповідно до полісу N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ", строком дії з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року, транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, був застрахований. 07 липня 2014 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування"), яке здійснило виплату відшкодування, звернулось до ПрАТ "Київський страховий дім" у порядку регресу із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року.

26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 24 тис. 68 грн.

Позивач зазначав, що підставами для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів є неповідомлення ними страховика про ДТП, яка трапилася 28 листопада 2013 року, що є порушенням підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV), та невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, оскільки згідно з розширеною довідкою від 16 грудня 2013 року зазначений транспортний засіб на дату ДТП мав технічні несправності - розрив, знос протектора шин, і за порушення підпункту 31.4.5 пункту 31.4 ПДР відносно ОСОБА_14 було складено протокол АБ2 N 348853. Ураховуючи наведене, ПрАТ "Київський страховий дім" просило стягнути з ПП "Потенціал-Луганськ" та ОСОБА_14 на свою користь страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 24 тис. 68 грн та судові витрати.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року в задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_14 є неналежним відповідачем у справі, оскільки станом на 28 листопада 2013 року він перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ" і керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Позовні вимоги до юридичної особи ПП "Потенціал-Луганськ" підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. За таких обставин суд вважав, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Київський страховий дім" задоволено частково. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року скасовано в частині позовних вимог до ПП "Потенціал-Луганськ" та закрито провадження у справі в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПП "Потенціал-Луганськ" як роботодавець ОСОБА_14, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Апеляційний суд погодився з тим, що вимоги до ПП "Потенціал-Луганськ" пред'явлено позивачем - юридичною особою до юридичної особи, тому спір між ними підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте суд першої інстанції помилково не застосував положення пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) та не закрив провадження у справі в цій частині, а відмовив у задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" по суті.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ "Київський страховий дім", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ні страхувальник - ПП "Потенціал-Луганськ", ні водій ОСОБА_14 не повідомили позивача письмово про ДТП, яка сталася 28 листопада 2013 року, що є підставою для звернення до них з регресним позовом після виплати страхового відшкодування. Ще однією з підстав заявлення регресного позову є невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_4. Оскільки ОСОБА_14 працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", позивач вважає, що має право зворотної вимоги до обох відповідачів. З урахуванням того, що позов заявлено до фізичної та юридичної осіб одночасно, сторона позивача вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі в частині вимог до ПП "Потенціал-Луганськ", чим порушив право позивача на судовий захист.

08 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Ухвалою цього ж суду від 03 вересня 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (тут і далі - у редакції Закону N 2147-VIII, якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року передав справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди встановили, що 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ" укладено поліс N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, об'єктом страхування визначено транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_5. Строк дії полісу з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року.

Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянська та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_6, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, унаслідок чого порушив пункт 10.1 ПДР та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, державний номер НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн (а. с. 12).

07 липня 2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування", яке здійснило виплату відшкодування за договором страхування наземного транспортного засобу N 0742а/13д/цп від 01 квітня 2013 року відповідно до платіжного доручення N 78819 від 18 грудня 2013 року, звернулося до ПрАТ "Київський страховий дім" із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року за вихідним N 1034АГ/АХА.

26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснило на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплату страхового відшкодування в розмірі 24 тис. 68 грн. що підтверджується платіжним дорученням N 5600 від 26 березня 2015 року.

Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, яка була витребувана під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача, ОСОБА_14 у період з жовтня 2013 року по березень 2014 року працював у ПП "Потенціал-Луганськ".

Таким чином, на час ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, ОСОБА_14 перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ", працював на посаді водія. Цих обставин позивач не заперечував.

Згідно з інформацією, наданою Регіональним сервісним центром у Луганській області від 11 серпня 2017 року, станом на 28 листопада 2013 року й по теперішній час автомобіль НОМЕР_7, 2005 року виписку, номер кузова НОМЕР_8, номерний знак НОМЕР_4, зареєстрований за ОСОБА_17 26 січня 2010 року у ВРЕР м. Луганська за заявою власника видано тимчасовий реєстраційний талон на право керування ПП "Потенціал-Луганськ" строком дії до 19 січня 2015 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4, на момент вчинення ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, було ПП "Потенціал-Луганськ".

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Як уже було зазначено, суди встановили, що на час ДТП законним володільцем автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 було саме ПП "Потенціал-Луганськ", на виконання договірних зобов'язань з яким і діяв позивач, здійснюючи виплату страхового відшкодування на користь страховика потерпілої сторони - ПрАТ "СК "АХА Страхування".

Згідно з підпунктами "г" і "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Таким чином, норми спеціального Закону N 1961-IV надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа N 6-108цс13).

Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону N 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.

Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_14 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, тому саме ПП "Потенціал-Луганськ" як володілець транспортного засобу має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб'єктний склад.

Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди правильно вважали, що спір між двома суб'єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим.

За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ "Київський страховий дім" до ПП "Потенціал-Луганськ", адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий захист є безпідставними.

Таким чином, ухвала апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно встановлених обставин справи, належним чином досліджених і оцінених доказів, є законними та обґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что ущерб, причиненный в результате ДТП по вине водителя, который на соответствующем правовом основании управлял автомобилем, находящемся во владении работодателя, возмещается именно владельцем этого источника повышенной опасности, а не непосредственно виновным водителем.

Суды правильно считали, что спор между двумя субъектами хозяйствования должен решаться по правилам другого вида судопроизводства (хозяйственного), поскольку солидарное взыскание страхового возмещения в порядке регресса с ответчиков при установленных судом обстоятельствах невозможно.