ANTIRAID

Постановление БП-ВС о противоправности ФГВФЛ не возврата средств вкладчикам Банка Михайловский переведшим их в ООО ИРЦ

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 761/12676/17

Провадження N 14-516цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О.Л. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року у складі колегії суддів Панченка М.М., Волошиної В.М., Слюсар Т.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова О.Ю. (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання. Просив ухвалити рішення, яким зобов'язати уповноважену особу Фонду включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") за рахунок Фонду, зокрема, за договором N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеним між ним та ТОВ "ІРЦ", та за договором N 980-053-000001787 банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний", укладений між ним та ПАТ "Банк Михайлівський", на суму 180 тис. 887 грн 95 коп., та подати додаткову інформацію до Фонду про включення його до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський". Також просив зобов'язати Фонд здійснити відшкодування коштів за його вкладом згідно з договорами від 11 травня 2016 року N 980-053-000236944 та N 980-053-000001787.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 травня 2016 року між ОСОБА_3 таТОВ "ІРЦ" було укладено договір "Капітал+" (новий) (з виплатою процентів щомісячно) N 980-053-000236944, за яким позивач передав товариству у власність кошти на суму 180 тис. грн строком до 9 листопада 2016 року, які позичальник зобов'язався повернути з процентами на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський".

Відповідно до платіжного доручення N 1918711 від 11 травня 2016 року ОСОБА_3 зі свого банківського рахунку НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" перерахував на рахунок ТОВ "ІРЦ" 180 тис. грн.

19 травня 2016 року ТОВ "ІРЦ" достроково повернуло позивачу на його рахунок НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" кошти в загальному розмірі 180 тис. 887 грн 97 коп., тобто суму вкладу та відсотки.

Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ "Банк Михайлівський" визнано неплатоспроможним та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.

А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк Михайлівський" і розпочато процедуру ліквідації банку.

12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду було ухвалено рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та призначено уповноважену особу Фонду.

Станом на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" на поточному рахунку НОМЕР_1 позивача залишок коштів становив 180 тис. 887 грн 97 коп., які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) гарантуються Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів.

Після запровадження в банку процедури ліквідації у визначений законом місячний строк, а саме 10 серпня 2016 року, позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду з вимогою визнати його кредитором ПАТ "Банк Михайлівський", включити його до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договорами банківських рахунків за рахунок Фонду, та здійснити виплату йому коштів у межах гарантованої суми відшкодування за договором банківського рахунку N 980-053-000001787.

17 жовтня 2016 року позивач отримав повідомлення за підписом представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду про те, що переказ коштів (трансакція), здійснений ТОВ "ІРЦ" 19 травня 2016 року в сумі 180 тис. грн. з призначенням платежу - повернення коштів згідно з договором N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року на рахунок НОМЕР_1, що належить позивачу, та трансакція в сумі 877 грн 95 коп. є нікчемними.

Позивач вважає, що уповноваженою особою Фонду не вчинено жодних дій щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами (поточними рахунками) у ПАТ "Банк Михайлівський", а операцію з повернення на його поточний рахунок у банку коштів від ТОВ "ІРЦ" безпідставно визнано нікчемним правочином, що обумовлює необхідність подання цього позову до суду для захисту його прав.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, шляхом включення до цього переліку ОСОБА_3 на підставі договору N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ "ІРЦ", та договору N 980-053-000001787 банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний", укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ "Банк Михайлівський", на суму відшкодування 180 тис. 887 грн 95 коп. та подати додаткову інформацію Фонду про включення ОСОБА_3 та відомості про включення таких доповнень до переліку рахунків. Зобов'язано Фонд внести зміни до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду доповнення до переліку рахунків, доповнивши вказаний реєстр відомостями щодо ОСОБА_3 для відшкодування йому коштів згідно з договорами N 980-053-000236944 та N 980-053-000001787, затвердити такі зміни в реєстрі і здійснити виплати гарантованої суми через банки-агенти, що здійснюють такі виплати, в готівковій формі.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій вмотивовано тим, що незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ "ІРЦ", яке не є банком, положення Закону N 4452-VI поширюються і на позивача. 19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону, внесені Законом України від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг", яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності цим Законом віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банк не поінформував фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

У червні 2018 року Фонд та уповноважена особа Фонду звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а провадження у справі закрити.

Касаційні скарги мотивовані тим, що спірні правовідносини повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.

Ухвалами Верховного Суду від 5 липня та 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 11 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_3 зазначив про безпідставність та необґрунтованість касаційних скарг. Позивач зауважив, що питання про порушення правил юрисдикції не порушувалось під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. До подання цього позову він уже звертався до суду адміністративної юрисдикції з аналогічним позовом, проте ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі N 817/2501/16, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі - Закон N 2147-VIII).

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).

Нормами статті 27 Закону N 4452-VІустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі N 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі N 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 127/25132/17 та інших.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вже звертався з аналогічними вимогами до Рівненського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в справі, оскільки спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, установленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть обмежуватися, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis: рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України", в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України", в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України", у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Ураховуючи зазначене Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених у її постановах від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі N 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі N 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 127/25132/17 та інших, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, які розглянули справу за правилами цивільного судочинства.

З урахуванням встановлених при розгляді справи обставин та доказів, яким суди дали належну правову оцінку, правильними є висновки суду про те, що позивач є вкладником ПАТ "Банк Михайлівський" урозумінні статті 2 Закону N 4452-VI.

З метою захисту ошуканих громадян, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський" 15 листопада 2016 року за N 1736-VIII прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон N 1736-VIII), яким, також, внесені зміни до Закону N 4452-VI.

19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону N 4452-VI, внесені Законом N 1736-VIII, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Закону N 1736-VIII віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Судом встановлено, що позивач не був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти у сумі 180 тис. 887 грн 97 коп. станом на 19 травня 2016 року.

Отже, незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ "ІРЦ", яке не є банком, положення Закону N 4452-VI поширюються, таким чином, і на позивача.

З урахуванням викладеного касаційні скарги Фонду та уповноваженої особи Фонду слід залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это решение оголяет ситуацию произошедшую в Банке Михайловский, а также абсолютную надуманность вопроса юрисдикций спора с ФГВФЛ и возможностью рассмотрения таких споров в судах как гражданских, хозяйственных, так и административных. Фактически исходя из решения, руководство банка нашло способ спасти средства вкладчиков, которые пыталась украсть Гонтарева.

Что же касается самого решения, то большая палата признала, что суды принимая решения фактически руководствуются одними и теми же нормами материального права и исходя из позиций ЕСПЧ, а также цели эффективной защиты нарушенного права спор который должен рассматривать административный суд, может рассмотреть по сути и любой другой. Главное восстановить нарушенное право, а не искать повод вечно находится в судах.

Кроме того, с целью защиты обманутых граждан, в том числе и клиентов ПАО "Банк Михайловский" 15 ноября 2016 за N 1736-VIII принят Закон Украины "О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно возмещения физическим лицам через систему гарантирования вкладов физических лиц вреда, причиненного злоупотреблением в сфере банковских и других финансовых услуг "(далее - Закон N 1736-VIII), которым, также внесены изменения в Закон N 4452-VI. 19 ноября 2016 вступили в силу положения пункта 15 Заключительных положений Закона N 4452-VI, внесенные Законом N 1736-VIII, которым предусмотрено, что к вкладу приравниваются средства, привлеченные от физического лица в качестве займа или вклад в небанковское финансовое учреждение через банк, выступивший поверенным по соответствующему договору и на день вступления в силу Закона N 1736-VIII отнесен к категории неплатежеспособных, если при этом банком не было проинформировано физическое лицо под роспись о нераспространении на такие средства гарантий, предусмотренных этим законом, а физическое лицо, которое разместило такие средства, приравнивается к вкладчику.

Судом установлено, что истец не был уведомлен банком под подпись о нераспространении гарантий банка на средства в сумме 180 тыс. 887 грн 97 коп. по состоянию на 19 мая 2016 года. Таким образом, несмотря на то, что истец заключил прямой договор вклада с ООО "ИРЦ", которое не является банком, положения Закона N 4452-VI распространяются, и на истца.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

в данном случае истца спасло только то, что он уже обращался в админку и получил отлуп

"Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вже звертався з аналогічними вимогами до Рівненського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в справі, оскільки спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства"

если б не это обстоятельство, то Большая Палата удовлетворила бы кассационные жалобы фондарей и без зазрения совести закрыла бы производство, отправив истца в казуистически-декоративную админку

где ему бы с садистским удовольствием объяснили, что у Фонда не возникает никаких обязательств перед вкладчиком до тех пор, пока работник Фонда — так называемая "уповноважена особа" — не внесет какую-то там информацию в какие-то там списки

поэтому требования истца о выплате являются необоснованными и преждвременными, а отвечтики — "субъекты властных полномочий", — действовали на основании Конституции и законов, в предлах полномочий и с целью, с которой эти полномочия им даны (а именно с целью дерибана банков и ограбления их клиентов)

так что истцу просто повезло в этой лютой  государственной лотерее под названием "судебная реформа"..

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/394/18
      Провадження № 12-292гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      позивача - ОСОБА_1 (представник - адвокат Яковишин М. В.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року (головуючий Калатай Н. Ф., судді Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А.) у справі № 925/394/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державний реєстратор Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Рева Вадим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Орловецька сільська рада, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, договору купівлі-продажу, статуту, нотаріально посвідченої довіреності, реєстраційних записів в ЄДРПОУ.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро» (далі - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», Товариство) про: визнання недійсними повністю рішень сфальсифікованих загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, якими: звільнено з посади директора ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» з 30 березня 2018 року ОСОБА_4 та з 31 березня 2018 року призначено на цю ж посаду ОСОБА_2 ; відчужено належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу частки за ціною 10000000 грн; виключено (виведено) ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства; включено (введено) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства; затверджено статут ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» в новій редакції та надано відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін; визнання недійсним сфальсифікованого договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 6 квітня 2018 року, начебто укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 ; визнання недійсним сфальсифікованого статуту ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1 та підписаного ОСОБА_3 , підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за реєстровим № 3153; визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, проведеної державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, проведених державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсною довіреності від 6 квітня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим номером 245.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджують протиправне заволодіння належними позивачу правами на Товариство.
      1.3.Позивач заперечує підписання будь-яких угод щодо продажу Товариства, прав на нього, оформлення довіреностей на третіх осіб, переоформлення статуту Товариства, проведення загальних зборів Товариства тощо.
      1.4. Так, позивач зазначав про те, що:
      - при перевірці даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань він з`ясував, що 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. внесено запис № 10241050014002468 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та запис №10241070015002468 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах». Змінено засновника та кінцевого бенефіціарного власника з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_3 .», змінено керівника Товариства з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 »;
      - позивач як єдиний засновник та кінцевий бенефіціарний власник Товариства жодних правочинів, договорів про відступлення та/або продаж своєї частки не укладав та не підписував, жодних загальних зборів Товариства щодо продажу своєї частки не збирав, рішення про звільнення з посади директора ОСОБА_4 не ухвалював;
      - позивач не має уявлення про ОСОБА_3 , ніколи з ним не спілкувався та не вів жодних переговорів, не укладав з ним будь-яких правочинів щодо відчуження своєї частки в статутному капіталі Товариства, нікого не уповноважував представляти його інтереси на зборах Товариства, не підписував жодних довіреностей на представництво інтересів інших осіб у відповідних зборах;
      - будь-яких корпоративних спорів у Товариства немає, позивач є єдиним його засновником з моменту створення Товариства.
      1.5. Від ОСОБА_3 . надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позовні вимоги заперечує та вказує, що оспорювані довіреність від 6 квітня 2018 року (бланк серія ННВ № 198678) та договір купівлі-продажу частки в Товаристві є дійсними. Довіреність перевірено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А. при вчиненні подальших нотаріальних дій, у якої сумніву щодо її дійсності не виникало. Вона посвідчила підписи осіб на поданих документах. Реєстраційні дії, вчинені в м. Черкаси 6 квітня 2018 року, не скасовані, а дії нотаріуса ОСОБА_7 не визнані протиправними.
      1.6. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у поданому до суду відзиві підтримало позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» зареєстровано державним реєстратором 6 серпня 2013 року, номер запису № 10691020000030577, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 5 квітня 2018 року (а. с. 41-46, т. 1).
      2.2.Станом на квітень 2018 року діяла редакція статуту Товариства, затверджена загальними зборами його учасників, рішення яких оформлене протоколом № 25/09/17-2 від 25 вересня 2017 року (а. с. 30-39, т. 1).
      2.3.Згідно з пунктами 5.1, 5.2 статуту Товариства його статутний капітал становить 200000 грн, позивач має вклад у статутному капіталі у розмірі 200000 грн, що становить 100 % від статутного капіталу.
      2.4. 6 квітня 2018 року у м. Сміла відбулись загальні збори учасників Товариства, рішення яких оформлені протоколом № 06/04/2018-1 (а. с. 55, 56, т. 1).
      2.5. До порядку денного загальних зборів були включені такі питання:
      1. Про звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 .
      2. Про продаж позивачем своєї частки у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_3
      3. Про виключення (виведення) позивача зі складу учасників Товариства.
      4. Про включення (введення) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства.
      5. Про затвердження Статуту Товариства в новій редакції та проведення державної реєстрації.
      2.6. За результатами розгляду порядку денного, учасники прийняли рішення:
      1. Звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_4 з 30 березня 2018 року.
      2. Відчужити належну позивачу частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3
      3. Виключити (вивести) позивача зі складу учасників Товариства.
      4. Включити (ввести) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства.
      5. Затвердити Статут Товариства в новій редакції. Надати відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін.
      2.7. Зі змісту протоколу вбачається, що його від імені позивача підписано ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, а справжність підпису вказаної особи на протоколі посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. та зареєстровано 6 квітня 2018 року в реєстрі за № 3155 з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв.
      2.8. Довіреність, якою ОСОБА_5 надано повноваження, пов`язані з виходом позивача зі складу учасників Товариства та відступленням (продажем) належної йому частки у статутному капіталі (а. с. 59, 60, т. 1), копія якої наявна в матеріалах справи, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрована в реєстрі 6 квітня 2018 року за № 254 о 16 год 03 хв.
      2.9. Крім того, 6 квітня 2018 року ОСОБА_5 від імені та в інтересах позивача як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» (а. с. 57, 58, т. 1), за яким продавець продав, а покупець купив частку у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства за ціною 10000000 грн.
      2.10. Відповідні реєстраційні дії щодо внесення змін про юридичну особу були вчинені 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Ревою В. О.
      2.11. Суд першої інстанції також установив, що в подальшому на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратором Заболотньою Валентиною Олександрівною була вчинена реєстрація змін засновника та керівника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». У результаті зазначених змін з 19 квітня 2018 року власником частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % став ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1).
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 11 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю.
      3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позивачем фізичної неможливості підписати ним оспорювану довіреність у приватного нотаріуса Коновалової Е. А. в місті Києві.
      3.3.Також суд зазначив, що на момент звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду його право не було порушене, статус власника Товариства та вигодонабувача поновлений позивачем самостійно в позасудовому порядку, договір купівлі-продажу прав від 6 квітня 2018 року нівельований, а спір між сторонами відсутній.
      3.4.Окрім цього, суд указав, що позивачем заявлений позов, який не відповідає способам захисту права, унормованим у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 27 серпня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю.
      3.6.Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів схвалення позивачем правочину щодо видачі ним довіреності, внаслідок чого така довіреність підлягає визнанню недійсною.
      3.7. Урахувавши встановлений судом факт недійсності довіреності та відповідно відсутності у ОСОБА_5 права на представництво інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства, укладеного 6 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3
      3.8.Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, суд апеляційної інстанції виходив з обставин порушення процедури скликання загальних зборів (не уповноваженою на це особою) та повідомлення позивача про них, внаслідок чого позивача було позбавлено можливості взяти участь у цих загальних зборах.
      3.9. Урахувавши наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом № 06/04/2018-1 від 6 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов також висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства та, як похідних, вимог про скасування реєстраційних дій, проведених на підставі вказаного протоколу.
      3.10. При цьому суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що наявність або відсутність у позивача на час звернення з позовом статусу власника Товариства жодним чином не впливає на порушення його корпоративних прав, та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 14 вересня 2018 року третя особа у справі ОСОБА_2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року залишити в силі.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 20-23 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивачем у цій справі є фізична особа ОСОБА_1 , який просить визнати недійсною видану ним довіреність, тобто односторонній правочин. Визнання недійсною довіреності є окремою позовною вимогою, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін, а провадження в цій частині справи суд повинен був закрити.
      4.3. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що вчинені позивачем після дати видачі спірної довіреності дії, а саме укладення з ОСОБА_3 16 квітня 2018 року договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, а також самостійно вчинена подальша перереєстрація статутних документів, внаслідок якої єдиним власником та вигодонабувачем Товариства став ОСОБА_1 , підтверджують схвалення позивачем дій ОСОБА_5 щодо відчуження частки в статутному капіталі Товариства 6 квітня 2018 року.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним установленням і з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, та підлягає залишенню без змін.
      5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      6.2. 11 квітня 2019 року від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю касатора ОСОБА_2 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про смерть від 13 березня 2019 року № НОМЕР_1 .
      6.3.Розглянувши вказане клопотання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки нормами чинного ГПК України не передбачено закриття касаційного провадження за наведених позивачем підстав.
      Щодо юрисдикції спору
      6.4. Як убачається з матеріалів справи, позивачем у справі є фізична особа - ОСОБА_1 , який заявив позовні вимоги про:
      - визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 6 квітня 2018 року, виданої від його імені фізичній особі ОСОБА_5 ;
      - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1;
      - визнання недійсним укладеного ОСОБА_5 від імені позивача договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства від 6 квітня 2018 року;
      - визнання недійсним статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1;
      - визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства;
      - визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства.
      6.5. Вирішуючи спір у справі по суті заявлених вище позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали заявлений позивачем спір як корпоративний.
      6.6. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      6.7. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.8. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
      6.9. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.10. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      6.11. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
      6.12. Юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, з огляду на які їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
      6.13. В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
      6.14. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      6.15. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
      6.16. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він: не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
      6.17. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
      6.18. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
      6.19. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
      6.20. За частиною першою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      6.21. Позивач - фізична особа ОСОБА_1 , обґрунтовуючи зазначені в пункті 6.4 цієї постанови позовні вимоги, наводив обставини, які засвідчують порушення його корпоративних прав через незаконне припинення участі у Товаристві, посилаючись на відсутність свого волевиявлення при вчиненні правочину з надання повноважень оспореною довіреністю фізичній особі ОСОБА_5 представляти свої інтереси у відносинах з третіми особами, у тому числі й на відчуження своєї частки у статутному капіталі Товариства.
      6.22. Так, уцивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів - суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином.
      6.23. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.
      6.24. Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
      6.25. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
      6.26. Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи.
      6.27. Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Таким чином, вимога позивача про визнання недійсною спірної довіреності від 6 квітня 2018 року обґрунтовано розглядалась судами як основна вимога у корпоративному спорі, оскільки решта оспорюваних дій вчинялись з посиланням на цю довіреність.
      6.29. З огляду на це юридичний спір у цій справі в частині всіх заявлених вимог підпадає під юрисдикцію господарських судів як такий, що виник з корпоративних відносин.
      Щодо розгляду спору по суті
      6.30. Розглядаючи спір у справі, місцевий господарський суд установив, що на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратор Заболотня В. О. 19 квітня 2018 року здійснила реєстрацію статутних документів Товариства та змін щодо керівника юридичної особи, за наслідками якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з цього моменту містяться відомості, що власником і єдиним бенефіціаром Товариства є ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1).
      6.31. Суд апеляційної інстанції вищенаведених обставин не спростував.
      6.32. У статті 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      6.33. Згідно зі статтею 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
      6.34. Недійсність рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (щодо відчуження останнім своєї частки у статутному капіталі Товариства позивачу ОСОБА_1 ), на підставі яких реєстратор ОСОБА_11 вчинила відповідні реєстраційні дії, прямо законом не встановлена.
      6.35. Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом щодо визнання недійсними вищенаведених рішення та договору купівлі-продажу.
      6.36. Водночас не містять матеріали справи й доказів оскарження позивачем реєстраційних дій щодо останніх змін про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», вчинених 19 квітня 2018 року реєстратором Заболотньою В . О. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      6.37. Установлені судом першої інстанції обставини є підставою для висновку, що позивач визнав як правомірність рішення та договору купівлі-продажу, на підставі яких відбулось його поновлення в корпоративних правах у Товаристві, так і державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів.
      6.38. Суди не встановили, що достовірність документів та відомостей, на підставі яких поновлено корпоративні права позивача на участь у Товаристві, оспорена будь-якими іншими особами.
      6.39. Згідно із частиною першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      6.40. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.41. Так, на момент ухвалення судами рішень у справі позивач - громадянин ОСОБА_13 є повноправним одноосібним кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та вигодонабувачем ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро».
      6.42. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частки у Товаристві, статуту Товариства, затвердженого загальними зборами його учасників та оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, фактично анулює юридичну підставу для вчинення позивачем подальших правочинів, правомірність яких станом на час розгляду судами цього спору, як зазначено вище у цій постанові, презюмується.
      6.43. Таким чином, убачається, що задоволення позову не тільки не призведе до поновлення права позивача на частку у Товаристві, яке не є порушеним на час звернення з цим позовом до суду, а ще й поставить під сумнів легітимність останніх правочинів - рішення Товариства, договору купівлі-продажу, змін до статуту та внесення останніх реєстраційних дій щодо змін про юридичну особу, які позивачем не оспорені, отже, є правомірними і чинними.
      6.44. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту.
      6.45. Водночас, як уже зазначалося, за обставинами цієї справи як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містилися відомості про позивача як єдиного учасника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», внесені на підставі дійсних і чинних документів.
      6.46. Таким чином, як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень немає порушень корпоративних прав та інтересів останнього за заявленими вимогами у цьому спорі.
      6.47. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
      6.48. З огляду на це, обставини щодо видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року не є підставою для відмови в позові.
      6.49. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що викладене є єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, а відтак і про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції стосовно доведеності обставин видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.50. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      6.51. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      6.52. Відповідно до частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      6.53. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові.
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.
      2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року у справі № 925/394/18 скасувати.
      4. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      5. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 залишити в силі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85412896
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      4 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/678/19
      Провадження № 12-124гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року (головуючий Дикунська С. Я., судді Жук Г. А., Мальченко А. О.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року (суддя Ейвазова А. Р.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент Капітал Менеджмент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гларос КФ», ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Олімп» про визнання недійсними договорів, скасування обмеження на нерухоме майно, визнання права власності на майно.
      1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1.1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» (далі - ТОВ «Омокс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка» (далі - ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1» (далі - ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» (далі - ТОВ «Керуюча компанія «Зараз»), ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент Капітал Менеджмент» (далі - ТОВ «Консент Капітал Менеджмент»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гларос КФ» (далі - ТОВ «Гларос КФ»), ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Олімп» (далі - ПрАТ «Олімп»), у якому просили суд:
      - визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 4 лютого 2019 року, укладений між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ТОВ «Гларос КФ», зареєстрований за № 618;
      - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2019 року, укладений між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ОСОБА_2 , зареєстрований за № 681;
      - визнати недійсним іпотечний договір від 11 лютого 2019 року, № 341, укладений між ТОВ «Гларос КФ» та ПрАТ «Олімп»;
      - визнати за ТОВ «Омокс» право власності на 390/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Омокс» право власності на 390/500 частин квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка» право власності на 79/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка» право власності на 79/500 частин квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат, загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1» право власності на 29/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1» право власності на 29/500 частин квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» право власності на 1/500 частину нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» право власності на 1/500 частину квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат, загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/500 частину нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м., реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/500 частину квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224.
      1.2. Позовні вимоги вмотивовано посиланням на те, що позивачі є власниками інвестиційних сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного фонду «Консент Капітал» (далі - Фонд), до активів якого входило майно, а саме: квартира та котельня. На думку позивачів, ТОВ «Консент Капітал Менеджмент», який діяв як компанія з управління активами Фонду, в силу вимог Закону України від 5 липня 2012 року № 5080-VI «Про інститути спільного інвестування» (далі - Закон № 5080-VI), положень Регламенту Фонду та інвестиційної декларації Фонду не мав права на укладення оспорюваних правочинів. У зв`язку із цим позивачі просять визнати недійсними договори щодо відчуження вищевказаного майна та визнати за ними право власності на це майно відповідно до кількості їх інвестиційних сертифікатів у Фонді.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 15 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у цій справі за позовом ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 до ТОВ «Консент Капітал Менеджмент», ТОВ «Гларос КФ», ОСОБА_2 , ПрАТ «Олімп» про визнання недійсними договорів, скасування обмеження на нерухоме майно, визнання права власності на майно.
      2.2. Мотивуючи ухвалу та постанову, суди виходили з того, що оскільки предметом спору в цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, один з яких укладено з фізичною особою, визнання недійсним іпотечного договору та визнання права власності на об`єкти нерухомості за позивачами, зокрема й за фізичною особою, а також оскільки спір виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, його вирішення відноситься до юрисдикції загальних судіві з огляду на місцезнаходження спірного нерухомого майна має здійснюватись Києво-Святошинським районним судом Київської області.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року та ухвалою Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року, ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 звернулися з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просять скасувати зазначенні судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 зазначили, що, звертаючись із цим позовом до суду, вони керувались пунктом 5 частини першої статті 20 ГПК України, за змістом якого до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах. Зазначеним пунктом не обумовлюється особливого суб`єктного складу сторін. На переконання скаржників, вони звернулись до суду за захистом прав, які виникли із прав на цінні папери, а саме прав спільної часткової власності на майно Фонду. При цьому скаржники зазначають, що у випадку, коли суд вбачає об`єднання в одне провадження вимог, належних до розгляду за правилами різних видів судочинства, то він вправі прийняти позов у частині вимог, які підлягають розгляду в господарському суді, а в частині вимог до ОСОБА_2 - відмовити у прийнятті заяви.
      3.3. З огляду на наведені вище доводискаржників справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      5.2. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.3. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
      5.4. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.5. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      5.6. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
      5.7. Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
      5.8. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
      5.9. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      5.10. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
      5.11. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
      5.12. За приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
      1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
      2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
      3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
      4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
      5) справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
      6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
      7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
      8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
      9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
      10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
      11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
      12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
      13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
      14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
      15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
      16)справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
      5.13. Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, один з яких укладено фізичною особою, іпотечного договору, а також визнання права власності за позивачами, зокрема фізичною особою, права власності на об`єкти нерухомості. При цьому визначаючи юрисдикцію цього спору, позивачі посилалися на пункт 5 частини першої статті 20 ГПК України, вказуючи, що вони звернулись до суду за захистом прав, які виникли із прав на цінні папери, а саме права спільної часткової власності на майно Фонду, визначеного законом.
      5.14. Разом з тим, посилаючись на пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження з тих підстав, що один із позивачів - ОСОБА_1 та один з відповідачів - ОСОБА_2 не є фізичними особами - підприємцями, а спір у справі виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, між сторонами, які не є фізичними особами - підприємцями, а відтак спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.
      5.15. При цьому суд апеляційної інстанції визнав безпідставними посилання апелянтів на приписи пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки у цій справі спір виник, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно та визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомості, а не з прав на цінні папери.
      5.16. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на таке.
      5.17. Звертаючись до господарського суду, позивачі посилались на пункт 5 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них.
      5.18. Відповідно пункту 14 частини першої статті 1 Закону України від 6 липня 2012 року № 5178-VI «Про депозитарну систему України» права за цінними паперами - це права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента).
      5.19. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 5080-VI інвестиційний сертифікат - це цінний папір, емітентом якого є компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду (далі - пайовий фонд) та який засвідчує право власності учасника пайового фонду на частку в пайовому фонді та право на отримання дивідендів (для закритого пайового фонду). Відповідно до частини першої статті 41 цього Закону пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
      5.20. Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивачі звернулися до суду за захистом прав, що виникли із прав, що випливають з інвестиційних сертифікатів Фонду, які належать позивачам.
      5.21. Відповідно до статті 41 Закону № 5080-VI пайовий фонд - це сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
      5.22. Як зазначено в частині шостій статті 63 Закону № 5080-VI у відносинах з третіми особами компанія з управління активами пайового фонду повинна діяти від власного імені, в інтересах учасників такого фонду та за його рахунок або в разі недостатності коштів фонду за власний рахунок.
      5.23. Згідно із частиною третьою статті 43 Закону № 5080-VI активи пайового фонду, в тому числі нерухоме майно, реєструються в установленому порядку на ім`я компанії з управління активами з обов`язковим зазначенням реквізитів такого фонду.
      5.24. Таким чином, Фонд, створений 12 лютого 2009 року і внесений до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування (код 2331300), не був юридичною особою. Всі дії за рахунок Фонду, але від власного імені вчиняла компанія з управління активами (ТОВ «Консент Капітал»), майно Фонду обліковувалося окремо від майна компанії з управління активами, Фонд створювався на визначений період часу (10 років), а після ліквідації Фонду, яка відбулась на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Консент Капітал» від 13 лютого 2019 року, його активи підлягали розподілу між учасниками відповідно до кількості належних їм інвестиційних сертифікатів.
      5.25. У своєму позові позивачі обґрунтували сутність порушення своїх прав посиланням на обставини, які, на їх переконання, засвідчують незаконність дій ТОВ «Консент Капітал» з відчуження спірного майна як активів Фонду, яке відбулося за заниженою вартістю та з істотними порушеннями за декілька днів до припинення діяльності Фонду (4 лютого 2019 року між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ТОВ «Гларос КФ» укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна, а 11 лютого 2019 року між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ПрАТ «Олімп»укладено оспорюваний договір купівлі-продажу квартири). Таке відчуження, на думку позивачів, не відповідає інвестиційній декларації Фонду, було здійснено за заниженою вартістю та з істотними порушеннями процедури, зокрема без оцінки нерухомого майна відповідно до статті 72 Закону № 5080-VI. Позивачі вважають, що внаслідок такого відчуження вартість активів, які підлягали розподілу між учасниками після ліквідації Фонду відповідно до кількості належних їм сертифікатів, істотно зменшилася.
      Право власності позивачів на інвестиційні сертифікати Фонду на момент припинення його діяльності підтверджується виписками про стан рахунків у цінних паперах станом на 12 лютого 2019 року (а. с. 141 - 145).
      5.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах щодо цінних паперів.
      5.27. При цьому єдиним винятком у вищевказаній нормі, що обмежує участь фізичної особи у наведеній категорії спорів, є спори щодо боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.
      5.28. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 (провадження № 14-483цс18), від 5 червня 2019 року у справі № 607/6865/2018 (провадження № 14-212цс19).
      5.29. Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх прав, що виникли із цінних паперів, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб`єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таким чином, суди безпідставно послалися на пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки спір не стосується захисту речового права в процесі здійснення господарської діяльності, адже порушення прав позивачів пов`язане з правами, що виникли із цінних паперів.
      5.30. За таких обставин ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі прийняті з порушенням норм процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      5.31. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      5.32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
      5.33. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      5.34. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 911/678/19 скасувати.
      3. Справу № 911/678/19 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      О. Б. Прокопенко
      Т. О. Анцупова
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Н. П. Лященко
      Джерело: ЄДРСР 85412891
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 921/36/18
      Провадження № 12-293гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року (головуючий Малех І. Б., судді Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року (суддя Руденко О. В.)у справі № 921/36/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів» (далі - ПрАТ «Тернопільський КШБМ») та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача - ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення наглядової ради, скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, зобов`язання поновити відомості.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ПрАТ «Тернопільський КШБМ»та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської областіпро визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року; скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу; зобов`язання поновити у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ПрАТ «Тернопільський КШБМ» станом на 21 січня 2018 року.
      1.2. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, прийнявши 4 січня 2018 року оспорюване рішення, Наглядова рада ПрАТ «Тернопільський «КШБМ» порушила положення частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та визначений законодавством та установчими документами порядок управління акціонерним товариством. Правовим наслідком цього стало примусове та незаконне позбавлення ОСОБА_1 прав і можливості виконувати функції директора товариства. При цьому позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №1-рп/2010, згідно з яким усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а відтак не підлягає вирішенню в господарському суді та має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття оспорюваного рішення Наглядовою радою, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», що не є тотожними поняттями, є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши, що спір, який виник у цій справі, не підлягає вирішенню в господарському суді, а має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття Наглядовою радою оспорюваного рішення, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», та є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим, з урахуванням суб`єктного складу сторін у справі, дійшов висновку, що цей спір виник не з корпоративних відносин.
      2.2. Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що не підлягають вирішенню господарським судом і позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський «КШБМ»у спорі, який ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав визначив як корпоративний (пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України).
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись з постановою Львівськогоапеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що всупереч визначеному акціонерами порядку реалізації права на управління, закріпленому в Статуті ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», нормах законодавства, приписах статті 92 ЦК України, Наглядовою радою товариства було протиправно змінено чинний порядок корпоративного управління товариством. А саме - спірним рішенням Наглядової ради товариства було протиправно позбавлено позивача функцій, обов`язків і повноважень, наданих йому акціонерами в структурі корпоративного управління, а отже, можливості брати участь в реалізації корпоративних відносин і можливості впливати на виникнення, реалізацію, зміну і припинення корпоративних прав акціонерів. З огляду на вказані доводи, зазначаючи, що цей спір виник з корпоративних правовідносин, позивач вважає безпідставними висновки попередніх судових інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги підлягають розгляду господарським судом.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      4.2. Управління товариством здійснюють його органи -загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
      4.3. Нормами ЦК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
      4.4. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      4.5. Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п`ятій статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова Наглядової ради чи особа, уповноважена на те Наглядовою радою.
      4.6. Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
      4.7. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      4.8. У зв`язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      4.9. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      4.10. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.
      4.11. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      4.12. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      4.13. З огляду на викладені вище норми законодавства та Рішення Конституційного Суду України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року, яким ОСОБА_1 було відсторонено від виконання повноважень директора товариства, є такою, що виникла з корпоративних відносин, а отже, її вирішення належить до юрисдикції господарського суду.
      4.14. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
      4.15. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).
      4.16. Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
      4.17. Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      4.18. Водночас у цій справі позивач оскаржує рішення Наглядової ради щодо його відсторонення від виконання повноважень директора. Цей спір не є трудовим, а стосується управління діяльністю юридичної особи.
      4.19. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Отже, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
      4.20. Оскільки позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій є похідними від спору про визнання недійсним рішення Наглядової ради, розгляд вимог про скасування/поновлення запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, а також вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачем способу захисту в частині цих вимог, також належить до юрисдикції господарського суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      4.21. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      4.22. Частиною шостою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      4.23. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      4.24. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати.
      3. Справу № 921/36/18 направити до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85412893