ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора с регистратором при решенном споре о праве собственности

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 490/5986/17-ц

Провадження N 14-331цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - Департамент), ОСОБА_4,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року в складі судді Гуденко О.А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року в складі колегії суддів Яворської Ж.М., Кушнірової Т.Б., Прокопчук Л.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності, та

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.

Позов мотивовано тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом його особистої власності. Однак 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири, технічні характеристики якої у реєстраційному записі вказані як: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м Звернувшись у травні 2017 року до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, йому стало відомо, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири з такими технічними характеристиками: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м Відповідно до відомостей Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Миколаївське МБТІ") загальна площа спірної квартири становить 56,7 кв. м, житлова площа 34,9 кв. м Оскільки відповідно до інформації державного реєстру прав технічна характеристика зазначеної квартири з реєстраційним номером 683489848101 відмінна від технічної характеристики цієї ж квартири, що наведена у технічному паспорті, виданому 02 жовтня 2002 року КП "Миколаївське МБТІ", рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року N 35462243 позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року позов задоволено. Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року зазначену квартиру визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 Згідно зі статтею 26 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації. Таким чином, вимога про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності підлягає задоволенню у спосіб скасування цього запису.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявність реєстрації права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_4 на підставі рішення суду першої інстанції, яке скасовано, порушує право позивача як власника спірного нерухомого майна, тому відновлення становища, яке існувало до порушення, скасування державної реєстрації об'єкта нерухомого майна є передбаченими законом і достатніми способами захисту прав позивача.

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач посилається на протиправну відмову державного реєстратора у вчиненні дій стосовно реєстрації за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1. При цьому позивач не заявляв будь-яких позовних вимог щодо захисту його цивільних прав, оскільки його вимоги стосувалися лише виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру.

Крім того, відповідно до пункту 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначений спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги та матеріали справи і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що за договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_3 належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 56,7 кв. м, житловою площею 34,9 кв. м

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року квартиру визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначено частку по 1/2 частині квартири за кожним із співвласників.

На підставі цього рішення реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції 15 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири, загальною площею 59,1 кв. м, житловою площею 39,3 кв. м

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року скасовано.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін, квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року. Ухвалою цього ж суду від 29 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. Поновлено виконання оскаржуваних судових рішень.

При цьому, суди з'ясували, що у травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка належить йому на праві особистої власності.

Рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року N 35462243 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки відмінні технічні характеристики вказаної квартири.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_3 просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни) у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

У даному випадку ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом до Департаменту в порядку цивільного судочинства, зазначав, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратором внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів.

Тобто позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо внесення запису про реєстрацію права власності на належне йому на праві власності нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками квартири.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV).

Частиною першою статті 10 Закону N 1952-IV передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону N 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону N 1952-IV).

У пункті п'ятому частини третьої статті 10 та у статті 11 Закону N 1952-IV вказано, що державний реєстратор відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. При цьому втручання будь-яких осіб, у тому числі державних органів, у діяльність державного реєстратора забороняється.

Відповідно дочастин другої - третьої статті 13 Закону N 1952-IV на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; 3) інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень. У разі відсутності відкритого на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. Після відкриття на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.

Частиною першою статті 24 Закону N 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.

Тобто у даному випадку підставою для відмови зазначено пункт 5 частини першої статті 24 Закону N 1952-IV. Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина перша статті 37 Закону N 1952-IV).

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17 (провадження N 12-58гс18).

У справі, яка переглядається, правовідносини виникли між ОСОБА_3 і державним реєстратором з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, номера запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101, лише з тих підстав, що у вказаних записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб'єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону N 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди на порушення вимог статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) помилково розглянули спір.

Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у суді першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На вказану обставину звертала увагу ОСОБА_4 у апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції її не врахував та неправильно застосував норми процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності повинні були на час подання позову до суду розглядатися у порядку адміністративного судочинства, відтак рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Хорошо обоснованное постановление об административной юрисдикции, хотя оно внесет дополнительную сумятицу в судебную практику. Думаю с этим уже пора прекращать. Кроме того в данном деле, фактически истец должен заново обращаться в суд и по тем же нормам права рассматривать спор, что не совсем правильно.

Большая палата указала, что в деле, которое пересматривается, правоотношения возникли между истцом и государственным регистратором по поводу исключения из Государственного реестра прав на недвижимое имущество и Реестра прав собственности на недвижимое имущество записи о регистрации права собственности на квартиру, номера записи о праве собственности, регистрационного номера объекта недвижимого имущества, только на том основании, что в указанных записях неправильно указаны технические характеристики принадлежащей ему квартиры. Других оснований для отмены записей исковое заявление не содержит.

Спор между супругами по поводу права собственности на квартиру решен.

Учитывая суд считает, что по данному делу возникли именно публично-правовые отношения, поскольку государственный регистратор действует как субъект властных полномочий, действия которого в отношении истца последний считает неправомерными и нарушающими его права. То есть, при определении юрисдикции спора с государственным регистратором или по обжалованию действий государственного регистратора критерием такого разграничения является предмет обжалования.

Если истец оспаривает действия государственного регистратора по поводу рассмотрения его заявления в контексте статьи 24 Закона N 1952-IV, и этот спор не касается прав или ограничений на недвижимое имущество третьих лиц, спор является публично-правовым и подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

Если истцом оспариваются действия государственного регистратора о совершении их по заявлениям третьего лица, то есть касаются правоотношений, которые возникают между государственным регистратором и другим, отличным от истца, лицом, усматривается спор о праве между истцом и другим лицом в отношении недвижимого имущества, который должен рассматриваться в порядке гражданского или хозяйственного судопроизводства, в зависимости от субъектного состава сторон, и является по своей природе частноправовых спором.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/4188/17
      Провадження № 11-457апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (судді Юрко І. В., Білак С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 804/4188/17 за позовом ГУ ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС) про визнання протиправними й скасування постанов та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до УДВС, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця УДВС Осельського Є. С. про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року ВП № 53527296 та ВП № 53527612.
      2. На обґрунтування позову ГУ ДФС зазначило, що ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к, на підставі яких було прийнято оскаржувані постанови, не є виконавчими документами в розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
      5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на підставі ухвал, постановлених слідчими суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за результатами розгляду кримінальних справ, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      7. На думку скаржника, виконавчі листи за ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к не видавалися, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов.
      8. Скаржник, посилаючись на частину першу статті 181 КАС України, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      9. У зв`язку з викладеним ГУ ДФС просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      19. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      21. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      25. Матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебували справи № 201/11811/16-к та № 201/14034/16-к за скаргами різних фізичних та юридичних осіб на дії слідчих, вчинені у межах досудового розслідування кримінального провадження № 32016040000000037.
      26. У справі № 201/11811/16-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Ткачука Д. А. щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року зобов`язано повернути ОСОБА_1 типовий млинний комплекс «Харків`янка 3000 плюс».
      27. У справі № 201/14034/16-к за скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-Агропрайд», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агросвіт», ТОВ «Павлоградзернопродукт», Кооперативу «Колосок» щодо порушення слідчими Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС законодавства при проведенні обшуків 02 серпня 2016 року та зобов`язання повернути вилучене в ході обшуків майно ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року зобов`язано слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС або інший орган досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 32016040000000037, повернути скаржникам вилучене майно, що визначено у протоколі обшуку від 02 серпня 2016 року.
      28. 06 березня 2017 року державний виконавець УДВС Осельський Є. С. прийняв постанови про відкриття виконавчих проваджень, зокрема ВП № 53527612 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Наумової О. С. від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та ВП № 53527296 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ходаківського М. П. від 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к.
      29. Вважаючи протиправними постанови про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року № 53527612 та № 53527296, ГУ ДФС звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
      30. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого ГУ ДФС позову, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      31. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      32. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
      33. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      35. На підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
      36. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      37. Водночас частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      38. Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      39. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      40. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19).
      41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, прийнятих на підставі примусового виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      43. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      44. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій постановили судові рішення з порушенням норм процесуального права та які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задовольнити.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86877104
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/5500/18
      Провадження № 11-195апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою МВС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МВС, управління ПФУ, в якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідачів щодо непроведення перерахунку призначеної пенсії;
      - зобов`язати МВС скласти і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 направити виправлену довідку про розміри грошового забезпечення для перерахунку його пенсії до управління ПФУ із зазначенням розмірів грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 1 грудня 2015 року, з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, та додаткових видів зарплат та премій, що були складовими грошового забезпечення під час призначення пенсії позивачу в процентному еквіваленті, а також надбавки за особливо важливі завдання, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, які ним отримано протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії з 1 грудня 2015 року виходячи з розміру 79 % від грошового забезпечення для обчислення пенсії на підставі довідки, наданої МВС України з урахуванням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», без обмежень максимального розміру пенсії і без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
      - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено частково:
      - визнано протиправною бездіяльність МВС щодо ненадання довідок із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язано МВС надати довідки із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок, та направити зазначені довідки до управління ПФУ;
      - в іншій частині адміністративного позову відмовлено;
      - встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання МВС подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
      17 жовтня 2018 року МВС подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року.
      Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу МВС повернув на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має право її підписувати.
      Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що до скарги, поданої та підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, не додано документа, який посвідчує її повноваження на підписання апеляційної скарги від імені МВС, адже наявна у матеріалах справи копія довіреності від 14 лютого 2018 року № 14/2018, що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б., засвідчена самим представником, а отже, не є документом, що посвідчує повноваження останнього, оскільки у матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує повноваження Отроди Т. Ю. на засвідчення копії довіреності.
      9 листопада 2018 року МВС вдруге подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року. До скарги, підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, додано завірену Отродою Т. Ю. копію довіреності від 14 вересня 2018 року № 14/2018, у якій вказано на повноваження останньої завіряти, зокрема, копії довіреностей.
      За наслідками розгляду згаданої вище апеляційної скарги МВС, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 . апеляційний суд 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      23 листопада 2018 року (під час апеляційного перегляду справи по суті спору) МВС подало касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, поданої 17 жовтня 2018 року.
      У скарзі МВС порушує питання про скасуванні цієї ухвали та направлення справи до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою МВС.
      Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 55-60, 296 та 298 КАС.
      Так, МВС зазначає, що довіреність від 14 лютого 2018 року № 14/2018, видана Отроді Т. Ю., не містила заборони на посвідчення копій документів МВС. Надана суду копія зазначеної довіреності, посвідчена представником позивача з оригіналу, підтверджувала право зазначеної особи оскаржувати рішення суду в апеляційній, касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих вищезазначеною довіреністю. При цьому суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості перевірити оригінал такої довіреності безпосередньо у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
      Ухвалою від 28 лютого 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Так, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції використовують різні підходи до застосування положень частин першої та третьої статті 55, пункту 1 частини першої, частин третьої, п`ятої, шостої та восьмої статті 59 КАС під час вирішення питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді.
      Фактично поставлене для вирішення питання зводиться до того, чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреність) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва.
      Вирішуючи питання щодо правильного застосування згаданих вище норм КАС під час розгляду питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
      Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
      Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС.
      Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Згідно з частиною третьою статті 55 КАС юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
      Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС).
      Частинами п`ятою та шостою статті 59 КАС установлено таке:
      - відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
      - оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
      Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п`ятої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення «визначений законом».
      Тому слід визначити цей зазначений законний спосіб.
      Для цього слід звернутися до положень ЦК, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.
      Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
      Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
      Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
      Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
      Нведеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
      Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
      На підставі критерію заснування юридичні особи публічного права фактично виводяться із кола суб`єктів звернення до ЄСПЛ.
      Водночас, ураховуючи, що ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як така, що містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з наявністю різної судової практики у застосуванні норм процесуального права під час вирішення питання про наявність у представників юридичних осіб (як публічного, так і приватного права) повноважень на представництво інтересів цих осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послатися у цій справі на текст Конвенції та застосувати практику ЄСПЛ як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
      У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
      Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
      ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
      Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
      Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
      У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
      На думку Великої Палати Верховного Суду, слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам статті 59 КАС, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як то констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.
      Крім того, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
      У справі, що розглядається, Отрода Т. Ю ., подаючи 17 жовтня 2018 року від імені МВС апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, вказала у ній на наявність у матеріалах справи виданої їй довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018.
      Так, направлені судом першої інстанції до апеляційного суду разом зі скаргою матеріали цієї справи містили завірену Отродою Т. Ю.копію довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018 (а. с. 50), що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б. головному спеціалісту відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення МВС Отроді Т. Ю. для представництва інтересів цього Міністерства, зокрема, в апеляційних адміністративних судах. Копія довіреності містить відбиток штампу Департаменту юридичного забезпечення МВС «З оригіналом згідно» з підписом Отроди Т. Ю., засвідченим відбитком печатки цього Департаменту МВС.
      У згаданій довіреності, крім іншого, зазначено, що Отроді Т. Ю. надається право підписувати документи, необхідні для представництва інтересів МВС в судах. Крім того, надається право оскаржувати рішення суду в апеляційній та касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих цією довіреністю.
      З огляду на наведений зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Отроди Т. Ю., підтверджувала повноваження останньої як представника МВС на подання скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
      Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.
      За приписами частини першої статті 353 КАС наведене є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду.
      Тому вимоги касаційної скарги про скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення апеляційної скарги МВС від 17 жовтня 2018 року на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року - підлягають задоволенню.
      Водночас, як убачається з матеріалів справи, 16 січня 2019 року згаданий вище апеляційний суд за наслідками розгляду повторно поданої МВС 9 листопада 2018 року апеляційної скарги, з підстав, аналогічних наведеним в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2018 року, здійснив апеляційний перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, скасував його та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      Таким чином, у зв`язку з відсутністю предмета апеляційного перегляду судом за апеляційною скаргою МВС від 17 жовтня 2018 року, яка була безпідставно повернута згідно з оскаржуваною у цьому провадженні ухвалою апеляційного суду, підстав для направлення справи для продовження розгляду судом апеляційної інстанції немає.
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 346, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від від 29 жовтня 2018 року скасувати.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86877130
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/13405/18
      Провадження № 11-699апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай», про визнання протиправними дій
      за касаційною скаргою Радомишльської районної спілки споживчих товариств на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Ключкович В. Ю.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
      1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу загальною площею 6 128,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач передав на примусову реалізацію зазначене нерухоме майно, законним власником якого є Радомишльська районна спілка споживчих товариств, усупереч вжитим судами заходам забезпечення позову, за якими було заборонено вчиняти такі дії, що свідчить про їх протиправність.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      5. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що у спірних правовідносинах оскарження позивачем дій посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), повинне здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
      7. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження, в якому державний виконавець вчинив оспорювані дії, тому не може звернутися зі скаргою на ці дії у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК. З огляду на це вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що заявлені ним позовні вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      8. Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») подало відзив на касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств, у якому зазначило, що положеннями чинного законодавства не передбачено підстав для зняття майна з реалізації чи зупинення електронних торгів у випадку накладення судами обтяжень на нерухоме майно, тому ні орган державної влади, ні організатор електронних торгів не допустили порушень норм чинного законодавства. Із цих підстав ДП «СЕТАМ» просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - без змін.
      9. Також свій відзив на касаційну скаргу позивача подало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай» (далі - ТОВ «ТЦ Фрай»). На переконання цього товариства, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є правильним, наведені скаржником доводи його не спростовують, тому немає підстав для задоволення зазначеної касаційної скарги.
      Рух касаційної скарги
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 10 червня та 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та призначив її до розгляду.
      11. Ухвалою від 18 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) постановою від 17 травня 2018 року відкрив виконавче провадження (№ 56422016) з примусового виконання виконавчого листа № 760/12230/17, виданого 22 січня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      14. Також постановою від 17 травня 2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 415 138,93 грн.
      15. Цього ж дня Радомишльському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було доручено здійснити опис та арешт майна, що належить боржнику, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 6128,7 кв. м.
      16. 18 червня 2018 року Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області направив на адресу відповідача постанову про опис та арешт майна боржника.
      17. У подальшому призначений постановою від 19 червня 2018 року суб`єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку вказаного нерухомого майна та склав звіт, згідно з яким вартість цього майна становить 6 408 900,00 грн без ПДВ. Згаданий звіт було направлено сторонам виконавчого провадження для ознайомлення.
      18. 04 липня 2018 року Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надіслав ДП «СЕТАМ» заявку № 67068 на реалізацію арештованого майна у ВП № 56422016.
      19. На підставі цієї заявки ДП «СЕТАМ» призначило електронні торги на 08 серпня 2018 року. За результатом їх проведення визначено переможця - ТОВ «ТЦ Фрай».
      20. 10 серпня 2018 року державний виконавець склав акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, прийняв постанову про зняття арешту з усього майна, що належить боржнику. Також підготовлено розпорядження про розподіл коштів.
      21. 27 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням виданого судом виконавчого документа.
      22. На підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 10 серпня 2018 року видав ТОВ «ТЦ Фрай» свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення універмагу площею 6128,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
      23. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ «ТЦ Фрай» права власності на це майно.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      30. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      32. За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      33. Предметом спору в цій справі є дії державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56422016 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      34. Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
      35. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      36. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК).
      37. Оскільки позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження № 56422016, то, й не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право.
      38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей позов Радомишльської районної спілки споживчих товариств може бути розглянутий судом, який видав виконавчий документ у зазначеному вище порядку, є помилковим.
      39. Разом із цим, зі змісту позову вбачається, що оскарження позивачем до суду дій державного виконавця стосовно передачі об`єкта нерухомого майна на примусову реалізацію, спрямоване на захист майнових прав Радомишльської районної спілки споживчих товариств, яка вважає себе його законним власником.
      40. При цьому у справі встановлено, що станом на час звернення позивача до суду зазначене майно вже реалізоване і право власності на нього набула інша особа - ТОВ «ТЦ Фрай», що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      41. Хоч у цьому спорі Радомишльська районна спілка споживчих товариств оскаржує дії державного виконавця і не порушує питання про витребування зазначеного нерухомого майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, однак при вирішенні спору перед судом постане питання про визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна.
      42. Натомість оскарження позивачем до адміністративного суду дій державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна, вчинених на виконання судового рішення в цивільній справі, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить майнових прав позивача. Для належного захисту цього права в суді позивач має звернутися з окремим позовом в порядку господарського (цивільного) судочинства.
      43. За наведених обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      44. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      45. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду в цій частині не спростовують.
      46. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою.
      47. Відповідно до статті 317 КАС підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      48. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового рішення, а лише змінює судове рішення виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86877134