Постановление БП-ВС об определении юрисдикции спора по возмещению вреда и возврата вещей после оправдательного приговора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 803/980/17

Провадження N 11-928апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року (судя Андрусенко О.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (судді Макарик В.Я., Большакова О.О., Глушко І.В.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Волинського окружного адміністративного судуз позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області) стосовно неї;

- зобов'язати ГУНП у Волинській області виконати рішення Ковельського міськрайонного суду у Волинській області від 15 червня 2016 року стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017 від 21 листопада 2012 року (справа N 161/11783/13-к, провадження N 1-кп/159/5/16) щодо повернення вилучених речей як речових доказів;

- зобов'язати ГУНП у Волинській області встановити та виплатити грошову компенсацію за втрачені речі;

- зобов'язати ГУНП у Волинській області повернути вилучені кошти (658 грн);

- зобов'язати ГУНП у Волинській області повернути вилучені документи, печатки, інше за актом приймання-передачі (зазначати, ідентифікувати кожен окремий документ), установивши в процесі службового розслідування їх наявність, стан збереження.

2. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначила, що через невідповідність складених співробітниками відповідача протоколів обшуків та вилучення речей вимогам законодавства, якими урегульовано порядок зберігання речових доказів і документів, зокрема статті 188 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статей 100, 104 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК) та відповідних підзаконних актів, прийнятих на їх виконання, стало неможливим ідентифікувати, встановити фактичну кількість і технічний стан вилучених речей. У поданій на ім'я начальника ГУНП у Волинській області заяві ОСОБА_3 погодилася отримати документи, печатки та грошові кошти, які можна ідентифікувати без протоколів, крім того, просила встановити розмір шкоди, завданої обшуками, та компенсувати матеріальні збитки, однак станом на день подання позову відповідач не вжив заходів з повернення вилучених речей, документів і коштів.

3. Таким чином, на переконання позивача, відповідач фактично не виконує виправдувального вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року, який набрав законної сили, у частині повернення ОСОБА_3 вилучених у неї речей у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 07 серпня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, мотивувавши своє рішення тим, що порушувані позивачем питання стосуються виконання вироку, тому їх належить вирішувати в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства.

5. Львівський апеляційний адміністративний суд погодився з таким висновком місцевого адміністративного суду й ухвалою від 28 вересня 2017 року залишив зазначене судове рішення без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити рішення про відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_3

7. Зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки відповідачем у ній є суб'єкт владних повноважень - ГУНП у Волинській області.

Позиція інших учасників справи

8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

9. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 25 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

10. На підставі пункту 4 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, справу прийняв до провадження суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та призначив її розгляд у порядку письмового провадження.

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

12. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13. 22 лютого 2017 року набрав законної сили виправдувальний вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року (справа N 161/11783/13-к) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017, відповідно до якого ОСОБА_3 виправдано за усіма пред'явленими обвинуваченнями.

14. Цим же судовим рішенням ухвалено повернути речові докази в зазначеному кримінальному провадженні їх законним володільцям.

15. Суди установили, що згаданий вирок перебуває на виконанні у слідчому управлінні ГУНП у Волинській області.

16. ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином зазначеного судового рішення і не вживає заходів щодо повернення вилучених у неї речей, грошових коштів та документів, звернулася до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (у редакції на час звернення до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

18. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

19. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

21. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

23. Однак не всі публічно-правові спори можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.

24. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

25. Положеннями частини першої статті 1 КПК визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

26. Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

27. Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні передбачений у розділі VIII КПК.

28. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

29. Питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів (частина перша статті 539 КПК).

30. У разі необхідності вирішення питання, передбаченого пунктом 14 частини першої статті 537 цього Кодексу, клопотання, пов'язане з виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок (пункт 4 частини другої статті 539 КПК).

31. Водночас, за правилами частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) (у редакції, чинній на час звернення до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

32. Так, вирішення питань, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, урегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року N 6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за N 106/1131 (далі - Положення).

33. Відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої статті 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

34. Згідно з пунктом першим статті 1, пунктом першим статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

35. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

36. За змістом пункту другого статті 3 цього ж Закону у випадках, наведених у статті 1, громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема, майно, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

37. Майно, зазначене в пункті другому статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно (абзац другий статті 4 названого Закону).

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та аргументів учасників справи

38. Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

39. Як убачається зі змісту позову, ОСОБА_3 просить суд адміністративної юрисдикції визнати протиправними дії ГУНП у Волинській області стосовно неї; зобов'язати відповідача: виконати судове рішення у кримінальному провадженні в частині повернення вилучених речей як речових доказів; встановити та виплатити грошову компенсацію за втрачені речі; повернути вилучені кошти, документи й речі.

40. Заявлена ОСОБА_3 вимога про визнання протиправними дій ГУНП у Волинській області стосовно неї не містить конкретного предмета і меж оскарження, що унеможливлює надання судом юридичної оцінки законності оскаржуваним діям відповідача, з'ясування факту наявності порушеного права та його ефективного захисту, тому така вимога не може бути предметом розгляду у суді.

41. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що не може бути предметом розгляду у суді й вимога позивача про зобов'язання ГУНП у Волинській області виконати рішення Ковельського міськрайонного суду у Волинській області від 15 червня 2016 року стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017 від 21 листопада 2012 року (справа N 161/11783/13-к, провадження N 1-кп/159/5/16) щодо повернення вилучених речей як речових доказів, оскільки спосіб захисту прав шляхом подання до адміністративного суду позову про зобов'язання відповідача виконати судове рішення не передбачається нормами чинного законодавства, до того ж сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Саме тому положеннями процесуальних кодексів для судів усіх юрисдикцій, у тому числі й наведеними вище положеннями КПК, законодавець визначив процедури вирішення питань, які виникають на стадії виконання судових рішень, що мають особливості їх ініціювання та розгляду.

42. Так, порядок розгляду і вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні визначено нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема розділом VIII КПК, однак, як зазначалося вище, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

43. У справі встановлено, що вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року (справа N 161/11783/13-к) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за N 12012020020000017, ухвалено, зокрема, повернути речові докази в зазначеному кримінальному провадженні їх законним володільцям.

44. Водночас суд не визначив конкретного переліку речей, які підлягають поверненню, указавши на те, що в обвинувальних актах органами досудового розслідування не наведено переліку речових доказів та місць їх зберігання чи перебування, також про це не надано доказів суду стороною обвинувачення під час судового розгляду провадження.

45. За правилами пункту 14 частини першої статті 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

46. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 про повернення вилучених в неї в межах цього кримінального провадження грошових коштів, документів та речей, повинні вирішуватися у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом.

47. У касаційній скарзі позивач ОСОБА_3 зазначає, що за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2016 року її виправдано за усіма статтями обвинувачення і не віднесено до кола осіб, які можуть звернутися до суду в порядку, передбаченому статтею 539 КПК.

48. Однак абзацом другим частини першої статті 539 КПК передбачено, що інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

49. Оскільки питання щодо повернення особі вилученого в неї майна в межах кримінального провадження, в якому ухвалено вирок, безпосередньо стосується її прав і законних інтересів, то така особа має право звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку виконання вироку.

50. До того ж ОСОБА_3 не надала доказів того, що вона зверталася до суду з клопотанням у визначеному розділом VIII КПК порядку, однак суд відмовив їй у розгляді такого клопотання оскільки її не віднесено до кола осіб, визначених у статті 539 КПК, тому підстав для висновку про те, що звернення до адміністративного суду наразі є єдиним можливим засобом захисту та відновлення порушеного права позивача, немає.

51. Стосовно вимог позивача про зобов'язання ГУНП у Волинській області установити та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за втрачені речі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що порядок вирішення цього питання визначено нормами наведених вище Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", ЦК та Положення.

52. За правилами частини другої статті 21 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

53. Як установлено в справі, порушені позивачем у позові питання не містять вимог про вирішення публічно-правового спору, який може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

54. Таким чином, оскільки за своїм характером вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача установити та виплатити їй грошову компенсацію за втрачені речі спрямовано на відновлення її майнових прав, які вона вважає порушеними, при цьому решта позовних вимог не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, то вимоги в цій частині належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

55. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги про повернення відповідачем грошових коштів, документів, речей не стосуються перевірки законності рішень, дій чи бездіяльності відповідача, прийнятих або вчинених ним під час здійснення владних повноважень, що унеможливлює розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства. Такі вимоги повинні розглядатися за правилами, установленими КПК для вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень.

56. Водночас вирішення питань, пов'язаних з правовідносинами, що виникають із деліктних зобов'язань, зокрема вимоги позивача стосовно компенсації за втрачені речі, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки наразі такі не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, який може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

57. У решті ж вимоги позивача не можуть бути предметом розгляду в суді з мотивів, наведених вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, у цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не можна розглядати у порядку адміністративного судочинства. Однак висновок судів про те, що всі заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом розгляду судом виключно в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, є помилковим.

59. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

60. За правилами частин першої і четвертої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

61. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

62. У справі, що переглядається, суди ухвалили правильні по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в мотивувальній частині.

Висновки щодо розподілу судових витрат

63. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

64. ОскількиВелика Палата Верховного Суду змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

65. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что поскольку по своему характеру требования истицы об обязательствах ответчика установить и выплатить ей денежную компенсацию за потерянные вещи направлены на восстановление ее имущественных прав, которые она считает нарушенными, при этом остальные исковые требования не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, то требования в этой части подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.

Суд соглашается с выводами судов предыдущих инстанций о том, что заявленные истцом требования о возвращении ответчиком денежных средств, документов, вещей не касаются проверки законности решений, действий или бездействия ответчика, принятых или совершенных им при осуществлении властных полномочий, что делает невозможным рассмотрение этого дела в порядке административного судопроизводства. Такие требования должны рассматриваться по правилам, установленным УПК для решения вопросов, связанных с исполнением судебных решений.

В то же время решение вопросов, связанных с правоотношениями, возникающие из деликтных обязательств, в частности требования истца о компенсации за потерянные вещи, должны рассматриваться в порядке гражданского судопроизводства, поскольку сейчас такие не заявлены в одном производстве с требованием решить публично-правовой спор, который может быть предметом рассмотрения в административном суде.