Постановление БП-ВС о правомерности установления арендной платы в привязке к валюте и взыскании неустойки в размере двойной учетной ставки НБУ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 442/5586/16-ц

Провадження N 14-423цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" (далі - ТОВ "ДЦ Україна"),

розглянула в порядку письмового провадження заяву ТОВ "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року в складі колегії суддів Штелик С.П., Гулька Б.І., Журавель В.І., рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року в складі колегії суддів Ніткевича А.В., Бойко С.М., Копняк С.М. та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року в складі судді Герасимків Л.І.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "ДЦ Україна" про стягнення заборгованості за договором оренди, та

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ "ДЦ Україна" про стягнення заборгованості за договором оренди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ДЦ Україна" укладено договір оренди, за умовами якого ОСОБА_3 передала у тимчасове платне володіння та користування ТОВ "ДЦ Україна" нежитлове приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1.

ТОВ "ДЦ Україна" належним чином не виконувало умов договору оренди та на день вчинення орендного платежу не здійснювало індексації орендної плати з урахуванням курсу гривні до долара США, в зв'язку із чим його заборгованість за період 2014-2016 роки становить 1 177 639,04 грн і пеня за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання складає 277 173,10 грн., які ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ДЦ Україна" на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати індексації курсової різниці у розмірі 1 177 639,04 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ДЦ Україна" на користь ОСОБА_3 138 572,90 грн пені за несвоєчасне здійснення орендної плати за період з 01 вересня 2015 року по 23 серпня 2016 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін.

У вересні 2017 року ТОВ "ДЦ Україна" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судових рішень висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема: статей 526, 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження обставин, зазначених у заяві про перегляд судових рішень, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц; постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) та від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15, а також постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г, у яких, на його думку, по-іншому застосовано вищевказані норми цивільного законодавства.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У лютому 2018 року Верховний Суд України передав заяву ТОВ "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року до Верховного Суду.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ "ДЦ Україна" подало заяву про перегляд судових рішень з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 526, 533 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц;

- постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) та від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15;

- постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між позивачкою та ТОВ "ДЦ Україна" 30 квітня 2012 року укладено договір, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передала відповідачу в оренду приміщення загальною площею 183,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 строком до 27 квітня 2015 року, з подальшою можливістю пролонгації на той самий термін і на тих самих умовах у порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 3.1. спірного договору розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить не менше 26 101,61 грн без врахування податку на додану вартість з урахуванням суми податку з доходів фізичних осіб (включно). Сума до виплати орендодавцю повинна складати не менше 21 664,34 грн. Вартість 1 кв. м становить 141,93 грн без ПДВ з урахуванням суми податку з доходів фізичних осіб. До складу орендної плати включається плата за користування земельною ділянкою.

Крім того, суди встановили, що сума орендної плати індексується на коефіцієнт, який дорівнює офіційному курсу гривні до долара США, встановленому на день сплати орендної плати станом на 01 число поточного місяця, поділеному на офіційний курс гривні до долара США, встановлений на дату підписання даного договору (7,9860 грн/дол. США) (пункт 3.2 укладеного між сторонами договору оренди).

Частково задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів, суд першої інстанції, із висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач порушив умови договору оренди нежитлового приміщення, оскільки не сплачував позивачці орендну плату в розмірі, обумовленому договором, зокрема пунктом 3.2 вказаного договору з урахуванням коригування (індексації) її суми згідно з курсом гривні до долара США на день вчинення платежу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ "ДЦ Україна" пені в розмірі 138 572,90 грн. апеляційний суд послався, що в зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання та несплатою розміру орендної плати в повному обсязі, орендар повинен сплатити ОСОБА_3 неустойку за період, встановлений статтею 258 ЦК України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та, крім іншого, зазначив про те, що пункт 3.2 договору оренди не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а розрахунок між сторонами з урахуванням дії його положень вимогам статті 533 ЦК України не суперечить.

Вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц, яка надана ТОВ "ДЦ Україна" для порівняння, залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, предметом розгляду якої було визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення грошових коштів, з огляду на правильність висновків судів попередніх інстанцій про недотримання під час укладення спірного правочину вимог Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII (далі - Закон N 1023-XII), а також вимог статей 203, 215 ЦК України.

З аналізу зазначеної ухвали не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є тотожними зі справою, що переглядається, оскільки у даній справі вимог про недійсність правочину заявлено не було, перевірка судами додержання в момент його вчинення положень законодавства, зокрема щодо справедливості/несправедливості умов (стаття 18 Закону Закон N 1023-XII) не здійснювалася, при цьому під час вирішення вказаного спору суди керувалися, в тому числі, й встановленою статтею 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із наданої в якості прикладу постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) вбачається, що в цьому випадку предметом спору є відповідність умов договору поставки щодо визначеної в договорі ціни, умовам і порядку оплати продукції, вимогам іншої норми - частини другої статті 533 ЦК України. При цьому правильність здійснення між постачальником та покупцем розрахунків господарськими судами встановлювалася з огляду на відповідність його умов вимогам законодавства.

Отже, у зазначених справах також наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, оскільки у цій справі відповідачем не оскаржувалися умови договору оренди.

У наданій для порівняння заявником постанові Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15 касаційний суд вказав, що договорами оренди не передбачено корегування розміру плати за експлуатаційні та маркетингові послуги у випадку зміни вартості долара США за курсом Національного банку України, а отриманий гарантійний платіж відповідно до умов попереднього договору до договору оренди у доларах США переведений у гривню та зарахований на дату отримання на рахунок позивача у національній валюті України. Вищий господарський суд України погодився з висновками Одеського апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з орендаря 372 733,96 грн основного боргу зі сплати оренди з урахуванням курсу долара США, встановленого Національним банком України на день платежу, до якого входять також експлуатаційні витрати та маркетингові послуги, а також сум, нарахованих на вказану суму на підставі статті 625 ЦК України, через те, що орендодавець перешкоджав відповідачу в доступі до орендованого приміщення, демонтажу і вивезенні майна з приміщення. При цьому, здійснюючи корегування розміру орендної плати з урахуванням курсу долара США за умовами договору оренди, орендодавцем надано розрахунок суми за період після розірвання договору оренди нерухомого майна, що суперечить частинам другій, третій статті 653 ЦК України.

За викладених обставин і з урахуванням наявності доказів своєчасної сплати орендарем усіх виставлених орендодавцем рахунків, суд касаційної інстанції також вважав правильними висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування до орендаря штрафних санкцій.

Провівши аналіз зазначеного рішення, Велика Палата Верховного Суду, вважає, що встановлені судом фактичні обставини не є подібними з обставинами справи, рішення у якій переглядається, оскільки в цій справі судами встановлено, що заборгованість з орендної плати з урахуванням офіційного курсу долара США розрахована після розірвання договору оренди. З цих підстав не задоволено вимоги про доплати за експлуатаційні та маркетингові послуги. Вказані доплати не підлягають коригуванню у зв'язку з тим, що таке коригування договором не передбачено.

З наданої для порівняння заявником постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15вбачається, що предметом судового розгляду були, у тому числі й позовні вимоги про стягнення 20 161 529,37 грн курсової різниці за договором поставки. Судова палата у господарських справах погодилася з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині про відсутність правових підстав для стягнення вказаної суми на користь постачальника з покупця через те, що за змістом додаткової угоди до договору поставки, можливість зміни ціни передбачалася у разі надання покупцеві відстрочки платежу і за умови визначення у специфікаціях до цього договору відповідної ціни у доларах США, однак факт відстрочення платежів і визначення ціни у доларах США судами не встановлено, а специфікації містять відомості про ціну в гривні.

У аналогічній справі, наданій ТОВ "ДЦ Україна" для порівняння постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г, Судовою палатою у господарських справах, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні, у тому числі й статей 526, 533 ЦК України, зроблено правовий висновок про те, що передбачених договором поставки і додатковою угодою до нього умов щодо зміни ціни сторони не дотрималися, а тому підстав для її збільшення за рахунок курсової різниці валют немає.

У справі, яка переглядається та у справах, на постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г в яких посилається заявник на обґрунтування своєї заяви про перегляд судових рішень, наявні різні обставини щодо встановлених судами фактів стосовно визначеної сторонами ціни в договорі, оскільки у цій справі судами встановлено, що на момент укладення договору оренди позивачкою та ТОВ "ДЦ Україна" уже було погоджено коригування орендної плати, для чого сторони у ньому передбачили та визначили формулу коригування незалежно від виконання чи невиконання його умов сторонами, встановивши відповідний коефіцієнт на день здійснення орендної плати (до 5-го числа поточного (оплачуваного) місяця), який дорівнює офіційному курсу гривні до долара США, встановленому на день сплати орендної плати станом на 01 число поточного місяця, поділеному на офіційний курс гривні до долара США, встановленого на дату підписання договору (7,9860 грн/дол. США). Несплата вказаної суми коштів позивачці вказує на невиконання орендарем своїх зобов'язань за договором, а звернення орендодавця із вимогою про стягнення індексації орендних платежів у примусовому порядку не свідчить про зміну розміру орендної плати ОСОБА_3 в односторонньому порядку.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Князєв В.С.

[ANTIRAID]

Большая палата указала на правомерность установления арендной платы в Украине с привязкой к валюте и взысканию пени в размере двойной учетной ставки НБУ в пределах срока установленного для взыскания пени. Неодинакового применения найдено не было.

В частности суд указал, что на момент заключения договора аренды истицей и ООО "ДЦ Украина" уже была согласована корректировка арендной платы, для чего стороны в нем предусмотрели и определили формулу корректировки независимо от выполнения или невыполнения его условий сторонами, установив соответствующий коэффициент на день арендной платы (до 5 -го числа текущего (оплачиваемого) месяца), равный официальному курсу гривны к доллару США, установленному на день уплаты арендной платы по состоянию на 01 число текущего месяца, разделенном на официальный курс гривны к доллару США, установленного на дату подписания договора (7,9860 грн / долл. США). Неуплата указанной суммы средств истице указывает на невыполнение арендатором своих обязательств по договору, а обращение арендодателя с требованием о взыскании индексации арендных платежей в принудительном порядке не свидетельствует об изменении размера арендной платы истицей в одностороннем порядке.