ANTIRAID

Постановление БП-ВС о порядке заключения договора на поставку тепла в помещение и определение правил в зависимости от подключения

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

6 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 904/7024/17

Провадження N 12-175гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,

представника позивача - не з'явився,

відповідача - Мухи В.А.,

розглянуласправу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КПТМ "Криворіжтепломережа") до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) МухиВіктора Анатолійовича про визнання договору на постачання теплової енергії укладеним за касаційною скаргою ФОП Мухи В.А. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Іванов О.Г., Вечірко І.О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року (суддя Назаренко Н.Г.).

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Мухи В.А. про визнання договору N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії укладеним (у редакції позивача).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- у приміщення, яке знаходиться у власності відповідача, систематично подається тепло, у зв'язку із чим останній обізнаний про наявність у нього як споживача відповідних послуг обов'язку укласти договір про їх надання, але жодних дій щодо цього він не вчиняє;

- запропонований відповідачу до підписання договір є обов'язковим для сторін у силу актів законодавства.

1.3. Як на правові підстави позову КПТМ "Криворіжтепломережа" посилається на статті 1 - 4, 8, 11, 15, 16, 630, 631, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19, 24 Закону України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1198 від 3 жовтня 2007 року (далі - Правила N 1198), Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630).

1.4. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:

- позивач направив на адресу відповідача один примірник договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року, чим позбавив реалізувати право відповідача щодо протоколу узгодження розбіжностей;

- між сторонами у справі має бути укладений договір відповідно до типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, втім спірний правочин, запропонований до підписання позивачем, не відповідає умовам типового договору;

- відповідач володіє майном не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (вказані доводи були наведені відповідачем в апеляційній скарзі).

1.5. Як на правову підставу заперечень проти позову ФОП Муха В.А. посилається на статті 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, Правила N 630, статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинної редакції.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Муха В.А. є власником нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, право власності на яке набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 березня 2005 року, який посвідчено приватним нотаріусом Колесниковою Н.Л. та зареєстровано за N 1148.

2.2. КПТМ "Криворіжтепломережа" згідно пункту 2.1. Статуту цього підприємства створено з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам.

2.3. Договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі не укладений.

2.4. Листом N 1785/13 від 18 травня 2017 року позивач направив відповідачу два примірники договору на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626, які відповідач отримав 26 травня 2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання кореспонденції.

2.5. 12 липня 2017 року відповідач звернувся до позивача із заявою, якою повідомив, що ФОП Муха В.А. отримав супровідний лист з проектом договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року в одному екземплярі, всупереч вимогам статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). ФОП Муха В.А., маючи на меті підготовку протоколу розбіжностей до проекту договору на постачання теплової енергії, фактично не мав юридичних підстав складання такого протоколу розбіжностей з подальшим направленням його разом з договором на адресу КПТМ "Криворіжтепломережа" через відсутність другого примірника договору. Крім того, ФОП Муха В.А. зазначив, що на теперішній час діє договір від 30 листопада 2015 року з протоколом узгодження розбіжностей від 18 січня 2016 року в редакції ФОП Мухи В.А. та просив звернути увагу на те, що до теперішнього моменту позивач не розпочав виконувати за цим договором обов'язки щодо забезпечення приміщення на вул. Свято-Миколаївській, 31, прим. 2 індивідуальними засобами обліку теплової енергії та відповідною документацією.

2.6. Оскільки, що договір на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626 не був підписаний відповідачем, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до господарського суду з цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, вирішив: позовні вимоги КПТМ "Криворіжтепломережа" задовольнити повністю; визнати укладеним між КПТМ "Криворіжтепломережа" та ФОП Мухою В.А. договір N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії у редакції, викладеній в резолютивній частині.

3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що:

- ФОП, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для категорії "інші споживачі";

- оскільки відповідач отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між ним та позивачем має бути укладено договір на постачання (купівлю-продаж) теплової енергії, умови якого можуть не відповідати умовам типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

3.3. Апеляційний господарський суд, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, зазначив, що оскільки з 3 лютого 1998 року Муха В.А. зареєстрований як ФОП, основним видом діяльності якого згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а належне відповідачу приміщення використовується для ведення господарської діяльності, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 13 квітня 2018 року ФОП Муха В.А. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги ФОП Муха В.А. зазначив, що володіє нежитловим приміщенням не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує це приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4.3. Крім того, скаржник указує на те, що оскільки предметом договору, запропонованого до підписання позивачем, є продаж товару, а не надання житлово-комунальних послуг, спірний правочин не вважається типовим, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 630, а отже, позовні вимоги є безпідставними.

4.4. Оскільки ФОП Муха В.А. оскаржує судові рішення з підстав порушення суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо законності рішень попередніх судових інстанцій

5.1. Згідно із частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.2. Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

5.3. Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

5.4. Відповідно до частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

5.5. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

5.6. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

5.7. Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

5.8. Тобто зазначеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.9. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.10. Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

5.11. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

5.12. Відповідно до пункту 1 Правил N 1198 вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

5.13. Згідно з пунктом 3 Правил N 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

5.14. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил N 1198).

5.15. Відповідно до пункту 7 Правил N 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

5.16. Пунктом 17 Правил N 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

5.17. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила N 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.

5.18. Зазначивши, що обов'язковість укладання договору про надання послуг з теплопостачання передбачена частиною четвертою статті 19, частиною третьою статті 24 Закону України "Про теплопостачання", попередні судові інстанції не врахували, що вказані норми містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV). Обов'язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.19. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2006 року N 1875-ІVспоживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

5.20. У пункті 2 Правил N 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

5.21. Тобто зазначеними нормами визначено обов'язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.22. Таким чином, до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.

5.23. Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

5.24. Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі (обґрунтовано вище), що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.25. Як зазначено вище, відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником / балансоутримувачем/ управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг) та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV) та Правил N 630.

5.26. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач просив визнати укладеним договір про постачання теплової енергії в наступній редакції: "

ДОГОВІР

на постачання теплової енергії N 4626

м. Кривий Ріг 17 травня 2017 року

КПТМ "Криворіжтепломережа", яке іменується надалі "Постачальник", в особі заступника директора по теплозбуту Бобро Леоніда Олександровича, що діє на підставі довіреності N 3768/13 від 30 грудня 2016 року з однієї сторони та фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович, який іменується надалі "Споживач", з другої сторони, керуючись Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджені Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року N 71; Правилами N 1198, а також чинним законодавством України, уклали цей договір про наступне.

1. Предмет договору

1. Предметом договору є продаж Постачальником Споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в кількості, у строки та на інших умовах, що зазначені в цьому договорі.

Початок та кінець опалювального періоду встановлюється рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Невід'ємною частиною договору є додатки 1,2.

2. Суб'єкт користування тепловою енергією

1. Власник нежитлового приміщення ФОП Муха Віктор Анатолійович.

3. Характеристика об'єкта теплоспоживання

1. Об'єкт теплоспоживання (нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок): Офіс по вул. Свято-Миколаївська, буд. 31, приміщення 2;

опалювальна площа 43,40 кв. м без приладу обліку, з приладом обліку (необхідне підкреслити); теплове навантаження на опалення 0,0039 Гкал/год,

теплове навантаження на ГВП_______________Гкал/год,

холодна вода на підігрів___м. куб.

2. Облік відпущеної теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом. Проектування та встановлення приладів обліку теплової енергії виконується організаціями, які мають відповідні ліцензії. Установлення приладів обліку виконується згідно з узгодженим Постачальником проектом на межі балансової належності. У разі встановлення приладів обліку теплової енергії не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати на дільницях тепломережі від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

4. Тарифи

1. Тариф на теплову енергію (на момент укладання договору) становить: за 1 Гкал 1917,636 грн з ПДВ.

2. Інформація про зміну тарифів доводиться до Споживача через засоби масової інформації і не є підставою для переукладення договору. Постачальник має право застосувати нові узгоджені тарифи без додаткової згоди із Споживачем. Розмір щомісячної плати за відпущену теплову енергію (у разі відсутності засобів обліку) визначається розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб постачання теплової енергії в місяці, який є розрахунковим.

3. Плата за поставлену теплову енергію за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила).

5. Порядок розрахунків

1. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач самостійно одержує рахунок-фактуру у Постачальника, після 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.

2. Споживач на протязі розрахункового періоду сплачує Постачальнику вартість зазначеної в договорі місячної кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок проводиться Споживачем до 20 числа наступного за розрахунковим місяця.

3. Плата за поставлену теплову енергію вноситься на рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія).

4. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 0,1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Нарахування пені проводиться Постачальником, після 20 числа наступного за розрахунковим місяця, при наявності заборгованості у Споживача.

5 У разі ненадання теплової енергії, надання її не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, Постачальник проводить перерахунок розміру плати, але тільки у разі відсутності приладу обліку теплової енергії.

6. Права та обов'язки Сторін

Споживач має право на:

1) належне виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором;

2) отримання в установленому законодавством порядку (ЗМІ) інформації щодо якості теплової енергії, тарифів (цін), порядку оплати, умов та режимів споживання;

3) отримувати згідно із законодавством та укладеним договором відшкодування завданих йому збитків;

4) ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг;

5) у разі порушення Постачальником умов договору викликати його представника для складання та підписання акта-претензії в якому зазначається винна сторона та зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник повинен з'явитися на виклик не пізніше____строку. Акт-претензія складається Споживачем та представником Постачальника і скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника Постачальника в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали на менш як два Споживачі. Акт-претензія Споживача подається Постачальнику, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово Споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії;

6) вимагати поновлення теплопостачання будинку/приміщення після усунення технологічних порушень, якщо теплопостачання було припинено без розірвання договору;

7) внесення за погодженням з Постачальником у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (теплове навантаження, площа тощо);

8) вимагати від Постачальника достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати, методики і нормативи розрахунку та нарахування, режими теплопостачання тощо;

9) вимагати проведення нарахування за спожиту кількість теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень, не обладнаних приладами комерційного обліку, відповідно до визначених договором теплових навантажень, температур зовнішнього повітря та тривалості розрахункового періоду;

Споживач зобов'язаний:

1) вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору;

2) забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, засобів обліку води і теплової енергії представників Постачальника за наявності в них відповідного посвідчення для: ліквідації аварій - цілодобово; встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду, зняття контрольних показань засобів обліку води і теплової енергії - згідно з вимогами нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

3) дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) забезпечувати цілісність засобів обліку води і теплової енергії та не втручатися в їх роботу;

5) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених несправностей, пов'язаних з предметом цього договору, що виникли з його вини;

6) за власний рахунок проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання, що вийшли з ладу з його вини;

7) своєчасно проводити підготовку приміщення і його санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;

8) у разі встановлення Постачальником факту несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії відшкодовувати вартість робіт з проведення їх експертизи, метрологічної повірки та ремонту згідно із законодавством;

9) відшкодовувати Постачальнику витрати з проведення аналізу якісних показників теплової енергії у разі необґрунтованості претензій;

10) письмово та не пізніше 5 діб, сповіщати Постачальника про зміну власного найменування, організаційно правові форми, місце знаходження, банківських реквізитів тощо, або зміну натуральних показників /договірних/, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж Споживача.

Постачальник має право:

1) нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за отриману теплову енергію пеню у розмірі, встановленому законодавством і цим договором;

2) вносити за погодженням із Споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за теплову енергію з оформленням додатка до нього;

3) вимагати від Споживача дотримання нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) вимагати від Споживача своєчасного усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з вини Споживача, або відшкодування вартості відповідних робіт;

5) доступу до приміщення Споживача для ліквідації аварій, у тому числі несанкціонованого, відповідно до встановленого законом порядку усунення недоліків у роботі санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічного та профілактичного огляду і перевірки показань засобів обліку води і теплової енергії відповідно до законодавства;

6) у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань засобів обліку води і теплової енергії звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки.

Постачальник зобов'язаний:

1) своєчасно постачати Споживачу теплову енергію в обсягах згідно з договором та відповідно до наявності у Постачальника лімітів енергоспоживання;

2) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги Споживача і проводити відповідні перерахунки розміру плати в разі їх ненадання, або надання не в повному обсязі (в разі відсутності приладу обліку теплової енергії);

3) надавати Споживачеві інформацію про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку, режими споживання на умовах, визначених договором;

4) інформувати Споживача про адресу та номер телефону диспетчерської, аварійної або аварійно-диспетчерської служби;

5) узгодити зі Споживачем, не пізніше ніж за три робочих дні до проведення планових робіт всередині приміщення, час доступу до такого приміщення, з наданням йому відповідного письмового повідомлення;

6) повідомляти Споживача про плановану перерву в наданні теплової енергії через засоби масової інформації, а також письмово не пізніше ніж за 10 днів до її настання (крім перерви, що настає внаслідок аварії або дії непереборної сили) із зазначенням причини та часу перерви надання теплової енергії; усувати аварії та інші порушення порядку надання теплової енергії, а також виконувати заявки Споживачів у строк, установлений законодавством і цим договором;

7) звільняти від плати за теплову енергію у разі її ненадання та виплачувати компенсацію за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт;

8) проводити перерахунок розміру плати за теплову енергію, у разі ненадання, або надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та визначеному цим договором;

9) своєчасно проводити за власний рахунок роботи з усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з його вини;

10) сплачувати Споживачу неустойку (штраф, пеню) у разі ненадання теплової енергії або надання теплової енергії неналежної якості у порядку та у випадках, передбачених законодавством і цим договором;

11) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства та цього договору.

7. Відповідальність сторін

Споживач несе відповідальність у разі:

1) недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

2) несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені;

3) втручання у роботу засобів обліку води і теплової енергії;

4) порушення зобов'язань, установлених законодавством і цим договором.

Постачальник несе відповідальність у разі:

1) неналежного надання або ненадання теплової енергії, що призвело до заподіяння збитків, завданих майну та/або приміщенню Споживача, шкоди, що заподіяна його життю чи здоров'ю - шляхом відшкодування збитків;

2) надання теплової енергії не в повному обсязі, зокрема зниження кількісних та/або якісних показників - шляхом зменшення розміру плати у встановленому законодавством порядку;

3) порушення прав Споживачів згідно із законодавством;

4) порушення зобов'язань, установлених цим договором або законодавством.

8. Точки розподілу:

Точками розподілу, у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача теплової енергії від Постачальника Споживачеві є:

- зовнішня стіна будинку, в разі відсутності приладу обліку;

- місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання, за наявності приладу обліку теплової енергії.

9. Порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання теплової енергії та розв'язання спорів:

1. У разі неналежного надання або ненадання теплової енергії Постачальником, Споживач повідомляє про це Постачальника в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в цьому договорі. У повідомленні зазначається ПІБ (найменування), точна адреса приміщення Споживача. Повідомлення Споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником Постачальника у журналі реєстрації заявок Споживачів. Представник Постачальника зобов'язаний повідомити Споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття.

2. Представник Постачальника, якому відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний невідкладно повідомити про це Споживача та зробити відповідну відмітку в журналі реєстрації заявок, що є підставою для визнання Постачальником факту неналежного надання або ненадання теплової енергії.

3. Представник Постачальника, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний узгодити з Споживачем точний час та дату встановлення факту ненадання теплової енергії, надання її не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії. У разі необхідності проведення такої перевірки у приміщенні Споживача, представник Постачальника повинен з'явитися до Споживача не пізніше визначеного у договорі строку.

4. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії Споживач і Постачальник визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання Споживачів. За результатами проведення повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання теплової енергії, який підписується Споживачем (його представником), представником Постачальника, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання Споживачів.

5. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання теплової енергії (далі - акт-претензія), який підписується Споживачем та представником Постачальником згідно з додатком 2 до Правил. Акт-претензія складається у трьох примірниках по одному для Споживача, Постачальника, представника об'єднання Споживачів.

6. У разі неприбуття представника Постачальника в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два Споживачі.

7. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами Постачальника в журналі реєстрації актів-претензій згідно з додатком 3 до Правил. Постачальник зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів Споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку Постачальником відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання теплової енергії. Спори щодо задоволення претензій Споживачів розв'язуються у суді. Споживач має право на досудове розв'язання спору.

10. Форс-мажор

Сторони звільняються від відповідальності згідно з цим договором у разі настання дії непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює надання теплової енергії згідно з умовами договору. Сторона, для якої виконання зобов'язань стало неможливим у наслідок; дії обставин непереборної сили, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення дії таких обставин.

11. Строк дії договору

1. Цей договір набуває чинності з 17 травня 2017 року та діє до 17 травня 2018 року, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

2. Договір може бути розірваний достроково у разі:

Зникненні потреби в отриманні теплової енергії або відмови Споживача від користування тепловою енергією Постачальника;

Переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи;

Невиконання умов договору сторонами договору.

3. Цей договір може бути змінений або доповнений за погодженням Сторін. Всі зміни і доповнення оформляються письмово і скріплюються підписами відповідальних осіб та печатками обох Сторін (за наявності).

4. Даний договір складається у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один знаходиться у Постачальника, другий - у Споживача.

12. Інші умови

1. Згідно Закону України "Про захист персональних даних" Споживач добровільно надає свою безумовну згоду на обробку КПТМ "Криворіжтепломережа" будь-яких персональних даних, які стали відомими в результаті договірних відносин. Обробка включає збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, використання, знищення персональних даних, з метою ведення бази контрагентів. Споживач зобов'язується при зміні його персональних даних надавати у найкоротший термін КПТМ "Криворіжтепломережа" уточнену інформацію та подавати оригінали відповідних документів для внесення його нових персональних даних до бази персональних даних контрагентів.

2. Розбіжності та спори між сторонами, пов'язані з виконанням, зміною, та розірванням цього договору, вирішуються шляхом досудового врегулювання, а також шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод. У разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутися до суду для вирішення спірного питання.

13. Телефони спеціального виклику в разі виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій:

Диспетчер Металургійного теплового району: вул. Олександра Васякіна буд. 5, тел.: 405-05-10;

Диспетчер Довгинцівського теплового району: вул. Обнорського буд. 78В, тел.: 442-10-48;

Диспетчер району котелень; вул. Миколи Світальського, буд. 5А, тел.: 409-51-73;

Диспетчер Інгулецького теплового району: вул. Гірників буд. 1А, тел.: 402-08-58;

Диспетчер Саксаганського теплового району: вул. Харківська, 4,тел.: 404-68-65;

Диспетчер Тернівського теплового району: АБК котельня N 1 ПівнГЗК, тел.: 409-83-73;

Диспетчер Центрально-Міського теплового району: вул. Олександра Поля буд. 29,тел.: 90-27-91.

14.Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити:

Постачальник:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" 50000, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, т. 409-51-37, 409-51-42

Рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія): 26035300391059 у ТВБВ N 10003/0547 філії-Дніпропетровського ОУ AT "Ощадбанк" м. Дніпро, МФО 305482, код ЄДРПОУ 03342184, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ N 200101035, індивідуальний податковий N 033421804822.

Поточний рахунок (інші платежі): 26004010024214, ПАТ "АКЦЕНТ- БАНК" м. Дніпро, МФО 307770, код ЄДРПОУ 03342184.

Споживач:

Фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович

АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_2, ІПН НОМЕР_1

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 1

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Обсяги постачання теплової енергії "Споживачу"

1. Приєднане теплове навантаження Q- 0,0039 Гкал/год;

втому числі:

а) на опалення Q = 0,0039 Гкал/год;

б) на гаряче водопостачання (ГВП)

максимальне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньогодинне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньодобове навантаження Q =__________Гкал/год;

в) холодна вода на підігрів х/в__________м3.

2. Постачальник відпускає Споживачу теплову енергію в гарячій воді в межах

Q рік = 6,968Гкал/рік:

втому числі:

Розрахункова кількість теплової енергії по кварталам (виконується відповідно до заявленого в договорі теплового навантаження):

Розрахункова кількість теплової енергії, ГкалІ квартал січеньлютийберезень4,102в т. ч. 1,5781,3631,161ІІ квартал квітеньтравеньчервень0,154в т. ч. 0,154--III квартал липеньсерпеньвересень-в т. ч.---IV квартал жовтеньлистопадгрудень2,712в т. ч. 0,2491,0471,416

3. Орієнтовна вартість теплової енергії, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить: 13362,09 грн з ПДВ на рік, в тому числі без ПДВ - 11135,08 грн. ПДВ - 2227,01 грн.

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 2

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Дислокація об'єктів Споживача

з/п Найменування об'єкту Адреса об'єктуТеплопункт Площа м2Q опалення Гкал/годQ гвп, Гкал/годQ втрати, Гкал/год Х/В на підігрів м3Тип підключення 1ОфісВул. Свято-Миколаївська, буд. 31, прим. 2Кот. Свято-Миколаївська, 1843,400,0039---Вбудоване в житловий будинок з загальним вводом Всього:43,400,0039---

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________".

5.27. Відповідно до частини другої статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

5.28. Згідно із частиною третьою статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, установлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

5.29. Отже, проект договору повинен бути розроблений та відповідати типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина четверта статті 179 ГК України).

5.30. Нежитлове приміщення відповідача розташоване в житловому багатоквартирному будинку, який приєднаний до системи централізованого опалення; спірне приміщення опалюється за рахунок приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем; позивач здійснює передачу послуги з опалення відповідачу саме на відгалуженні від стояків у межах нежитлового приміщення відповідача.

5.31. Суди не встановили, що відповідач використовує отриману від позивача теплову енергію для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг. Відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення та не здійснює її використання для інших потреб.

5.32. З огляду на зазначені вище нормативні приписи та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у відповідача як у кінцевого споживача існує обов'язок укласти з позивачем договір про надання житлово-комунальних послуг, який повинен відповідати формі та змісту (умовам) типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.33. Проте позивач звернувся до відповідача з проектом договору предметом якого є продаж постачальником споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, площею 43,40 кв. м, тобто запропонував підписати договір купівлі-продажу теплової енергії, обов'язок щодо укладення якого між сторонами у цій справі відсутній.

5.34. При цьому умови запропонованого позивачем проекту договору не відповідають типовому договору, зокрема щодо предмета, а також не містять ряду істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг, які встановлені статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Щодо підвідомчості спору

5.35. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.36. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

5.37. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога КПТМ "Криворіжтепломережа" до ФОП Мухи В.А. щодо зобов'язання укласти договір про постачання теплової енергії, умови якого, зокрема щодо тарифу та обсягу постачання теплової енергії, визначені саме у зв'язку з використанням відповідачем нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

5.38. При цьому, враховуючи, що договори про купівлю-продаж теплової енергії та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенняможуть укладатися, зокрема, із суб'єктом господарювання, обґрунтованість/безпідставність доводів позивача щодо правових підстав для укладення договору з відповідачем саме як з ФОП у зв'язку із використанням ним приміщення для здійснення господарської діяльності мала бути оцінена судами за наслідком розгляду справи по суті з вирішенням питання про наявність/відсутність підстав для задоволення позову.

5.39. Такий спір з огляду на характер спірних правовідносин, склад учасників спору та обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року у справі N 904/7024/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата пришла к нескольким важным заключениям о порядке и условиях заключения договора с конечными потребителями о поставке тепловой энергии:

1. Ввиду отсутствия утвержденного типового договора о купле-продаже (поставке) тепловой энергии такой договор должен заключаться с потребителем, оборудование которого (внутридомовые системы, сети, оборудование и т.п.) и тепловой ввод присоединено или имеет технические возможности для присоединения к местной (распределительной) тепловой сети, при наличии у потребителя прибора учета тепловой энергии. При этом такой договор должен заключаться с учетом норм законодательства, регулирующих отношения в сфере теплоснабжения (Закон Украины "О теплоснабжении", Правила N 1198) и с соблюдением процедуры заключения договоров, определенной главой 53 ГК Украины.

2. Если соответствующее оборудование жилых / нежилых помещений, принадлежащих собственникам таких помещений, присоединено к внутридомовым системам, то владельцы таких помещений являются потребителями услуг субъектами в сфере жилищно-коммунальных услуг. Следует отметить, что внутридомовые системы не относятся к местной (распределительной) тепловой сети, что еще раз подтверждает то, что поставщик тепловой энергии не осуществляет поставки тепловой энергии владельцам жилых / нежилых помещений, оборудование которых присоединено к соответствующим внутридомовым системам.

3. Проект договора должен быть разработан и соответствовать типовому договору, утвержденному Кабинетом Министров Украины. Законодатель запрещает отступать от содержания типового договора, стороны наделены правом только конкретизировать его условия (часть четвертая статьи 179 ГК Украины). У ответчика как у конечного потребителя существует обязанность заключить с истцом договор о предоставлении жилищно-коммунальных услуг, который должен соответствовать форме и содержанию (условиям) типового договора о предоставлении услуг по централизованному отоплению, снабжению холодной и горячей водой и водоотводу, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 21 июля 2005 года N 630.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/4188/17
      Провадження № 11-457апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (судді Юрко І. В., Білак С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 804/4188/17 за позовом ГУ ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС) про визнання протиправними й скасування постанов та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до УДВС, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця УДВС Осельського Є. С. про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року ВП № 53527296 та ВП № 53527612.
      2. На обґрунтування позову ГУ ДФС зазначило, що ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к, на підставі яких було прийнято оскаржувані постанови, не є виконавчими документами в розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
      5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на підставі ухвал, постановлених слідчими суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за результатами розгляду кримінальних справ, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      7. На думку скаржника, виконавчі листи за ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к не видавалися, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов.
      8. Скаржник, посилаючись на частину першу статті 181 КАС України, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      9. У зв`язку з викладеним ГУ ДФС просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      19. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      21. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      25. Матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебували справи № 201/11811/16-к та № 201/14034/16-к за скаргами різних фізичних та юридичних осіб на дії слідчих, вчинені у межах досудового розслідування кримінального провадження № 32016040000000037.
      26. У справі № 201/11811/16-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Ткачука Д. А. щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року зобов`язано повернути ОСОБА_1 типовий млинний комплекс «Харків`янка 3000 плюс».
      27. У справі № 201/14034/16-к за скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-Агропрайд», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агросвіт», ТОВ «Павлоградзернопродукт», Кооперативу «Колосок» щодо порушення слідчими Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС законодавства при проведенні обшуків 02 серпня 2016 року та зобов`язання повернути вилучене в ході обшуків майно ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року зобов`язано слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС або інший орган досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 32016040000000037, повернути скаржникам вилучене майно, що визначено у протоколі обшуку від 02 серпня 2016 року.
      28. 06 березня 2017 року державний виконавець УДВС Осельський Є. С. прийняв постанови про відкриття виконавчих проваджень, зокрема ВП № 53527612 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Наумової О. С. від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та ВП № 53527296 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ходаківського М. П. від 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к.
      29. Вважаючи протиправними постанови про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року № 53527612 та № 53527296, ГУ ДФС звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
      30. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого ГУ ДФС позову, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      31. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      32. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
      33. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      35. На підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
      36. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      37. Водночас частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      38. Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      39. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      40. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19).
      41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, прийнятих на підставі примусового виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      43. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      44. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій постановили судові рішення з порушенням норм процесуального права та які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задовольнити.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86877104
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/5500/18
      Провадження № 11-195апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою МВС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МВС, управління ПФУ, в якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідачів щодо непроведення перерахунку призначеної пенсії;
      - зобов`язати МВС скласти і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 направити виправлену довідку про розміри грошового забезпечення для перерахунку його пенсії до управління ПФУ із зазначенням розмірів грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 1 грудня 2015 року, з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, та додаткових видів зарплат та премій, що були складовими грошового забезпечення під час призначення пенсії позивачу в процентному еквіваленті, а також надбавки за особливо важливі завдання, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, які ним отримано протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії з 1 грудня 2015 року виходячи з розміру 79 % від грошового забезпечення для обчислення пенсії на підставі довідки, наданої МВС України з урахуванням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», без обмежень максимального розміру пенсії і без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
      - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено частково:
      - визнано протиправною бездіяльність МВС щодо ненадання довідок із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
      - зобов`язано МВС надати довідки із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок, та направити зазначені довідки до управління ПФУ;
      - в іншій частині адміністративного позову відмовлено;
      - встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання МВС подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
      17 жовтня 2018 року МВС подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року.
      Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу МВС повернув на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має право її підписувати.
      Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що до скарги, поданої та підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, не додано документа, який посвідчує її повноваження на підписання апеляційної скарги від імені МВС, адже наявна у матеріалах справи копія довіреності від 14 лютого 2018 року № 14/2018, що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б., засвідчена самим представником, а отже, не є документом, що посвідчує повноваження останнього, оскільки у матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує повноваження Отроди Т. Ю. на засвідчення копії довіреності.
      9 листопада 2018 року МВС вдруге подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року. До скарги, підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, додано завірену Отродою Т. Ю. копію довіреності від 14 вересня 2018 року № 14/2018, у якій вказано на повноваження останньої завіряти, зокрема, копії довіреностей.
      За наслідками розгляду згаданої вище апеляційної скарги МВС, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 . апеляційний суд 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      23 листопада 2018 року (під час апеляційного перегляду справи по суті спору) МВС подало касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, поданої 17 жовтня 2018 року.
      У скарзі МВС порушує питання про скасуванні цієї ухвали та направлення справи до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою МВС.
      Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 55-60, 296 та 298 КАС.
      Так, МВС зазначає, що довіреність від 14 лютого 2018 року № 14/2018, видана Отроді Т. Ю., не містила заборони на посвідчення копій документів МВС. Надана суду копія зазначеної довіреності, посвідчена представником позивача з оригіналу, підтверджувала право зазначеної особи оскаржувати рішення суду в апеляційній, касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих вищезазначеною довіреністю. При цьому суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості перевірити оригінал такої довіреності безпосередньо у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
      Ухвалою від 28 лютого 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Так, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції використовують різні підходи до застосування положень частин першої та третьої статті 55, пункту 1 частини першої, частин третьої, п`ятої, шостої та восьмої статті 59 КАС під час вирішення питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді.
      Фактично поставлене для вирішення питання зводиться до того, чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреність) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва.
      Вирішуючи питання щодо правильного застосування згаданих вище норм КАС під час розгляду питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
      Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
      Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС.
      Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Згідно з частиною третьою статті 55 КАС юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
      Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС).
      Частинами п`ятою та шостою статті 59 КАС установлено таке:
      - відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
      - оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
      Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п`ятої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення «визначений законом».
      Тому слід визначити цей зазначений законний спосіб.
      Для цього слід звернутися до положень ЦК, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.
      Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
      Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
      Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
      Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
      Нведеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
      Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
      На підставі критерію заснування юридичні особи публічного права фактично виводяться із кола суб`єктів звернення до ЄСПЛ.
      Водночас, ураховуючи, що ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як така, що містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з наявністю різної судової практики у застосуванні норм процесуального права під час вирішення питання про наявність у представників юридичних осіб (як публічного, так і приватного права) повноважень на представництво інтересів цих осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послатися у цій справі на текст Конвенції та застосувати практику ЄСПЛ як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
      У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
      Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
      ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
      Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
      Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
      У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
      На думку Великої Палати Верховного Суду, слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам статті 59 КАС, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як то констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.
      Крім того, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
      У справі, що розглядається, Отрода Т. Ю ., подаючи 17 жовтня 2018 року від імені МВС апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, вказала у ній на наявність у матеріалах справи виданої їй довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018.
      Так, направлені судом першої інстанції до апеляційного суду разом зі скаргою матеріали цієї справи містили завірену Отродою Т. Ю.копію довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018 (а. с. 50), що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б. головному спеціалісту відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення МВС Отроді Т. Ю. для представництва інтересів цього Міністерства, зокрема, в апеляційних адміністративних судах. Копія довіреності містить відбиток штампу Департаменту юридичного забезпечення МВС «З оригіналом згідно» з підписом Отроди Т. Ю., засвідченим відбитком печатки цього Департаменту МВС.
      У згаданій довіреності, крім іншого, зазначено, що Отроді Т. Ю. надається право підписувати документи, необхідні для представництва інтересів МВС в судах. Крім того, надається право оскаржувати рішення суду в апеляційній та касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих цією довіреністю.
      З огляду на наведений зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Отроди Т. Ю., підтверджувала повноваження останньої як представника МВС на подання скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
      Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.
      За приписами частини першої статті 353 КАС наведене є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду.
      Тому вимоги касаційної скарги про скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення апеляційної скарги МВС від 17 жовтня 2018 року на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року - підлягають задоволенню.
      Водночас, як убачається з матеріалів справи, 16 січня 2019 року згаданий вище апеляційний суд за наслідками розгляду повторно поданої МВС 9 листопада 2018 року апеляційної скарги, з підстав, аналогічних наведеним в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2018 року, здійснив апеляційний перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, скасував його та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
      Таким чином, у зв`язку з відсутністю предмета апеляційного перегляду судом за апеляційною скаргою МВС від 17 жовтня 2018 року, яка була безпідставно повернута згідно з оскаржуваною у цьому провадженні ухвалою апеляційного суду, підстав для направлення справи для продовження розгляду судом апеляційної інстанції немає.
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 346, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від від 29 жовтня 2018 року скасувати.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86877130
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/13405/18
      Провадження № 11-699апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай», про визнання протиправними дій
      за касаційною скаргою Радомишльської районної спілки споживчих товариств на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Ключкович В. Ю.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
      1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу загальною площею 6 128,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач передав на примусову реалізацію зазначене нерухоме майно, законним власником якого є Радомишльська районна спілка споживчих товариств, усупереч вжитим судами заходам забезпечення позову, за якими було заборонено вчиняти такі дії, що свідчить про їх протиправність.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      5. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що у спірних правовідносинах оскарження позивачем дій посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), повинне здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
      7. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження, в якому державний виконавець вчинив оспорювані дії, тому не може звернутися зі скаргою на ці дії у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК. З огляду на це вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що заявлені ним позовні вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      8. Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») подало відзив на касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств, у якому зазначило, що положеннями чинного законодавства не передбачено підстав для зняття майна з реалізації чи зупинення електронних торгів у випадку накладення судами обтяжень на нерухоме майно, тому ні орган державної влади, ні організатор електронних торгів не допустили порушень норм чинного законодавства. Із цих підстав ДП «СЕТАМ» просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - без змін.
      9. Також свій відзив на касаційну скаргу позивача подало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай» (далі - ТОВ «ТЦ Фрай»). На переконання цього товариства, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є правильним, наведені скаржником доводи його не спростовують, тому немає підстав для задоволення зазначеної касаційної скарги.
      Рух касаційної скарги
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 10 червня та 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та призначив її до розгляду.
      11. Ухвалою від 18 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) постановою від 17 травня 2018 року відкрив виконавче провадження (№ 56422016) з примусового виконання виконавчого листа № 760/12230/17, виданого 22 січня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      14. Також постановою від 17 травня 2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 415 138,93 грн.
      15. Цього ж дня Радомишльському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було доручено здійснити опис та арешт майна, що належить боржнику, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 6128,7 кв. м.
      16. 18 червня 2018 року Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області направив на адресу відповідача постанову про опис та арешт майна боржника.
      17. У подальшому призначений постановою від 19 червня 2018 року суб`єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку вказаного нерухомого майна та склав звіт, згідно з яким вартість цього майна становить 6 408 900,00 грн без ПДВ. Згаданий звіт було направлено сторонам виконавчого провадження для ознайомлення.
      18. 04 липня 2018 року Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надіслав ДП «СЕТАМ» заявку № 67068 на реалізацію арештованого майна у ВП № 56422016.
      19. На підставі цієї заявки ДП «СЕТАМ» призначило електронні торги на 08 серпня 2018 року. За результатом їх проведення визначено переможця - ТОВ «ТЦ Фрай».
      20. 10 серпня 2018 року державний виконавець склав акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, прийняв постанову про зняття арешту з усього майна, що належить боржнику. Також підготовлено розпорядження про розподіл коштів.
      21. 27 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням виданого судом виконавчого документа.
      22. На підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 10 серпня 2018 року видав ТОВ «ТЦ Фрай» свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення універмагу площею 6128,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
      23. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ «ТЦ Фрай» права власності на це майно.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      30. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      32. За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      33. Предметом спору в цій справі є дії державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56422016 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      34. Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
      35. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      36. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК).
      37. Оскільки позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження № 56422016, то, й не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право.
      38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей позов Радомишльської районної спілки споживчих товариств може бути розглянутий судом, який видав виконавчий документ у зазначеному вище порядку, є помилковим.
      39. Разом із цим, зі змісту позову вбачається, що оскарження позивачем до суду дій державного виконавця стосовно передачі об`єкта нерухомого майна на примусову реалізацію, спрямоване на захист майнових прав Радомишльської районної спілки споживчих товариств, яка вважає себе його законним власником.
      40. При цьому у справі встановлено, що станом на час звернення позивача до суду зазначене майно вже реалізоване і право власності на нього набула інша особа - ТОВ «ТЦ Фрай», що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      41. Хоч у цьому спорі Радомишльська районна спілка споживчих товариств оскаржує дії державного виконавця і не порушує питання про витребування зазначеного нерухомого майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, однак при вирішенні спору перед судом постане питання про визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна.
      42. Натомість оскарження позивачем до адміністративного суду дій державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна, вчинених на виконання судового рішення в цивільній справі, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить майнових прав позивача. Для належного захисту цього права в суді позивач має звернутися з окремим позовом в порядку господарського (цивільного) судочинства.
      43. За наведених обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      44. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      45. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду в цій частині не спростовують.
      46. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою.
      47. Відповідно до статті 317 КАС підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      48. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового рішення, а лише змінює судове рішення виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86877134