• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
      № 22-ц/824/10678/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м . Київ
      Справа № 2-655/12
      11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Кулікової С.В.
      суддів - Желепи О.В.
      - Олійника В.І.
      при секретарі - Климчук Т.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Батрин О.В., за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам», заінтересована особа: стягувач Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,-
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про передачу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію Державному підприємству «Сетам».
      На обґрунтування скарги зазначала, що з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна у рахунок погашення перед АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., судом видано виконавчий лист. Приватним виконавцем Чижиком А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57499196) від 23.10.2018 р.
      З метою виконання рішення суду приватний виконавець передав на реалізацію ДП «Сетам» вказану квартиру, який надав оголошення на своєму офіційному сайті за посиланням: https://setam.net.ua/auction/365232 про реалізацію квартири:
      Стан аукціона: Реєстрація учасників Номер лоту: 363812
      Дата проведення аукціону: 16 Серпня 2019 09:00 Дата закінчення торгів; 16 Серпня 2019 18:00 Дата закінчення подання заявок: 16 Серпня 2019 08:00 Стартова ціна: 808 000.00 грн.
      Гарантійний внесок: 40 400.00 грн.
      Крок аукціону: 16 160.00 грн.
      Область: м. Київ
      Місцезнаходження майна: АДРЕСА_2
      Такі дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» боржник вважає незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5. Зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Крім того, дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      При цьому, боржник вважає, що строк звернення до суду зі скаргою не пропущено, оскільки жодних документів від приватного виконавця щодо здійснення примусових дій з виконання рішення суду, не отримувала.
      Враховуючи, що лише 06.08.2019 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження боржник довідалася про порушення її прав, то у визначений п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України десятиденний строк звернулась з вказаною скаргою до суду.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким скарги задовольнити.
      Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку, відсутні порушення статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, не врахувавши, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти до заявки на реалізацію арештованого майна необхідно додати копію дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, тоді як заявка на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Чижика А.П. не містить посилання на наявність даного дозволу. Вважав, що інформація, яка розміщена на сайті ДП «Сетам» є не повною та не достовірною. При цьому, ДП «Сетам» в порушення п. 4 Розділу ІІ Порядку не повідомило виконавця про необхідність усунення недоліків в частині до заявки всіх необхідних документів.
      Вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки доводам скаржника щодо порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно повідомлення КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсним обставинам справи, так як згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2019 року, право власності на квартиру № 24 ОСОБА_1 було припинено 12.07.2013 року. Отже, станом на дату передачі приватним виконавцем квартири на реалізацію, у власності ОСОБА_1 не було іншого нерухомого майна.
      Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
      В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
      Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при передачі квартири боржника на примусову реалізацію діяв в межах чинного законодавства, порушень з його сторони судом не встановлено та боржником не доведено.
      Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
      Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження (т. 1 а.с. 151-154), яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року (т. 2 а.с. 45-48).
      За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.
      23 жовтня 2018 рокуприватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка разом з додатками: викликом приватного виконавця, розрахунком основної винагороди приватного виконавця, декларацією про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника 24 жовтня 2018року направлена сторонам виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, боржнику направлені документи за адресою: АДРЕСА_5 , яка зазначена у виконавчому документі (т. 2 а.с. 108-116).
      Відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 року,забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське БТІ» на праві власності зареєстрована за боржником.
      23 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - цієї квартири.
      29 травня 2019 року приватним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
      29 травня 2019 року приватним виконавцем до Київської філії ДП «СЕТАМ» направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Згідно з повідомленнямДП «СЕТАМ», електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів -на 16 серпня 2019 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 336202.
      Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» є незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
      Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
      Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
      З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем 29 травня 2019 року до Київської філії ДП «Сетам» було направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Листом від 12.07.2019 року № 7894/17-18-19 ДМ «Сетам» повідомило приватному виконавцю, стягувачу та боржнику відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
      Доводи боржника з приводу того, що приватним виконавцем не отримано дозвіл від органу опіки та піклування, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, так як вказаним обставинам надано оцінку рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року. Так, судами встановлено, що на час укладання сторонами договору іпотеки єдиним власником та користувачем предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 . Реєстрація сина ОСОБА_2 в цій квартирі відповідачка здійснила 08 грудня 2011 року, тобто після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
      Тому, відсутні порушення статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
      Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12.
      Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33524/14-ц від 09.04.2015 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку боржника ОСОБА_1 задоволено повністю.
      Проте, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно з повідомленням КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що на неї не поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.11.2019 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 було припинено 12.07.2013 року.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
      Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.
      Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 57,00 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є долар США.
      Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.
      Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира використовується нею та її неповнолітнім сином,як місце постійного проживання.
      Зазначене, матеріалами справи, доводами стягувача та приватного виконавця не спростовано.
      Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що мають значення для вирішення справи колегія суддів вважає, що на квартиру розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_1 .
      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, із прийняттям постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам» задовольнити.
      Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію Держаному підприємству «Сетам» квартири АДРЕСА_1 неправомірними.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92883559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      08 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-1606/07
      Провадження № 14-662свц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді -доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю секретаря судового засідання - Лямзіної А. Д.
      представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Левчук Тетяни Василівни,
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року у складі колегії суддів Жизневської А. В., Малахової Н. М., Матюшенка І. В. та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року у складі колегії суддів Охрімчук Л. І., Мазурка В. А., Сеніна Ю. Л. з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції (далі - ВДВС Житомирського РУЮ), відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції (далі - ВДВС Богунського РУЮ), відділу державної виконавчої служби Корольовського районного управління юстиції (далі - ВДВС Корольовського РУЮ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди та
      ВСТАНОВИЛА
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди. Під час розгляду справи уточнив та доповнив позовні вимоги. Просив визнати незаконними дії ВДВС Житомирського РУЮ, ВДВС Богунського РУЮ, ВДВС Корольовського РУЮ в частині нарахування заборгованості за аліментами і накладення арешту на майно та стягнути по 50 тис. грн з кожного відповідача на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями державних виконавців.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з позивача стягнено на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісяця, починаючи з 20 березня 1996 року та до її повноліття, але не менше 25 % мінімальної заробітної плати. Виконавчий лист видано Богунським районним судом м. Житомира 06 грудня 2005 року у справі № 12-109/96, дублікат виконавчого листа від 28 березня 2006 року.
      03 листопада 2006 року державним виконавцем ВДВС Житомирського РУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів у строк до 10 листопада 2006 року та вказано розмір стягнення - 0,00 грн, у зв`язку із чим позивач сплатив 1 грн на зазначений у постанові рахунок.
      Під час звернення до державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ з питання про визначення розміру стягуваних аліментів позивач дізнався, що має заборгованість за аліментами в 75 тис. грн і його майно та кошти підлягають арешту.
      Пояснень з приводу причин виникнення та розміру заборгованості за аліментами державний виконавець не надав, посилаючись на відсутність матеріалів.
      Позивач вважав, що видана Державною податковою інспекцією м. Житомира (далі - ДПІ м. Житомира) відомість, на підставі якої ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ нарахована заборгованість за аліментами, не відповідає вимогам закону та фактичному змісту, про що позивач зазначив у запереченнях від 28 лютого 2007 року на довідку ВДВС Корольовського РУЮ від 26 жовтня 2006 року.
      Крім того, арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 08 листопада 2006 року з порушенням вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позивач регулярно та добровільно сплачував аліменти на дитину. Разом з тим у вказаній нормі передбачено, що арешт на майно може накладатися лише в разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів.
      Такими неправомірними діями державних виконавців, унаслідок яких у позивача настала тимчасова непрацездатність, йому заподіяно моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінив у 150 тис. грн, які просив стягнути з відповідачів.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ в частині нарахування заборгованості за аліментами ОСОБА_1 у розмірі 32 тис. 393 грн 85 коп. та 75 тис. 83 грн 5 коп. відповідно. Визнано неправомірними дії ВДВС Житомирського РУЮ в частині визнання цієї суми без перевірки, накладення арешту на майно позивача та залишення його звернень без розгляду. Стягнуто з кожного з відповідачів по 500 грн моральної шкоди на користь позивача. Стягнуто з кожного з відповідачів по 16 грн судового збору в дохід держави та по 2 грн 50 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нарахування відповідачами заборгованості за аліментами в розмірі 75 тис. 83 грн 5 коп. на підставі відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків проведено з порушенням вимог закону, зокрема Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». Про неправильне нарахування відповідачами заборгованості за аліментами свідчить і висновок призначеної судом з метою встановлення розміру фактичного доходу позивача судово-бухгалтерської експертизи. Крім того, залишення ВДВС Житомирського РУЮ звернень позивача без відповіді є порушенням вимог статті 11-1 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на зазначене неправомірними діями відповідачів позивачу спричинено моральних страждань.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.
      Суд апеляційної інстанції керувався тим, що при визначенні розміру заборгованості за аліментами не підлягає застосуванню податкове законодавство, оскільки жоден нормативний акт не визначає стягнення аліментів з певного виду доходу - чистого, сукупного чистого, валового, виручки, кошти стягуються на утримання дитини позивача, а не в дохід держави. Крім того, у відомостях з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків зазначено про суми виплачених доходів підприємцю ОСОБА_1 на підставі поданої ним інформації. Відтак порушень з боку державних виконавців чинного законодавства щодо стягнення аліментів не встановлено.
      Ухвалою Верховного Суду України від 09 липня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року залишено без змін з огляду на те, що його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України» у пунктах 44-48 встановлено, що пункт1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (рішення у справах «Руіс Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A№ 303A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України, в яких Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine) від 15 листопада 2007 року заява № 22750/02, пункти 42-47, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 25, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine) від 07 жовтня 2010 року), заява № 5231/04, пункти 18 і 19.
      Суд розглянув конкретні факти кожної справи відповідно до цих принципів, у тому числі і за заявою № 2575/09, поданої ОСОБА_1 .
      У пунктах 46, 47 та 48 рішення ЄСПЛ зазначено, що у судах ОСОБА_1 стверджував, що державні виконавці здійснили неправильний розрахунок його чистого доходу з метою визначення розміру його заборгованості за аліментами. На обґрунтування свого позову він посилався на висновок призначеної судом експертизи, яким було спростовано розрахунок державних виконавців. Суд першої інстанції задовольнив його позов, пославшись на цей висновок. Проте апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, встановивши, що державні виконавці законно отримали інформацію про дохід заявника від податкових органів, і заявник не оскаржив цієї суми.
      ЄСПЛ зазначив, що, як убачається з матеріалів справи, заявник не оскаржив отриману державними виконавцями інформацію від податкових органів, оскільки суть його позову вочевидь полягала в іншому. Зокрема, він доводив, що зазначена податковими органами сума була не чистим доходом, а його валовим доходом. Проте не вбачається, що апеляційний суд розглянув по суті ключовий аргумент заявника про різницю між його чистим доходом та валовим. А також, пославшись на досить загальні підстави, суд не взяв до уваги висновок експерта та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю. Нічого не свідчить про те, що згодом основне питання заявника було розглянуто Верховним Судом України.
      За цих обставин ЄСПЛ вважав, що національні суди не розглянули ключового аспекту позову заявника. З цього випливає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
      ЄСПЛ постановив, що у заяві № 2575/09 (поданій ОСОБА_1 ) було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
      Зобов`язано упродовж трьох місяців державу-відповідача сплатити заявнику суму в розмірі 2 400 євро, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись. Відповідні суми мали бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховувати простий відсоток (simpleinterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
      Рішення ЄСПЛ від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України» набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      У жовтні 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА _1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України», ухвалене за результатами розгляду його заяви № 2575/09.
      Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що за результатами розгляду його заяви ЄСПЛ ухвалив рішення, що у справі має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»; апеляційний суд не розглянув по суті ключового аргументу про різницю між його чистим і валовим доходом та, пославшись на досить загальні підстави, не взяв до уваги висновок експерта та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю. Верховний Суд України не звернув уваги на доводи щодо визначення розміру доходу, з якого обчислювались аліменти.
      На думку заявника, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвала Верховного Суду України від 09 липня 2008 року є незаконними і необґрунтованими та підлягають скасуванню з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      Нагальність та актуальність скасування цих судових рішень заявник пояснив тим, що на час звернення із заявою про перегляд ВДВС Житомирського РУЮ продовжує вчиняти виконавчі дії зі стягнення з нього 74 тис. 925 грн 59 коп. заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № 41998831.
      Просив скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 09 липня 2008 року та залишити в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року.
      Розгляд заяви про перегляд судових рішень
      24 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року залишила без руху. Встановила строк для усунення недоліків.
      11 листопада 2019 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду відкрито провадження за виключними обставинами у цивільній справі за заявою про перегляд, справу призначено до розгляду, витребувано справу із суду першої інстанції та копію рішення ЄСПЛ з її автентичним перекладом українською мовою із Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ.
      03 грудня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2019 року, з якого вбачалося, що справу за вказаним позовом знищено за закінченням терміну зберігання.
      Ухвалою від 03 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду направила матеріали у справі № 2-1606/07 до Житомирського районного суду Житомирської області для ініціювання відновлення втраченого судового провадження. Зупинила провадження за вказаною заявою ОСОБА_1 до надходження відновленого судового провадження.
      10 березня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла цивільна справа № 2-1606/07, втрачене провадження у якій відновлено ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року.
      Ухвалою від 11 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду поновила провадження за заявою ОСОБА_1 та призначила справу до розгляду.
      28 квітня 2020 року надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , у якому він просить відмовити в задоволенні заяви про перегляд у зв`язку з пропущенням строків, оскільки з дня набрання законної сили оскаржуваними судовими рішеннями - 13 лютого 2008 року та 09 липня 2008 року - пройшло понад 10 років.
      04 травня 2020 року надійшло клопотання ВДВС Житомирського РУЮ у якому зазначено, що вказану заяву про перегляд відповідач не визнає та просить залишити її без задоволення.
      Короткий опис обставин справи
      Суди встановили, що відповідно до рішення суду позивач сплачує на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 20 березня 1996 року та до її повноліття, але не менше 25 % мінімальної заробітної плати (виконавчий лист видано Богунським районним судом м. Житомира 06 грудня 2005 року у справі № 12-109/96; дублікат виконавчого листа від 28 березня 2006 року).
      За змістом постанови ВДВС Корольовського РУЮ від 20 грудня 2005 року про закінчення виконавчого провадження залишок несплаченої позивачем суми за аліментами становить 0,00 грн, а заборгованість указана в розмірі 32 тис. 393 грн 85 коп. Розрахунки щодо цієї заборгованості відсутні.
      Згідно з довідкою-рахунком ВДВС Корольовського РУЮ від 26 жовтня 2006 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами з 01 жовтня 2003 року по 30 червня 2005 року становила 74 тис. 925 грн 59 коп.
      Така заборгованість указана й у постанові ВДВС Корольовського РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 07 лютого 2014 року.
      03 листопада 2006 року державним виконавцем ВДВС Житомирського РУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 зазначених аліментів на дитину в строк до 10 листопада 2006 року та вказано розмір стягнення - 0,00 грн.
      08 листопада 2006 року постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1
      26 грудня 2006 року постановою начальника ДВС Житомирської області визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дії державного виконавця ДВС у Корольовському районі м. Житомира при виконанні виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів.
      У позові ОСОБА_1 вказував, що відомість, видана ДПІ м. Житомира, на підставі якої ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ нарахували заборгованість за аліментами, не відповідає вимогам закону та фактичному змісту; державний виконавець визначив суму боргу на підставі валового доходу, отриманого позивачем як приватним підприємцем, без урахування витрат, понесених ним у ході цієї діяльності; арешт на майно позивача накладено постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 08 листопада 2006 року з порушенням вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позивач регулярно та добровільно сплачував аліменти на утримання дитини; неправомірними діями державного виконавця, внаслідок яких у позивача настала тимчасова непрацездатність, позивачу завдано моральної шкоди.
      19 березня 2007 року ухвалою Житомирський районний суд Житомирської області призначив проведення судово-бухгалтерської експертизи у справі № 2а-20/07.
      За висновком судово-бухгалтерської експертизи у цивільній справі № 2а-20/07 від 08 червня 2007 року за період з 01 жовтня 2003 року по 30 червня 2005 року ОСОБА_1 мав дохід у розмірі 6 тис. 753 грн 10 коп., з якого повинен сплатити 1 тис. 650 грн 95 коп. аліментів. У довідці ДВС у Корольовському районі м . Житомира від 26 жовтня 2006 року відсутні відомості про розмір доходу ОСОБА_1 , з якого обчислені аліменти, що підлягають сплаті; сума нарахованих за результатами експертизи аліментів не відповідає сумі, вказаній у цій довідці. Установити причини, періоди та суми виникнення розбіжностей обчисленої за результатами експертного дослідження суми аліментів порівняно з указаною в довідці від 26 жовтня 2006 року неможливо у зв`язку з відсутністю розрахунків або будь-яких інших роз`яснень особи, яка склала довідку.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, вважає, що провадження за заявою про перегляд підлягає закриттю з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Також ЦПК України встановлено вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
      Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
      Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.
      Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
      У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
      Відповідно до частини першої статті 44 Конвенції рішення Великої палати ЄСПЛ є остаточним.
      Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у пункті 1 статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
      Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      З урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
      Відносини, що виникають у зв`язку з виконанням рішень ЄСПЛ, урегульовано, зокрема, самою Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ та статтями 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася 14 травня 1986 року, а також Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV).
      Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у права людини.
      Принцип верховенства права закріплено й у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
      Частини перша, друга, четверта, восьма статті 10 ЦПК України встановлюють, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
      В Україні діє Закон № 3477-IV. У його преамбулі передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції протоколів до неї.
      Так, згідно з частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції в будь-якій справі, у якій Україна виступає стороною.
      Разом з тим у частині другій зазначеної статті вказано, що порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
      За змістом статті 10 Закону № 3477-IVз метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutioin integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Згідно із частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      Застосування принципу restitutioin integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
      Можна зробити висновок, що порядок відновлення попереднього юридичного стану особи шляхом повторного розгляду справи національними судами передбачено у спеціальних законах, якими є процесуальні кодекси відповідної юрисдикції, у цьому випадку - ЦПК України, норми яких і є обов`язковими до застосування.
      Необхідно звернути увагу і на Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийняту Комітетом міністрів на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді: коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      У цьому випадку ОСОБА_1 вказував, що він продовжує зазнавати негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, яке прийнято з суттєвими процедурними помилками.
      Тому ця заява прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду як належним судом, до компетенції якого входить повноваження з перегляду судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Разом з тим при розгляді заяви Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права. Він знаходить своє вираження в різних джерелах права, зокрема в практиці ЄСПЛ, тому повинен застосовуватися під час здійснення правосуддя в Україні під час розгляду конкретних справ.
      У звіті Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія) від 25-26 березня 2011 року на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних складових, характерних як для «верховенства права», так і «правової держави», пропонується щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті, а саме: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.
      Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу resjudicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію resjudicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
      У рішенні ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» підкреслено, що право на справедливий судовий розгляд судом, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині свідчить, що принцип верховенства права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
      Це також знайшло своє повторення у пунктах 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescuv. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи.
      Отже , Велика Палата Верховного Суду має врахувати, що рішення, у якому ЄСПЛ покладає на державу зобов'язання припинити порушення прав щоб таким чином, наскільки це можливо, поновити стан заявника, який мав місце до такого порушення.
      Разом з тим, Конвенція не містить положень, якими б Високі Договірні Сторони були зобов`язані передбачати у національному законодавстві можливість перегляду справ та провадження у справі для досягнення restitutio in integrum.
      Метою введення додаткових критеріїв є визначення тих виключних випадків, коли захист прав особи та імплементація рішень ЄСПЛ превалює над принципами, що лежать в основі доктрини res judicata.
      У підпункті "i" Рекомендації № R(2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи визначені випадки, коли потерпіла сторона продовжує відчувати вплив негативних наслідків від рішень національних судів, якщо не забезпечена справедлива сатисфакція.
      У справах про перегляд судових рішень, за заявами щодо яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином таку компенсацію буде взято до уваги, повинне вирішуватися компетентним національним судом з урахуванням обставин конкретної справи.
      Отже, Велика Палата Верховного Суду при розгляді заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами бере до уваги, що вказаний спір у національних судах стосувався приватно-правових відносин між колишнім подружжям з приводу визначення розміру аліментів на дитину.
      У висновку ЄСПЛ міститься посилання лише на порушення процедури розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а саме недостатню вмовтивованість неприйняття одного з доказів у справі, який, на думку позивача, мав визначальне значення, з чим погодився і ЄСПЛ.
      Разом з тим інших порушень норм Конвенції, а саме порушень права власності, на що посилалася представник ОСОБА_1 , у рішенні ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 не встановлено.
      У рішенні ЄСПЛ визначена сума справедливої сатисфакції ОСОБА_1 , у розмірі 2400 євро, яка співмірна з розміром заборгованості за аліментами, стягнутої за оскаржуваними судовими рішеннями.
      У ЦПК України урегульовано питання щодо порядку розгляду заяви про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом та встановлені відповідні процесуальні строки, які є у тому числі й преклюзивними (статті 423, 424 цього Кодексу).
      Тобто , Велика Палата повинна визначити, чи дотримані строки звернення до суду особою, яка подала заяву про перегляд судових рішень.
      Рішення Апеляційного суду Житомирської області постановлене 13 лютого 2008 року, а ухвала Верховного Суду України - 09 липня 2008 року.
      Рішення ЄСПЛ ухвалив 20 червня 2019 року.
      У жовтні 2019 року надійшла заява про перегляд указаних рішень.
      Для вирішення питання про дотримання строків звернення із заявою та можливість її розгляду по суті необхідно застосувати процесуальний закон, чинний на час ухвалення національними судами оскаржуваних рішень.
      Відповідно до статті 319 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення Апеляційного суду Житомирської області, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
      За статтею 317 ЦПК України рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими статтею 218 цього Кодексу, за змістом якої рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошувалися негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно із частиною першою статті 349 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали Верховного Суду України, рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирали законної сили з моменту їх оголошення.
      Із заявою про перегляд судових рішень, які ухвалені та набрали законної сили у 2008 році, ОСОБА_1 звернувся лише у 2019 році, після прийняття ЄСПЛ рішення у справі «Котенко та інші проти України», тобто більше ніж через 10 років.
      У ЦПК України передбачені як підстави перегляду судових рішень за виключними обставинами, так і встановлено вимоги щодо звернення із заявою про перегляд судових рішень, а також окремо зазначено, які строки є преклюзивними, тобто такими, що поновленню не підлягають.
      Оскільки жодних положень щодо дій суду у випадку подання заяви про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань поза межами встановленого ЦПК України строку не визначено, необхідно керуватися положеннями цього Кодексу, які регламентують загальний порядок дій суду касаційної інстанції.
      У цьому випадку судові рішення, які ОСОБА_1 просив переглянути, ухвалені та набрали законної сили більше ніж за десять років до звернення ОСОБА _1 із заявою про їх перегляд.
      Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши як принципи так і правозастосовчу діяльність ЄСПЛ, межі компетенції держави у законотворчій діяльності та компетенцію суду щодо тлумачення і застосування норм права, керується принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata.
      При зіставленні наслідків перегляду та відмови у перегляді судових рішень Велика Палата керується тим, що спір є приватноправовим, сторонами його є дві фізичні особи, стягнення стосується майнового забезпечення дитини, оскільки національними судами визначена заборгованість ОСОБА_1 за аліментами. У своєму рішенні ЄСПЛ указав лише на порушення процедури розгляду справи, а саме недостатню вмотивованість висновку суду апеляційної інстанції щодо переоцінки одного з доказів у справі - висновку експерта щодо розміру доходу ОСОБА_1 , з якого належало обчислювати розмір аліментів і заборгованості, ЄСПЛ присудив 2400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.
      З урахуванням існування преклюзивного, тобто такого що не підлягає поновленню, строку на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень, оскільки таке право обмежене щодо умов прийнятості скарги і саме таким чином врегульоване з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що процесуальним законодавством чітко визначені строки та наслідки їх пропуску щодо звернення із заявою про перегляд і їх поновлення є порушенням імперативної вимоги закону та зумовлює порушення принципу правової визначеності, який охоплює не лише змістовний принцип верховенства права, але й процедурний аспект, який грунтується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, зокрема ясності та несуперечності закону, застосування прийняття заяви на підставі закону.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
      Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною третьою статті 423 ЦПК України, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили (пункт 2 частини другої статті 424 цього Кодексу).
      Частиною третьою статті 424 ЦПК України встановлено, що строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
      Порядок перегляду судових рішень за виключними обставинами визначений статтею 429 ЦПК України, за змістом частини другої якої справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
      Також у статті 396 ЦПК України передбачено можливість закриття касаційного провадження. Оскільки Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, які такому перегляду не підлягають у зв`язку з пропуском десятирічного строку з дня набрання чинності такими рішеннями, провадження про перегляд підлягає закриттю.
      У цьому випадку судові рішення, які ОСОБА_1 просив переглянути, ухвалені та набрали законної сили більше ніж за десять років до звернення ОСОБА _1 із заявою про їх перегляд.
      Тому рішення Апеляційного суду Житомирської області постановлене 13 лютого 2008 року, та ухвала Верховного Суду України постановлена 09 липня 2008 року, перегляду за виключними обставинами не підлягають, а відкрите провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами цих судових рішень підлягає закриттю.
      Керуючись статтями 259, 268, 394, 396, 423, 424, 429 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду,
      ПОСТАНОВИЛА:
      Закрити провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції, відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції, відділу державної виконавчої служби Корольовського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91855204
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 201/10329/16-ц
      Провадження № 14-496цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців, заінтересовані особи: Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 , про скасування розрахунку заборгованості по аліментах за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2017 року, постановлену суддею Антонюком О.А., та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року, постановлену у складі суддів Каратаєвою Л.О., Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державних виконавців Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо розрахунку заборгованості по аліментах від 31 липня 2015 року.
      2. Заява мотивована тим, що дії державних виконавців відділу ДВС з розрахунку заборгованості є незаконними, оскільки з 03 листопада 2000 року по 15 жовтня 2009 року ОСОБА_2 як стягувач аліментів не подавала письмових заяв про примусове виконання судового рішення; крім того, відсутні докази підтвердження вручення скаржнику постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року провадження по справі за скаргою ОСОБА_1 на протиправні дії державних виконавців, заінтересовані особи: Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 , про скасування розрахунку заборгованості закрито.
      4. Судові рішення мотивовані тим, що до цивільної юрисдикції віднесені лише спори щодо рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, які ухвалені судами за правилами Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України 2004 року. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вказав, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів та інших рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 1963 року, відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      5. У липні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив скасувати судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      6. Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права, які полягають у нез`ясуванні обставин справи та помилковому віднесенні спору до адміністративної юрисдикції.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      7. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.
      8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
      9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      10. 21 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. 09 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      13. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      14. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      15. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      16. 14 липня 2016 року скаржник звернувся до суду за правилами ЦПК України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, зі скаргою, в якій просив скасувати розрахунок заборгованості за виконавчим провадження, відкритим ще 4 листопада 2009 року. Спірні правовідносини виникли з приводу дій відділу ДВС з розрахунку заборгованості за аліментами у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа № 2-3481/2000, виданого 3 листопада 2000 року.
      17. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства відповідно до статті 181 КАС України у редакції, чинній на час подання скарги на дії державного виконавця, оскільки рішення суду про стягнення аліментів було ухвалене 23 жовтня 2000 року за правилами ЦПК України 1963 року. Проте Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів не погоджується.
      18. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      19. Відповідно до частини дев`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час розгляду скарги судами першої й апеляційної інстанцій) спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
      20. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      21. Скаржник звернувся 14 липня 2016 року до суду не з адміністративним позовом, а зі скаргою на дії державного виконавця під час виконання судового рішення, обґрунтованою статтями 383 - 389 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 194 Сімейного кодексу України. Просив суд, який розглядав спір і ухвалив судове рішення, оцінити дії державного виконавця на предмет їх законності.
      22. Згідно зі статтею 383 ЦПК України у вказаній редакції сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.
      23. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у тій же редакції).
      24. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цієї скарги.
      25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      26. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14-192цс18) і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.
      27. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      28. Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      29. Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
      30. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року - скасувати й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      31. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      32. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 400, 406, 409, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року скасувати, справу направити до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для продовження розгляду.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 86241647
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      2 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 753/10895/15-ц
      Провадження N 14-233звц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      головуючого суддіКнязєва В. С.,
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      за участю
      секретаря судового засідання Брича Я.О.,
      представника позивача- адвоката Дроздовського Л.П.,
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 (далі також - позивач) про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року (далі також - заява про перегляд) у справі за його позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві в особі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, про визнання батьківства та зобов'язання вчинити дії.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позову
      1. 11 червня 2015 року позивач звернувся з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати його батьком ОСОБА_6 (далі - дитина), ІНФОРМАЦІЯ_1.
      1.2. Зобов'язати відповідний відділ реєстрації актів цивільного стану м. Києва виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису про її народження, зазначивши замість нього позивача як батька дитини.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. У вересні 2005 року позивач познайомився з ОСОБА_5
      2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 народилася дитина. Вказаних відповідачів було записано батьками дитини в її свідоцтві про народження.
      2.3. Проведений аналіз ДНК підтвердив батьківство позивача щодо дитини. Відтоді позивач сприймає дитину як доньку, піклується про неї, бере участь в її вихованні та матеріально забезпечує. ОСОБА_4 матеріальної допомоги дитині не надає.
      2.4. У 2011 році позивач заповів дитині усе своє майно.
      2.5. Позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 уклала новий шлюб і планує разом з дитиною переїхати на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини.
      2.6. Потрібно захистити право дитини знати своїх батьків і отримувати піклування від них згідно зі статтею 7 Конвенції про права дитини.
      3. 9 листопада 2015 року позивач подав пояснення, в яких просив визнати поважними причини пропуску позовної давності. Вказав, що раніше не звертався з позовом до суду, оскільки ОСОБА_5 не чинила перешкод у здійсненні позивачем його батьківських прав. Для того, щоби запобігти штучному їх створенню і травмуванню дитини, позивач до суду не звертався та був вимушений утриматися від офіційного встановлення батьківства. Вважав причини пропуску позовної давності поважними, оскільки перешкоди в реалізації ним його прав як батька виникли на початку 2015 року, коли ОСОБА_5 одноособово вирішила залишити територію України разом із дитиною та переїхати на постійне місце проживання за кордон.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 17 листопада 2015 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив:
      4.1. Визнав позивача батьком дитини.
      4.2. Зобов'язав відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві виключити відомості про ОСОБА_4, записаного батьком дитини, з актового запису про народження N 1689 (далі - актовий запис N 1689), вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва 30 листопада 2006 року.
      4.3. Зобов'язав відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису N 1689, зазначивши позивача батьком дитини та змінивши прізвище дитини з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ", а по батькові з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ".
      5. Мотивував рішення так:
      5.1. Позивач є біологічним батьком дитини.
      5.2. ОСОБА_5 визнала, що протягом життя дитини позивач матеріально опікувався нею, брав участь в її розвитку та вихованні, придбав ОСОБА_5 транспортний засіб для того, щоб вона привозила дитину до позивача, оскільки вдома, де проживала дитина, зустрічі були неможливі через наявність іншого чоловіка й іншої дитини.
      5.3. Згідно із заповітом, складеним 24 травня 2011 року, позивач заповів дитині все своє майно.
      5.4. Обґрунтованими є доводи позивача щодо підстав нереалізації ним права на судовий захист протягом року від дня, коли він дізнався про те, що є батьком дитини.У позивача були підстави вважати, що ОСОБА_5 чинитиме штучні перешкоди фактичному здійсненню позивачем його батьківських прав та обов'язків. З метою уникнення такої ситуації і травмування дитини позивач до суду не звертався, проте фактично виконував обов'язки батька дитини.А тому причини пропуску позивачем позовної давності є поважними.
      5.5. Мають застосовуватися висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішеннях від 8 квітня 2004 року у справі "Хаас проти Німеччини" ("Haase v. Germany", заява N 11057/02) та від 7 серпня 1996 року у справі "Йогансен проти Норвегії" ("Johansen v. Norway", заява N 17383/90).
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 3 лютого 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року й ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
      7. Мотивував рішення тим, що позовна давність за вимогами про визнання батьківства починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. А тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки дізнався про порушення його прав лише на початку 2015 року, коли ОСОБА_5 повідомила про намір вийти заміж і виїхати на постійне місце проживання до іншої країни. Суд вказав, що позивач дізнався, що є батьком дитини, 24 липня 2007 року. Проте з позовом звернувся лише 11 червня 2015 року, тобто пропустивши позовну давність.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      8. 13 липня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року.
      9. Мотивував ухвалу так:
      9.1. Обґрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що позивач пропустив позовну давність.
      9.2. Відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно застосував позовну давність, порушивши право біологічного батька на батьківство, оскільки відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України апеляційний суд застосував позовну даність на підставі заяви матері, поданої під час розгляду справи у суді першої інстанції.
      9.3. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував обставини справи щодо систематичного та сумлінного виконання позивачем його батьківських обов'язків і відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною до 2015 року, оскільки спір про батьківство виник між позивачем і чоловіком матері дитини.
      9.4. Обставини цієї справи відрізняються від обставин справ, які розглянув ЄСПЛ і які не взяв до уваги апеляційний суд.
      9.5. Слід застосувати висновки ЄСПЛ, викладені у рішеннях від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" ("Saviny v. Ukraine", заява N 39948/06), від 7 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" ("Hunt v. Ukraine" заява N 31111/04), від 8 квітня 2004 року у справі "Гаазе проти Німеччини" ("Haase v. Germany", заява N 11057/02), від 6 липня 2010 року у справі "Гронмарк проти Фінляндії" ("Gronmark v. Finland", заява N 17038/04) і від 29 січня 2013 року у справі "Роман проти Фінляндії" ("Roman v. Finland", заява N 13072/05).
      Короткий зміст рішення ЄСПЛ
      10. 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "М. Т. проти України" ("M.T. v. Ukraine", заява N 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      11. ЄСПЛ вказав, що у цій справі проблема стосується не дій держави, а неналежності захисту національними судами приватного життя позивача у спорі між приватними особами (§ 23 Рішення).
      11.1. Суди визнали, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.
      11.2. Клопочучи про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.
      11.3. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в найкращих інтересах дитини поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте. Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).
      12. З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).
      13. Згідно зі статтею 41 Конвенції ЄСПЛ зобов'язав Україну впродовж трьох місяців сплатити позивачу 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, й 1 500 (одну тисячу п'ятсот) євро і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
      Рух заяви про перегляд судового рішення
      14. 23 квітня 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року й ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року.
      15. 2 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою відкрила провадження за виключними обставинами про перегляд судового рішення у цій справі на підставі Рішення та призначила справу до розгляду.
      16. 22 травня 2019 року з Міністерства юстиції України надійшла копія Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення
      17. Позивач вважає, що Рішення є підставою для відновлення настільки, наскільки це можливо, його попереднього юридичного стану. А тому, оскільки суд першої інстанції задовольнив його позовні вимоги, просить залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року.
      18. Мотивує заяву тим, що у Рішенні ЄСПЛ встановив порушення Україною статті 8 Конвенції, вказавши, на думку позивача, на законність рішення суду першої інстанції. А оскільки порушення прав позивача, гарантованих цією статтею, є триваючим, його може припинити тільки ухвалення остаточного та справедливого судового рішення.
      (2) Позиції інших учасників справи
      19. Відповідачі та третя особа позицію щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи
      20. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника позивача, оцінила доводи останнього та зміст встановлених у Рішенні порушень Україною міжнародних зобов'язань і у передбачених законодавством межах відповідно до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.
      21. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      22. Глава 3 Закону N 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      23. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
      24. За статтею 10 Закону N 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      25. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10 Закону N 3477-IV).
      26. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
      27. Для цього слід враховувати Рекомендацію N R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
      27.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      27.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      28. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.
      29. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      30. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов'язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      31. З огляду на те, що у Рішенні ЄСПЛ констатував порушення щодо позивача статті 8 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких присуджена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не стала адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішень національних судів у частині, що не відповідає висновкам ЄСПЛ у справі позивача.
      32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      32.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина, яка є донькою позивача та ОСОБА_5, що підтверджує результат дослідження, проведеного у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Євролаб", та визнає матір дитини.
      32.2. Позивач забезпечує дитину матеріально, бере участь в її розвитку та вихованні, придбав для ОСОБА_5 транспортний засіб, аби вона привозила дитину до нього, оскільки вдома де проживала дитина зустрічі були неможливі через наявність іншого чоловіка та іншої дитини.
      32.3. Згідно із заповітом, складеним 24 травня 2011 року, позивач заповів дитині все своє майно.
      32.4. 22 травня 2015 року ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_7.
      33. У Рішенні ЄСПЛ на підставі його практики вказав, що у таких справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 Рішення).
      34. ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі "Каутзор проти Німеччини" ("Kautzor v. Germany", заява N 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі "Аренс проти Німеччини" ("Ahrens v. Germany", заява N 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі "Ружанські проти Польщі" ("Rozanski v. Poland", заява N 55339/00, § 78). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі "Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини" ("Krasztian Barnabas Tot v. Hungary", заява N 48494/06, § 33-38)) (§ 24 Рішення).
      35. Частини перша та друга статті 128 Сімейного кодексу України передбачають, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
      36. Згідно з частиною першою статті 129 того ж кодексу особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
      37. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).
      38. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п'ята статті 267 Цивільного кодексу України).
      39. Згідно з частиною другою статті 129 Сімейного кодексу України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
      40. ЄСПЛ констатував, що порушення Конвенції допустили саме суди, які переглядали рішення суду першої інстанції. Останній проаналізував доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності та дійшов висновку про обґрунтованість відповідних доводів позивача. Натомість апеляційний суд, з яким погодився суд касаційний, не спростував висновки суду першої інстанції, але відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що позивач пропустив позовну давність, не навів будь-які альтернативні підстави, які би пояснили його рішення, не з'ясував фактичні стосунки дитини з ймовірним біологічним батьком, законним батьком і вітчимом, а також не вирішив питання про відповідність найкращим інтересам дитини поновлення позивачеві позовної давності та розгляду позову. А тому не забезпечив баланс між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства (§ 25-26 Рішення).
      41. З огляду на зміст Рішення та факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій про те, що позивач є біологічним батьком дитини, утримує та виховує дитину протягом усього її життя, вчинив дії спрямовані на забезпечення майбутнього дитини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме висновки суду першої інстанції відповідають сформульованим у Рішенні висновкам ЄСПЛ щодо застосування статті 8 Конвенції.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення
      42. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).
      43. Велика Палата Верховного Суду вважає заяву позивача про перегляд судового рішення обґрунтованою. А тому ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року слід скасувати, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року - залишити в силі.
      Керуючись статтями 416, 418, 419, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву ОСОБА_3 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року задовольнити.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року скасувати; рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов Л.І. Рогач М.І. Гриців О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська