• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 705/1804/13-ц
      Провадження № 14-566цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1 ,
      заінтересована особа - старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області) Бундєлєва Олександра В`ячеславівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області
      на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.
      у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст вимог скарги
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54313999, № 54314176, № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54314103 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50921723 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453,00 грн та № 50920254 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн, скасувати зазначені постанови.
      Скаргу мотивовано тим, що відповідні дії державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області не відповідали вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки для винесення зазначених постанов не було законних підстав.
      Також у серпні 2017 року ОСОБА_1 подав скаргу на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В., в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54327219, № 54314142, № 54314190, № 54327125 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50920281 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн та № 50921807 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн, скасувати зазначені постанови. Посилався, зокрема, на те, що у постанові від 14 липня 2017 року про відкриття провадження № 54314190 навіть помилково вказана дата його народження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      13 вересня 2017 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області справа № 705/1804/13-ц (№ 4с/705/56/17) за скаргою ОСОБА_1 об`єднана зі справою № 2318/1520/12 (№ 4с/705/57/17) за його ж скаргою в одне провадження.
      28 грудня 2018 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області закрито провадження у справі, роз`яснено заявнику право звернення з його вимогами до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства, скасовано ухвалу суду про забезпечення позову від 21 листопада 2017 року щодо зупинення стягнення на підставі виконавчих документів.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скарга ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для закриття провадження у справі.
      27 березня 2019 року постановою Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2018 року, матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виконавчий документ видано судом загальної юрисдикції, а це виключає юрисдикцію адміністративних судів у зазначеній категорії справ, тому суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У травні 2019 року Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що ОСОБА_1 оскаржує не виконавчий документ, виданий судом загальної юрисдикції, а постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, тому ця справа не може розглядатися у місцевому суді в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      При цьому особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      17 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду відкрите касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      07 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Згідно із частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
      Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      У поданій до суду скарзі ОСОБА_1 просив:
      - визнати протиправними дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54313999, № 54314176, № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54314103 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50921723 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453,00 грн та № 50920254 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн, скасувати зазначені постанови;
      - визнати протиправними дії державного виконавця під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54327219, № 54314142, № 54314190, № 54327125 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50920281 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн та № 50921807 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн, скасувати зазначені постанови.
      У вказаній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що врегулювання боргу за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № ML-0CV/007/2008 відбулося поза межами виконавчого провадження шляхом укладення 19 червня 2017 року угоди про врегулювання боргу.
      14 липня 2017 року старший державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєва О. В. усупереч вимогам Закону № 1404-VIII відкрила виконавче провадження № 54313999 про стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453 грн на підставі постанови від 14 липня 2017 року № 50921723 та виконавче провадження № 54314176 про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн на підставі постанови за цією ж датою № 50920254.
      Зокрема, заявник вважав, що постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн у виконавчому провадженні № 50920254 прийнято з грубим порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII.
      Крім цього, у межах стягнення за виконавчим листом № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданим 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, 14 липня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвою О. В. відкрито виконавчі провадження № 54314163 та № 54314040, згідно з якими на підставі постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 14 липня 2017 року № 50920254 та № 50921723 проводиться відповідне стягнення у розмірі 100,00 за кожним виконавчим провадженням.
      Також ОСОБА_1 вважав незаконним відкриття 14 липня 2017 року виконавчого провадження № 54314123 про стягнення з нього штрафу в розмірі 1700,00 грн на підставі постанови від 08 червня 2017 року № 50921723 та виконавчого провадження № 54314103 про стягнення з нього штрафу у розмірі 3400,00 грн на підставі постанови від 19 червня 2017 року № 50921723, оскільки йому нічого не відомо про існування зазначених постанов.
      Зазначав, що постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн у виконавчому провадженні № 50921807 прийнята з грубим порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII.
      14 липня 2017 року старший державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєва О. В. усупереч вимогам Закону № 1404-VIII відкрила виконавче провадження № 54327219 про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн на підставі постанови від 14 липня 2017 року № 50920281 та виконавче провадження № 54314142 про стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн на підставі постанови за цією ж датою № 50921807.
      Крім цього, у межах стягнення за виконавчим листом № 2318/1520/2012 (№ 2/705/88/13), виданим 16 серпня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, 14 липня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвою О. В. відкрито виконавчі провадження № 54314190, № 54327125, згідно з якими на підставі постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 14 липня 2017 року № 50921807 та № 50920281 проводиться відповідне стягнення у розмірі 100,00 грн за кожним виконавчим провадженням.
      Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець у незаконний спосіб намагається стягнути з нього виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій та штрафи.
      Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).
      Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
      Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до реєстру (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).
      Зі справи вбачається та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на примусовому виконанні в Уманському МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області перебуває виконавчий лист № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданий 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 434 530,02 грн солідарно.
      22 квітня 2016 року державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 50921723 з виконання зазначеного виконавчого листа.
      20 лютого 2017 року державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області прийняв постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження та зазначив, що під час примусового виконання рішення суду встановлено, що особа-боржник ОСОБА_1 своє прізвище ОСОБА_1 змінив на ОСОБА_1 .
      14 липня 2017 року Уманським МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області у виконавчому провадженні № 50920254 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн із ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданого 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області (т. 3, а. с. 4).
      14 липня 2017 року Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області у виконавчому провадженні № 50921723 прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 43 453,00 грн із ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 705/1804/13-ц (2/705/764/13), виданого 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області (т. 3, а. с. 5).
      Постановами Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 14 липня 2017 року відкрито виконавчі провадження № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54313999, № 543314176, № 54314103, № 543314142, № 54314190 та від 18 липня 2017 року № 54327125, № 54327219 про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на підставі постанов Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області (т. 3, а. с. 29 - 32).
      Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час звернення до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно із частиною другою статті 384 цього Кодексу (у зазначеній редакції) скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      Відповідно до пункту 9 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року та була чинною на час розгляду скарги у судах першої й апеляційної інстанцій, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Так, розділом VІІ ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги в судах першої й апеляційної інстанцій, врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно із частиною першою статті 447 ЦПК України (у зазначеній редакції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України у зазначеній редакції).
      Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
      Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державноговиконавцяпростягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      Отже, Законом № 1404-VІІІ установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, стягнення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду також у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 18 грудня 2019 року у справі №344/21436/18 (провадження № 14-596цс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.
      Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, на яку міститься посилання у касаційній скарзі.
      З огляду на вказане скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, як правильно вважав суд першої інстанції, оскільки усі оскаржувані заявником постанови стосуються стягнення судових витрат, витрат виконавчого провадження та стягнення штрафів, накладених державним виконавцем.
      Підстав для висновків, що суд першої інстанції порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Апеляційний суд безпідставно скасував законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції та направив скаргу до суду першої інстанції для продовження розгляду, порушивши при цьому норми матеріального та процесуального права, до того ж помилково вважав, що скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      На підставі статті 413 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, у зв`язку із чим касаційну скаргу - задовольнити.
      Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      У силу вимог статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції повинна містити:
      а) висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;
      б) новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;
      в) розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Згідно з матеріалами справи за подання касаційної скарги Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області витрат не поніс.
      Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задовольнити.
      Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року скасувати.
      Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2018 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.
      Джерело: ЄДРСР 90359316
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2540/3203/18
      Провадження № 11-445апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.) у справі № 2540/3203/18 за позовом ОСОБА_1 до Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ДВС, ГТУЮ відповідно), ГТУЮ, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Універсал банк» (далі - АТ «Універсал банк»), про визнання дій неправомірними і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу ДВС, ГТУЮ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
      - визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Гордійко А. В. щодо винесення постанови від 03 серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 55674195 про стягнення виконавчого збору у розмірі 69 тис. 159 грн 94 коп. (далі - спірна постанова);
      - визнати протиправною та скасувати спірну постанову.
      2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданим 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, а тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 08 жовтня 2018 року позов задовольнив повністю.
      4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що станом на дату винесення спірної постанови у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII). Крім цього, суд зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд першої інстанції вказав, що такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц.
      5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
      6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. При цьому частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції вказав, що такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 27 Закону № 1404-VIII. На думку скаржника, для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме: вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення, та фактичне стягнення заборгованості. Позивач також указав, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII не встановлює обов`язку для боржника сплатити виконавчий збір, а регулює порядок вчинення виконавчих дій виконавцем, а відтак суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив норми Закону № 1404-VIII.
      8. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      9. У відзиві на касаційну скаргу відділ ДВС зазначив, що касаційна скарга позивача є необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови правильно застосував норми матеріального права. На думку відповідача, частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом із тим частина п`ята цієї статті передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. Така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 квітня та 30 травня 2018 року у справах № 825/739/17, 808/3791/16 відповідно та правильно врахована судом апеляційної інстанції.
      10. На час розгляду справи інший відповідач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 січня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 26 квітня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      12. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено їх різне застосування й тлумачення судами касаційної інстанції різної юрисдикції.
      13. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 дійшов висновку про те, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. До того ж суд касаційної інстанції в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 зауважив, що стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у зв`язку із чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 цього Закону, - якщо виконавчий збір не стягнуто, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      14. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 дійшов висновку, що відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII та розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження відповідно до статті 39 Закону № 1404-VIII у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута боржнику. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, а також визнав помилковими доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції частин першої та другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, дійшов висновку, що законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
      16. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц дійшов таких самих висновків щодо застосування частини другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, що й Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13.
      17. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виключну правову проблему становить питання щодо застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.
      18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      19. На виконанні у відділі ДВС у виконавчому провадженні № 55674195 перебував виконавчий лист № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданий 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал банк» заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг ВL 2913 та додатковою угодою від 26 червня 2008 року ВL 2913/5465/К-1 у розмірі 691 тис. 599 грн 39 коп.
      20. 06 серпня 2018 року головний державний виконавець відділу ДВС Гордійко А. В., керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у виконавчому провадженні № 55674195 виніс постанову про повернення виконавчого листа стягувачу - АТ «Універсал банк» на підставі його заяви від 03 серпня 2018 року щодо повернення виконавчого листа без подальшого виконання.
      21. Крім того, 03 серпня 2018 року головний державний виконавець відділу ДВС Гордійко А. В. на підставі статей 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII у виконавчому провадженні № 55674195 виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника - ОСОБА_1 у розмірі 69 тис.159 грн 94 коп.
      22. Вважаючи дії державного виконавця неправомірними та прийняту ним постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      24. У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
      25. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      26. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      27. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      29. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      30. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      31. Згідно ізчастиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      32. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      34. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
      35. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      36. Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
      37. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону, застосовуватися до спірних правовідносин не можуть. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на такі міркування.
      39. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
      40. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
      41. Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
      42. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
      43. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      44. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
      При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
      Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
      45. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
      46. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.
      47. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
      48. Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
      Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
      49. Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
      50. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
      51. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:
      - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
      - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
      52. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
      53. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
      54. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
      55. Матеріалами справи встановлено, що 30 січня 2018 року приватний виконавець виконавчого органу Чернігівської області Приходько Ю. М. відкрив виконавче провадження № 55674195 з примусового виконання виконавчого листа № 750/6554/14 2/750/2166/14, виданого 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ«Універсал банк» заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг ВL 2913 та додатковою угодою від 26 червня 2008 року ВL 2913/5465/К-1 у розмірі 691 тис. 599 грн 39 коп.
      56. 01 червня 2018 року приватний виконавець виконавчого органу Чернігівської області Приходько Ю. М. виніс постанову про передачу виконавчого провадження № 55674195 до відділу ДВС у строк до 04 червня 2018 року на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року у справі № 750/1590/18.
      57. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року, визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. щодо непередачі виконавчого провадження № 55674195 на виконання відділу ДВС, державним виконавцем якого 20 червня 2017 року відкрито перше виконавче провадження № 54170743, і зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. передати виконавче провадження № 55674195 на виконання відділу ДВС.
      58. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 13 лютого 2019 року у справі № 750/1590/18 (провадження № 61-37645св18) скасував ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. (правові висновки касаційного суду узгоджені з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17(провадження № 12-197гс18)).
      59. Як установив суд першої інстанції у цій справі, з матеріалів виконавчого провадження № 55674195 убачається, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданим 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.
      60. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
      61. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      62. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      63. За правилами частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      64. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.
      3. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 88601610
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/16255/19
      Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 листопада 2019 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      головуючого Ісаєнко Ю.А.,
      суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М.,
      розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови,
      В С Т А Н О В И В:
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» звернулося до суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 45929567.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 в задоволенні позову відмовлено.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.
      Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства, позаяк оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена протиправно, а позивач має право на судовий захист своїх прав та інтересів.
      Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
      Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26.12.2014 відкрито виконавче провадження № 45929567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 9/293 виданого 08.12.2014 про стягнення з ТОВ «Лелека-колор» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 270 702,00 грн.
      Постановами державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 05.01.2015 накладено арешт на все майно ТОВ «Лелека-колор» та на кошти, що містяться на рахунках товариства.
      Постановою державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 26.06.2015 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та того, що дії державного виконавця щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.
      Надалі, постановою відповідача від 28.01.2019 скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 26.06.2015.
      А оскаржуваною постановою від 28.01.2019 стягнуто з боржника - ТОВ «Лелека-колор» виконавчий збір у розмірі 10% від суми стягнення, що становить 27070,20 грн.
      Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, позивачем на підставі оскаржуваної постанови від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27070,20 грн., отже оскаржувана постанова вичерпала свою дію фактом її виконання, а відтак скасування такої постанови не матиме правовим наслідком відновлення прав позивача, що вказує на неналежно обраний спосіб захисту прав.
      Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Отже, виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.
      Для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.
      Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 804/8289/16 (постанова від 19 вересня 2018 року), № 8/39 (постанова від 29 березня 2018 року) та № 908/2356/16 (постанова від 14 травня 2018 року), що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судами.
      Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до його закінчення будь-які грошові кошти боржником у добровільному порядку на користь стягувача перераховувалися, або в примусовому порядку стягувалися державним виконавцем, що свідчить про відсутність законних підстав для стягнення виконавчого збору.
      Окрім того, матеріали справи не містять доказів вчинення органом державної виконавчої служби будь-яких дій спрямованих на стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на користь стягувача, що також вказує на безпідставність стягнення виконавчого збору, а відповідно неправомірність дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови від 28.01.2019 № 45929567 та наявність підстав для її скасування.
      Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що сплата «нібито» виконавчого збору була здійснена ТОВ «Лелека Колор» 21.01.2019, що підтверджується копією квитанції 0.0.1245953445.1 від 21.01.2019, а постанова про стягнення виконавчого збору була винесена пізніше - 28.01.2019.
      Отже, станом на момент (21.01.2019) внесення грошових коштів директором ТОВ «Лелека Колор» на рахунок виконавчої служби у посадових осіб Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва не було жодних правових підстав на стягнення таких коштів з боржника, як виконавчого збору, оскільки була відсутня відповідна постанова державного виконавця.
      Крім того, колегія суддів вказує, що оскільки позивачем було добровільно сплачено відповідну суму виконавчого збору 21.01.2019, то дії відповідача з винесення спірної постанови 28.01.2019, тобто пізніше, ніж була проведена відповідна оплата є неправомірними та суперечать положенням ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
      Невірно встановлено судом першої інстанції й те, що позивачем платіжним дорученням № 1755 від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27 070,20 грн., позаяк платником у зазначеному дорученні вказано Святошинський РВ ДВС м. Київ, а отримувачем УК у Святошинському районі (Казначейство України). Тобто мав місце переказ коштів з рахунку Святошинського РВ ДВС у м. Києві на рахунок Державної казначейської служби України, а не сплата позивачем суми виконавчого збору.
      З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що постанова заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567 винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
      Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позову.
      За правилами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
      Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      З огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
      Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 скасувати, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
      Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567.
      Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34999049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» (код ЄДРПОУ 16474846) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві) грн.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
      Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко 
      Суддя Г.В. Земляна
      Суддя Я.М. Собків
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/85835413
    • By ais
      ДВС открыла производства по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, которые не были взысканы при исполнении решения суда по принудительному взысканию долга. Дополнительно арестовав все имущество должника, и наложив взыскание 20% на пенсию и др. доходы должника по з/п. Далее ДВС (понимая по всей видимости, что это затянется на долго, т.к. должник - пенсионер по инвалидности, или по другой причине) передает принудительное взыскание частному исполнителю.
      Но согласно ч.2 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження":
      т.е. ДВС не мог передавать ИП  по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, а частный исполнитель принимать исполнительный документ и открывать новое ИП по этому поводу. Так?
      Что делать, как защищаться в такой ситуации?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 813/1856/17
      Провадження № 11-603апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради (далі - Міськрада) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (судді Бруновська Н. В., Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі № 813/1856/17 за позовом Міськради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У травні 2017 року Міськрада звернулася до суду з позовом до Департаменту, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову про арешт майна боржника від 04 травня 2017 року ВП № 53872594.
      2. Позов мотивовано тим, що: арешт на майно накладається виключно для забезпечення виконання рішення суду; хоч в оскаржуваній постанові зазначено, що арешт накладено у межах суми звернення стягнення, проте фактично це не відповідає дійсності, оскільки Міськрада позбавлена можливості розпоряджатися всім майном комунальної власності; накладення арешту на все майно боржника вказує на відсутність такої ознаки правомірності акта індивідуальної дії, як пропорційність, що полягає в дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
      4. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      5. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виконавче провадження відкрите з примусового виконання наказу господарського суду, а постанову відповідача учасники виконавчого провадження мають право оскаржувати до суду, який видав виконавчий лист.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міськрада у касаційній скарзі зазначила, що вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду незаконною й необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку із чим помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі.
      7. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що постанова державного виконавця про арешт коштів боржника видана на виконання виконавчого документа, який виданий господарським судом, оскільки оскаржувана постанова винесена з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, тобто виконавчого документа, виданого державним виконавцем.
      8. Крім того, виконавче провадження № 51440964, відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Українські інвестиційні системи» (далі - ТОВ «Українські інвестиційні системи») коштів, закінчене на підставі постанови державного виконавця від 03 травня 2017 року у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі, відтак оскаржувана постанова про арешт коштів немає жодного відношення до виконавчого документа, виданого судом, оскільки рішення суду виконано.
      9. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      17. Виконавче провадження № 51440964 відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення з Міськради 59 821 376,61 грн на користь ТОВ «Українські інвестиційні системи».
      18. 12 липня 2016 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту (далі - державний виконавець) виніс постанову ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн.
      19. У подальшому державний виконавець виніс постанову від 04 травня 2017 року ВП № 53872594, якою наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить Міськраді, у межах суми стягнення - 5 982 137,66 грн.
      20. Вважаючи вказану постанову протиправною, Міськрада звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      22. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      24. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      25. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      26. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      28. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      29. На час відкриття виконавчого провадження № 51440964 був чинним Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      30. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а оскаржувана постанова ВП № 53872594 про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн, прийнята державним виконавцем 04 травня 2017 року, тобто після набрання чинності зазначеним Законом.
      31. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, такої засади, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      32. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      33. Аналогічна норма була передбачена й у статті 17 Закону № 606-XIV.
      34. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, про накладення штрафу.
      35. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      36. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      37. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі - ГПК України) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
      38. ГПК України в редакції, чинній на час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).
      39. Натомість частиною першою статті 181 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      40. Відповідно до частини шостої зазначеної вище статті справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      41. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      42. Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      43. З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      44. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
      45. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня, 03 жовтня та 14 листопада 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 320/7888/16-ц (провадження № 14-266цс18), № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18) відповідно.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      48. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      49. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив судове рішення з порушенням норм процесуального права, яке до того ж перешкоджає подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 85239016