ais

Авансовый взнос при направлении исполнительного листа в ДВС

Recommended Posts

11 часов назад, ais сказал:

Спасибо, учту.

Чтобы не быть голословным...

ІНСТРУКЦІЯ 
з організації примусового виконання рішень

III. Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження

3. Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.

До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.

На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про примусове виконання рішення.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#n772

  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 29.04.2019 в 12:12, Bolt сказал:

Я Вам скажу больше... Вы не имеете право подавать одну заяву общую, на каждое открытие производства должна быть одна отдельная заява... Это норма закона... В таком случае Вам должны отказать в открытии ИП... 

И на этом основании должник может оспорить открытие ИП... И мы обычно это отменяем запросто... А иначе Приват например не расписывал бы по отдельности...

Именно так.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 25.04.2019 в 11:47, ais сказал:

Судебный сбор ДВС вернула,  а вот авансовый взнос нет, хотя в заявлении на открытии исполнительного производства было указано, что мол вернуть СС и аванс на карту.

Разобрался, точнее предполагаю почему не вернули авансовый взнос: он оказывается был уплачен не на ту ДВС... )) Но исполнительное производство, несмотря на такое, открыли , взыскали и перечислили долг. Неожиданно как то получилось. 8)

А сейчас что делать? Просить вернуть аванс у ДВС, куда ошибочно уплатили получается? Или это уже "с концами"?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Думаю Вам будет интересно...

КСУ: Обов’язковий авансовий внесок згідно ч. 2, ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 р. Є неконституційним (КСУ від 15 травня 2019р. за скаргою Хліпальської В.В.)

https://forum.antiraid.com.ua/topic/11444-ksu-obov’yazkoviy-avansoviy-vnesok-zgidno-ch-2-st-26-zu-«pro-vikonavche-provadzhennya»-vid-2-chervnya-2016-r-ye-nekonstituciynim-ksu-vid-15-travnya-2019r-za-skargoyu-hlipalskoyi-vv/

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ais
      ДВС открыла производства по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, которые не были взысканы при исполнении решения суда по принудительному взысканию долга. Дополнительно арестовав все имущество должника, и наложив взыскание 20% на пенсию и др. доходы должника по з/п. Далее ДВС (понимая по всей видимости, что это затянется на долго, т.к. должник - пенсионер по инвалидности, или по другой причине) передает принудительное взыскание частному исполнителю.
      Но согласно ч.2 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження":
      т.е. ДВС не мог передавать ИП  по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, а частный исполнитель принимать исполнительный документ и открывать новое ИП по этому поводу. Так?
      Что делать, как защищаться в такой ситуации?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 813/1856/17
      Провадження № 11-603апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради (далі - Міськрада) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (судді Бруновська Н. В., Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі № 813/1856/17 за позовом Міськради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У травні 2017 року Міськрада звернулася до суду з позовом до Департаменту, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову про арешт майна боржника від 04 травня 2017 року ВП № 53872594.
      2. Позов мотивовано тим, що: арешт на майно накладається виключно для забезпечення виконання рішення суду; хоч в оскаржуваній постанові зазначено, що арешт накладено у межах суми звернення стягнення, проте фактично це не відповідає дійсності, оскільки Міськрада позбавлена можливості розпоряджатися всім майном комунальної власності; накладення арешту на все майно боржника вказує на відсутність такої ознаки правомірності акта індивідуальної дії, як пропорційність, що полягає в дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
      4. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      5. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виконавче провадження відкрите з примусового виконання наказу господарського суду, а постанову відповідача учасники виконавчого провадження мають право оскаржувати до суду, який видав виконавчий лист.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міськрада у касаційній скарзі зазначила, що вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду незаконною й необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку із чим помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі.
      7. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що постанова державного виконавця про арешт коштів боржника видана на виконання виконавчого документа, який виданий господарським судом, оскільки оскаржувана постанова винесена з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, тобто виконавчого документа, виданого державним виконавцем.
      8. Крім того, виконавче провадження № 51440964, відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Українські інвестиційні системи» (далі - ТОВ «Українські інвестиційні системи») коштів, закінчене на підставі постанови державного виконавця від 03 травня 2017 року у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі, відтак оскаржувана постанова про арешт коштів немає жодного відношення до виконавчого документа, виданого судом, оскільки рішення суду виконано.
      9. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      17. Виконавче провадження № 51440964 відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення з Міськради 59 821 376,61 грн на користь ТОВ «Українські інвестиційні системи».
      18. 12 липня 2016 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту (далі - державний виконавець) виніс постанову ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн.
      19. У подальшому державний виконавець виніс постанову від 04 травня 2017 року ВП № 53872594, якою наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить Міськраді, у межах суми стягнення - 5 982 137,66 грн.
      20. Вважаючи вказану постанову протиправною, Міськрада звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      22. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      24. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      25. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      26. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      28. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      29. На час відкриття виконавчого провадження № 51440964 був чинним Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      30. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а оскаржувана постанова ВП № 53872594 про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн, прийнята державним виконавцем 04 травня 2017 року, тобто після набрання чинності зазначеним Законом.
      31. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, такої засади, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      32. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      33. Аналогічна норма була передбачена й у статті 17 Закону № 606-XIV.
      34. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, про накладення штрафу.
      35. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      36. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      37. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі - ГПК України) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
      38. ГПК України в редакції, чинній на час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).
      39. Натомість частиною першою статті 181 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      40. Відповідно до частини шостої зазначеної вище статті справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      41. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      42. Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      43. З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      44. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
      45. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня, 03 жовтня та 14 листопада 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 320/7888/16-ц (провадження № 14-266цс18), № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18) відповідно.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      48. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      49. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив судове рішення з порушенням норм процесуального права, яке до того ж перешкоджає подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 85239016
    • By ais
      Согласно Ухвале админ.суда надо устранить недостатки при подаче административного иска:
      и далее о надлежащем ответчике, недостающих данных об истце, копий документов, судебный сбор и т.д.
      Вопрос - как устранить недостатки? и как это сделать правильно, когда их много?
      1. Просто переподать иск с учетом исправления недостатков и обозвать его "нова редакція або зі змінами", но таких понятий вроде нет и к тому же сроки чисто переподать уже вышли.
      2. Подать заявление об устранение недостатком, согласно Ухвали, и в качестве додатка приложить новый иск в необходимом количестве экземпляров.
      Одним словом, как правильно сделать?
    • By ais
      Взыскатель долга отозвал из исполнительной службы свой исполнительный лист, т.е. не стал продолжать судится о том, что он его подал в ДВС за границами 3-х летнего срока.
      И тут возникло несколько вопросов:
      1. Что делать с судебным процессом (жалоба на действия исполнителя), который ещё продолжается?
      2. Почему ДВС в своем постановлении о возврате ИЛ не закрыла ИП, а лишь вернула взыскателю ИЛ (в т.ч. авансовый взнос !!! ) и сняла аресты?
      3. Почему ДВС приняла постановление о взыскании с должника исполнительного сбора, а не с взыскателя, который забрал ИЛ?
      4. ДВС в постанове указала взыскателю, что тот может переподать исполнительный лист снова до 2021 года. Это каким образом? Что так можно?
      Прошу помочь с ответами на вопросы или прокомментировать. В чем подвох возврата ИЛ? К чему готовиться?
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/3353/19 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В.
      Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2019 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
      Головуючого-судді: Мельничука В.П. 
      суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О., 
      при секретарі: Андрієнко Н.А.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов,-
      В С Т А Н О В И Л А:
      ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", в якому просила:
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
      В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
      Зокрема, Позивач вважає, що у Відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з Позивача виконавчого збору у сумі 115 190,28 грн., оскільки фактично жодних сум державним виконавцем не було стягнуто в рамках ВП № 52437237, та фактично не відбулося стягнення на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12 від 09.10.2013 року.
      Учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу не подавались.
      За приписами частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
      Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Ніною Михайлівною на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року Подільським районним судом міста Києва, відкрито виконавче провадження № ВП № 52437237, у межах якого 08 червня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
      Водночас, у зв`язку з несплатою боржником виконавчого збору, постанову про його стягнення виділено в окреме провадження.
      Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову від 08 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      Так, Відповідачем на підставі постанови № 52437237 від 08 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № ВП 56576749 та накладено арешт на майно боржника, про що винесено відповідні постанови від 08 червня 2018 року.
      Не погоджуючись з постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
      Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що головний державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки він зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Крім того, державному виконавцю для реального виконання рішення Законом надано право на арешт майна боржника.
      Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
      Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
      Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII).
      Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
      Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      За приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
      Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      За приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
      1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
      4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Також, частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52437237. Дане виконавче провадження було відкрито щодо виконання виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 1 151 902,80 грн.
      Виконавчий лист № 2604/14201/12 повернуто стягувачу на підставі заяви про повернення виконавчого листа без подальшого виконання (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ).
      Відповідно до повідомлення про анулювання боргу за вих. № 24-3/34 від 26.03.2018 року ПАТ «Укрсиббанк» було прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11246481000 від 02.11.2007 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 98 803,95 доларів США, що складає 2 595 132,98 грн. за курсом НБУ станом на 26.03.2018 року, а також: суми процентів 135 819,06 доларів США, що складає 3 567 352,53 грн. за курсом НБУ саном на 26.03.2018 року; штрафні санкції (пеня), які підлягають стягненню на підставі судового рішення у сумі 59 039,89 грн.
      08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      З огляду на вищевикладене, та беручи до уваги те, що фактично кошти не були ані стягнуті, ані повернуті, колегія суддів вважає, що постанова від 08 червня 2018 року Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинської Н.М. простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 у розмірі 115 190,28 грн. винесена в супереч вимогам ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
      Також, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
      Колегія суддів звертає увагу, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
      За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
      При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
      Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
      Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17 (№ К/9901/3131/17).
      Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом, оскільки у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
      Також, колегією суддів встановлено, що на підставі постанови про стягнення виконавчого збору Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. 08 червня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56576749.
      Крім того, в рамках ВП № 56576749 було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 відповідно до постанови від 08 червня 2018 року.
      Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 у виконавчому провадженні № 56576749 була постанова про стягнення виконавчого збору 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 52437237, яка є протиправною, то колегія суддів дійшла висновку про протиправність постанови Відповідача про відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 56576749.
      Стосовно постанови про арешт майна боржника від 08 червня 2018 року колегія суддів зазначає таке.
      Положеннями статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
      Так, зі спірної постанови від 08 червня 2018 року про арешт майна вбачається, що остання винесена з метою виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 115 190,28 грн.
      З наведеного можна дійти висновку, що постанова про арешт майна є похідною від постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, яка є протиправною, а тому і дана постанова від 08 червня 2018 року про арешт майна є протиправною.
      За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року, про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 5657674 від 08 червня 2018 року.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов - задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року у розмірі 115 190,28 грн.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
      Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
      Судді: Ю.А. Ісаєнко
      І.О. Лічевецький
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82541361