ANTIRAID

Постановление КАС о недействительности в части договора факторинга и переуступки по договору ипотеку между Укрсиббанком и КейКоллект

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/4861/16-ц

Головуючий у 1 інстанції: Гребенюк В.В.

провадження № 22-ц/824/2444/2019

Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 березня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: - Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва області від 09 липня 2018 року у складі судді Гребенюка В.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договорів в частині недійсними, -

в с т а н о в и в :

У квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 27 серпня 2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» укладено кредитний договір №11387766000, згідно із яким ПАТ «УкрСиббанк» надав йому (позивачу) кредит в іноземній валюті на суму 800 000 доларів США, кредитний договір укладено строком до 27.08.2018 року, і кредитні кошти надано на споживчі цілі. З метою забезпечення зобов'язання за кредитним договором 27.08.2008 року укладено договір іпотеки №92747.

13 лютого 2012 року між відповідачами укладено договір факторингу №2, згідно із яким ПАТ «УкрСиббанк» передано право вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект».

Також, 13 лютого 2012 року між відповідачами укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» відступлено право вимоги за договором іпотеки №92747 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект».

Позивач зазначав, що договір факторингу №2 та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки укладені з порушенням вимог закону, оскільки ТОВ «Кей-Колект» є небанківською фінансовою установою, а тому не може бути фактором за правом вимоги до боржника фізичної особи.

Тому позивач просив визнати недійсним договір факторингу №2 від 13.02.2012 року в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект» та недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 року, згідно із яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив право вимоги за договором іпотеки №92747 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Подільського районного суду міста Києва області від 09 липня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір факторингу №2 від 13.02.2012 року, який укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 року.

Визнано недійсним договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 року, який укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за договором іпотеки №92747 від 27.08.2008 року.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на корить ОСОБА_2 551 грн. 21 коп. судового збору.

Стягнуто з ТОВ «Кей-Колект» на корить ОСОБА_2 551 грн. 21 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір факторингу №2 від 13.02.2012 року в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 17.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект» є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме, розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за №0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1926 від 13.08.2015 року.

Також визнання недійсним договору факторингу №2 від 13.02.2012 року в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект»тягне за собою визнання недійсним договору відступлення вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 року, укладеним із ОСОБА_3 27.08.2008 року за №92747.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Встановлено, що 27.08.2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 1387766000, згідно з яким ТОВ «Кей-Колект» надав позивачеві споживчий кредит в іноземній валюті в сумі 80000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 387656 грн., і п.1.4. договору передбачено, що цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позивача (а.с.5-8).

27.08.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», з метою забезпечення грошового зобов'язання за кредитним договором №11387766000 від 27.08.2008 року, укладено договір іпотеки №92747 (а.с.9-11).

13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №2 і відповідно до п.1.5 цього договору передання прав клієнта за Договором Забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню, згідно з п.3.5 договору клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника про відступлення прав вимоги за формою згідно з додатком 3 до цього договору протягом 30 робочих днів з дати відступлення (а.с.75-79).

Як вбачається з виписки з додатку №1 «Перелік первинних договорів» договору факторингу №2 від 13.02.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором №11387766000 від 27.08.2008 року, укладеного з позивачем (а.с.80).

13.02.2012 року між відповідачами укладено та нотаріально посвідчено договір відступлення вимоги за договорами іпотеки, в тому числі, за договором іпотеки №92747 (а.с.82-87).

За п.1 ч.1 ст.512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" до фінансових послуг належить договір факторингу і ст.21 цього Закону встановлено, що державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка була створена після ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Указ Президента України №1070/2011 від 23.11.2011 року).

Відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за №0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1926 від 13.08.2015 року, до фінансової послуги факторингу віднесено:

- фінансування клієнтів суб'єктів господарювання, які уклади договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом скошування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, на час укладення договору факторингу №2 вказане розпорядження було чинним і підлягало застосуванню фінансовими установами під час здійснення факторингових операцій.

Крім того, ч.2 ст.1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналася 11.01.2006 року, визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого позичальник відступає або може відступити право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Тобто, у фактора відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.

Кошти за кредитним договором №11387766000 від 27.08.2008 року надані позивачу, як фізичній особі для задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.

З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір факторингу №2 від 13.02.2012 року в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 17.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект» є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме, розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за №0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг за №1926 від 13.08.2015 року

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Отже, відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, а тому за таких обставин укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

На підставі викладеного, суд вірно вважав, що визнання недійсним договору факторингу №2 від 13.02.2012 року в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 року ТОВ «Кей-Колект» тягне за собою визнання недійсним договору відступлення вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 року, укладеним із ОСОБА_3 27.08.2008 року за №92747.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Таким чином, доводи апеляційних скарг про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційні скарги не містять.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 березня 2019 року.

Суддя-доповідач: 

Судді: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80488876

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Апелляция оставила в силе наше решение первой инстанции признав недействительными договора факторинга и соответственно переуступки по ипотечному договору в связи с нарушением на момент заключения этих договоров прямых норм законодательства. А именно, у фактора отсутствует право на приобретение права требования к физическому лицу, которое не является субъектом хозяйствования. 

  • Like 5

Share this post


Link to post
Share on other sites

Удивительно, ну просто удивительно. Вышка (ВССУ) уже однажды порубила похожее в мелкую шинковку... ;) 

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение.

Поздравляю! Жаль, что лет 5 назад Вы не взялись за аналогичное дело в отношения факторинга между ПИБ и "Кредитными инициативами". Неужели сейчас новые законы или новый судейский корпус стали благоприятствовать успеху?

ПС. искренне желаю устоять в кассации.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Здравствуйте! Дело рассмотрела одна из немногих коллегий не "прибитых" банковским лобби (из личного опыта).

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, alexburko сказал:

Удивительно, ну просто удивительно. Вышка (ВССУ) уже однажды порубила похожее в мелкую шинковку... ;) 

Неисповедимы пути однако...)

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
53 минуты назад, ais сказал:

Поздравляю! Жаль, что лет 5 назад Вы не взялись за аналогичное дело в отношения факторинга между ПИБ и "Кредитными инициативами". Неужели сейчас новые законы или новый судейский корпус стали благоприятствовать успеху?

ПС. искренне желаю устоять в кассации.

Самое главное измерение это - время... Его надо уважать... Только временем можно определить существование чего-нибудь... Поэтому всё вовремя... Пять лет назад не факт, что такое осуществилось бы...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Решение хорошее, слов нет... Но как всегда что-то смущает, а в данном случае ссылка на Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг , там не все так просто. А за Разпоряжение Нацкомфин № 231 - отдельное спасибо, хотя и тут "вышки" (тот же ВССУ в особе Луспенкина) не всегда брали этот фактор во внимание.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
22 минуты назад, west11 сказал:

Решение хорошее, слов нет... Но как всегда что-то смущает, а в данном случае ссылка на Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг , там не все так просто. А за Разпоряжение Нацкомфин № 231 - отдельное спасибо, хотя и тут "вышки" (тот же ВССУ в особе Луспенкина) не всегда брали этот фактор во внимание.

Здравствуйте! Позволю себе выразить свое мнение (ИМХО)

1) Господин Луспеник не единожды сам не соблюдал закон, при отправлении правосудия . А его регулярные "разъяснения" норм закона, изменяющие исходный смысл официальной редакции закона (что очевидно для всякого, кто достаточно владеет литературным украинским языком и историей развития права),  особенно "разъяснения" процессуальных норм права, являются ни чем иным, как - самоуправством. Хочешь "усовершенствовать" норму закона - выступай с законодательной инициативой, что и предусмотрено ЗУ О судоустройстве и статусе судей;

2) Любая международная конвенция или договор, к которым присоединилось государство, должны им исполняться и являются частью внутреннего законодательства такой страны - на этом и строится мировой баланс ценностей и интересов. Если сама страна не исполняет международное законодательство, то глупо и безнравственно требовать его исполнения по отношению к себе;

3) Конвенція УНІДРУА - часть действующего законодательства Украины. Упомянутое "Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України" №231 від 03.04.2009 року  в 2014 году было так видоизменено, что из него выбросили определение, что по операциям факторинга уступаются именно денежные требования по обязательствам юрлиц, а летом 2015 вообще отменили, и в это же время начали активно "ликвидировать" банки. 

Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988 року) (укр/рос)


 Картка документа

Види:
Видавники:
  • Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) 
Дати:
  • 28.05.1988
Стан:
  • Чинний
Ідентифікатор:

 Документи та файли

is.svg Текст документа39 кб відкрито зараз —  d23446.htm /  Текст для друку
Приєднання від 11.01.2006, підстава - 3302-IV
ed.svg Редакції документа (2 редакції)
t.svg Терміни в документі (2 терміна)

 Історія документа та редакції

Дата події Назва події, підстава Текст редакції
28.05.1988 Прийняття
УНІДРУА; Конвенція
 перша редакція, 39 кб
01.05.1995 Набрання чинності
Стан: Чинний
 
11.01.2006 Приєднання, підстава - 3302-IV  поточна редакція, 39 кб відкрито зараз
01.07.2007 Набрання чинності для України міжнародного договору, підстава - v-935321-07
Стан: Чинний
 

 Пов'язані документи

 Публікації документа

Урядовий кур'єр офіційне видання
  • від 15.03.2006
  •  
  • — № 49
Офіційний вісник України офіційне видання
  • від 16.11.2007
  •  
  • — 2007 р., № 84, стор. 136, стаття 3127, код акта 41412/2007

 Класифікація документа

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 часов назад, Marina-NET сказал:

Здравствуйте! Позволю себе выразить свое мнение (ИМХО)

1) Господин Луспеник не единожды сам не соблюдал закон, при отправлении правосудия . А его регулярные "разъяснения" норм закона, изменяющие исходный смысл официальной редакции закона (что очевидно для всякого, кто достаточно владеет литературным украинским языком и историей развития права),  особенно "разъяснения" процессуальных норм права, являются ни чем иным, как - самоуправством. Хочешь "усовершенствовать" норму закона - выступай с законодательной инициативой, что и предусмотрено ЗУ О судоустройстве и статусе судей;

2) Любая международная конвенция или договор, к которым присоединилось государство, должны им исполняться и являются частью внутреннего законодательства такой страны - на этом и строится мировой баланс ценностей и интересов. Если сама страна не исполняет международное законодательство, то глупо и безнравственно требовать его исполнения по отношению к себе;

3) Конвенція УНІДРУАчасть действующего законодательства Украины. Упомянутое "Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України" №231 від 03.04.2009 року  в 2014 году было так видоизменено, что из него выбросили определение, что по операциям факторинга уступаются именно денежные требования по обязательствам юрлиц, а летом 2015 вообще отменили, и в это же время начали активно "ликвидировать" банки. 

Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988 року) (укр/рос)


Когда я усомнился в целесообразности ссылки в решении на Конвенцию (при таких обстоятельствах), то имел в виду именно подпункт "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА Про міжнародний факторинг, который суживает применение до: " постачальник відступає або може відступати фактору  право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками),  крім договорів  купівлі-продажу  товарів,  придбаних  в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання". Поэтому, Конвенция исполняться должна, но Вы не поняли меня, в какой части и при каких обстоятельствах. Что касается Розпорядження № 231, то для решения спора приведенного в этой теме, изменения внесенные в Розпорядження № 231 в 2014 году не имеют значения, так как спорные правоотношения между сторонами возникли в 2012 году.

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, west11 сказал:

може відступати фактору  право грошової вимоги

Да, я так и читаю этот отрывок: "... може відступати фактору  право грошової вимоги...крім договорів  купівлі-продажу  товарів,  придбаних  в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання(т.е. - по всем договорам, кроме потребительских)Наш ЦКУ товары приравнивает к услугам, а Розпорядження № 231 другими словами раскрывает значение пункта Конвенции - что с использованием факторинга уступаются именно требования по обязательствам, связанным с осуществлением хозяйственной деятельности.

Хронологию действия  Розпорядження № 231 я привела для тех участников форума, которые, возможно, пытались бы возлагать на него надежды о возможности использования в текущих спорах. А также выразила свое мнение, что его отмена связана с массовой продажей долгов по потребительским кредитам физлиц, была необходима инициаторам операции "очищения банковского сектора" и не была последствием изменением закона.

Договором факторинга №2 стороны назвали свои правоотношения самостоятельно, а потому не было необходимости этот факт дополнительно доказывать. Удивительно, что банк и коллектор были так в себе уверены, что даже не пожелали обеспечить свое представительство в суде. 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
      07 серпня 2019 року м. Київ
      Справа № 759/9650/19 Головуючий у суді першої інстанції: Ул`яновська О.В.
      № Апеляційного провадження: 22-ц/824/10400/2019 доповідач: Гаращенко Д.Р.
      Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
      головуючого Гаращенка Д.Р.
      суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. 
      при секретарі Гавриленко М.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,
      ВСТАНОВИВ:
      У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус КМНО Тверська І.В. про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна.
      Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вчиняти будь - які дії щодо проникнення до зазначеної квартири; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави( іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування зазначену квартиру; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вселятися та реєструватися в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь - яких третіх осіб в зазначеній квартирі, а також зняття зареєстрованих осіб з реєстрації.
      В обґрунтування заяви посилався на те, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/10615/12423, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 78 409 доларів США зі сплатою 12% річних на термін до 20 березня 2025 року.
      В якості забезпечення виконання зобов`язань, між банком та позивачем було укладено договір іпотеки № 014/10615/2/12423/1, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності від 12 березня 2009 року. 
      В подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя були відступлені на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ».
      26 квітня 2019 року позивачу стало відомо, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір купівлі - продажу квартири, АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В.
      Позивач вважає, відчуження квартири незаконним та безпідставним, яке відбулось всупереч нормам Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Тому, у разі не накладення арешту на спірне майно, ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» буде вчиняти дії, пов`язані з реалізацією майна, набутого ним без достатніх правових підстав.
      Ухвалою Святошинського районного суду від 28 травня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, у решті заяви відмовлено.
      Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , 21 червня 2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
      В обґрунтування апеляційних вимог посилалась на те, що 17 травня 2019 року між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір оренди житла з правом викупу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щвець Р.О.
      25 травня 2019 року, ОСОБА_1 здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів, що підтверджується відповідним актом і на теперішній час, права власності на спірну квартиру належать їй. 
      Судом першої інстанції не було здійснено жодних заходів з метою з`ясування наявності прав інших осіб на спірну квартир.
      Спірна квартира є єдиним житлом з малолітнім ОСОБА_3 , що є інвалідом з дитинства та потребує постійного стаціонарного лікування у відповідних медичних установах м. Києва.
      Твердження суду, що арешт не спричиняє будь - яких збитків власнику є невірним, оскільки позбавлення права ОСОБА_1 зареєструвати за нею право власності на квартиру, призводить до виникнення збитків, що пов`язані з неможливістю реалізувати наміри на отримання позики на лікування дитини з переданням спірної квартири в якості забезпечення.
      Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не взяв до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
      Судом першої інстанції не було зазначено мотивів, з яких він виходив, задовольняючи заяву про забезпечення позову, що призвело до порушення права на справедливий суд та утворило негативні наслідки.
      В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просили ії задовольнити. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, в задоволені заяви про забезпечення позову відмовити. 
      Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити без змін.
      Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
      Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2019 року відкрито підготовче провадження.
      Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири, жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайом, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вселятися в спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам реєструватися в спірній квартирі; забороною спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в спірній квартирі; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою квартиру АДРЕСА_1 .
      Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення позову достатньо такої міри забезпечення як арешт.
      Відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються предмету позову, а тому за наявності наданих позивачем доказів є підстави допускати ймовірність спрямованих відповідачем дій на реалізацію наміру відчужити спірний об`єкт нерухомого майна, чим ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого в майбутньому рішення суду, що зумовлює вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони приватизації квартири,
      Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно з рекомендаціями визначеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядають таку заяву, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
      Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Колегія суддів не приймає доводи апелянта відносно того, вона є орендарем спірної квартири на підставі договору оренди від 17 травня 2019 року укладеному між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» з правом викупу, та 25 травня 2019 року здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів.
      Суд першої інстанції при наявності спору забезпечив позов позивача оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
      Апелянт не є учасником процесу, а тому суд першої інстанції повинен буде вирішити питання щодо ії прав та обов`язків відносно спору та притягнути до участі в справі.
      Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
      Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
      Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
      Повний текст постанови було складено 16 серпня 2019 року.
      Головуючий Д.Р. Гаращенко
      Судді Т.О. Невідома
      А.А. Пікуль
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83869535
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/8191/13-ц
      провадження № 6/753/691/19
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "16" липня 2019 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі:
      головуючого судді Комаревцевої Л.В.
      з секретарем Гаврилюк О.В.
      за участю представника заявника Семенюка Б.С.
      заінтересованої особи ОСОБА_2
      представника заінтересованої особи Бабенко С.С.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником,
      ВСТАНОВИВ:
      У червні 2019 року до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником.
      В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що 20.03.2014 рішенням Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/8191/13-ц позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ «Банк «Фінанси та кредит» (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором в розмірі 918071 (дев`ятсот вісімнадцять тисяч сімдесят одну) гривень 50 копійок, судові витрати в розмірі 3341 (три тисячі триста сорок один) грн. 00 коп. та витрати на виклик відповідача до суду в розмірі 420,00 грн. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 24 жовтня 2007 року № 09-409/07-Ап-А-П, укладений між ОСОБА_2 , АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 .
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014, скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 березня 2014 року та ухвалено нове наступного змісту. Позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 09-409/07-Ап від 24 жовтня 2007 року у сумі 338445.88 грн., яка включає: 161 768.36 грн. копійок - сума простроченої заборгованості за кредитним договором; 14 579.17 грн. - сума простроченої заборгованості по відсотках; 329.99 грн.- сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 161 768.36 грн. - сума пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 341.00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено.
      15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту «09-409/07-Ап, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та боржником.
      Беручи до уваги обставини викладені в заяві, посилаючись на ст.ст. 512,514 ЦК та ст.ст. 18,442 ЦПК України, заявник просить замінити вибулого стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» в справі № 753/8191/13-ц за позовом АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
      Ухвалою суду від 01.07.2019 прийнято до провадження заяву ТОВ «Вердикт Капітал», розгляд якої призначено на 16.07.2019.
      В судовому засіданні представник заявника підтримав вимоги заяви, яку просив задовольнити.
      Заінтересована особа ОСОБА_2 та її представник проти задоволення заяви заперечили, пославшись на обставини, викладені в письмових запереченнях.
      Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб, неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження (ч. 3 ст. 442 ЦПК України).
      Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені заявником підстави для заміни сторони виконавчого провадження, суд приходить до наступного висновків.
      Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.03.2014 позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Вирішено: стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 918071 грн. 50 коп., судові витрати в розмірі 3341 грн. 00 коп. та витрати на виклик відповідача до суду в розмірі 420,00 грн. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - задоволено. Визнатно припиненим договір поруки від 24 жовтня 2007 року № 09-409/07-Ап-А-П, укладений між ОСОБА_2 , АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 .
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014 скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20.03.2014 та ухвалено нове наступного змісту: позов AT «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 09-409/07-Ап від 24.10.2007 у сумі 338445 грн. 88 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 341 грн. 00 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до AT «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено. Додатковим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.07.2014 вирішено: постановити додаткове рішення по справі за позовом AT «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до AT «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати позивача, що складаються з витрат на виклик відповідача до суду в розмірі 420 грн. 00 коп. та подачу апеляційної скарги у розмірі 1827 грн. 00 коп.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 19.11.2014 касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014 в частині позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору поруки припиненим - скасовано. У цій частині залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.03.2014. В частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014.
      15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту «09-409/07-Ап, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та боржником.
      Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
      Таким чином, при зверненні з заявою про заміну позивача правонаступником, на ТОВ «Вердикт Капітал» покладається обов`язок доведення обставин, які в ній описані.
      З матеріалів справи вбачається, що до заяви про заміну стягувача його правонаступником заявник додає копію договору про відступлення права вимоги, а також власні правовстановлюючі документи. Жодних інших документів надано не було.
      Відповідно до п. 2.2 наданого договору, новий заставодержатель в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.
      Однак, жодних доказів здійснення такої оплати ТОВ «Вердикт Капітал» не надано, тому відсутні підстави вважати, що право вимоги за зазначеним договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал».
      Відповідно до ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувається відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Предметом договору факторингу згідно із частиною першою ст. 1077 Цивільного Кодексу України є виключно право грошової, а не будь-якої майнової вимоги. Окрім того, згідно із ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України, договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.
      За договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар. На підставі договору факторингу фінансування завжди відбувається під відступлення права грошової вимоги, тобто спочатку фактор передає грошові кошти, після чого клієнт відступає йому своє право грошової вимоги (ч. 1 ст. 1077 Цивільного Кодексу України). На підставі договору купівлі-продажу до нового кредитора переходить не повний обсяг прав та обов`язків сторони у зобов`язанні, а лише право вимоги боргу майнового (негрошового) характеру (ч. З ст. 656 Цивільного Кодексу України). За договором факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України). Параграф 1 глави 54 Цивільного Кодексу України «Загальні положення про купівлю-продаж» не передбачає надання покупцем права вимоги її продавцю послуг додаткового характеру, пов`язаних із цією вимогою.
      За умовами договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги виключно на всі грошові кошти, які можна одержати у зв`язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором, що є також ознакою договору факторингу.
      Отже, аналіз істотних умов (змісту) оспорюваних договорів дає підстави стверджувати, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу.
      Відповідно до ст. ст. 512, 514 Цивільного Кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
      Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-111 «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      У ст. 350 Господарського Кодексу України, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
      У ст. 1077 Цивільного Кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від Об лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      Таким чином, у Цивільному Кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
      З аналізу статей 512-518 Цивільного Кодексу України можна зробити висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до ст. 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
      Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 Цивільного Кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. З ст. 1079 Цивільного Кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
      У п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
      У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
      Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру Фінансових установ.
      Разом з тим, інформація про ТОВ «Вердикт Капітал» не міститься в державному реєстрі фінансових установ.
      Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний Кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 Цивільного Кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 Цивільного Кодексу України).
      Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
      Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
      При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
      Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
      Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. З ст. 656 Цивільного Кодексу України).
      Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
      Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
      Згідно з ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
      Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 Цивільного Кодексу України). Оскільки факторинг визначено п. З ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
      Відповідно до умов договорів про відступлення права вимоги, сторони підтвердили, що укладення цих договорів засвідчує те, що до нового кредитора перейшли усі права, пов`язані з кредитним договором.
      За таких обставин первісний кредитор уступив грошову вимогу до позичальника (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі, визначеній договором які новий кредитор зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
      Уклавши договори відступлення прав вимоги за кредитним договором, банк отримав фінансування у розмірі, визначеному договором а новий кредитор, в свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні новим кредитором від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Підтверджено, що саме новий кредитор отримав прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість Позичальника перед банком.
      Наведене свідчить про те, що укладені між сторонами договори за своєю юридичною природою (незважаючи на їх назву як договір про відступлення права вимоги) є договорами факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваних у даній справі договорів не змінює їх правової природи.
      З укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «Вердикт Капітал», який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
      За таких обставин та з огляду на те, що за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то вони підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 215 Цивільного Кодексу України.
      Все наведене вище повністю узгоджується з судовою практикою, зокрема з позицією Великої палати Верховного суду, яка висвітлена у постанові Великої палати Верховного суду від 11 вересня 2018 року по справі №909/968/16, яка в силу вимог процесуального законодавства, є обов`язковою для застосування судами України.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
      Отже, суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених вимог ТОВ «Вердикт Капітал».
      При цьому, як зазначається у ст. 512 Цивільного Кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.
      Зі змісту зазначеної норми вбачається, що отримання прав кредитора внаслідок укладення правочину та правонаступництво - окремі підстави для заміни кредитора у зобов`язанні.
      Заявник просить замінити сторону у цивільній справі на правонаступника (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України). При цьому відсутні вимоги стосовно заміни сторони у цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України.
      Прохальна частина заяви ТОВ «Вердикт Капітал» містить вимогу заміни сторони правонаступником (ч. 2 ст. 512 ЦК України), однак не містить вимоги заміни сторони внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ч. 1 ст. 512 ЦК України).
      Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
      Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
      В свою чергу, у ході розгляду даної справи заявником, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.
      За таких обставини, суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи та наданих в їх обґрунтування доказів, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у справі, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що заява не підлягає задоволенню оскільки заявником в силу принципу змагальності сторін не доведено необґрунтованості вимог, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279, 354 ,435 ЦПК України, суд
      У Х В А Л И В:
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником - залишити без задоволення.
      Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
      Повний текст ухвали виготовлено 16.07.2019
      Суддя: Комаревцева Л.В. 
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83053307
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 465/646/11
      Провадження N 14-222цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року (у складі судді Мікули О.І.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) у цивільній справі за позовом Кредитної спілки "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів,
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2010 року Кредитна спілка "Християнська злагода" (далі - КС "Християнська злагода") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 млн 207 тис. 1 грн 84 коп., яка включає 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп. позики, 23 тис. 666 грн витрат на правову допомогу, та звернути стягнення на передане в іпотеку майно в межах його вартості та інше майно, що перебуває у власності відповідачів.
      У грудні 2010 року КС "Християнська злагода", а також позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися з новим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 було укладено кредитні договори, а саме: договір N 112/07 від 19 березня 2007 року, договір N 173/07 від 4 травня 2007 року, договір N 173/07 від 7 травня 2010 року, договір N 222/07 від 27 червня 2007 року, договір N 228/07-03 від 9 липня 2007 року, договір N 245/07 від 18 липня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп.
      З метою забезпечення зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки, згідно з якими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_5 виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_9
      Водночас позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_3 є кредиторами КС "Християнська злагода", що підтверджується судовими рішеннями, однак кредитна спілка не має можливості виконати свої зобов'язання перед ними внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитними договорами. КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум своєї заборгованості перед ними.
      З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп., на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане ОСОБА_5 в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1;
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь КС "Християнська злагода" витрати за надання правової допомоги в сумі 23 тис. 666 грн. судовий збір у сумі 51 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
      Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп. на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як поручителі несуть солідарний обов'язок з виплати кредиту, однак лише в межах суми, за яку поручилися: ОСОБА_9 - 30 тис. грн. ОСОБА_8 - 605 тис. грн. Оскільки виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум заборгованості КС "Християнська злагода" перед цими особами. Оскільки при заміні кредитора до нового кредитора переходять усі права в повному обсязі - як ті, що випливають зі змісту основного зобов'язання, так і ті, що забезпечують виконання вимоги кредитора, зокрема порука й іпотека, то позовні вимоги нових кредиторів є обґрунтованими в тій частині, що й вимоги кредитної спілки до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та в розмірі, визначеному договором про відступлення права вимоги.
      Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КС "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково:
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року;
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року;
      - стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1 (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. XCIV площею 2,6 кв. м);
      - у задоволенні позовних вимог КС "Християнська злагода" до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 тис. 666 грн відмовлено.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, ОСОБА_8 виступила поручителем з виконання зобов'язань ОСОБА_5, передбачених кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року, тому відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною. Оскільки виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 168 кв. м) є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості її правового статусу, визначеного законом, не мала права відступати право вимоги за кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, адже це не передбачено законом, суд відхилив як необґрунтовані. Недійсність укладеного договору про відступлення права вимоги прямо не встановлено законом, а відтак у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірність такого договору презюмується.
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не містить положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами поруки. Рішення суду першої інстанції фактично виконане ще в 2012 році. Оскаржуване рішення апеляційної інстанції передбачає подвійне стягнення на користь кредитної спілки заборгованості в сумі 439 тис. 635 грн 84 коп. в порушення прав та інтересів інших стягувачів. Для повернення заборгованості кредитній спілці достатньо суми стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 та поручителів за відповідними кредитними договорами (N 173/07 від 4 і 7 травня 2007 року та N 112/07 від 19 березня 2007 року) не врахував тієї обставини, що право вимоги за цими кредитними договорами кредитна спілка відступила іншим кредиторам. Крім того, рішенням апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_9 за кредитним договором N 112/07 439 тис. 635 грн 84 коп., хоча остання за цим договором отримала кредитні кошти в сумі 30 тис. грн., лише в межах зазначеної суми виступив поручителем і ОСОБА_9 також посилається на неправильний висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які знали про існування оскаржуваного рішення від 6 травня 2011 року, оскільки їх представники брали участь у судовому засіданні і за цей час вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження. Скасування рішення через тривалий час порушує принцип юридичної визначеності і є втручанням у право мирно володіти майном.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що кредитна спілка з огляду на її правовий статус не має права відступати право вимоги за кредитним договором. ОСОБА_5 вказує, що такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15). Тому позивачі безпідставно набули право стягнення з неї заборгованості на підставі договору про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року. Крім того, безпідставно звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2007 року, оскільки цей договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань саме за кредитним договором N 175/07 від 7 травня 2007 року, а докази про надання кредитних коштів за цим договором відсутні.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У квітні 2017 року КС "Християнська злагода" надала заперечення на касаційні скарги, в яких просить рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що у кредитної спілки з огляду на її правовий статус немає права відступати право вимоги за кредитним договором. Також вважає неправильними висновки судів про задоволення вимог інших позивачів за рахунок іпотечного майна, оскільки прав за іпотечним договором вона не відступала.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просять відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Заперечення мотивовано тим, що посилання ОСОБА_5 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15), безпідставні, оскільки КС "Християнська злагода" відступила не право кредитодавця, а право кредитора без отримання будь-якої компенсації (доходу), зменшивши таким чином свою заборгованість перед членами кредитної спілки, за депозитні кошти яких було надано кредит ОСОБА_5 Вважають, що укладений договір про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року є договором цесії, а не договором факторингу, тоді як зазначені правові позиції стосуються укладення саме договору факторингу.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_7 надала додаткові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просить відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      20 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю кредитних спілок. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15) та від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційні скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки вона просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, при цьому не порушує питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеним особам, а саме ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2016 року.
      Суди встановили, що 19 березня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 112/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 30 тис. грн строком до 19 березня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 1136 від 19 березня 2007 року та N 1192 від 21 березня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 5 тис. грн та 25 тис. грн відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_9 було укладено договір поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року.
      4 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 100 тис. грн строком до 4 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 2032 від 4 травня 2007 року та N 2064 від 5 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 70 тис. грн та 30 тис. грн відповідно.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 505 тис. грн строком до 7 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 2647 від 10 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2772 від 15 травня 2007 року - 75 тис. грн., видаткового касового ордера N 2851 від 21 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2893 від 22 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2914 від 23 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2931 від 24 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 3126 від 2 червня 2007 року - 55 тис. грн.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_8 було укладено відповідні договори поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року.
      27 червня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 222/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн строком до 27 червня 2008 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 3614 від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 25 тис. грн.
      9 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 228/07-03, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 500 тис. грн строком до 9 липня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів: N 4106 від 16 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 55 тис. 500 грн. N 4219 від 20 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4243 від 23 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4330 від 26 липня 2007 року - 25 тис. 743 грн. N 4101 від 6 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4704 від 9 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4822 від 15 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4972 від 22 серпня 2007 року - 43 тис. 757 грн.
      18 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 245/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 23 тис. 342 грн строком до 18 липня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 4172 від 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 23 тис. 342 грн.
      Таким чином, ОСОБА_5 за вищезазначеними договорами отримала кредитні кошти на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., які не повернула.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 175/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 1 млн 515 тис. грн. строком до 7 травня 2010 року (вимоги про стягнення заборгованості за цим договором не є предметом спору у цій справі).
      8 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 88,3 кв. м та кухні, загальна площа квартири 168 кв. м (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. "XCIV" площею 2,6 кв. м).
      Пунктом 1.3 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору N 175/07, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені між сторонами, за умовами яких іпотекодатель зобов'язується перед іпотекодержателем повернути отримані кредитні кошти в розмірі 1 млн 515 тис. грн., що на день укладення договору еквівалентно 300 тис. дол. США.
      7 грудня 2010 року між КС "Християнська злагода" (первісний кредитор) та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (нові кредитори) укладено договір про відступлення права вимоги.
      Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає частину належного йому права вимоги, а нові кредитори приймають на себе право часткової вимоги, що належить первісному кредитору до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно кредитних договорів N 112/07 від 19 березня 2007 року, 173/07 від 4 травня 2007 року, 175/07 від 7 травня 2007 року, 222/07 від 27 червня 2007 року, 228/07-03 від 9 липня 2007 року, 245/07 від 18 липня 2007 року, договору іпотеки від 8 травня 2007 року в частині сум заборгованості первісного кредитора перед новими кредиторами згідно договорів про залучення внесків на депозитні рахунки, на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Пунктом 2.3 зазначеного договору встановлено, що нові кредитори мають право вимагати від боржників (ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) виконання зобов'язань даного договору на користь: ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн 02 коп., ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн 44 коп., ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн 72 коп., ОСОБА_3 - 400 тис. грн., на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Задовольняючи частково позовні вимоги у справі яка розглядається, суди виходили з того, що позичальник за кредитними договорами ОСОБА_5 допустила неналежне виконання їх умов щодо повернення кредиту, кредитор в особі КС "Християнська злагода" у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншим фізичним особам - позивачам у справі, які правомірно ставлять питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених їм вимог.
      Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.
      Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      За змістом пункту 3.2 укладених між сторонами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору позики.
      Зазначеним пунктом договорів передбачено солідарну відповідальність боржника та поручителів.
      При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
      Згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, за яким ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 30 тис. грн.
      Отже, ОСОБА_9 несе солідарний обов'язок з виплати вказаного кредиту в межах 30 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Також згідно з договорами поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року ОСОБА_8 виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5, передбаченими кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року відповідно. Загальна сума кредиту за вказаними кредитними договорами становить 605 тис. грн.
      Таким чином, ОСОБА_8 несе солідарний обов'язок з виплати зазначеного кредиту в межах 605 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Відтак відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною.
      Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
      У цій справі укладено різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.
      Саме до цього зводяться висновки суду апеляційної інстанції щодо солідарної відповідальності боржника з кожним поручителем окремо за окремими договорами поруки в межах забезпечених сум заборгованості.
      При цьому рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
      Разом з тим, в порушення зазначених вище норм закону, апеляційний суд стягнув солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_9 на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року в розмірі 439 тис. 635 грн 84 коп., в той час як розмір заборгованості за цим договором становить 30 тис. грн. згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 взяв на себе обов'язок відповідати за цим зобов'язанням саме в такому розмірі.
      Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону N 898-IV).
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зазначеному розмірі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що КС "Християнська злагода" відступила їм в установленому законом порядку вимоги за іпотечним договором.
      Разом з тим, поза увагою судів залишились вимоги статті 24 Закону N 898-IV, відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
      Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.
      Підставою для передачі та прийняття цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
      При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
      Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
      У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
      З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
      Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
      Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа N 909/968/16).
      З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 758/4861/16-ц
      Категорія 26
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 липня 2018 року м. Київ
      Подільський районний суд м. Києва в складі
      головуючого судді Гребенюк В.В.,
      секретаря судового засідання Мишак І.Ю.,
      за участю представника позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів в частині недійсними, -
      ВСТАНОВИВ:
      У квітня 2016 року ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі за текстом - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (надалі за текстом - відповідач 2), про визнання договорів в частині недійсними.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено кредитний договір № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачу кредит в іноземній валюті на суму 800000 дол. США, кредитний договір укладено строком до 27.08.2018 р., кредиті кошти надано на споживчі цілі. З метою забезпечення зобов'язання за кредитним договором 27.08.2008 р. укладено договір іпотеки № 92747. 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу №2, згідно із яким відповідачем 2 передано право вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1, також, 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, згідно із яким відповідачем 2 відступлено право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р. відповідачу 1. Позивач зазначає, що договір факторингу № 2 та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки укладені з порушенням вимог закону, оскільки відповідач 1 є небанківською фінансовою установою, а тому не може бути фактором за правом вимоги до боржника фізичної особи. Позивач просить визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 та недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., згідно із яким відповідач 2 відступив право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008р. відповідачу 1.
      Ухвалою суду від 23.05.2016 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
      23.02.2018 р. на підставі повторного автоматизованого розподілу справ справу передано судді Гребенюку В.В. Ухвалою суду від 27.02.2018 р. справу прийнято до розгляду у загальному позовному провадженні та розпочато підготовче провадження.
      В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві.
      В поданих до суду запереченнях відповідач 2 заперечував проти задоволення позову з підстав його незаконності та необґрунтованості, оскільки в позовній заяві не зазначено цивільне право, яке було порушено укладенням спірних договорів, твердження позивача про укладення договору факторингу всупереч вимогам розпорядження Державної комісії, що здійснює регулювання у сфері фінансових послуг № 231 від 03.04.2009 р. та порушення вимог Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг є помилковим, ст. 1078 ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором. Також помилковим є твердження позивача, що факт визнання недійсним договору факторингу автоматично тягне за собою визнання недійсним права вимоги за договором іпотеки.
      Від відповідача 1 заперечення на позов до суду не надходили.
      В судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, 09.06.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1.
      В судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, 09.07.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача 2.
      Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників даного судового розгляду, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
      Як встановлено судом, 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачеві споживчий кредит в іноземній валюті в сумі 80000 дол. США, що дорівнювало еквіваленту 387656 грн., п. 1.4. договору передбачено, що цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позивача (а.с. 5-8).
      27.08.2008 р. між ОСОБА_3 та відповідачем 2, з метою забезпечення грошового зобов'язання за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладено договір іпотеки № 92747 (а.с. 9-11).
      13.02.2012р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу № 2, відповідно до п. 1.5 цього договору передання прав клієнта за Договором Забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню, згідно із п. 3.5 договору клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника про відступлення прав вимоги за формою згідно із додатком 3 до цього договору протягом 30 робочих днів з дати відступлення (а.с. 75-79).
      Відповідно до виписки з додатку № 1 "Перелік первинних договорів" договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. відповідач 2 відступив відповідачу 1 право вимоги за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладеного з позивачем (а.с. 80).
      13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено та нотаріально посвідчений договір відступлення вимоги за договорами іпотеки, в тому числі, за договором іпотеки № 92747 (а.с. 82-87).
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
      Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" до фінансових послуг належить договір факторингу ст. 21 цього Закону встановлено, що державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка була створена після ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Указ Президента України № 1070/2011 від 23.11.2011 р.).
      Як вбачається із розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р., до фінансової послуги факторингу віднесено:
      - фінансування клієнтів суб'єктів господарювання, які уклади договір з якого випливає право грошової вимоги;
      - набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;
      - отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом скошування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      Тобто, як встановлено судом на час укладення договору факторингу № 2 вказане розпорядження було чинним і підлягало застосуванню фінансовими установами під час здійснення факторингових операцій.
      Окрім того, ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналась 11.01.2006 р., визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого позичальник відступає або може відступити право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі продажу товарів укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.
      Отже, у фактора відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.
      Кошти за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р. надані позивачу, як фізичній особі для задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
      З урахуванням викладеного, договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 17.08.2008 р. відповідачу 1 є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме, розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р.
      Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Із наведеної норми закону випливає, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, за таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
      Аналізуючи вищенаведені норми закону, можна прийти до висновку, що визнання недійсним договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 тягне за собою визнання недійсним договору відступлення вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., укладеним із ОСОБА_3 27.08.2008 р. за № 92747.
      Заперечення відповідача 2 суд визнає безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених вище.
      З огляду на наведене відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" та керуючись ст. ст. 141 - 142, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 - 356 ЦПК України, -
      УХВАЛИВ:
      Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", про визнання договорів в частині недійсним - задовольнити;
      Визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р.;
      Визнати недійсним договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р.;
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на корить ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на корить ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;
      Повне найменування сторін:
      ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»(04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, Код ЄДРПОУ 37825968);
      Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 7, Код ЄДРПОУ 09807750);
      Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
      Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
      В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
      Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
      Суддя В.В. Гребенюк
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77844881
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/8273/16
      Провадження N 11-775ас18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі N 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка ЮріяПетровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - ТОВ "ФК "Плеяда", Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило:
      1) визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. (далі - Уповноважена особа) щодо: встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року N 1905 (далі - договір факторингу), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський, Банк відповідно) з ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу;
      2) скасувати наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними";
      3) скасувати розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ "ФК "Плеяда" зазначило, що відсутні будь-які підстави вважати договір факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), оскільки внаслідок укладення такого договору ПАТ "Банк Михайлівський" не стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами не стало неможливим, навпаки Банк отримав прибуток, який міг бути використаний для розрахунків з кредиторами, вартість права вимоги, відчужена за договором факторингу, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам). Договір факторингу не передбачає платежу чи передачу Банком іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), укладення такого договору відбулось без порушення норм законодавства та не призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 серпня 2016 року позов ТОВ "ФК "Плеяда" задовольнив. Визнав протиправними дії та рішення Уповноваженої особи про: встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу. Скасував наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними", та розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року залишена без змін.
      Не погодившись з рішенням касаційного суду, 11 квітня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року з підстав, установлених п. 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Крім того, 11 квітня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд відповідно) також подав до Верховного Суду України заяву про перегляд зазначеного вище судового рішення на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказані заяви разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 червня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла до розгляду заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати грошові кошти (суму фінансування позивачем Банку) у розпорядження Банку за плату (винагорода Банку), а Банк зобов'язався відступити позивачу право вимоги, визначене у реєстрі (-ах) прав вимоги. Разом з правом вимоги до позивача перейшли всі інші права та обов'язки Банку, як кредитора за кредитним договором.
      Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від Банку до позивача з моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.
      19 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" підписаний реєстр прав вимоги N 1, згідно з яким Банк відступив позивачу права вимоги до боржників на суму 679 861 696,07 грн. оціночною вартістю 479 814 366,00 грн. за що позивач сплачує Банку 480 600 001,70 грн. Розмір дисконту склав 199 261 694,37 грн. Така сума фінансування позивачем Банку за права вимоги, відступлені згідно з реєстром N 1, визначена сторонами з урахуванням оціночної ринкової вартості прав вимоги, визначеної у звіті від 18 травня 2016 року N 05/57 суб'єкта оціночної діяльності - Приватного підприємства "Дельта-Консалтінг".
      Також 20 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між позивачем та Банком підписаний реєстр прав вимоги N 2, згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відступив ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги до боржників на суму 2 436 158,80 грн. за що товариство сплачує Банку 2 436 158,80 грн. У зв'язку з відсутністю дисконту при відчуженні прав вимоги за реєстром N 2 проведення незалежної оцінки майнових прав не проводилось.
      Як убачається з актів приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги від 20 травня 2016 року N 1 та N 2, сторони виконали зобов'язання за цим договором.
      Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок від 19 та 20 травня 2016 року з поточного рахунку позивача N 26505300589101, відкритого в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснено оплату обумовленої договором факторингу суми грошових коштів.
      У подальшому, на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року N 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року N 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно (у подальшому цей строк неодноразово продовжувався), призначено Уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37-39 Закону N 4452-VI.
      25 травня 2016 року Фонд на своєму офіційному веб-сайті розмістив інформацію, відповідно до якої ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, і де зазначено, що 19 травня 2016 року відбулося переуступлення прав вимоги за кредитами від первісного кредитора ПАТ "Банк Михайлівський" іншим фінансовим компаніям, проте таке відступлення відбулося за значно нижчою ціною, що дає усі підстави відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI вважати ці правочини нікчемними. Також зазначено, що Банк залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, у зв'язку з чим погашення усіх кредитів, виданих ПАТ "Банк Михайлівський", має здійснюватися на рахунки Банку за реквізитами, які наведені у такій інформації.
      З матеріалів справи також убачається, що Уповноважена особа наказом від 30 травня 2016 року N 37 затвердила результати проведеної перевірки, викладені в акті N 1, та вирішила застосувати до договору факторингу наслідки нікчемності на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зазначеним актом перевірки встановлено, що зазначений договір є нікчемним відповідно до п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, а саме: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      01 червня 2016 року Уповноваженою особою прийнято розпорядження N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", відповідно до якого відновлено в ПО АБС Б2 Банку облік зазначених угод.
      Вважаючи неправомірними дії та рішення Фонду щодо встановлення нікчемності договору факторингу, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;
      - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" зазначило невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. За позицією заявника, Верховний Суд України у зазначених постановах зробив висновок, що спори цієї категорії не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
      Однак зазначені постанови Верховного Суду України ухвалені у правовідносинах щодо оскарження рішень Уповноваженої особи, які були прийняті в період здійснення ліквідації банків. Натомість спір у справі N 826/8273/16 виник на стадії здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" до запровадження процедури ліквідації Банку, яка розпочалась з 13 липня 2016 року.
      Крім того, у зазначених постановах Верховного Суду України вирішувались спори щодо включення позивачів до реєстру кредиторів (вкладників) та ґрунтувались на вимогах щодо виплати (повернення) позивачам коштів, розміщених ними у неплатоспроможних банках.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі (N 826/8273/16) не є подібними до правовідносин у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, у зв?язку з чим заява ПАТ "Банк Михайлівський" у цій частині не підлягає задоволенню.
      Також підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ФГВФО зазначив про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 38 Закону N 4452-VI.
      На підтвердження вказаного Фонд додав до заяви постанови Вищого господарського Суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16.
      Дослідивши зазначені судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком щодо протиправності та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку". Суди зазначили про відсутність правових підстав визнання договору факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. В оскаржуваному рішенні Уповноваженої особи про нікчемність договору факторингу не визначено, які саме обставини свідчать про порушення сторонами договору п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, зокрема, щодо взяття банком на себе зобов'язань, внаслідок чого банк став неплатоспроможним, про відчуження банком прав вимоги за цінами, нижчими від звичайних, про надання позивачу переваг, про збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Натомість у судових рішеннях, які надані Фондом на підтвердження наведених у заяві доводів (у постановах Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16), не оскаржувалися рішення Фонду чи їх уповноважених осіб щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      У постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 підставами для звернення до суду стали інші правовідносини, а саме позови Уповноважених осіб Фонду на здійснення ліквідації банків до різних фінансових компаній про визнання договорів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Так, у справі N 910/3819/16 касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги згідно з п. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI і визнав такий правочин недійсним, оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, що більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав, а у справі N 910/10163/16 - більш ніж на 95 % від балансової вартості майнових прав. У справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України зазначив, що уклавши правочин з кредитором за укладеним кредитним договором, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку.
      Справа N 910/6052/16 стосується безпідставності надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. У цій справі набувач прав вимоги (новий кредитор) був кредитором банку за договором банківського рахунку, а укладені з новим кредитором правочини ставили інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, у зв'язку з чим судом такі правочини були визнані недійсними.
      У справі N 914/3494/14 спір виник між банком (первісним кредитором) та боржником за кредитним договором, а ухвалене судове рішення стосується стягнення кредитної заборгованості. При цьому учасниками справи не оспорювалось рішення Фонду про віднесення договору відступлення прав вимоги до нікчемних.
      Натомість у справі N 826/8273/16, яка є предметом цього судового розгляду, Товариством оскаржуються дії та рішення Уповноваженої особи щодо віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних. Тобто правовідносини у цій справі та у справах N 914/3494/14, N 910/3819/16, N 910/10163/16, N 910/10365/16, N 910/6052/16, які розглядались Вищим господарським судом України, є відмінними, а підстави, з яких позивачі в зазначених справах звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, відрізняються від цього спору.
      Надані для порівняння рішення Вищого господарського суду України не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які зазначено в заяві Фонду, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами при їх розгляді. Перевірка правильності встановлення таких обставин не входила до компетенції Верховного Суду України, й, відповідно, не є компетенцією ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Таким чином, заява ФГВФО в частині наявності, на його думку, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
      При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставою перегляду Верховним Судом України (Великою Палатою Верховного Суду) ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Водночас суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства та задовольнивши вимоги ТОВ "ФК "Плеяда", залишили поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.
      Тому, ураховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі N 803/1273/16 та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), суд вважає за необхідне переглянути судові рішення у цій справі з підстав порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує слідуюче.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" звернулося до суду за визнанням протиправними дій та рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу.
      Стаття 124 Конституції України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемних.
      Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (Уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      Правочин є нікчемним не за рішенням Уповноваженої особи, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято Уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15.
      Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.
      Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь
      ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
      З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу, відповідно до підп. "б" п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Кібенко О.Р.